ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Основні проблеми формування.

Громадянське суспільство як теоретична категорія використовується для аналізу і пояснення явищ соціально реальності у різних її аспектах.

На сучасному етапі поняття отримало багатофункціональність застосування. Якщо раніше його використовували для аналізу стабілізаційних процесів у західному суспільстві, то тепер використовують при поясненні трансформацій у східних країнах, де відбувається дещо відмінне від становлення інститутів громадянського суспільства в західних країнах.

Історично ідея "громадянського суспільства" походить з античних часів. В працях Цицерона і Аристотеля ми знаходимо уявлення про нього як про сукупність громадян, які проживають у граді або полісі. Тобто, таке розуміння фактично ототожнювало державу і громадянське суспільство. У роботах Н.Макіавеллі громадянське суспільство активно протиставляється державі, як структурі, що прагне підім’яти під себе життя суспільства. З середніх віків поняття "громадянське суспільство" вирізняється крайньою неоднозначністю і різноманітністю тлумачень.

Д.Локк розглядав громадянське суспільство як форму державності, що володіє визначеним соціально-економічним і духовним змістом. У Т.Гоббса громадянське суспільство - це "союз індивідуальностей", у якому його члени набувають високих людських якостей. Ж.Руссо називав громадянським суспільство, в якому громадяни користуються своїми правами безпосередньо, а не через представницькі інститути. Т.Пейн визначав його як галузь самореалізації приватних інтересів громадян. Для Г.Гегеля "громадянське суспільство" є проміжною між сім’єю і державою формою людської спільноти, яка забезпечує життєздатність суспільства і реалізацію громадянських прав. К.Маркс вбачав у ньому сукупність соціально-економічних відносин. У А.Токвіля громадянське суспільство - це поза державна сфера соціуму. І.Фергюсон ототожнював його із усім суспільством у цілому.

Немає одностайності в тлумаченні громадянського суспільства і серед сучасних західних дослідників. Для Д.Коли воно є синонімом політичного суспільства. М.Кризан і Л.Колаковський, навпаки, протиставляють громадянське суспільство як сферу неофіційної активності громадян політичному суспільству як сфері офіційності. Д.Хелд зараховує до громадянського суспільства поза державні сфери особистого, сімейного і ділового життя. В Е.Коена - це сфера виключно соціальних відносин у вузькому їх розумінні, неекономічних і недержавних. Р.Дарендорф розглядає громадянське суспільство як сферу соціуму, яка відповідає вимогам сучасної цивілізації, має певний рівень цивілізованості. К.Поппер - як відкрите суспільство. В.Гавел і В.Клаус ототожнюють його із демократичним товариством.

Таку ж саму різноманітність поглядів можна спостерігати і у вітчизняній літературі. Більшість авторів поділяють погляд на громадянське суспільство як на сферу недержавних, неполітичних відносин, щоправда кожен із них по різному розуміє форми його актуалізації.

Різноманітність поглядів на громадянське суспільство є результатом не тільки складністю гносеологічного характеру, а й своєрідним відбиттям різного історичного досвіду, з різних культурних традицій, у яких відбувалося становлення громадянського суспільства, а також незавершеності і продовження процесів його формування у глобальному масштабі.

Наведені вище погляди на громадянське суспільство укорінені переважно у трьох культурно-історичних традиціях: італійській, німецькій і англо-американській. Перша із них склалася у добу Відродження в італійських містах-республіках і вирізнялася цінностями гуманістичного індивідуалізму, зорієнтованими на духовну культуру, вільнодумство, мир і особистісну безпеку громадян. Друга традиція окреслилася у добу Реформації у німецьких протестантських містах і громадах, які сповідували цінності колективного, асоціативного життя, братерства рівності, справедливості. Для третьої традиції.що сформувалася у промислових центрах в новоєвропейський час, був притаманний економічний індивідуалізм, заснований на приватній власності і економічній свободі, модернізації і саморегуляції суспільства.

Всі ці культурно-історичні традиції відлилися згодом у три концептуальні підходи до розуміння природи і проблем формування громадянського суспільства: індивідуально-особистісний, корпоративно-груповий і індивідуально-груповий.

Розгляд громадянського суспільства недоцільно розпочинати із окреслення його як певного стану розвитку суспільства або окремої сфери суспільного життя, а слід вести з’ясування сутності громадянського суспільства від його інтегральної якості, яка вирізняє його з поміж інших суспільних утворень, адже громадянське суспільство, перш за все. - це суспільство громадян.

Громадянське суспільство не просто сукупність ізольованих громадян. Громадянським робить його не їх сукупність, а така інтегральна якісна визначеність як громадянство. Остання є однією із фундаментальних категорій концепції громадянського суспільства і означає наділення і забезпечення громадян відповідними правами і умовами існування. Ознаками громадянина є легальний статус його як повноправного члена суспільства і володіння ним сукупністю громадянських прав і свобод, належність яких власне і робить особу громадянином.

Громадянство постає у відносинах між громадянами і виражає собою соціальний статус індивіда як агента публічної діяльності, фіксуючи його зв’язок із державою, який виявляється у їх взаємних правах і обов’язках. Саме завдяки громадянству громадянське суспільство певною мірою дистанціюється від держави і соціуму в цілому, набуваючи характеру автономної сфери суспільного життя. Однак, щоб повністю з’ясувати природу громадянського суспільства, однієї вказівки на громадянство ще недостатньо. Громадянство є лише формальною характеристикою соціальної діяльності і не враховує конкретної активності індивіда і її спрямованості. Щоб глибше проникнути у сутність громадянського суспільства, варто поставити поняття громадянства у залежність від реальних запитів людей, їх потреб, інтересів, цінностей.

У такому разі метою громадянської активності виступатиме реалізація громадянами своїх матеріальних і духовних інтересів, а напрямком її розгортання буде їх прагнення розширення доступу до матеріальних і культурних благ суспільства. З огляду на це громадянське суспільство постає як системне об’єднання громадян, у якому вони забезпечують свої власні інтереси. При цьому важливо підкреслити, що задоволення інтересів громадян у громадянському суспільстві здійснюється ними власноручно, шляхом їх самоорганізації.

Самоорганізація громадян є найважливішою передумовою формування і ознакою сформованості громадянського суспільства. Оскільки самоорганізація є головним засобом реалізації інтересів громадян, то від того, як вона забезпечується з боку суспільства і держави, залежить їх активність у процесі побудови громадянського суспільства, а також темпи його формування, сила і міць у стосунках із державою, адже саме завдяки самоорганізації громадян утворюється несуча конструкція громадянського суспільства у вигляді його інститутів і організацій, яка робить його усталеною і стійкою системою.

Задоволення інтересів громадян є не тільки потребою і умовою, для їх існування, а і правом на це. Кожна людина має невід" ємне право на життя, свободу, щастя, тощо. На те, що власне і зветься правами людини. З урахуванням цього аспекту громадянське суспільство виступає самоорганізованою системою громадян, у якій їм гарантується не тільки визнання їх інтересів і необхідність їх формування а й надаються права на їх реалізацію. Визнання і забезпечення законних прав людини виражає сутність громадянського суспільства і слугує необхідним чинником його становлення і еволюції, адже це означає надання громадянам свободи у реалізації їх інтересів, за відсутності якої неможлива їх самоорганізація і захищеність перед державою.

В процесі реалізації своїх інтересів, задоволення матеріальних і духовних потреб, громадяни вступають у різного роду соціальні зв’язки, відносини і взаємодії. Для громадянського суспільства характерне переважання горизонтальних зв’язків. Вони досить різноманітні і утворюють кілька шарів. Фундамент громадянського суспільства складають відносини, пов’язані із забезпеченням його життєдіяльності, адже головна функція соціальною організації полягає, перш за все, в створенні умов для задоволення базових людських потреб у їжі, одягу, житлі, тощо. Другий шар становлять соціокультурні відносини, що містять у собі сімейно-родинні, етнічні, релігійні та інші усталені зв’язки. Нарешті, третій і верхній шар утворюють відносини, пов’язані із індивідуальним вибором, з політичними і є культурними перевагами, ціннісними орієнтаціями громадян.

На ґрунті соціальних зв’язків, відносин і взаємодії громадян відбувається структуризація їх інтересів, що є основою для соціальної стратифікаціїсуспільства. Структуризація інтересів здійснюється на основі визнання певним колом громадян спільних для себе інтересів, згуртування навколо них і виокремлення у певну соціальну цілісність. Стратифікація розвиває структуризацію суспільства, розшаровуючи і поділяючи соціальну структуру на великі і малі соціальні групи. Вона є найважливішою передумовою формування і функціонування громадянського суспільства.

В громадянському суспільстві різні великі і малі соціальні групи проявляють себе як групи інтересів громадян, котрі існують і функціонують тому, що всі його члени поділяють загальноприйняті усіма цілі, установки, цінності, а це передбачає взаємозалежність членів груп інтересів у справі реалізації спільних інтересів і цілей. Групи інтересів є ключовим елементомгромадянського суспільства. Вони виступають єднальною ланкою між суспільством і державою. Вони представляють у відносинах між ними приватні і колективні інтереси громадян і домагаються від них створення відповідних умов для їх реалізації.

Для реалізації своїх інтересів окремі громадяни і їх групи утворюють різного роду інститути, які знаходяться у певній автономії від держави. Ці інститути виконують як специфічні, так і загальні функції. З одного боку вони сприяють відтворенню і соціалізації громадян як суб’єктів спеціалізованої діяльності, й формуванню несучою конструкції і середовища громадянського суспільства.

Оскільки громадянське суспільство, перш за все, забезпечує відтворення соціального життя, то основними його інститутами є: приватна власність орендні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, споживчі і кредитні спілки, бізнес-центри, благодійні фонди і фонди підтримки, наймана праця, біржі зайнятості, а також сім’я, церква (відокремлена від держави), школи (приватні), засоби масової інформації (недержавні), профспілки, інші громадські недержавні організації, тощо. Якщо перша група інститутів сприяє відтворенню життєдіяльності громадян у сфері економічних відносин, то друга-безпосередньому відтворенню соціальності і здійснення контролю за дотриманням і виконанням загальноприйнятих для громадянського суспільства моральнісних норм у сфері соціокультурних відносин.

Через різного роду організації груп інтересів громадянське суспільство вступає у особливі стосунки з державою. З одного боку, громадянське суспільство бере участь у формуванні і функціонуванні держави відповідно до своїх інтересів і цінностей, утворюючи її природний соціальний фундамент, певним чином утримуючи і здійснюючи контроль над нею.

З другого боку, держава бере участь у формуванні і функціонуванні громадянського суспільства, впливаючи на структурування відносин у ньому, здійснюючи регулювання і контроль, захищаючи інтереси громадянського суспільства в цілому і його суб’єктів. зокрема. від елементів і структур, що мають антигромадянську спрямованість або які через свою недосконалість можуть хибити на крайнощі. У результаті такої взаємодії відбувається взаємопроникнення держави і громадянського суспільства.

Покликанням громадянського суспільства стає відстоювання перед державою безпосередніх інтересів громадян і їх груп, а також права на їх самоорганізацію. За державою закріплюється роль гаранта захисту загальносуспільного інтересу від егоїзму приватних і групових інтересів, стихійних, спонтанних процесів самоорганізації, обстоювання прав громадян. Між ними встановлюються відносини клієнта і обслуги.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти