ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Лексикологія як частина мови у мовознавстві

Лексикологія як частина мови у мовознавстві

Лексикологія– розділ науки про мову, який вивчає лексику (словниковий склад мови).

Предметом лексикології є лексика – словниковий склад однієї мови чи декількох мов.

Лексикологія суттєво відрізняється від фонетики і фонології. Якщо фонетика і фонологія вивчають односторонні одиниці, що мають лише план вираження, то лексикологія – двосторонні одиниці, які мають план вираження і план змісту.
Розрізняють загальну, конкретну, історичну, зіставну й прикладну лексикологію.
Загальна лексикологія встановлює загальні закономірності будови, функціонування й розвитку лексики.
Конкретна лексикологія вивчає словниковий склад однієї мови.
Історична лексикологія займається історією словникового складу, причинами й закономірностями його зміни.
Зіставна лексикологія досліджує словниковий склад двох чи більше мов із метою виявлення структурно-семантичних подібностей і відмінностей між ними або з метою виведення спільних семантичних закономірностей.
Прикладна лекс. вивч. питання укладання словників, перекладу, лінгводидактики й культури мовлення.
Порівняльна лексикологія – розділ мовознавства, що вивч словниковий склад двох або більше мов, що порівнюються. Осн. проблема – той факт, що мова (її лекс. склад) є різнорівневою структурою, та кожна лекс. од. є індивідуальною. Кожна індивід. Лекс. од. може бути віднесена до певної групи слів за визнач. критеріями, проте одна і та сама од. в залежності від критеріїв, що покладені в основу класифікації, може бути віднесена до різних груп. Інакше кажучи, ми маємо справу зі значним за об`ємом матеріалом, який при цьому є доволі неоднорідним. Цю проблему вирішуємо за доп. розподілу лексичного матеріалу за проблемами та явищами. В межах будь-якого курсу лексикології виокремлюють наступні моменти опису лексики мови, як системи.

-Необхідно показати, які типи лекс. од. є характерними для мови, що досліджується. Для цього необхідно висунути питання про те, якими ознаками визначається в мові елемент слова, ціле, та словосполучення по відношенню один до одного. Особливо треба зупинитися на тому, в якій мірі взагалі слово може бути відокремлене у мові як мовна одиниця. Для цього необхідно знати також характеристику основних фонетичних, структурних та семантичних особливостей слова.
-Розібрати лексику з т. зору її історичного складу. Проте етимологія доволі часто відокремл. в інший курс, тому не завжди є предметом лексикології.
-Необхідним є врахування діахронії та синхронії.
-Треба дати інформацію про різні семантичні групи слів.
-Необхідно показати яке групуються слова, базуючись на словотворі, словоскладанні і об`єднанні у фразеологічні одиниці.
-Необхідним є ознайомлення з лекс. особливостями мови, якщо є характерними для різних сфер її вживання, також з лекс. особливостями різних стилів.

Слово як окрема мовна одиниця

Основною лекс. од. вважається слово. Воно ж і становить основний об’єкт вивчення лексикології.

Слово— центральна функціо­нально-структурна одиниця мови. Усі інші елементи мови іс­нують або для слова й у слові (фонеми та морфеми), або зав­дяки йому (речення).
Задовільного, логічно бездоганного визначення слова мовознавча наука ще не має, хоча мовці завжди чітко відчувають і виділяють у мовленні окремі слова. Це умовлено тим, що, ло-перше, слова в мові дуже різні за своїм значенням і функціями, а по-друге — визначення, яке підходить для однієї мови, часто не придатне для іншої.

Ми маємо розрізняти ті сторони слова, які цікавлять нас с т. зору лексикології й ті, що цікавлять нас з т. зору граматики. З лексичної т. зору слово цікавить нас як конкретна індивідуалізована одиниця, що відрізняється за певними ознаками від інших одиниць того ж рівня. З граматичної т. зору характерним є абстрагування від конкретики слова. Базуючись на цьому поділяють лексичне та граматичне значення слова.

 

 

Проблема окремості слів

Це явище, яке вивчає, що представляє собою одне окреме слово у кожному випадку його використання у зв’язаному мовленні. Коли ставлять проблему окремості слова, мають на увазі визначення тих ознак, якими слово характеризується я к особлива мовна од. кожному окремому випадку її вживання.

Проблему окремості слова розділяють на: відокремлення слова і цілісність.
Слово у мовному потоці являє собою перш за все питання про розбіжність між словом та частиною слова. Питання цілісності слова є проблемою перш за все розбіжністю слова і словосполучення.

Відокремлення слова.Слово у мовному потоці можна виокремити за фонетичними ознаками, але не завжди фонетичне оформлення не дає можливість виокремити слово з мовного потоку. Для розуміння є необхідним орієнтування у логіко-семантичному навантаженні уривку мовлення. Прийнято вважати, що немеханічне комбінування фонетичних та логіко-семантичних критеріїв, підводячи до поняття оформленість слова дає можливість виокремити слово у мовному потоці. Оформленість слова складається з граматичних, морфологічних, синтаксичних та семантичних характеристик, що віддзеркаленні в усвідомленому мовленні. Для англ. Мови важливим є поняття не лише прямої відокремлюваності слова (самостійної), що є основною, але і непрямою (негативної), що також є показовою.
Непряма(самостійна) відокремлюваність слова полягає у можливості виокремлення слова у наслідок прямої відокремлюваності сусідніх слів з іншого боку існує можливість непрямої невідокремлюваності мовної од..

Цілісність слова. Навідміну від словосполучень словам притаманна цільнооформленість, при цьому словосполученням притаманна окремооформленність, хоча при цьому слово та словосполучення можуть мати одне значення. За своєю оформленістю слова та словосполучення роблять можливим вирішення питання окремості слова у мовленнєвому потоці.

 

Поняття тотожності слів.

Коли розглядають проблему тотожності мають на увазі встановлення та визначення тих ознак, які характеризують певні одиниці, що можуть бути відокремленні в різних уривках мовлення в якості слів і, що характеризуються лише як окремі випадки вживання одного і того ж самого, а не різних слів. Отже, зрозуміло, що ця проблема зажди передбачає зіставлення щонайменше двох одиниць, а от виокремлення цих двох одиниць стає можливим при підході до слова з т. зору проблематики окремості. Проблема тотожності розглядається як можливість повторення слова у двох різних випадках його вживання. Для того, щоб спілкування було можливим необхідним є ототожнення од. мови з певними од. дійсності спільними або принаймні дуже схожими у свідомості як мовця, так і того, хто сприймає мовлення. Для лінгвістики центральним питанням усієї проблеми тотожності слова є те, які можливі розбіжності виникають між окремими випадками вживання одного і того ж вживання слова.

 

 

Варіанти слова

Що стосується лексичних різновидів слова для того, щоб ці різновиди можна було вважати варіантами одного і того ж самого слова необхідно по-перше, щоб вони різнилися, але, при цьому, мали спільну кореневу морфему, а отже лексико-семантичні риси. По-друге, щоб не було відповідності між звуковими розбіжностями та розбіжностями лексико-семантичними, тобто щоб перші не співпадали із другими. Отже, у варіантах слова знаходимо лексико-семантична спільність за умов або зовнішньо-незначних лексико-семантичних розбіжностей, або за умов наявності таких розбіжностей відсутність лексико-семантичної диференціації. Саме завдяки цьому співвідношенню між спільними рисами та розбіжностями, єдність стає привалюючою над різницею, і такі лекс. варіанти є різновидами одного і того ж слова.

Often – oft
Shade (тінь) – Shade(відтінок)
----- Варіанти одного і того ж слова
Семантика має спільний компонент

Railway – Railroad
Spring – Весна, пружина,джерело ----- абсолютно різні слова, бо не мають різної семантики.

Класифікація структурних варіантів слів

1. Лексико-семантичні варіанти.
Лексико-семантичні розбіжності, а не формальні, тобто майже співпадають за написанням, але мають різні відтінки значення.

2. Фоно-морфологічні поділяють на: фонетичні(звукові) та морфологічні (граматико-морф. і лексико-морф.)

Фонетичні мають відмінності виключно у своєму звуковому оформленні. До граматико морфологічних відносимо розбіжності, що пов’язані з різницею у формуванні форм часу дієслів та множини іменників.
До лексико-морф. відносять прикметники, які утворені від одного іменника, мають спільне значення але різні кінцеві морфеми.

Слід зазначити, що слово має не лише звукову оболонку та певне значення, але і стилістичне забарвлення. Розбіжності між словами за їх стилістичною характеристикою не роблять їх словами. У такому випадку, мова йдеться про варіанти одного і того ж самого слова. Однак, не дивлячись на такі принципи класифікації, розбіжність за стилем залишається значним параметром при характеристиці слова через що окремо виділяють стилістичні варіанти слова, крім того, можливі і інші параметри диференціації варіантів слова і діалектні варіанти слова, які, однак можуть бути віднесені до суто фонетичних.

 

Значення слова.

Лексичне значення – конкретний індивідуальний зміст слова, що є відображенням або вираженням та фіксацією свідомості, позначуваного слова, елемента дійсності і є закріпленим за формою слова, внаслідок чого стає можливою її реалізація як явища мови у мовленні та власне мові, а не лише у свідомості. Лексичне значення вказує на зміст, на семантику, що є притаманне лише даному слову.

Граматичне значення слова, або точніше слова та її певної форми – це вказівка на перші граматичні категорії, що є притаманними цьому слово. Граматичне значення додає до конкретно лексичного значення абстрактності у семантичному плані та включає в себе особливі граматичні функції слова. В той час як граматичне змінюється від форми слова. Лексичне значення є одним з об’єктів дослідження лексикології. Нажаль, не існує спільної думки щодо лексичного значення службових слів. Серед прикладів виявлення лексичного значення у службових словах можна навести явища антонімії, яке зазначають певне положення. Самостійні частини мови завжди мабть лексичне значення. Лексичне значення є неоднорідним за своїм складом, виокремлюють ядро лексичного значного та периферію. Основні семантичні ознаки слова. Периферія – відтінки у значенні слова. Ядро являє собою відображення у свідомості того чи іншого явища дійсності предмета або класів предмета дій або ознак. Предмет, що означає слово називається денотат, або референт, віддзеркалення цього референта у свідомості мовця мовними засобами концептуальним значенням слова або десигнатом. Окрім ядра у склад лексичного значення входить конотація – експресивні стилістичні додатки до основного значення слова, що надають слову особливого забарвлення.

Hoo – Ау, Ух ти!
Geez – О Боже!
Whooupee – Ура!

У лексичному значенні таким чином відокремлюють три грані лексичного значення:
1. Відношення до денотату (предметна віднесеність слова)
2. Відношення до категорії логіки і передусім до поняття (понятійна віднесеність)
3. Відношення до концептуальних та конотативних значень інших слів у межах межах відповідної лексичної системи (значуща)

Денотатом слова може виступати предмет, подія, явище, які ми бачимо в оточуючому нас світі, або здатні відчувати чи сприймати слова які приймають (фактичний) реальний денотат але виокремлюють також і фіктивні денотати. Слова з фіктивними денотатами властиві багатьом мовам. Деякі стають архаїзмами, потім зникають, адеякі залишаються. Незалежно від фіктивності\реальності денотату виокремлюють часткову предметну віднесеність. Загальна віднесеність слова – це віднесеність його концептуального значення до цілого класу денотатів, що характеризують наявність загальних ознак. Часткова предметна віднесеність – це віднесеність його концептуального значення до його окремого денотату, тобто окремого, індивідуального предмету, окремої дії, ознаки, тощо. За здатність вступати у загальну\часткову предметну віднесеність слова поділяють на такі групи: власні назви, загальні назви (можливі обидві віднесеності), займенникові слова(I You we they such here there)

Полісемія

В англ.. мові більшість слів є полісемічними, багатозначними. Полісемія – мовне явище, при якому слово може мати 2 або більше лекс. значень. Розрізняють головне та другорядне значення слова. Основним вважають те, від якого пішли або були розвинені інші значення. У тлумачних словниках основне значення дається першим у мові слово може бути полісемічним, а в мовленні зазвичай – однозначне, але є виключення, коли це є навмисний каламбур. З’ясувавши яке значення є головним, а яке другорядним можливо лише спираючись на історичний розвиток, а саме на походження (етимологію) слова та його значення. Не плутати полісемію з омонімією. Хоча провести межу не завжди можливо.

Основні критерії для встановлення полісемії:

- Близькість за семантикою

- Можливість встановити\простежити зв’язок у лекс. значенні

Проте полісемію розглядають не на історичному розвитку, а на сучасному етапі.

Слово pupil – 1) учень 2) зіниця. А це не багатозначні слова, а омоніми. Є випадки, коли не можна дати однозначної відповіді.

Багатозначність службових слівхарактерна англ. мові і становить одну з основних проблем при перекладі і розумінні тексту. Службові слова, що є багатозначними вступають у зв’язок з іншими словами у межах чітких словосполучень, які доволі часто перекладаються не спираючись на основне значення багатозначного службового слова (as well as, as soon as, as far as,as good as, but a boy – лише хлопчик).

 

Слово та морфема

Будь-яке слово в будь-якій мові поділяється на морфеми. Не дивлячись на те, що морфема є доволі сталою структурою, якій притаманна як зовнішня сторона (звукова, графічна), так і внутрішня (змістовна). Морфема може змінюватись не стаючи при цьому іншою морфемою. Кожен раз, коли морфема зустрічається у мовленні, вона виступає як ціла одиниця, що є неподільною. Розбіжності між варіантами морфем можуть використовувати для граматичних значень слова (write, wrote, written).
В англійській мові поширеним явищем є нульова морфема, яка є показником граматичної форми слова, а отже здатна виражати граматичне значення лексеми. Нульова морфема може бути відокремлена лише за контрастом до морфем, що мають конкретне значення (teach, teacher, teachers).
Морфема ← слово → словосполучення (або фразеологічна одиниця). Морфема входить безпосередньо до структури слова.
Морфема – це сполучення якогось значення і фонетичної форми. Проте морфема, у противагу слову, не автономна одиниця, хоча окремі слова можуть складатись лише з однієї морфеми. Звичайно в англійському слові розрізняємо дві-три (зрідка – більше) морфеми. Так, наприклад, у слові students маємо три морфеми – корінь stud із значення „навчання”, суфікс –ent із значенням активної дії та закінчення –s з граматичним значенням множини. Подальше членування морфем приводить лише до виділення окремих звукових комплексів, що значення не мають.
Вільна і залежна морфеми. Морфема як частина слова частіше є залежною, ніж вільною. Це і зрозуміло, бо у даному випадку частина має належати до цілого.
Вільна морфема регулярно відтворюється за моделями мови і може вживатися незалежно, не змінюючи свого значення. Дієслово stand, іменник stand є вільними морфемами, що зберігають відповідні лексико-семантичні значення. Такі морфеми можна назвати мінімальними вільними формами. Проте, корінь stand може входити до інших слів, напр.: withstand, standing. Морфологічний стан змінюється таким чином, що дієслово withstand фактично складається з двох вільних морфем – прийменника with і дієслова stand, а дієприкметник standing – з вільної та залежної морфем – суфікс ing окремо не вживається.
Словниковий склад, що споконвічно іменує поняття щоденного вжитку, звичайно складається з вільних морфем, які утворюють окремі слова, напр.: cow, sheep, boy, top, go, run та ін. Історія розвитку цих слів свідчить про те, що їхнє граматичне варіювання в окремих випадках відбивало наявність двох морфем – man – men, проте таких випадків у мові небагато.
Лексична морфема може збігатись з коренем слова, тобто його головним складовим елементом, що передає лексичне значення. Структурна модель спільного германського кореня збігається із структурою індоєвтруктурою індоєвня. Останнім часом загальне визнання отримала теорія індоєвропейського кореня, яку розробив Е.Бенвеніст. За Бенвеністом індоєвропейський корінь завжди складається з трьох літер (приголосний + голосний „е” + приголосний), односкладовий і має два стани: І – корінь з наголосом та суфіксом у нульовому ступені і ІІ – корінь у нульовому ступені з наголошеним суфіксом. Якщо корінь має більше, ніж три елементи, і елементи можуть наростати, то він перетворюється в іменну основу. Корінь разом з афіксами (префіксами і суфіксами) утворює основу слова. Проста основа – це, найчастіше, той же корінь слова, що може вживатись відокремлено, напр.: awe, change, note, seem. Основа, що охоплює один або більше афіксів, є похідною.

Лексичні одиниці мови

Морфема → Слово → Словосполучення → Речення

Морфема — найменша частина слова, що має певне значення. Членування морфем на частини призводить лише до виділення елементів, що не мають значення — фонем.

Слово— центральна функціо­нально-структурна одиниця мови. Усі інші елементи мови іс­нують або для слова й у слові (фонеми та морфеми), або зав­дяки йому (речення).

Словосполучення — група виразів, утворена за нормами мови з двох або більше повнозначних слів, пов'язаних між собою синтаксично, використовувана як лексично-семантичний матеріал номінативної (знакової) функції в реченні й поза ним.

Речення — граматична конструкція, побудована з одного чи кількох слів певної мови, яка становить окрему, відносно незалежну думку; це значеннєве, граматичне і інтонаційне ціле, що виражає якусь думку в відношенні її до дійсності (предикативність, створена категоріями модальності, часу й особи) одним словом чи сполукою слів.

Лексикологія як частина мови у мовознавстві

Лексикологія– розділ науки про мову, який вивчає лексику (словниковий склад мови).

Предметом лексикології є лексика – словниковий склад однієї мови чи декількох мов.

Лексикологія суттєво відрізняється від фонетики і фонології. Якщо фонетика і фонологія вивчають односторонні одиниці, що мають лише план вираження, то лексикологія – двосторонні одиниці, які мають план вираження і план змісту.
Розрізняють загальну, конкретну, історичну, зіставну й прикладну лексикологію.
Загальна лексикологія встановлює загальні закономірності будови, функціонування й розвитку лексики.
Конкретна лексикологія вивчає словниковий склад однієї мови.
Історична лексикологія займається історією словникового складу, причинами й закономірностями його зміни.
Зіставна лексикологія досліджує словниковий склад двох чи більше мов із метою виявлення структурно-семантичних подібностей і відмінностей між ними або з метою виведення спільних семантичних закономірностей.
Прикладна лекс. вивч. питання укладання словників, перекладу, лінгводидактики й культури мовлення.
Порівняльна лексикологія – розділ мовознавства, що вивч словниковий склад двох або більше мов, що порівнюються. Осн. проблема – той факт, що мова (її лекс. склад) є різнорівневою структурою, та кожна лекс. од. є індивідуальною. Кожна індивід. Лекс. од. може бути віднесена до певної групи слів за визнач. критеріями, проте одна і та сама од. в залежності від критеріїв, що покладені в основу класифікації, може бути віднесена до різних груп. Інакше кажучи, ми маємо справу зі значним за об`ємом матеріалом, який при цьому є доволі неоднорідним. Цю проблему вирішуємо за доп. розподілу лексичного матеріалу за проблемами та явищами. В межах будь-якого курсу лексикології виокремлюють наступні моменти опису лексики мови, як системи.

-Необхідно показати, які типи лекс. од. є характерними для мови, що досліджується. Для цього необхідно висунути питання про те, якими ознаками визначається в мові елемент слова, ціле, та словосполучення по відношенню один до одного. Особливо треба зупинитися на тому, в якій мірі взагалі слово може бути відокремлене у мові як мовна одиниця. Для цього необхідно знати також характеристику основних фонетичних, структурних та семантичних особливостей слова.
-Розібрати лексику з т. зору її історичного складу. Проте етимологія доволі часто відокремл. в інший курс, тому не завжди є предметом лексикології.
-Необхідним є врахування діахронії та синхронії.
-Треба дати інформацію про різні семантичні групи слів.
-Необхідно показати яке групуються слова, базуючись на словотворі, словоскладанні і об`єднанні у фразеологічні одиниці.
-Необхідним є ознайомлення з лекс. особливостями мови, якщо є характерними для різних сфер її вживання, також з лекс. особливостями різних стилів.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти