ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Вражаюча й разюча, мов торнадо

 

 

Вражаюча й разюча, мов торнадо,

Розлом душі – байдужість крижана.

Гроза таємна, незрадлива зрада,

Черствого серця зірвана струна.

 

Нема їй місця, де живе турбота,

Де милосердя тихо розквіта.

Доки любов на крилах мрій зліта,

То й білий світ стояти буде доти.

 

Вдихнуть життя в напівзотлілу душу

Спроможна лиш людина небайдужа,

Якій ятрить чужа біда й болить

 

Глибоке серце, сповнене одчаю,

Що все, крім зради й фальші вибачає

І хоче, мов зоря, в сіянні жить.

 

Іскриста швидкість вічної ходи

 

Іскриста швидкість вічної ходи,

Що часом зветься у земнім просторі,

Ховає все теперішнє туди,

Де вже немає ні страждань, ні горя

 

В архівах пам’яті живе минуле,

Його не виправиш, не повернеш.

Усе, що люди вже давно забули,

Не зникне із позасвідомих меж

 

Не заясніють обрії майбутнього,

Коли розгубиш зерна незабутнього

І знехтуєш надбаннями віків.

 

Нехай завжди і спогади, і мрії,

Крокують поряд, і життя рясніє,

Немов намисто в декілька разків.

 

 

 

На вістрі правди жити дуже складно

 

На вістрі правди жити дуже складно,

Постійно, мов жандарм, стоїть межа.

Не кожен може блискавично, владно

У фальш метнути мудрість, мов ножа.

 

Відчутне в двадцять першому столітті

Бридке, потворне викривлення душ.

В оману вводять, як у верховіття,

А там безвихідь: кроком аніруш.

 

Нехай мірило честі – справедливість,

Яка, на жаль, потрапила в немилість,

Засяє диво-світлом, сонцем оживе.

 
 


Порядності одвічний диво-індикатор,

Моралі й правди провідний диктатор

Завісу кривди й підлості прорве.

 

 

Орнамент долі в кожного є свій

 

Орнамент долі в кожного є свій,

Його не змінюють, не обирають.

Живи собі та зерна різні сій,

А люди інші потім позбирають..

 

Що виросте? Гіркий, солодкий плід?

Оце від долі точно не залежить:

Що принесеш – добро чи зло у світ,

Те й мусиш згодом від життя одержать

 

. Сплетіння дивне радості з журбою,

Злиття стихій полярних між собою –

То є закон єднання різних сил.

 
 


Щоб попри все на зло піти війною

І темряву здолати боротьбою,

Потрібно мати пару світлих крил.

 

 

Клубок одвічний котить Аріадна

 

Клубок одвічний котить Аріадна,

Гортає вічність диво-сторінки,

Людина – то піщинка безпорадна

На березі бездонної ріки.

 

Вона мала поміж висот космічних,

Велика на орбіті світлих мрій,

А в почуттях і в боротьбі-велична,

Низька й низинна в тлінності своїй.

 

 

Добро і зло – півкулі її серця,

Душа видніється в очах-озерцях,

А доля – то лише дороговказ.

 

Мов човен у розгніваному морі,

Істота вища в радості та в горі.

Живе, поки не сплине її час.

 

Справдешнє і прийдешнє-буревій

 

Справдешнє і прийдешнє – буревій,

Перебігають, гублячись, хвилини,

Години, місяці – бурхливий рій.

Який немає в швидкості упину.

 

Але трапляється в житті й таке,

Що мить – як вічність, як уся епоха,

Коли приходить почуття терпке:

Печаль, мов ніч, з далекої дороги.

 

Коли засяє радість дзвінколунна,

Заграє, забринить багатострунно,

То час пришвидшить непохитний крок.

 
 


Подякуй долі ти за все, що маєш,

Життя, як кінодубль, не переграєш.

Нехай у серці сяє блиск зірок.

 

Одне життя-скорбот у нім багато

 

Одне життя – скорбот у нім багато,

Колючий терн перешкоджає шлях.

Постійна карусель: придбання, втрати,

Печаль у душу коле, мов реп’ях.

 

Та все одно, життя – воно прекрасне,

Хоч і жорстоким іноді звемо.

Від нарікань своїх стаєм нещасні,

Коли у світ лиш розпач несемо,

 

 

Усмішка-промінець розтопить кригу,

Душа розгорнеться, мов диво-книга,

Якщо надію будемо плекать.

 

Із мріями білішим світ весь стане,

Освітить шлях їх сяйво зореткане

І легше буде істину шукать.

 

 

Не варто душу навстіж

Відчиняти

 

Не варто душу навстіж відчиняти,

Бо протяг згубний навісного зла

Розвіє все добро й мов тать, розкраде

Дорогоцінності любові та тепла.

 

У той же час потрібно бути щирим,

Щоб в серці й крихти фальші не було,

Аби не стали крила ретростилем

І почуття свій вік не віджило.

 

Торкнися до краси, яка є вічна.

Не все у світі має суть логічну:

Є речі, що спиняють часу лет.


Це щастя, йому виміру немає,

Кохання, що горить, зорею сяє

І мрія світла, швидша від комет.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти