ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Роль мислення в пізнанні. Форми чуттєвого пізнання. Особливості мислення.

Предметом вивчення логіки є закони і форми, прийоми і операції мислення, за допомогою яких людина пізнає навколишній світ. Пізнання як процес відображення об’єктивного світу являє собою сутність чуттєвого і раціонального пізнання. Чуттєве пізнання має 3 основні форми: відчуття (відображення окремих властивостей предмета, які сприймаються чуттєво), сприйняття (цілісний образ предмета, який виникає в результаті його безпосереднього впливу на органи чуттів) та уявлення (чуттєвий образ предмета, який зберігся в людській свідомості). На відміну від чуттєвого пізнання, мислення відображає зовнішній світ в абстракціях. Відходячи від конкретного в речах і явищах, абстрактне мислення здатне узагальнювати багато однорідних предметів, виокремлювати найбільш важливі властивості, розвивати суттєві зв’язки. Особливості мислення: воно відображає дійсність в узагальнених образах, є процесом опосередкованого відображення дійсності, нерозривно пов’язане з мовленням, є процесом активного відображення дійсності для отримання нового знання. Мислення підпорядковується логічним законами мислення. Необхідно розрізняти істинність думки і логічну правильність міркування. Думка істинна, якщо вона відповідає дійсності, і навпаки.

 

 

Поняття форми мислення. Основні форми мислення.

Форма мислення – це форма, в якій може людина проявляти свою здатність абстрактного мислення. Є три форми мислення – судження, умовивід та поняття. Судження – це форма мисленого відображення об’єктивної дійсності, яка заперечує або стверджує наявність в певному об’єкті об’єктивної дійсності, яка заперечує або стверджує наявність в певному об’єкті якихось ознак, властивостей або зв’язків з іншими об’єктами. Судження є істинним, якщо воно адекватно відображає зв’язки та взаємовідносини, які існують в об’єктивній дійсності, і якщо це перевіряється практично. Поняття – це форма мислення, яка відображає предмети в їх суттєвих ознаках. Ознакою предмета називається те, чим предмети подібні або чим вони відрізняються. Тому поняття як форма мислення відображає предмети і їх сукупності в абстрактній, узагальненій формі на основі їх суттєвих ознак. Умовивід – це розумова дія, в якій з одного чи кількох взаємопов’язаних суджень, які відображають зв’язані відношення предметів чи явищ об’єктивної дійсності, виводиться нове судження, яке називають висновком.

 

Поняття закону мислення. Основні логічні закони.

Закон мислення, чи логічний закон – це необхідний, суттєвий зв’язок думок в процесі міркування. Виділяють чотири основні закони логіки:

1) закон тотожності (кожна вірно логічно сформульована думка чи поняття про предмет повинні бути чітко визначеними і зберігатися одночасно протягом всього процесу мислення. Тобто А=А);

2) закон протиріччя (не можуть бути істинними два несумісні висловлення про один і той самий предмет, який береться в один і той самий час в одному й тому самому відношенні – одне з цих висловлень обов’язково хибне);

3) закон виключення третього (дві суперечливі одна одній думки не можуть бути одночасно істинними чи хибними. Якщо одна з них істинна – друга хибна, і навпаки. Третього не дано);

4) закон достатньої підстави (будь-яка думка, щоб стати достовірною, повинна бути обґрунтована іншими думками, істинність яких доведена чи очевидна).

 

Мова логіки. Природні і штучні мови. Мова логіки висловлень і логіки предикатів.

Мова логіки – це знакова система, яка виконує функцію формування, зберігання, передачі інформації в процесі пізнання дійсності і спілкування між людьми. Основним компонентом мови є знак, під яким розуміють будь-який предмет, який чуттєво сприймається і виступає представником іншого предмету і є носієм інформації про останній. Розрізняють природні і штучні мови. Природні мови – це ті, які ми використовуємо у мовленні. Логіка використовує штучні мови висловлень і предикатів. Мовою логікивисловлень називається штучна мова, призначена для аналізу логічної структури складних висловлень. Вона характеризується списком знакових засобів, які застосовуються у цій логічній теорії, і визначенням формули. Мова логіки предикатів – це штучна мова, пристосована до аналізу логічної структури простих висловлень. До неї належить список відповідних знакових засобів і визначення правильно побудованих виразів. Такими виразами є теореми і формули.

 

Поняття як форма мислення. Ознаки предметів. Логічні прийоми утворення понять.

Поняття – це форма мислення, яка відображає предмети в їх суттєвих ознаках. Ознака предмета – це будь-які його властивості, риси, стани, які його характеризують і дозволяють відрізняти від інших предметів. Логіка виділяє суттєві та несуттєві ознаки. Тому можна сказати, що поняття як форма мислення відображає предмети і їх сукупності в абстрактній, узагальненій формі на основі їх суттєвих ознак. Для утворення понять потрібно виділити суттєві ознаки предмета. Для цього використовують логічні прийоми утворення понять. Алгоритм утворення поняття про предмет має наступний вигляд:

1) спочатку відбувається порівняння предмета з іншими, внаслідок чого виділяють суттєві схожі та відмінні ознаки;

2) на основі аналізу відбувається мислене розчленування предмета на складові частини;

3) далі несуттєві ознаки предмета відкидаються – це називається абстрагуванням;

4) відбувається синтез (логічний прийом, протилежний аналізу), на основі якого відбувається мислене об’єднання суттєвих ознак предмета, розчленованого аналізом;

5) нарешті відбувається узагальнення – поширення виділених попередніми логічними прийомами ознак на всі схожі предмети, внаслідок чого утворюються групи однорідних предметів.

 

Зміст і обсяг понять. Види понять.

Зміст поняття – це сукупність суттєвих ознак предметів, охоплених даним поняттям. Обсяг поняття – це множина предметів, які володіють відображеними у змісті поняття ознаками. Зміст і обсяг поняття пов’язані між собою законом оберненого співвідношення між змістом і обсягом поняття. Його формулюють так: чим ширший зміст поняття, тим вужчий його обсяг, і навпаки, чим вужчий зміст поняття, тим ширший його обсяг. Замість терміну «обсяг поняття» часто вживають такі терміни, як «клас», «множина», «підмножина», для позначення одного предмета – «елемент». Розрізняють кілька видів понять, залежно від різних ознак. Є такі види понять:

1) одиничні і загальні (залежно від кількості елементів в обсягу поняття);

2) позитивні і негативні (залежно від наявності чи відсутності певної суттєвої ознаки зі змісту поняття);

3) збірні і незбірні (залежно від структури елементів поняття. Збірні поняття відображають сукупності предметів, які називають агрегатами);

4) конкретні і абстрактні (залежно від відображення предметів як чогось самостійно існуючого або відображення їх ознак, станів чи відношення між ними);

5) співвідносні та неспіввідносні (залежно від того, чи в них відображені предмети, які існують окремо чи у відношенні з іншими предметами);

6) реєструючи та нереєструючі (залежно від властивості елементів обсягу піддаватись обліку).

Відношення між поняттями.

Щоб говорити про відношення між поняттями, варто спочатку розрізнити зрівнювані і незрівнювані поняття. Зрівнювані поняття мають деякі спільні ознаки і можуть бути співставлені. Незрівнювані поняття не мають спільних ознак, тому не піддаються порівнянню. Зрівнювані поняття поділяють на сумісні і несумісні. Сумісні поняття – це ті, обсяги яких частково чи повністю співпадають, а несумісні – ті, обсяги яких не співпадають зовсім. Є три відношення сумісності та три відношення несумісності понять. Відношення сумісності:

1) відношення рівності, в якому перебувають поняття А і В, які характеризують одні і ті самі предмети. Поняття А і В називають тотожними;

2) відношення перерізу, в якому перебувають поняття А і В, які мають деякі спільні елементи. Поняття А і В називають перехресними;

3) відношення підпорядкованості, в якому перебувають поняття А і В, коли обсяг поняття В повністю включений в обсяг поняття А, яке крім цього має ще інші елементи, відсутні в обсягу поняття В. Поняття А називається підпорядковуючим, В – підпорядкованим, також їх називають родом і видом відповідно.

Відношення несумісності:

1) відношення співпідпорядкованості (координації), в якому перебувають кілька не перехресних понять А, В і С, підпорядкованих спільному поняттю D. Поняття А, В і С називаються співпідпорядкованими.

2) відношення протилежності (контрарності), в якому перебувають поняття А і В, коли зміст поняття А вміщує деяку ознаку, а В – ознаку, несумісну їй. Поняття А і В називаються протилежними.

3) відношення суперечності (контрадикторності), в якому перебувають поняття А і не-А, одне з яких характеризується наявністю, а інше – відсутністю однієї і тієї самої ознаки. Поняття А і не-А вичерпують обсяг родового поняття, якому вони підпорядковані.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти