ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Цвіт щастя губить чарівні принади

Філософський вінок сонетів

Магістральний акросонет

Цвіт щастя губить чарівні принади,

Епохи йдуть, лишаючи сліди.

Вражаюча й разюча, мов торнадо

Іскриста швидкість вічної ходи.

На вістрі правди жити дуже складно,

Орнамент долі в кожного є свій,

Клубок одвічний котить Аріадна,

Справдешнє і прийдешнє – буревій.

Одне життя – скорбот у нім багато,

Не варто душу навстіж відчиняти,

Ельбрус підкорний лиш одним сміливим.

Торкнися струн краси – відчуєш радість,

Іосягнеш незвідану незнаність...

Велично жити з серцем незрадливим.

 

Цвіт щастя губить чарівні принади

 

Цвіт щастя губить чарівні принади,

Згортає, мов долоні, пелюстки,

Коли ведуть добро й любов на страту

І правду розбивають на друзки.

 

Згорає від свого ж вогню кохання

Тоді, як йому нікого зігріть.

Мов каторжник самотній у вигнанні,

Воно в собі скорботу й біль таїть.

 

Життя стає, як низькопробне золото,

Коли пронизане байдужим холодом

Блискучих лицемірств і марнотратств.

 
 


Нехай же чистим, світлим, ясно-зоряним

Добро сія вогнем нескореним

Найбільш коштовне із усіх багатств.

 

 

 

 

Епохи йдуть, лишаючи сліди

Епохи йдуть, лишаючи сліди

У пам’яті, в історії, у часі,

Та завжди є занедбані сади,

Які були в квітучій іпостасі.

 

Це душі, що зміліли від жалю,

Від розпачу, обуреності, гніву,

О скільки ж би зробили кришталю!

Зі сліз гірких, якби було під силу

 

 

Як злити в один погляд вогняний,

Заплаканих очей скельця сумні,

То світ би захлинувся в тому горі.

 

Якщо усіх покривджених зібрать,

У кого долю безіменно звать,

Тоді прийшла б нова епоха Болю.

 

 

 

Вражаюча й разюча, мов торнадо

 

 

Вражаюча й разюча, мов торнадо,

Розлом душі – байдужість крижана.

Гроза таємна, незрадлива зрада,

Черствого серця зірвана струна.

 

Нема їй місця, де живе турбота,

Де милосердя тихо розквіта.

Доки любов на крилах мрій зліта,

То й білий світ стояти буде доти.

 

Вдихнуть життя в напівзотлілу душу

Спроможна лиш людина небайдужа,

Якій ятрить чужа біда й болить

 

Глибоке серце, сповнене одчаю,

Що все, крім зради й фальші вибачає

І хоче, мов зоря, в сіянні жить.

 

Іскриста швидкість вічної ходи

 

Іскриста швидкість вічної ходи,

Що часом зветься у земнім просторі,

Ховає все теперішнє туди,

Де вже немає ні страждань, ні горя

 

В архівах пам’яті живе минуле,

Його не виправиш, не повернеш.

Усе, що люди вже давно забули,

Не зникне із позасвідомих меж

 

Не заясніють обрії майбутнього,

Коли розгубиш зерна незабутнього

І знехтуєш надбаннями віків.

 

Нехай завжди і спогади, і мрії,

Крокують поряд, і життя рясніє,

Немов намисто в декілька разків.

 

 

 

На вістрі правди жити дуже складно

 

На вістрі правди жити дуже складно,

Постійно, мов жандарм, стоїть межа.

Не кожен може блискавично, владно

У фальш метнути мудрість, мов ножа.

 

Відчутне в двадцять першому столітті

Бридке, потворне викривлення душ.

В оману вводять, як у верховіття,

А там безвихідь: кроком аніруш.

 

Нехай мірило честі – справедливість,

Яка, на жаль, потрапила в немилість,

Засяє диво-світлом, сонцем оживе.

 
 


Порядності одвічний диво-індикатор,

Моралі й правди провідний диктатор

Завісу кривди й підлості прорве.

 

 

Орнамент долі в кожного є свій

 

Орнамент долі в кожного є свій,

Його не змінюють, не обирають.

Живи собі та зерна різні сій,

А люди інші потім позбирають..

 

Що виросте? Гіркий, солодкий плід?

Оце від долі точно не залежить:

Що принесеш – добро чи зло у світ,

Те й мусиш згодом від життя одержать

 

. Сплетіння дивне радості з журбою,

Злиття стихій полярних між собою –

То є закон єднання різних сил.

 
 


Щоб попри все на зло піти війною

І темряву здолати боротьбою,

Потрібно мати пару світлих крил.

 

 

Клубок одвічний котить Аріадна

 

Клубок одвічний котить Аріадна,

Гортає вічність диво-сторінки,

Людина – то піщинка безпорадна

На березі бездонної ріки.

 

Вона мала поміж висот космічних,

Велика на орбіті світлих мрій,

А в почуттях і в боротьбі-велична,

Низька й низинна в тлінності своїй.

 

 

Добро і зло – півкулі її серця,

Душа видніється в очах-озерцях,

А доля – то лише дороговказ.

 

Мов човен у розгніваному морі,

Істота вища в радості та в горі.

Живе, поки не сплине її час.

 

Не варто душу навстіж

Відчиняти

 

Не варто душу навстіж відчиняти,

Бо протяг згубний навісного зла

Розвіє все добро й мов тать, розкраде

Дорогоцінності любові та тепла.

 

У той же час потрібно бути щирим,

Щоб в серці й крихти фальші не було,

Аби не стали крила ретростилем

І почуття свій вік не віджило.

 

Торкнися до краси, яка є вічна.

Не все у світі має суть логічну:

Є речі, що спиняють часу лет.


Це щастя, йому виміру немає,

Кохання, що горить, зорею сяє

І мрія світла, швидша від комет.

 

Філософський вінок сонетів

Магістральний акросонет

Цвіт щастя губить чарівні принади,

Епохи йдуть, лишаючи сліди.

Вражаюча й разюча, мов торнадо

Іскриста швидкість вічної ходи.

На вістрі правди жити дуже складно,

Орнамент долі в кожного є свій,

Клубок одвічний котить Аріадна,

Справдешнє і прийдешнє – буревій.

Одне життя – скорбот у нім багато,

Не варто душу навстіж відчиняти,

Ельбрус підкорний лиш одним сміливим.

Торкнися струн краси – відчуєш радість,

Іосягнеш незвідану незнаність...

Велично жити з серцем незрадливим.

 

Цвіт щастя губить чарівні принади

 

Цвіт щастя губить чарівні принади,

Згортає, мов долоні, пелюстки,

Коли ведуть добро й любов на страту

І правду розбивають на друзки.

 

Згорає від свого ж вогню кохання

Тоді, як йому нікого зігріть.

Мов каторжник самотній у вигнанні,

Воно в собі скорботу й біль таїть.

 

Життя стає, як низькопробне золото,

Коли пронизане байдужим холодом

Блискучих лицемірств і марнотратств.

 
 


Нехай же чистим, світлим, ясно-зоряним

Добро сія вогнем нескореним

Найбільш коштовне із усіх багатств.

 

 

 

 

Епохи йдуть, лишаючи сліди

Епохи йдуть, лишаючи сліди

У пам’яті, в історії, у часі,

Та завжди є занедбані сади,

Які були в квітучій іпостасі.

 

Це душі, що зміліли від жалю,

Від розпачу, обуреності, гніву,

О скільки ж би зробили кришталю!

Зі сліз гірких, якби було під силу

 

 

Як злити в один погляд вогняний,

Заплаканих очей скельця сумні,

То світ би захлинувся в тому горі.

 

Якщо усіх покривджених зібрать,

У кого долю безіменно звать,

Тоді прийшла б нова епоха Болю.

 

 

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти