ТЕМА 1. ФІНАНСОВИЙ РИНОК: СУТНІСТЬ, ФУНКЦІЇ ТА РОЛЬ В ЕКОНОМІЦІ

Матеріали лекцій- ФР

Професійна діяльність на ринку банківських послуг

На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції:

1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Банк, крім перелічених операцій, має право здійснювати такі операції та угоди:

1) операції з валютними цінностями;

2) емісію власних цінних паперів;

3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

5) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

6) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

7) лізинг;

8) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

9) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

10) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій

з використанням цих карток;

11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

За умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки також мають право здійснювати такі операції:

1) здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;

2) здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;

3) перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;

4) операції за дорученням клієнтів або від свого імені:

з інструментами грошового ринку;

з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках;

з фінансовими ф'ючерсами та опціонами;

5) довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;

Державним банком є банк, сто відсотків статутного капіталу якого належать державі. Державний банк засновується за рішенням Кабінету Міністрів України. При цьому в законі про Державний бюджет України на відповідний рік передбачаються витрати на формування статутного капіталу державного банку. Кабінет Міністрів України зобов'язаний отримати позитивний висновок Національного банку України з приводу наміру заснування державного банку.

Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими) (див. ст. 4 Закону України від 7 грудня 2000 року „Про банки і банківську діяльність”).

Серед фінансових інститутів, що функціонують на ринку інших фінансових послугУкраїни, доцільно розглянути діяльність таких небанківських депозитних фінансових інститутів як кредитні спілки.

ТЕМА 5. РИНОК ПОХІДНИХ ФІНАНСОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ

Розглядаючи дану тему, необхідно виходити з того, що термін „похідні фінансові інструменти” можна вважати тотожнім терміну „деривативи”, або різновидом строкових контрактів (угод). В економічній літературі, у багатьох випадках, деривативи розглядаються як інструменти, вартість яких залежить від вартості базових активів (або є похідною по відношенню до активу, що його забезпечує). Згідно Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (МСБО 39 (1998 р.)) похідний інструмент – це фінансовий інструмент:

а) вартість якого змінюється у відповідь на зміни встановленої ставки відсотка, цін на цінні папери, цін на споживчі товари, валютних курсів, індексу цін чи ставок, показника кредитного рейтингу чи кредитного індексу або подібних змінних (що їх іноді називають „основними”, або базовими);

б) який не вимагає початкових чистих інвестицій або незначних початкових чистих інвестицій щодо інших типів контрактів, які мають подібну реакцію на зміни ринкових умов;

в) який погашається на майбутню дату.

Типові приклади похідних фінансових інструментів – це форвардні та ф’ючерсні контракти, контракти „своп” та опціони.Вони класифікуються за наступних ознак:

1) За видами базових активів :

§ товарні;

§ валютні;

§ процентні (базовими активами є процентні ставки, боргові цінні папери);

§ деривативи на акції та індекси акцій;

§ кредитні;

§ інші.

За сферою обігу

o Біржові деривативи (стандартизовані):

§ Ф’ючерси

§ Опціони

§ Варанти (різновид опціону на купівлю)

o Позабіржові деривативи:

§ Форварди

§ Свопи

Необхідно звернути увагу на те, що відповідно до Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” деривативомвважаєтьсястандартний документ, що засвідчує право та/або обов'язок придбати або продати базовий актив на визначених ним умовах у майбутньому. Згідно закону, в Україні до деривативів віднесені: форвардні контракти, ф’ючерсні контракти, опціони, які можуть бути:

· фондовими (базовими активами є цінні папери або їх характеристики);

· валютні (базовими активами є валюта та валютні цінності);

· товарні (базовими активами є товари або товарні ресурси).

В Законі України „Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” використовується такий термін як „похідні цінні папери” — це такі цінні папери, механізм випуску і обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом терміну, визначеного договором (контрактом) цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів. Переліку похідних цінних паперів в законі немає, але відповідно до „Правил випуску і обігу фондових деривативів” (затверджено рішенням ДКЦПФР №13 від 24.06.96 р.) використовується термін „фондовий дериватив” — це документ, щодо якого ДКЦПФР зробила висновок про віднесення його до похідного цінного паперу як опціону чи ф’ючерсу (незалежно від базового активу). Зазначимо, що таке визначення фондових деривативів не відповідає визначенню, яке є у Законі „Про оподаткування прибутку підприємств”.

Як відомо – цінні папери – стандартизовані фінансові інструменти, тому тільки стандартизовані деривативи набувають ознак цінних паперів. Традиційно форвардні контакти та свопи не розглядаються як біржові, тоді як ф’ючерси та опціони відносяться до біржових інструментів завдяки стандартизації. Стандартизація дозволяє використовувати їх на організованих ринках, що мають відповідні правила торгівлі та механізми гарантування виконання угод.

До основних причин виникнення і розвитку ринку похідних інструментів можна віднести наступні:

§ необхідність зменшення ризику небажаних змін у майбутньому цін на цінні папери, товарні ресурси, процентних ставок, а також обмінних курсів;

§ пошук інструментів і ринків, що забезпечують отримання високих доходів та не потребують значних фінансових вкладень (спекуляція).

Тому учасників ринку похідних фінансових інструментів умовно розподіляють на дві основні групи:

— хеджери;

— спекулянти.

Об’єктивною передумовою розвитку і функціонування ринку похідних фінансових інструментів є існування активного та ефективно функціонуючого ринку базових активів (цінних паперів, валюти, фондових індексів, товарів). При цьому учасники ринку повинні мати різні очікування напрямків зміни цін на базові активи у майбутньому.

Доцільно ознайомитися з особливостями кожного з похідних фінансових інструментів.

Форвардні контракти— це двостороння угода, яка засвідчує зобов'язання придбати (продати) базовий актив у визначений час та на визначених умовах у майбутньому з фіксацією умов купівлі-продажу під час укладання контракту.

Риси:

· існує інтервал часу між моментом укладання і моментом виконання контракту(більше двох робочих днів);

· ціна, кількість та якість базового активу, термін дії контракту, умови і санкції визначаються за домовленістю сторін;

· обов’язковість виконання. Одна сторона зобов’язана продати, а інша — купити. При невиконанні — штрафні санкції. Як правило, форвардний контракт завершується реальним рухом базового активу від продавця до покупця;

· позабіржовий контракт, вторинного ринку практично не існує.

· сторонами контракту є:

o покупець — сторона, що бере зобов'язання придбати базовий актив, відкриває довгу позицію;

o продавець — сторона, що бере зобов'язання продати базовий актив, відкриває коротку позицію.

Ф’ючерсний контракт —це стандартизований строковий контракт, що містить зобов'язання придбати (продати) базовий актив у майбутньому з фіксацією умов на момент укладання зобов’язань сторонами контракту.

Ф’ючерсні контракти - це стандартизовані біржові форвардні контракти.

Особливості ф’ючерсів:

· це біржовий стандартизований контракт;

· стандартизована сума базового активу, якість та дата виконання;

· ціна базового активу, по якій кожна з сторін контракту приймає на себе зобов'язання, визначається під впливом попиту і пропозиції в процесі біржової торгівлі;

· ф’ючерсні контракти рідко завершуються реальним рухом базового активу від продавця до покупця (за окремими даними, лише у 2% випадках);

· існує механізм дострокового погашення зобов'язань шляхом закриття позиції (здійснення так званої „офсетної” угоди);

· існує необхідність проведення регулярних розрахунків результатів участі у ф’ючерсній торгівлі (прибутків або збитків);

· сторонами ф’ючерсного контракту є:

ü продавець — сторона, що бере на себе зобов'язання продати базовий актив;

ü покупець — сторона, що бере на себе зобов'язання придбати базовий актив;

ü емітент — яким виступає або організатор торгівлі (біржа або позабіржова торговельно-інформаційна система), або розрахунково-клірингова палата, з якою організатор торгів укладає відповідний договір. Зобов'язання продавця – продати та покупця – купити, виникають перед емітентом. При цьому покупець і продавець можуть не знати один одного. Якщо учасники ф’ючерсної торгівлі не закрили свої позиції, то у них виникає зобов'язання на встановлену дату купити або продати базовий актив, а емітент визначає хто з тих учасників, що не закрили свої позиції, буде покупцем та продавцем.

· існує механізм гарантування виконання зобов'язань, який забезпечується внесенням на спеціальні рахунки, які відкриваються у розрахунково-кліринговій палаті, гарантованої суми (маржинальні внески, або маржа), кожною з сторін ф’ючерсної торгівлі.

Маржа буває:

o Початкова маржа — кошти, які депонуються у момент відкриття позиції.

o Підтримуюча маржа — це мінімальний рівень, до якого може знизитися залишок коштів на рахунку.

o Варіаційна маржа — кошти, які депонуються наприкінці кожної торгової сесії для приведення у відповідність з початковою маржею зобов'язань по ф’ючерсних контрактах, якщо депонована сума зменшується нижче рівня підтримки.

Механізм визначення розміру маржі встановлюється організаторами торгівлі в правилах торгівлі ф’ючерсними контрактами.

Розрахунково-клірингова палата може бути або структурним підрозділом, або незалежною організацією, з якою укладається договір. Палата здійснює реєстрацію ф’ючерсних контрактів, їх узгодження, відкриття та ведення рахунків, закриття позицій, визначає результати, надає офіційні звіти по результатах торгівлі.

Треба розрізняти поняття ф’ючерсної ціни і ціни спот.

Ціна спот— це ціна, по якій базовий актив продається чи купується на ринку сьогодні. Ф’ючерсна ціна— це поточна точка зору на ціну базового активу у майбутньому.

Різниця між ціною спот і ф’ючерсною ціною (базис) залежить від:

ü терміну дії контракту;

ü очікувань учасників ринку.

Аналіз динаміки базису використовується учасниками ринку для обґрунтування прийняття рішень у ф’ючерсній торгівлі.

При розрахунках результатів у правилах торгівлі встановлюється розмір (крок) мінімальної зміни ціни на базовий актив – тік (tick).

Для ф’ючерсних контрактів на різні види базових активів використовуються різні методи встановлення розміру тіку. Наприклад, для контрактів, де базовим активом є короткотермінові боргові фінансові інструменти, тік встановлюється в розмірі 1 базисного пункту (0,01% від номінальної вартості базового активу), а його вартість визначається з урахуванням терміну боргових зобов'язань.

Приклад: базовим активом є трьохмісячні казначейські векселі США, вартість тіку:

Якщо базовим активом є довгострокові боргові цінні папери (облігації), то тік дорівнює 1/32% номінальної вартості. В цьому випадку вартість тіку:

($100000 ×1/32%)/100%=$31,25

Опціон — це строковий контракт, що засвідчує право покупця придбати (продати) базовий актив на визначених умовах у майбутньому.

Характеристика опціонів.

1.Опціон надає його покупцю право купити або продати базовий актив за встановленою ціною або протягом відповідного терміну або на встановлену конкретну дату у майбутньому. Продавець зобов’язаний виконати угоду, якщо покупець скористається своїм правом.

2. Ціна базового активу, по якій виконується угода, якщо покупець скористається своїм правом, має назву „ціна виконання опціону”.

3. Опціон має ціну —премія опціону — це сума, яку сплачує покупець продавцю за придбане право. Премія складається з двох основних частин:
— внутрішня вартість опціону — це дохід покупця, який він отримав би, якби скористався своїм правом в даний момент часу.
— часова вартість — це різниця між майбутньою (прогнозованою) ціною базового активу протягом дії опціону та ціною виконання.

Розмір премії залежить від наступних основних факторів:

· поточної ціни базового активу та різниці між поточною ціною базового активу і ціною виконання;

· часу, що залишився до дати виконання;

· поточного рівня безризикових процентних ставок;

· індивідуальної оцінки учасниками ринку майбутньої динаміки цін на базові активи;

· від стилю та виду опціону.

Класифікація опціонів:

І. Залежно від права, яке придбав покупець опціону, є два основних види (або типи) опціонів:

· опціон на купівлю – колл (option call)

· опціон на продаж – пут (option put)

ІІ. Залежно від терміну виконання опціону виділяють два основних стилі опціону:

· американський опціон — покупець може скористатися правом протягом конкретного терміну до кінцевої встановленої дати.

· європейський — покупець може скористатися своїм правом тільки на встановлену конкретну дату.

ІІІ. Залежно від забезпеченості виконання зобов'язань по опціону:

· покриті(забезпечені) - продавець опціону має базовий актив;

· непокриті(незабезпечені) - продавець опціону не має базового активу

ІV. Залежно від ступеня стандартизації та сфери обігу:

· стандартизовані (біржові);

· нестандартизовані (позабіржові).

Для біржових опціонів характерними є застосуванні таких саме механізмів, що використовуються у ф’ючерсній торгівлі.

V. Залежно від розміру внутрішньої вартості:

· опціон „в гроші” (з грошима):

- для покупця опціону на купівлю ринкова ціна базового активу більша, ніж ціна виконання, тобто внутрішня вартість більша за 0;

- для покупця опціону на продаж ринкова ціна базового активу менша, ніж ціна виконання, внутрішня вартість теж більша за 0.

· опціон „при грошах” (внутрішня вартість дорівнює нулю, тобто ринкова ціна базового активу дорівнює ціні виконання);

· „без грошей” (внутрішня вартість менша за 0:

- по опціону на купівлю це означає, що ринкова ціна менша за ціну виконання;

- по опціону на продаж — ринкова ціна більша за ціну виконання).

VІ.Залежно від базового активу

ТЕМА 7. ВАЛЮТНИЙ РИНОК

Валютний ринок – це сфера економічних відносин, що виникають при здійсненні операцій з купівлі-продажу іноземної валюти і цінних паперів, деномінованих у іноземній валюті, а також операцій з інвестування капіталу в іноземній валюті. На валютному ринку узгоджуються інтереси продавців і покупців валютних цінностей.

Рух валютних фінансових потоків на валютних ринках відбувається у вигляді:

- валютних операцій;

- валютно-кредитного і розрахункового обслуговування придбання та продажу товарів та послуг;

- закордонного інвестування;

- операцій з цінними паперами;

- перерозподілу національних доходів у вигляді допомоги іншим країнам;

- внесків у міжнародні організації.

Розрізняють організовані (біржові) та неорганізовані (позабіржові, або міжбанківські) валютні ринки.

Більшість валютних операцій здійснюється на неорганізованому сегменті через банки, які виконують на договірній основі доручення іноземних банків - кореспондентів. Це дає змогу здійснювати валютні операції безготівковим шляхом. Банки, яким надано право на проведення валютних операцій, називаються уповноваженими, девізними або валютними.

Залежно від обсягу, характеру валютних операцій, кількості валют, які використовуються, рівня регулювання розрізняють:

· міжнародні,

Непряме котирування виражає ціну національної валюти через іноземну валюту.

При непрямому котируванні для визначення суми у національній валюті, що буде еквівалентній сумі у іноземній валюті, використовується рівняння:

Σ нац. = Σ іноз. / R,

де R – курс національної валюти до валюти іноземної.

Приклад:

5000 дол. США / 0,1942 = 25 746,46 грн.

388,35 дол. США / 0,1942 ≈ 2000 грн.

Для визначення суми у іноземній валюті, що буде еквівалентній сумі у національній валюті, використовується рівняння:

Σ іноз. = Σ нац. × R,

Приклад:

10000 грн. × 0,1942 = 1942 дол. США.

В Україні, як правило, використовується пряме котирування.

Непряме котирування застосовується у Великій Британії, де всі валюти прирівнюються до фунту стерлінгів та по ряду валют в США. Непряме котирування дозволяє проводити порівняння курсу національної валюти на різних валютних ринках.

Для учасників валютних ринків важливо знати, що валютний курс розглядається як курс покупця та курс продавця.

Курс покупця – це курс, за яким банк-резидент покупає іноземну валюту за національну.

Курс продавця – це курс, за яким банк продає валюту.

При прямому котируванні курс покупки буде меншим за курс продажу.

При непрямому котируванні курс покупки валюти, що котирується, буде більшим за курс продажу.

Різниця між курсом продавця та покупця називається маржею. Маржа покриває витрати банку та формує його прибуток від здійснення валютних операцій.

При котируванні валют використовуються також їх крос-курси. Крос-курс – це курс однієї валюти до іншої, розрахований через їхні курси до третьої валюти. Крос-курс валюти А до валюти С можна визначити за допомогою наступних формул:

Купівля:

Продаж:

Слід відрізняти терміни „знецінення” та „подорожчання” від „девальвації” i „ревальвації” валют. Перші два терміни характеризують зміни у вартості валют під впливом попиту i пропозиції на валюти у місцях продажу іноземної валюти (на валютних ринках). Девальвація i ревальвація валют — це їх знецінення чи подорожчання, але цілеспрямовано здійснене урядом через встановлення паритету валют або їх валютного курсу.

До факторів, що впливають на валютний курс, відносять структурні та кон’юнктурні.

Структурні:

- показники економічного зростання (ВВП, обсяги промислового виробництва, тощо);

- стан платіжного балансу, ступінь залежності від джерел сировини;

- зростання грошової маси на внутрішньому ринку;

- рівень інфляції та інфляційні очікування;

- рівень процентної ставки;

- платоспроможність країни, довіра до національної валюти на світовому ринку.

Кон’юнктурні:

- спекулятивні операції на валютних ринках;

- ступінь розвитку інших сегментів світового фінансового ринку, наприклад, ринку цінних паперів, що може конкурувати з валютним ринком.

Валютні операції розподіляються на операції з негайною поставкою та строкові.

1.Валютнi операції з негайною поставкою („спот”). При здійсненні валютної угоди з негайною поставкою, яка має назву „касова” (готівкова), або „спот”, іноземна валюта постачається банками-кореспондентами не пізніше, ніж протягом двох наступних банківських днів з дня укладення угоди, термін її постачання практично збігається з моментом виконання угоди.

Курс готівкових угод публікується в котирувальних бюлетенях. За допомогою таких операцій банки забезпечують вимоги своїх клієнтів в іноземній валюті для міжнародних розрахунків, створюють можливості для швидкої міграції капіталів, здійснюють арбітражні та спекулятивні операції.

2. Строкові угоди з іноземною валютою. Строкові валютні угоди (форвардні, ф’ючерсні, опціонні, свопи) — це валютні угоди, за якими сторони домовляються про постачання обумовленої суми іноземної валюти у визначений угодою термін після її укладення, за курсом, зафіксованим на момент її укладення (більше, як через два робочих дні після її укладення). (Особливості термінових угод розглянуто у темі 6).

Слід звернути увагу на те, що в останні десятиріччя спостерігається значне зростання строкових угод. Визначення приблизного форвардного курсу можна зробити за допомогою формули:

Rf_t = Rs [ 1 + (i_A – i_B ) ∙ t /360 ],

де Rf_t – теоретичний курс форвард;

Rs – курс спот;

i_A – річна процентна ставка за операціями в валюті А;

i_B – річна процентна ставка за операціями в валюті В;

t – термін форвардного курсу, днів.

Особливим видом валютних угодє валютний арбітраж. Основна мета проведення валютного арбітражу полягає в отриманні прибутку та уникненні можливих валютних збитків шляхом використання сприятливої кон’юнктури валютних ринків. Це використання різниці в котируваннях на міжнародних та національних валютних ринках. Основний принцип — купити валюту дешевше та продати дорожче.

Валютний арбітраж, на відміну від інших видів валютних операцій, сприяє короткостроковому вирівнюванню валютних курсів на різних валютних ринках.

Доцільність лістингу.

Позитивне: включення цінних паперів до біржового списку підвищує престиж компанії, ліквідність її і, допомагає зберегти конкурентну позицію, сприяє встановленню справедливої ціни, полегшує доступ до кредитних ресурсів банку.

Негативне: все, що є позитивним за певних умов може стати негативним.

Допуск цінних паперів до котирування оголошується через офіційне повідомлення, яке публікується в офіційному видання біржі.

Цінні папери можуть бути вилучені з офіційного котирування (делістинг):

— за вимогою емітента;

— за вимогою державного представника на фондовій біржі;

— за ініціативою біржі.

Біржа може бути ініціатором делістингу, якщо:

ü спостерігається незначне співвідношення щоденного обсягу операцій до загальної кількості цінних паперів та до кількості котирувань на рік;

ü є факти відсутності виплати процентів, дивідендів чи погашення боргових зобов'язань протягом останніх 3-х років;

ü зафіксоване незначне співвідношення кількості цінних паперів, що знаходяться у власників невеликих пакетів до їх загальної кількості;

ü були порушення емітентом своїх зобов'язань щодо інформування власників цінних паперів і фондової біржі про свою діяльність;

ü є порушення правил біржі;

ü подання заяви про неплатоспроможність емітента

ü емітент ліквідується.

Ринкова ціна цінних паперів визначається наступними способами:

— фіксингове котирування — використовується у тих випадках, коли купівля-продаж здійснюється методом попереднього накопичення та одночасного виконання замовлень на купівлю-продаж цінних паперів (так званий онкольний аукціон).

— безперервне котирування (мультифіксинг) — використовується в процесі безперервного виконання замовлень, поданих в усній або письмовій формі за ціною, що змінюється протягом торговельної сесій чи біржового дня (безперервний