Ідея «Енеїда»: висміювання українських панів і чиновників, козацьких старшин, їх паразитичного життя, обжерливості, пияцтва, нікчемних сварок і водночас уславлення патріотизму, вірності обов’язку, мужності, товариської солідарності (Еней, троянці, Низ та Евріал).

Основна думка: засобом сміху викрити і засудити негативні соціальні явища суспільства к. ХVІІІ ст.— поч. ХІХ ст.

Жанр «Енеїда»: бурлескно-травестійна поема; віршовий розмір – ямб.

Проблематика «Енеїда»

• соціальна нерівність;

• патріотизм народних мас;

• виховання майбутнього покоління;

• дружба і ворожість;

• любов і ненависть;

• людяність і моральна нікчемність.

Головні герої «Енеїда»

Олімпійські боги:

• Зевс (Зевес або Юпітер) — верховний бог, бог блискавки і грому.

• Юнона (Гера) — богиня шлюбу, його дружина.

• Венера (Афродита) — богиня кохання, побічна дочка Зевса, мати Енея.

• Еол — бог вітрів, брат Зевса.

• Нептун — бог моря, брат Зевса.

• Вулкан — бог вогню, покровитель ковалів, чоловік Венери.

• Меркурій — бог торгівлі, посланець богів, син Зевса.

Земні герої: Еней — троянський цар, син Венери й Анхіза. Анхіз — цар Трої, батько Енея. Низ та Евріал — троянські воїни. Дідона — цариця Карфагена. Латин — цар Латинської землі. Амата — його дружина. Лавінія (Лавіся) — їх дочка. Турн — цар рутульський. Еванд — цар аркадський. Палант — його син. Сівілла — жриця бога сонця Феба.

Короткий зміст «Енеїда»

Частина І. Початок подорожі Енея. Гостювання в Дідони. Буря на морі. Відвідини Енея із Сівіллою.

Частина ІІ. У Сіцілії. Поминки по батькові Енея Анхізу. Пожежа (горить троянський флот).

Частина ІІІ. На землі Кумській. Зустріч Енея із Сівіллою, вони подорожують на той світ (опис пекла, раю). Зустріч із батьком Анхізом.

Частина ІV. У Латинській землі. Вивчення троянцями латинської граматики. Обмін подарунками Енея із царем Латином. Підготовка до війни, її початок.

Частина V. Війна між троянцями і рутульцями. Героїчний подвиг Низа та Евріала. Частина VІ. Продовження війни. Поєдинок Турна з Енеєм. Перемога Енея.

Композиція «Енеїда»

Твір містить шість частин, які змістовно пов’язані з подорожжю Енея і тими пригодами, що трапилися з ним.

Експозиція: знайомство з Енеєм і його ватагою троянців, які нагадують козаків-запорожців, з їх завзяттям, хоробрістю, веселими звичаями і войовничим настроєм.

Зав’язка: подорож Енея з троянцями у пошуках Італії.

Кульмінація: битва Енея з Турном, в результаті якої боги також розділились на два загони.

Розв’язка: перемога Енея над Турном, бо Зевс зглянувся на героя і став на його бік: Живе хто в світі необачно, / Тому нігде не буде смачно, / А більш, коли і совість жметь.

Сюжет «Енеїда»

У творі накладаються дві сюжетні лінії:

• основна — реальні мандри запорозьких козаків після зруйнування Січі;

• канва сюжету поеми Вергілія.

Перша сюжетна лінія домінує над другою через образну систему твору. Звідси — історично обґрунтовані висновки про характери героїв як національних типів, а конкретно — як запорозьких козаків.

Сюжет «Енеїди» майже відтворює сюжет Вергілієвої «Енеїди». Після зруйнування Трої Еней разом з уцілілими троянцями шукає Італію. Сім років злостиві боги водили їх морем. Коли троянці прибувають до Італії, їх зустрічають гостинно. Еней хоче одружитися з дочкою місцевого царя Латина Лавінією, але того ж__прагне Турн, цар рутульців. Турнові допомагають цариця Амата, дружина Латина, і цар Евандор. Боги також розділились на два загони: одні — на боці Енея, інші — Турна. Однак Еней перема- гає Турна в бою і стає чоловіком Лавінії.

Особливості твору «Енеїда»

«Енеїда» — енциклопедія життя українського народу. Легко і невимушено вплітаються у сюжет поеми описи різних аспектів життя українця. У поемі зібрано велику й цінну етнографічну, етнологічну і фольклорну інформацію. У структурі поеми описано народні вірування, звичаї, ігри, обряди, справи, побут, кухню й одяг. І. Котляревський з гумором описує порядки в судах, війську, канцеляріях. Місце у поемі знайдено й розповіді про влаштування українських шкіл. У поемі відбито народну мову періоду Гетьманщини, у ній наводяться зразки не тільки мови суто народної, але й мови, притаманної козацькій верхівці, фактично новоутвореному українському дворянству. Українське присутнє у поемі в усьому. Етнічна картина Європи й Азії у поемі також проходить через «українізацію». Еней-козак зустрічає в античному світі знайомі йому сучасні народи: гішпанців, прусів, татарву, ляхів, турчинів. У поемі минуле стало сучасним, сучасне — минулим, героїчне — побутовим, а побутове — піднесено-урочистим.

П’єса «Наталка Полтавка» (1819)

Автор: Іван Котляревський

Перша постановка: 1919 р Полтавський театр

Літературний рід: драма

Жанр: соціально-побутова драма (за визначенням автора - малоросійська опера)

Тема: зображення життя й побуту українських селян на початку XIX ст; вірність у коханні людей з народу.

Ідея: оспівування духовної величі людини з народу.

Тематика: зображення побутових суперечностей українського села, соціальної нерівності та безправ'я трудящих, показ життя селян, бурлаків, чиновників, відтворення звичаїв, пісень.

Основний конфліктзумовлений становою і майновою нерівністю.

Основний мотив твору: розлука дівчини з коханим-бідняком та можливе одруження з осоружним багачем.

Головні герої: Наталка Полтавка, її коханий Петро і мати Горпина Терпелиха, возний Тетерваковський , виборний Макогоненко, бурлака Микола.

Композиція: дві дії

Сюжет:

Зав'язка сюжету: зустріч Наталки з возним, який пропонує їй вийти за нього заміж. Наталка давно кохає наймита Петра, який перебуває на заробітках через лиху долю та відмову Наталчиного батька віддати за нього дочку. Дівчина відповідає: «Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду» і закінчує народним прислів'ям: «Знайся кінь з конем, а віл з волом», натякаючи на їхню станову нерівність.

Розвиток дії: багатому возному допомагає заможний виборний Макогоненко, а бідному Петрові - бурлака Микола. Наталка погоджується на шлюб з возним задля покращення матеріального становища сім'ї: її мати Терпилиха мріє про багатого зятя. Микола влаштовує побачення Наталки з Петром, який повернувся із заробітків.

Кульмінація: Наталка категорично відмовляється стати дружиною возного. Петро радить підкоритися матері й пропонує коханій усі зароблені ним гроші.

Розв'язка: розчулений таким актом самопожертви, возний зрікається Наталки на користь благородного парубка, бо розуміє, що Наталки йому не втримати.

Усього в тексті налічується 22 пісні (хоча занумеровано 19).

Над музичним оформленням п'єси працювали Микола Лисенко, Анатолій Барсицькии, Алоїз Єдлічка, Опанас Маркович, Микола Васильєв, Володимир Йориш та ін. У 1890 р. М. Лисенко поклав твір на музику, і його опера "Наталка Полтавка" стала шедевром світового мистецтва.

«Наталка Полтавка» І. Котляревського започаткувала нову українську драматургію й повела її шляхом народності до вершин світової драматургії.

ГРИГОРІЙ КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО

(ГРИГОРІЙ ФЕДОРОВИЧ КВІТКА)

(1778 – 1843)

Повість «Маруся» (1832)

Автор: Григорій Квітка-Основ'яненко

Рік: 1832

Літературний напрям: сентименталізм

Літературний рід: епос

Жанр: сентиментально-реалістична повість

Тема: зображення життя і побуту українського народу, відтворення високої моральної чистоти.

Ідея: засудження соціальної нерівності; уславлення гуманізму, чесності, щирості, доброти, палкого кохання та вірності.

Джерела написання: дійсність українського села кінця XVIII - початку ХІХ ст., фольклор.

Головні герої: Маруся, Василь, Наум Дрот (батько Марусі), його дружина Настя (мати Марусі), Олена (подруга Марусі).

Сюжет: Маруся та Василь закохані один в одного і хочуть одружитися. Але на заваді планам стає батько Марусі, сільський багач, який не хоче віддати свою дочку за сироту, до того ж рекрута. Василь іде на заробітки, щоб відкупитися від солдатчини. У цей час Маруся сильно хворіє і врешті-решт помирає. Василь повертається із заробітків, іде в монастир, де помирає від туги за коханою.

"Маруся" - перша українська повість.

Уперше повість надрукована у книзі "Малоросійські повісті". Твір характеризується майстерним змалюванням побуту, звичаїв, обрядів та докладним описом пейзажів, він має вільну побудову та багато ліричних відступів. У тексті твору автор вживає зменшено-пестливі слова, щоб додати тону розповіді розчуленості.

Літературознавці знаходять у повісті вади, наприклад:

надмірна чутливість;
ідеалізація патріархального устрою.

ТАРАС ШЕВЧЕНКО

(1814 – 1861)

Поема «Катерина» (1839)

Автор: Тарас Шевченко

Рік: 1838

Літературний рід: ліро-епос

Жанр: реалістична соціально-побутова поема

Провідна думка: зображення трагедії жінки-покритки та дитини-безбатченка, зумовленої кріпосницьким суспільним ладом

Композиція: 5 розділів:

звернення до дівчат-селянок;
народження нешлюбного сина;
прощання з батьками;
поневіряння Катерини на чужині;
зустріч із спокусником-офіцером і смерть Катерини

Сюжет:

Експозиція: пролог-звернення поета, в якому він застерігає дівчат не кохатися із москалями; кохання і розлучення Катерини з офіцером.

Зав’язка: Катерина за наказом батьків іде з рідної домівки.

Кульмінація: героїня зустрічається з москалем; вона накладає на себе руки.

Розв’язка: епілог — доля Івася-байстря, його випадкова зустріч з «батьком».

Проблематика:

любов і страждання;
батьки і діти;
моральні закони тогочасного суспільства, їх порушення;
честь і безвідповідальність;
крах ілюзій

Поема написана незабаром після викупу Т. Шевченка з кріпацтва. На допиті в ІІІ відділі поет сказав: "Первое мое стихотворение под названием "Катерина" посвящено Жуковскому, которое возбудило энтузиазм в малороссиянах, и я стал продолжать писать стихи, не оставляя живописи".

Поема «Гайдамаки» (1841)

Автор: Тарас Шевченко

Рік: 1839 - 1841

Літературний рід: ліро-епос

Жанр: ліро-епічна поема (революційно-романтична, соціальна, історико-героїчна; перший український історичний роман у віршах)

Тема: показ лицарської звитяги українців під час національно-визвольного руху проти свавілля шляхти й корчмарів, зображення сили й працьовитості українського народу, його волелюбності і моральної краси.

Ідея: звеличення національно-визвольного руху України та лицарів Коліївщини, осуд шляхетського свавілля; заклик до знищення національного і соціального гніту.

Головні герої: Ярема Галайда, Оксана - кохана дівчина Яреми, Максим Залізняк, Іван Гонта, гайдамаки, конфедерати, титар (батьку Оксани), Лейба (корчмар), кобзар Волох, ксьондз, підліток-гайдамак, Ґонтині діти.
Джерела створення: народні легенди, перекази, пісні про гайдамаків; розповіді діда Івана Швеця; мемуари, наукові праці, художні твори.

Композиція: два вступи, десять розділів, епілог, післямова (хоч і називається вона «Передмова»).

Сюжет: дві сюжетні лінії - розгортання селянського повстання і особисте життя Яреми Галайди та пов'язаних з ним персонажів.

Інтродукція: розповідається про політичний стан Польської держави, де зародився гайдамацький рух; розкриваються причини повстання.

Галайда: знайомство з Яремою та його коханою Оксаною.

Конфедерати: цієї ж ночі до Лейби прийшли конфедерати,він сказав, що в нього немає «ні шеляга», а багато червонців зберігається в костьолі у вільшанського титаря. Ще у титаря є гарна дочка Оксана, «як панночка». Конфедерати залишили корчмаря і поїхали у Вільшану.

Титар: Ярема чекає на Оксану у Вільшані біля гаю. Він дуже переймається, чи прийде кохана. Приходить Оксана: вона забарилася через те, що занедужав її батько. Ярема розповідає Оксані про те, що хоче пристати до гайдамаків. Закохані уявляють собі майбутнє. Тим часом конфедерати вимагають у титаря гроші, а той мовчить. Ляхи закатували титаря. У хату вбігає у хату, бачить мертвого батька і знепритомнює. Конфедерати забирають її з собою.

Свято в Чигирині: автор тужить за гетьманським ладом в Україні. Гайдамаки збираються біля Чигирина, щоб освятити ножі.

Треті півні: загальнонародне повстання почало; Ярема приєднується до гайдамаків.

Червоний бенкет: повстання розгортається. Ярема дізнається про смерть титаря і про зникнення Оксани. Він записується в гайдамаки.

Гупалівщина: повстання охопило всю Україну. Повстанці мандрують Україною. Якось вони зустрічаються з підлітком з Керелівки.

Бенкет у Лисянці: жорстока помста ляхам у Лисянці. Гайдамаки влаштовують бенкет після різні. Ярема впізнає перевдягненого в козака Лейбу. Той розповідає йому, що ляхи тримають Оксану в будинку за мурами. Ярема встигає врятувати кохану перед тим, як повстанці починають палити по будинку з гармат. Він везе її до Лебедина.

Лебедин: Оксана знаходиться в монастирі під наглядом черниці. Ярема з Оксаною обвінчалися, але хлопець одразу поїхав бити ляхів.

в Умані: повстання продовжується. Гонта вірний присязі власними руками вбиває двох своїх синів. Гонта ховає своїх синів у степу.

Епілог: продовження постання. Розповідається, як склалася доля гайдамацьких ватажків після придушення повстання.

"Гайдамаки" - це найбільша за розміром поема Т. Шевченка
Білецький назвав поему "Гайдамаки" «драматичною ораторією»

У поемі оспівано велике народно-визвольне повстання на Правобережній Україні 1768 р., відоме під назвою Коліївщина. Повстання було викликане жорстоким феодально-кріпосницьким та національно-релігійним гнобленням українського селянства польською шляхтою, примусовим впровадженням унії. У першодруку (окреме видання 1841 р.) поема мала присвяту конференц-секретареві Академії мистецтв В. І. Григоровичу (1786-1865) на пам'ять про 22 квітня (ст. ст.) 1838 р. - день викупу Т. Шевченка з кріпацтва.

Поема «Кавказ» (1845)

Автор: Т. Шевченко

Рік: 1845

Літературний рід: ліро-епос

Жанр: сатирична поема з елементами лірики

Тема: викриття загарбницької політики російського самодержавства, реакційної ролі церкви й дворянської моралі.

Ідея: співчуття поневоленим, схвалення патріотичної, мужньої боротьби горців, утвердження безсмертя народу; заклик до об'єднання зусиль народів для боротьби проти спільного ворога - російського царату.

Сюжет:

Експозиція: романтичне зображення величних Кавказьких гір; розповідь давньогрецького міфу про Прометея.

Зав’язка: роздуми автора над стражданнями, приниженням народу від жорстоких гнобителів та засудження бездіяльності людей у зв’язку з цим.

Кульмінація: монолог-звернення колонізатора до горця.

Розв’язка: інтимний реквієм по загиблому другові Якову де Бальмену, вбивця якого царизм, а зовсім не горці.

Віршовий розмір: значна частина сатири написана чотиристопним ямбом

І. Франко назвав «Кавказ» огненною поемою.

Поема присвячена Я. П. де Бальмену (1813-1845) - офіцеру, художникові-аматору. Т. Шевченко зблизився з ним влітку 1843 р. на Полтавщині, де Я. П. де Бальмен перебував тоді у відпустці. У 1845 р. Я. П. Бальмен, який служив у діючій армії на Кавказі, загинув у бою.

Поема «Сон (У всякого своя доля…)» (1844)

Автор: Тарас Шевченко

Рік: 1844

Підзаголовок: "Комедія"

Літературний рід: ліро-епос

Жанр: сатирична поема, поема-інвектива

Провідний мотив: засудження справжньої суті російського імперського режиму.

Головні ідеї: засудження кріпосництва та самодержавства в Росії; викриття аморальності паразитизму та вірнопідданства, заклик до людської гідності, пробудження національної свідомості.

Епіграф: «Дух истины, его же мир не может прияти, яко не видит его, ниже знает его.»

Композиція: поема орієнтовно розмежовується на такі частини:

пролог;
покріпачена Україна;
сибірські нетрі;
самодержавний Петербург;
прийом у царських палатах;
видіння над Невою;
вранішня столиця;
другий прийом у палатах.

Сюжет:

Експозиція: пролог, в якому Шевченко роздумує над тим, що у кожної людини своя доля; зображення соціальних й моральних гріхів, які процвітають в країні.

Зав’язка: п’яний ліричний герой лаштується до сну і врешті-решт летить до неба.

Розвиток подій: зображуються картини життя у часи, коли простий люд був покріпачений самодержавством.

Кульмінація: сатирично висміюються кати і грабіжники народу.

Розв’язка: «Не здивуйте, / Брати любі, милі, / Що не своє розказав вам, / А те, що приснилось».

І. Франко: «Сон» — це, безперечно, перший в Росії сміливий і прямий удар на гниль і неправду кріпацтва».

Послання «І мертвим, і живим, і ненародженим…» (1845)

Літературний рід: ліро-епос.

Жанр: послання.

Вид лірики: патріотична (громадянська).

Провідні мотиви: критика української еліти, яка зневажає український народ, і заклик до соціального примирення заради відродження нації.

Про твір: до жанру послання Т. Шевченко звернувся, щоб через пересторогу й прохання пробудити в українців почуття національної гідності й честі. Отже, твір був написаний із наміром змінити підневільне становище України. Саме послання «І мертвим, і живим, і ненарожденним…» стало тим Шевченковим твором, який найбільше цитують, адже багато рядків з нього стали афоризмами: «В своїй хаті своя й правда,//і сила, і воля», «Нема на світі України,// Немає другого Дніпра», «Одцурається брат брата //і дитини мати», «Якби ви вчились так, як треба, //Той мудрість би була своя», «І чужому научайтесь, //Й свого не играйтесь»…

Лицемірство панівної верхівки Т. Шевченко викриває із самого початку твору — з епіграфа: «Коли хто говорить: люблю Бога, а брата свого ненавидить, — лжа оце». Ліричний герой послання тяжко переживає трагічну ситуацію покріпаченої України, свої емоції він не приховує: «Тілько я, мов окаянний, //1 день і ніч плачу».

Цікавим є образ автора в поемі-посланні, процитуємо з цього приводу дослідника творчості Т. Шевченка В. Смілянську: «Цей образ неоднозначний: «автор» обертається до читача обличчям то юродивого — печальника за людей («Тілько я, мов окаянний,//1 день і ніч плачу //На розпуттях велелюдних»), то пророка («Схаменіться! Будьте люди, // Бо лихо вам буде»), то апостола-проповїдника («І чужому научайтесь»), загалом — поета-громадянина, патріота, чиє серце розтяла розколина, яка зруйнувала націю. Кожна з іпостасей автора творить емоційний ореол скорботи, прокляття, апокаліптичної погрози, іронії та сарказму, любові й надії».

Композиційно поема поділяється на п’ять частин: епіграф; вступ, у якому ліричний герой закликає тогочасну інтелігенцію полюбити свій народ, не бути байдужою до долі України; у наступній частині ліричний герой критикує тогочасну українську еліту; далі йде узагальнення й проповідницький монолог автора; у кінці лунає заклик до інтелігенції повести народ праведним шляхом.

У згаданих вище афоризмах сконденсовано головні проблеми тогочасної дійсності.

В своїй хаті й своя правда, і сила, і воля. Цими рядками автор констатує: український народ має всі підстави для формування незалежної держави, адже він має свою мову, культуру, велику історію. Саме тому у творі засуджуються ті дворяни, які шукають передової культури в чужих краях.

Нема на світі України, немає другого Дніпра. Свій рідний край треба любити всім серцем і помислами, адже батьківщина одна, як і Дніпро. Ці рядки й кілька наступних є інвективою — прийомом, що полягає в гостросатиричному викритті певних осіб чи соціальних явищ: «А ви претеся на чужину //Шукати доброго добра».

Одцурається брат брата //І дитини мати. У цьому афоризмі звучить страшне передбачення майбутніх діянь провідної верстви: «гірше ляха» розіпнуть Україну «свої діти». Свій полемічний запал ліричний герой спрямовує передусім на українську інтелігенцію, бо саме в її руках майбутня доля України.

Якби ви вчились так, як треба,//То ймудрість би була своя. Це слова з третьої частини поеми-послання, у якій автор звертається до українських інтелігентів-раціоналістів. У ній привертає увагу вислів «німець узловатий». Що означає характеристика «узловатий»? З цього приводу цікавими є спостереження В. Пахаренка: «Річ у тім, що раціоналізм — типова риса саме німецького національного характеру. Зрештою, відомий життєвий поштовх до створення цього символу: на початку 1840-х років молоді друзі Шевченка — київські студенти — захоплено читали німецьких філософів-атеїстів Фейєрбаха й Штрауса. Отже, — це бездушний холодний розум. «Куций», бо з відсіченою душею, короткий, обрубаний. «Узловатий» — такий, що заплутує вузлами, суть думки якого важко зрозуміти».

/ чужому научайтесь, й свого не цурайтесь. Цей крилатий вислів налаштовує передусім цінувати й знати своє, у той же час брати все найкраще від інших народів, але лише те, що не заперечує національних пріоритетів. Отже, треба вчитися так, щоб «розкрились високі могили //Перед вашими очима».

У кінці поеми-послання поет благає: «Обніміте ж, брати мої,// Найменшого брата», бо в основі української душі є любов до людини, заповідана Ісусом.

Вірш «Заповіт» (1845)

Автор: Т. Шевченко

Рік: 1845

Літературний рід: лірика

Жанр: ліричний вірш

Вид лірики: громадянська

Провідний мотив: заклик до повалення експлуататорського ладу й розбудови нового вільного суспільства.

Віршовий розмір: хорей

Форма: монолог

Композиція: 6 строф, які об'єднані попарно й поділяються на три частини, кожна з яких має свою провідну думку.

Кульмінацією думок і вибухом пристрасті поета є рядки:

...вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.

В автографі заголовка не було. У першому посмертному виданні "Кобзаря" (1867) вірш одержав "Заповіт", яка стала традиційною.

За мотивами "Заповіту" Т. Шевченка написано багато творів: М. Рильський «Слово про рідну матір», М. Танк «Заповіт», М. Тихонов «Слово на Тарасовій горі в Каневі» та ін.

На слова й мотив «Заповіту» написано понад 50 музичних творів: хори М. Лисенка, М. Вербицького, Г. Гладкого, К. Стеценка, О. Кошиця, Я. Степового, Л. Ревуцького; кантати С. Людкевича, Б. Лятошинського, симфонічні поеми і т.д.

Вірш «Мені однаково…» (1847)

(із циклу «В казематі»)

Автор: Тарас Шевченко

Рік: 1847

Літературний рід: лірика

Жанр: ліричний вірш (медитація)

Вид лірики: громадянська

Провідний мотив: патріотичні почуття відповідальності за Батьківщину.

Композиція: вірш умовно поділяється на 2 частини: І - 18 рядків, ІІ - останні 5 рядків

Віршовий розмір: ямб

Цикл "В казематі" написаний під час слідства над учасниками Кирило-Мефодіївського братства, коли Т. Шевченко з 17 квітня по 30 травня 1847 року був ув'язнений у казематі ІІІ відділу.

«Мені однаково...» - це твір-маніфест про прометеївську самопожертву в ім'я невмирущості української нації, щастя народу.

ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ

(1819 – 1897)

Роман «Чорна рада» (1857)

Підзаголовок: "Хроніка 1663 року"
Автор:П. Куліш
Рік: 1857
Літературний рід: епос
Жанр: історичний роман, роман-хроніка
Тема: розповідь про Чорну раду, що відбулася в Ніжині в 1663 році
Ідея: заклик до єднання, цілісності України; утвердження думки, що тільки свідома українська інтелігенція має бути панівним класом суспільства.
Джерела роману: "История Малороссии" М. Маркевича, "История Малой России" Д. Бантиш-Каменського, літопис Самовидця.
Головні герої: полковник Іван Шрам, Петро Шрам, козак Михайло Черевань, його дочка Леся, Кирило Тур, Павло Тетеря, Яків Сомко, Іван Брюховецький, Васюта, Матвій Гвинтовка, Вуяхевич.
Дві сюжетні лінії - соціальна і любовна.
Відхилення від історичних фактів: опис подорожі полковника Шрама, його перебування на хуторі Хмарище, зустріч його сина Петра з Лесею, двобій Петра з Кирилом Туром, переживання Лесі через коханого.

Проблематика:

Історична доля України
Взаємини між панством та біднотою
Стосунки між Україною та Росією
Вірність обов'язку, козацька честь
Місце Запорозької Січі в історії України
Любов і ненависть
Вірність і зрада
Батьки і діти
Історична постать і сучасність
Цінність людського життя
"Усякому єсть своя кара і награда од бога"

Композиція: 18 розділів.

МАРКО ВОВЧОК

(МАРІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА ВІЛІНСЬКА)

(1833 – 1907)

Розвиток дії

Кульмінація: Катря накладає на себе руки (топиться у Дніпрі) через смерть коханого.

Розв’язка: М. Гримач страждає через втрату старшої дочки.

Оповідання "Максим Гримач" увійшло в збірку Марко Вовчок "Народні оповідання", видану П. Кулішем у 1857 році.

ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ

(ІВАН СЕМЕНОВИЧ ЛЕВИЦЬКИЙ)

(1838 – 1918)

ПАНАС МИРНИЙ

(ПАНАС ЯКОВИЧ РУДЧЕНКО)

(1849 – 1920)

Частина друга

VIII. Січовик: Історія села Піски (козаки стають хліборобами, історія родини Максима Ґудзя).

IX. Піски в неволі: приїжджає генерал Польський; закріпачення селян; Лейба – шинкар; помирає Мирон Ґудзь.

X. Пани Польські: у Піски приїжджає генеральша, гучні вечірки, одружуються її дочки; дівчина Уляна доводить генеральшу до смерті; приїжджає старший панич – Василь Семенович, а потім молодший – Степан.

XI. Махамед: дитинство і юність Максима Ґудзя, смерть його батьків.

XII. У москалях: Максим – москаль. XIII. Максим – старшим: Максим отримує більш високе звання, одружується на Явдошці і повертається у Піски.

Частина третя

XIV. Нема землі: у Чіпки відбирають землю, Чіпка йде до Пороха.

XV. З легкої руки: розмова з секретарем суду Чижиком, який просить хабар; пиятика Чіпки і Пороха; Чіпка повертається додому.

XVI. Товариство: Чіпка знайомиться і починає дружити з Матнею, Лушнею й Пацюком; Мотря живе у сусідки; Чіпка пропиває майно.

XVII. Сповідь і покута: Чіпка відкриває душу Грицьку Чупруненку й Христі; дарує їм снопи; Матня, Лушня і Пацюк докоряють йому.

XVIII. Перший ступінь: план пограбування хліба у пана; розмова з Гершком щодо його продажі. XIX. Слизька дорога: Чіпка вбиває сторожа і потрапляє у чорну; Христя хвилюється за Чіпку; Чіпку і товариство відпускають.

XX. На полі: звістка, що піщани звільняються від кріпацтва, але мають відпрацювати ще два роки; обурення селян; придушення бунту.

XXI. Сон у руку: Чіпці сниться вбивство сторожа, його мучать докори сумління.

XXII. Наука не йде до бука: Мотря повертається додому; Чіпка працює по господарству; відновлюється дружба Чіпки і Грицька; у Пісках поширюються чутки щодо крадіжок.

Частина четверта

XXIII. Невзначай свої: зібрання злодії вночі у Максима Ґудзя.

XXIV. Розбишацька дочка: Чіпка розмовляє з Галею і дізнається, що її хочуть видати за москаля Сидора.

XXV. Козак – не без щастя, дівка – не без долі: за гроші Чіпка вмовляє Сидора відмовитися від Галі, всій роті виставляє могорич і домовляється про сватання Галі з Грицьком.

XXVI. На своїм добрі: сватання Галі та оглядини в Чіпки; їх вінчання і гучне весілля; Галя переїжджає до Чіпки; радісне й щасливе життя молодих; дружба Грицькової й Чіпчиної родини; Чіпка будує нову оселю; у Чіпки новий промисел (перепродує полотно).

XXVII. Новий вік: пореформене нове життя; історія життя Шавкуна, який після смерті пана Василя Семеновича Польського прибрав до своїх рук цілий повіт; Чіпку як господаря поважають піщани; вибирають Чіпку в земство.

XXVIII. Старе – та поновлене: Чіпку обирають в управу; компромат на Чіпку за колишні злодіяння (у давній нерозкритій судовій справі підозра на убивство сторожа й крадіжку пшениці в пана Польського); губернатор відсторонює Чіпку від управи «по неблагонадежности»; Чіпка гнівається; смерть Максима Ґудзя.

XXIX. Лихо не мовчить: Максим Ґудзь помирає, а Явдоха продає хутір і переїжджає до Чіпки; Мотря і Явдошка постійно сваряться; Чіпка знову сходиться з Матнею, Лушнею і Пацюком; Явдоха помирає.

XXX. Так оце та правда!: товариство під керівництвом Чіпки вирізає родину Хоменка; Галя накладає на себе руки; Мотря повідомляє про злочин сина у волость; Чіпку арештовують; Чіпку ведуть до Сибіру через Піски.

Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» суттєво вирізняється від творів тієї доби тим, що події в ньому відбуваються впродовж величезного відтинку часу. Але, незважаючи на це, хронометраж в епічному полотні залишається суто романним, тобто умовним, хоча і прив’язується до історичних подій. Наприклад: знищення Запорозької Січі, запровадження кріпацтва, реформа 1861 року. В тексті поєднано різноманітні види часу.

Кожна з історичних віх не минає безслідно ні для окремих людей, ні для народу в цілому, дозволяє розкрити індивідуальні трагедії в контексті трагедії типових. Саме тому Олександр Білецький назва цей твір соціальним романом-хронікою. Композиція роману розгортається двома сюжетними лініями (Чіпка та Максим Ґудзь), ускладнюється такими поза сюжетними елементами, як екскурси в минуле, авторськими відступами, пейзажами, портретами. З цієї причини той же академік О. Білецький так охарактеризував роман: «будинок з багатьма прибудовами і надбудовами, зробленими неодночасно і не за строгим планом».

ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ

(ІВАН КАРПОВИЧ ТОБІЛЕВИЧ)

(1845 – 1907)

ІВАН ФРАНКО

(1856 – 1916)

Поема «Мойсей» (1905)

"Другий "Заповіт"" (Ю. Шевельов)

Автор: Іван Франко

Рік: 1905

Літературний рід: ліро-епос

Жанр: філософська поема

Тема: зображення "смерті Мойсея як пророка, не признаного своїм народом".

Ідея: визволення українського народу з-під колоніального гніту як головна мета.

Головні герої: ліричний герой, пророк Мойсей, новий поводир Єгошуа, Єгова (Бог), Авірон та Датан - супротивники Мойсея, єврейський народ, Азазель (демон пустелі)

Композиція: пролог і двадцять пісень

Віршовий розмір: Анапест; пролог – ямб

Проблематика:

Буття особи і нації
Воля і рабство
Життя і смерть

Сюжет: Сорок років блукає єврейський народ і шукає землю обітовану, але серед них виникає зневіра. Наростає конфлікт між пророком і народом, який, підбурюваний демагогами Авіроном і Датаном, не розуміє Мойсея, не бажає йти з ним до мети. Датан і Авірон підбурюють інших кидати в Мойсея камінням. Мойсей на майдані виголошує промову застерігає народ від Божого гніву, розповідає притчу про терен і пояснює її. Юрба виганяє його з табору. Мойсей звертається до Єгови, але йому відповідає Азазель. Він доводить, що справа життя Мойсея марна. Мойсей починає сумніватися, і в цей момент з'являється Єгова.

Він каже, що Мойсей ніколи не ступить на обіцяний край, а тільки побачить його. Серед єврейського народу з'являється новий поводир - Єгошуа, який закликає народ до походу за нове суспільство.

Поема "Мойсей" написано в річищі неоромантичної стильової течії. Франко по-новому трактує проблему волі і рабства, яка набуває філософського виміру. Розповідач переконливо зображує, що духовне поневолення набагато страшніше за фізичне рабство. Поема "Мойсей" була написана під враженням скульптурою Мойсея Мікеланджело Буонарроті в Римі.

Вірш «Гімн» (1880)

(із збірки «З вершин і низин»)

Автор: Іван Франко

Збірка: "З вершин і низин", розділ ''De Profundis''

Рік: 1880

Літературний рід: лірика

Жанр: гімн або вірш-алегорія

Провідний мотив: безсмертний волелюбний дух народу бореться за свободу, темним силам не подолати цей дух.

Віршовий розмір: чотиристопний хорей з пірихієм

Римування: суміжне

"Гімн" був програмою для покоління "молодої України". Вірш - це гімн безсмертному волелюбному духу, який є силою, що "тіло рве до бою,/Рве за поступ, щастя й волю." Поезію проймає загальнолюдський пафос: на своєму прапорі каменярі несуть вільну думку, науку і волю. Символічного значення набуває й ліричний герой, який уособлює могутнього архангела, месію, пророка, поета. Він постає перед нами вічним мандрівником, який ходить світом і пробуджує в людях бунтівний дух проти кривди і незгоди. Вірш покладений на музику Миколою Лисенком.

Теорія літератури

Сентименталізм
Напрям у європейській літературі, другої половини XVIII — початку ХІХ ст., що характеризується прагненням, відтворити світ почуттів простої людини й викликати співчуття читача до героїв твору. Сентименталізм розвивався як утвердження чуттєвої, ірраціональної стихії в художній творчості на противагу жорстким, раціоналістичним нормативам класицизму та властивому добі Просвітництва культу абсолютизованого розуму. Сентименталізм дістав свою назву від роману англійського письменника Л. Стерна «Сентиментальна подорож по Франції та Італії» (1768). Поступово сентименталізм запанував і в інших жанрах, змінивши жанрову систему сучасної йому літератури. Сентименталізм відкидає класицистичний поділ жанрів на «високі» і «низькі», усі вони стають рівноправними. Письменники-сентименталісти відкрили здатність простої людини, не зіпсованої цивілізацією, передовсім ідеалізованого селянина, до тонких чуттєвих переживань.

Визначальні риси сентименталізму:
- відтворення почуттів і пристрастей людини як основний предмет зображення;
- позитивні герої — представники середніх і нижчих верств суспільства;
- вільна побудова твору;
- підвищена емоційність зображення подій та характерів, їх нетиповість;
- мальовничі сі

12 3 4