ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


В. Стефаник «Камінний хрест»

М. Коцюбинський

«Тіні забутих предків»

Рік: 1911

Літературний рід: епос

Жанр: повість

Тема: зображення життя гуцулів у Карпатах на межі 19 - 20 ст. у гармонії з природою, традиціями і звичаями, з язичницькими й християнськими віруваннями.

Ідея: оспівування високого й красивого почуття - кохання.

Поштовх для написання: перебування М. Коцюбинського в селі Криворівня (Івано-Франківська область), під час якого він отримав багато вражень від життя, звичаїв і обрядів гуцулів.

Інші назви:

· Тіні минулого

· Голос віків

· Відгомін Предковіку

· Дар Предків забутих

Головні герої: Іван Палійчук, його кохана Марічка Гутенюк, Палагна (дружина Івана), сусід Юра (Мольфар), ватаг на полонині, щезник, нявка, чугайстр

Проблематика

· Гармонія між людиною та світом природи

· Життя і смерть

· Добро і зло

· Язичництво і християнство

· Сила кохання і неможливість жити без нього

· Вплив мистецтва на людину

· Роль праці в житті людини

· Стосунки батьків і дітей

Сюжет: описується дитинства Івана та ворожнечі двох сімей. Під час бійки батьків Івась знайомиться з Марічкою Гутенюк, вони зближуються, зароджується кохання. Іван іде на полонину в найми, а коли повертається, то дізнається про смерть Марічки (вона втопилася). Іван не вірить в смерть коханої і іде її шукати. В сусідньому селищі знаходять тіло невідомої дівчини, але Палійчук не впізнає Марічку. Шість років блукає Івась, а потім повертається до села й одружується на Палагні. Через деякий час вона стає "любаскою" сусіда Юри. Іван про все знає, але йому цілком байдуже. Він іде в гори, йому чується голос нявки-Марічки, але зустрічає чугайстра. Іван іде за цим голосом і зривається в урочище, пізніше пастухи знаходять ледь живого Івана. Повість закінчується похованням, яке проходить за місцевим звичаєм.

Сюжет повісті перегукується з трагедією Шекспіра "Ромео і Джульєтта". Палійчуки і Гутенюки ворогують так само, як Монтеккі та Капулетті. Діти з ворожих родів кохають одне одного. Вкінці герої гинуть.

У повісті широко використовуються діалектичні слова.

У 1964 році режисер Сергій Параджанов та оператор Юрій Іллєнко зняли однойменний фільм.

Василь Стус на прем'єрі фільму висловив протест проти радянської влади: "Хто проти тиранії, встаньте!"

У повісті широко використовуються діалектичні слова.

«Інтермеццо»

Рік: 1908

Літературний рід: епос

Жанр: новела

Форма: монолог. Присвята кононівським полям

Тема: зображення взаємодії митця і суспільства

Ідея: утвердження думки, що людина щаслива лише в гармонії з природою, а митець відіграє важливу роль у суспільстві.

Образи: Моя утома, Ниви в червні, Сонце, Три білих вівчарки (Оверко -"селянин"; Пава - "дворянин", Трепов - "міністр внутрішніх спрів"), Залізна рука міста, Людське горе, Зозуля, Жайворонки.

Сюжет: безфабульний

В основу новели "Intermezzo'' лягли автобіографічні факти. М. Коцюбинський закінчив повість "Fata morgana" жахливою сценою селянського самосуду і виснажив цим свою нервову систему. Саме тому в червні 1908 року письменник поїхав на Полтавщину до маєтку мецената Євгена Чикаленка, щоб покращити своє здоров'я.

Слово "інтермецо" перекладається з італійської мови як пауза, перепочинок. "Intermezzo'' - взірець імпресіонізму. Для цього стилю є характерним перехід ліричного героя через усі стадії: від крайнього виснаження до поступового зцілення, одужання.

Письменник за допомогою вмілих імпресіоністичних мазків зображує враження героя від природи, його внутрішній стан. Іноді новелу ще називають "поезією в прозі".

О.Кобилянська «Земля»

Рік: 1908

Літературний рід: епос

Жанр: новела

Форма: монолог

Присвята кононівським полям

Тема: зображення взаємодії митця і суспільства

Ідея: утвердження думки, що людина щаслива лише в гармонії з природою, а митець відіграє важливу роль у суспільстві.

Образи: Моя утома, Ниви в червні, Сонце, Три білих вівчарки (Оверко -"селянин"; Пава - "дворянин", Трепов - "міністр внутрішніх спрів"), Залізна рука міста, Людське горе, Зозуля, Жайворонки.

Сюжет: безфабульний

В основу новели "Intermezzo'' лягли автобіографічні факти. М. Коцюбинський закінчив повість "Fata morgana" жахливою сценою селянського самосуду і виснажив цим свою нервову систему. Саме тому в червні 1908 року письменник поїхав на Полтавщину до маєтку мецената Євгена Чикаленка, щоб покращити своє здоров'я.

Слово "інтермецо" перекладається з італійської мови як пауза, перепочинок. "Intermezzo'' - взірець імпресіонізму. Для цього стилю є характерним перехід ліричного героя через усі стадії: від крайнього виснаження до поступового зцілення, одужання.

Письменник за допомогою вмілих імпресіоністичних мазків зображує враження героя від природи, його внутрішній стан. Іноді новелу ще називають "поезією в прозі".

Леся Українка

«Контра спем сперо»

Рік: 1890

Літературний рід: лірика

Жанр: ліричний вірш

Вид лірики: філософська (особиста)

Переклад назви: "Без надії сподіваюсь"

Основний мотив вірша: заперечення сумних і тужливих настроїв, які є і мають бути протипродні молодості.

Віршовий розмір: анапест

Тип римування: перехресне

Ліричний герой вірша змагається із зневірою і врешті долає її, бо "Буду жити! Геть думи сумні". У поезії присутній образ Сізіфової праці ("Я на гору круту крем'яную буду камінь важкий підіймать."). У поезії багато антитез (протиставлень) та метафор.

 

За тему поетеса взяла роздуми про негаразди у житті та її сподівання на краще.

Головною ідеєю віршу є підняття духу та надії на те, що після чорної життєвої смуги буде біла. Вона запевняє, що якщо вірити у добро, коли навіть немає віри, світ змінюється на краще і всі негаразди легше пережити, коли знайти останню краплю надії. Ліричним героєм є сам автор. Головним – людина, яка хоче жити щасливо і намагається закрити очі на усі нещастя, які звалилися їй на плечі. У творі ліричного героя можна утотожнити з Лесею Українкою.

3-стопний анапест, чоловіча рима та перехресне римування – особливості побудови твору.

У творі наявні такі художні засоби як:

Епітети: хмари осінні, весна золота, молодії літа, думи сумні, вбогім сумнім перелозі, барвисті квітки, сльози гіркі, кора льодовая, кора міцна, весела весна, гора крута крем’яная, камінь важкий, вага страшна, пісня весела, довга нічка, зірка провідна.

Метафори: владарка темних ночей

Звертання: гетьте, думи, ви хмари осінні! ; геть, думи сумні!

Також, не можна не зазначити про присутність міфологеми у творі.

Вірш привертає увагу своєю простотою думки та високо піднятим настроєм.


 

Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,

 

 

Може, квіти зійдуть - і настане
Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.*

В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей -
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.**

Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!

 



«Лісова пісня»

Рік: 1911

Літературний рід: драма

Жанр: драма-феєрія

Тема: зображення світу людини і світу природи в їх гармонійних та суперечливих взаєминах.

Ідея: утвердження думки, що мрію убити неможливо, адже людина завжди буде прагнути до неї та до досконалості. "Ніяка туга краси перемогти не повинна".

Конфлікт: боротьба між світлою і високою мрією (мистецтво, кохання - Мавка) та буденним життям людини (мати, Лукаш, Килина).

Головні герої: лісова царівна Мавка, Лукаш, дядько Лев, мати Лукаша, Килина, Лісовик, Перелесник, Русалка; Той, що греблі рве; Водяник, Русалка Польова, Потерчата, Куць, Злидні, Доля.

Місце дії: старезний ліс на Волині.

Дія розпочинається напровесні.

Проблематика:

· Людина і природа

· Батьки і діти

· Кохання і зрада

Висока мрія і буденне життя

Композиція: пролог і 3 дії, які співвідносяться з трьома порами року. Перша дія - весна, друга дія - літо, третя дія - осінь.

Сюжет

Перша дія: дядько Лев і його небіж Лукаш будують хату на лісовій галявині. Лукаш грає на сопілці і будить Мавку від зимового сну. Лукаш хоче наточити березового соку, але Мавка його зупиняє, бо береза - сестра Мавки. Мавка й Лукаш закохуються, вперше цілуються. Лукаш розповідає, що восени його оженять, Мавка засмучується.

Друга дія: вже пізнє літо. Мати постійно дорікає Лукашу, що робота стоїть, а він все грає. Мати Лукаша називає Мавку відьмою і каже, що не можна дівчині впадати за хлопцем. За Мавку вступається дядько Лев.

Мати наказує Мавці жати, але тут з'являється Русалка Польова і просить Мавку не губити її. Мавка ріже собі руку. На полі з'являється мати і Килина. Приходить Лукаш, він допомагає молодиці жати, а потім проводжає її додому. Мавка сидить біля озера і плаче, вона просить Лісовика зробити її такою як вона була колись.

Лісовик одягає її в багряницю та срібний серпанок, над Мавкою у вирі шаленого танцю кружляє Перелесник. Раптом з'являється Марище і вмовляє лісову царівну піти з ним. Приходить Лукаш, бачить Мавку і не впізнає її. Повернувшись додому, Лукаш посилає старостів до Килини. Мавка просить Марище забрати її з собою.

Третя дія: осінь. Мавка розмовляє з Лісовиком про те, як вона опинилася тут, а не у "Того, що в скалі сидить".

Виявляється, що це Лісовик звільнив її, коли перетворив Лукаша на вовкулаку, а коли Мавка прокинулася, то звільнила Лукаша. Мати докоряє Килині, що та погана господиня. Килина вибігає з дому, бачить Мавку і запитує, що вона тут робить. Мавка відповідає: "Стою та дивлюся, які ви щасливі." Килина каже: "А щоб ти стояла у чуді та в диві." Мавка перетворюється на вербу. Перед хатою з'являється Лукаш, Килина йому дорікає, а на запитання, куди подівся дуб Дядька Лева, відповідає, що продала його. До Лукаша підходить хлопчик з сопілкою, зробленою із верби-Мавки, і просить заграти. Лукаш починає грати і чує голос Мавки.

Килина просить Лукаша зрубати вербу, але він не зміг цього зробити, тоді Килина сама замахнулася сокирою. З'являється Перелесник, обіймає вербу вогнем. Вогонь перекидається на хату. Мати і Килина виносять майно, а разом з ним і Злиднів. Килина просить Лукаша повернутися у село, але той відмовляється.

-за берези виходить біла постать схожа на Мавку. Лукаш починає грати на сопілці, а Мавка спалахує давньою красою. Заметіль вщухає, і Лукаш бачить, що він один.

Особливості драми:

· Написана за 12 днів у Грузії

· Використання розлогих ремарок

· Органічне переплетіння двох світів - природи і людського життя

· Тема мистецтва розкривається через взаємини Мавки і Лукаша. В алегоричному образі Лукаша показано, як реальне буденне життя затьмарює мрію, як важко бажане зробити дійсним, як людину засмоктує буденщина.

· Образ Лукаша перегукується з образом Грицька Бобренка із твору Ліни Костенко "Маруся Чурай".

Вороний «Блакитна Панна»


Має крилами Весна
Запашна,
Лине вся в прозорих шатах,
У серпанках і блаватах…
Сяє усміхом примар
З-поза хмар,
Попелястих, пелехатих.
Ось вона вже крізь блакить
Майорить,
Довгожданна, нездоланна…
Ось вона — Блакитна Панна!..
Гори, гай, луги, поля —
Вся земля
Їй виспівує: «Осанна!»

 

А вона, як мрія сну
Чарівна,
Сяє вродою святою,
Неземною чистотою,
Сміючись на пелюстках,
На квітках
Променистою росою.

І уже в душі моїй
В сяйві мрій
В’ються хмелем арабески,
Миготять камеї, фрески,
Гомонять-бринять пісні
Голосні
І сплітаються в гротески


 

Рік: 1912

Напрям: символізм

Літературний рід: лірика

Жанр: ліричний вірш

Вид лірики: пейзажна

Провідний мотив: возвеличення краси природи і єдність її з мистецтвом.

Віршовий розмір: хорей

Вірш "Блакитна Панна" показує уміння Миколи Вороного передавати динаміку змін у природі. Дослідники символізму вважали, що оця "музичність" поезії Вороного була першоосновою музики, яка згодом залунала у молодого Павла Тичини. Блакитна Панна - символ весни, котрій виспівують осанну "гори, гай, луги, поля - / Вся земля".

 

О.Олесь

«Чари ночі»


Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її, —
Знов молодість не буде!

Ти не дивись, що буде там,
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада.

На мент єдиний залиши
Свій сум, думки і горе —
І струмінь власної душі
Улий в шумляче море.

Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся.

Поглянь, уся земля тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.
Відбились зорі у воді,
Летять до хмар тумани...
Тут ллються пахощі густі,
Там гнуться верби п'яні.
Як іскра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, —
Гори! Життя — єдина мить,
Для смерті ж — вічність ціла.

Чому ж стоїш без руху ти,
Коли ввесь світ співає?
Налагодь струни золоті:
Бенкет весна справляє.

І сміло йди під дзвін чарок
З вогнем, з піснями в гості
На свято радісне квіток,
Кохання, снів і млості.

Загине все без вороття:
Що візьме час, що люди,
Погасне в серці багаття,
І захолонуть груди.

І схочеш ти вернуть собі,
Як Фауст, дні минулі...
Та знай: над нас — боги скупі,
Над нас — глухі й нечулі…"
Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її —
Знов молодість не буде!"


Рік: 1907

Інша назва: "Сміються, плачуть солов'ї"

Літературний рід: лірика

Жанр: романс

Вид лірики: інтимна (любовна)

Провідний мотив: заклик любити життя, насолоджуватись його красою, цінувати кожну мить життя.

Віршовий розмір: ямб

Римування: перехресне

Лірична оповідь у творі ведеться трьома особами: автора, ліричного героя, тебе.

У вірші наявне обрамлення.

Поезія побудована на паралелізмах.

"Сміються, плачуть солов'ї" - антоніми.

«О слово рідне! орле скутий»

Рік: 1909

Літературний рід: лірика

Жанр: ліричний вірш або медитація (роздуми над роллю рідного слова)

Вид лірики: громадянська лірика (патріотична)

Ідея: рідне слово має стати духовною зброєю народу.

Віршовий розмір: ямб

Римування: кільцеве

У вірші багато риторичних окликів.

У вірші "О слово рідне! Орле скутий!" Олександр Олесь, продовжуючи традиції Тараса Шевченка і Лесі Українки, звеличує рідне слово, яке допоможе пробудити історичну пам'ять нації. Три частини композиції виконують роль тези, антитези і синтезу. Поезія побудована як монолог-звертання ліричного героя до рідного слова.


О слово рідне! Орле скутий!
Чужинцям кинуте на сміх!
Співочий грім батьків моїх,
Дітьми безпам'ятно забутий.

О слово рідне! Шум дерев!
Музика зір блакитнооких,
Шовковий спів степів широких,
Дніпра між ними левій рев...

О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! вгорі спинися,
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним.



В.Винниченко «Момент»

Рік: 1910
Літературний рід: епос
Жанр: новела
Підзаголовок: "Із тюремних буднів Шехерезади"
Тема: історія короткої любові між революціонером і панною в ризикованій для життя ситуації.
Ідея: оспівування почуття кохання; усвідомлення скороминущості щастя.
Головні герої: революціонер, панночка Муся, контрабандист Семен Пустун.
Сюжет: перед спланованим нелегальним переходом через кордон революціонер зустрічається з панночкою. Панночка теж втікає від поліції. Герой закохується, а читач спостерігає за народженням і розвитком високого почуття. Молоді люди переживають екстремальний момент, коли перебігають прикордонну смугу під обстрілом, але уникають смерті. Вони святкують радість життя.

Новелу "Момент" фахівці визнали справжньою перлиною творчості Винниченка. Автор порушує в ній проблеми, які споконвіку хвилювали людей, зокрема й класиків літератури та їхніх героїв — шекспірівських Ромео і Джульєтту чи Івана та Марічку з повісті Коцюбинського. Це проблеми любові і щастя людини, миті як вічності тощо. Загалом філософія пронизує наскрізь всю художню творчість Винниченка — і малу прозу, і романістику, і драматургію. Причому настільки, що літературознавець Лариса Мороз дійшла висновку: твори письменника можна вважати зразками "літератури-як-філософії", а самого Винниченка — представником "філософсько-інтелектуальної течії в реалізмі".

Тичина

«О панно Інно»


О панно Інно, панно Інно!
Я — сам. Вікно. Сніги...
Сестру я Вашу так любив —
Дитинно, злотоцінно.
Любив? — Давно. Цвіли луги...
О люба Інно, ніжна Iнно,
Любові усміх квітне раз — ще й тлінно.
Сніги, сніги, сніги...
Я Ваші очі пам'ятаю,
Як музику, як спів.
Зимовий вечір. Тиша. Ми.
Я Вам чужий — я знаю.
А хтось кричить: ти рідну стрів!
І раптом — небо... шепіт гаю...
О ні, то очі Ваші.— Я ридаю.
Сестра чи Ви? — Любив...


Рік: 1915

Літературний рід: лірика

Жанр: ліричний вірш (монолог ліричного героя)

Вид лірики: інтимна

Стиль: символізм

Провідний мотив: нестерпна туга ліричного героя за втраченим коханням, яка поєднується зі світлим спогадом про нього.

Віршовий розмір: ямб

Строфа: восьмивірш (октава)

"О панно Інно" - автобіографічна поезія, присвячена сестрам Інзі та Поліні Коновал. Тичина був закоханий в Поліну Коновал.

У вірші наявні асонанс та алітерація, використовуються риторичне звертання (О панно Інно) та риторичне запитання (Любив?).

Поезії притаманні прості, а також односкладні речення.

Особливість вірша: велика кількість неологізмів.

Символи: вікно (розлука), сніги (холод, безнадійність).

«Арфами, арфами»


Арфами, арфами —

Йде весна

Запашна,

Квітами-перлами

Закосичена.

Думами, думами —

Буде бій

Вогневий!

Сміх буде, плач буде

Перламутровий...

Стану я, гляну я —

Як золотий

З переливами:

Йде весна

Запашна,

Квітами-перлами

Закосичена.

Любая, милая,-

Вкрай.

Там за нивами:

Ой одкрий

Колос вій!

Сміх буде, плач буде

Перламутровий...


Автор: Павло Тичина

Рік: 1914

Збірка: "Соняшні кларнети"

Літературний рід: лірика

Жанр: ліричний вірш

Вид лірики: пейзажна

Провідний мотив гімн весні як символу любові, життя й натхнення.
Композиція: 4 строфи

Віршовий розмір: вірш написаний різними віршовими розмірами.

Вірш з'явився під впливом вірша Миколи Вороного "Блакитна панна". Твір пройнятий весняною, урочистою, сонячною мелодією. Специфічна ритмічна будова, яскрава метафоричність, насиченість асонансами й алітераціями роблять твір самобутнім.

Ідея: возвеличення весни як символу життя, краси й змін; оспівування кохання; передчуття великих, прекрасних змін у житті.

Мотиви: «весна»; «гармонія й краса природи»; «передчуття бою-змін»; «кохання».

Образи: людей: ліричний герой, який насолоджується приходом весни, кохання й відчуттям бою (змін у житті, нового життя); уявна кохана; природи: весна, квіти, струмочки, жайворон, ниви; предметів і явищ: думи, кораблі, бій, колос вій, сміх, плач.

Символічні образи: весна (символ оновлення життя, кохання, змін); бій (символ життєвих змагань).

Композиція (зміст): арфами обізвалися гаї — іде весна — думами переповнилася блакить — буде бій, сміх буде, плач буде — стану я подивлюся на весну — звернення до коханої одкрити «колос вій» — ствердження, що «сміх буде, плач буде перламутровий».

«Ви знаєте як липа шелестить»


Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі? —
Кохана спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі,
Кохана спить…
Ви чули ж бо: так липа шелестить.

Ви знаєте, як сплять старі гаї? —
Вони все бачать крізь тумани.
Ось місяць, зорі, солов’ї…
«Я твій»,— десь чують дідугани.
А солов’ї!..
Та ви вже знаєте, як сплять гаї


Літературний рід: епос

Жанр: ліричний вірш або елегія

Вид лірики: інтимна та пейзажна

Провідний мотив: світле й радісне почуття кохання весняної ночі.

Віршовий розмір: ямб

Вид римування: перехресне

Композиція: дві шестирядкові строфи

У творі паралельно (настроєво суголосно) зображуються два світи - світ природи і світ людини (прийом паралелізму). Вдало застосовані тропи, майстерне створення словесно-музичних асоціацій роблять поезію стрункою й елегантною.

Мотиви: «кохання як неминуща цінність»; «краса природи».

Образи: таодей: ліричний герой; уявний співрозмовник, кохана; природи: липа, гаї, тумани, місяць, зорі, солові; предметів і явищ: шелест, ніч, весна, сон, поцілунок, очі.

Композиція (зміст): ліричний герой захоплено розказує про весняні ночі кохання, звертаючись до уявних співрозмовників.

Художні засоби виразності: епітет, персоніфікація, метонімія, риторичне питання, звертання, оклик; паралелізм (природа/людина).


Хвильовий «Я Романтика»

«Я (Романтика)» — психологічна новела Миколи Хвильового, ідеєю якої є фатальна невідповідність між ідеалами революції та методами їх досягнення, засудження більшовицького революційного фанатизму.

Присвята

«Я (Романтика)» має специфічну присвяту: «Цвітові яблуні», новелі М. Коцюбинського, де душа головного героя, батька, у якого померла донька, подібно до душі «Я» подвоїлась (у ній відбувається боротьба між людиною, що страждає від втрати дитини, та художником, який намагається зафіксувати усі деталі смерті, щоб у майбутньому використати для творчості). У М. Хвильового центром уваги є душа ліричного героя, що змагається між революційним обов’язком та гуманістичним началом.

Сюжет

Твір починається з опису матері, яку оповідач порівнює з образом Діви Марії: »воістину моя мати — втілений образ тієї надзвичайної Марії, що стоїть на гранях невідомих віків.»

Раптово автор переносить читача у будинок розстріляного шляхтича («фантастичний палац»), у якому збирається «чорний трибунал комуни». Один за одним без суду та слідства ухвалюються вироки: «Розстрілять!» Після чергового засідання голова трибуналу вирішує пройтись обложеним містом, щоб побути на самоті. Потім він повертається додому, де мати:

«… бере моє стомлене обличчя в свої сухі старечі долоні й схиляє свою голову на мої груди. Вона знову каже, що я, її м’ятежний син, зовсім замучив себе.»

У центрі уваги наступної картини динамічний рух кавалеристів, що рухаються «з позиції на позицію», гарматні вибухи та грім блискавиць. Несподівано сцена змінюється на інтер’єр княжого будинку, в якому продовжує працювати штаб Духоніна. Опісля кількох розглянутих справ до кабінету заводять групу черниць, що звинувачується у веденні агітації проти комуни. Серед інших главковерх впізнає рідну матір. Цілу ніч він «розбирає діла», але вже твердо знає, як вчинить. В обід до нього приходить Андрюша і починає переконувати «Я» відпустити з-під варти матір. Їхню розмову перериває грім снаряду: ворог наступає. Черниць вирішують розстріляти під час відступу за містом. Доктор Тагабат перед розстрілом підходить до голови трибуналу та промовляє:

«Ваша мати там! Робіть, що хочете!»

Той, мов у маренні, підходить до засудженої та фанатично убиває її.

Композиція

Оповідання складається із заспіву (короткого вступу) і трьох частин, протягом яких читач спостерігає зміну у ставленні героя до вбивства. Розповідь у новелі ведеться від першої особи («Я»). М. Хвильовий використовує у творі композиційні рамки:

З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія.

…Я зупинився серед мертвого степу: — там, в дальній безвісті, невідомо горіли тихі озера загірної комуни.

Яновський

«Подвійне коло»

Роман: "Вершники"

Рік: 1935

Літературний рід: епос

Жанр: новела

Тема: зображення родини Половців у кривавих подіях громадянської війни 1919 р.

Ідея: засудження братовбивства і недотримання закону народної моралі "тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду" - протиставлення загальнолюдських цінностей класовим.

Головні персонажі: брати Половці - денікінець Андрій; петлюрівець Оверко; махновці Панас і чотирнадцятирічний Сашко, червоний командир Іван; їхній батько Мусій Половець, червоний комісар Герт.

Сюжет: У серпні 1919 року в бою під Компаніївкою зійшлися брати Половці.— Козацтва головного отамана Петлюри перемогло загін добровольчої армії генерала Денікіна, у якому перебував Андрій Половець. Врешті-решт він опинився в полоні у свого брата, петлюрівця Оверка.— Андрій промовляє до Оверка батькові слова «тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду». Оверко відповідає, що «рід — це основа, а найперше — держава, а коли ти на державу важиш, тоді хай рід плаче, тоді брат брата зарубає», і таки вбиває рідного брата.— Потім у смертельному двобої сходяться той же Оверко й махновець Панас із молодшим братом Сашком.— Оверко в свою чергу нагадує братам батьківські слова про рід і згоду, але Панас каже, що «рід у державу вростає, в закон та обмеження, а ми анархію несем на плечах, нащо нам рід, коли не треба держави, не треба родини, а вільне співжиття».—Панас убиває брата, але не кидає його на полі бою, а намагається поховати обох вбитих братів по-людськи.— Загін інтернаціонального полку на чолі з червоногвардійцем Іваном вискакує з лісу і бере у полон Панаса й Сашка.— Панас згадує свої дитячі роки, батьків і стріляє собі прямо в голову.— Іван промовляє слова, які символізують радянську епоху: «рід розпадається, а клас стоїть», і весь світ за них, і Карл Маркс».— Комісар Герт робить висновок, що брати були одного роду, але не одного класу.

Символіка назви новели:

· Бій іде «по колу», перемагають червоні;

· Кожен із братів згадує заповіт батька тільки перед смертю, забувши, що тільки-но заперечував його у попередній розмові.

Особливості новели «Подвійне коло»:

· Новела має типові риси драматичного твору: єдність місця, часу, дії (усі події відбуваються протягом одного дня в степу під Компаніївкою);

· Фрагменти громадянської війни підкреслені тим, що по різні боки барикад стоять рідні брати (Оверко Половець - петлюрівець, Андрій - денікінець, Опанас, Сашко - махновці, Іван - більшовик) - різні ідеології;

· Умовна присутність батьків (на 1-му плані - битви братів, на задньому - те, що про це думають батьки);

· Велика увага приділена погоді, яка реагує на злочини (автор натякає: Бог гнівається за кровопролиття, порушення моральних законів);

· Автор не зосереджує уваги на ході битв: його цікавить тільки результат баталій і словесна дуель між братами.

Причина трагедії Половців у різних політичних переконаннях, нетерпимості, сваволі й жорстокості.

Риси романтичного стилю в новелі "Подвійне коло:

· Незвичайні герої в незвичайних обставинах;

· Зв’язок із фольклором — народними думами й піснями, пісенність, ритмізована проза;

· Романтичний пейзаж.

«Шаланда в морі»

Роман: "Вершники"

Рік: 1935

Літературний рід: епос

Жанр: новела

Тема: зображення надзвичайної ситуації, що сталася з рибалками у штормовому крижаному морі.

Ідея: возвеличення родини, подружньої вірності, гуманних основ життя, народної моралі, етичних ідеалів.

Головні герої: Половчиха, її чоловік Мусій Половець, рибалка Чубенко

Сюжет: Дме вітер трамонтан, у морі шторм. - На березі стоїть стара Половчиха і чекає на чоловіка. - У морі з'являється шаланда. - Люди в ній щосили гребуть, але раптом ламається весло і човен перекидається. - Виринає лише одна людина. - Рибалки допомагають їй вибратися. - Це якийсь інший чоловік, не Половець. - Чубенко розповідає, що Мусій врятував його, а сам загинув. - Люди на березі розійшлися, а Половчиха чекає.

- Вона пригадує минуле. - Шаланда наближається до берега. - Половчиха вирішує врятувати майно громади. - Вона спускається до води і бачить свого чоловіка. - Половець розповідає дружині, що хотів врятувати шаланду, тому сховався, щоб Чубенко поплив один. - Вони разом витягли шаланду і, обійнявшись, пішли додому.

В.Сосюра «Любіть Україну»

Рік: 1944
Літературний рід: лірика
Жанр: ліричний вірш
Вид лірики: патріотична
Провідний мотив: щира любов до рідної України
Віршовий розмір: амфібрахій
Тип римування: перехресне
З історії вірша: 1951 р. в газеті "Правда" з'явилася стаття "Против идеологических извращений в литературе", у якій В. Сосюру за цей вірш засуджено як буржуазного націоналіста, адже "страшними" для тодішніх інтернаціоналістів видалися такі рядки з вірша: "Без неї ніщо ми, як порох і дим!"
Поезія написана у 1944 р. - році остаточного визволення України від німецько-фашистських загарбників. Твір є великим проявом безмежної любові поета до рідної Батьківщини і її культури.
Імпульсом для написання поезії стали факти цинічного, брутального ставлення компартійних чиновників, шовіністів до української культури.
У центрі образ «вишневої» України, компонентами якого є все те, що оточує людину з дитинства, дає натхнення, формує самобутню національну ментальність (краса природи, звитяжна історія, волелюбний народ з багатою культурою і солов'їною мовою). Україна усюди: «у зірках, і у вербах вона, і в кожному серця ударі», в «солов'їній мові», «у пісні у кожній, у думі», «в дитячій усмішці, в дівочих очах».

В. Сосюра, намагаючись осмислити саме поняття «любов до Батьківщини», підкреслює, що воно підносить самоповагу людини.
Поезія має форму послання. Автор звертається до молоді, бо майбутнє держави саме в її руках.
Анафора «Любіть Україну» робить твір щирим, композиційно завершеним.

В.Підмогильний «Місто»

Рік: 1927

Літературний рід: епос

Жанр: модерний урбаністичний роман

Тема: підкорення людиною міста

Ідея: розкриття характеру людини, яка підкорює місто.

Головні герої: Степан Радченко, його односельчанка Надійка, міщанка Мусінька (Тамара Василівна), її чоловік Гнідий і син Максим, міщанка Зоська, балерина Рита, Левко, Михайло Світозаров, поет Вигорський

Композиція: 2 частини

Сюжет:

І частина. Степан Радченко їде до міста, щоб вивчитися й повернутися в село.— Він оселяється у дядькового знайомого крамаря, де ночує у столярній майстерні поруч із коровами, їсть черствий хліб із салом, ходить умиватися до Дніпра.— Юнак починає оформляти документи для вступу в інститут, шукає роботу, але не знаходить.— Заходить до односельців Надійки (вона йому подобалася) та Левка.— Складає екзамени, нарешті отримує стипендію.—Починає шукати нове житло, але господар пропонує спати в них на кухні, отримувати обід в обмін на допомогу у господарстві. - Юнак радісно погоджується, бо тепер він матиме змогу купити пристойний одяг.— Степан ходить вулицями, думає про те, що, ставши освіченою, культурною людиною, повезе на село нове життя.— Степан Радченко разом із Надійкою потрапляє на літературний вечір. - Він заздрить славі молодих письменників.—Він вирішує написати оповідання про бритву.— Критик, якого юнак запримітив на літературному вечорі й до якого він звернувся щодо свого твору, навіть не захотів його слухати.— Степан розлючений, він заходить до Надійки і вони разом ідуть у парк.— Степан грубо скористався дівчиною.— Коли Надійка розплакалася, він каже, що назавжди йде від неї, адже кохання виявилося несправжнім.— Степан знайомиться з сином господарів Максимом. Максим культурна, освічена та розчарована у коханні людина.— В інституті Радченко вчиться набагато краще своїх однокурсників.— Не припиняє писати оповідання.— Земляк Борис радить йому надіслати їх до журналу.— Уночі до Степана приходить господиня дому Тамара і розповідає йому про своє нещасливе подружнє життя.— Син Тамари Максим дізнається про ці зустрічі, хлопці б'ються й Максим іде з дому.— У Радченка добре виходило з математикою, важче - з українською мовою, тому він засів за книжки.— Професор, якому Степан складав екзамен, порадив йому влаштуватися викладачем на курси української мови для держслужбовців.— Степан прислухався до поради, пішов викладати, зміг придбати одяг і переїхати у кімнату, яку запропонував Борис.— На курсах Степан познайомився з поетом Вигорським і потоваришував із ним.

ІІ частина. Незважаючи на те, що він позбувся злиднів, Радченко продовжував жити скромно, вести здоровий спосіб життя.— Зайнявся вивченням іноземних мов та літератури.— Вигорський послав оповідання Степана в журнал, там їх надрукували.— Степан щасливий, він почуває себе письменником. — У кафе юнак знайомиться із дивною дівчиною Зоською.— Із харківського журналу приходить гонорар і запрошення продовжувати писати.— Радченко домагається прихильності Зоськи.— Одного разу Степан зустрічає сина колишньої господині Максима, який дуже змінився: зі скромного хлопця став розпусником і пияком.—Згодом Степан прилучається до літературних дискусій і покидає інститут.— Його збірку ухвалюють до друку з великим гонораром.— Приходить Борис і повідомляє Степанові, що одружився з гарною дівчиною.— Почувши опис, Степан розуміє, що то Надійка.— Йому стає прикро, що дівчина стане прибиральницею й куховаркою у міщанина.— Радченка отримує посаду секретаря в журналі, кидається в роботу, наводить лад і врешті-решт стає незамінною людиною.— Тож Степана обирають до культкомісії місцевкому.— Він рідше зустрічається із Зоською, а якось необдумано пропонує їй одружитися - вона погоджується.— Степан Радченко уявляє собі, як романтика перетворюється в прості буденні речі й передумує. Він вирішує покинути дівчину.— Тож він в присутності Зосі на якійсь вечірці залицяється до інших жінок, знайомиться з балериною з Харкова Ритою.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти