|
Фінансово-кредитний механізм державного інвестування інноваційної діяльності.
Реалізація концепції державного інвестування інноваційної діяльності певною мірою знайшла своє відображення у Законі України «Про інноваційну діяльність». До джерел фінансування інноваційної діяльності, крім бюджетних коштів та кредитних ресурсів комерційних банків, слід також включати власні кошти інноваційних підприємств, іноземні інвестиції та кошти приватних інвесторів. Це дає змогу розширити сферу й збільшити обсяги інвестиційних ресурсів, що залучаються до інноваційного процесу, та виокремити такі форми інвестування: кредитну, лізингову, компенсаційну, акціонерну, облігаційну. До складу інституціональних засад належить організаційне забезпечення, кадрове забезпечення, інфраструктурне забезпечення, моніторинг інноваційного процесу. Важливим практичним інструментом реалізації державної інноваційної політики є чіткий законодавчий розподіл повноважень, відповідальності та способів формування й використання фінансових ресурсів між різними органами управління. Організаційну основу фінансово-кредитного механізму державного інвестування інноваційної діяльності становлять: Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності та його регіональні відділення, державні інноваційні фінансово-кредитні установи та їх регіональні відділення, місцеві органи державної влади та самоврядування, комунальні інноваційні фінансово-кредитні установи. Державні інноваційні фінансово-кредитні установи та їх регіональні відділення, а також комунальні інноваційні фінансово-кредитні установи проводять конкурсний відбір інноваційних проектів регіональних інноваційних програм і здійснюють їх фінансову підтримку у формах повного або часткового безпроцентного кредитування. Фінансова підтримка державними та комунальними інноваційними фінансово-кредитними установами інноваційних проектів у формі надання кредитів чи передавання майна у лізинг.
62. Сутність та особливості продукту інтелектуальної діяльності. У будь-якому товарі закладені результати творчої діяльності людей. Це науково-технічні, художньо-конструкторські, організаційні, комерційні та інші рішення, завдяки яким товар набуває необхідних споживчих властивостей, унаслідок чого він користується попитом. Результати інтелектуальної творчої діяльності являють собою оригінальну інформацію, яка є нематеріальним об'єктом, розміщеним на матеріальному носії, або втілена у певну об'єктивну форму і здатна до відтворення. Включення цих нематеріальних об'єктів у господарський оборот, так само як і у випадку з матеріальними об'єктами, передбачає визначеність у питанні, кому належатимуть доходи від використання цих об'єктів, тобто чиїм є право власності на інтелектуальний продукт. Право власності на інтелектуальний продукт має деякі особливості порівняно з аналогічними майновими правами на матеріальні об'єкти. Це пов'язано з особливістю господарського обороту інтелектуальних продуктів. Наприклад, вони не можуть бути відчужені від одної особи та передані іншій повною мірою, тобто у разі відчуження неможливе виключне володіння інтелектуальним продуктом. Інформація входить до складу знань іншої людини і залишається у нього. Інтелектуальна власність може бути втілена у матеріальні або віртуальні об'єкти багато разів, вона не піддається фізичному зносу, її можна використовувати до того часу, поки вона не застаріє. Регулюванню підлягає у даному випадку лише використання інтелектуального продукту, який пра-вовласник може дозволити або заборонити. Саме це значно ускладнює усвідомлення сутності інтелектуальної власності. На думку багатьох українських учених, інтелектуальна власність — це умовне поняття, яке використовується для позначення сукупності виключних прав на результати інтелектуальної, насамперед творчої діяльності, а також прирівняних до них за законодавством засобів індивідуалізації учасників господарських відносин (фірмове найменування та позначення, товарний знак і т. п.) . Матеріально-речову основу інтелектуальної власності становить інтелектуальний продукт, що є результатом творчих зусиль його творців — людини або колективу. Інтелектуальний продукт може мати різні форми: літературні, художні твори, наукові відкриття й винаходи, результати технологічних і проектних робіт, зразки нової продукції, нової техніки й матеріалів, нова технологія, науково-виробничі, консалтингові, економіко-фінансові, управлінські, маркетингові послуги тощо. У Конвенції, яка заснувала Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВІОВ), укладеній у Стокгольмі 14 липня 1967 р., зазначається, що інтелектуальна власність включає права на об'єкти, наведені на рис. 10.1.
63 . Класифікація об’ектів інтелектуальної власності та їх структура.
Корисна модель — це нове промислово придатне конструктивне виконання пристрою Промисловим зразком визнається результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання. Знаки для товарів і послуг (далі — знаки) — це зареєстровані у встановленому порядку позначення, що служать для розпізнавання товарів і послуг одного виробника від однорідних товарів і послуг інших виробників. Знаки лише проставляються на виробі, на відміну від промислового зразка, який є складовою частиною промислового виробу (форма, колір, рисунок виробу). Фірмове найменування — це стале позначення підприємства (фірми, компанії, концерну) або окремої особи, під ім'ям якої проводиться її виробнича або інша діяльність. Фірмове найменування вказує на підприємство без жодного посилання на товари або послуги, що поставляються ними на ринок Позначення місць походження товару (далі — географічне зазначення) — це географічна назва країни, населеного пункту, місцевості, де вироблений товар. Наукові відкриття — визнання явищ, властивостей або об'єктивних закономірностей матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень наукового пізнання, до цього часу були невідомі та не припускали перевірки Програми для комп'ютерів — об'єктивна форма подання сукупності даних і команд, що призначені для функціонування електронно-обчислювальних машин та інших комп'ютерних пристроїв із метою отримання певного результату. Бази даних — об'єктивна форма подання та організації сукупно Щодо ноу-хау, то воно має значно ширше застосування, ніж у промисловій власності та авторському й суміжних правах. Наприклад, ноу-хау застосовується у практиці управління організаціями, операціях із цінними паперами та маркетингу. У міжнародній практиці ноу-хау трактується як конфіденційна науково-технічна, комерційна, ділова та інша інформація, оформлена у документальній формі, а також виробничі навички й досвід їх використання, необхідні для організації будь-якого виду виробничої або комерційної діяльності, але не запатентовані1. сті даних, упорядкованих таким чином, щоб вони могли бути знайдені та оброблені за допомогою електронно-обчислювальних машин. Топологія інтегральних мікросхем — зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розташування сукупності елементів інтегральної мікросхеми та зв'язків між ними. Раціоналізаторська пропозиція — нове й корисне технічне рішення, яке передбачає зміну конструкції виробу, технології виробництва або зміну складу матеріалу.
|
|||||||||||||||||||||||||||||||
|