ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Методичні вказівки до виконання рефератів, есе, доповідей

Реферати, есе, доповіді є найбільш поширеними методами організації самостійної роботи студентів під час вивчення соціології. Залучення студента до дослідницької діяльності, як правило, починається з написання реферату, який демонструє поглиблене опрацювання відповідної теми. Підготовка реферату сприяє закріпленню теоретичних знань з питань навчального курсу. Студенти набувають навичок самостійної роботи з літературою, навчаються порівнювати, аналізувати та систематизувати інформацію, мають можливість для порівняння її з практичним до­свідом. При виконанні реферату студенти кори­стуються рекомендованою літературою та прикладами з власної практики, прагнучи, щоб конкретний матеріал був органічно пов’язаний з теоретичними положеннями. У процесі роботи над рефератом студент має продемонструвати вміння аналізувати використану літературу, розкривати своє ставлення до прочитаного, робити обґрунтовані висновки на основі опрацювання теоретичних положень.

Взагалі, реферат (від лат. Referre, що означає повідомляти, доповідаю) ― це короткий виклад у письмовій чи усній формі основного змісту наукової праці чи ряду праць, що вивчалися студентом, з аналізом запропонованих шляхів вирішення певної проблеми, а також висловленням власних міркувань автора щодо цієї проблеми. Якщо реферат цих ознак не має, то він є лише конспектом опрацьованих публікацій.

Робота над рефератом повинна бути зорієнтована на такі моменти:

- розвиток мислення студентів (вміння аналізувати, зіставляти та узагальнювати різні точки зору, вміння характеризувати конкретний матеріал, формулювати висновки);

- розширення світоглядної парадигми у студентів та поглиблення їх фахових знань з навчальної дисципліни соціологія;

- формування вмінь реферування;

- розвиток базисних вмінь наукової роботи (вміння постійно знаходити необхідний науковий матеріал, користуватися довідковою літературою, складати список використаної літератури, формулювати висновки);

- оволодіння основами наукового письмового мовлення;

- розвиток умінь установлювати зв’язки соціології з іншими науками та визначати характер цих зв’язків;

При виконанні реферату студент має враховувати основні вимоги до його написання, а саме:обсяг реферату - 10-15 сторінок друкованого тексту; реферат має бути виконаний за відповідною структурою з виділенням абзаців, нумерацією сторінок, правильним оформленням посилань, виносок, цитат, висновків, списку використаної літератури (не менше 10 джерел); оформлення реферату має відповідати встановленим нормам. Назву теми та план реферату доцільно обговорити з викладачем під час проведення консультації.

При підготовці реферату студенту слід чітко дотримуватися його структури, яка містить:

1. Титульну сторінку, що оформлюється згідно із загальними вимогами.

2. План, у якому повинні міститися питання, що розкривають суть теми, яка досліджується.

3. Вступ, де обґрунтовується актуальність обраної теми, характеризується її практичне значення, формулюється мета реферування матеріалу з обраної проблеми, визначаються конкретні завдання роботи. Вступ може складати 1-2 сторінки.

4. Основну частину, що складається з декількох розділів, кожний з яких нумерується і має свою назву. Тут також подається виклад існуючих точок зору з обраної теми, представлених у сучасній науковій літературі, самостійний аналіз опрацьованого матеріалу, пропонується авторський варіант вирішення даної проблеми.

5. Висновки, в яких стисло характеризуються основні результати виконаної роботи, формулюються узагальнюючі тези відповідно до завдань, визначених у вступі.

6. Список використаної літератури, щовключає всі літературні джерела, подані в алфавітному порядку і оформлені з урахуванням усіх сучасних вимог до бібліографічного опису, тобто зазначаються наступні вихідні дані: прізвище автора (або авторів), їх ініціали, повна назва видання, місце видання, видавництво, рік видання, загальна кількість сторінок.

При написанні реферату студент має звернути увагу на основні вимоги щодо його змісту, а саме:

-в основу реферату треба покласти певну суму фактичних і теоретичних даних, які слід викладати згідно зі складеним планом;

-особливу увагу треба приділити пошуку необхідних нормативно-правових матеріалів, їх систематизації, з’ясуванню основних понять і термінів з досліджуваної теми;

-наприкінці роботи, підводячи підсумки, слід узагальнити увесь викладений матеріал та зробити власні висновки щодо проблеми, яка досліджується.

Також при підготовці реферату студенту необхідно дотримуватися певних вимог щодо його оформлення. Реферат слід писати на листах формату А4. Обсяг реферату не повинен перебільшувати 15-20 сторінок. Текст реферату повинен бути написаний розбірливо, грамотно. У тексті роботи слід виділяти і називати відповідні розділи плану (нові розділи доцільно починати з нової сторінки, підрозділи – з нового рядка). Сторінки роботи треба пронумерувати. Не нумеруються Титул, План, Вступ. Нумерація починається з Основної частини (але з урахуванням кількості сторінок, які займають Титул, План, Вступ. Шрифт роботи Times New Roman, розмір шрифту – 14 пт. Інтервал між рядками – 1,5. Відступи від краю аркуша: верхній – 2,5 см., нижній – 2.5 см., лівий – 2,5 (3) см., правий – 2 (1,5) см. 29-30 рядків на аркуші, враховуючи посторінкові посилання на використані джерела. При використанні цитат у тексті реферату слід робити посилання.

Реферат передбачає не лише письмове викладення матеріалу по темі дослідження. Головним у реферативній роботі виступає захист реферату, тобто висвітлення його основних положень на науковій конференції чи викладачеві. І в тому разі студент повинен не лише здійснити інформативний виклад матеріалу, але й зуміти чітко визначити наукову новизну та актуальність теми, пояснити власну методологічну схему та зуміти обґрунтувати її раціональність. Окрім того, усне реферування письмового реферату під час захисту стимулюватиме студента до більш якісної роботи, формування вмінь висловлювати основні положення теми. І що найважливіше, саме усний захист є найкращим методом перевірки викладачем засвоєного студентом матеріалу, адже він поєднує в собі дві різні форми оцінки роботи студента: вміння усно та письмово висловлювати свою позицію та науково її обґрунтовувати.

Критеріями оцінювання реферату є: відповідність змісту реферату обраній темі; повнота опрацювання теми з використанням необхідної літератури; наукова і практична обґрунтованість висновків; самостійність виконаної роботи; стиль, логічність викладу, відповідність вимогам щодо оформлення. Відповідність реферату всім наведеним критеріям дає змогу оцінити його оцінкою «відмінно». Невиконання однієї або кількох вимог знижує оцінку на відповідну кількість балів. Якщо обговорення реферату відбувається на семінарському занятті, оцінка за реферат може виставлятися як середньоарифметичне оцінок за рецензією та за захист реферату.

Наступним популярним видом письмової самостійної роботи студента з соціології виступає есе,яке розглядається як творча робота у публіцистичному стилі з елементами імпровізації на основі аналізу реферованої літератури на задану тему. Від традиційного реферату есе перейняло краще: визначення мети, завдання роботи, формулювання об’єкта, предмета само­стій­ного дослідження, структурованість, послідовність викла­ден­ня теоретичного обґрунтування та практичних аргументів, кри­терії оцінки роботи тощо.

Взагалі, есе – це твір-міркування невеликого обсягу з вільною композицією, що виражає індивідуальні враження, міркування з конкретного питання, проблеми й свідомо не претендує на повноту й вичерпне тракту­вання теми. Воно припускає вираження автором своєї точки зору, особистої суб’єктивної оцінки предмета міркування, дає можливість нестан­дарт­ного (творчого), оригінального висвітлення матеріалу. Тому, головна місія та мета есе – це самостійне бачення студентом проблеми на підставі опрацьованого матеріалу та аргументів. Застосування есе сприяє більш чіткому й грамотному фор­мулюванню думок, допомагає розташовувати ці думки в логічній послідовності, припускає вільне володіння мовою термінів і по­нять, розкриває глибину й широту навчального матеріалу, вчить ви­користати приклади, цитати, необхідні аргументи за від­по­від­ною темою.
При написанні есе студент має звернути увагу на те, що воно повинне: містити чіткий виклад суті поставленої проб­леми, включати самостійно проведений аналіз цієї проблеми з ви­ко­ри­станням концепцій і аналітичного інструментарію, розгля­ну­того в рамках дисципліни соціологія, висновки, що узагальнюють автор­сь­ку позицію з поставленої проблеми.

При цьому студент має дотримуватися чіткої структури тексту есе, яка включає:
1. Титульний лист(заповнюється за рекомендованим зразком);

2. Вступ, що охоплюємісію студента щодо розгляду теми есе, його авторське бачення — гіпотезу або сутність та обґрунтування вибору цієї теми. Мета та завдання роботи — очікуваний резуль­тат роботи в цілому та конкретні результати, які будуть отриму­ватися в ході розкриття теми. На цьому етапі дуже важливо пра­вильно сформулювати питання, на які ви збираєтеся знайти відповідь у ході свого дослідження.При роботі над вступом можуть допомогти відповіді на наступні питання: «Чи потрібно давати визначення термінам, що пролунали в темі есе?», «Чому те­ма, яку я розкриваю, є важливою в даний момент?», «Які по­няття будуть залучені в мої міркування?», «Чи можу я розділити тему на трохи більше дрібних підтем?» і т.д.

3. Основна частина, тобто теоретичні основи обраної проблеми й виклад основного питання. Ця частина припускає розвиток аргу­ментації й аналізу, а також обґрунтування їх, виходячи з на­яв­них даних, інших аргументів і позицій щодо питання. У цьому полягає основний зміст есе й це являє собою головні труднощі. Тому важливе значення мають підзаголовки, на основі яких здій­снюється структурування аргументації; саме тут необхідно об­ґрун­тувати (логічно, використовуючи дані або строгі міркування) пропоновану тезу. Там, де це необхідно, як аналітичний інстру­мент можна використати графіки, діаграми й таблиці. Залежно від поставленого питання аналіз проводиться на основі наступних категорій: причина — наслідок, загальне — особливе, форма — зміст, частина — ціле, сталість — мінливість. У процесі побудо­ви есе необхідно пам'ятати, що один параграф повинен містити тільки одне твердження й відповідний доказ, підкріплений гра­фіч­ним або ілюстративним матеріалом. Добре перевірений спо­сіб побудови есе – використання підзаголовків для позна­чення в головній частині ключових моментів аргументо­ваного викладен­ня. Використання підзаголовків – не тільки визначення основних пунктів, які студент бажає висвітлити, це також наявність логіч­ності у висвітленні теми есе.

4. Висновок, тобто узагальнення й аргументовані висновки до те­ми.
При підготовці есе студент має враховувати, що при оцінюванні есе в центрі уваги викладача знаходиться: здібність студента критично та незалежно оцінити наявні дані, точки зору, позиції, аргументи; здібність розуміти, оцінювати та встановлювати зв’язки між ключовими моментами проблем та запитань; вміння диференціювати протилежні підходи та моделі, застосовуючи їх до емпіричного матеріалу або дискусії з принципових питань; здатність до застосування аналітичних підходів, моделей тощо. Отже, критерієм високої оцінки виконаного студентом есе є здатність студента довести власну позицію з певної проблеми на підставі набутих знань.

Ще однією формою самостійної роботи студента є наукова доповідь, в основі якої лежить аналіз гострої проблеми суспільного життя. Доповідь - це документ, у якому викладаються певні питання, даються висновки, пропозиції. Вона призначена для усного (публічного) прочитання та обговорення. Тематика для наукових доповідей пропонується кафедрою. Як правило, студент самостійно складає план роботи і підбирає необхідну літературу та інші матеріали при постійному спілкуванні з науковим керівником. Готуючи доповідь, студент має враховувати вимоги до її структури. Структура тексту доповіді містить такі розділи: вступ, в якому обґрунтовується проблемна ситуація; основна частина, в якій міститься основна ідея автора, а також наводяться аргументи, факти, теоретичні викладки; підсумкова частина, що включає висновки і рекомендації.

При написанні доповіді слід зважати на те, що значна частина її надрукована в тезах, частина ж - на слайдах, тому доповідач має давати окремі коментарі до ілюстрованого матеріалу. Це дозволяє зекономити час виступу на 20-40%. При формуванні змісту доповіді слід врахувати, що за 10 хвилин людина може прочитати текст надрукований на чотирьох сторінках машинописного тексту (через два інтервали). Тому обсяг доповіді не повинен перевищувати 8-12 сторінок (до 30 хвилини).

Взагалі, реферати, есе, доповіді дають змогу аналізувати питання тем на високому теоретичному рівні. Готуючи їх, студенти використовують наукову літературу, посилаються на неї в аналізі поставлених проблем, анотують окремі праці тощо. Реферати, есе, доповіді можна готувати на основі певної наукової статті чи монографії. Неодмінною умовою виконання роботи є визначення власної позиції, свого ставлення до досліджуваних проблем.



Методичні вказівки для самопідготовки студентів-заочників

 

Підготовка фахівців заочної форми навчання має свої особливості. Навчальними планами вивчення спеціальних дисциплін, в тому числі і соціології, запланована менша кількість годин у порівнянні з денною формою навчання. Тому самопідготовка студента-заочника займає важливе місце в навчальному процесі. Головним моментом в самопідготовці студента-заочника є набуття ним навичок роботи з науковою літературою, що передбачає дві складові, а саме вміння читати та вміння конспектувати. Перша складова означає уникнення поверхового підходу до матеріалу, прагнення до його свідомого засвоєння. Друга складова передбачає не копіювання студентом матеріалу певного посібника чи підручника, а свідоме конспектування, тобто відображення основних положень, що розкривають теми курсу «Соціологія». При цьому студенту краще викладати матеріал своїми словами, а не механічно переписувати з наукового джерела.

Самопідготовка студента-заочника також передбачає широке використання всесвітньої мережі Інтернет з метою пошуку потрібної інформації стосовно тем, що входять до курсу «Соціологія».

Під час самостійної підготовки при вивченні соціології студенту-заочнику слід чітко засвоїти суть питань, основні наукові категорії, теорії, парадигми, а також вміти сформулювати власну думку з приводу певних соціологічних проблем. Для опанування тем курсу студенту можна запропонувати такі методичні поради:

- розкрийте зміст основних дефініцій теми; узагальніть і згрупуйте їх;

- підберіть цитати, висловлювання про суть соціологічних проблем, проаналізуйте їхню сутність та висловте власну думку;

- знайдіть логічний зв'язок між поняттями, що розглядаються;

- пригадайте відомих учених-соціологів, які зробили свій внесок до розуміння соціологічних проблем;

- проаналізуйте суперечливі визначення по темах та висловте свою думку щодо правильності цих визначень.

Запропонований вид роботи дасть можливість студенту розширити свої знання про поставлені питання, чіткіше сформулювати відповіді та висловити власні думки. Аналізуючи різні погляди на проблему, студент визначає власну позицію.

Завдання для самопідготовки, що можуть бути запропоновані студентам заочної форми навчання, мають диференційований характер. Наприклад:

- скласти опорну схему або заповнити опорну таблицю по темі;

- відповісти на питання самоперевірки;

- розв’язати ситуаційні задачі і вправи;

- скласти план відповіді на питання;

- робота з дидактичним текстом (коментування, структурування тощо);

- скласти тематичний термінологічний словник;

- підготовка прикладів та аргументів по певним соціологічним проблемам.

Взагалі, самопідготовка студента-заочника включає різноманітні завдання: питання для самоконтролю, розв’язання вправ, які передбачають самостійне оволодіння матеріалом і перевірку засвоєних знань. Під час формулювання відповідей студент має відпрацювати чіткість визначення основних понять, навчитись розуміти сутність змісту теми, підбирати приклади, а також обмірковувати аргументованість своїх відповідей. Ознакою успішного оволодіння студентом матеріалу є знання змісту питання. Ознакою якісного засвоєння теми є здатність студента скласти інтелект-карту по різним питанням певної теми або загальну, по всій темі.

Отже, завдання для самопідготовки, представлені студентам-заочни-кам, мають на меті систематизованість знань як з окремої теми, так і всього курсу «Соціологія», а також орієнтацію майбутніх спеціалістів в проблемах соціологічної науки. Глибоке теоретичне засвоєння матеріалу, що охоплює теми курсу, має поєднуватися із вмінням студента застосовувати набуті знання на практиці при вирішенні проблем суспільного життя.

Література:

Туркот Т.І. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. для студентів ВНЗ. – К.: Кондор, 2011. – 628 с.

Пугачев В.П. Тесты, деловые игры, тренинги в управлении персоналом: Учебник для студентов вузов. - М.: Аспект Пресс, 2001.- 285 с. (серия "Управление персоналом").

Чужикова В.Г. Методика викладення права: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2009. – 442 с.

Шляхнун П.П. Методика викладення соціально-гуманітарних дисциплін. – К., 2011. – 325 с.

 

 

Тема 1. Вступ до соціології

Методичні поради до вивчення теми: вступна тема з соціології присвячена розкриттю специфіки, методологічних засад, головних завдань, ролі та місця цієї науки у вирішенні актуальних проблем реформування сучасного суспільства. В цьому контексті адекватне осмислення засадничих принципів, фундаментальних особливостей соціології виступає обов’язковою логічною вимогою для ефективної навчальної діяльності студентів у напрямку розуміння усіх подальших тем з цього навчального курсу.

Необхідно підкреслити, що початкове ознайомлення з будь-якою наукою передбачає вивчення її об’єкту та предмету дослідження, оскільки саме вони характеризують її основний зміст, головні напрямки та завдання, специфіку застосування у ній загальнонаукових, окремих наукових і спеціальних методів пізнання, науковий статус навчальної дисципліни в цілому.

В процесі розгляду об’єкту і предмету соціології, необхідно звернути увагу на специфіку соціологічних законів і категорій цієї науки, оскільки вони відображають суттєві, необхідні і постійно повторювані взаємозв’язки і відносини між соціальними феноменами; без їхнього опанування неможливим є з’ясування місця і функцій кожного соціального явища та процесу в межах іншого, сутності соціального життя суспільства в цілому.

Ключову роль у вивченні предмету будь-якої науки відіграє її методологія або система методів цієї науки. Саме вони дають змогу зрозуміти, як саме, під яким кутом зору в межах науки про суспільство відбувається дослідження її предметної області. В цьому контексті важливо зрозуміти, що досліджуючи соціальні явища та процеси, соціологія застосовує як загальнонаукові методи: аналіз, синтез, порівняння та інші, так і методи інших наук, зокрема, математико-статистичні: кореляційний, факторний аналіз тощо, психологічні методи, наприклад, тестування, і головним чином власний методологічний інструментарій: опитування, соціометрія, метод фокус-груп та аналіз документів.

Поглибленому розумінню предметної сфери соціологічної науки сприятиме її осмислення у тісному взаємозв’язку зі структурними елементами соціологічного знання, що потребує детального аналізу змісту та специфіки соціологічних досліджень на теоретичному, галузевому та прикладному рівнях, особливостей мікро- й макросоціологічного теоретизування. Поглибленого розгляду потребує такий важливий структурний компонент соціологічного знання, як історія соціології, яка має свій особливий предмет вивчення.

В подальшому логічним буде вивчення функцій соціології в суспільстві, її місця та ролі в соціальному реформуванні соціуму, та системі соціо-гуманітарних дисциплін загалом. В цьому аспекті необхідно розглянути тісні зв’язки соціології з філософією, історією, політологією, економічною наукою тощо. При цьому потрібно наголошувати на специфіці соціології, яка розглядає суспільство як цілісну соціальну систему, вивчає взаємодію соціальних груп, спільнот, соціальних інститутів та організацій.

Вивчивши матеріали теми, студент знатиме: фундаментальні передумови виникнення соціології, об’єкт, предмет, понятійно-категоріальний апарат, систему методів, структурні рівні, функції соціологічної науки, її взаємозв’язки з іншими соціо-гуманітарними дисциплінами, специфіку та пізнавальні можливості соціологічного підходу до вивчення суспільства, роль соціологічної науки в соціально-економічному розвитку суспільства в цілому.

Після опанування теми студент вмітиме: розуміти зміст, взаємо- зв’язок, типологію та функції основних соціологічних понять і категорій та оперувати ними при викладенні теоретичного матеріалу, володіти базовими навичками соціологічного мислення, використовувати здобуті знання для аналізу соціальних явищ та процесів загалом.

 

Термінологічний словник:

Гуманітарне знання — досягається за допомогою специфічних методів, використовуваних у літературознавстві, мистецтвознавстві й почасти у лінгвістиці. Розуміння й витлумачення “художньої реальності”, внаслідок чого утворюється гуманітарне знання, означає розкриття того смислу, який закладено у досліджувану реальність автором твору. У витлумаченні останнього велике значення мають позиція дослідника, його суб’єктивність.

Методологія — сукупність принципів та установок, які передують отриманню соціологічного знання й зумовлюють головні способи, методи його отримання та характер усієї соціологічної діяль­ності. Методологія — це й учення про ці принципи, яке відіграє роль метатеорії (тобто слідує “після” теорії).

Наукове знання — вірогідне, “неупереджене” знання, яке досягається за допомогою специфічних способів, засобів, які забезпечують нейтралізацію суб’єктивності та упередженості. Сукупність цих засобів і критерії науковості змінюються в результаті еволюції науки та суспільства.

Повсякденне знання — формується у процесі повсякденного життя людей, їхньої практичної діяльності. Повсякденне знання характеризується емоційністю й часто-густо суперечливістю. Воно не відокремлене від оцінки та ставлення людей до об’єкта знання. На відміну від спеціалізованого знання, знання повсякденне не вимагає для його здобуття оволодіння спеціальними пізнавальними засобами, які використовують у процесі навчання.

Позанаукові форми знання — багатоманітні різновиди знання, які досягаються відмінними від наукових способами й методами пізнання. До позанаукового належать не тільки повсякденне, художнє та гуманітарне знання, які передбачають емоційність і спів­переживання, але й такий раціональний, теоретичний різновид знан­ня, як філософія. Отримання цих різновидів знання не пов’язане зі специфічними засобами нейтралізації “упередженості”. Понад те, така мета в цих випадках не висувається.

Предмет соціології — характеризується тими аспектами спіль­ного життя, які перебувають у полі зору соціолога. Сукупність цих аспектів (властивостей, відносин, їх поєднання) зумовлює предмет соціології, притаманний їй специфічний кут погляду, під яким вона розглядає та аналізує життя людини в суспільстві. Предмет соціоло­гії змінюється в результаті впливу суспільства на соціологічне знання, а також у процесі внутрішніх змін останнього.

Рівні соціологічного знання — сукупність знань, які характеризуються різною мірою спільності одиниць соціологічного аналізу. Найбільша міра спільності притаманна фундаментальним соціоло­гічним теоріям, в яких аналізується суспільство загалом (соцієта­льний рівень) та його структурні одиниці. Знання середнього рівня — часткові, спеціальні теорії, які аналізують окремі сфери суспільного життя, різні його прояви. Найменша міра абстрактності притаманна соціальним фактам, фіксованим емпіричними методами соціологіч­ного дослідження.

Соціальна технологія — науково обґрунтовані способи реалізації соціального проекту, досягнення проектованого стану соці­ального об’єкта. Характерними рисами соціальної технології є: масо­вість, простота, гнучкість, канонізація принципів, стандартизація рекомендацій. Технологізація є необхідною передумовою соціально-інженерної діяльності незалежно від того, в яких масштабах (на якому рівні) вона здійснюється.

Соціальне проектування — ґрунтована на соціально-науко­вому (зокрема соціологічному) знанні діяльність щодо створення образу майбутнього стану соціального об’єкта. На сучасному рівні розвитку суспільної науки та соціальної практики соціальне проектування (як і соціальні технології) часто-густо постає як компонент соціально-інженерної діяльності.

Соціальний факт — елементарні компоненти соціологічного знання, які являють собою описання чогось у просторово-часовому інтервалі. Соціальний факт (лат. Factum — зроблене, здійснене, те, що відбулося) як компонент соціологічного знання має, як правило, статистичний характер.

Соціально-інженерна діяльність — різновид соціально-прак­тичної діяльності, за допомогою якої соціально-наукове (зокрема соціологічне) знання трансформується у безпосередню перетворювально-практичну діяльність. Соціально-інженерна діяльність здій­снюється на базі соціального проектування та соціальних технологій. Вона здійснюється на різних рівнях: окремих підприємств, на регіональному та державному (для перетворення соціальних інсти­туцій). Соціально-інженерна діяльність передбачає використання соціальних показників.

Соціологічні категорії — головні використовувані соціологією поняття, які утворюють “мову” соціології, її категоріальний апарат. Зміст категорій визначається не тільки властивостями досліджу­ваної реальності, але й змістом соціологічних теорій та методологічних стратегій, у рамках яких категорії використовуються.

Теорія — комплекс поглядів та ідей, які дають можливість витлумачувати та пояснювати факти. Теорію вважають найвищою формою організації знання. Вона відіграє важливу роль у формулюванні проблеми та гіпотези, а також при аналізі первинної соціоло­гічної інформації.

Функції соціології — головні способи, форми впливу соціоло­гії на суспільне життя, які визначають призначення соціології, її роль у суспільстві. Доцільно виокремлювати такі головні функції соціології: пізнавальну, освітянську, соціально-критичну, вжиткову, ідеологічну.

 

План семінарського заняття:

 

1. Поняття, об’єкт і предмет соціології.

2. Соціологічні закони і категорії.

3. Структура соціологічного знання.

4. Методи соціології.

5. Функції соціології в суспільстві.

6. Місце соціології в системі суспільних наук.

 

1. Поняття, об’єкт і предмет соціології.Розкриваючиперше питання, необхідно звернути особливу увагу на специфіку соціології як науки, її відмінність від інших соціогуманітарних наук. Про це свідчать її об’єктна та предметна сфера вивчення, науковий статус в цілому.Соціологія як самостійна наука з’явилась майже 200 років тому. Вона привернула увагу багатьох прогресивних мислителів того часу — філософів, психологів, істориків, економістів, етнографів, демографів та представників інших наук, які в той чи інший спосіб долучились до її становлення. Особливе значення соціології в минулому і сьогодні виявляється в її здатності правильно сприймати соціальні явища і процеси, вивчати, пояснювати, розуміти суспільство. Соціологія сприяє формуванню і накопиченню знань про соціальну дійсність. Соціологічні знання широко використовують для розробки і здійснення соціальних проектів.

Висловлюючись загально, соціологія — це вивчення соціального життя, груп людей та суспільства. Соціологія (від лат. societas – суспільство та грецького logos – слово, вчення) вивчає суспільство в цілому, соціальне (суспільне) життя людей, їх спілкування, взаємодію.

Як наука про соціальні спільноти, соціологія досліджує масові соціальні процеси і поведінку, стани і форми соціальної взаємодії та соціальних взаємозв’язків людей, що утворюють соціальні спільноти. Вона вивчає як індивідуально-неповторні особистості, так і соціальні типи. Соціологія розглядає особистість не крізь призму індивідуально-неповторних властивостей та якостей (це предмет психології), а з позицій соціально-типових рис як суб’єкта розвитку суспільства. Для неї особистість — не тільки частинка малої контактної групи, а й типовий представник певної великої соціальної спільноти, носій властивих їй норм, традицій, цінностей, поглядів і відносин, оскільки вона керується у своїй поведінці передусім набутими та встановленими нормами, а її відносини формуються згідно з соціальними цінностями, правилами, законами.

З’ясовуючи науковий статус соціології студенту важливо розрізняти об’єкт і предмет соціології.

Об’єктом соціологічного пізнанняє: суспільство як цілісна соціальна реальність, об’єктивна реальність, що відбиває ту іншу сторону суспільного життя; такі об’єктивні явища суспільства, як соціальні відносини, соціальні зв’язки, соціальні організації, соціальні інститути.
Предмет будь-якої науки — це не явище або предмет чи процес об’єктивного світу, а результат теоретичного обґрунтування, яке дає змогу виділити специфічні закономірності розвитку і функціонування об’єкта науки.
Предмет соціологіїзагальні і специфічні закони та закономірності розвитку і функціонування історично визначених соціальних систем, механізм дії та форми цих законів і закономірностей у діяльності особистостей, соціальних груп, класів, народів.

Отже, з’ясувавши об’єкт і предмет соціології, можна дати їй таке визначення: соціологія — наука про становлення, розвиток і функціонування суспільства, його елементів, соціальних відносин і соціальних процесів, про механізми і принципи їх взаємодії.

2. Соціологічні закони і категорії.Вивчення другого питання доцільно розпочати із тлумачення змісту понять «соціологічний закон», «поняття», «категорії соціології», окреслення їх гносеологічної специфіки в соціологічній науці в цілому. Окремого розгляду потребує чи не найголовніша категорія соціології «соціальне», яка є основоположною в контексті розуміння об’єкту і предмету вивчення соціологічної науки.

У процесі функціонування спільнот формується безліч різних соціальних зв’язків. Нерідко вони сприймаються як щось тимчасове, випадкове. Хоча насправді, всі вони зумовлені суспільними зв’язками, відносинами, що характеризуються загальністю, необхідністю та повторюваністю. Ці зв’язки називаються законами. Отже, соціальний закон — це об’єктивний і повторюваний причинний зв’язок між соціальними явищами та процесами, які виникають внаслідок масової діяльності людей. Соціальні закони визначають відносини між різними індивідами та спільнотами, виявляючись в їх діяльності. Тому соціальний закон — це також відносно сталі систематично відновлювані відносини між народами, націями, класами, соціально-демографічними групами, а також між суспільством і соціальною організацією, суспільством і трудовими колективами, суспільством і родиною, суспільством і особистістю, містом і селом, соціальною організацією та особистістю.

Соціальні закони не створюються свідомо членами суспільства або групами, як, наприклад, юридичні закони. Вони є об’єктивними, оскільки нові покоління успадковують готові відносини, зв’язки, тенденції, сформовані без їх участі.

Студенту слід усвідомити, що в соціології виділяють наступнівиди (типи) соціальних законів:

за масштабами реалізації: загальні закони, що діють у всіх суспільних системах (закон товарно-грошових відносин); специфічні закони, дія яких обмежується однією чи кількома суспільними системами (наприклад, закон пов’язаний з переходом від одного типу суспільства до іншого, приклад, США і Нова Зеландія);

за часом дії: соціальні закони безперервної дії; закони тенденції, які діють у певний проміжок часу (норми юридичного права, моральні норми);

за формами зв’язків: закони, які відображають незмінне співіснування соціальних явищ (наприклад, якщо існує явище А, то існує явище Б);

закони, які відображають тенденції розвитку (наприклад, задоволення зростаючих матеріальних і культурних потреб, розвиток самоврядування);

закони, які встановлюють функціональну залежність між соціальними явищами (підготовка кваліфікованих кадрів для зайняття посад в державних органах залежить від рівня освіти, а рівень освіти залежить від політики державних органів);

закони, які фіксують причинний зв’язок між соціальними явищами (наприклад, роль способу виробництва при переході від однієї суспільної формації до іншої).

Як і всі інші науки, соціологія має свою систему категорій, яка охоплює: загальнонаукові соціологічні категорії (суспільство, соціум, соціальна система); безпосередньо соціологічні категорії (соціальний інститут, соціальна організація, соціальні норми, соціальні цінності); категорії дисциплін, суміжних з соціологією (економічна соціологія, соціологія політики, соціологія культури).

Всоціологічній практиці виділяють дві групи соціологічних категорій:

1) категорії, що пояснюють статику суспільства, його структуру, з виокремленням основних підсистем та елементів. Серед них такі категорії, як „особистість”, „соціалізація”, „соціальна група”, „соціальна спільнота”, „соціальний клас”, „соціальна діяльність”, „соціальний контроль” та інші;

2) категорії, що характеризують динаміку суспільства, його основні зміни, особливості його розвитку. Серед них такі категорії, як „соціальний процес”, „соціальна зміна”, „соціальна трансформація”, „соціальний рух”, „соціальна мобільність”, „соціальний розвиток” та інші.

Вихідним для розуміння особливостей об’єкта пізнання і визначення предмета соціологічної науки є категорія „соціальне”. Можна виділити такі основні риси, що характеризують специфіку соціального: загальна якість, притаманна різним групам індивідів; характер і зміст відносин між різними індивідами і групами залежно від місця, яке вони займають у різних суспільних структурах, від тієї ролі, яку вони виконують в них; ставлення різних індивідів і груп, до свого становища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя. Отже, соціальнеце сукупність тих чи інших властивостей і особливостей, які виявляються в конкретних умовах між індивідами і спільностями в процесі сумісної діяльності (взаємодії).

Категорія „соціальне” тісно пов’язана з категорією „соціальні відносини”. Соціальні відносини — самостійний, специфічний вид суспільних відносин, які виражають діяльність соціальних суб’єктів, зумовлену їх неоднаковим становищем у суспільстві та роллю в суспільному житті. Багатоманітність соціальних відносин є своєрідним відображенням суспільного життя, наслідком впливу на них конкретної суспільної діяльності, що надає їм специфічних відтінків. Розвиток соціальних відносин у кожній конкретній сфері породжує відповідні суперечності, вирішення яких і становить сутність процесу соціального розвитку.

4.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти