ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Суть модульно-розвивального навчання

Понад шість років у навчальних закладах (різного типу) в Україні впроваджується модульно-розвивальне навчання (за А. В. Фурманом).

Експеримент з модульно-розвивального навчання був організований кафедрою експериментальних систем освіти ДАККО МО України у 18 школах. Він охоплює всі сторони життєдіяльності навчального закладу, істотно перебудовує весь навчально-виховний процес, передбачає якісну видозміну структури шкільної освіти.

Предметом фундаментального експерименту є наукова розробка та експериментальне впровадження модульно-розвивальної системи освіти, яка не лише не заперечує традиційної класно-урочної системи, а надбудовується над нею послідовністю складніших і продуктивніших ідей та технологій. Фундаментальний експеримент – це задіяння достатньо широкої системи різноманітних наукових методів, що дають змогу поетапно і комплексно змінювати основні параметри – складові функціонування соціально-освітньої системи, у тому числі оточення.

Працюючи на новий науково-освітній результат, експериментальна школа послідовно замінює на науковомісткі не тільки підвалини педагогічного процесу - цілі і завдання, зміст і форми, методи і технології, засоби, а й започатковує найважливіші нові тенденції розвитку вчительського й учнівського колективів, особистості вчителя й учня.

Пропонований експеримент потребує виконання підготовчої роботи протягом одного-двох років, пов'язаної з формуванням педагога як психолога-дослідника, проведенням психодіагностичних обстежень, створенням авторських програм дослідно-експериментальної роботи, запровадженням нової структурно-управлінської моделі експериментального навчального закладу та інноваційного програмово-методичного забезпечення.

У науковому плані соціально-психологічна концепція модульно-розвивального навчання (за А.В.Фурманом) має чотири взаємозалежні складники:

• основи міжнаукової теорії, вивчення яких дає можливість відповідати педагогові на запитання про те, що це за освітня система і чим вона відрізняється від інших моделей освіти;

• контури багатовимірної методології нової національної школи, що включає шляхи наукового пізнання і логіку створення модульно-розвивального навчання;

• технологію соціально-психологічного дослідження, що розкриває етапи експериментального проходження педагогічним колективом у запровадженні модульно-розвивального навчання;

• практику дослідно-експериментальної роботи, що дає відповідь, за яких культурних, дидактичних і технологічних умов можливе модульно-розвивальне навчання.

Чому система називається модульно-розвивальною?

Значення терміну "модуль" (від лат. modulus - міра) у модульно-розвивальному навчанні, як і у різних варіантах модульного навчання, трактується як важливий, дидактично-адаптований, відносно-самостійний вузол навчального процесу, який виконує певну функцію. При цьому у навчальному процесі багато вузлів, які відрізняються функціональним навантаженням у системі. Відтак відповідно до функцій терміну "модуль" надається певне значення - цільовий, змістовий, технологічний, формальний, тестовий, міні-модуль тощо. Приклад того - комп'ютер, який складається з окремих модулів: монітор, вінчестер, клавіатура. Це саме спостерігається у будівництві, створенні космічних кораблів, інформатиці тощо.

Так, понад два десятиліття триває активний пошук модульних систем і технологій освіти, а термін "модуль" за обсягом і змістом є повноцінною категорією сучасного наукового пізнання.

А.В.Фурман виділяє три підходи щодо дослідження системної організації освітніх модулів:

1) структурно-діяльнісний, за якого модуль визначається як система, яка виконує певні функції, проте зберігає свою цілісність, спроможність виконувати роботу;

2) метасистемний, коли модуль тлумачиться як набір динамічних систем, що взаємозалежно функціонують, розвиваються, саморегулюються;

3) організаційно-рефлексивний, що визначає модуль як складний предмет управлінської діяльності (адміністратор школи за модульним розкладом занять).

Ці три підходи найбільш повно реалізують концептуальну модель експериментальної школи як складної метасистеми, яка відображає взаємозалежність трьох основоположних процесів культурологічної діяльності людини - функціонування, розвитку і управління. Отже, модуль в освіті -це динамічна, відкрита, саморозвивальна метасистема, що забезпечує єдність процесів функціонування, розвитку та управління окремої навчально-виховної структури (школа, освітня ланка, навчальні курси тощо).

Категорія "розвиток" уособлює процес незворотних якісних змін у предметі чи явищі, який спричинює перехід від старого, якісного стану до нового, від простого до складного.

Навчання, що передбачає лише засвоєння знань, умінь і навичок, є недостатнім для розвитку. Л.С.Виготський пов'язує розвиток з «дійсним засвоєнням», коли учень самостійно застосовує здобуті знання у практичній діяльності. Розвиток як результат навчання —- це готовність до самостійної організації своєї розумової діяльності відповідно до поставлених завдань різного рівня складності. У ході навчання знанням і умінням ознаками розвитку учнів є розвиток їх сприймання, спостережливості, мислення, пам'яті, мови, уяви. Розвиткові учнів сприяє лише таке навчання знанням і умінням, в якому значне місце відводиться самостійній роботі учнів і методам навчання, що враховують як зміст, так і операції з ним. Так, засвоєння знань, побудованих у вигляді висновку, повинно бути спрямоване не лише на інформацію, закладену в цих знаннях, а й на ті операції, які важливі для засвоєння структури цих знань. Розкриття учителем структури створює в учнів орієнтовну основу дій, а неодноразове відтворення висновку формує у них узагальнені уміння і готовність до самостійного його застосування. Так само учень засвоює й узагальнення, абстрагування, порівняння та інші розумові дії. Аналогічним шляхом здійснюється навчання творчій діяльності, її пізнавальним структурам. Для цього використовується зміст навчального матеріалу, визначений програмою, а у разі необхідності — спеціально побудовані навчальні завдання. Засвоюючи досвід творчої діяльності, характерні для нього процедури, учні вчаться видозмінювати ті стереотипи мислення, які раніше були сформовані в ході набуття навичок і умінь, відмовлятися від них, конструювати нові підходи до осмислення раніше засвоєного змісту.

Навчання знанням, розумовим операціям, за допомогою яких набуваються ці знання, творчій діяльності і забезпечує в єдності інтелектуальний розвиток.

У сучасному розумінні інтелектуально розвинена людина — це знаюча, уміюча і творчо підготовлена людина. Навчання знанням і умінням, творчій діяльності є необхідною умовою її інтелектуального розвитку. Останній є важливою передумовою високого рівня засвоєння знань і умінь. Ці поняття взаємозалежні.

У роботах, присвячених проблемі розвиваючого навчання (Л.В.Занков, Н.А.Менчинська, Д.Б.Ельконін, В.В.Давидов, М.М.Скаткін та ін.), висувалися різноманітні принципи і шляхи її вирішення. У даний час системно розроблені два основні напрямки розвивального навчання — Л.В.Занкова і В.В.Давидова.

Оскільки центром модульно-розвивального навчання є психосоціальний розвиток особистості вчителя і учня як основних носіїв соціально-культурного досвіду нації і людства, А.В.Фурман виділяє дванадцять модулів (від лат. modus - метод, спосіб, міра, вид) розвитку, кожний з яких має кілька рівнів соціально-психологічної організації.

Щоб забезпечити внутрішній психосоціальний розвиток особистості у напрямі стабільного зростання її культурних можливостей, потрібно налагодити постійні, пропорційно дозовані, односпрямовані зовнішні потоки соціуму на особистість, що забезпечується навчанням, вихованням, освітою. Психосоціальний розвиток (за А.В.Фурманом) - це нарощування особистістю можливостей духовно переживати, культурно діяти і самореалізуватися під впливом організованого соціуму (навчання-виховання-освіта), який залежить від ментального досвіду, активізує внутрішній розвиток і визначає індивідуальне зростання позитивного природнього і соціального потенціалу особистості.

В експериментальних школах з модульно-розвивального навчання створюються для цього найсприятливіші умови. Кожен учасник навчального процесу потрапляє під педагогічне спрямований спектр розвивальних потоків соціуму, що надходять від оточення - учителя, як спеціаліста та особистості, перспективної мети навчання, диференційованого освітнього змісту, форм організації навчання, педагогічних технологій, нарешті від дизайну навчального кабінету і емоційного стану кожного учасника розвивальної взаємодії.

Таким чином назва модульно-розвивальна система не тільки фіксує основні тенденції світових систем освіти ("модульного навчання"), традиції і надзавдання національної школи ("розвивального навчання"), а й відображає її визначальні науково-суспільні засади.

3. Поняттєво-термінологічне поле модульно-розвивального навчання

Впровадження модульно-розвивального навчання (МРН) в практику роботи загальноосвітніх шкіл навчальних закладів неможливе без оволодіння поняттєво-термінологічним полем даної системи, тобто відповідної наукової мови (за А.В.Фурманом).

Шість груп дидактичних модулів об'єднують предмети, які відображають певний фрагмент соціально-культурного досвіду, що в експерименті подається у вигляді граф-схем навчальних курсів. Кожний з цих курсів проектується відповідно до таких принципів: інваріантності соціально-культурного досвіду (знання, норми, цінності), що визначають типологію дидактичних модулів; ієрархічності психодидактичних цілей і завдань кожного дидактичного модуля (ідеальна комплексна системна інтегрована локальна мета); поступальності розвивального занурення у змістову специфіку навчального курсу; діагностичності перебігу МРН, який передбачає поєднання вхідного, проміжного й узагальненого контролю, само-, взаємо- і педагогічного оцінювання; повноцінності дидактичного модуля щодо змісту, організації, оформлення, яка передбачає використання засобів системного кодування соціально-культурного досвіду (знаки, символи, графіка, наочність) у граф-схемах, міні-підручниках, сценаріях занять.

Змістовий модуль як фрагмент соціально-культурного досвіду зафіксований у проблемно-модульній програмі і являє собою науково адаптовану, відкриту і взаємозалежну систему знань, норм і цінностей, що поєднують психолого-педагогічний, навчально-предметний і методично-засобовий різновиди освітнього змісту.

Модуль знань - складна система науково дослідних, чітко структурованих знань (наукові програми, теоретичні знання, теорії, закони, закономірності, теореми, моделі, аксіоми, постулати, класифікації, категорії, поняття, факти, ознаки, таксономії, матриці тощо);

Модуль норм — система соціально і етнонаціонально достовірних, чітко структурованих культурних норм (цілі, плани, алгоритми, проекти, програми, інструкції, стандарти, методи, методики, технології, схеми);

Модуль цінностей - система гуманних, чітко структурованих і національне зорієнтованих вартостей (ідеї, ідеали, ставлення, оцінки, потреби, установки, мотиви, переконання, вірування, ціннісні орієнтації).

Навчальний модуль - самостійна, цілісна частина реальної розвивальної взаємодії педагога з учнями, яка характеризується завершеною сукупністю взаємозалежних навчальних, виховних та освітніх циклів, що оптимізують психосоціальний розвиток кожного на конкретному відрізку вивчення навчального курсу (розділ, тема). Повний функціональний цикл навчального модуля складається із семи основних етапів: нульовий (не обов'язковий) етап - чуттєво-естетичний (Ч-Е); перший етап - змістово-пошуковий (З-П); третій етап - оцінно-смисловий (О-С); четвертий етап - адаптивно-перетворювальний (А-П); п'ятий етап — системно-узагальнюючий (С-У); шостий етап - контрольно-рефлексивний (К-Р); сьомий етап - духовно-естетичний (Д-Е).

 


Таблиця 2.7

Типологія дидактичних модулів

Технологічний модуль процес функціонування і розвитку навчального модуля, який визначає ланцюг переходів від одного міні-модуля (20 чи 30-хвилинного заняття) до іншого за використанням окремого набору психолого-педагогічних засобів, можливих способів їх застосування та фіксації самого факту переходу від одного етапу модульно-розвивального процесу до іншого.

Цільовий модуль завершена систематизація психолого-дидактичното змісту цілісного функціонального циклу навчального модуля, що визначаються проблемно-модульною програмою, організаційно реалізується як ланцюг інноваційних педагогічних технологій і результативно окреслює розвивальний потенціал навчально-виховного процесу.

Процесуальний модуль - конкретний перебіг розвивальної взаємодії вчителя і учнів під час повноцінного функціонування навчального модуля, яке передбачає поступальне проходження ними проблемно-предметної та ціннісно-регуляційної фаз оволодіння загальнолюдським досвідом і забезпечує оптимальне психосоціальне зростання їхнього потенціалу.

Результативний модуль - фіксація приросту психосоціального і навчального потенціалу вчителя і учнів на основних етапах розвитку модульного процесу. В системі МРН використовуються прогресивні моделі об'єктивного оцінювання праці вчителя і учнів - нормативно-статична, рейтингова, критеріальна та ін., що грунтуються на результатах дидактичного і психосоціального тестування.

Тестовий модуль критеріально довершена сукупність короткочасних навчальних або психологічних задач (завдань), що дає змогу визначати якість взаємопов'язаного оперування учнями знаннями, нормами, цінностями і фіксувати темпи зростання їх фізичного, розумового, емоційного, морального і духовного потенціалу.

Розвивальний модуль - конкретна довершена форма втілення розвивальної взаємодії вчителя, навчальної групи (класу) і соціально-культурного змісту навчального курсу, що забезпечує істотне зростання соціальних можливостей і духовної досконалості всіх учасників навчально-виховного процесу.

Міні-модуль - основна форма організації навчання в модульно-розвивальній системі, яка характеризується такими особливостями:

1) нерозривним зв'язком і єдністю змістового модуля і форми модуля;

2) 20-, 25- або 30- хвилинним часовим відтинком організації навчального процесу;

3) має ту чи іншу чітко обгрунтовану психодидактичну мету, яка залежить від етапу модульно-розвивального процесу і зафіксована у науковому проекті змістового модуля;

4) проводиться із (15 - 35 осіб) відносно постійними групами учнів, які спеціально підбираються за певними критеріями (інтелектуальність, соціальність тощо);

5) взаємозалежно і послідовно реалізує варіанти соціально-культурного досвіду на рівні знань, норм і цінностей за допомогою проблемно-модульних навчальних програм;

6) має певну, чітко визначену педагогічну технологію, що кооперує діяльність вчителя і учнів, робить міні-модуль смислове ціннісним, логічно і дидактичне завершеним;

7) існує з огляду на вік учнів подвоєно, потроєно і системно.

Форма - модуль, ф-модуль або формальний модуль - організаційна форма МРН, що полягає у подвоєному, потроєному або системному (чотири і більше) застосуванні міні-модулів окремого навчального курсу протягом одного дня. Таке поєднання визначається віком учнів і тривалістю міні-модулів (20, 25 чи 30 хвилин) і проектується за модульною технологією організації навчання у школі, тобто за організаційним модулем, який знахо­дить конкретне відображення у шкільному розкладі навчальних занять. Оптимальна кількість Ф-модулів, яка використовується під час повноцінного функціонування навчального модуля дорівнює семи (від установчо-мотиваційного до духовно-естетичного), а міні-модулів у варіанті 3х30 хв. - 21. Це дає змогу ефективно використовувати психофізіологічну спроможність учнів різного віку продуктивно навчатися і домогтися довершеного розвитку певних особистісних властивостей учнів.

Ритмо-модуль довершений цикл синхронізованих коливань педагогічне організованих психосоціальних потоків (впливів шкільного оточення) - навчального, виховного та освітнього, які характеризуються періодичністю домінування і забезпечують психічне здоров'я і самореалізацію особистості в навчанні.

Організаційний модульабооргмодуль - багатофункціональна та ієрархічно структурована система життєдіяльності навчального закладу, що управлінськими засобами (цілі, методи, форми, стиль тощо) забезпечує його функціонування і розвиток як соціально-культурної інституції, яка покликана творити розумово, соціально і духовно зрілу особистість. Концептуальну основу цього модуля здебільшого становить конкретна модель управління школою, прикладну - розклад навчальних занять, за яким організується залучення учнів до освітньо адаптованої системи знань, норм і цінностей. За модульно-розвивальної системи оргмодель будується з урахуванням основних психофізіологічних і соціально-психологічних закономірностей ефективного навчання (наприклад, кожен учень щоденно готує і вивчає 2-3, максимум 4 навчальних курси, в обов'язковому порядку проходить повний функціональний цикл психосоціального зростання тощо). Крім того, він включає стрижневі чинники цілісності і наступності освітнього процесу, керуючись такими науковими фактами: а) тривалість навчальних модулів і міні-модулів зростає від ступеня до ступеня середньої освіти; б)кількість навчальних курсів, яку вивчає учень протягом дня, від першого до останнього класу зменшується; в) число об'єднаних 20- або 30-хвилинних міні-модулів з одного предмета зростає з кожним роком навчання; г)динаміка організаційних форм навчального дня і тижня (спеціальні розвивальні заняття, факультативи, спортивні секції, індивідуальні консультації тощо) має бути достат­ньою, зважуючи на вік та актуальні потреби школярів.

Принципи модульно-розвивального навчання

Істотна відмінність між науковим проектуванням змісту освіти у традиційній та експериментальній системах навчання виявляється при зіставленні принципів проектування (див. Табл. 2.8 ), де за теоретичну основу класно-урочної системи покладено вимоги, сформульовані І.С.Якиманською, а модульно-розвивальної - А.В.Фурманом.

Таблиця 2.8

Порівняльна характеристика наукового проектування змісту шкільної освіти у класно-урочній і модульно-розвивальних системах

№ п/п Принцип наукового проектування Класно-урочна система: проектування навчального предмету Модульно-розвивальна система: проектування навчального курсу
Адекватності Зміст навчального предмету відтворює адекватну науці систему знань, методів пізнання Зміст навчального курсу відтворює адекватну соціально-культурному досвідові систему знань, норм і цінностей
Змістовності Структура навчального предмета визначається його науковим змістом Структура навчального курсу визначається довершеною гармонійністю психолого-педагогічного, навчально-предметного і методично-засобового різновидів змісту
Історичності (об'єктивності) Методологія і логіка побудови навчального предмета відтворює історичний шлях розвитку наукового знання поза його конкретним носієм - учнем, який .має пізнавати світ у його об'єктивному русі, змінах, розвитку шляхом використання у своїй діяльності законів світу Методологія побудови навчального курсу відтворює поступ і логіку добування людством соціально-культурного досвіду в єдності його науково-теоретичних і практично-технологічних надбань, коли учень є активним інтерпретатором і духовним носієм цього досвіду
Доступності Навчальний предмет забезпечує засвоєння наукових знань, створює умови для переборення труднощів пізнання Навчальний курс забезпечує драматично-пошукове проживання учнем знань, норм і цінностей через індивідуальне занурення в освітньо-організований соціально-культурний простір
Інформаційності Реалізація навчального змісту забезпечується вчителем з використанням підручника; учні засвоюють, відтак відтворюють його у власній пізнавальній діяльності Освітній зміст реалізується через інноваційне програмово-методичне забезпечення (граф-схеми, наукові проекти, навчальні сценарії, міні-підручник) і збагачує ментальний досвід учня в ході його культурної, соціально-продуктивної діяльності

Вочевидь за новизни ідеї особистісно зорієнтованого навчання, популярної серед російських та українських педагогів, усе ж напрямки структурування змісту навчання залишаються традиційними, інформаційно-пізнавальними. Отож, не підлягає сумніву і пізнавальна функція освіти - основоположна в проектуванні навчального предмету.

Наукове проектування за модульно-розвивального підходу до навчання грунтується, по-перше, на соціокультурній парадигмі щодо визначення природи освітнього процесу; по-друге, охоплює ширше поле проектних завдань, оскільки йдеться не про навчальні предмети, а навчальні курси як довершений досвід соціально продуктивної діяльності учасників навчального процесу; по-третє, спирається на зміст сучасних принципів проектування: ментальність, духовність, розвитковість, модульність.

Принцип ментальності, як відомо, стосується змісту життєактивності індивіда, оскільки характеризує внутрішній, духовний світ особистості. Згідно з психоаналітичною теорією З.Фрейда більшість людського досвіду знаходиться поза межами сфери свідомого і проявляється, як неусвідомлені потяги. Відповідно до аналітичного підходу К.Юнга у структурі особистості, крім "Его" як центру сфери свідомості та особистого несвідомого (пригнічені конфлікти), є чи не найглибший пласт психіки - колективне несвідоме. У формі архетипів або первинних психічних образів ("персона", "тінь", "самість", "мудрець" та ін.) воно утворює увесь духовний спадок людської еволюції - сліди емоцій і пам'яті, думок і переживань.

Внутрішній світ індивідуумів, крім різноманітних психічних станів і процесів, форм і механізмів та багатьох інших утворень спонтанного чи спричиненого походження, містить духовні потреби і переживання (прекрасного, істини, гармонії), альтруїстичні прагнення і вчинки (добро, честь, відданість), творчі злети людського духу (інтуїція, інсайт, любов).

Отже, духовний світ ментальності за своєю сутністю має інтерсуб'єктивний характер, він утримує велику кількість психічних процесів, утворень і механізмів, які усвідомлюються і раціоналізуються частково і фрагментарно.

Ось чому зміст ментальності, як надскладна психосоціальна структурна організація, динамічно поєднує характеристики життя і діяльності людини - природне і культурне, емоційне і раціональне, несвідоме і свідоме, індивідуальне і суспільне, унікальне і універсальне, інстинктивне і духовне. В ментальності життєво поєднуються високо раціоналізовані форми свідомості (ідеологія, наука, релігія тощо) і світ людських несвідомих структур та нефіксованих культурних кодів, що визначають спосіб життя представників певної спільності. Зазначені концептуальні опозиції, з одного боку, наповнюють ментальність складним біопсихосоціальним змістом, з іншого - розчиняються у її динамічних структурах.

Ментальність - соціально-психологічна самоорганізація представників певної культурної традиції, з властивим їм установками, переживаннями, думками, почуттями, тотожним світосприйняттям і світобаченням. Вона визначає той рівень суспільної свідомості, на якому думки не відділені від емоцій, почуття — від вольових дій, вчинки - від загального поступу, життєвої активності.

Ментальність - чуттєво-мислительний інструментарій бачення світу, достеменно не прорефлексований і логічно не обгрунтований. Ментальність не ідентична ідеології як чітко визначеній системі миследіяльності. Вона швидше є переживаннями думки на шляху до усвідомлення буття. В кожному суспільстві є специфічні умови для структурування суспільної свідомості: традиції, культура, мова, спосіб життя і релігійність утворюють своєрідну матрицю, в межах якої власне й формується національна ментальність. Ментальність тісно пов'язана із самоактуалізацією, самоусвідомленням, самовираженням особистості. Ось чому при проектуванні граф-схем, наукових проектів навчальних модулів слід враховувати ментальність учнів, батьків, учителів, друзів, тобто соціум, в якому працює школа.

Принцип духовності передбачає глибоке психолого-дидактичне адаптування змісту навчальних курсів до соціокультурного простору навчання, що забезпечує інтенсивну внутрішню роботу вчителя і учня над самим собою, максимально реалізує їхні емоційно-психологічні та духовно-вольові резерви. Перебіг виховного ритму, гуманізуючи навчально-предметний зміст і породжуючи у кожного нормативно-регуляційну активність певного типу, неподільно пов'язаний з двома іншими ритмами - навчальним та освітнім, що дає змогу плекати окультурений досвід організованого духовного співжиття особистостей - від їхніх потреб до ситуативної поведінки. Цей досвід, трансформуючи навчальний курс як багатоваріантну систему знань, норм і цінностей, твориться за мистецькими принципами функціонування національної і світової культур та знаходить конкретний вияв у гуманних ставленнях, духовних діях і вчинках громадян.

У зв'язку з цим у теорії модульного навчання виявлено сьомий етап технологічної реалізації - духовно-естетичний, до психолого-педагогічного змісту якого входять: факти внутрішнього осягнення власного духовного збагачення; творче сприйняття особистого "Я" у просторі і часі; участь у добрій справі чи діяльності; пошук позитивного в оточенні чи поклоніння духовному наставникові (Вчителеві); творення і відображення у слові та малюнках образів, душевних станів, рефлексивні дії і вчинки щодо зміцнення віри в себе, життя, людей; гуманне ставлення до близьких та оточення; факти зачарування красою світу; позитивні наслідки самоаналізу і внутрішнього самоочищення. Тому на практиці цілісний модульно-розвивальний процес втілюється як довершена послі­довність драматичних технологій ведення навчального заняття від установчо-мотиваційного до духовно-естетичного етапу. Із сукупності різнобічних стадій перебігу навчального, виховного і освітнього ритмів на кожному етапі модульно-розвивального процесу вибудовується специфічна технологія розвивальної взаємодії вчителя і учнів як єдність теоретичної і практичної сторін їхньої навчальної діяльності (психолого-дидактичний зміст).

Міжсуб'єктна розвивальна взаємодія здійснюється за відповідними вимогами сценічного мистецтва, по-різному реалізуючи класичну схему театрального дійства: "зав'язка - розвиток подій - кульмінація - згасання подій - розв'язка".

Принцип розвитковості, характеризуючи соціально-культурний потенціал змісту навчання щодо психосоціального розвитку особистості, в нашому експерименті зовсім не обмежується відбором наукових знань за певними критеріями. Його вимоги повно стосуються також культурних норм та етнонаціональних цінностей. Їх проектно-практичне виконання означає дидактичне створення культуромісткого шкільного простору, в якому взаємозалежне функціонування проблемної регуляції та світоглядної ситуації забезпечує розвиток пізнавального, регуляційного і ціннісного різновидів активності школяра. Це приводить до особистісного занурення кожного учасника навчальної взаємодії у змодельований простір, збагачення ментального досвіду учня певним фрагментом культурного досвіду людства та наступного його внутрішнього поступу від незнання і нерозуміння до творчого розкріпачення й духовного змужніння.

"Педагогіка, - писав Л.С.Виготський, - повинна орієнтуватися не на вчорашній, а на завтрашній день дитячого розвитку. Тільки тоді вона зуміє у процесі навчання викликати до життя ті процеси розвитку, які нині лежать в зоні найближчого розвитку" [4].

Навчання тоді добре, коли воно йде попереду розвитку, коли пробуджує, стимулює інтелектуальні і духовні задатки дитини до поступу. Вся складність полягає у тому, щоб точно визначити рівні актуального і найближчого розвитку. Крім того, педагог, працюючи з психолого-педагогічним змістом, за допомогою навчально-мистецьких технологій зосереджує розвивальні потоки (впливи) на особистості вихованця, що ритмічно надходять від цілей, змісту, форм, технологій, засобів, наслідків, оточення й, нарешті, від особистості вчителя та однокласників. Специфіка модульно-розвивального навчання якраз і полягає в найінтенсивнішій роботі учня і вчителя над самим собою, що забезпечує максимальну реалізацію їхніх психоемоційних, розумових, інтелектуальних та духовних можливостей.

Принцип модульності, обіймаючи найцінніші здобутки системного підходу, вимагає, щоб освітній модуль як довершений фрагмент змодельованого соціокультурного досвіду мав високоструктурну (здебільшого ієрархічну) змістовну організацію. Це стосується як змістового модуля (довершена сукупність знань, норм, цінностей), так і дидактичного (концепція розвивальної взаємодії). Тому наступним етапом модульного проектування теми чи навчального курсу загалом є створення цільового і навчального, процесуального і технологічного, тестового і результативного та інших різновидів модулів, що у єдності заповнюють соціокультурний простір на основі того чи іншого навчального курсу. У зазначених термінологічних варіантах спільним є одне: модуль як високоорганізована система, що забезпечує виконання складної функції - діяльності. Ефективне виконання останньої в шкільних умовах і визначає досконалість модульного проектування змісту навчально-виховного-освітнього процесу, за якого складна освітня сфера описується як банк різноманітних модулів, що оптимізують розвивальні процеси особистості шляхом гармонізації функціональних зв'язків між ними.

У досвіді проектування програмово-методичного забезпечення також важливе значення мають принципи організації змісту навчання, обгрунтовані П.Я.Юцявічене.

Принцип відносної самостійності компонентів змістового модуля вказує на те, що ступінь їх самостійності безпосередньо визначається набором локальних дидактичних завдань, які сумарно визначають одну інтегровану дидактичну мету. При цьому окремі навчальні елементи модуля можуть бути як самостійними, так і взаємопов'язаними між собою.

Принцип повноти навчального матеріалу в модулі конкретизує принцип модульності, а педагогічні правила, що забезпечують його реалізацію, висвітлюються похідними правилами, які визначають ґрунтовність навчального змісту.

Принцип реалізації зворотного зв'язку вимагає, щоб процес оволодіння знаннями і нормами був керованим та існувала можливість контролю і самоконтролю (вхідний, проміжний та узагальнювальний).

Реалізація зворотного зв'язку під час створення модуля передбачає дотримання таких правил:

- забезпечення вхідного контролю, який виявляє рівень підготовки учня до занять;

- застосування проміжного та узагальнювального контролю (у тім числі наприкінці модульного процесу);

- своєчасне виявлення прогалин в оволодінні знаннями і нормами, а у разі незасвоєння - надавання можливості вчителеві і учневі з'ясувати, що треба повторити, осмислити, зрозуміти;

- реалізація у вигляді самоконтролю;

- демонстрування рівня активного оволодіння знаннями, нормами і цінностями, а також створення необхідних умов для повторення навчального матеріалу того чи іншого змісту.

Принцип оптимального співвідношення інформаційного і методичного матеріалу передбачає створення найбільш сприятливих ситуацій подачі матеріалу модулів у такій формі, щоб забезпечити його ефективне смислове оволодіння учнями.

Поряд із загальними принципами створення модульних програм науковці встановлюють також специфічні, які спрямовані на створення модульної програми певного типу - пізнавального, операційного чи світоглядного.

Оскільки наукове проектування соціально-культурного простору (змісту) у модульно-розвивальній системі характеризується високою теоретичною та інноваційною складністю, то педагоги експериментальної школи перш ніж приступити до створення проблемно-модульних програм повинні пройти протягом року тренінговий курс. Основне завдання: залучити вчителів до змістовної проектно-мислительної діяльності, максимально задіявши, науково збагативши їхній професійний досвід, сформувавши в них нормотворчі вміння - основу досконалого методологічного мислення.

Програмово-методичне забезпечення модульно-розвивального навчання

Відмінність між пізнавальною і соціально-культурною парадигмами освіти особливо відчутно позначається на рівні структурування змісту шкільної освіти і як наслідок - на компонентах програмово-методичного забезпечення класно-урочної і модульно-розвивальної систем. Різна програмово-методична надбудова цих систем зумовлена їх відмінними цілями і завданнями, принципами і механізмами функціонування освітнього процесу. Так, за класно-урочної системи вчитель першочергово працює з науково-предметним змістом і тому не контролює перебіг психолого-педагогічного. Йому не потрібні наукові проекти інформаційно-змістових блоків (модулів), оскільки зміст освітньої діяльності обмежується виключно викладацькою справою, в котрій психологічні й методично-засобові компоненти виконують не критеріальну роль, а допоміжну, обслуговуючу. Це призводить до того, що вчитель у неперервній розвивальній взаємодії з учнями залишає поза увагою основну надцінність їхнього продуктивного духовного співбуття, а здебільшого вболіває за рівень знань та способи їх інтерпретації у класі.

Сучасні навчальні програми для середньої школи не розкривають як саме учитель і учні мають брати участь у навчальному процесі. Це програми викладання певного навчального курсу, тобто вирішують мету щодо оволодіння учнями різного віку знаннями, вміннями та навичками науково-предметного змісту і визначають стандарти якісних навчальних досягнень, проте все це не вимагає від учителя бути професійним психологом.

Програмово-методичне забезпечення шкільної освіти за модульно-розвивального системою навчання (українська версія) уможливлює диференціацію освітнього змісту на психолого-педагогічний (А), навчально-предметний (Б) та методично-засобовий (В). Уперше в практиці роботи школи вчителі працюють над реалізацією психолого-педагогічного змісту (А), створюючи найсприятливіші умови для психосоціального зростання особистості вчителя і учня при проходженні ними етапів навчального модуля. Зміст (Б) - традиційні навчальні програми, плани, підручники і допоміжна література; а (В) - створення проблемно-модульної навчальної програми, яка формується в ході експерименту.

Проблемно-модульна програма забезпечує подання досвіду у вигляді знань, (теорії, закони, поняття) норм (алгоритми, програми, інструкції) і цінностей, (с

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти