ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Оцініть наведені далі висловлення від 0 до 10

1. Я за те, щоб всякий колектив сам вибирав собі керівника.

2. Коли потрібно, я вмію змусити людей працювати.

3. Мені довіряють свої особисті таємниці.

4. Усі прагнуть до влади, і я - не виключення.

5. Я вступаюсь за своїх товаришів усякий раз, коли з ними чинять несправедливо.

6. "Якщо кінь везе погано, його треба бити" - це правильне прислів'я.

7. Ті, хто сперечається, часто обирають мене своїм арбітром.

8. Думаю, людям корисно мати твердого керівника, непохитного і жорстокого.

9. Головне - всякими засобами змусити людей робити те, що потрібно.

10. Я можу поладити з людьми, навіть якщо вони мені не до душі.

11. Звичайно я готовий діяти заради загального блага.

12. Люди різні, але наказ для всіх має бути однаковим.

13. В інтересах справи я готовий погодитися з думкою, яка суперечить моїй.

14. Успіху досягне лише той, кого бояться.

15. Прагну, щоб кожен міг проявити свої сили і здібності якнайкраще.

16. Обговорення навіть важливого для всіх питання займе надто багато часу. Думаю, що не помилюсь, якщо прийму рішення сам.

17. Мені вдається повести людей за собою, навіть якщо вони незалежні від мене.

18. Коли треба, я вмію поставити себе так, що зі мною погоджуються.

19. Нерідко мені довіряють діяти від імені колективу.

20. Повне одноначалля - ось секрет успіху колективу.

Порахуйте суму балів у парних /А/ та непарних /Л/ висловленнях. Ви дізнаєтесь про співвідношення в собі лідерського та адміністративного начал. Відкладіть отримані числа на відповідних осях А та Л.

Якщо точка потрапила у перший квадрант, то це означає, що лідерські здібності у вас поєднуються з адміністративними, якими теж не слід нехтувати. Точка у другому квадранті свідчить про перевагу у вас лідерських якостей. Потрапивши в третій квадрант, можете зробити висновок, що поки на роль керівника вам претендувати не варто. Не набагато почесніше опинитися у четвертому квадранті - там заповідник адміністраторів учорашнього дня.

 

А

 

 


IV I

 

0 50 Л

 

III II

 


БЛОК ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНИХ УМІНЬ

(Самооцінка педагогічних умінь здійснюється за п'ятибальною шкалою оцінювання, див. с. 29)

ГНОСТИЧНІ ВМІННЯ

1. Аналізувати соціальну роль, функціональні обов'язки вчителя.

2. Осмислювати специфіку вчительської професії.

3. Вивчати і аналізувати психолого-педагогічну літературу, різноманітні концепції щодо проблеми професійної діяльності вчителя.

ПРОЕКТУВАЛЬНІ ВМІННЯ

1. Осмислювати перспективи розвитку вчительської професії.

2. Виділяти основні завдання вчительської професії.

3. Проектувати окремі компоненти змісту, форм і методів виховного процесу.

4. Моделювати елементи навчальної роботи вчителя.

5. Проектувати форми та методи власної самовиховної, самоосвітньої роботи.

КОНСТРУКТИВНІ ВМІННЯ

1. Добирати оптимальну навчально-виховну інформацію, форми та методи педагогічного процесу.

2. Планувати навчально-виховний процес.

3. Вчити своїх вихованців виділяти головні напрями у навчанні та життєдіяльності.

КОМУНІКАТИВНІ ВМІННЯ

1. Встановлювати доброзичливі стосунки з учнями, колегами, батьками.

2. Встановлювати особистісну і ділову взаємодію в педагогічному процесі.

3. Орієнтуватися в педагогічних ситуаціях, знаходити гуманні способи їх вирішення.

4. Здійснювати індивідуальний і диференційований підхід до учнів.

ОРГАНІЗАТОРСЬКІ ВМІННЯ

1. Організовувати власну педагогічну діяльність.

2. Організовувати пізнавальну діяльність учнів, стимулюючи розвиток їх самостійності, відповідальності, активності.

3. Приймати оптимальні рішення в конкретних педагогічних ситуаціях.

4. Створювати умови, що сприяють розвитку потенціальних можливостей розвитку учнів.

5. Вчити учнів способам самоорганізації діяльності та поведінки.

БЛОК ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНИХ РИС

Вивчення даної теми спрямоване на формування гуманістичної професійно-педагогічної спрямованості, зокрема ерудованості, переконаності, інтересу до педагогічної роботи, високої моральності, людяності та чуйності, педагогічної культури та етики. У межах заняття містяться методики, з допомогою яких перевіряється рівень сформованості окремих моральних рис і професійно-педагогічної спрямованості.


САМОВИХОВАННЯ ТА САМООСВІТА В СИСТЕМІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ

Мета: розкрити роль самоосвіти та самовиховання в розвитку особистості вчителя; проаналізувати шляхи самоосвітньої діяльності щодо оволодіння професійними знаннями та вміннями; сформувати потребу в самопізнанні, самовдосконаленні, а також ознайомити студентів з технікою і прийомами самовиховання; виробити у них уміння складати програму самовиховання та самоосвіти.

Обладнання:опорні схеми основних понять теми.

Ключові поняття: самовиховання; самоосвіта; самостійна робота; НОП студента, вчителя.

План заняття

І. Перевірка рівня засвоєння студентами основних теоретичних положень з теми заняття.

1. Роль професійного самовиховання у розвитку особистості вчителя.

2. Самоосвіта як один із шляхів професійного становлення вчителя. Співвідношення між поняттями “освіта”, “самоосвіта” та “самостійна робота”.

3. Методи самостійної навчальної діяльності як основа формування професійної самоосвіти.

4. Місце самоосвіти у системі професійної підготовки вчителя. Наукова організація праці студента.

ІІ. Практична частина.

1. Виконання завдань на розвиток педагогічних умінь і навичок.

2. Аналіз самоосвітньої та самовиховної діяльності видатних людей.

3. Розв’язання педагогічних задач.

ІІІ. Підведення підсумків заняття.

Рекомендована література

1. Бардина К.В. Как научить детей учиться: Книга для учителей. – М.: Просвещение, 1987.

2. Введение в специальность /Под ред. Рувинского Л.М. – М., 1988. - Гл.3,4.

3. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997.

4. Гришин Д.М., Колдунов Я.И. Руководство самовоспитанием школьников. – М., 1975.

5. Дубасенюк А.А. Профессиональное становление педагога. – Житомир, 1993.

6. Елканов С.Б. Основы профессионального самовоспитания будущего учителя. – М., 1989. - С.5-14, 21-51.

7. Жуковский А.А., Малхасян А.Т. Как самостоятельно учиться. – М., 1974.

8. Закон України “Про освіту” //Голос України. - 1996. – 25 квітня. – С.1-3.

9. Зязюн І.А., Сагач Г.А. Краса педагогічної дії: Навч. посібник для вчителів, аспірантів, студентів. - К.: Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1997.

10. Касьяненко М.Д. Педагогіка співробітництва. – К., 1993. – Ч.1.

11. Макаренко А.С. Заявление в центральный институт организаторов народного просвещения //Пед. соч. в 8-ми т. – Т.1. – С.8-11.

12. Макаренко А.С. О воспитании. Разд. «Мысли, суждения». – М., 1988.– С.153-165.

13. Основы педагогического мастерства /Под ред. И.А.Зязюна. – М., 1989.

14. Положення про атестацію педагогічних кадрів /Інформац. збірник МО України. – К., 1992. - №20-23.

15. Положення про загальноосвітній навчально-виховний заклад /Освіта. - 1993. – 3 вересня.

16. Практикум з педагогіки /За ред О.А.Дубасенюк, А.В.Іванченка. – К., 1996. – С.59-73.

17. Пунский В.О. Азбука учебного труда: Книга для учителя: Обобщение передового педагогического опыта. – М., 1988.

18. Рувинский Л.И. Психология самовоспитания. – М., 1982.

19. Сухомлинський В.О. Сто порад учителю //Вибрані твори у 5-ти т. – К., 1976. – Т.2. – С.419-656.

20. Сухомлинський В.О. Розмова з молодим директором школи //Вибрані твори у 5-ти т. – К., 1976. – т.5. – С.229-239.

21. Сухомлинський В.О. Виховання і самовиховання //Вибрані твори у 5-ти т. – К.,1976. – Т.

Завдання для студентів

1. Вивчити рекомендовану літературу. Підготуватися до обговорення основних положень за планом заняття.

2. Підготувати мікровиступи: “Роль самовиховання (самоосвіти) у житті видатних людей” (К.Д.Ушинський, А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський, Леся Українка, І.І.Огієнко та ін.) – на вибір.

3. Підготуватися до розв’язання педагогічних задач.

ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК

Основні положення

Реформування системи педагогічної освіти вимагає від вчителя вибору стратегії неперервної освіти на основі саморозвитку, невід’ємними складовими якого є самоосвіта та самовиховання.

З метою подолання суперечності між традиційною підготовкою майбутнього вчителя до професійної діяльності та новими вимогами суспільства до випускників педагогічних навчальних закладів щодо її реалізації на практиці розглянемо сутнісну характеристику названих понять та взаємозв’язок між ними.

Самовиховання – це систематична та свідома діяльність людини, спрямована на вироблення в собі бажаних фізичних, розумових, моральних, естетичних якостей, позитивних рис волі й характеру, усунення негативних звичок, іншими словами, діяльність, спрямована на вдосконалення своєї особистості.

Самовиховання виникає як наслідок певної системи виховної роботи у межах навчальних закладів, яка включає в себе систему поглядів на особистість. Тут людина повинна дбати про свою самостійність, організованість, відповідальність, самокритичність. Саме розвиток у собі найкращих людських рис є фундаментом професійної підготовки вчителя. Запас потенційних сил у людей настільки великий, що навіть студент із середніми здібностями може всебічно розвивати свою особистість. Рівень професіоналізму вчителя багато у чому залежить від активності студента щодо свідомого та наполегливого розвитку у собі тих рис, які створюють особистість сучасного спеціаліста.

Самовиховання особистості має такі особливості:

1. Самовиховання є усвідомленням прояву саморозвитку, “саморуху” особистості. Вихованець із об’єкта перетворюється на суб’єкт виховання.

2. Самовиховання є суб’єктивним відображенням виховання, в якому мета і завдання вихователів стають особистою метою і завданнями самовдосконалення, а функції вихователя передаються самому вихованцю.

3. Самовиховання є своєрідним прискорювачем розвитку дитини, служить засобом удосконалення дитини.

4. Самовиховання є формою врахування індивідуальних особливостей дитини, шляхом розвитку її індивідуальності.

5. Самовиховання – один з головних показників розвитку дитини, воно відображає відповідність виховання процесу формування сил і здібностей вихованця. За рівнем самовиховання можна висловити судження про якість виховання.

Важливе значення для розвитку теорії самовиховання має виявлення його рушійних сил. Основним протиріччям реалізації самовиховання є становлення та рух взаємопов’язаних процесів зміни позиції людини у взаємодії із зовнішнім світом і усвідомленням особистості. Рушійні сили самовиховання майбутнього вчителя визначаються як зовнішніми, соціальними вимогами, так і власним відношенням до цих вимог. Перетворення внутрішніх протиріч, що виникають між цими двома сторонами, по суті, і є процесом самовиховання. Підсилюється це характеристикою професійної спрямованості. Найбільш важливою умовою виникнення потреби у професійному самовихованні для майбутнього вчителя є перехід його з позицій учня на позицію спеціаліста.

Самовиховання майбутнього вчителя, як і будь-який вид діяльності, має свою загальну структуру. Її основними компонентами є: мета, завдання, принципи, форми, методи, засоби та результат.

Метою самовихованнястудентів педагогічних навчальних закладів є підвищення рівня підготовки до професійної педагогічної діяльності. Вона змінюється й ускладнюється з набуттям особистістю професійного та соціального досвіду.

Важливу роль у самовихованні може відіграти ідеал як уявлення про найвищу досконалість, яка визначає певний спосіб і характер діяльності людини. Ним для майбутнього вчителя може бути як окрема особистість, так і спрямованість на досягнення конкретних результатів у реалізації професійної діяльності, визначені власною програмою самовиховання.

На основі аналізу життя та професійної діяльності видатних людей, в тому числі і педагогів, щодо вдосконалення своєї особистості можна зробити висновок про те, що педагогічні здібності можна розвивати.

Основним завданнямсамовихованняє вдосконалення власних професійно-значущих властивостей та якостей особистості, включаючи, як світогляд, фізичне здоров’я, так і активність у підвищенні рівня методичної підготовки, розвиток власної моральної культури, здібностей до широкого та глибокого соціально-педагогічного мислення і творчості.

У процесі самовиховання слід керуватися наступними принципами: цілеспрямованості, зв’язку самовиховання з життям, саморозвитком та самоосвітою, комплексного підходу, впливу колективу на окрему особистість, врахування вікових особливостей тощо.

До найпоширеніших форм самовиховання відносять такі, як самозавдання, оцінка прожитого дня, визначення правил своєї поведінки, самохарактеристика, самозобов’язання, визначення власних справ та видів діяльності, вироблення особистих планів роботи та самовиховання, ведення щоденників тощо.

Систему методівсамовиховання доцільно розглянути у послідовності, яка передбачає реалізацію процесу самовиховання на практиці, починаючи від виникнення потреби у його реалізації до досягнення тих чи інших результатів:

- самопізнання (самоспостереження, самоаналіз, самодослідження) та самооцінка;

- самостимулювання (самозаохочення, самокритика);

- самопрограмування;

- методи самовпливу (самоінструкція, самозаохочення, самоконтроль, самозвіт, самонавіювання, самонаказ, самопідпорядкування, самопримушення тощо).

Остання група методів реалізується на практиці завдяки використанню цікавих прийомів, серед яких:

- прийоми, спрямовані на використання інтелекту: особисті правила або девізи, за якими людина будує свою поведінку; самонагадування тощо;

- прийоми, спрямовані на використання почуттів: самосхвалення, самозаохочення, самокритика, самоосуд, самопокарання тощо;

- прийоми, спрямовані переважно до вольових зусиль та до практики поведінки: самообіцянка, самозобов’язання, клятва, намір, самопідбадорювання, самозаборона.

Поняття про засоби самовиховання включає в себе як безпосередньо предмети та зміст діяльності, так і способи їх застосування у практичній діяльності. Засоби самовиховання прийнято поділяти на головні (теоретична та практична педагогічна діяльність) та додаткові (ознайомлення з різними видами мистецтва, предметами культури та побуту, в яких знаходить відображення людська діяльність, читання книжок, у яких на високому ідейному та моральному рівні подані зразки життя особистостей, гідних наслідування тощо. В цілому як засоби самовиховання можна застосовувати ті матеріальні та духовні цінності, які можуть бути використані з метою самовпливу.

Результатом професійного самовиховання є зміни, що відбуваються в особистість майбутнього вчителя завдяки реалізованим самовпливам. У цьому випадку студент педагогічного навчального закладу має вміти володіти своєю волею, управляти своїми емоціями, стримувати себе, підтримувати добрий, бадьорий настрій, виконувати особисті правила, режим дня тощо.

Процес професійного самовиховання тривалий і здійснюється в кілька етапів:

I – утвердження в позиції вчителя;

ІІ – програмування змін власних якостей особистості;

ІІІ – реальні дії по самовдосконаленню;

IV – етап мови і відображення;

V – етап вправ.

VІ – етап аналізу, корекції самовиховної діяльності та розробка подальшої програми самовиховання.

Одним із шляхів розширення творчих можливостей і пізнавальних інтересів людини є самоосвіта.

Для розуміння суті поняття “самоосвіта” проведемо його логіко-семантичного аналіз. Цей термін увійшов до російської та української мов у 30-60-х рр. ХІХст. Інтенсивне включення у цей період у книжкову лексику слів із першою займенниковою частиною «само» було зумовлене такими позамовленєвими чинниками, як особливою увагою прогресивної частки населення країни до будь-яких проявів духовності окремої особистості та до розвитку активної діяльнісної - першооснови загальнополітичного життя. С.І.Ожегов у «Словаре русского языка» тлумачить самоосвіту як «приобретение знаний путем самостоятельных занятий, без помощи преподавателя». Дещо ширшим можна вважати визначення, подане у Великій Радянській Енциклопедії: «Самоосвіта - самостійна освіта, отримання системних знань у певній галузі науки, техніки, культури, політичного життя та ін., яка передбачає безпосередній інтерес особистості в органічному поєднанні із самостійністю у вивченні матеріалу». В «Педагогічному словнику», виданому Академією педагогічних наук СРСР (1986), самоосвіта визначається як «освіта, яку здобувають поза навчальними закладами шляхом самостійної роботи». За «Українським педагогічним словником» С.Гончаренка (1997) «самоосвіта - освіта, яка набувається в процесі самостійної роботи без проходження систематичного курсу навчання в стаціонарному навчальному закладі. Самоосвіта є невід¢ємною частиною систематичного навчання в стаціонарних закладах, сприяючи поглибленню, розширенню і більш міцному засвоєнню знань» [11, 296].

Самоосвіта як педагогічна категорія розглядалася спершу як додаток (доповнення, підсистема, частковий прояв) категорії освіти і застосовувалася для розв’язання конкретних освітніх завдань: формування волі, боротьба з власними недоліками, розумове самовдосконалення.

У педагогічній літературі зустрічаємо такі взаємопов’язані поняття, як "освіта", "самоосвіта" та "самостійна навчальна робота". На основі категорійного аналізу даних понять визначимо взаємозв’язок між ними.

Освітоюназивають процес та результат засвоєння систематизованих знань, умінь та навичок, спрямованих на формування світогляду або процес та результат завершеного навчання.

Самоосвітою назвемо такий специфічний вид діяльності, в ході якої завдяки самостійному визначенню цілей особистість задовольняє власні пізнавальні потреби або вдосконалює свої здібності, якості та властивості особистості.

Самостійною навчальною діяльністю називають різноманітні види індивідуальної і колективної навчальної діяльності, яка здійснюється на навчальних заняттях або поза ними за завданнями вчителя, під його керівництвом, однак без його безпосередньої участі. Реалізація цих настанов вимагає від особистості, яка навчається, активної розумової діяльності, самостійного виконання різних пізнавальних завдань, застосування раніше засвоєних знань під керівництвом педагога.

На основі узагальнення поняттєвого масиву самостійною роботоюбудемо називати будь-яку діяльність особистості, яку вона здійснює відповідно до поставлених перед нею цілей без участі керівника.

Беручи до уваги наведені теоретичні узагальнення, визначаємо, що в цілому самостійну навчальну роботу слід розглядати як засіб реалізації освіти та самоосвіти. Це співвідношення представлене на рис.1.5.

Аналіз самостійної роботи та самоосвіти особистості засвідчує про те, що вони є складними видами діяльності, тісно взаємопов’язаними між собою. Останнє іноді створює ілюзію їх повного збігання.

Дійсно, у визначенні обох понять підкреслюється діяльнісний характер формування особистості, але під час самостійної роботи вказаний процес відбувається на основі досягнення цілей, поставлених іншою особою - викладачем; в ході ж самоосвітньої діяльності - відповідно до задумів самої особистості.

 
 

Рис. 1.5. Схема співвідношення понять “освіта”, “самоосвіта” та “самостійна робота”

 

Згідно із запропонованим визначенням, самостійна робота здійснюється без участі керівника. Прикладом може бути навчальна самостійна робота, якою опосередковано керує викладач. Залежно від свого задуму він встановлює термін виконання самостійної роботи під час навчальних занять або у позанавчальний час, пропонує завдання, проводить різного роду інструктажі щодо їх виконання, визначає глибину та обсяг обов’язкової частини виконання завдань, здійснює допоміжні заходи (консультації, спостереження, співбесіди тощо), тобто визначає засоби діяльності особистості у процесі самостійного досягнення цілей.

Участь керівника в самоосвітній діяльності визначенням спеціально не зумовлюється: самоосвіта може здійснюватися за участю керівника або без неї, наприклад, під час самостійної роботи.

Принципова відмінність між самоосвітою та самостійною роботою полягає в тому, що в ході самоосвітньої діяльності особистість виступає суб’єктом своєї діяльності щодо досягнення самостійно визначених цілей, які і складають головний мотив самоосвітньої діяльності, в ході ж самостійної роботи цілі перед особистістю ставить керівник.

Отже, самостійна робота при зацікавленому ставленні до неї тих, хто навчається, переростає в їх самоосвітню діяльність. Це відбувається, коли студенти повною мірою засвоїли цілі самостійної роботи, за власним бажанням домагаються того, щоб їх досягти. Як тільки мета самостійної роботи перестає бути особистою метою студента, відбувається зворотний перехід від самоосвіти до самостійної роботи. Шляхом таких взаємопереходів можна підвищувати рівень готовності особистості до професійної самоосвітньої діяльності, а одним з механізмів підготовки майбутніх учителів до самоосвітньої діяльності є оволодіння ними формами та методами навчальної самостійної роботи.

Засвоєння методів самостійної роботи студентами педагогічних освітніх закладів сприяє більш чіткому орієнтуванню їх у методиці самоосвітньої діяльності, допомагає обрати найбільш раціональну її форму, розвивати здатність до самостійних дій, що є однією з особливостей вияву індивідуальності.

На методи навчання впливають джерела інформації, за допомогою яких відбувається засвоєння знань. Тому виникає потреба виділити для окремого розгляду методи самостійної навчальної діяльності як основи формування професійної самоосвіти.

Системне використання методів потребує їх класифікації - розподілу за певною ознакою на відповідні групи та підгрупи. Наявність системи класифікації відображає глибинні взаємозв’язки між окремими методами. У педагогічній науці немає єдиного підходу до класифікації методів самостійної навчальної діяльності завдяки багатогранності даного поняття (А.К.Громцева, П.І.Підкасистий, В.К.Скнар та ін.).

Наприклад, Ч.Мазяж за ознакою відбору та синтезу інформації в процесі самостійної роботи виділяє наступні методи:

1) читання та вивчення літератури;

2) прослуховування текстів та дискутування;

3) отримання знань з інших джерел (телебачення, радіо, тощо);

4) письмова розробка проблеми;

5) участь у культурному житті (у вільний час).

Оскільки сучасна психологія розглядає процес мислення як живу людську діяльність, яка має таку ж структуру, як і діяльність практична (О.М.Леонтьєв), розглянемо класифікацію методів формування у майбутніх учителів умінь самостійної навчальної діяльності на основі діяльнісного підходу. За цієї умови методи формування самостійної навчальної діяльності, з одного боку, виступають як способи самостійної діяльності, з іншого - як засоби її формування, а у перспективі – і професійної самоосвітньої діяльності.

З метою досягнення завдань дослідження розглянемо самостійну навчальну діяльність з процесуальної, а не результативної точки зору. Такий підхід дозволяє виявити ті способи дій, які складають цілісний акт діяльності, тобто методи діяльності, самоосвіти, які сприяють досягненню поставлених метою результатів. До основних процесуальних елементів діяльності психологи відносять: мотив діяльності, конкретні дії та операції, контроль та аналіз досягнутих результатів, тобто цілісний цикл діяльності неможливий без використання способів стимулювання та мотивації, організації, контролю та самоконтролю. Оскільки спосіб діяльності і є її методом, виділяємо три групи методів формування самостійної навчальної діяльності майбутніх учителів:

1) група методів мотивації самостійної навчальної діяльності;

2) група методів розвитку самостійної навчальної діяльності;

3) група методів контролю та самоконтролю самостійної навчальної діяльності.

Наявність та взаємозв’язок названих груп методів самостійної навчальної діяльності забезпечує цілісний акт формування самоосвітньої діяльності.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти