Поняття – результат узагальнення та відокремлення предметів, явищ певного класу за певними загальними та у сукупності специфічними для них ознаками. Такі узагальнення реалізовуються за рахунок абстрагування від усіх предметів та груп предметів в межах цього класу. Поняття, що виражаються словом співвідносяться не з окремим денотатом, а з цілим класом денотатів.

Вигук ”Stop!” виражає поняття зупинити щось, рух, інакше кажучи можливість системних зв’язків між значеннями слів. Будь-яке концептуальне не є ізольованим, а певним чином співвідноситься з кончептуальним значенням слів того ж самого концептуального семантичного поля. Слова, значення яких входять до спільного семантичного поля утворюють в лексиці тематичні групи. Тематичні групи у своїх межах можуть мати зв’язки різного рівня. Найоб’ємнішою є група ієрархічних зв’язків.

Системні зв’язки між значеннями слів.

У лексичному значенні виокремлюють три грані лексичного значення:

1) Відношення до денотату (предметна віднесеність слова);

2) Відношення до категорії логіки і передусім до поняття (понятійна віднесеність);

3) Відношення до концептуальних та конотативних значень інших слів.

1) Предметна віднесеність слова. Денотатом слова може виступати предмет, поділ, явище, дія, яке ми бачимо в оточуючому світі, які здатні відчувати чи сприймати (це слова, які мають реальний фактичний денотат). Але виокремлюють і фіктивні денотати. Слова з фіктивними денотатами є в усіх мовах, деякі стають архаїзмами і поступово зникають, деякі залишаються. Слова з фіктивними денотатами виникають на тому рівні, коли людина починала усвідомлювати оточуючий світ. Незалежно від реальності/фіктивності денотату виокремлюють реальну та частотну предметну віднесеність.

Загальна віднесеність слова – це віднесеність його концептуального значення до цілого класу денотатів, що характеризують наявність загальних ознак.

Часткова віднесеність слова – це віднесеність його концептуального значення, тобто конкретного предмету, дії ознаки, тощо.

За здатністю вступати у загальну чи часткову предметну віднесеність слова поділяються на такі групи:

1) власні назви;

2) загальні назви;

3) займенникові слова.

Власні назви можуть бути загальними та частковими.

Загальні назви – і загальне, і часткове значення.

Полісемія

В англ.. мові більшість слів є полісемічними, багатозначними. Полісемія – мовне явище, при якому слово може мати 2 або більше лекс. значень. Розрізняють головне та другорядне значення слова. Основним вважають те, від якого пішли або були розвинені інші значення. У тлумачних словниках основне значення дається першим у мові слово може бути полісемічним, а в мовленні зазвичай – однозначне, але є виключення, коли це є навмисний каламбур. З’ясувавши яке значення є головним, а яке другорядним можливо лише спираючись на історичний розвиток, а саме на походження (етимологію) слова та його значення. Не плутати полісемію з омонімією. Хоча провести межу не завжди можливо.

Основні критерії для встановлення полісемії:

- Близькість за семантикою

- Можливість встановити\простежити зв’язок у лекс. значенні

Проте полісемію розглядають не на історичному розвитку, а на сучасному етапі.

Слово pupil – 1) учень 2) зіниця. А це не багатозначні слова, а омоніми. Є випадки, коли не можна дати однозначної відповіді.

Багатозначність службових слівхарактерна англ. мові і становить одну з основних проблем при перекладі і розумінні тексту. Службові слова, що є багатозначними вступають у зв’язок з іншими словами у межах чітких словосполучень, які доволі часто перекладаються не спираючись на основне значення багатозначного службового слова (as well as, as soon as, as far as,as good as, but a boy – лише хлопчик).

Омонімія. Класифікація омонімів.

Омонімія – однакове звучання, але різне лекс. значення, і не пов’язані семантично. Виокремлюють: омофони – слова, що мають схоже звукове оформлення, але можуть різнитися за написанням (sun, son | ear – колосок\вухо).
Омографи – Однакові за написанням, дуже схожі за звучанням, але з певною відмінністю (tear – сльоза\рвати)

Повні омоніми – це ті в яких співпадають всі форми (ball – мяч\бал; tale – розповідь\хвіст)
Часткові омоніми є омонімічними лише в одній зі своїх омонімічних форм (можуть відноситися до різних частин мови). (Pale – блідий; Pail - відро)
Лексичні омоніми – це такі слова, що відносяться до однієї і тієї ж частини мови, але при цьому такі різні за своїм лекс. значенням, що не спостерігається жодних семантичних зв ’язків. (Match – сірники; Piece - мир). Інколи неможливо відрізнити від полісемії. Граматичні омоніми, ті що належать до різних частин мови (To work\work).

Синонімія. Синонімічні ряди. Класифікація синонімів.

Синоніми – мовне явище, що характеризується наявністю спільного близького значення у двох або більше словах. Синоніми зазвичай об ’єднанні у синонімічні групи або ряди. Кількість слів у синонімічному ряді залежить від джерела, що зазвичай, зумовлено принципами, за якими об ’єднували слова. Зазвичай синонімічний ряд становить від 1 до 10 слів. Трапляється, що 2 або більше слова є синонімами виключно у мовленні, тобто, за умов контексту. Ідентичних за своїм значенням синонімів дуже мало. Абсолютні синоніми трапляються серед термінів (термін – штучно створені назви явищ). Таких синонімів дуже мало і вони зовсім не відрізняються за своїм значенням, проте, набагато більше таких синонімів, які різняться між собою своїм емоційним та стилістичним забарвленням, мають розбіжності у відтінках значення та мають різну валентність (можливість приєднувати інші слова: to begin, to commence).

Види синонімів:
1. Стилістичні синоніми – такі, що різняться своїм вживанням в залежності від стилю. До стилістичних відносять також такі, що різняться своїм емоційним забарвленням (to eat, to wolf).
2. Ідеографічні синоніми – різняться додатковим відтінком змісту, що утворює семантичний компонент основного лексичного значення слова (to tell, to relate).

Слід розрізняти, що не всі слова синонімічного ряду можуть бути взаємозамінні у мовленні, адже можливість вживання одного чи іншого залежить від жанру, стилю, валентності цілей автора. При порівнянні явища синонімії в англ. та укр. мовах яскраво визначається їх різна кількісна наповненість. В англійській мові синонімів більше.

Антонімія. Принципи класифікації

Антоніми – слова з протилежним лексичним значенням. Найбільше в англ. мові антоніми зустрічаються у якісних прикметниках. Безумовно, антоніми зустрічаються серед інших частин мов (як службових так і не службових). Антоніми відрізняються своєю валентністю (Law building, але не можна law man)

Класифікація антонімів:
- за складом слів, тобто виокремлюють антоніми з різними формами та однокореневі, що різняться афіксами dis, an, in, less(regular – irregular; convenient – inconvenient; honest – dishonest)

Таким чином, відповідно до цього, виділяються шість основних типів слів із протилежним значенням.

Перший тип антонімів - найхарактерніший і представницікий. Якісні слова - антоніми відповідні і симетричні відносно норми, де вони семантично нейтралізуються, врівноважуються.

Другий тип антонімів представлений однокореними пропорційно-якісними словами. Симетричність виявляється тут як своєрідна “відмінююча” певну властивість протилежність: можливе - неможливо, possible - impossible.

Третій тип антонімів охоплює різнокорінні слова з відповідним зіставленням протилежно направлених дій (ознак, властивостей і т.д.): підійматися - опускатися.

Відповідні відносини протилежно направлених дій, виражених однокорінними словами з невідповідною односторонньогю спрямованістю: запалювати - гасити.

Таким чином, зовнішньо схожі на антоніми слова не утворюють дійсної протилежності. Не виражають протилежності, а значить, не мають антонімів, слова конкретно не оціненої семантики: книга, телефон, годинник, велосипед і т.д.

Слово та морфема

Будь-яке слово в будь-якій мові поділяється на морфеми. Не дивлячись на те, що морфема є доволі сталою структурою, якій притаманна як зовнішня сторона (звукова, графічна), так і внутрішня (змістовна). Морфема може змінюватись не стаючи при цьому іншою морфемою. Кожен раз, коли морфема зустрічається у мовленні, вона виступає як ціла одиниця, що є неподільною. Розбіжності між варіантами морфем можуть використовувати для граматичних значень слова (write, wrote, written).
В англійській мові поширеним явищем є нульова морфема, яка є показником граматичної форми слова, а отже здатна виражати граматичне значення лексеми. Нульова морфема може бути відокремлена лише за контрастом до морфем, що мають конкретне значення (teach, teacher, teachers).
Морфема ← слово → словосполучення (або фразеологічна одиниця). Морфема входить безпосередньо до структури слова.
Морфема – це сполучення якогось значення і фонетичної форми. Проте морфема, у противагу слову, не автономна одиниця, хоча окремі слова можуть складатись лише з однієї морфеми. Звичайно в англійському слові розрізняємо дві-три (зрідка – більше) морфеми. Так, наприклад, у слові students маємо три морфеми – корінь stud із значення „навчання”, суфікс –ent із значенням активної дії та закінчення –s з граматичним значенням множини. Подальше членування морфем приводить лише до виділення окремих звукових комплексів, що значення не мають.
Вільна і залежна морфеми. Морфема як частина слова частіше є залежною, ніж вільною. Це і зрозуміло, бо у даному випадку частина має належати до цілого.
Вільна морфема регулярно відтворюється за моделями мови і може вживатися незалежно, не змінюючи свого значення. Дієслово stand, іменник stand є вільними морфемами, що зберігають відповідні лексико-семантичні значення. Такі морфеми можна назвати мінімальними вільними формами. Проте, корінь stand може входити до інших слів, напр.: withstand, standing. Морфологічний стан змінюється таким чином, що дієслово withstand фактично складається з двох вільних морфем – прийменника with і дієслова stand, а дієприкметник standing – з вільної та залежної морфем – суфікс ing окремо не вживається.
Словниковий склад, що споконвічно іменує поняття щоденного вжитку, звичайно складається з вільних морфем, які утворюють окремі слова, напр.: cow, sheep, boy, top, go, run та ін. Історія розвитку цих слів свідчить про те, що їхнє граматичне варіювання в окремих випадках відбивало наявність двох морфем – man – men, проте таких випадків у мові небагато.
Лексична морфема може збігатись з коренем слова, тобто його головним складовим елементом, що передає лексичне значення. Структурна модель спільного германського кореня збігається із структурою індоєвтруктурою індоєвня. Останнім часом загальне визнання отримала теорія індоєвропейського кореня, яку розробив Е.Бенвеніст. За Бенвеністом індоєвропейський корінь завжди складається з трьох літер (приголосний + голосний „е” + приголосний), односкладовий і має два стани: І – корінь з наголосом та суфіксом у нульовому ступені і ІІ – корінь у нульовому ступені з наголошеним суфіксом. Якщо корінь має більше, ніж три елементи, і елементи можуть наростати, то він перетворюється в іменну основу. Корінь разом з афіксами (префіксами і суфіксами) утворює основу слова. Проста основа – це, найчастіше, той же корінь слова, що може вживатись відокремлено, напр.: awe, change, note, seem. Основа, що охоплює один або більше афіксів, є похідною.

1 23