ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Микола Чернявський (1868-1937)

 

Народився Микола Федорович Чернявський 3 січня 1868 року в селі Торській Олексіївці Бахмутського повіту Катеринославської губернії (те-пер село Октябрське Добропільського району Донеччини). Батько був священиком, але сім'я добре знала життя селянське та інших трударів сво-го краю. Пізніше письменник згадував, що "селянська стихія, з віками утвореною хліборобською культурою, оточувала моє дитинство й давала засоби й напрямки для мого розвитку - тілесного і духовного".

 

Спочатку закінчив Бахмутську духовну школу, а пізніше - Катеринос-лавську духовну семінарію в 1889 році. Працював учителем у духовній школі міста Бахмута (Артемівськ), де раніше сам вчився. Тут він викладав співи та музику. У цей період у Харкові видає першу збірку поезій "Пісні кохання" (1895), у Бахмуті - "Донецькі сонети" (1898).

 

З 1901 року М. Чернявський працює земським статистом у місті Чер-нігові. Підтримує тісні особисті стосунки з Михайлом Коцюбинським, Бо-рисом Грінченком, Володимиром Самійленком.

 

У нарисі "Червона лілія" М. Чернявський відтворив творчу лаборато-рію Михайла Коцюбинського, його людські й письменницькі якості. Пое-та цікавили різні аспекти таланту прозаїка, його погляди на життя.

 

Одна з нерозв'язаних проблем письменників: для чого живу? Чернігівський період життя і творчості збагатив поета, але рідні прос-

 

тори кликали Миколу Чернявського додому. Проте життєві обставини склалися так, що він пов'язав своє життя з Херсонщиною. Тут поет зустрів події 1917 року, тут продовжував вчителювати у школах. У Херсоні він був заарештований органами НКВС у 1937 році, звинувачений у підпіль-ній антирадянській діяльності, йому приписували створення підпільної української націоналістичної (патріотичної) партії, яка ставила за мету по-валення існуючого ладу. Хоча це і не відповідало дійсності. У цьому ж 1937 р. зацькований НКВС, допитами і звинуваченнями 70-річний поет помирає.

 

Яка ж тематика поетичних і прозових творів М. Чернявського? Що


 


хвилювало письменника-земляка, про що він мріяв?

 

М.Чернявський пише оповідання "Змій", "Кінець гри", "Собака", "На березі моря", "Під похилою вербою". Ці та інші твори зібрані у збірці "Бо-гові невідомому" (1912). З психологічним напруженням читаються його повісті "Варвари", "Блискавиці". Твори "Горе переможеним", "Весняна повідь" були відзначені літературними конкурсними преміями.

 

Українською мовою перекладав твори Пушкіна, Лермонтова, Фета, Гейне, Гете, Міцкевича, Гюго, "Пісню пісень", "Слово о полку Ігоревім".

 

До арешту в 1937 році письменник встиг видати зібрання своїх творів у 10-ти томах (1927-1931).

 

Одна з центральних тем - любов до України, оспівання її минулого й турбота про майбутнє рідного краю. Письменник залишився вірним сином українського народу, не зрадив клятві, яку дав на могилі Тараса Шевченка в Каневі. Там він сказав: "Заприсягаюсь, батьку, як і ти, бути вірним до останнього нашій матері єдиній! Клянусь довіку не забути цієї ночі й мо-гили твоєї!" А потім цю думку висловив у віршованих рядках:

 

 

Тебе я, мій коханий краю, Вкраїно, любая моя!

 

Тобі єдиній я співаю, Тобі вінка я заплітаю, Тобі віддав і душу я!

 

 

Вірш із циклу "Донецькі сонети". Донець.

 

Я течу з країни, Де шумлять бори,

 

Монастир старинний Хмуриться з гори...

 

В давні займанщини, Де донців двори, Дону з України - Я несу дари:

 

Сльози родникові І янтар сосни, Співи празникові З мріями весни Й темної діброви Злототкані сни.

 

(1889-1896)


 


Савур-Могила

 

"Світе мій, мої долини сині, Раю мій, мої степи зелені, То ж по вас улусів жемчужини

 

Кинув я, мов той пісок із жмені...

 

Всю то ту несходжену країну Я придбав для тебе, мій народе, А за те, як білий світ покинув,

 

Хай і дня без того не проходить, Щоб не ніс до мене на могилу Щит землі вояка мій щоранку. Щоб навік мою прославить силу!..." -

 

Хан Савур так мовив наостанку, І умер хан Савур.

 

З ним дванадцять жінок, - Оточили його, Мов червоний вінок.

 

І у землю пішов На коні хан Савур,

І піднісся над ним Склепом зведений мур.

І три дні ввесь нарід Бучно помин чинив, Триста коней убив, Кров'ю степ зчервонив. На четвертий почав Миром землю носить, -

І могила в степу Народилася вмить.

І минали так дні,

І минали літа,

І росла та росла Слава ханова та...

Роки йшли невпинною ходою, Люди йшли, неначе в морі хвилі. Йшла орда на захід за ордою; Все туди, до однієї цілі, Йшли всі й там, у безвісті, губились...

І Савура пам'ять десь поділась.


 


Мов туман, його пропала сила. Та стоїть, стоїть Савур-Могила!

 

(1910)

 

Поглиблення поняття про епітет.

 

Епітет – образне означення переважно метафоричного характеру. до-дається до назви предмета, виділяючи в нього якусь характерну ознаку та викликаючи певне ставлення до нього.

 

Домашнє завдання.

1. Складіть вірш, використовуючи поезії Миколи Чернявського.

 

2. Прочитайте оповідання К. Тесленка і М. Лісовської "Нічні сторожі".

 

Література:

 

1. Немченко І. Будівничий України //Слово і час, 1993. - №1. - С. 21-25.

 

2. Микола Чернявський - письменник, громадський діяч, педагог: Те-зи доповідей наукової конференції. - Херсон: ХОВГ, 1993.

 

3. Романько Валерій. Література рідного краю. Навчальний посібник.

- Донецьк, 1995, С. 14-10.

4. Івченко А. Тлумачний словник української мови. – Харків: Фоліо,

 

2004. - С. 124.


 

 


Урок № 6

 

 

Тема: Оповідання Костя Тесленка і Марії Лісовської"Нічні сторо-жі". Тонке зображення внутрішніх переживань залишеного напризволяще пса. Засудження у творі невдячних господарів Жука. Протиставлення в оповіданні добра злу.

 

 

Кость Тесленко (1917-1988)

 

Тесленко Костянтин Макарович народився 22 травня 1917 р. в м. Ма-чусі Полтавської області в сім’ї вчителя. Закінчив Харківський універси-тет (1946). Працював учителем української мови та літератури у школі, ві-дповідальним секретарем журналу «Донбас».

 

 

Марія Лісовська (1922-1981)

 

Лісовська (Тесленко) Марія Павлівна народилася 28 серпня 1922 р. в с. Лиски Прилуцького р-ну Чернігівської обл. в сім’ї вчителів. Закінчила філологічний факультет Харківського університету (1946). Працювала вчителькою української мови і літератури в Донецьку.

 

 

Подружжя письменників – Кость Макарович Тесленко та Марія Пав-лівна Лісовська – разом видали такі збірки повістей: "Богучари" (1982), "Відлуння серця" (оповідання), (1972), "Знайдені крила" (повісті й опові-дання, 1962), повість "Крізь громовную" (1961), повість "На морі слідів не лишається" (1960), оповідання та етюди "Незгасимі зоряниці" (1978), пові-сті "Різноцвіття. День починається з ночі", "Гілка полину" (1966), опові-дання "Скільки житиму - любитиму" (1959).

 

 

НІЧНІ СТОРОЖІ

 

 

Жук - рослий красивий пес. Весь смолисто-чорний, і лиш на грудях вибілюється схожа на чималого метелика світла пляма. Жук - звичайнісі-нький дворовий пес, напрочуд лагідний, миролюбний удень і небезпечний для незваних гостей уночі. За це і називали його - "Нічний сторож".

 

А сторожувати, власне, і не було чого ні вдень, ні вночі. Лиш коли го-сподарі придбали "Жигулі", до його незначних, дрібних обов'язків додався солідніший - охороняти хлівець, переобладнаний під гараж. Справжнього гаража господар ставити не збирався, бо чекав нової квартири.

 

Жук чесно і надійно пильнував доручений об'єкт, а коли "Жигулі" до-


 


вго були у від'їзді, явно непокоївся. "Свою" машину він міг би вирізнити з-поміж сотень інших цієй ж марки. Голос "свого" клаксона дочув би се-ред грозової гуркотняви. А от їздити у машині Жук не любив, а може, бо-явся. Скоріше ж всього - не хотів розлучатись з домівкою. Він бус рідкіс-ним домосідом. Його ніколи не саджали на ланцюг, але кожної миті вдень і вночі варто було гукнути - і він тут як тут.

 

Господарі любили Жука і дорожили надійним псом.

 

А між тим наближалась неминуча розлука. Незабаром господарі мали переїжджати у новий висотний дім, бо ці старі халупчини віджили свій вік і були приречені на злом. А Жук?.. Як же з ним? Не будеш же тримати дворового пса у квартирі на дев'ятому поверсі. Та й сам він не вживе там - занидіє в чотирьох стінах. Не хатньої ж породи... Віддати б комусь, але де знайти охочого...

 

У якийсь незбагненний спосіб людська тривога передалась Жукові. Він ніби занедужав. Цілими днями незрушно лежав у своїй будці і сумно стежив за приготуваннями до переїзду.

 

І ось чорний день для Жука прийшов. Як тільки з двору виїхала ван-тажна машина з хатніми речами, Жук неждано десь зник. Діти відразу по-мітили його відсутність, кинулись шукати, гукали щосили, а він причаївся біля гаража, під колодами, і беззвучно тужив.

 

Коли ж двір спорожнів, обезлюднів, Жук вибрався із своєї схованки і закляк. Тиша. Пустка. Лиш на погрібнику безбоязно кублились у пересох-лій землі зледащілі від спеки горобці та на паркані, глумливо щурячись, сидів сусідський кіт. Жук задер до неба примерхлий писок і розпачливо завив. У тому витті було все: і невтішність, і відчай, і затаєна властива усьому живому надія, що всяке горе минуще.

 

Та ішли дні, а ніщо не мінялось на краще. Жук охляв, але не тікав із двору. Чорна кудлата шерсть не то припала курявою, не то посивіла. На-грудний білий метелик став мертвотно рудим. Почервонілі очі сльозились. Ніщо не обходило, не лякало його. Навіть голод не доймав.

 

І все ж невтішне горе почало втрачати свою силу. Якось на світанку Жук заснув здоровим, міцним сном, і йому вперше за останні дні присни-лись смачні костомахи з рештками м'яса. Теплі, запашисті, з росинками незастиглого жиру. На жаль, вони були за щільним парканом у чужім дво-рі, і до них ні дотягнутись, ні проломитись. Від нестерпного голоду нило, стискалось все нутро. Жук заскавулів і пробудився. Ласощі зникли, а від-чуття голоду лишилось і гнало на пошуки хоч якогось харчу.

 

В якомусь отупінні він без жалю залишив опустілий двір і, не озира-


 


ючись, подався на вулицю. Звідусюди до нього доносились манливі запа-хи, але, на жаль, тільки запахи - ніщо поживне не потрапляло на очі.

 

Вже вечоріло, коли Жук забрів на якесь пустирище. Приліг у бур'янах перепочити. Тут можна б і заночувати: адже поспішати нікуди, поверта-тись нема до чого.

 

Нараз звідкись з-за пустирища запахло димком. Справжнім димком - як від людського житла. Жук тоскно заскімлив до скибки молодика, підві-вся, навпрошки поплівся бур'янами.

 

Його перепинив високий дощаний паркан. Пробирався вздовж нього. Десь же мусить бути йому кінець або хоча б дірка. Незабаром надибав ву-зький пролом. Протиснув туди своє худе тіло. З острахом озирнувся до-вкола. Неподалік чорніли проймами безрамних вікон стіни недобудованої споруди. Поруч височів кран. Його завислий на тлі неба гак, здавалось, намагався чепити заблуклого поміж хмарок молодика. Тут і там громади-лись стоси дощок, цегли, кучугури піску. За тим усім стояли якісь хатки на колесах, а біля них курилось вогнище. Від нього і несло димком і спо-кусливим запахом смачного варива.

 

Жука невтримно тягло до вогнища. Він нечутно прокрався до одної з хаток, заліг біля колеса. Тепер йому видно було і багаття, і людину біля нього. То був сторож. Нічний сторож, що пильнував будівельний майдан-чик. Він сидів на куцім окоренку і знічев'я розважав себе старечим співом. Ніщо не страхало пса. І він поповз до людини. Повз і тремтів від непевно-сті і, може, сподіваного харчу. За два кроки зупинився, стиха заскавулів.

 

Сторож нашорошено озирнувся, вгледів безпорадно розпластаного пса, миролюбно озвався:

 

- Ну, іди вже, іди ближче. Не бійся мене. Іди ж но...

 

Жук звівся на ноги, довірливо підступив до старого, підставив голову під дідову руку і аж зажмурився від давно незнаної ласки.

 

- Що ж привело тебе, бідолахо, до мене? - роздумливо загомонів сто-рож. - Може, вигнали, що не породистий? Або прошкодився чим, може? Яка біда змусила тебе навіть перед таким дрібним начальством, як я, пов-зати на череві?.. Ну, ну, не скавули - в житті всяке трапляється. По собі знаю...

 

Старий був трохи напідпитку, до того ж нічна нудьга спонукала його до балакучості. Він підкинув у багаття цурпалля, зняв з гарячої цеглини казанок з варивом, налив у чималу бляшанку з-під консервів, накришив туди хліба, дав трохи остинути, поставив перед нічним гостем.

 

Жук без остороги накинувся на харч. Від голоду забув про хазяїнову


 


науку - не брати нічого їстівного з чужих рук. Остороги та погрози діють на ситого, а голодному боятись нема чого.

 

- Їж, дружище, їж, - заохочував сторож. - Бачу, що ти до мене забився не на одну ніч. Ну що ж, я радий тобі. Помічником будеш. Воно хоч сто-рожування і не яка там робота, а все ж удвох веселіше...

 

Пес жадібно хлебтав, а старий співчутливо дивився на нього і по-дружньому гомонів.

 

- Я, бачиш, у сторожі потрапив, можна сказати, теж випадково... А може, й не випадково. Це як дивитись, - роздумував уголос. - Так воно уже складалось усе одне до одного. Замолоду, до війни, я був муляром. Хорошим муляром - першого класу. Мені довіряли класти навіть заводські димарі, а то неабияка робота. Одним словом, годували мене руки, і справ-но годували до війни... Ну а потім, як бачиш... - Старий виставив наперед праву руку, а лівої не було, був лише у провислому рукаві невеликий оцу-пок - приплічна кукса. - Ліва, бач, відвоювалась назавсігди. Повернувся я додому, як про вас кажуть, безхвостим: ні тобі дать, ні собі взять. Ну і по-дався у сторожі. Тепер мої сини мулярують, а я сторожую їхній труд. Що не кажи, а теж робота...

 

Жук уже поїв і тепер зовсім довірливо, навіть ніби аж заохочувально дивився на балакучого опікуна, з яким його звела доля.

 

Старий витяг з нагрудної кишені цигарку, взяв з багаття надгорілу тріску, наче від свічки, припалив. Невеличкий жовтуватий вогник на мить висвітлив вузлуватий скісний рубець через усю щоку, прищулені очі, ряс-ні зморшки на чолі.

 

- Як же мені тебе звати? - пахнувши димом, звернувся до пса. - Не ін-акше, мабуть, як Жуком - чорний же. Так? Жук ти?.. - Пес радісно забли-щав очима, потягся до сторожа, лизнув по лиці. - Ну, ну, вважай познайо-мились, - без гніву сказав старий. - Тільки нема чого дуже радіти: біля ме-не жиру не нагуляєш і особливої шани не заживеш... То колись ми, сторо-жі, були у ціні. Ходить, бувало, по селу чи побіля якихось складів такий собі хирлявий дідисько або ж безногий служивий, будоражить всеньку ніч своїм калаталом, спати нікому не дає, а його хвалять за те, цінують. Та й вашим гавкучим братом дорожили...

 

За парканом до студентського гуртожитку пройшов гомінливий гурт молоді. Говорили голосно, не по-нашому. А сміялись - як свої. Сміються і плачуть повсюди однаково.

 

Жук, зачувши гомін, відразу схопився, кинувся до паркана, заповзято прийнявся відробляти харч.


 


- Облиш, Жуче! Ходи сюди! - гукнув старий. - То студенти, та ще й не наші - наїжджі. Всякі там є, а найбільше чорних. Ось ти завтра побачиш. То аж із Африки забились сюди. Приїхали по науку до нас. Наші птахи до них літають зимувати, а вони, бач, до нас учитись, як жить. Виходить, у всякого свій вирій... На них, Жуче, не гавкай: вони тут нічого не зачеп-лять...

 

Старий підвівся з окоренка, зайшов у затінок, постояв якусь мить. По-тім довго морочився з ґудзиками.

 

- Ото, бач, яка чортяча робота, - сердився. - Бодай тому клятому Гіт-леру і на тім світі моя рука муляла...

 

Вони удвох обійшли довкола ще сліпих стін майбутньої студентської їдальні. Старий для годиться кілька разів сюркнув у свистульку.

 

- Оце, Жуче, й усього нашого діла, коли хочеш знати. Головне - щоб усе лежало чи там стояло на тім місці, де його полишили робочі. А камі-няччя оце нікому, скажу я тобі, не потрібне. Атож, охочих будуватись са-мотужки усе меншає. Кожне тепер виглядає державної хати... А ще, скажу

 

я тобі, і злодії, від яких ми з тобою годні б устерегти, переводяться. На тих же, які промишляють серед білого дня і тягнуть не по цеглині чи по відру цементу, а готівкою, існує інша, надійніша від нас сторожа. І все ж без нас теж доки що не обійтись...

 

Говірливого старого перепинила несподівана злива оглушливої музи-ки і горластої пісні. То з якогось вікна студентського гуртожитку, десь аж з-під неба, на всю силу загриміла радіола.

 

Жук підхопився, з ляку зайшовся гавкотом.

 

- Облиш! Чуєш, облиш! - напоумляв сторож свого приблудного помі-чника. - Звикай. Коли при мені лишишся, тут чортзна-чого наслухаєшся. Тут бувають такі горласті пісеньки, що їх ні перегавкаєш, ні перевиєш. - Дід дістав з кишені флягу, затиснув між колін, відкрутив закривку, пригу-бив, загомонів охотніше: - Так ото я кажу, що без нас з тобою доки що не обійтись. Тож не вішай, дружище, голову. Хай наша робота і не примітна, а все ж робота. Тільки не треба попусту гавкати...

 

Жук зажмурив очі, відвернувся, наче не хотів слухати того докору. Сторож усміхнувся, вибачливо сказав:

 

- Ти не ображайся, не думай, що я зневажаю таких, як ти. Чого б то я мав зневажати. Ваш брат, простий дворняга, для ось такої надвірної служ-би незамінимий. Не те, що оті хатні дармоїди, яких щоранку заспані моло-дички виводять оправлятись на он те пустирище. То, як на мене, - породи-сті паскудники. А їм ще дають притулок у людських житлах, водяться з


 


ними на вулицях, влаштовують їм собачі побачення, щоб не перевівся їх-ній ледачий рід. Тьху! - сплюнув сторож і змовк.

 

Небо на сході починало світлішати. Коротка літня ніч кінчалась. За-чинався новий день. У пригаслім багатті жариння бралось білим попелом. Жук спав. А старий нічний сторож дивився очима колишнього муляра на зарожевілі стіни недовершеної будови і подумки клав і клав цеглину до цеглини...

 

Раптом у світанковій тиші Жук розчув далекий, але неповторно зна-йомий звук - голос клаксона "його" машини! Жук шарпнувся, з розпачли-вим радісним скімленням кинувся на паркан, та не зміг здолати мало не двохметрову перепону.

 

- І ти, бачу, маєш, що згадати, - розуміюче сказав сторож. - Пам'ять - воно штука живуча. Тільки, на жаль, ніщо з минулого не повертається на-зад. Ні добре, ні зле. Тож нема чого надаремно скімлити...

 

Жук повернувся до багаття, скрутився бубликом, зажмурився. Але не спав. Все ще чуйно дослухався.

 

 

Питання за текстом оповідання "Нічні сторожі":

 

1. Поясніть назву оповідання "Нічні сторожі". Чому автори назвали так оповідання?

 

2. Зачитайте опис пса Жука. Чому пса назвали нічним сторожем?

 

3. Що входило в обов'язок собаки?

 

4. Як Жук пильнував доручений об'єкт?

 

5. Чому пса не саджали на ланцюг?

 

6. Як ставилися господарі до пса Жука?

 

7. Чому наближалася неминуча розлука?

 

8. Що тривожило хазяїв пса Жука? Як відчув тривогу Жук?

 

9. Що робив пес Жук, коли настав день від'їзду хазяїв?

 

10. Зачитайте уривок із оповідань, де описується стан Жука після ві-д'їзду хазяїв.

 

11. Що приснилося псові?

 

12. Чому Жук забрів на якесь пустирище?

 

13. Звідки несло димком, який зацікавив собаку?

 

14. Чому пса не страхав нічний сторож?

 

15. Як поставився до пса дідусь-сторож?

 

16. Чому Жук накинувся на харчі?

 

17. Якою була доля старого сторожа? Чому у дідуся не було лівої ру-

 

ки?


 


18. Як старий назвав пса і чому?

 

19. У чому полягала робота нічного сторожа?

 

20. Чим докоряв дідусь псові?

 

21. Як ставився до хатніх собак старий дідусь?

 

22. Про що мріяв дідусь-сторож?

 

23. Чому вранці Жук кинувся на паркан?

 

24. Як ви розумієте слова дідуся-сторожа: "Пам'ять - воно штука жи-вуча. Тільки, на жаль, ніщо з минулого не повертається назад. Ні добре, ні зле..."?

 

25. Чому не спалось псові?

 

26. Як ви ставитесь до собак?

 

 

Домашнє завдання:

 

1. Складіть простий план оповідання "Нічні сторожі".

 

2. Напишіть твір-мініатюру на тему "Зображення внутрішніх пережи-вань залишеного господарями на призволяще пса за оповіданням М.П. Лі-совської та К.М. Тесленка "Нічні сторожі".

 

 

Література:

 

1. Лісовська Марія Павлівна, Тесленко Кость Макарович. Незгасимі зоряниці. Оповідання та етюди. Донецьк: Донбас, 1988. - С.102-107.

 

2. Лісовська М.П. і Тесленко К.М. Скільки житиму... любитиму. Оповідання. /Біографічна довідка. С.2/. – Сталіно: Кн. Вид., 1959. - 107с.

 

3. Лісовська М.П., Тесленко К.М. Знайдені крила. Повісті й опові-дання. – Донецьк: Кн. Вид., 1962.


 


6 П Р О Г Р А М А

 

 

клас

 

 

Урок № 1.Пісні мого краю:історичні пісні про Морозенка і Супруна,пісня "Де Савур-Могила, широка долина". Історична основа пісень. Відо-браження боротьби українського народу проти південних загарбників. Уславлення Запорозької Січі, козаків-захисників рідної землі Морозенка і Супруна.

 

Урок № 2.Оповідання П.А.Байдебури. "На пароплаві".Шевченків-ська тема у творчості П.А. Байдебури. Відображення в оповіданні двох споріднених душ колишніх кріпаків Тараса Шевченка і скрипаля Олексія Панова. Гострий осуд кріпацтва в оповіданні. Поглиблення поняття про прозову мову.

 

Урок № 3.Письменники-земляки М.Ф.Чернявський і С.Ф.Черкасен-ко про шахтарську працю.

 

М.Ф. Чернявський. "У донецькому краї", "Шахтар". С.Ф.Черкасенко. "Під землею", "Шахтарі". Зображення у віршах важкої праці гірників. Ви-раження глибокої пошани копачам підземних багатств. Передача засобами виразного читання авторського ставлення до трударів донецьких надр. Протиставлення як засіб вираження любові поетів до трудящих і засу-дження гніту експлуататорів. Поглиблення поняття про віршовану мову.

Урок № 4.В.М.Сосюра про своїх учителів.

 

"Незабутній". Автобіографічна основа вірша. Спогади поета про вчи-теля Василя Мефодійовича, його науку любові до рідного краю.

 

Поетичне порівняння вчителя з радісною зорею. Картини рідної До-неччини у вірші "Ті озерні води, неба синь тонка". Спогади про заводську школу, про вчителя Сергія Лукича. Вияв любові і пошани до вчителя. Удосконалення вміння засобами виразного читання передавати почуття і настрої автора.

Урок № 5.Поет-гуморист А.Д.Косматенко.

 

Ознайомлення з біографією письменника. "Скіфська сережка". Об-стоювання в легенді безперервності поколінь на рідній землі. Заклик до пізнання своєї історії. Оспівування степу, зоряного українського неба, краси і вірності у коханні. Вшанування пам'яті поета-земляка у Велико-Новоселківському районі (обласні літературні читання і свята поезії у селі Нескучному на батьківщині А.Д. Косматенка).

Урок № 6.Вірші про рідний край поетів-земляків.

 

Євген Летюк. "Гончар", "Гостеві", "Заплакала мати". Вираження у ві-ршах любові до людей праці. Висока емоційність, образність віршів.

С.В. Жуковський. "Рідний край".

Удосконалення вміння виразно читати вірші.

 


Урок № 1

 

Тема: Пісні мого краю:історичні пісні про Морозенка і Супруна,піс-ня "Де Савур-Могила, широка долина".

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти