ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Соціальна стратифікація та особливості

Політичної стратифікації

 

Розкриття данної проблеми спирається на засвоєння таких її складників: історичні типи стратифікації, параметри стратифікації, теорії стратифікації тощо.

Виконанння індивідуальних політичних ролей "за випадком" (М.Вебер) переважною більшістю політичних акторів (всі ми у ролі виборців) є важливим актом вияву політичної волі, що й дає підстави наполягати на загальному характері політичної участі, притаманної демократичній політичній системі, який уважливлює статус політичного актора - як суб'єкта політичного процесу. Проте значно більший уплив на політичний процес чинить не конкретний індивід, а спільноти різного ступеню організованості та складності. Вони поруч з автономно існуючими, наділеними відмінним об'ємом ресурсів упливу, акторами: індивідами та владою (державними інститутами) виступають активними суб'єктами політичної сфери. Поміж останніх розрізняють такі: нації, класи, верстви, партії тощо.

Кожне суспільство соціально структуроване. І для визначення місця людини в соціальному просторі необхідно не лише знати її "сімейний стан, громадянство, національність, ставлення до релігії, професію, належність до політичних партій, економічний статус, походження тощо" (П.Сорокін), але й місце цієї людини в середині кожної з основних груп. Саме відношення людини до певної групи та відношення цих груп одна щодо одної в середині суспільства утворюють систему координат визначення соціального положення людини в данному суспільстві, а пояснення функціонування цієї системи входить до складу поняття соціальної стратифікації.

Термін стратифікація,запозичений з геології (нашарування земельних порід), в соціальних науках позначає "структурова-ні нерівності між різними угрупованнями людей" (Е.Ґіденс). Отже соціальна стратифікація - це система регульованої нерівності, за якої формуються різні прошарки суспільства. Але стратифікація це не просто сукупність прошарків і страт, а ієрархія цієї сукупності.

Виділяють чотири основні системи або історичні типи стратифікації:рабство, касти, стани, класи. Певною мірою можна говорити про їхню часову й історичну послідовність, хоча й не виключена можливость одночасного співіснування деяких систем, як от рабство та класи в Давній Греції та Римі.

Перші три системи називають закритими суспільствами, а останню класову - відкритим. Таке розрізнення витікає зі ступеню свободи в соціальних переміщеннях від нижчих страт до вищих. Рабство, касти і стани мали офіційні бар'єри (заборони) таких переходів і лише класова система скасовує їх на формальному юридичному рівні. Індивід в класовій системі на від-віну від трьох попередніх, принаймні почасти "досягає свого класу, а не просто "отримує" його при народженні". Тому саме в суспільствах розвиненої класової структури стає актуальною проблема соціальної мобільності- переміщення індивіда від однієї соціальної позиції до іншої.

Існує два типи соціальної мобільності:вертикальна і горизонтальна. Вертикальна свідчить про переміщення вгору чи вниз щаблями соціальної ієрархії, горизонтальна (латеральна)- про перехід із однієї групи до іншої, розташованих на одному соціальному рівні. Також вертикальна мобільність ще поділяється на індивідуальну і групову та висхідну і низхідну. Позитивним показником відкритості сучасних суспільств - є висока інтенсивність висхідної вертикальної мобільності. Така інтенсивність досягається в результаті розширення каналів мобільності, тобто шляхів соціальної циркуляції. Найважливішими каналами циркуляції (поруч з традиційними: сім'я, армія, церква) в сучасних суспільствах можна вважати такі соціальні інститути, як: економічні, політичні та професійні організації, школа (освіта взагалі). Кожен з указаних каналів стратифікації має домінуючу вагу серед відповідної з формсоціальної стратифікації: економічної, політичної, професійної.

Сучасні теорії стратифікації виділяють чотири основні параметри структурування нерівності: прибуток (достаток), влада, престиж і освіта. Тих, хто набуває у власності, владі, престижі, освіті називають мобільними вгору. Притому, здобуток в одному як правило тягне за собою і здобутки в іншому (це ж стосується і втрат). Саме тому можна говорити про визначення загального місця людини чи групи на щаблях соціальної ієрархії, не дивлячись на різноманітну кількість форм соціальної стратифікації.

Економічна стратифікація виявляє себе у розлогій диференціації статусів заможних та бідних, або й простому поділі на два класи за принципом ставлення до засобів виробництва: власники і не власники (К.Маркс). Професійна стратифікація спирається на нерівномірне оцінення суспільством престижу різних професійних ролей, а значить і диференційоване винагородження різних позицій (К.Девіс й У.Мур).

Політична стратифікація випливає з ієрархічно відмінних рангів у сенсі авторитетів і престижу, знань і почестей, керівників і керованих, незалежно від їхнього найменування (монархи,» бюрократи, господарі, начальники). Тому політичною стратифі-І націєюназивають такий тип суспільного розшарування, де головним критерієм належності до страти є ступінь упливовості на прийняття рішень, обов'язкових для виконання певною кількістю осіб. Чим більше радіус дії прийнятих рішень, тим більшою є влада.

Диференціація за владним принципом притаманна будь-якому суспільству: від первісних соціальних утворень (родів і племен) і аж до сучасних демократичних систем із формальною рівністю політичних прав. Проте формальна рівність політичних прав не скасовує фактичної політичної нерівності. И не лише тому, що правити всі одночасно не можуть, але й в силу ієрархічності владного простору. Формальне урівняння політичних прав не наділяє всіх однаковою владою, а робить владу формально доступною будь-кому з бажаючих її посісти. Саме тому участь у політичних організаціях сприятиме реалізації владних інтенцій індивіда чи й групи в цілому, як активних суб'єктів політичного процесу.

Основні поняття та категорії

 

Агент (політичної) соціалізації - конкретні люди, відповідальні за навчання правовим та політичним нормам і засвоєння навичок політичних ролей.

Рабство - це така юридична, економічна та соціальна форма залежності людей, яка межує із повним безправ'ям та граничним ступенем нерівності. Це такий стан, коли певні нідивіди у прямому розумінні належать іншим людям як іхня власність (Е.Ґіденс).

Каста (з португ. "раса" або "чиста порода") - соціальна група (страта), членство в якій визначається винятково своїм народженням.

Стан - соціальна група (страта), яка має закріплені звичаями чи юридичними законами права і обов'язки, що передаються спадково.

Клас - сукупність людей у суспільстві, що займають однакову позицію стосовно форми влади, привілегій або престижу (І.Ленскі).

Або, клас — це широке угруповання людей, які спільно розпоряджаються економічними ресурсами, що вирішальним чином формує стиль їхнього життя. Майнова власність, а також рід занять - головні підвалини класових відмінностей.

Або ж клас - це велика група людей, які різняться за місцем в історично визначеній системі суспільного виробництва, за їх відношенням (здебільшого закріпленого та оформленого законами) до засобів виробництва, за їхньою роллю у суспільній організації праці, а значить, за способами отримування і розмірам тієї частки суспільного багатства, якою вони диспонують. Класи, це такі групи людей, з яких одна може привласнювати працю іншої, завдяки відмінності їхнього місця в певному укладі суспільного господарства" (В.І.Ленін "Великий почин").

Питання до дискусії

 

1. Чи є доцільним застосовуання методів прямої політичної соціалізації до повнолітньої особи в умовах демократичного суспільства?

2. Криза політичної соціалізації в Україні порадянських часів виявлялась переважно у негативній ресоціалізації старшої генерації. Чи коректно говорити про кризу політичної соціалізації на сучасному етапі у всіх вікових групах?

3. Наскільки позиції, засвоєні в дитинстві, продовжують визначати поведінку дорослого індивіда?

4. Чи можна вважати процес політичної соціалізації загальним світовим явищем подібно до соціалізації взагалі?

5. Теза про те. що класовий стан жінки визначається класовим станом її чоловіка, може мати як аргументи "за" так і - "проти". Чи не так?

6. Чи є відмінність поміж політичною соціалізацією і політичним вихованням?

7. У чому полягають передумови розвитку середнього класу в Україні?

8. Чи може мати суспільство рівних виборчих прав пірамідальний профіль політичної стратифікації?

9. Яка роль ідентифікації індивіда у визначенні його соціального статусу?

10. Яке місце ідеології в структурі змін ціннісних підвалин ідентифікації?

Теми рефератів та контрольних робіт:

 

1. Сутність та функції соціальної структури суспільства.

2. Особливості політичної соціалізації в умовах тоталітаризму.

3. Політична культура і соціалізація.

4. Роль політичної соціалізації у формуванні культури громадянської участі.

5. Сучасні тенденції соціальної стратифікації на Україні.

6. Функціоналістське обгрунтування стратифікації.

7. Соціалізація особистості: політичний аспект.

8. Людина як об'єкт і суб'єкт політики.

9. Особливості політичної соціалізації в сучасному українському суспільстві.

10. Політична діяльність і соціалізація особистості.

 

Практичні завдання

 

1. Спробуйте за диференційними ознаками розвести поняття: "політика", "політичне життя" та "політична сфера".

2. Охарактеризуйте соціальну структуру українського суспільства, тенденції та особливості її трансформаційних змін.

3. З'ясуйте специфіку процесів політичної де- і ресоціалізації в умовах розбудови нової держави (на прикладі України).

4. Проведіть порівняльний аналіз теорій класів К.Маркса та М.Вебера, визначивши спільні та відмінні властивості.

5. З'ясуйте, які тенденції у розвитку трикласової структури суспільства відбито у пірамідальній (конусній) та ромбовидній фігурах зображення цієї структури.

6. Розкрийте зміст висловлювання : "У немовляти немає особистості".

7. Охарактеризуйте типи політичної соціалізації, спираючись на запропоновані' схему.

8. Завчить основні поняття та категорії до теми.

9. Охарактеризуйте політичну сферу за допомогою схеми, вміщеної в даному розділі.

Рекомендована література

 

Аренд Ганна. Становище людини. Львів, 1999.- 254 с.

Арон Реймон. Демократия и тоталитаризм. М.: Текст, 1993.- 303 с.

Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. М.: Медиум, 1995.- 303 с.

Буркарт Г. Група. Особа.- Берлін, 1993.

Бычко А. К. Критический анализ философских концепций молодежного бунтарства.- К., 1985.

Вебер М. Основные понятия стратификации // Человек и общество. Хрестоматия.- К.- 1999, С.85-107.

Веселовский В. Классы, слои и власть.- М.- 1981.

Вселенский М.С. Номенклатура. Господствующий класс Советского Союза.-М., 1991.

Гозман Л.Я., Шестопал Е.Б. Политическая психология. Ростов- на-Дону: Феникс, 1996.- 448 с.

Дэвис К. Функционалистское обоснование стратификации // Человек и общество. Хрестоматия.- К.- 1999, С. 107-117.

Линтон Р. Статус и роль // Человек и общество. Хрестоматия.— К.— 1999, С. 29-38.

Макеев С, Надточгй А. Колізії політичної соціалізації // Демони миру та боги війни. К.: Політ, думка.- 1997.- С.390-419.

Нойман М. Класи: поява, трансформацыя, зникнення. Берлін, 1992.

Политология: хрестоматия / Сост. Проф. М.А. Василик, доц. М.С. Вершинин.- М.: Гардарики, 1999.- 843 с.

Політологія посткомунізму. Політичний аналіз посткомуністичних суспільств /В.Полохало (керівн. авт. кол.).- К.: Політична думка, 1995.- 368 с.

Розанваллон Пьер. Новый социальный вопрос. Переосмысливая государство всеобщего благосостояния.- М.: "Ad Marginem", 1997 - 188с.

Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество.- М.: Политиздат, 1992.- 543 с.

Стоун Дебора. Парадокс політики. Мистецтво ухвалення політичних рішень. К.: "Альтернативи", 2000.- 300 с.

Терехова О.В. "Счастливая страна" в поисках социального самопознания: Класс, статус, сознание - основные направления австралийской социалистической мысли.- М., 1991.

Хойбнер Т. Вызов неприкаянности: модные волны молодежного течения - те-ДЫ, хиппи, панки, рокеры - в западном мире.- М., 1990.

Тема 6

Еінонаціональні відносини

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти