ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Основні методи аналізу політики.

Політичний аналіз – сукупність різноманітних методів, за допомогою яких можливе дослідження конкретних політичних подій і політичних ситуацій, створення припущень щодо їх можливого розвитку і прийняття компетентних політичних рішень ( К. Симонов ). Метод – спосіб досягнення певної мети, сукупність прийомів або операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності.
Методи аналізу:
1. Системний;
2. Порівняльний ( компаративістський );
3. Метод соціально-групового аналізу;
Методи політичного аналізу ( за О. І. Соловйовим ):
Загальні ( визначають спрямованість, ракурс, і методологічне забезпечення усіх етапів політичного аналізу ):
- Івент-аналіз ( політичний процес уявляється як ряд подій );
Схема івент-аналізу: політична ситуація – події – середовище – учасники ( їх ресурси, інтереси, взаємозв’язки ) – обмеження діяльності – цілі і задачі – альтернативні рішення – сценарії і прогнози – стратегії дій;
- Ситуаційний аналіз ( задача-мінімум – моніторинг політичної ситуації, задача-максимум – на основі моніторингу даних забезпечити автоматизоване генерування стратегій управління політичним процесом );
Часткові ( стандартні методи, застосування яких у різних комбінаціях на окремих стадіях політичного аналізу визначається конкретною доцільністю ):
- факторний аналіз;
- моделювання;
- аналіз вигод і витрат;

Методи політичного аналізу: контент-аналіз

Політичний аналіз – прикладна дисципліна, що вивчає різні методики дослідження політичної ситуації, розробку варіантів її можливого розвитку і ухвалення компетентних публічно-політичних рішень.

Контент-аналіз являє собою метод збору кількісних показників про явище або процес, які вивчаються, з метою оцінювання та прогнозування наступних дій політичних гравців. Контент-аналіз належить до найбільш ранніх методів вивчення тексту.

До наукового обігу методика потрапила на прикінці 30-х років 20-го сторічя і довгий час використовувалась головним чином для дослідження текстів мосової інформації з метою виявлення відмінностей у трактуваннї подій, політичних гасел і т.д.

Клвсикою контент-аналізу вважають дослідження американського вченого Г. Лассуела, який дослідив пропагандистські матеріали періоду 2-ї Світової війни.

Одним з найбільш відомих прикладів використання методики контент-аналізу у сфері міжнародних досліджень вважається «Стенфордський план» по проблемах міжнародної кризи (на прикладі подій 1914 року). На підставі порівняльного аналізу документів, якими обмінювались під час кризи ворожі сторони, членами Стенфордської групи була представлена логічна модель внутрішньодержавної поведінки під час кризи.

Зараз контент-аналіз широко використовують у аналітичних дослідженнях у сфері бізнесу, політичної аналітики і практики.

IV.І Івент-аналіз як метод у дослідженнях міжнародних ситуацій і процесів

Подійний аналіз (івент-аналіз) є одним із найпоширеніших методичних засобів прикладного вивчення динаміки політичних ситуацій. Методика івент-аналіза заснована на спостереженні за ходом і інтенсивністю подій із метою визначення основних тенденцій еволюції обстановки в окремих країнах і на міжнародній арені. При цьому якщо спочатку переважала практика проведення "загального", ненаправленого аналізу подій, тобто просування до аналітичних висновків як би "знизу", відштовхуючись від емпіричних даних, то надалі все більшу значимість стали набувати нормативні моделі, висунуті дослідником (цільовий івент-аналіз) і їхнє наступне наповнення фактологічним матеріалом (підхід "зверху"). Але в принципі обидва види подійного аналізу продовжують достатньо успішно застосовуватися.

У першому випадку дослідник не визначає заздалегідь, які саме елементи досліджуваного процесу (ситуації) він буде відзначати насамперед, а визначає в попередньому порядку лише самий безпосередній об'єкт спостереження. В другому випадку дослідження ведеться на основі структуризованого підходу до збору інформації. У цих цілях заздалегідь визначається, які з елементів досліджуваного процесу або ситуації мають найбільше значення для дослідження. Але за звичай в дослідженнях обидва види спостереження органічно сполучаються.

Потім необхідно зробити вибір ознак спостереження, тобто встановити ознаки, за якими можна буде судити про ту міжнародну ситуацію, яка саме цікавить дослідника.

Фіксація результатів спостереження може відбуватися шляхом класифікації фізичних і вербальних дій і їхнього кодування: "хто, що, кому, коли". Додатковим засобом ідентифікації фізичних і вербальних акцій служать також індикатори: суб'єкт дії (актор) - тип дії - ціль дії. Якщо це передбачено цілями дослідження, для кодування акцій може бути застосоване і виділення змісту кожної дії: ворожнеча/нейтралітет/співробітництво.

Надалі весь аналізований період розбивається на інтервали, у межах кожного з них порівнюються події і явища, що спостерігаються. Інтенсивність окремих видів дій може бути оцінена чисто статистично або ж за допомогою шкали. Цікаві результати може дати також застосування кореляційного аналізу зв'язків між окремими параметрами.

Як і усяка прикладна методика, івент-аналіз має сильні і слабкі сторони. До його безумовних переваг варто віднести високий ступінь об'єктивності інформації про події, а отже, і надійності як основи для прийняття практичних рішень. Проте ця методика як у "ручному", так і в "машинному" варіанті є дуже трудомісткою процедурою, що потребує достатньо високого рівня кваліфікації виконавців. Крім того, у ряді випадків існує небезпека перебільшення можливостей біхевіористського підходу як до побудови програми дослідження в цілому, так і при формулюванні категорій, використовуваних при класифікації подій.

Политическое моделирование

Понятие модели

Рассмотрение методик политического анализа начнем с политического моделирования. Проблема моделирования достаточно подробно исследовалась в западной науке об управлении, где разработано определение модели. Так, Р. Шеннон понимал модель как «представление об объекте, системе или идее в некоторой форме, отличной от самой целостности» . Данная дефиниция достаточно точно показывает основную особенность модели — она представляет объект исследования в форме, отличной от оригинала, и при этом влечет за собой некоторое упрощение реальности. Как отмечали Ч. Лейв и Дж. Марч, модель всегда проще тех явлений, которые она по замыслу отображает или объясняет . Именно в этом и заключается суть моделирования — представляя сложные для анализа объекты в простом, схематичном виде, мы облегчаем задачу понимания особенностей их функционирования.

В то же время определение Р. Шеннона достаточно широко, поскольку, строго следуя ему, мы вполне можем назвать моделью практически любую форму политического анализа. Тогда можно будет признать правильность мнения М. Хрусталева о том, что политический анализ все чаще осуществляется в форме моделирования . Действительно, под такое определение моделей подпадают не только дерево решений, ПАТТЕРН и игровые матрицы, но и вообще любые формы анализа объекта, вплоть до создания политических теорий. С таким подходом в принципе согласны отечественные обществоведы. Например, М. Хрусталев называет моделирование политических теории концептуальными моделями , а Э. Каракозова говорит о моделях-образах, которые делятся на модели-представления и модели-идеации. Первые соединяют в единую синтезированную систему чувственно-наглядный аналог исследуемого объекта и научную абстракцию, а вторые задают некоторую предельно мыслимую ситуацию и обозначают таким образом теоретический предмет, с помощью которого можно выявить непосредственно не данные мышлению закономерности действительности .

С одной стороны, мы действительно практически при любой форме аналитической деятельности (будь то политический анализ или же попытка сформулировать какую-то политическую концепцию) создаем представление об объекте — политической системе или какой-либо ее отдельной части — отличное от него. Но, с другой стороны, мы делаем это зачастую в умственной форме. Подобное расширительное толкование моделирования позволяет отнести к этому процессу практически любую форму конструктивной мыслительной деятельности, но не дает возможности показать механизм осуществления моделирования. Поэтому мы сознательно отсечем от моделей все их умственные формы и остановимся только на «видимых» моделях.

Виды моделей

Среди видимых моделей можно выделить три основных класса: физические, математические и аналоговые . Первые представляют собой увеличенные или уменьшенные копии исследуемого объекта. Очевидно, что в политической сфере им достаточно трудно найти применение: например, физическая модель администрации президента выглядела бы как бы макет здания на Старой площади, представляющий скорее архитектурный, чем политический интерес. Об ограниченности применения математических и компьютерных моделей в политологии мы уже писали. Напомним, что, во-первых, в политике мы сталкиваемся с неповторяющимися проблемными ситуациями, что исключает рутинизацию, а следовательно, и формализацию аналитического процесса; во-вторых, анализ связан непосредственно с человеческой деятельностью, которая обусловлена слишком большим количеством детерминант, выделить и оценить которые способен лишь другой человек, поскольку данные детерминанты носят не объективный, а субъективный характер. Два политика ведут себя не как два одинаковых шара, и поэтому смоделировать их поведения с помощью формальной логики невозможно, в то время как в примере с шарами эта задача вполне реальна — достаточно учесть объективные законы физической среды, в которой они действуют.

В итоге получается, что политические модели в большинстве случаев являются моделями аналоговыми. Они представляют исследуемый объект видимым аналогом, который ведет себя как реальный объект, но не выглядит как таковой. Наиболее распространенной формой является организационная схема каких-либо политических структур, например администрации президента (рис. 2).

Данные схемы способствуют существенному облегчению понимания принципов функционирования политических субъектов, показывая их внутреннюю структуру. На предложенной схеме видны не только зоны ответственности различных подразделений администрации президента, но и системы подчинений, а также путь прохождения президентских указов и распоряжений.

Подобные модели могут быть использованы не только для демонстрации принципов функционирования отдельных политических институтов, но и всей политической системы. Такой опыт представляет собой схема политического пространства Франции, сделанная французским социологом П. Бурдье. Под политическим пространством П. Бурдье понимает абстрактное пространство, где каждый агент или группа агентов (отдельный индивид или их группа) занимает определенную позицию, для которой характерен соответствующий объем капитала: экономического, культурного, социального и символического . Экономический капитал представляет собой наличие определенных финансовых ресурсов, социальный — наличие соответствующих позиций в обществе , символический капитал понимается П. Бурдье как престиж, репутация или признание, которое индивид получает от других членов его группы и всего общества , а культурный — как имеющийся у индивида или группы индивидов определенный культурный багаж.

Концепцию политического пространства можно воспринимать как сугубо теоретическую конструкцию, однако сам П. Бурдье пытается сделать ее применимой в качестве модели анализа политической ситуации, предлагая вниманию читателей схему политической системы Франции в середине 80-х годов (рис. З) , называемую им диаграммой политического пространства.

К этому же типу относятся и различные графики, позволяющие представить политические процессы в упрощенном виде и более компетентно проанализировать их.

 

Матричный метод

Матрицы также являются аналоговыми моделями, однако об этом методе политического анализа следует поговорить несколько подробнее. Матричный метод используется обычно тогда, когда есть несколько альтернативных вариантов решения, эффективность каждого из которых зависит от каких-либо дополнительных обстоятельств, причем неизвестно, какое из них будет иметь место в будущем. Платежная матрица позволяет определить выигрыш или проигрыш (т.е. платеж), который может принести применение каждого из возможных решений в случае всех возможных обстоятельств .

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти