ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Герої та цитатна характеристика

Відомий філософ Мирослав Попович переконаний, що персонажі твору — «усе це різні кінці душі» одного й того самого «Я», які символізують різні боки свідомості головного героя.

· Голова «чорного трибуналу» (фанатик з роздвоєною душею). «Тут, у тихій кімнаті, моя мати не фантом, а частина мого власного злочинного „я“, якому я даю волю. Тут, у глухому закутку, на краю города, я ховаю від гільйотини один кінець своєї душі.»

· Мати (втілення всеохоплюючої доброти й милосердя Богоматері). «Моя мати — наївність, тиха жура і добрість безмежна. (Це я добре пам’ятаю!) І мій неможливий біль, і моя незносна мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом.»

· Доктор Тагабат (садист, злий геній) та дегенерат (єдино вірний пес, страж революції, що не знає сумнівів). «Доктор Тагабат розвалився на широкій канапі вдалі від канделябра, і я бачу тільки білу лисину й надто високий лоб. За ним іще далі в тьму — вірний вартовий із дегенеративною будівлею черепа. Мені видно лише його трохи безумні очі, але я знаю: — у дегенерата — низенький лоб, чорна копа розкуйовдженого волосся й приплюснутий ніс. Мені він завжди нагадує каторжника, і я думаю, що він не раз мусів стояти у відділі кримінальної хроніки.» «Цей доктор iз широким лобом i бiлою лисиною, з холодним розумом i з каменем замiсть серця, ― це ж вiн i мiй безвихiдний хазяїн, мiй звiрячий iнстинкт. Коли доктор ― злий генiй, зла моя воля, тодi дегенерат є палач iз гiльйотини. Так, це був незамiнимий вартовий: не тiльки Андрюша ― i ми грiшили: я й доктор. Ми часто ухилялися доглядати розстрiли. Але вiн, цей дегенерат, завше був солдатом революцiї, i тiльки тодi йшов з поля, коли танули димки й закопували розстрiляних.»

· Андрюша (комунар, який творить усе супроти своєї волі). «Андрюша сидить праворуч мене з розгубленим обличчям і зрідка тривожно поглядає на доктора. Я знаю, в чому справа. Андрюшу, мого бідного Андрюшу, призначив цей неможливий ревком сюди, в „чека“, проти його кволої волі.»

Композиція

Оповідання складається із заспіву (короткого вступу) і трьох частин, протягом яких читач спостерігає зміну у ставленні героя до вбивства. Розповідь у новелі ведеться від першої особи («Я»). М. Хвильовий використовує у творі композиційні рамки:

З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія.

…Я зупинився серед мертвого степу: — там, в дальній безвісті, невідомо горіли тихі озера загірної комуни.

Яновський

«Подвійне коло»

Роман: "Вершники"

Рік: 1935

Літературний рід: епос

Жанр: новела

Тема: зображення родини Половців у кривавих подіях громадянської війни 1919 р.

Ідея: засудження братовбивства і недотримання закону народної моралі "тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду" - протиставлення загальнолюдських цінностей класовим.

Головні персонажі: брати Половці - денікінець Андрій; петлюрівець Оверко; махновці Панас і чотирнадцятирічний Сашко, червоний командир Іван; їхній батько Мусій Половець, червоний комісар Герт.

Сюжет: У серпні 1919 року в бою під Компаніївкою зійшлися брати Половці.— Козацтва головного отамана Петлюри перемогло загін добровольчої армії генерала Денікіна, у якому перебував Андрій Половець. Врешті-решт він опинився в полоні у свого брата, петлюрівця Оверка.— Андрій промовляє до Оверка батькові слова «тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду». Оверко відповідає, що «рід — це основа, а найперше — держава, а коли ти на державу важиш, тоді хай рід плаче, тоді брат брата зарубає», і таки вбиває рідного брата.— Потім у смертельному двобої сходяться той же Оверко й махновець Панас із молодшим братом Сашком.— Оверко в свою чергу нагадує братам батьківські слова про рід і згоду, але Панас каже, що «рід у державу вростає, в закон та обмеження, а ми анархію несем на плечах, нащо нам рід, коли не треба держави, не треба родини, а вільне співжиття».—Панас убиває брата, але не кидає його на полі бою, а намагається поховати обох вбитих братів по-людськи.— Загін інтернаціонального полку на чолі з червоногвардійцем Іваном вискакує з лісу і бере у полон Панаса й Сашка.— Панас згадує свої дитячі роки, батьків і стріляє собі прямо в голову.— Іван промовляє слова, які символізують радянську епоху: «рід розпадається, а клас стоїть», і весь світ за них, і Карл Маркс».— Комісар Герт робить висновок, що брати були одного роду, але не одного класу.

Символіка назви новели:

· Бій іде «по колу», перемагають червоні;

· Кожен із братів згадує заповіт батька тільки перед смертю, забувши, що тільки-но заперечував його у попередній розмові.

Особливості новели «Подвійне коло»:

· Новела має типові риси драматичного твору: єдність місця, часу, дії (усі події відбуваються протягом одного дня в степу під Компаніївкою);

· Фрагменти громадянської війни підкреслені тим, що по різні боки барикад стоять рідні брати (Оверко Половець - петлюрівець, Андрій - денікінець, Опанас, Сашко - махновці, Іван - більшовик) - різні ідеології;

· Умовна присутність батьків (на 1-му плані - битви братів, на задньому - те, що про це думають батьки);

· Велика увага приділена погоді, яка реагує на злочини (автор натякає: Бог гнівається за кровопролиття, порушення моральних законів);

· Автор не зосереджує уваги на ході битв: його цікавить тільки результат баталій і словесна дуель між братами.

Причина трагедії Половців у різних політичних переконаннях, нетерпимості, сваволі й жорстокості.

Риси романтичного стилю в новелі "Подвійне коло:

· Незвичайні герої в незвичайних обставинах;

· Зв’язок із фольклором — народними думами й піснями, пісенність, ритмізована проза;

· Романтичний пейзаж.

«Шаланда в морі»

Роман: "Вершники"

Рік: 1935

Літературний рід: епос

Жанр: новела

Тема: зображення надзвичайної ситуації, що сталася з рибалками у штормовому крижаному морі.

Ідея: возвеличення родини, подружньої вірності, гуманних основ життя, народної моралі, етичних ідеалів.

Головні герої: Половчиха, її чоловік Мусій Половець, рибалка Чубенко

Сюжет: Дме вітер трамонтан, у морі шторм. - На березі стоїть стара Половчиха і чекає на чоловіка. - У морі з'являється шаланда. - Люди в ній щосили гребуть, але раптом ламається весло і човен перекидається. - Виринає лише одна людина. - Рибалки допомагають їй вибратися. - Це якийсь інший чоловік, не Половець. - Чубенко розповідає, що Мусій врятував його, а сам загинув. - Люди на березі розійшлися, а Половчиха чекає.

- Вона пригадує минуле. - Шаланда наближається до берега. - Половчиха вирішує врятувати майно громади. - Вона спускається до води і бачить свого чоловіка. - Половець розповідає дружині, що хотів врятувати шаланду, тому сховався, щоб Чубенко поплив один. - Вони разом витягли шаланду і, обійнявшись, пішли додому.

В.Сосюра «Любіть Україну»

Рік: 1944
Літературний рід: лірика
Жанр: ліричний вірш
Вид лірики: патріотична
Провідний мотив: щира любов до рідної України
Віршовий розмір: амфібрахій
Тип римування: перехресне
З історії вірша: 1951 р. в газеті "Правда" з'явилася стаття "Против идеологических извращений в литературе", у якій В. Сосюру за цей вірш засуджено як буржуазного націоналіста, адже "страшними" для тодішніх інтернаціоналістів видалися такі рядки з вірша: "Без неї ніщо ми, як порох і дим!"
Поезія написана у 1944 р. - році остаточного визволення України від німецько-фашистських загарбників. Твір є великим проявом безмежної любові поета до рідної Батьківщини і її культури.
Імпульсом для написання поезії стали факти цинічного, брутального ставлення компартійних чиновників, шовіністів до української культури.
У центрі образ «вишневої» України, компонентами якого є все те, що оточує людину з дитинства, дає натхнення, формує самобутню національну ментальність (краса природи, звитяжна історія, волелюбний народ з багатою культурою і солов'їною мовою). Україна усюди: «у зірках, і у вербах вона, і в кожному серця ударі», в «солов'їній мові», «у пісні у кожній, у думі», «в дитячій усмішці, в дівочих очах».

В. Сосюра, намагаючись осмислити саме поняття «любов до Батьківщини», підкреслює, що воно підносить самоповагу людини.
Поезія має форму послання. Автор звертається до молоді, бо майбутнє держави саме в її руках.
Анафора «Любіть Україну» робить твір щирим, композиційно завершеним.

В.Підмогильний «Місто»

Рік: 1927

Літературний рід: епос

Жанр: модерний урбаністичний роман

Тема: підкорення людиною міста

Ідея: розкриття характеру людини, яка підкорює місто.

Головні герої: Степан Радченко, його односельчанка Надійка, міщанка Мусінька (Тамара Василівна), її чоловік Гнідий і син Максим, міщанка Зоська, балерина Рита, Левко, Михайло Світозаров, поет Вигорський

Композиція: 2 частини

Сюжет:

І частина. Степан Радченко їде до міста, щоб вивчитися й повернутися в село.— Він оселяється у дядькового знайомого крамаря, де ночує у столярній майстерні поруч із коровами, їсть черствий хліб із салом, ходить умиватися до Дніпра.— Юнак починає оформляти документи для вступу в інститут, шукає роботу, але не знаходить.— Заходить до односельців Надійки (вона йому подобалася) та Левка.— Складає екзамени, нарешті отримує стипендію.—Починає шукати нове житло, але господар пропонує спати в них на кухні, отримувати обід в обмін на допомогу у господарстві. - Юнак радісно погоджується, бо тепер він матиме змогу купити пристойний одяг.— Степан ходить вулицями, думає про те, що, ставши освіченою, культурною людиною, повезе на село нове життя.— Степан Радченко разом із Надійкою потрапляє на літературний вечір. - Він заздрить славі молодих письменників.—Він вирішує написати оповідання про бритву.— Критик, якого юнак запримітив на літературному вечорі й до якого він звернувся щодо свого твору, навіть не захотів його слухати.— Степан розлючений, він заходить до Надійки і вони разом ідуть у парк.— Степан грубо скористався дівчиною.— Коли Надійка розплакалася, він каже, що назавжди йде від неї, адже кохання виявилося несправжнім.— Степан знайомиться з сином господарів Максимом. Максим культурна, освічена та розчарована у коханні людина.— В інституті Радченко вчиться набагато краще своїх однокурсників.— Не припиняє писати оповідання.— Земляк Борис радить йому надіслати їх до журналу.— Уночі до Степана приходить господиня дому Тамара і розповідає йому про своє нещасливе подружнє життя.— Син Тамари Максим дізнається про ці зустрічі, хлопці б'ються й Максим іде з дому.— У Радченка добре виходило з математикою, важче - з українською мовою, тому він засів за книжки.— Професор, якому Степан складав екзамен, порадив йому влаштуватися викладачем на курси української мови для держслужбовців.— Степан прислухався до поради, пішов викладати, зміг придбати одяг і переїхати у кімнату, яку запропонував Борис.— На курсах Степан познайомився з поетом Вигорським і потоваришував із ним.

ІІ частина. Незважаючи на те, що він позбувся злиднів, Радченко продовжував жити скромно, вести здоровий спосіб життя.— Зайнявся вивченням іноземних мов та літератури.— Вигорський послав оповідання Степана в журнал, там їх надрукували.— Степан щасливий, він почуває себе письменником. — У кафе юнак знайомиться із дивною дівчиною Зоською.— Із харківського журналу приходить гонорар і запрошення продовжувати писати.— Радченко домагається прихильності Зоськи.— Одного разу Степан зустрічає сина колишньої господині Максима, який дуже змінився: зі скромного хлопця став розпусником і пияком.—Згодом Степан прилучається до літературних дискусій і покидає інститут.— Його збірку ухвалюють до друку з великим гонораром.— Приходить Борис і повідомляє Степанові, що одружився з гарною дівчиною.— Почувши опис, Степан розуміє, що то Надійка.— Йому стає прикро, що дівчина стане прибиральницею й куховаркою у міщанина.— Радченка отримує посаду секретаря в журналі, кидається в роботу, наводить лад і врешті-решт стає незамінною людиною.— Тож Степана обирають до культкомісії місцевкому.— Він рідше зустрічається із Зоською, а якось необдумано пропонує їй одружитися - вона погоджується.— Степан Радченко уявляє собі, як романтика перетворюється в прості буденні речі й передумує. Він вирішує покинути дівчину.— Тож він в присутності Зосі на якійсь вечірці залицяється до інших жінок, знайомиться з балериною з Харкова Ритою.— У Радченка з'являється задум написати великий твір, уже є продумана структура, але чомусь не пишеться.— Степан у розпачі: хоче побачитися і помиритися з Зоською, але тут виявляється, що дівчина через нього наклала на себе руки (отруїлася).— Юнак переїжджає до нового помешкання, обставляє його меблями, улаштовує все, як хоче, але квартира все одно здається йому чужою. — Зустрічається з Левком, який збирається їхати працювати на Херсонщину, згадує про село та про свої мрії, приходить до думки, що і йому потрібно поїхати. — Згадує Надійку, йому кортить її побачити, тож розшукує, але ця зустріч розчаровує його.— Зустріч з Ритою здалася йому щастям.— Степан біжить додому, сідає за стіл і починає писати задуману повість про людей.

"Місто" - перший урбаністичний роман в українській літературі.

Роман має епіграф: "Як можна бути вільним, Евкріте, коли ти маєш тіло?"

Юрій Шевельов про роман: "перший справжній прозовий роман ХХ ст."; "одна з вершин української прози і дороговказ для її дальшого розвитку".

В. Підмогильний пояснив свій задум так: «Написав “Місто”, бо люблю місто і не мислю поза ним ні себе, ні своєї роботи. Написав ще й тому, щоб наблизити в міру змоги, місто до української психіки, щоб сконцентрувати його в ній, і коли мені частина критики закидає “хуторянську ворожість до міста”, то я собі можу закинути тільки невдячність проти села. Але занадто вже довго жили ми під стріхами, щоб лишатись романтиками їх».

Остап Вишня

«Моя автобіографія»

Рік: 1927 (написана за 2 дні)

Літературний рід: епос

Жанр: гумореска

Тема: розповідь про батьків, навчання й формування світогляду письменника.

Ідея: висвітлити фактори, які впливають на формування митця, у гумористичній формі.

Композиція: 3 розділи. 1 розділ - народження Остапа Вишні, його дитинство; 2 і 3 розділи - навчання Остапа Вишні; формування його світогляду.

Проблематика:

· Формування митця

· Пошана до старших

· Повага до вчителів

· Відповідальність за свою працю

Засоби творення комічного у гуморесці "Моя автобіографія":

· Уживання наукових, військових та політичних термінів для зображення щоденної роботи та побутових подій.

· Поєднання ділового та художнього стилів (змішування стилів).

· Уживання фразеологізмів у прямому, а не переносному значенні.

· Іронія, прихована насмішка.

· Парадокси - несумісні поняття, що виключають або протирічать одне одному.

· Використання народної етимології, лайливих висловів.

· Зображення комічних ситуацій, деталей, подій.

· Використання жартівливих народних приказок і прислів'їв, порівнянь.

У назві гуморески "Моя автобіографія" використано тавтологію.

М. Рильський: «Тут - увесь Вишня: любов до життя, любов до людини, іронія до отого «щасливого» дитинства...».

«Сом»

Рік: 1953

Літературний рід: епос

Жанр: усмішка

Тема: гумористична розповідь про сома, що жив у річці Оскіл і міг з'їсти гусака, гімалайського ведмедя і навіть парового катера.

Головна ідея: виховання любові до природи.

Композиція: 4 частини.

1 частина - читача запрошують побувати на річці Оскіл і помилуватися краєвидами.

2 частина - дід Панас застерігає туристів бути обережними біля ковбані, в якій живе сом.

3 частина - розповідь про сома, який тягав за собою паровий катер.

4 частина - розповідь героя-оповідача про те, як живляться соми і як їх ловити.

У гуморесці "Сом" як і у всіх "Мисливських усмішках" О. Вишня широко використав гротеск та гіперболу, контраст між справжнім і вигаданим, змішування ліричного, сатиричного й фантастичного.

Дід Панас - знавець безлічі мисливських вигадок і побрехеньок, але разом з тим щирий любитель й охоронець природи.

М.Куліш «Мина Мазайло»

Рік: 1929

Літературний рід: драма

Жанр: сатирична комедія

Тема: зображення міщанства й українізації в Україні у 20-і роки ХХ ст.

Ідея: викриття суспільних антиукраїнських явищ, національної упередженості й зверхності (великодержавного шовінізму).

Головні герої: харківський службовець Мина Маркович Мазайло та його родина: дружина Лина, син Мокій, дочка Рина; тітка Мотя (Мотрона Розторгуєва); дядько Тарас; подруга Рини Уля Розсоха; гімназійна вчителька Баронова-Козино.

Сюжет: харківський службовець "Донвугілля" Мина Мазайло хоче змінити своє українське прізвище на престижніше - російське Мазєнін, а його син Мокій, котрий "збожеволів від своєї укрмови", намагається йому перешкодити. Підтримує Мокія тільки національно свідомий українець дядько Тарас з Києва. На боці Мини його дружина Килина, дочка Рина, тітка Мотя викликана з Курська (тітка Мокія і Рини по матері).
Врешті-решт, Мину Мазайла звільняють з посади "за систематичний і зловмисний опір українізації".

Сюжетні лінії: Мина - Мокій, Уля - Мокій, тьотя Мотя - дядько Тарас та інші.

Композиція: 4 дії

Сценічне втілення: дістала від Головреперткому республіки категорію "А" (пріоритетність п'єси для укладачів репертуару театрів); обійшла театри Дніпропетровська, Маріуполя, Житомира, Вінниці, Херсона, Одеси, Києва (Київський театр ім. І. Франка, поставив Гнат Юра)і Харкова (харківський театр "Березіль", поставив Лесь Курбас).

Особливості п'єси "Мина Мазайло":

· Драму не можна перекласти: втрачається обігрування українських і російських прізвищ;

· Немає позитивних персонажів (дядько Тарас сумнівається у своїх думках і вчинках, надто легко здає свої позиції; Мокія теж не можна назвати патріотом: українська мова цікавить його з наукової точки зору);

· У творі містяться досить прозорі натяки на облудність насильницької радянської українізації;

· Фіаско для Мини можливе тільки в літературному творі, бо в той час більшовики підтримували перевертнів.

Сюжет перегукується з п'єсою Мольєра "Міщанин-шляхтич" та трагікомедією І. Карпенка-Карого "Мартин Боруля".

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти