Сучасний стан криміналістики дає можливість з високою достовірністю встановити особу за слідами її долоней чи пальців рук. Сліди рук, що виявлені на місці події, є незаперечним доказом того, що певна особа знаходилась на цьому місці. Останнім часом в Україні висловлювались пропозиції щодо необхідності введення системи загального дактилоскопіювання та створення відповідного банку даних. За скригонюком Дактилоскопія (гр. йакіуіоз — палець + зкорео — дивлюсь) — це галузькриміналістики, що досліджує побудову шкіряних візерунків людини на долонях її рук з метою використання відповідного відображення для ототожнення особистості, реєстрації та розшуку злочинців. Одночасно з терміном дактилоскопія використовуються також інші терміни, а саме: папіляроскопія, лофоскопія, еджескопія. Папіляроскопія охоплює групу яроскопія, лофоскопія, еджескопія. Папіляроскопія охоплює групу об'єктів — ступню, долоню. Еджескопія і лофоскопія передбачають дослідження нерівностей країв папілярних ліній. Папіло — це сосочок дерми (потожирова протока), що завжди розташований у порі, а кожна їх пара розділена вивідними протоками потових залоз. Папілярні лінії (лат.раріїїа — сосок) — це природні елементи шкіряного рельєфу пальців, поверхні долонь рук, ступнів, інших частин тіла, що є найбільшими за шириною і висотою лінійні підвищення, розділені дрібними борознами. Рельєф шкіряного покриття неоднаковий. Крім папіляр-них ліній, розділених борознами на долонях, є: 1) флексорні лінії (лінії згинання);2) зморшки і складки (білі лінії); 3) пори Дактилоскопія^*— розділ трасології, що вивчає властивості й будову папілярних візерунків з метою використання їх відбитків для ототожнення особи і розкриття злочинів.У криміналістиці важливе значення приділяється слідам рук, оскільки:1) контактування руки з яким-небудь об’єктом відбувається переважно долонною поверхнею кисті; 2) на пальцях і долонях рук є потожирові виділення, які залишають сліди нашарування;3) шкіра руки має специфічні властивості.Шкіра на долонній поверхні рук людини складається з двох основних шарів: верхнього шару — епідермісу та нижнього, що розташований під епідермісом, — дерми. Дерма має будову у вигляді сосочків, розміщених рядами, кожен з яких має незмінну структуру протягом усього життя людини. Епідерміс копіює рельєф сосочків і утворює папілярні лінії — лінійні пагорби, розділені борозенками. Папілярні лінії становлять основу рельєфу шкіри долонної поверхні руки і підошви стопи.

Основними властивостями папілярних ліній є їхня індивідуальність, стійкість та відновлюваність. Індивідуальність папілярних візерунків полягає в тому, що у кожної людини свої малюнки папілярних ліній, а будова їх ліній має таку сукупність ознак, яка дає змогу відрізнити один візерунок від іншого. Цікавий (і поки ще єдиний) випадок зафіксовано у мешканців Швеції Андреаса Даніельсона та його доньки Марі, у яких зовсім відсутні папілярні лінії на пальцях рук. Та навіть відсутність папілярних ліній — це яскрава індивідуальність відбитків пальців рук людини, яка дає можливість їх ідентифікувати.

Стійкість папілярних візерунків виявляється в тому, що протягом усього життя людини їх будова не змінюється. На нігтьових фалангах вони виникають на 3—4-му місяці розвитку плода людини, а остаточне їх формування відбувається на шостому місяці. Розвиток організму людини пов’язаний зі збільшенням ширини, висоти та довжини папілярних ліній, але малюнок, його окремі деталі, кількість папілярних ліній залишаються незмінними. В експертній практиці мали місце випадки виявлення пересадки злочинцям, які перебували на дактилоскопічному обліку, ділянок шкіри папілярного візерунка. Однак і в цих випадках є певні ознаки, що дають змогу встановити факт пересадки шкіри та ідентифікувати особу. Про відновлюваність папілярних ліній свідчать такі дані. Пошкоджений епідерміс через певний час відновлюється у початковому вигляді, а пошкодження дерми призводить до порушення папілярних ліній та утворення шрамів або рубців.

На різних ділянках долонної поверхні папілярні лінії утворюють різні за складністю візерунки. Більшість узорів на нігтьових фалангах пальців складається з трьох потоків папілярних ліній: а) внутрішній малюнок у вигляді петель, кругів, завитків чи інших фігур; б) верхній потік зовнішнього малюнку; в) нижній потік зовнішнього малюнку; г) дельта — місце зближення чи з’єднання всіх трьох груп папілярних ліній; ґ) основа, яка підкреслює малюнок.

Папілярний візерунок — узор на нігтьових фалангах пальців рук, утворений папілярними лініями. Папілярні візерунки поділяються на три основних типи: дугові, петльові та завиткові (рис. 4). Якщо візерунки за своєю будовою не належать до жодного з основних типів, то це атипові (аномальні) візерунки.

Дугові папілярні візерунки є найпростішими за своєю будовою і складаються з одного-двох потоків папілярних ліній, які беруть початок біля одного бічного краю пальця та продовжуються до другого, утворюючи в середній частині візерунка дугоподібні фігури. Дугові візерунки поділяються на два види: прості дугові візерунки і дугові візерунки із зародковим внутрішнім малюнком. Дугові візерунки становлять близько 5 % від загальної кількості пальцьових візерунків.

Петльові папілярні візерунки мають не менше трьох потоків ліній і одну дельту, а в їхньому внутрішньому малюнкові є хоча б одна папілярна лінія, що утворює вільну петлю. Петльові візерунки поділяються на ульнарні (основи петель звернені до мізинця) і радіальні (основи петель звернені до великого пальця). Розрізняють такі види петльових візерунків, як прості, половинчасті, замкнуті, вигнуті, рівнобіжні, зустрічні. Петльові візерунки становлять близько 65 % від загальної кількості пальцьових візерунків.

Завиткові папілярні візерунки найскладніші за будовою, їх внутрішній малюнок має хоча б одне коло, повний оберт спіралі або дві-три системи петель, голівки яких огинають одна одну, або хоча б одне півколо, опуклість якого звернена до основи візерунка. Завиткові візерунки мають дві дельти (іноді три-чотири). Завиткові візерунки поділяються на кругові, спіралеподібні, неповні зі складною будовою внутрішнього малюнка. Завиткові візерунки становлять близько 30 % від загальної кількості візерунків. На місці події трапляються такі види слідів пальців рук, як об’ємні (утворюються на пластичних речовинах) та поверхневі (видимі, слабковидимі та невидимі; відшарування і нашарування). Поверхневі сліди рук можуть бути безбарвними або забарвленими. Механізм утворення слiдів та їхній вид зумовлюють техніку їх виявлення. Способи виявлення слідів рук. При пошуках слідів рук на місці події необхідно уявляти, до яких предметів міг торкатися злочинець. Виявлення об’ємних і забарвлених слідів не викликає значних труднощів. Поверхневі сліди рук виявляють:1) оглядом у косопадаючих променях;2) оглядом в проникаючому світлі (якщо об’єкт огляду прозорий);3) обробкою поверхні дактилоскопічними порошками;4) окурюванням парами йоду;5) використанням хімічних реактивів (розчинів азотнокислого срібла, нінгідрину та алоксану). Об’ємні сліди виявляють візуальним оглядом. Фізичні способи виявлення слідів рук засновані на здатності потожирового сліду утримувати частки іншої речовини (порошка). Існує загальне правило про те, що слідчий або спеціаліст повинні уникати застосування порошків з метою виявлення слідів на місці події: краще не використовувати ніяких порошків, а вилучати предмети цілими разом з виявленими слідами. Якщо немає іншої можливості у виявленні та вилученні слідів рук, то виникає потреба в їхньому копіюванні або застосуванні дактилоскопічних порошків. Дактилоскопічні порошки — це порошки, які використовуються для виявлення невидимих або слабковидимих потожирових слідів рук (двооксид титану, основний вуглекислий свинець, бронзовий порошок, порошки алюмінію та заліза, сажа, графіт). Серед них розрізняють магнітні та немагнітні дактилоскопічні порошки; прості та складні. Існують універсальні суміші порошків, що придатні для забарвлення слідів на різних поверхнях Принцип використання порошків полягає в тому, що потожирові виділення на відбитках пальців рук тривалий час залишаються зволоженими, тому до них прилипають часточки порошків. Слід на темній поверхні забарвлюють світлим порошком, а на світлій — темним. До способів виявлення слідів рук належить також обробка поверхні об’єкта парами йоду. Окурювання парами йоду не знищує слідів і не виключає у разі невдачі застосування інших методів. Сліди забарвлюють парами йоду за допомогою йодної трубки (складається з гумової груші, безпосередньо йодної трубки і скляної лійки). Таким способом виявляють сліди рук на найрізноманітніших поверхнях: папері, картоні, дереві, пластмасі, лакованих меблях. Однак сліди, що виявлені за допомогою парів йоду, швидко знебарвлюються. Пари йоду не стійкі, швидко випаровуються (протягом 10—15 хв.). Забарвлені парами йоду сліди фіксують фотографуванням, а в деяких випадках закріплюють на поверхні розчином крохмалю або порошком заліза. Хімічні способи засновані на взаємодії деяких складових частин потожирової речовини з певними реактивами: хімічні реактиви вступають в реакцію з амінокислотами поту і забарвлюють сліди рук. Найбільшого поширення отримали такі хімічні реактиви, як водний розчин азотнокислого срібла (5—10 %), розчин нінгідрину (0,2—2 %) або алоксану в ацетоні (1 %), розчин бензидину в перекису водню. Робота з хімічними реактивами проводиться в лабораторних умовах. Способи фіксації слідів рук: 1) основний спосіб — опис у протоколі; 2) фотографування; 3) копіювання слідів.Після виявлення слідів рук їх необхідно сфотографувати, а потім описати у протоколі слідчого огляду. В протоколі зазначається: на якому предметі виявлено сліди та їх місцезнаходження; розташування слідів на об’єкті; характер і стан поверхні об’єкта; вид сліду; розміри кожного слiду; які способи виявлення і фіксації використовувалися; як саме упаковані об’єкти зі слідами.Копіювання потожирових слідів, забарвлених дактилоскопічними порошками, здійснюється на спеціальну слiдокопіювальну плівку (темну або світлу). Для копіювання об’ємних слідів рук використовують полімерні матеріали: силіконові пасти. Упакування предметів зі слідами рук. Вилучені предмети зі слідами рук повинні бути певним чином упаковані. Способи упакування: циліндричні предмети (наприклад, склянку) можна помістити між двома дощечками, які перев’язують шпагатом; предмет може бути затиснутий листами картону, поміщений у коробку, яка перев’язується шпагатом.

17. Сутність дактилоскопічної експертизи.

Дактилоскопічна експертиза (експертиза слідів рук) є різновидом трасологічної експертизи, основним завданням якої є ідентифікація особи за слідами рук, залишеними на місці події. Сутністю дактилоскопічного дослідження є дактилоскопічна експертиза, у процесі якої експерт досліджує сліди папілярних візерунків. Метоюдактилоскопічного дослідження є вирішення завдань ідентифікаційного характеру та інших питань щодо утворення досліджуваних слідів пальціврук.

Для проведення дактилоскопічної експертизи слід підготувати:

1) постанову про призначення експертизи;

2) протокол огляду місця події (інші матеріали кримінальної справи);

3) досліджувані об’єкти зі слідами або сліди, перенесені на плівки, фотознімки слідів тощо;

4) зразки для порівняння. Основним завданням дактилоскопічної експертизи є ідентифікація особи за слідами її рук, які залишені на місці події. Якщо версія про особу, що залишила слід, ще не висунута, а також якщо слідчий вважає за потрібне встановити, чи є на предметах обстановки місця події невидимі або слабовидимі сліди, перед експертом може постати питання про наявність такого роду слідів і їх придатність для ідентифікації особи. Експертиза слідів рук вирішує і ряд неідентифікаційних завдань, пов'язаних з визначенням механізму слідоутворення, особливостями будови руки, яка залишила слід, деякими іншими характеристиками слідоутворювального об'єкта. Типовими питаннями, які вирішує дактилоскопічна експертиза, є такі: чи залишені сліди рук даною особою; чи залишені сліди рук, вилучені з місця події, однією особою; чи є на даному предметі сліди рук і чи придатні вони для ідентифікації або визначення родової (групової) належності; якою рукою і якими пальцями руки залишені сліди; які особливості мають руки людини, яка залишила сліди (відсутність пальців, наявність шрамів тощо); якими ділянками поверхні долоні залишені сліди; внаслідок якої дії залишений слід (хапання, торкання тощо).

Процес експертного дослідження з метою ідентифікації складається з кількох послідовних етапів: підготовчий етап, роздільний аналіз, порівняльне дослідження, складання висновків. При роздільному аналізі окремо дослiджують слід (чи його копію) та об’єкт (експериментальні зразки), який міг залишити слід на місці події. Основним завданням етапу є виявлення і вивчення загальних і окремих ознак зовнішньої будови, які відбиті в сліді та притаманні об’єкту. Спочатку виявляються загальні ознаки папілярного візерунка (його тип і вид, взаємне розташування частин і елементів узору, загальна спрямованість окремих потоків ліній узору, його розмір, ширина ліній узору, загальна кількість деталей в узорі тощо), а потім окремі ознаки (початок та кінець лінії, місток, гачок, розвилок, згиб, cтоншення чи cтовщення папілярної лінії, форми країв, пори та ін.).

Під час експертного дослідження слідів рук доцільним є використання папіляроскопа (дактилоскопа) — прилада, що призначений для розглядання, порівняльного дослідження і фотографування двох порівнюваних дактилокарт, або вивчення папілярних візерунків у збільшеному вигляді.

Порівняння ознак здійснюється з метою встановлення співпадання або відмінностей щодо кожної ознаки та їх сукупності. Порівняльне дослідження папілярного візерунка дає змогу зробити висновок про наявність або відсутність тотожності.

Загрузка...

Предыдущая 1 2 3 456 7 8 9 10 Следующая