ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Г.Тютюнник «Три зозулі з поклоном»

Літературний рід: епос

Жанр: новела

Присвята: "Присвячено любові всевишній"

Тема: зображення складності людських стосунків, виражена через історію нещасливого кохання.

Ідея: возвеличення любові як високої християнської цінності, яка вивищує людину над буденністю, очищає її душу.

Герої: студент, його мати Софія, чоловік Софії - Михайло, поштар дядько Левко, Марфа, чоловік Марфи - Карпо.

Сюжет: одружена Марфа Яркова сильно кохає репресованого Михайла, у якого є дружина Софія і син. Софія розповідає синові про історію цього. кохання. Михайло засланий у Сибір і більше звідти не повернеться.

Раз на місяці Софії приходить лист від чоловіка. Марфа вмовляє поштаря дати їй потримати листа. Соня знає про кохання Марфи, але не звинувачує її.

Композиційні особливості новели "Три зозулі з поклоном":

· Наявність обрамлення (розпитування сина матері) і трьох частин

· Переплетіння голосів Соні, Михайла та їхнього сина

· Повторюваний образ "татової сосни"

· Зміщення часових площин

· У кожному фрагменті є інший головний герой, але центр - Марфа.

Інші цікавинки:

· Назва новели символізує любовний трикутник - три долі головних героїв.

· Написано під впливом почутої пісні «Летіла зозуля через мою хату» у виконанні сліпого бандуриста.

· Певна автобіографічність твору: згадка про репресованого у 1937 р. батька.

Любов у героїв - божий дар; почуття, що очищує душу:

· У Марфи: пристрасна, благородна, страдницька

· У Михайла: вірна, чутлива, благородна

· У Софії: впевнена, розуміюча, тактовна, співчутлива

В.Стус

«ЯК добре те що…»


Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям,
як син, тобі доземно поклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і чесними сльозами обіллюсь.
Так хочеться пожити хоч годинку,
коли моя розів’ється біда.
Хай прийдуть в гості Леся Українка,
Франко, Шевченко і Сковорода.
Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,
уже не ремствуй, позирай у глиб,
у суще, що розпукнеться в грядуще
і ружею заквітне коло шиб.


Літературний рід: лірика.

Жанр: ліричний вірш.

Вид лірики: патріотична і філософська.

Провідний мотив: незламність, здатність залишатися людиною за будь-яких обставин.

Віршовий розмір: ямб.

У поезії-заповіті «Як добре те, що смерті не боюсь я…» Стус точно передбачає свою долю: незламність перед мучи-телями-суддями, концтабір, загибель у неволі на далекій чужині й славне повернення на Батьківщину по смерті. «Сувора простота проступає крізь ці мужні рядки… Зійшли з душі поета сумніви, давні образи, досади, ясним і чистим зором дивиться він в обличчя часу й простору. І на далекій від­стані, за тисячі кілометрів, за снігами й судами, за зрадами й тюрмами, за годинами й десятиліттями проступають риси тих, заради кого він діяв і творив», — зауважує Ю. Солод. Ця поезія безпосередньо перегукується з віршем «Як умру, то поховайте…» Т. Шевченка.


«О земле втрачена явись»


О земле втрачена, явися бодай у зболеному сні і лазурове простелися, пролийся мертвому мені! І поверни у дні забуті, росою згадок окропи, віддай усеблагій покуті і тихо вимов: лихо, спи!.. Сонця клопочуться в озерах, спадають гуси до води, в далеких пожиттєвих ерах мої розтанули сліди. Де сині ниви, в сум пойняті, де чорне вороння лісів? Світання тіні пелехаті над райдугою голосів, ранкові нашепти молільниць, де плескіт крил, і хлюпіт хвиль, і солодавий запах винниць, як гріх, як спогад і як біль? Де дня розгойдані тарілі? Мосянжний перегуд джмелів, твої пшеничні руки білі над безберегістю полів, де коси чорні на світанні і жаром спечені уста, троянди пуп’янки духмяні і ти — і грішна, і свята, де та западиста долина, той приярок і те кубло, де тріпалася лебединя, туге ламаючи крило? Де голубів вільготні лети і бризки райдуги в крилі? Минуле, озовися, де ти? Забуті радощі, жалі. О земле втрачена, явися бодай у зболеному сні, і лазурово простелися, і душу порятуй мен Літературний рід: лірика Жанр: ліричний вірш Вид лірики: патріотична Провідний мотив: мрія про повернення на рідну землю. Форма: розмова сина з рідною землею, далекою і втраченою. Віршовий розмір: ямб Вид римування: перехресне Вірш "О земле втрачена, явися" належить до невільницької лірики. Поезія має обрамлення, яке підкреслює її тужливий настрій. У ній багато незвичайних метафор, порівнянь: «дня розгойдані тарілі», «бризкит райдуги в крилі», «солодавий запах винниць, як гріх, як спогад і як біль» та ін. У цій поезії поет згадує своє перше юнацьке кохання, в цьому вірші - радість пізнання любові. Оптимістичний настрій твору передає останній рядок.

 

І Драч «Балада про соняшник»


В соняшника були руки і ноги,
Було тіло, шорстке і зелене.
Він бігав наввипередки з вітром,
Він вилазив на грушу,
і рвав у пазуху гнилиці,
І купався коло млина, і лежав у піску,
І стріляв горобців з рогатки.
Він стрибав на одній нозі,
Щоб вилити з вуха воду,
І раптом побачив сонце,
Красиве засмагле сонце,-
В золотих переливах кучерів,
У червоній сорочці навипуск,
Що їхало на велосипеді,
Обминаючи хмари на небі…
І застиг він на роки й століття
В золотому німому захопленні:
— Дайте покататися, дядьку!
А ні, то візьміть хоч на раму.
Дядьку, хіба вам шкода?!

Поезіє, сонце моє оранжеве!
Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриває тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником.


Рік: 1962

Збірка: "Соняшник"

Літературний рід: ліро-епос

Жанр: балада

Провідний мотив: талант бачити красу в повсякденні.

Сюжет: живе соняшник, своєю поведінкою він нагадує звичайного хлопчика, який бігає наввипередки, рве на груші гнилиці, купається біля млина, стріляє горобців з рогатки тощо. А відрізняється тільки тим, що має шорстке зелене тіло. І от якось після купання він стрибав на одній ніжці, щоб вилити з вуха воду, та побачив сонце «у червоній сорочці навипуск, що їхало на велосипеді, обминаючи хмари у небі». І соняшник, який застиг в німому захопленні, просить, щоб сонце дало йому покататись на велосипеді або хоча б посадило його на раму.

Віршовий розмір: верлібр

Особливості балади:

· Відкинуто традиційні легендарно-історичні, героїчні і фантастичні атрибути.

· Розширено просторові координати художнього світу.

· Побутова конкретика, універсальність і велич життя поєднанні в цілісність.

"Балада про соняшник" - це притча про красу й силу поезії.

Ліна Костенко

«Страшні слова, коли вони мовчать»

Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучився, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди, і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія — це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі

Рік: 1980

Збірка: "Неповторність"

Літературний рід: лірика

Жанр: ліричний вірш

Вид лірики: філософська

Провідний мотив: значення слова в житті людини, сутність поетичного мистецтва.

Інші наявні мотиви: пошуки свіжого, оригінального; творчість як категорія краси.

Віршовий розмір: ямб

Вид римування: перехресне

Поетеса доводить, що відповідальність митця перед людьми за свої слова велика, адже їм вірять, до них прислухаються. Вона стверджує, що важливо створювати щось нове, неповторне, яке б зачіпало душі людей, розраджувало і заспокоювало їх.

«Укр. Альфреско»

Рік: 1989 Літературний рід: лірика Жанр: ліричний вірш Вид лірики: філософська Провідний мотив: розрив живого зв'язку між поколіннями, між селом і містом. Віршовий розмір: ямб Вид римування: перехресне Альфреско — це настінний живопис водяними фарбами по сирій штукатурці. У цій поезії поетеса зображує «вічні» українські фольклорні типи, по-новому переосмислює традиційну ситуацію. Її образи — архетипи (праобрази) самотніх діда з бабою, що сумують без дітей. Вони мислять відповідно до атрибутів української свідомості - без дітей і світ немилий. Рядки "Я знаю, дід і баба - це коли є онуки,/а в них сусідські діти шовковицю їдять." передають мотив розриву зв'язків між селом і містом.

Над шляхом, при долині, біля старого граба,
де біла-біла хатка стоїть на самоті,
живе там дід та баба, і курочка в них ряба,
вона, мабуть, несе їм яєчка золоті.

Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини,
і вишні чорноокі стоять до холодів.
Хитаються патлашки уздовж всії стежини,
і стомлений лелека спускається на хлів.

Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки.
А потім довго-довго на призьбі ще сидять.
Я знаю, дід та баба - це коли є онуки,
а в них сусідські діти шовковицю їдять.

Дорога і дорога лежить за гарбузами.
І хтось до когось їде тим шляхом золотим.
Остання в світі казка сидить під образами.
Навшпиньки виглядають жоржини через тин…

 


 

«Маруся Чурай»

Рік: 1979

Літературний рід: ліро-епос

Жанр: історичний роман у віршах

Тема: зображення нещасливого кохання Марусі Чурай і Грицька Бобренка в поєднанні з історичними подіями XVII ст.

Ідея: незнищенність особистості з багатим духовним світом і українського народу, глибока віра в їх духовну силу.

Головні герої: Маруся Чурай, Грицько Бобренко, Іван Іскра, полтавський полковник Мартин Пушкар, війт Семен Горбань, Галя Вишняківна, козак Лесь Черкес, Богдан Хмельницький, мандрівний дяк

Сюжет: дві сюжетні лінії - особиста: Маруся Чурай - Грицько Бобренко та історична: національно-визвольна боротьба українського народу під керівництвом гетьмана Богдана Хмельницького проти польської шляхти.
Композиція: 9 розділів. Центральний розділ - третій: "Сповідь".

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти