Фінансово-кредитний механізм державного інвестування інноваційної діяльності.

Реалізація концепції державного інвестування інноваційної діяльності певною мірою знайшла своє відображення у Законі України «Про інноваційну діяльність». До джерел фінансування інноваційної діяльності, крім бюджет­них коштів та кредитних ресурсів комерційних банків, слід також включати власні кошти інноваційних підприємств, іноземні інве­стиції та кошти приватних інвесторів. Це дає змогу розширити сферу й збільшити обсяги інвестиційних ресурсів, що залуча­ються до інноваційного процесу, та виокремити такі форми ін­вестування: кредитну, лізингову, компенсаційну, акціонерну, об­лігаційну.

До складу інституціональних засад належить організаційне забезпечення, кадрове забезпечення, інфраструктурне забезпечення, моніторинг інноваційного процесу. Важливим практичним інструментом реалізації державної інноваційної політики є чіткий законодавчий розподіл повноважень, відповідальності та способів формування й використання фінансових ресурсів між різними органами управління.

Організаційну основу фінансово-кредитного механізму державного інвестування інноваційної діяльності становлять: Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності та його регіональні відділення, державні інноваційні фінансово-кредитні установи та їх регіональні відділення, місцеві органи державної влади та самоврядування, комунальні інноваційні фінансово-кредитні установи.

Державні інноваційні фінансово-кредитні установи та їх регіональні відділення, а також комунальні інноваційні фінан­сово-кредитні установи проводять конкурсний відбір іннова­ційних проектів регіональних інноваційних програм і здійс­нюють їх фінансову підтримку у формах повного або частко­вого безпроцентного кредитування.

Фінансова підтримка державними та комунальними іннова­ційними фінансово-кредитними установами інноваційних про­ектів у формі надання кредитів чи передавання майна у лізинг.

62. Сутність та особливості продукту інтелектуальної діяльності.

У будь-якому товарі закладені результати творчої діяль­ності людей. Це науково-технічні, художньо-конструкторські, ор­ганізаційні, комерційні та інші рішення, завдяки яким товар на­буває необхідних споживчих властивостей, унаслідок чого він користується попитом.

Результати інтелектуальної творчої діяльності являють собою оригінальну інформацію, яка є нематеріальним об'єктом, розмі­щеним на матеріальному носії, або втілена у певну об'єктивну форму і здатна до відтворення. Включення цих нематеріальних об'єктів у господарський оборот, так само як і у випадку з мате­ріальними об'єктами, передбачає визначеність у питанні, кому належатимуть доходи від використання цих об'єктів, тобто чиїм є право власності на інтелектуальний продукт.

Право власності на інтелектуальний продукт має деякі особ­ливості порівняно з аналогічними майновими правами на матері­альні об'єкти. Це пов'язано з особливістю господарського оборо­ту інтелектуальних продуктів. Наприклад, вони не можуть бути відчужені від одної особи та передані іншій повною мірою, тобто у разі відчуження неможливе виключне володіння інтелектуаль­ним продуктом. Інформація входить до складу знань іншої люди­ни і залишається у нього. Інтелектуальна власність може бути втілена у матеріальні або віртуальні об'єкти багато разів, вона не піддається фізичному зносу, її можна використовувати до того часу, поки вона не застаріє. Регулюванню підлягає у даному ви­падку лише використання інтелектуального продукту, який пра-вовласник може дозволити або заборонити. Саме це значно усклад­нює усвідомлення сутності інтелектуальної власності.

На думку багатьох українських учених, інтелектуальна влас­ність — це умовне поняття, яке використовується для позначен­ня сукупності виключних прав на результати інтелектуальної, на­самперед творчої діяльності, а також прирівняних до них за зако­нодавством засобів індивідуалізації учасників господарських відно­син (фірмове найменування та позначення, товарний знак і т. п.) .

Матеріально-речову основу інтелектуальної власності стано­вить інтелектуальний продукт, що є результатом творчих зусиль його творців — людини або колективу. Інтелектуальний продукт може мати різні форми: літературні, художні твори, наукові від­криття й винаходи, результати технологічних і проектних робіт, зразки нової продукції, нової техніки й матеріалів, нова техноло­гія, науково-виробничі, консалтингові, економіко-фінансові, управ­лінські, маркетингові послуги тощо.

У Конвенції, яка заснувала Всесвітню організацію інтелектуаль­ної власності (ВІОВ), укладеній у Стокгольмі 14 липня 1967 р., зазначається, що інтелектуальна власність включає права на об'єк­ти, наведені на рис. 10.1.

63 . Класифікація об’ектів інтелектуальної власності та їх структура.

Корисна модель — це нове промислово придатне конструк­тивне виконання пристрою

Промисловим зразком визнається результат творчої діяльно­сті людини у галузі художнього конструювання.

Знаки для товарів і послуг (далі — знаки) — це зареєстрова­ні у встановленому порядку позначення, що служать для розпі­знавання товарів і послуг одного виробника від однорідних това­рів і послуг інших виробників. Знаки лише проставляються на виробі, на відміну від промислового зразка, який є складовою ча­стиною промислового виробу (форма, колір, рисунок виробу).

Фірмове найменування — це стале позначення підприємства (фірми, компанії, концерну) або окремої особи, під ім'ям якої про­водиться її виробнича або інша діяльність. Фірмове найменування вказує на підприємство без жодного посилання на товари або по­слуги, що поставляються ними на ринок

Позначення місць походження товару (далі — географічне зазначення) — це географічна назва країни, населеного пункту, місцевості, де вироблений товар.

Наукові відкриття — визнання явищ, властивостей або об'єк­тивних закономірностей матеріального світу, які вносять доко­рінні зміни у рівень наукового пізнання, до цього часу були неві­домі та не припускали перевірки

Програми для комп'ютерів — об'єктивна форма подання сукупності даних і команд, що призначені для функціонування електронно-обчислювальних машин та інших комп'ютерних при­строїв із метою отримання певного результату.

Бази даних — об'єктивна форма подання та організації сукупно Щодо ноу-хау, то воно має значно ширше застосування, ніж у промисловій власності та авторському й суміжних правах. На­приклад, ноу-хау застосовується у практиці управління організа­ціями, операціях із цінними паперами та маркетингу. У міжнарод­ній практиці ноу-хау трактується як конфіденційна науково-тех­нічна, комерційна, ділова та інша інформація, оформлена у доку­ментальній формі, а також виробничі навички й досвід їх викори­стання, необхідні для організації будь-якого виду виробничої або комерційної діяльності, але не запатентовані¹.

с­ті даних, упорядкованих таким чином, щоб вони могли бути знай­дені та оброблені за допомогою електронно-обчислювальних машин.

Топологія інтегральних мікросхем — зафіксоване на мате­ріальному носії просторово-геометричне розташування сукупно­сті елементів інтегральної мікросхеми та зв'язків між ними.

Раціоналізаторська пропозиція — нове й корисне технічне рі­шення, яке передбачає зміну конструкції виробу, технології вироб­ництва або зміну складу матеріалу.