ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Поняття про педагогіку як науку і суспільне явище.

Педагогіка.

Основи педагогіки.

Поняття про педагогіку як науку і суспільне явище.

План.

1.Поняття про педагогіку як науку і суспільне явище.

2.Характеристика основних педагогічних категорій.

3.Основні етапи розвитку педагогіки.

1. Педагогікаяк наука відокремилась від філософії в сер. ХУІІ ст. . Чеський вчений Ян Амос Коменський у 1632 році написав книгу «Велика дидактика» , яка закріпила підвалини педагогічної науки. Свою назву педагогіка отримала від гр. слова «дітоводство».

Педагогіка – наука про закономірності виховного впливу на людей різного віку.

Предметом педагогіки є виховання – процес передачі старшими поколіннями суспільно-історичного досвіду новим поколінням з метою підготовки до життя і діяльності, праці , необхідних для подальшого розвитку суспільства.

Термін «виховання» вживається у багатьох значеннях:

- Вплив на людину всього суспільного ладу;

- Цілеспрямований процес, здійснюваний у системі навчально-виховних закладів;

- Спеціальна виховна робота, спрямована на формування системи певних якостей, переконань;

- Розв’язання конкретної виховної задачі.

 

2. Категорії– провідні поняття певної науки. Основні категорії педагогіки: виховання, самовиховання, навчання, навчально-виховний процес, розвиток, освіта, перевиховання.

- самовиховання – цілеспрямована робота людини, спрямована на вдосконалення власної особистості;

- перевиховання – індивідуально спрямована робота дорослих з усунення недоліків педагогічно занедбаного учня;

- освіта – 1) результат завершеного навчання;

2) процес оволодіння системою знань, умінь, навичок, формування світогляду;

- навчання – процес взаємодії вчителя і учня , в ході якого здійснюється освіта, виховання, розвиток;

- навчально-виховний процес – реальне об’єднання навчання і виховання, яке є основною функцією навчально-виховного закладу;

- розвиток – процес становлення і формування людської особистості під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів.

Педагогіка оперує цілим рядом інших понять: знання, уміння, навички, прийом, метод, засіб, які будуть пояснені у подальших темах згідно з програмою.

 

 

Структура педагогіки.

1. Основи педагогіки.

2. Теорія виховання.

3. Теорія навчання освіти (дидактика).

4. Теорія управління навчально-виховним процесом.

Педагогіка має понад 20 галузей:

- Загальні педагогічні науки – соціальна, шкільна, дошкільна педагогіка;

- Спеціальні науки, що досліджують навчання і виховання дітей з певними вадами – сурдопедагогіка,тифлопедагогіка, олігофренопедагогіка;

- Порівняльна педагогіка – порівняння системи освіти різних країн з вітчизняною;

- Функціональні педагогічні науки – педагогіка вищої школи, педагогіка професійно-технічної освіти, галузеві педагогіки (авіаційна, військова, медична, підвищення кваліфікації..).

Педагогіка пов’язана з багатьма науками:

Науками про суспільство – філософія, соціологія, етика, естетика, економіка;

Науками про людину – фізіологія, психологія;

Науками про красу – естетика, мистецтвознавство;

Інші – екологія, методика.

Для проведення педагогічних досліджень наука користується різними методами. Метод – це спосіб досягнення мети, впорядкована діяльність.

Методи педагогічних досліджень:

1. Психолого-педагогічні спостереження – цілеспрямоване сприймання педагогічного явища, в процесі якого дослідник отримує фактичний матеріал або дані , що характеризують особливості якогось явища.

2. Педагогічний експеримент – навмисне організована перевірка прийому або методу з метою перевірки його ефективності..

3. Психолого-педагогічний тест.

4. Соціологічні та педагогічні анкети.

5. Вивчення продукції діяльності учнів.

6. Бесіда.

7. Інтерв’ю.

 

3. Характеристика основних етапів розвитку педагогіки.

Виховання як суспільна функція з’явилось з зародженням людського суспільства. Педагогіка як наукова дисципліна оформилась значно пізніше, у той період, коли виховання почало відігравати помітну роль у житті суспільства і виникла потреба в узагальненні досвіду виховання, створенні спеціальних закладів.

Витоки теоретичного узагальнення досвіду виховання слід шукати у рабовласницькому суспільстві - у межах філософії, яка відома як наука, що займається осмисленням життя. У філософських працях Сократа (469-399 до н.е.), Платона ( 427-347 до н.е.), Аристотеля (384-322 д н.е.), Демокрита (460-370 до н.е.) зустрічаються ідеї і положення пов’язані з питаннями виховання людини, формуванням її особистості. У Давньому Римі педагогічна думка отримала відображення у працях Марка Квінтіліана (35-96 рр) .

В епоху Феодалізму педагогічні ідеї розвивались в межах богословської науки – теології. Відродження дало цілий ряд педагогів-гуманістів: Вітторіно да Фельтре (1378-1446), Франсуа Рабле (1483-1533).

З гострою критикою церковного виховання , зі своїм трактуванням гуманістичного виховання ( традицій грецької та римської системи) виступив голландець Еразм Роттердамський (1469-1536).

Оформлення педагогіки як наукової дисципліни пов’язане з ім’ям чеського педагога Яна Амоса Коменського (1592-1670). Його «Велика дидактика» містить логічно обґрунтовану систему поглядів на роль і значення освіти, , потрібної для всіх дітей; підхід до визначення змісту, методів та організаційних форм навчання .

У капіталістичний період в Англії виразником прагнень буржуазії в галузі виховання став Джон Локк (1632-1704). У праці «Думки про виховання» він виклав погляди на виховання джентльмена.

Великий внесок у формування педагогічної науки зробили французькі просвітителі ХУІІІ ст. – Руссо (1712-1778), Гельвецій (1715-1771), Дідро (1713-1784) – розглядали виховання як засіб перетворення суспільства.

Швейцарський педагог Йоган Генріх Песталоцци (1746-1827) , демократичні ідеї якого розвинув німецький педагог Фридрих Адольф Вільгельм Дистерверг (1790-1866), якого прозвали «вчителем вчителів» за турботу про підготовку кадрів.

Питаннями педагогічної теорії і організацією навчання та виховання займався Л.М. Толстой (1828-1910), який створював школи для селянських дітей, написав ряд підручників,закликав розвивати творчі здібності, розвивати творчий потенціал дитини, поважати особистість дитини.

Великий внесок у розвиток вітчизняної педагогіки зробили К.Д. Ушинський (1824-1870) – «Людина як предмет виховання», «Рідне слово», «Дитячий світ»; В.О. Сухомлинський (1918-1970) – «Серце віддаю дітям», «Виховання громадянина», «Павлиська середня школа», А.С. Макаренко (1888-1939) – «Педагогічна поема», «Книга для батьків».

На сучасному етапі розвитку педагогічної науки визначними постатями вітчизняної педагогіки можна вважати: Шаталова, Амонашвілі, Щетиніна тощо. Розвиток педагогічної думки рухається у межах гуманної педагогіки.

 

 

Закономірності та етапи педагогічного процесу.

План.

1.Поняття про педагогічний процес та його компоненти.

2.Характеристика основних закономірностей педагогічного процесу.

3.Етапи педагогічного процесу.

1. Педагогічний процес – це цілісний процес здійснення виховання і навчання шляхом забезпечення їх єдності.

Найбільш значними компонентами ПП є навчання і виховання, які ведуть до внутрішніх процесів змін освіченості, вихованості і розвитку особистості.

Цей процес характеризується змінами і рухливістю. ПП у зв’язку з цим розглядають як взаємодію суб’єктів і об’єктів виховання, спрямовану на вирішення задач освіти і загального розвитку вихованців. Процесуальними компонентами є не педагоги і вихованці, не умови виховання, а мета, зміст, методи і засоби , форми взаємодії педагогів та вихованців, досягнені результати. Їх можна назвати:

- Цільовий (мета);

- Змістовий (зміст);

- Організаційно-діяльнісний;

- Аналітико-результативний.

Єдність компонентів ПП , їх зв’язків і властивостей складають структуру ПП. Крім педагогів і учнів, у системі взаємодіють керівництво навчального закладу і педагогічний колектив.

Внутрішньою рушійною силою ПП є протиріччя між вимогами пізнавального, трудового, практичного, суспільно-корисного характеру і можливостями їх реалізації.

 

2. Закономірності педагогічного процесу.

1. ПП зумовлений вимогами і можливостями суспільства у формуванні всебічно розвинутої особистості та колективу.

2. Ефективність ПП залежить від умов (матеріальних, гігієнічних, естетичних, морально-психологічних).

3. У ПП закономірно пов’язані навчання, виховання, освіта, розвиток, самодіяльність, самовиховання, педагогічне керування.

4. Ефективне функціонування ПП залежить від єдності дій всіх суб’єктів виховання.

5. Суспільно зумовлені задачі виховання залежать від вікових та інших особливостей дитини, рівня розвитку колективу.

6. Зміст конкретного ПП зумовлений поставленими задачами.

7. Методи і засоби виховання зумовлені задачами і змістом у конкретній ситуації.

8. Форми організації ПП зумовлені його задачами , змістом, методами і засобами виховання.

9. Тільки цілісне врахування внутрішніх і зовнішніх факторів, взаємозв’язків ПП забезпечує досягнення максимальних результатів.

План.

1. Поняття про систему освіти України.

2. Освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти та післядипломна освіта.

3. Україна і Болонський процес.

 

1. Система освіти – це сукупність навчальних і навчально-виховних закладів, які відповідно до законів забезпечують загальну, середню, і вищу освіту та здобуття спеціальності . Закон України «Про освіту» (ст. 3) гарантує громадянам право на безкоштовну освіту в усіх державних закладах незалежно від раси, статі, національного, соціального, майнового стану, релігії тощо. Це право забезпечується:

- мережею закладів освіти державних та інших форм власності;

- відкритим характером закладів освіти;

- різними формами навчання (стаціонарна, заочна, вечірня, екстернат).

З 2003 – 2004 року в практику зош України втілюється Концепція профільного навчання, яка ґрунтується на основних положеннях Концепції ЗСО (12-річна школа). Освіта в Україні є світською, відділеною від релігійного виховання, проте, за бажанням учнів/батьків деякі релігійні предмети можуть вивчатись у навчальних закладах.

Система освіти складається з навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.

Структура освіти:

- Дошкільна освіта;

- Загальна середня освіта;

- Позашкільна освіта (спортивні школи, студії мистецтв..);

- ПТО (ПТУ, ліцей, училище, навчальний центр..);

- Вища освіта (технікуми, училища, коледжі, університети, інститути, академії, консерваторії);

- Післядипломна освіта (академія, інститут);

- Аспірантура;

- Докторантура;

- Самоосвіта (ЗМІ, бібліотеки, народні університети..).

 

Наукові ступені:

- Кандидат наук;

- Докор наук.

 

Вчені звання:

- Старший науковий співробітник;

- Доцент;

- Професор.

 

Післядипломна освіта.

Це спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки шляхом поглиблення , розширення і оновлення професійних знань, умінь, навичок, отримання іншої професії на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду.

 

Перепідготовка - отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду.

Спеціалізація - набуття особливої здатності виконувати окремі завдання та обов’язки, які мають особливості в межах спеціальності.

Розширення профілю (підвищення кваліфікації) – набуття особою здатності виконувати додаткові завдання та обов’ язки в межах спеціальності.

Стажування – набуття особою досвіду виконання завдань та обов’язків певної спеціальності.

 

Студентське самоврядування.

1) Студентська рада;

2) Старостат;

3) Профорги.

Викладач виступає об’єктом і суб’єктом внутрішнього керування навчального закладу.

 

3. Автором нового стилю в менеджменті, який називається коучинг, є Джон Уітмор. Coaching (пер. Наставляти, тренувати) – призначений для розкриття потенціалу особистості з метою максимізувати продуктивність і ефективність власної діяльності; він допомагає особистості навчатись, а не вчить. Його складовою є віра у потенційні приховані можливості студентів.

Якості керівника з коучингу: терплячість, наполегливість, незалежність, неупередженість, підтримка, зацікавленість, вміння слухати, обізнаність, самоусвідомлення, добра пам’ять, уважність. Завдання керівника – організувати діяльність колективу так, щоб вона стимулювала співробітників до ефективної спільної праці, розкриття потенційних здібностей, подолання внутрішніх обмежень.

 

 

Гасло коучингу: «Якщо ви думаєте, що перешкоди і можливості зовні, а не всередині вас, то саме це ставлення і є проблемою».

 

Розділ ІІ. Основи теорії виховання.

План.

1. Закономірності виховного процесу.

2. Принципи виховання

 

1. Рушійними силами процесу виховання є протиріччя між набутим досвідом поведінки та новими потребами; між потребами поведінки та можливостями і способами їх задоволення.

 

Закономірності процесу виховання.

1. Зумовленість виховання суспільними потребами та умовами життя (національна гідність, традиції ).

2. Взаємозалежність виховання, освіти, навчання, розвитку (навчаючи - виховуй, виховуючи – навчай: формування свідомості на основі реальних фактів, встановлення взаємозв’ків між зовнішніми і внутрішніми ознаками явищ, встановлення причин, вдосконалення інтелекту і логічного мислення, розвиток творчих здібностей, навички самовдосконалення).

3. Визначальна роль діяльності - у спілкуванні та вихованні особистості.

4. Залежність виховання від вікових та індивідуальних особливостей.

5. Взаємозв’язок учня і колективу класу.

 

2. Принцип виховання - вихідне положення, що визначає основні вимоги до процесу виховання особистості, його змісту, форм, методів, засобів. Теоретичною основою принципів виховання є закономірності виховання.

 

Принципи виховання.

1) Принцип гуманізації й демократизації виховного процесу;

2) Принцип зв’язку виховання з реальним життям;

3) Виховання в колективі;

4) Єдність вимог і повага до особистості;

5) Послідовність, систематичність, єдність виховних впливів;

6) Відповідність віковим та індивідуальним особливостям;

7) Свідомість, самодіяльність,активність вихованців;

8) Опора на позитивне.

 

 

Класифікація методів виховання.

План.

1. Теоретичні підходи до поняття «методи виховання».

2. Класифікації методів виховання.

1. Метод виховання - спосіб впливу на свідомість, почуття, волю, поведінку, систему відносин учня з метою формування особистості громадянина незалежної держави.

Засоби виховання – доцільно організовані методичні шляхи розв’язання виховних задач (предмети – підручник, види діяльності – ігри, слово, мистецтво).

Критерії вихованості учня різноманітні, але мають такі оцінки:

1) Зразкова;

2) Задовільна;

3) Незадовільна.

2. Методи гуманістичного виховання.

І. Методи формування свідомості:

1) навчання, бесіда, розповідь;

2) навіювання, переконання;

3) підтримка, довіра, розуміння;

4) приклад, роз’яснення;

5) залучення, виправлення;

6) створення «ситуації успіху»;

7) прохання, співпереживання.

ІІ. Методи самовиховання.

1) Спостереження, самоаналіз;

2) Саморегуляція, само наказ;

3) Самооцінка, самоконтроль,пояснення, рефлексія;

ІІІ. Методи стимулювання і корекції поведінки:

1) Привчання, вправи, обговорення;

2) Створення виховних ситуацій, особистий приклад;

3) Прохання, порада, натяк;

4) Заохочення, дотримання педагогічного такту;

5) Вимогливість і повага, стимулювання.

ІУ. Методи контролю за ефективністю виховання:

1) Написання характеристики на учня;

2) Облік оцінок з поведінки;

3) Анкетування, бесіди, тестування, спостереження.

 

Рефлексія – процес пізнання суб’єктом свого внутрішнього віту, психічних актив, станів;

Професійно-педагогічна рефлексія - процес співвіднесення свого «я» з вимогами професії зі своїми уявленнями про неї (музично-педагогічна рефлексія загострює особистісну).

 

 

Індивідуальні завдання.

№1.Черговий не залишився сьогодні для прибирання класу.

- Ваші дії у напрямку усунення безвідповідального ставлення до виконання обов’язків.

- Які методи виховання ви застосували? Чому?

 

№2. Ваша учениця на уроці постійно жує жуйку. На ваші зауваження реагує припиненням жування, але наступного разу знову приходить з жуйкою.

- Ваші дії у напрямку усунення шкідливої звички.

- Які методи виховання ви застосували? Чому?

 

№3. Ваш учень систематично не готується до уроків. Ви знаєте, що за незадовільну оцінку його батьки застосовують фізичні покарання.

- Ваші дії у напрямку підвищення старанності та уваги до занять в учня.

- Які методи виховання ви застосували? Чому?

 

№4. Ваш неповнолітній учень (учениця) закоханий у вас і переслідує вас: сидить під класом ходить біля вашої оселі, дарує вам подарунки, підкидає записки з освідченням у коханні.

- Ваші дії для збереження педагогічної дистанції та інтересу до занять.

- Які методи виховання ви застосували? Чому?

 

Основні напрямки виховання.

План.

1. Розумове виховання.

2. Моральне виховання.

3. Екологічне виховання, статеве виховання.

4. Музичне виховання як різновид естетичного.

5. Економічне виховання, трудове, правове, виховання свідомої дисципліни і обов’язку.

 

1. Розумове виховання – цілеспрямована діяльність педагога з розвитку розумових здібностей і мислення учнів, прищеплення культури розумової праці.

 

Завдання цього напряму виховання:

1) Нагромадження знань (факти, термінологія, символи, дати, назви, зв’язки і залежності між ними, що відображені у правилах , законах, формулах);

2) Розвиток різних видів мислення ( діалектичного, логічного, абстрактного, узагальненого, категоріального, теоретичного, індуктивного/дедуктивного, алгоритмічного, технічного, репродуктивного, творчого, системного);

3) Формування культури розумової праці (навчальні уміння, які можна поділити на загальні – вміння читати, писати, висловлювати думку; спеціальні – музика, мистецтво);

Культура розумової праці передбачає вироблення в учнів якостей , необхідних для оволодіння знаннями у будь-якій галузі:

- Зосереджувати, уважно працювати;

- Долати труднощі;

- Розвиток, використання різних видів пам’яті;

- Вміння вести спостереження і записи;

- Самоконтроль;

- Інтелектуальні вміння – перенос знань в інші умови ( вміння спиратись на здогад або інтуїцію, передбачати);

4) Мовна культура учнів;

5) Формування наукового світогляду, який складається з підсистем:

- Найбільш загальні знання як основа для формування поглядів і переконань;

- Світоглядні вміння – вміння робити висновки, аналізувати;

- Сукупність почуттів, у яких виражається позиція особистості;

- Вирішення світоглядних проблем на основі вольових якостей.

Для наукового світогляду характерне правильне передбачення подій , явищ суспільства, природи, гуманістичний характер.

 

Пояснення термінів до п.1.

Творче мислення - вид мислення, який характеризується створенням об’єктивного нового продукту і новотворами у самій пізнавальній діяльності при його створенні ( ці новотвори стосуються мотивації, мети, оцінок, змісту).

Репродуктивне мислення – процес застосування готових знань і вмінь.

Теоретичне мислення - вид мислення, спрямований на відкриття законів, властивостей об’єктів (Наприклад: фундаментальне дослідження в науці).

Практичне мислення - вид мислення, пов’язаний з постановкою мети, розробкою планів, проектів, часто розгортається в умовах дефіциту часу.

Діалектичне мислення – вміння бачити в явищах єдність протилежностей, їх боротьбу, виявляти тенденції їх розвитку, зародження нових.

Логічне мислення – встановлення узагальнених зв’язків між новими знаннями і і раніше отриманими, приведення їх у впорядковану систему; вміння робити визначення понять, а також оволодівати прийомами порівняння, спростування, доказовості, виведення правил, гіпотез, закономірностей.

Категоріальне – вміння об’єднувати поняття у класи і групи на основі найбільш суттєвих ознак подібності.

Алгоритмічне - уміння чітко виконувати інструкцію, яка вказує на сувору послідовність у виконанні певних дій , що забезпечують одержання означеного результату .

Абстрактне (лат. Відвертання) – мислення за допомогою понять, які розкривають суть предметів і явищ і виражаються у словах і знаках.

Інтуїтивне (лат. Споглядання, уява) – швидке, згорнуте і мало усвідомлене мислення, що не має чітко виражених етапів.

2. Моральне виховання – виховна діяльність школи, родини, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, звичок на основі засвоєння норм і принципів моралі.

Мораль – особлива форма свідомості людини. Методологічна основа морального виховання - етика – наука про мораль, особливості, походження та розвиток моральних норм, відносин між людьми.

Система моральних цінностей.

1. Абсолютно вічні цінності – доброта, правда, любов, краса, мудрість, вірність, справедливість.

2. Національні - національна гідність, історична пам’ять, патріотизм.

3. Громадські – поняття прав і свобод людини, обов’язки перед іншими, повага до закону.

4. Сімейні - стосунки поколінь, закони подружньої вірності, піклування про дітей, пам’ять про предків.

5. Цінності особистого життя - визначають риси характеру, поведінку, господарчий устрій .

Високоморальна людина – та, у якої моральні вимоги та норми є особистими поглядами , принципами життя.

 

3. Екологічне виховання – система педагогічної діяльності, спрямованої на розвиток в учня екологічної культури.

Завдання екологічного виховання.

- Нагромадження екологічних знань;

- Виховання любові до природи, бажання берегти її;

- Формування вмінь та навичок життя у природі;

- Ознайомлення з основами екологічного землеробства;

- Розширення системи філософських знань.

Реалізується через предмети природничого циклу та естетичне виховання, гуманітарні дисципліни, власний приклад.

Статеве виховання - складова загального процесу виховної роботи школи, родини, яка забезпечує правильний статевий розвиток дітей та молоді.

Завдання статевого виховання.

1. Виховати повагу до своєї та протилежної статі.

2. Формування почуттів: совість, скромність, сором, тактовність, турботливість, відповідальність.

3. Формування відповідальності за свої вчинки у галузі статевих стосунків.

4. Накопичення знань з основ МСП, гігієни, фізіології, антропології.

Реалізація – у родині, власний приклад, в межах позаурочної роботи, етики, психології.

 

4. Музичне виховання як різновид естетичного.

Естетика (гр. чуттєвий) – наука про прекрасне і потворне у всіх його проявах, закономірності чуттєвого сприйняття дійсності. Термін введений у 1750 році.

 

Естетична свідомість – можливість розуміти красу, усвідомлювати і оцінювати її у всіх проявах.

На розвиток естетичних потреб впливають: культурно-історичні особливості епохи, загальний культурний рівень середовища, індивідуальні особливості людини.

До методів естетичного виховання зараховують: пояснення, аналіз творів мистецтва, предметів і явищ дійсності, розв’язання естетичних задач (визначення жанру),вправи у мистецтві (прослуховування музики, гра, створення)

Форми естетичного виховання: бесіди і лекції на естетичні теми, заняття педагогічною практикою, дискотеки, вечори романсу, позаурочні заходи, концерти.

Засоби художньо-естетичного виховання: пізнання, праця, гра, спілкування, природа, мистецтво, побут.

 

Музика – особлива форма відображення реальної дійсності у суспільній свідомості.

Функції музики.

1) Практична (участь і допомога у обрядах);

2) Магічно-містична;

3) Емоційна;

4) Виховна;

5) Спілкування;

6) Розважальна;

7) Акумулятивна (історична);

8) Самореалізації;

9) Лікувальна.

Влив музики на мораль відзначали Платон, Аристотель, Сюнь-Цзи. Розвинута система виховання за допомогою музики існувала у Стародавній Греції. Велика музика завжди прагнула втілити моральний ідеал епохи.

Моральні ідеали композиторів.

- Прокоф’єв – юнацька свіжість і чистота почуттів;

- Шостакович – душевна чутливість, інтенсивність переживань, гостра емоційність;

- Свиридов - мужність, стриманість, цільність;

- Хачатурян – гострий темперамент;

- Бетховен – «лицар духу», геройство, безстрашність;

- Чайковський – задушевність, теплота.

Система музичного виховання вимагає індивідуальної роботи, яка базується на задатках особистості. До завдань вихователя музичного виконавця входять:

- Прищепити загальну культуру (етичність) учню;

- Відкрити учню естетичну, пізнавальну цінність твору (чую-відчуваю-розумію);

- Навчити висловлюватись за допомогою свого інструменту;

- Розвивати психічні якості – спостережливість, вольові властивості, самоконтроль, уяву, уважність, зібраність, організованість тощо.

- Розвивати музичні здібності;

- Прищепити навички самоаналізу;

- Виховувати естетичний смак, потреби, почуття - естетичну свідомість.

5. Економічне виховання - цілеспрямована педагогічна діяльність, метою якої є формування економічної свідомості. Економічна свідомість забезпечує розуміння економічного життя суспільства в умовах економічних реформ.

Завдання економічного виховання.

- Ознайомлення учнів із законами економічного життя.

- Формування здатності до економічного мислення.

- Виховання здорових матеріальних потреб, вміння розпоряджатись зарплатою.

- Виховання почутої рис господаря, морально-ціннісного ставлення до праці.

Реалізація – через суспільно-економічні дисципліни та позаурочні заходи, сімейне виховання, власний приклад.

6. Виховання свідомої дисципліни, обов’язку та відповідальності.

Свідома дисципліна - виконання суспільних норм моралі без примусу.

Обов’язок – усвідомлена особистістю система громадських і моральних вимог суспільства на певному історичному етапі.

Відповідальність - вміння аналізувати свою поведінку і відповідати за свої вчинки.

Реалізація напряму виховання.

1. Ознайомлення з правилами поведінки.

2. Організація чіткого режиму.

3. Дотримання дисципліни на уроці і учнями , і вчителем.

4. Єдність вимог батьків і педагогів.

5. Виявлення причин недисциплінованості та запобігання їх виникненню повторно.

6. Особистий приклад.

 

7. Правове виховання - діяльність родини, школи, правоохоронних органів, громадських організацій спрямована на виховання дітей з правової культури та забезпечення їх правовими знаннями.

Завдання правового виховання.

1. Ознайомлення з окремими положеннями державного, адміністративного , кримінального , цивільного, сімейного та інших галузей права.

2. Ознайомлення з Конституцією

3. Виховання непримиренного ставлення до злочину,, правопорушення, шкідливих звичок.

Напрям реалізується у процесі вивчення суспільних дисциплін, у позакласній роботі, на власному прикладі.

 

8. Трудове виховання.

Передбачає реалізацію таких завдань:

1. Психологічна підготовка особистості до праці.

2. Практична підготовка.

3. Підготовка до вибору професії, профорієнтаційна робота.

Вимоги:

- Суспільна спрямованість праці учнів;

- Різноманітність видів праці;

- Дотримання техніки безпеки;

- Ініціатива та творчість дітей в організації трудової діяльності;

- Плановість та систематичність.

Етапи профорієнтації: професійна інформація, діагностика, консультація, вибір, адаптація.

 

 

План.

1. Поняття про сім’ю.

2. Особливості, принципи, методи сімейного виховання.

3. Позитивне виховання.

1. Сім’я – соціально-педагогічна група людей, призначена для оптимального задоволення потреб самозбереження (продовження роду) та самоствердження (самоповаги) кожного її члена.

Задачі сім’ ї.

- Створити умови для росту і розвитку дитини;

- Стати психологічним, соціально-економічним захистом для дитини;

- Передати досвід створення і збереження сім’ї, виховання дітей;

- Навчити дітей корисним навичкам і вмінням;

- Виховати почуття власної гідності.

Деформація сім’ї.

1) Структурна – коли відсутній один з членів сім’ї( батько, мати);

2) Психологічна – коли порушені міжособистісні стосунки , наявна система негативних цінностей, асоціальних установок.

2. Сімейне виховання – створена силами батьків та родичів система виховання і освіти.

На сімейне виховання впливають:

- Здоров’я батьків та родичів;

- Матеріальне забезпечення;

- Соціальне положення;

- Кількість членів родини;

- Місце проживання;

- Уклад, традиції сим’ї;

- Ставлення до дитини інших членів родини…..

Принципи сімейного виховання.

1. Гуманність і милосердя;

2. Залучення дітей до життєдіяльності родини як рівноправних членів;

3. Відкритість і довіра у стосунках;

4. Оптимізм;

5. Послідовність вимог;

6. Надання посильної допомоги, готовність відповідати на питання;

7. Заборона фізичних покарань;

8. Повага до дитячої особистості;

9. Утримання від вимог миттєвого виконання, потурання примхам…

Приорітетними методами сімейного виховання є: особистий приклад, обговорення, довіра, показ, любов, співпереживання, гумор, доручення, похвала, співчуття тощо.

Зміст сімейного виховання охоплює всі напрямки: моральне, розумове, трудове, естетичне, фізичне……

У сімейному вихованні використовують різні засоби: атмосферу сім’ї, її громадянську зрілість, культуру взаємин, трудовий уклад і традиції, організацію життя дитини, , піклування про її навчальну діяльність, організацію дозвілля.

 

Осмислення.

3.Узагальнення.

4.Закріплення.

5.Практичне використання.

 

 

С/О

1. Вітенко І.С. Основи педагогіки і психології. - Чернівці, 2009.-С.101.

2. Вміти наводити приклади з занять фахових дисциплін (педагогічної практики) до основних етапів засвоєння знань.

План.

1.Традиційні і нетрадиційні принципи навчання.

2.Закономірності навчання.

1. Дидактичні принципи – це вихідні положення, які відображають закономірності навчання та зумовлюють вимоги до його організації. Основою принципів навчання є закономірності навчання.

Закономірності навчання.

ЗН – це стійкі педагогічні явища , які базуються на повторюваності фактів, навчальних дій і є теоретичною основою принципів навчання.

1. Обумовленість навчання суспільними потребами.

2. Залежність навчання від умов, у яких воно відбувається.

3. Взаємозалежність процесів навчання, виховання, освіти, розвитку особистості.

4. Взаємозв’язок навчальних і реальних пізнавальних можливостей учня.

5. Єдність процесів викладання та навчання.

6. Залежність завдань, змісту, методів і форм навчання у навчальному процесі.

Зміст освіти.

План.

1. Поняття про зміст освіти та фактори його оновлення.

2. Нормативні документи, які визначають зміст освіти.

1. Зміст освіти - система наукових знань, умінь, навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових, фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моральної поведінки,, підготовку до суспільного життя.Зміст освітибазується на педагогічних закономірностях, принципах, методах і прийомах навчання.Зміст освіти покликаний забезпечити передачумолодшим поколінням досвіду старших поколінь та його подальший розвиток.

Знання про світ, способи діяльності, досвід здійснення творчої діяльності, емоційно-ціннісного ставлення до світу виступають елементами змісту освіти.

Фактори, що впливають на зміст освіти.

1) Рівень розвитку виробництва , науки, техніки, культури, освіти, педагогічної теорії.

2) Характер соціально-економічних відносин.

3) Мета виховання, яку ставить суспільство перед школою.

Вимоги до шкільного змісту освіти.

- ЗО повинен включати цикл природничих, гуманітарних, суспільно-політичних, естетичних предметів, а також заняття спортом і працею.

- ЗО повинен базуватись на науковій онові, на зв’язку теорії з практикою;

- ЗО повинен відповідати віковим особливостям учнів.

- ЗО повинен ґрунтуватись на взаємозв’язку між дисциплінами.

- ЗО повинен сприяти профорієнтації.

Шляхи вдосконалення змісту освіти.

1) Ведення нових предметів;

2) Вдосконалення навчальних програм;

3) Створення підручників нового типу;

4) Визначення єдиного рівня освіти у різних типах навчальних закладів.

2. Навчальний предмет є засобом реалізації змісту освіти. Зміст програмного матеріалу поділяється на шкільний та державний компоненти.

Державний компонент – предмети, які складають базу освіти;

Шкільний компонент – факультативи та предмети за вибором.

Зміст освіти визначають такі нормативні документи :

1) Навчальний план - документ про склад навчальних предметів, які вивчають у певному закладі освіти, їх розподіл, тижневу і річну кількість годин на кожний навчальний предмет, про структуру навчального року;

На основі Базовогонавчального плану МОНМСУ затверджує типовінавчальні плани, на основі останніх навчальні заклади складають робочі плани на поточний навчальний рік. ЗО у внз визначається програмою підготовки майбутніх фахівців, схемою їх підготовки, навчальними програмами дисциплін ( складається з вибіркових навчальних дисциплін ).

Державний стандарт освіти - сукупність норм, які визначають вимоги до освітнього, освітньо-кваліфікаційного рівня ( пере затверджується не рідше ніж раз на 10 років).

 

2) Навчальна програма - документ, що визначає зміст і обсяг з кожного навчального предмета, уміння і навички, яких необхідно набути, зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання.

Система викладу змісту навчального матеріалу в навчальній програмі з предмету може бути:

- Лінійною - наступність і послідовність;

- Спіральною – неперервне розширення і поглиблення знань з певної проблеми;

- Концентричною – повторне вивчення певних розділів;

- Змішаною.

 

3) Підручник – книга, яка містить основи наукових знань з певної дисципліни, викладені згідно з цілями навчання, визначені програмою та вимогами дидактики.

Функції підручника:

- Освітня;

- Виховна;

- Розвивальна;

- Дослідницька;

- Керування.

Підру

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти