ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Профспілки України стали організаторами масового руху робітничого класу за відбудову народного господарства, проведення суботників, недільників, днів ударної праці тощо.

Серед низки громадських організацій в Україні в 20-ті pp. активно діяли такі громадські об'єднання, як Спілка войовничих безвірників, Товариство Червоного Хреста І Червоного Півмісяця, Тсоавіахім та ін. Усі вони були під контролем радянської влади.

Входження України до СРСР

Після завершення громадянської війни УСРР формально була незалежною державою, але фактично суверенітету не мала. Як і всіма радянськими республіками нею керував єдиний центр — ЦК РКП(б), що для повного контролю використовував місцевий партійний апарат і керівні органи Російської Федерації. Одним з основних напрямків політики більшовиків було прагнення закріпити командно-адміністративне центральне управління радянськими республіками в кордонах єдиної держави.

Для утворення такої держави існував ряд об'єктивних факторів:

• між радянськими республіками існували тісні економічні зв'язки ще з часів Російської імперії;

• усі радянські республіки мали однакову політичну систему, яка характеризувалася монопольною владою партії більшовиків та її регіональних осередків;

• власними силами подолати господарську кризу, яка виникла після імперіалістичної та громадянської війн, не могла жодна з республік;

• усі радянські республіки, крім РСФРР, не мали необхідної військової сили, щоб забезпечити безпеку радянської влади на місцях.

Процес уходження УСРР до складу нової держави, Радянського Союзу, мав кілька етапів.

I етап (травень 1919 - грудень 1920 pp.).

ВУЦВК прийняв постанову «Про об'єднання військових сил радянських республік» і звернувся до урядів інших радянських республік з пропозицією створити фронт для боротьби з контрреволюцією. 1 червня 1919 року в Москві відбулося засідання представників Росії, України, Білорусі, Литви, Латвії та Криму, на якому було прийняте рішення про створення військового союзу радянських республік (об'єднання збройних сил, транспорту тощо).

II етап (грудень 1920 - грудень 1922 pp.).

Між РСФРР та УСРР була підписана угода про військовий та господарський союз. Формально Україна вважалася суверенною країною, але Москва поступово брала під контроль політичне та економічне життя республіки.

Після завершення громадянської війни й початку мирного будівництва в керівництві Комуністичної партії точилися постійні дискусії про форми об'єднання нової радянської держави. У цій дискусії обговорювали варіанти:

• створення конфедерації республік без утворення єдиних державних структур;

• повного злиття України з Росією;

• «автономізації» (И. Сталін), тобто входження радянських республік до складу нової держави на правах автономії;

• утворення федеративної держави у формі добровільного союзу рівноправних республік (В. Ленін).

Формально за основу розбудови нової держави був прийнятий ленінський план «федерації», проте на практиці Й. Сталіну та його оточенню вдалося реалізувати ідею автономізації.

III етап (грудень 1922 - травень 1925 pp.).

30 грудня 1922 року в Москві відбувся І Всесоюзний з'їзд Рад, на якому від України були присутні 364 делегати. На з'їзді прийнято декларацію та підписано договір про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Столицею нової держави була проголошена Москва, перший союзний уряд очолив В. Ленін; був обраний ЦВК СРСР, який очолювали 4 голови — представники республік (від УСРР — голова ВУЦВК Г. Петровський, від РСФРР — М. Калінін, від Білоруської Соціалістичної Радянської Республіки — А. Черв'яков, від Закавказької Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки — Н. Нариманов). Засновниками СРСР стали РСФРР, УСРР, БСРР та ЗСФРР (Грузія, Вірменія, Азербайджан).

У січні 1924 року була затверджена перша Конституція Радянського Союзу. У травні 1925 року IX Всеукраїнський з'їзд Рад затвердив новий текст Конституції Радянської України, що законодавчо закріплювала входження республіки до складу СРСР. Конституція передбачала утворення в складі УСРР Молдавської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки. Конституційне оформлення Радянського Союзу завершилося.

Україна у складі Радянського Союзу

У складі Радянського Союзу Україна була другою за своїм значенням республікою. Вона охоплювала територію площею 450 тис. кв. км з населенням понад 26 млн. осіб. Столицею УСРР було обране м. Харків, адже вважалося, що Київ був тісно пов'язаний з національними урядами. Відповідно до нових радянських конституцій відбувалося розмежування повноважень між союзним центром та республіками:

• загальне керування життям союзної держави здійснював у Москві радянський уряд (Рада народних комісарів СРСР);

• для безпосереднього керівництва окремими галузями народного господарства й державного апарату створювалися народні комісаріати (наркомати).

Український радянський уряд на території республіки поширював свою юрисдикцію на:

• сільське господарство,

• внутрішні справи,

• правосуддя,

• освіту,

• охорону здоров'я,

• соціальне забезпечення.

Він ділив свої повноваження (5 наркоматів) із союзним центром:

• у галузях виробництва продуктів харчування,

• у сфері забезпечення робочою силою,

• у фінансових справах,

• у сфері контролю,

• у галузях народного господарства.

До компетенції союзного уряду входили:

• зовнішня політика,

• зовнішня торгівля,

• армія і флот,

• транспорт,

• зв'язок.

В умовах тоталітарного правління И. Сталіна значно посилилася тенденція до обмеження прав союзних республік і фактичної втрати суверенітету.

Сталінська індустріалізація України.

Перехід до форсованої індустріалізації

Темпи зростання народного господарства в роки непу не задовольнили керівництво. Після смерті В. Леніна Й. Сталін перетворився на одноособового лідера партії й держави. На зміну ленінському гаслу про початок світової комуністичної революції було прийняте гасло перетворення країни на військовий табір в умовах капіталістичного оточення й підготовки нападу імперіалістів на Радянський Союз.

1929 року на Пленумі ЦК ВКП(б) ухвалено рішення: «Будь-якою ціною прискорити розвиток машинобудування та інших галузей важкої промисловості». Широким масам комуністів Й. Сталін заявляв: «Ми відстали від передових країн на 50-100 років. Ми повинні пробігти цю відстань за 40 років. Або ми зробимо це, або нас зімнуть».

У грудні 1925 року відбувся XIV з'їзд ВКП(б), який проголосив курс країни на індустріалізацію. У грудні 1927 року XV з'їзд партії підкреслив необхідність прискорення індустріалізації народного господарства. Одночасно була розпочата перша п'ятирічка (1928-1932 pp.).

Під час сталінської індустріалізації ставилися завдання:

• перетворити аграрну країну на могутню індустріальну державу;

• здобути техніко-економічну незалежність СРСР;

• забезпечити всебічну обороноздатність Радянського Союзу, перетворити його на наймогутнішу державу світу.

Здійснюючи індустріалізацію, радянський уряд не міг сподіватися на зовнішню допомогу, тому джерелами індустріалізації в СРСР стали:

• пріоритетне фінансування галузей важкої промисловості за рахунок легкої та харчової;

• продаж сільськогосподарської продукції та сировини й одержання валютних надходжень для індустріалізації;

• усебічне застосування командно-адміністративних важелів управління народним господарством і державою;

• використання безкоштовної праці в'язнів сталінських таборів (пізніше ГУЛАГу);

• розгортання соціалістичного змагання в усіх галузях народного господарства.

В умовах індустріалізації відбулася зміна ринкових методів управління економікою доби непу на командно-бюрократичні. Урядові діячі заявляли: «Спочатку завод, а потім місто, спочатку — верстати, вугілля, нафта, а потім будемо піклуватися про життя й школи».

Ігноруючи економічні закони розвитку народного господарства, комуністи вдавалися до «підхльостування» країни, як висловлювався сам И. Сталін. Безладне втручання в планові показники назвали «сталінським стрибком». Сам кремлівський керівник коригував затверджені народногосподарські показники. Наприклад, Й. Сталін збільшив планову цифру виплавки чавуну до 17 млн. т (замість 10 млн. т за планом), виробництва тракторів — до 170 тис. (планувалося 55 тис), виробництва автомашин — до 200 тис. (планувалося 100 тис). На 100% збільшувалися завдання для працівників кольорової металургії та сільськогосподарського машинобудування.

«Підхльостування» економіки дорого обійшлося країні. Темпи розвитку індустрії знизилися з 23,7% у 1928-1929 pp. до 5% у 1933 році. Сталінське керівництво звичайно не збиралося переймати на себе провини за прорахунки в індустріальному розвитку. Часті аварії на виробництві, псування техніки, каліцтво й загибель людей через «штурмівщину» на виробництві пояснювалися народу як «диверсії», «саботаж», «контрреволюційна троцькістська діяльність».

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти