Регулювання інвестиційної діяльності за допомогою інструментів фондового ринку.

Правовою основою регулювання фондового ринку є За­кони України «Про цінні папери та фондову біржу» (1991), «Про господарські товариства» (1995) «Про банки та банківську діяль­ність» (1991), «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» (1996), Указ Президента України «Про інвестиційні фон­ди та інвестиційні компанії» (1994) та ін.

У ринковій економіці фондовий ринок є інструментом реалі­зації регуляторної функції закону попиту та пропозиції. Фондо­вий ринок створює ринковий механізм вільного переливання ка­піталів у найефективніші галузі господарства. Фондовий ринок є сегментом як грошового ринку, так і ринку капіталів, котрі також включають рух прямих банківських кредитів, перерозподіл гро­шових ресурсів через страхову галузь, внутрішньофірмове креди­тування тощо. За умов розвинутих ринкових відносин фондовий ринок функціонує у вигляді ринку цінних паперів.

У процесі регулювання фондового ринку держава може засто­сувати прямі та непрямі методи впливу на інвестиційну актив­ність.

До методів прямого впливу відносять:

1. Емісію державних цінних паперів (облігацій внутрішньої державної позики тощо). Держава є одним з основних емітентів цінних паперів і в такий спосіб вона впливає на встановлення ко­тирувань на фондовому ринку.

2. Продаж пакетів акцій приватизованих підприємств. Держа­ва визначає перелік пакетів акцій, які будуть запропоновані на продаж у першу чергу і встановлює їхню початкову ринкову вар­тість. Так держава може впливати на пропозицію цінних паперів на фондовому ринку.

3. Створення системи захисту інвесторів від втрат через залу­чення до цієї сфери державних страхових компаній та компаній зі змішаною формою власності.

4. Запобігання монополізації фондового ринку. Держава, про­водячи антимонопольну політику, запроваджує обмеження на во­лодіння пакетами акцій, проводить реєстрацію, ліцензування та атестацію фінансових посередників, створює умови для добросо­вісної конкуренції на фондовому ринку.

Держава може здійснювати й непряме регулювання фондового ринку через податкову політику, регулювання грошової маси та обсягів кредитів, установлення облікової ставки та резервування норми, регулювання операцій з іноземними валютами, експортно-імпортних операцій, операцій з іноземними цінними паперами.

32. Експертиза інвестиційних проектів.

Важливою стороною державного регулювання інвестиційної діяльності є проведення експертизи інвестиційних проектів. Згідно з українським законодавством обов'язковій державній експертизі підлягають державні, міждержавні, регіональні інвестиційні проекти та програми, які реалізуються за рахунок бюджетних і позабюджетних коштів. Інвестиції, що здійснюються за рахунок інших джерел фінансування, підлягають державній експертизі з питань дотримання екологічних, санітарно-гігієнічних вимог, пожежної безпеки, міцності та необхідної довговічності будинків і споруд, а також архітектурних вимог.

Особливі вимоги ставляться до експертизи інвестиційних проектів із залученням іноземних інвестицій, коли інвестори претендують на отримання певних податкових, митних та інших пільг. Такі інвестиційні проекти мають належати до пріоритетних сфер економіки, сприяти створенню нових робочих місць на підприємствах; супроводжуватися впровадженням сучасних чи перспекти­вних ресурсоощадних та екологічно безпечних технологій; сприяти зниженню енергозатрат на одиницю продукції; орієнтуватися на найраціональніше використання сировинної бази України; за­безпечувати конкурентоспроможність продукції (послуг) на міжнародних ринках.

33. Правове та організаційне забезпечення захисту інвестицій.

Підвищення інвестиційної активності в країні безпосе­редньо пов'язано з гарантіями, які надає держава суб'єктам інвес­тиційної діяльності, і захистом інвестицій.

У Законі України «Про інвестиційну діяльність» зазначено, що держава гарантує стабіль­ність умов здійсненої інвестиційної діяльності і додержання прав і законних інтересів її суб'єктів. Інвестиції не можуть бути безоплат­но націоналізовані та реквізовані, до них не можна застосовувати аналогічні за наслідками заходи. Державні органи та посадові особи не мають права втручатися в інвестиційну діяльність, обмежувати права інвесторів у виборі об'єктів інвестування, крім випадків, пе­редбачених законодавством. Якщо права інвесторів та учасників інвестиційної діяльності було порушено, що призвело до завдання їм збитків, то ці збитки в повному обсязі мають бути відшкодовані органами, неправомірні дії яких стали причиною цього.

Забезпечення захисту інвестицій здійснюється державними органами в різних формах. Передусім держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності інвестора. Усім інвес­торам, у тому числі й іноземним, забезпечується рівний правовий режим інвестиційної діяльності, який виключає застосування за­ходів дискримінаційного характеру, котрі могли б перешкоджати управлінню інвестиціями, вивезенню іноземними інвесторами вкла­дених цінностей та прибутків, отриманих від інвестиційної діяль­ності, ліквідації інвестицій.

Для захисту інвестицій Законом передбачено, що вони мо­жуть, а іноді й мусять бути застраховані. Страхові компанії за­безпечують підприємцям захист від інвестиційних ризиків. З ме­тою страхування інвестиційних ризиків в Україні створено ме­режу страхових та перестрахових компаній, яка обслуговує віт­чизняних та іноземних інвесторів.

34. Залучення іноземних інвестицій та регулювання умов здійснення інвестицій за межі країни.

Залучення іноземного капіталу для інвестування еко­номіки країни здійснюється в трьох основних формах:

ü прямого інвестування через створення як підприємств з іно­земним капіталом, так і спільних підприємств;

ü через продаж іноземним інвесторам цінних паперів;

ü через отримання кредитів, позик та гарантій міжнародних фі­нансових інституцій, державних установ різних країн, банків тощо.

Діяльність іноземних інвесторів в Україні регулює майже 70 за­конодавчих та нормативних актів, зокрема, Закони України «Про за­хист іноземних інвестицій», «Про іноземні інвестиції» , «Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Украї­ні», «Про режим іноземного інвестування», «Про кон­цепцію створення спільних (вільних) економічних зон в Україні», низкою положень інших законів.

Активізація залучення іноземних інвестицій у виробничу сфе­ру потребує певного пільгового режиму оподаткування. Ефективними засобами також є запровадження інвестиційного податкового кредиту, або подат­кових канікул, швидке списання капіталу через прискорену амор­тизацію, тимчасове створення пільгових умов для реалізації про­дукції, виробленої на підприємствах з іноземними інвестиціями.

Важливою сферою державного регулювання інвестиційної ді­яльності є встановлення умов інвестування за межі країни. Встановлено такі умови надання індивідуальних ліцензій на здійснення резидентами ін­вестицій за межі країни:

Ø резиденти можуть здійснювати інвестиції за межі України через: участь у підприємствах, які створюються спільно з інозем­ними юридичними чи фізичними особами; придбання частки в діючих іноземних підприємствах чи придбання у власність таких підприємств у цілому; створення за межами країни підприємств, які б повністю належали українським інвесторам, а також від­криття філій та інших окремих підрозділів; придбання нерухомо­го та рухомого майна, інших майнових прав та прав інтелектуа­льної власності; придбання акцій, облігацій, інших цінних папе­рів іноземних держав, фірм, банків тощо;

Ø інвестиції за межі країни здійснюються резидентами виклю­чно за рахунок власних коштів, зарезервованих та відображених з цією метою на рахунках бухгалтерського балансу. Заборонено використовувати для цього позичені кошти;

Ø усі види грошових інвестицій за межі країни (незалежно від їх суми) мають здійснюватись лише у безготівковій формі ви­ключно через кореспондентські рахунки вповноважених банків у банках країн інвестування;

Ø усі надходження на користь резидентів в іноземній валюті (прибуток, дивіденди та ін.), які отримані від здійснення інвести­ційної діяльності за межами України, мають зараховуватись на валютні рахунки резидентів. Законодавство визначає порядок обов'язкового продажу валютних надходжень та використання ва­лютних коштів від здійснення інвестиційної діяльності.