ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Категорії інформативності та континууму.

Поняття «інформація», її види, особливості її переда­вання комунікатором та сприймання реципієнтом є пред­метом дослідження багатьох наук. У лінгвістиці тексту інформація — це будь-яке повідомлення, оформлене як словосполучення номінативного характеру (речення, над-фразова єдність, цілий текст). У контексті цієї науки по­няття «інформація» ототожнюється з номінацією, смис­лом, змістом. У науковій літературі інформативність роз­глядається як категорія, що забезпечує вербалізовану організацію знань, їхнє осмислення, передавання та ко­дування читачем.

Службовий документ як матеріальний об'єкт призначе­ний й для передавання управлінської інформації у часі та просторі. Інформація службового документа зумовлена його номіналом і видом номіналу та матеріалізована у вигляді реквізитів. Саме система реквізитів перетворює повідомлен­ня, зафіксоване на матеріальному носії, на документ.

Реквізити службових документів містять інформацію ти метаінформацію. Інформація представлена у вигляді тексту, який має форму змістового повідомлення, що до­кументується. Метаінформація — це «інформація про ін­формацію», яка забезпечує входження документа в документно-інформаційну систему. Усю сукупність реквізитів службових документів, залежно від функцій, які вони ви­конують, можна поділити на такі групи: комунікаційні, які забезпечують входження документа в систему (на­йменування автора, його адреса та ін. довідкові відомості про нього); реквізити, які захищають документ від спо­творення інформації (підпис, печатка, відмітка про завіренння копії та ін.); ревізити, які підвищують інформатив­ність повідомлення, тобто тексту (заголовок до тексту, позначка про наявність додатків); реквізити, які фіксують рух документа в інформаційній системі, як правило, у вигляді позначок; реквізити, необхідні для машинної обробки інформації у вигляді різних кодів; технічні реквізи­ти, які забезпечують технічний доступ до змісту документа.

Категорія інформативності розглядається у контексті інформації, яка закладена у змістовому повідомленні до­кумента. При цьому інформація, яка міститься у повідом­ленні, співвідноситься з досить обмеженою ділянкою дійс­ності та орієнтована на певне коло адресатів. Зміна кон­кретних індивідуумів усередині групи адресатів не при­зводить до суттєвої зміни інформації, що сприймається.

Формами реалізації категорії інформативності е такі способи організації тексту, як розповідь, опис та мірку­вання.

Розповідь про події, явища, факти підпорядковується зовнішньому, хронологічному принципу (відображає по­слідовний хід подій у часі), крім тих випадків, коли необ­хідно підкреслити залежність роз'єднаних у часі, але внутрішньо пов'язаних подій. Тексту-розповіді властиві узагальненість, ретроспективність, зміна часового плану, використання обставинних сполучників, прийменників з часовими значеннями.

При описі в основі розташування матеріалу лежить просторовий принцип: у ньому подається опис місця дії, умови, розташування, ознаки та властивості предметів. Характерними рисами тексту-опису є конкретність, пред­метність, об'єктивність, точність, часова послідовність пе­редається співвідношенням видо-часових значень дієслів-присудків.

При міркуванні логічно послідовні судження, виснов­ки розкривають внутрішній зв'язок явищ через причин-но-наслідкові зв'язки. Його змістом є дослідження пред­метів чи явищ, доведення певних положень, виклад аргу­ментів і висновків. Використовуються модальні слова: в цілому, таким чином, отже, нарешті, по-перше, по-друге; сполучники підрядності: оскільки, тому що, якщо то та інші.

Категорія когезії тісно пов'язана з категорією контину­уму, доповнює та зумовлює її. Термін «континуум» (з ла­тини сопtіпиит — безперервне, суцільне) означає неперервність, нерозривність явищ, нерозчленований потік руху в часі та просторі. Текстовий континуум — це безперер­вне утворення інформації у часі та просторі. Структура ча­сових відношень, співвідношення з реальним світом мо­жуть бути встановлені лише на рівні тексту, тобто кате­горія континууму має розглядатися як текстова категорія, особливості якої не можна виявити на рівні речення.

Часові і просторові вказівки орієнтують текст службо­вих документів на конкретно-історичний час і конкретно-соціальний простір.

У всіх текстових формах службового документа конти­нуум ґрунтується на реальній послідовності подій, які вже відбулися, відбуваються чи відбудуться у найближчий час. Причому послідовність розгортання подій, явищ у часі та просторі відбувається не однаково у різних видах текстів. Цьому сприяють мовні засоби, які долучаються до передавання часових відношень і об'єднуються функціо­нальною та семантичною спільністю.

Таким чином, континуум — це категорія, яка забезпе­чує конкретність та реалістичність викладу в текстах службових документів і визначає міру інформативності тексту. Ця категорія чітко визначається автором. Вичерп­на інформація стосовно назви організації — автора доку­мента та адресата, довідкових даних про них, часу здійс­нення зафіксованих у ньому вчинків, подій, фактів, явищ, а також складання, підписання, затвердження документа наявна у відповідних реквізитах. Послідовний зв'язок подій у часовому і просторовому відношеннях сприяє кра­щому сприйняттю змістово-фактуальної інформації адре­сантом.

У межах континууму виділяють такі прийоми викладу: ретроспекцію (повернення до минулого) і проспекцію (знання подальших подій, передбачення).

 

 

Питання для самоперевірки:

 

1. Дайте визначення поняття «категорії тексту».

2. У чому складність визначення кількості, типології,
ієрархії категорій тексту?

3. Як поділяються категорії тексту?

4. Поясніть різницю понять «імпліцитні зв'язки» та «експліцитні зв'язки».

Тема 3. Стилістика як наукове підґрунтя документної лінгвістики

Лекція 6. Стилістична диференціація української лексики.

6.1.Поняття «стилістика».

6.2. Стилі сучасної української літературної мови.

6.3. Науковий та офіційно-діловий стилі у професійному спілкуванні.

Поняття «стилістика».

Цим словом позначається два різних об’єкта.

По-перше, під стилістикою розуміють певний мовний рівень, а саме, сукупність мовних засобів, що виражають стилістичне (забарвлення) значення. Це онтологічний план, тобто буття самого об’єкта, незалежного від свідомості людини. По-друге, стилістика – це розділ мовознавства, що вивчає вказану властивість мовних знаків. Це гносеологічний аспект, план пізнання.

Складність завдань, які стоять перед стилістикою, дозволяють виділяти три «стилістики» (Виноградов, Шарль Балі):

1. Стилістика мови як системи систем, або структурна стилістика, що вивчає функціональні мовні стилі.

2. Стилістика мовлення, що аналізує розбіжності між різними жанрами і видами усного і писемного мовлення.

3. Стилістика художньої літератури

Отже, функціональна стилістика – це лінгвістична наука, що вивчає закономірності функціонування мови в різних сферах спілкування, а також мовленнєву системність стилів. Це наука про виразові засоби мови, тобто про ті елементи, що приєднуються до власне вираження думки, супроводжують зміст висловленого.

Предметом вивчення стилістики є закономірності функціонування мовних засобів у різних видах мовлення. Інколи стилістику називають мовною естетикою.

Основним поняттям стилістики є стиль. Це слово, що зводиться до латинського stilus “загострена паличка для писання”, має багато значень і вживається як термін у літературі, мистецтві тощо.

Мовний стиль – це сукупність засобів, вибір яких зумовлюється змістом, метою та характером висловлювання.

На відміну від стилістики теоретичної, практична має прикладний характер. Вона покликана втілювати в життя рекомендації теоретичних курсів, визначати доцільність і вмотивованість використання мовних засобів у різних сферах і формах спілкування, навчати письма та культури мовлення. Найважливіша категорія практичної стилістики – функціональний стиль.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти