ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ЛЕГЕНДИ ТА ПЕРЕКАЗИ ПРО САВУР-МОГИЛУ

 

Переказ "Про Саву-Савура"

 

 

У відкритому степу, на передовій лінії, знаходився козацький сторо-жовий пост. Як тільки тут помічали хмару степової куряви, яку піднімали коні нападників, козаки подавали сигнал наступному сторожовому посту: вони запалювали смоляні бочки на вежі. Так по ланцюгу вістка про напад чужинців докочувалась до Запорозької Січі, звідки назустріч ворогу ви-ступало військо.

 

Одного разу охорона поста вступила у нерівний бій з татарами. Довго козакам після дощу не вдавалося запалити вогнище. Оборонці на чолі з Савою (татари називали його Савуром) героїчно бились з ворогом, поки не побачили вогнище, запалене сусіднім постом, де верховодив козак Ха-рциз. Захисники рідної землі загинули, виконавши свій обов'язок перед батьківщиною. Запорожці прийшли сюди, прогнавши ворога, поховали товаришів за козацьким звичаєм: насипали на їх могилі курган, назвавши його ім'ям Сави-Савура.

 

Легенда "Савур-Могила"

 

 

На Савур-Могилі колись жив ватаг Сава і тримав когорту розбишак таких як і сам. Жили вони в землянках або куренях. Курені їхні були побі-ля могили, бо й досі лишаються тут глибокі ями.

 

Біля могили, якраз над великим чумацьким шляхом, що зветься Рос-товською дорогою, стояло ратище. Було, як нічого їсти сердегам, то вони винесуть повсть або ряденце, простелять біля ратища і покладуть на ра-тище все те, що в них останнє лишилось і чого треба: чи там риби, сухарів, хліба, пшона, цибулі або чого іншого - і виглядають чумаків.

 

Проїздять мимо чумаки, подивляться на рядно, то вже й знають, яку подать їм треба давати. Той висипле сухарів, той солі, той риби - і їдуть со-бі з Богом. А як же котрий чумак не догадається, а більше того що не захо-че дати, то його грабували, а непокірний, то й били. Було всього. На прос-того чоловіка було ніколи не кидались, а панам, кажуть, доставалось...

 

...Одного разу їхали Ростовською дорогою погонці, що доставляють провізію для війська, котре стояло біля Азовського моря. Тоді француз воював, чи що... їхали з хурою. Везли там сухарі, крупи, пшоно.

 

Переїхали Самар-річку, і стали траплятись понад шляхом байраки - такі ліски, значить. Заїхали вони від Самари днів три-чотири вже далеко, і ніхто їх не чіпав. Стали вони доїжджати до Савур-Могили, коли дивляться - що за притча! - в байрачку, що над шляхом, стоїть ратище, застромлене в


 


землю, а біля ратища лежить хусточка. На хусточці посипано небагато со-лі, пшоно і ще там дещо.

 

Ніхто з погонців не знав, що то воно за знак. Один узяв вийняв рати-ще із землі та й швиргонув його од дороги. Хусточку ж не займали, бо бо-ялися: думали, що то чаклунство яке.

 

Тільки стали від'їжджати від того місця, де було ратище, коли це з лі-су - бух! бух! бух! Так і повалило три воли у валці.

 

В одного погонця був хлопець літ там сімнадцять, чи що, і він був та-кий, з роду, що не на зло ріс, а на добро. От хлопець і каже:

 

- Добивайте вола того, котрий мучиться, поділіться, та зваримо куле-

 

шу.

 

Вони так і зробили: добили вола, поділили його, наварили кулешу з маханом і давай їсти, коли до них з лісу виходять три чоловіки. Один іде та кричить на все горло:

 

- Рятуйте, хто в Бога вірує!

 

Погонці дивляться, коли в того, що кричить, очі так і повилазили і лише на жилах теліпаються, а інші два ведуть його під руки. То був сам Сава, котрий мав розбійників на Савур-Могилі.

 

Прийшли ті люди до возів, а Сава й питає погонців:

 

- Чи не знайдеться між вами доброго чоловіка, котрий поробив би та-ке, щоб очі стали на своєму місці?

 

А товариші його й собі просять.

 

Погонці не знали, що їм відповісти. Хлопець же лежав на возі і нікому не показувався. Батько його встав, пішов до воза і питає:

 

- Що їм відповісти?

 

Хлопець і каже:

 

- Скажіть сліпому чоловікові, нехай нам доставить три воли, триста карбованців і ту рушницю, котрою убиті три воли.

 

Сказав погонич Саві, щоб доставив він усе те, що казав його син, а Сава звелів принести рушницю. Показав рушницю хлопцеві, а він каже:

- Це не вона.

Принесли другу.

 

- І це, - каже - не вона.

 

Саві дуже не хотілося давати свою рушницю, та треба, бо очі миліші. От він послав забрати рушницю, гроші й три воли. Хлопець подивився на рушницю і каже:

 

- Оце вона!

 

Забрав він ту рушницю, гроші й воли та й каже: - Принесіть у казан води.

 

Товариші Савині принесли води і поставили на траві, біля хлопця. Хлопець узяв вирвав трави, зробив кропило, прочитав якусь молитву, що


 


ніхто не розібрав, покропив Саву, повдавлював йому очі в ямки і велів умитися водою із казана; а сам пішов та й заховався між возами.

 

Умився Сава, блимнув очима і став бачити. Дививсь-дививсь на пого-нців - ні, не бачить того, хто над ним насміявся: він тоді й давай питати. Погонці не показують йому хлопця. Коли це вийшов хлопець, а Сава зараз

 

і пізнав його.

- Молод-молодець, ти високо літаєш, - каже Сава.

 

Сказавши це, попрощався з погонцями і пішов на Савур-Могилу, до котрої було гонів, може, десять. Одійшов ще геть-геть, став та й гукає:

 

- Ну, згадаєте ж ви мене! Посміялися ви наді мною - буде вам ще гі-

рше!..

А хлопець і каже:

 

- Коли так, то не дійдеш ти до свого куреня і за три дні! - Сказавши це, він щось прочитав - і над Савою зробилась мов річка (воно річки не було, а Саві тільки так показувалось).

 

Давай тоді Сава з товаришами ту річку перебродити. Бредуть, бредуть та все й на одному місці.

 

Поїхали погонці далі.

 

От через три дні вже відвезли все до війська, котре недалеко десь сто-яло, і вернулись знову на те місце, де варили куліш, біля Савур-Могили. Дивляться - коли Сава з товаришами ходить на тім місці, де їх лишили по-гонці; штрикають паліччям у землю, мов у воду, і броду ніяк не знайдуть, щоб перейти на той бік.

 

Погонці заходилися варити куліш. Сава подивився в той бік, де стоя-ли погонці, і показалося йому, що то стоїть слобода. Прийшов він до них,

 

а хлопець і каже:

 

- А що, посміявся над нами?! Якби були тут ще два твої товариші, що на Ведмідь-Могилі та Горілому Пні, то я б тим очі повидовбував, щоб лю-дей подорожніх не оббирали.

 

Став Сава просити прощення у погонців, а хлопець знову йому й каже:

- Іди, чоловіче, з Богом!

Пішов Сава на Савур-Могилу.

 

Як поїхали погонці додому, то вже Сава більше не жив на Савур-Могилі й покинув своє кишло. Покинули свої кишла і ті два ватажки, кот-рі жили на Ведмідь-Могилі й Горілому Пні, бо ними завідував Сава.

 

* * *

 

Жив собі в одному українському селі кріпак Клим Савур. Пан поглу-мився над його нареченою. І тоді молодий хлопець став мститись гноби-телям за образу. Він орлом літав по донецькому степу, захищаючи знедо-лених та бідних. Але пани, зібравши військо, оточили його ватагу. Бачить Клим, що не вибратись йому з оточення, і наказав товаришам вкопати на


 


підвищенні стовпа, до нього приставити колоди, а зверху засипати зем-лею. Ввійшов Савур з побратимами в дерев'яний курінь і скомандував ру-бати підпору. Впав стовп, назавжди поховавши під насипом сміливців. Люди стали приносити сюди пригорщами землю й виріс на тому місці ви-сокий пагорб, який і назвали Савур-Могилою.

 

Питання за текстом переказу "Про Саву-Савура":

 

1. Де знаходився козацький сторожовий пост? Відповідь:У відкритому степу,на передовій лінії.

 

2. Що робили козаки, коли помічали хмару степової куряви? Відповідь:Козаки подавали сигнал наступному сторожовому посту.

 

3. У чому полягав сигнал козаків?

Відповідь:Козаки запалювали смоляні бочки на вежі.

 

4. З ким вступила в нерівний бій охорона поста? Відповідь:Охорона поста вступила в бій із татарами.

 

5. Чому козакам не вдавалося запалити вогнище? Відповідь:Пройшов дощ.

 

6. Як називали Саву татари?

 

Відповідь:Татари називали Саву Савуром.7. Як билися оборонці з татарами? Відповідь:Билися оборонці хоробро,завзято.8. Хто запалив вогнище?

 

Відповідь:Вогнище запалив сусідній козацький пост.9. Що трапилося з козаками?

 

Відповідь:Козаки загинули,виконавши свій обов'язок перед батьків-щиною.

 

10. Що зробили запорожці?

 

Відповідь:Запорожці прогнали ворогів,поховали товаришів за коза-цькими звичаями.

 

11. Як назвали запорожці курган на могилі загиблих козаків? Відповідь:Курган назвали ім’ям Сави-Савура.

 

Питання за легендою "Савур-Могила":

1. Де жив ватаг Сава?

 

Відповідь:Ватаг Сава жив на Савур-Могилі,в землянках,або в куре-

нях.

 

2. Кого тримав Сава?

 

Відповідь:Сава тримав шайку розбишак.3. Для чого розбійники ставили ратище?

 

Відповідь:Це був сигнал для чумаків,щоб залишали їм їсти.4. Кому доставалось більше за всіх?


 


Відповідь:Панам доставалось більше за всіх.

 

5. Скільки років було хлопцеві одного погонця? Відповідь:Хлопець мав літ сімнадцять.

 

6. Що запитав Сава у погонців?

 

Відповідь:«Чи не найдеться між вами доброго чоловіка,котрий поро-бив би таке, щоб очі стали на своєму місці, бо Савині розбійники вбили трьох волів?»

 

7. Що порадив хлопчик Саві?

 

Відповідь:Хлопець сказав,щоб сліпий чоловік доставив три воли,триста карбованців і ту рушницю, котрою були убиті три воли.

 

8. Чи чесно поступив Сава, коли віддав свої рушниці?

 

Відповідь:Сава віддав чужі рушниці,а не свої,отже,зробив нечесно.9. Чим допоміг хлопець Саві?

 

Відповідь:Савині товариші принесли казан води,тоді хлопець прочи-тав молитву, покропив кропилом із водою, повдавлював Саві очі в ямки і велів умитися водою із казана, а сам пішов і заховався між возами.

 

10. Як віддячив Сава хлопцеві?

 

Відповідь:Він не подякував,а ще сказав,що їм буде ще гірше.11. Якими були дії хлопця?

 

Відповідь:Хлопець щось прочитав і над Савою зробилась мов річка(це Саві так показувалось). Став Сава з товаришами ту річку перебродити, та все на одному місці.

 

12. Що сказав хлопець, коли Сава повернувся до погонців?

 

Відповідь:Хлопець сказав,що він видовбав би очі його товаришам,щоб людей подорожніх не оббирали.

 

13. Що став просити Сава у погонців?

 

Відповідь:Сава став просити у погонців прощення,а хлопець сказав:"Іди, чоловіче, з богом!"

 

14. У чому проявляється кмітливість і розум чумацького хлопця?

 

15. Розкажіть про жадібність і ненажерливість Сави.

16. Знайдіть чудодійне в легенді "Савур-Могила".

 

Домашнє завдання.

 

1. Намалюйте ілюстрацію до переказу "Про Саву-Савура" і "Савур-Могилу". 2. Підготуйтеся до уроку літератури рідного краю № 2. Прочитайте казку Степана Васильченка "Мені моє".

 

Література:1.Оліфіренко В.В.Дума і пісня.Джерела літературногокраєзнавства. //Донбас. - 1993. - №5, спецвипуск. - С.85-88.

 

2. Оліфіренко С.М. та ін. Універсальний літературний словник-довідник. – Донецьк: БАО, 2007. – 432 с.


 

 


Урок № 2

 

Тема: Казка Степана Васильченка"Мені моє".Поглиблення поняттяпро літературну казку.

 

Казка-фольклорний розповідний твір про вигадані,а часто й фанта-стичні події. За своїм змістом і поетикою казки близько стоять до сказань, легенд, билин і баладних пісень. Вони широко використовують пісні, при-казки й прислів'я, загадки і замовляння. Термін "казка" походить від слова казати (казки розказуються). За часом виникнення казки належать до най-давніших форм народної творчості.

 

Казки дуже поширені серед усіх народів світу і відзначаються захоп-люючим сюжетом. У казках знайшли відображення життя і погляди наро-ду від найдавніших часів до наших днів. Тому вони дають багатий матері-ал для пізнання мрій, бажань і сподівань. У казках люди втілювали свої мрії про розвиток техніки й підкорення природи, про перемогу над воро-гом і над хворобами, про світле майбутнє.

 

У казках зображувалися як прості люди – хлібороби, ковалі, теслярі тощо, так і воїни, князі, захисники своєї батьківщини, які часто наділені надприродними якостями. Героями ряду повчальних казок-історій є звірі або й фантастичні, уявні істоти (Колобок). А ще у казках ми зустрічаємо старих мудрих людей, молодих завзятих легінів, які визволяють своїх на-речених, здобувають волю і славу. Фантастика казок тісно пов'язана з реа-льним життям людей із їх працею, їх мріями,

 

Казки розподіляються на такі основні групи: казки про тварин, герої-чно-фантастичні й побутові. У казках про тварин вчинки звірів уподібню-ються людським, як і в байках. Найчастіше в казках діють хитра "лисичка-сестричка", "дурний вовчик-братик", неповороткий ведмідь, полохливий "зайчик-побігайчик", вірний Сірко... Казки про тварин користуються осо-бливою любов'ю серед дітей. Тому Іван Франко написав казку-поему "Лис Микита" і збірку казок "Коли звірі говорили". Він підкреслював велике виховне значення казок.

 

Героїчно-фантастичні казки своїм корінням сягають у давнє суспільс-тво, і деякі з них первісно мали магічне призначення, яке з часом утрати-лося. Це казки про унікальні уявні якості, явища, подвиги, про пересуван-ня в повітрі.

 

У побутових казках відображається майнове розшарування, описано побут, звичаї, повір’я, любов, сім’я. Народні казки зробили великий вплив на писану літературу.

 

Часто в жанрі казки виступають письменники. Широко відомі казки вітчизняних письменників – Івана Франка, Степана Васильченка, Олени Пчілки, Михайла Коцюбинського та ін., а також зарубіжних – Ганса-Християна Андерсена, Шарля Перро, Ернста Гофмана та інших.


 


СТЕПАН ВАСИЛЬЧЕНКО

 

МЕНІ МОЄ

(З циклу осетинських казок)

 

 

Жив собі один чоловік, і було в нього сім синів і сім невісток. Був він дуже багатий: були в нього табуни коней, отари овець і ще багато всякої худоби. Та був він такий скупий, що всі люди дивувались: ніколи в світі не дав він бідному шматка хліба; сам він і його діти ходили в старому ла-хмітті, їли житні сухарі з водою. Всі люди судили його, глузували з нього й цуралися. Тяжко було жити і йому, і його дітям.

 

Сини пасли в степу худобу і потай від нього різали баранів, пекли та й живилися часом. Довідався про теє скупий батько і не звелів синам ходити за худобою, а став гонити її у степ сам. І палило там його сонце, мочило дощем, а ночами старі кістки проймало холодом. Все терпів скупіяка-господар, аби шкоди та втрати не було!

 

Недалеко біля того степу були гори, а в тих горах водилися гірські духи - "горовики". Так їх і звали. У горовиків же було так заведено, що як має горовиха породити собі дитину, то повинна тоді виходити на степ. Там збігалося до неї багато вовків; вони дожидали, поки горовиха поро-дить дитину. І коли вона не встигне втекти з нею, то вони одбирали в неї дитину і кудись заносили.

 

Сидить раз той скупий господар біля своєї отари і бачить - біжить вовк, а в зубах несе маленьке, тільки що народжене горовеня, за ним бі-жать Горовик з Горовихою і плачуть. Схопив скупий рушницю і застрелив вовка, а мале горовеня випало у вовка з зубів. Горовик і Горовиха підбігли й узяли свою дитину.

 

Потім підійшли вони до скупого, стали щиро дякувати йому, потім стали прохати його до себе в гості. Горовик сказав:

 

- Дома є в мене сім братів. І вони будуть дуже раді побачити того чо-ловіка, що визволив од вовка нашу дитину. Що ти не попросиш у них - вони тобі дадуть.

 

- А на кого ж я покину свою худобу? - спитав скупий.

 

- За свою худобу ти не бійся, - каже Горовик, - як повернешся назад, то найдеш її на своєму місці.

 

Тоді скупий пішов з горовиками до них у гості. Дорогою Горовик йому й каже:

 

- Ти мені зробив таку велику послугу, що я хочу тобі віддячити яко-мога краще. Так ось я тобі пораджу: не проси ти собі у моїх братів ні гро-шей, ні худоби, а скажи так: "Дайте мені моє". Кращого для тебе нічого вже не буде! - Скупий згодився.


 


От прийшли вони в гори й знайшли там дірку, що йшла всередину го-ри. Улізли вони в тую дірку і пішли темними переходами. Довго йшли во-ни тими ходами, а далі-таки вийшли на світ. Там стояли хати, садки, поля

 

й городи; і жили там горові духи. От прийшли вони до Горовика додому; там їх стріли сім братів-горовиків. Як дізналися брати-горовики, що ску-пий визволив од вовка дитину їх брата, то дуже дякували йому й вітали його, як дорогого гостя. Сім день шанували вони його якнайкраще, а на восьмий день, добре нагостювавшись, скупий став збиратися іти назад до своєї худоби.

 

- Чим же тобі дякувати за таку велику послугу? - питають скупого го-ровики, - може, тобі насипати мішок червінцями? Чи, може, тобі дарувати табун коней або отару овець?

 

Скупий пригадав, як його дорогою направляв Горовик, та й каже:

 

- Не треба мені ні червінців, ні худоби, а коли ваша ласка, то дайте мені моє!

Задумались горовики, а потім і кажуть:

 

- Нехай буде так; багато ти просиш, та дорога й твоя послуга! Будеш ти мати теє, що просиш.

 

Потім вивів Горовик скупого назад у степ, подякував йому ще раз і попрощався з ним. Прийшов скупий до своєї худоби, сів та й думає: "Що ж це я собі випрохав? Обіцяв Горовик, що добре подякує, а я ось прийшов з голими руками!.. Це вони обдурили мене!" Потім вийняв з торбини су-хий хліб і почав їсти. А хліб той - цвілий і не йде в душу. Пішов дощ, геть змочив скупого, і стало йому холодно. І от стали йому снуватись в голові такі думки, яких перше ніколи не було в нього. Стоїть він і думає:

 

"Маю я сім синів і сім невісток, а сам гнуся на дощі біля худоби; маю я цілі отари баранів, а сам їм сухий хліб. Маю я багатство, та серце моє повсякчас тільки боліє через нього. Діти мої мене не люблять, добрі люди мене цураються, і от дожив я до старості, а не спив, не з'їв, не звеселився ніколи. Навіщо ж кому теє багатство збираю?"

 

Потім скупий і каже сам собі: "Піду я додому й почну жити по-новому: не буду шкодувати свого добра для себе і для дітей своїх, буду людям у нужді помагати і хліб-сіль з ними водити".

 

Отже, тільки він так подумав, зразу зробилося у нього на душі радісно

 

й весело. Тоді пригадав він, що йому обіцяли горовики, й подумав: "Оце ж воно і є те саме, про що вони казали мені, що воно піде тепер на радість, а не на горе".

 

І зрозумів він тоді, що кращого нічого йому й не треба; що коли б да-ли йому горовики багатство, то було б йому через нього тільки більше го-ря. І зробилося у нього на душі ще ясніше.

 

Пішов же він додому і зробив так, як намірявся, перестав він скупи-


 


тись і для себе і для людей. І люди не стали його цуратись, а діти стали поважати й любити його, і стало йому жити радісно й легко.

 

Часто згадував він горовиків і казав:

 

- Спасибі їм, що вони віддали мені моєї.

 

Питання за текстом казки «Мені моє»:

1. Хто є головним героєм казки "Мені моє"?

 

Відповідь:Головним героєм казки"Мені моє"є один чоловік,що мавсім синів і сім невісток, був дуже багатий.

 

2. Чому люди судили його, глузували з нього, й цуралися?

 

Відповідь:Він був скупий,ніколи в світі не дав бідному шматка хліба,сам він і його діти ходили у старому одязі, їли житні сухарі з водою.

3. Як жилося йому і його дітям?

 

Відповідь:Жилося тяжко через батькову жадібність.4. Чим займалися сини головного героя?

 

Відповідь:Сини пасли у степу худобу і потай від батька різали худобудля їжі.

 

5. Чому батько став сам ходити за худобою і в спеку, і в дощ? Відповідь:Батькові було жаль худоби для своїх дітей.

6. Хто жив у горах недалеко від степу?

 

Відповідь:У горах водилися гірські духи-"горовики".7. Який закон був у горовиків?

 

Відповідь:Як має горовиха породити собі дитину,то повинна тоді ви-ходити на степ. Там збігалися вовки і дожидали, поки горовиха народить дитину. І коли вона не встигне втекти з дитиною, то вони одберуть у неї і кудись занесуть.

 

8. Чим допоміг скупий господар Горовику з Горовихою?

 

Відповідь:Скупий господар застрелив вовка,який ніс у зубах малень-ку дитину.

 

9. Чим віддячили Горовик із Горовихою скупого господаря? Відповідь:Вони щиро дякували йому і запросили до себе в гості.

 

10. Що порадив Горовик скупому?

 

Відповідь:Не просити у братів його ні грошей,ні худоби,а сказати:"Дайте мені моє".

 

11. Як зустрічали брати Горовика скупого?

 

Відповідь:Сім днів шанували вони його якнайкраще,а на восьмийдень виконали його бажання.

 

12. Які думки обсіли скупого після повернення від горовиків? Зачи-тайте потрібний уривок.

 

Відповідь: "Маю я сім синів і сім невісток,а сам гнуся на дощі біляхудоби; маю я цілі отари баранів, а сам їм сухий хліб. Маю я багатство, та


 


серце моє повсякчас тільки боліє через нього. Діти мої мене не люблять, добрі люди мене цураються, і от дожив я до старості, а не спив, не з'їв, не звеселився ніколи. Навіщо ж кому теє багатство збираю?"

 

13. Як ви думаєте, чи правильно зробив скупий, коли сказав: "Піду додому й почну жити по-новому: не буду шкодувати свого добра для себе

 

і для дітей своїх, буду людям у нужді помагати і хліб-сіль з ними водити". Як би вчинили ви?

14. Як зробилося скупому після таких думок?

 

Відповідь:На душі у скупого зробилося радісно й весело"...що вонопіде тепер на радість, а не на горе".

 

15. Якими словами згадував скупий горовиків?

 

Відповідь:Герой дякував їм за те,що допомогли зрозуміти йомусмисл життя.

 

16. Чи сподобалося Вам казка С. Васильченка "Мені моє!"? Якщо сподобалася, то чим?

 

Домашнє завдання.

 

І варіант.

Зробіть ілюстрації до казки "Мені моє".

 

II варіант.

 

1. Напишіть твір-мініатюру на тему: Моє ставлення до героїв казки "Мені моє" Степана Васильченка (10 хв.)

 

2. Підготуйтеся до уроку літератури рідного краю №3. Ознайомтеся з біографією Володимира Миколайовича Сосюри. Підготуйте виразне чи-тання поезій: "Надходить вечір...", "Лине пісня хутка...", "Степ", "Станція, рейки, заводи...", "Як не любити рідну мову", "Дебальцеве".

 

Література:

1. Костюченко В.А., Степан Васильченко. Життя і творчість. К.:

 

Дніпро. -1990. - С. 1-155.

 

2. Микитась В.Л. Правда про Василя Стефаника. К.: Наукова думка. - 1975. - С. 1-91.

 

3. Оліфіренко С.М. та ін. Універсальний літературний словник-довідник. Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2007. – 432 с.


 


Урок №3

 

Тема: Образи дитинства,рідної Донеччини у віршах Володимира Ми-колайовича Сосюри. Розповідь про дитинство і юність поета. "Надхо-дить вечір...Синім ланом", "Лине пісня хутко..." "Степ", "Станції, рейки, заводи...", "Як не любити рідну мову...", "Дебальцеве".

 

Володимир Сосюра (1898 – 1965)

 

Володимир Миколайович Сосюра народився 6 січня 1898 року на станції Дебальцеве на Донеччині в робітничій родині. В одній із біографі-чних нотаток поет писав: " Дід мій (по батькові) - селянин. Із волі свого поміщика кінчив штейгерську школу. Він часто з неї тікав, але з наказу пана прикажчик відносив його в мішку назад. Батько мій, Микола Воло-димирович, також учився в цій же школі (штейгерській), але не кінчив її. Він писав вірші й малював. Мати моя, Антоніна Дмитрівна, - дочка замо-жного селянина з Камінного Броду" (Луганська).

 

Батько був невдаха, за словами поета – "феномен і жертва свого ча-су", часто міняв фах: працював чорноробом, будівельником, землеміром, учителем, раз у раз переїжджав з місця на місце (Харків, Воронеж, Кав-каз).

 

Дитячі роки поета проминули в селі Третя Рота (нині село Верхнє), поблизу Лисичого (Лисичанськ). Краянин Володимира Сосюри, літерату-рознавець Борис Буряк, у статті, вміщеній у збірнику "Володимирові Со-сюрі ", також пише про красу цієї місцевості: "На мальовничих схилах Ді-нця, там, де починаються казкові багатства Донецького краю, розкинулось старовинне село Третя Рота... З високого берега на десятки кілометрів від-криваються звідси мальовничі краєвиди. Там, де низько над водою схили-лись столітні дуби, замріяні верби, височить міст через Донець, а далі, за лісними масивами, за щетинистим сосновим бором у білому цвітінні ака-ції, у затінених парках сховалось Рубіжне, далеко за синьою смугою Кра-снянського лісу тремтить в Імлі Володине, праворуч, за білими, наче сні-гом вкритими, піщаними горбами у зеленій долині в садках мружаться на сонці веселі хатки Варварівки... І все це таке знайоме, з такою любов'ю оспіване поетом". Ясна річ, що мальовнича природа впливала на майбут-нього поета, розвивала його естетичне почуття.

 

Початкову освіту хлопець здобув у цьому ж селі у двокласній (з п'я-тирічним навчанням), так званій "міністерській" школі. Навчався майбут-ній поет добре. У другому класі одержав похвальний лист і зібрання тво-рів Гоголя.

 

Батько помер рано, і Володя "пішов у люди" - працював на шахті, на содовому заводі, на телефонній станції, наймитував у місцевих багатіїв. Деякий час учився в нижчій сільськогосподарській школі на станції Яма.


 


Змалку Сосюра любив вірші. В автобіографічній поемі "Володька" він пригадував:

 

Липневий день пташками цвенька У срібнім гомоні ріки...

 

А у траві рука маленька Перегортає сторінки...

 

В його душі святий неспокій, Як і над смугленьким чолом. "Белеет парус одинокий

В тумане моря голубом..." Він чує Лермонтова строки:

"Расти, не будешь ты рабом..."

 

Крім Лермонтова, читав він і інших російських поетів, зокрема Олек-сандра Сергійовича Пушкіна, якого згадував серед найулюбленіших пи-сьменників, а також Некрасова, Надсона. Із українських поетів слід назва-ти Тараса Григоровича Шевченка, близького Володимирові Сосюрі своєю задушевністю й ліризмом.

 

Юнакові хотілося і свої думи, почуття виявити у віршованій формі. З чотирнадцяти років він пише вірші, спершу російською мовою. На жаль, ранні ці незрілі спроби нам не відомі. Уже на схилі свого життя Володи-мир Сосюра надрукував одного вірша " Много в душе еще песен не спе-тых...", датованого 1916 роком, коли молодому поетові вже виповнилось вісімнадцять років. Тут уже відчуваються риси майбутнього Сосюри:

 

Верю я, верю - придет это время, Родина станет как сад, В сердце народа, разбившего бремя, Песни мои зазвучат.

 

Лютнева революція, поваливши царат, викликала в молодого поета нове піднесення. Йому здавалося, що "бремя" вже розбите й пісня зазву-чала на весь голос:

 

Видишь? Над Русью могучей и вольной взвеяло знамя Труда...

 

Кто же разбил в этой жизни безвольной Цепи врагов навсегда?

 

("Товарищу").

 

Вірш "Товарищу" свідчить, що в голові юнака було ще багато неясно-сті. Датований вірш червнем 1917 року. Вірш був вміщений у збірці 1950 року.

 

У спогадах "З минулого" (І926 рік) поет сам розкрив свої справжні пат-ріотичні почуття, говорячи про себе: «...змалку марив грозовими образами козаччини... А тут вона жива! Воскресла моя синя омріяна Україна!"


 


Надходить вечір...Синім ланом...

 

Надходить вечір...Синім ланом Він простягає тінь свою.

 

Я над Дінцем моїм коханим В тумані споминів стою.

 

 

Дивлюсь на дим, що гордо лине Над незабутнім лоном вод. Здоров, воскреслий із руїни, Мій рідний содовий завод!

 

 

Як сумував я за тобою, Як снив про димні небеса!..

 

Здоров, мій страднику, герою, Степів Донеччини краса!

 

 

Ти знов простяг над гаєм крила, Щоб рідний край шумів, як сад. Сюди, сюди, сюди летіла моя душа крізь грім гармат.

 

Дінець!..

 

Тобі крізь дні тривоги З любов'ю слав я свій привіт, Мої маленькі босі ноги

 

Тут на піску лишали слід.

 

 

Складав пісні тобі одному, Мій тату світлий, мій Донбас! Це тут, у сквері заводському, Я слухав музику не раз.

 

 

Це тут росли ми і любили, Це тут ми юними були, Це тут на щебінь ми ходили І відціля на фронт ішли.

 

 

Шуміть, сади мої ласкаві, Дзвеніть, знайомі хвилі вод! І знов у радісній уяві Я повертаюсь на завод.


 


Як я люблю тебе, титане. Це ти по грозах світових В труді свої загоїв рани,

 

Як я свої - в піснях дзвінких.

(1948р.)

 

Лине пісня хутко

 

Лине пісня хутко та туди, туди, де мутна Бахмутка й Химівки сади.

 

 

Стежка там вузенька в'ється в даль степів, де я пас маленьким та чужих корів.

 

 

Хмари русокосі в тихім сяйві дня. Ноженята босі. Золота стерня.

 

 

Там я слухав з болем, як вітри гули. Хлопчиком до школи в Званівку ішли.

 

 

Хлопчики хороші йшли у перший клас. Я ж не міг, бо грошей не було у нас.

 

 

Падав дощ із сині, шарудів між трав, в маминій кофтині

 

я з кийком стояв. Довго так з журбою

я дививсь на шлях. Вітер наді мною плакав у дротах.


 


Я стояв, мов цятка в зорі горя гать. Вивчив мене татко по складах читать.

Я пішов до школи, потім на завод. Даль широкопола, блиск донецьких вод.

 

 

Бойові тривоги, тихий жах заграв...

 

З хлопчика малого я поетом став.

 

 

Лине пісня хутко та туди, туди, де мутна Бахмутка, Химівки сади...

 

(1948 р.)

 

Степ

 

Ходить Степ. Замислений Степ.

 

А на ньому синій, синій жупан. За туманом - туман, І татарські загони...

Розсипається Степ синім дзвоном...

Гей, крізь вітер і ніч бліді руки простяг І поклав на Чумацький, на зоряний шлях...

Бліді руки простяг...

Ходить Степ. Замислений Степ.

А на ньому синій, синій жупан.

 

За туманом - туман.

 

(1922 р.)


 

 


Станції, рейки, заводи...

Станції, рейки, заводи

 

І за копрами копри,

 

Де димарі, як бори,

Тіні поклали на води...

 

 

Грають дротами вітри. Ранок. Гудок. Третя Рота І з заводської гори Йдуть земляки на роботу.

 

 

Пісня залізна труда Серце донецькеє кличе...

 

Рідна, знайома хода, Рідні, знайомі обличчя.

 

 

В споминів далях не тоне Те, що любив я давно Вулиця дальня Червона І хворостянки вікно...

 

Бідна хатина, без ґанку...

 

Чому ж ще й досі, скажіть, Вогничок той хворостянки В серці мойому горить?

 

(1955 р.)

 

О мово моя!

О місячне сяйво і спів солов'я, Півонії, мальви, жоржини! Моря бриліантів, це - мова моя, Це - мова моєї Вкраїни.

Яка у ній сила і кличе, й сія, Яка в ній мелодія лине

В натхнення хвилини! О мова моя, Душа голосна України!..

 

Ти - мрії фіалок і сон конвалій,

 

Й гостріша за крицю багнета...

Ти душу бійця пориваєш на бій

 

В натхненнім пеані поета...


 


Тобою звучать і міста золоті,

 

Й заквітчані селами гони...

 

Ти - зброя ідеї. У битві й труді

 

Єднаєш сердець міліони...

 

 

Мов райдуги-арки над морем колон, Що в небо музикою лине, Де славить життя золоте жайворон...

 

Це - мова моєї Вкраїни.

 

 

Це - матері мова. Я звуки твої Люблю, наче очі дитини...

 

О мова вкраїнська!.. Хто любить її, Той любить мою Україну.

 

(1949 р.)

 

Домашнє завдання.

 

1. Напишіть твір-роздум за темою: «Чим близькі мені поезії В.Сосюри».

 

2. Вивчіть біографію донецького дитячого поета Григорія Бойка, ознайомитись з додатковою літературою.

 

3. Прочитайте твори письменника "У шахті", "Стану гірником", "Про щоденник", "Шахтарочка", "Не лютуй, сніговію", "Лампочка-шахтарочка", "Чому Тимко подряпаний", "Голубі простори", "Колискова", "Шахтарі на шахту йдуть", "Терикони".

 

Література:

 

1. Олійник Борис. З голубої криниці// Володимир Сосюра. Твори у двох томах. – Т.1 - К.: Дніпро, 1978. - С. 5-365.

 

2. Бичко Валентин. Незабутній і невмирущий// Сосюра Володимир. Червона зима. - К.: Веселка, 1978, 1965. - С. 5-171.

 

3. Кирилюк Євген. Поезія юності// Володимир Сосюра. Вибране. Лі-рика та поеми. - К.: Дніпро, І972. - С. 5-308.

4. Романько Валерій. Література рідного краю. Навчальний посібник.

- Донецьк, 1995. - С.48-51.

 

5. Володимир Сосюра. Життя і творчість у документах, фотографіях, ілюстраціях. - К.: Радянська школа, 1978. – 145с.

 

6. Шавловський І. Творчість В. Сосюри в позакласній роботі // Поза-класна робота з літератури. - К.: Радянська школа, 1964. - С. І22 -І35.


 


Урок №4

 

Тема: Григорій Бойко-донецький дитячий поет.Розповідь про пись-менника. "У шахті", "Стану гірником", "Про щоденник", "Шахтарочка", "Не лютуй, сніговію", "Лампочка-шахтарочка", "Чому Тимко подряпаний", "Голубі простори", "Колискова", "Шахтарі на шахту йдуть", "Терикони".

 

Григорій Бойко (1923-1978)

 

Один із найбільш обдарованих, талановитих українських дитячих по-етів, Григорій Пилипович Бойко народився 5 вересня 1923 року в селі Оленівка Волноваського району Донецької області в родині службовця. Закінчення середньої школи №1 міста Докучаєвська співпало з початком Великої Вітчизняної війни, і юнак відправляється на фронт. Воював спо-чатку рядовим, а з 1942 року - лейтенант військ зв'язку. Нагороджений бо-йовими орденами та медалями. З 1945 по 1949 роки навчався на літерату-рному факультеті Сталінського педагогічного інституту (нині Донецький національний університет). Навчання в педінституті та перші роки після його закінчення поєднував із роботою літературного консультанта Сталін-ської обласної філії Союзу письменників України і обласної газети "Ра-дянська Донеччина". Вірші почав писати ще в шкільні роки.

 

Окремі поезії з'явилися у фронтових газетах, потім на сторінках обла-сних газет і альманаху "Літературний Донбас". Писав переважно для ді-тей, хоча зустрічалися публікації і для дорослого читача.

 

Нарешт

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти