ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Тестові завдання до уроку № 4 за оповіданням “Універсал гетьмана Богдана” (варіант 1)

 

І рівень:

 

1. Козаки мали імена: а) Юхим і Лесько;

 

б) Богдан і Курбатов; в) їхні імена невідомі.

 

2. Козаки в’їхали у місто: а) у Москву; б) у Тор; в) у село;

 

3. Козаки розвозили:

 

а) тканину; б) папери; в) вугілля.

 

4. Козакам потрібні були: а) цукор; б) гроші; в) сіль.

 

5. Козаки заступилися за а) солеварів;

 

б) будівельників; в) наглядача.

 

6. Прохання козаків не хотів виконувати: а) наглядач; б) пан; в) селянин.

 

7. Козаки досягли того, чого хотіли:

 

а) так; б) ні;

в) тільки наполовину.

 

ІІ рівень

8. Чому солевари допомогли козакам?

 

9. З якою метою П. Байдебура написав оповідання “Універсал геть-мана Богдана”?

 

ІІІ рівень

Напишіть твір-мініатюру на одну з тем:

 

10. Зображення дружби і взаємодопомоги між козаками і солеварами.

11. Завдання гетьмана Богдана.

 

12. Юхим і Лесько – відважні козаки.


 


Тестові завдання до уроку №4 за оповіданням “Універсал гетьмана Богдана” (варіант 2)

 

І рівень

 

1. П.А. Байдебура народився і помер а) 1890-1917; б) 1901-1985; в) 1870-1924.

 

2. П.Байдебура написав а) понад 30 книг; б) понад 20 книг; в) понад 15 книг.

 

3. Оповідання “Універсал гетьмана Богдана” було написане а) 1954; б) 1955; в) 1956.

 

4. Головних героїв оповідання “Універсал гетьмана Богдана” звали а) Микола і Петро; б) Ігор і Санько;

 

в) Юхим Головань і Лесько Ожеред.

 

ІІ рівень

5. Які твори письменника зображують життя шахтарів?

6. Які твори П.Байдебура присвятив дітям?

 

7. Що найбільше пильнували козаки Юхим і Лесько?

 

8. До чого закликали універсали гетьмана Богдана ?

 

9. На що була звернута увага козаків Юхима Головатого і Леська Ожереда?

 

10. Чого боявся управитель солеварів?

 

11. Чим сподобалось вам оповідання “Універсал гетьмана Богдана”?

 

ІІІ рівень

12. Написати твір на одну з поданих тем:

 

1. Образи козаків із оповідання П.Байдебури “Універсал гетьмана Богдана”.

 

2. Образи солеварів із оповідання П.А.Байдебури “Універсал гетьма-на Богдана”.

 

3. Зображення дружби і взаємодопомоги між козаками і солеварами за оповіданням П.Байдебури “Універсал гетьмана Богдана”.


 


Урок №5

 

 

Тема: Оповідання донецького письменника Івана Омеляновича Білогопро дітей шахтарського краю. “Під старим териконом”. Реалії шахтар-ського селища. Розкриття внутрішнього світу Сашка Наливайка та Ігоря Крyченюка.

 

Доброта і сердечне ставлення Санька до природи. Осудження жорс-токості і підступності Ігоря Крученюка. Поглиблення поняття про пор-трет героя.

 

Іван Білий (нар. 1942)

 

Білий Іван Омелянович народився 25 березня 1942 р. у селі Чистога-лівці Чорнобильського р-ну Київської обл. Навчався в будівельному учи-лищі №3 м. Донецька, працював два роки слюсарем. Після служби в армії закінчив філологічний факультет Донецького державного університету (1970 р.). Завідував бюро пропаганди Донецької обласної організації То-вариства охорони пам’ятників історії та культури, редагував шахтарську багатотиражну газету.

 

Протягом багатьох років був відповідальним секретарем, а також очолював відділ української літератури журналу «Донбас». З 2001 по 2005 р. – відповідальний секретар Донецької організації Національної Спілки письменників України.

 

Його перу належать збірки «Досвіток» (1969), «За калиновим жаром» (1972), «Передмістя» (1976), «Пізні райдуги» (1981), «Біля вишневого вік-на» (1990), «Журавлині мости» (2002), «Цікава арифметика для Галинки і Петрика» (2004); книжки оповідань «За горою, за крутою» (1984), «Рання дорога» (1987), «Перші розстані» (1984); книга прози «Де кленом світ зійшовся» (2004); підручники для дітей «Сходинки» (1995), «Лесенка»

 

(1997), «Сходинки-2» (1998).

 

Член Національної Спілки письменників України з 1973 р.

 

ПІД СТАРИМ ТЕРИКОНОМ

 

 

Ще зранку, по дорозі до школи, Санькові нетерпилося кудись притк-нути портфель і податися під терикон, де з початком весни щодня збира-ється товариство таких, як і він, збитошників: кращого місця для дозвілля та ігрищів годі й шукати в їхньому шахтарському селищі.

 

Терикон був старий, залуб'янілий, знизу порослий диким різнотра-в'ям, приземкуватими татарськими кленами та кущами жовтої акації, що з кожним новим подихом весни дерлися все вище й вище; однак до верхівки


 


було ще далеко, та й не так просто туди забратися, це тільки вони, пацани, мов зaправські альпіністи, штурмують його на день по кілька разів.

 

Ох і далеко видно з терикона, все їхнє селище - як на долоні. Та що там селище, місто можна розгледіти, а до нього ж буде верст двадцять. Це так сказав - до города двадцять кілометрів - водій автобуса, коли їхній че-твертий клас під час зимових канікул їздив у театр на виставу "Малий і Карлсон".

 

Кепські були цьогорічні зимові канікули, бо хіба ж то діло, як землю снігом лише притрусило. А терикон так і зовсім стояв голий, підставивши вітрам свої руді боки. А бували ж такі зими, що з його підніжжя на санча-тах вволю гасали. Особливо добре спускатися з того боку, до якого приля-гає стадіон: там і поверхня покатіша, і каміння та кущів менше. Мчиш, було, аж до самих воріт стадіону.

 

Однак до школи Санькові довелося йти, бо куди ж дінешся, треба, та й мати в нього щодо цього строга: якщо дізнається, що прогуляв бодай один урок, всипле вона тоді йому березової каші. А потім буде і сама плакати. Оце для Санька - найгірше, материні сльози в сто разів болючіші від тих її стусанів. І завжди при цьому батька згадує, який загинув у шахті тієї осені, коли Санько пішов у перший клас: мовляв, аби він був живий, то все було б інакше. Хтозна, може, й так, але він, Санько, хіба міг би ста-ти іншим? Яким народився, таким і залишиться. Ось тільки хіба що вирос-те, так це ні від кого не залежить, це само собою відбудеться... Авжеж, виросте, хоча він зараз трохи й нижчий від своїх ровесників. Ну ще у ньо-го голова рудувата, але з часом і вона потемніє, і не будуть його прозивати рижим, - про це й мати каже.

 

Після школи, зробивши сяк-так уроки (ввечері у присутності матері ще раз до них повернеться), Санько перевдягся в стареньку джинсову кур-точку, взув кеди, бо ж гратимуть у футбол, і нарешті вирвався на волю. Правда, у нього справжнього м’яча немає, а гумовий, за шістдесят копі-йок. Нічого, ним теж можна грати, і не жалко, якщо й поб’ється чи проко-леться об якийсь шпичак, а бемкає він гучніше, ніж футбольний - аж у степ, де синіютъ лісосмуги, луна дострілює, лякаючи чорних граків, що здіймають тоді там цілий базар.

 

Санько не йде, а біжить, легко, з підстрибом, по вже витверділій після весняних дощів дорозі, висипаній навпроти дворів жужелицею від згорі-лого вугілля, а попереду нього, теж з підстрибом, котиться синій з черво-но-білою смужкою м'яч.

 

За крайніми дворами увсібіч розбігається кілька стежок; Санькові треба звертати праворуч, але він на хвильку заточився, вгледівши за кілька кроків двох хлопчаків, що подибали в поле. Він упізнав їх: то були тре-тьокласники із сусідньої вулиці.


 


- Aгeй, куди ви?! Ходімте у футбол! - голосно крикнув навздогін. Хлоп'ята обернулися, один змахнув рукою, блиснув над головою

 

скляною баночкою.

 

- Ні, ми ловити павуків! - долетіло до Санька.

 

- От дурні, і навіщо їм оті павуки, - сказав Санько вже про себе осуд-ливо, хоча (згадав),як був менший, то й сам ходив на цей промисел. Ось такої пори на ще голій, ледь прогрітій землі знаходив темну дірочку й опускав у неї нитку зі скатаною на кінці кулькою пластиліну або смоли. Посіпавши туди-сюди ниткою, витягував на світ божий худого після зи-мової сплячки павука, що застрягав лапками у липучці. Щоправда, проро-бляв це він усього кілька разів, так і не побачивши, як павуки один одного поїдатимуть у закритій банці, - заради цього і затівалося на них полюван-ня. Надивившись зблизька на їхні хрестаті спинки, Санько знімав капро-нову кришку і випускав павучків на волю цілими и неушкодженими: до-чекатися трагічного фіналу йому не вистачало терпіння й мужності, а мо-же, жалко ставало: як-не-як, живе створіння, хоч і не викликає особливих симпатій...

 

А от Ігор Крученюк - зараз він ходить у шостий клас, - котрого всі прозивають Крученим (і батька його - теж), так той їх нещадно нищив. Ро-зкладе вогник, знайде підходящу розсошку, щоб можна було затиснути банку, або дротом прив'яже її до хворостини, і підсмажує павучків над по-лум'ям. А вже вони тоді таке виробляють, такі плетуть викрyтаси, що й дивитися страшнo.

 

Та Санько й не дивився, він мовчки повертався і йшов геть, ненавидя-чи не тільки Крученого, а і його батька. У такі хвилини Санько згадував свого батька, Івана Наливайка, твердо вірив, що саме з вини Крученого-старшого він загинув: про це йому відомо не лише із слів матері, а й від людей, які завжди все знають. У ремонтній зміні, коли готували лаву до видачі вугілля, Крученюк (у той час він працював електрослюсарем) не-обачно натиснув пускову кнопку лінії, а Саньків батько якраз закріплював привод конвеєра... Як там було достеменно, хтозна, але кажуть, що той привод і придавив на смерть Наливайка...

 

Одного разу Санько не стерпів і сказав Ігорю: “А коли б тебе ось так на вогонь, то як би ти почувався, добре б тоді було чи ні?” Той глянув на ньо-го здивовано і розсміявся, а потім зробився лихий, як чорт, і сказав, щоб він за ним більше у степ не валандався. “Ну й не буду!”, - відказав з гідністю Санько і після того й справді вже не тривожив земляних павучків.

 

Від крайніх дворів селища до терикона було метрів триста, і Санько знову припустив бігом, наздоганяючи м'яч, відтак вихопився на стадіон, уже де-не-де по краях взеленений молодими травинками, бокаса, немов молодий півник, обігнув півколо, кілька разів буцнув м'ячем у пусті воро-


 


та. І зупинився, переводячи дух і оглядаючись навкруги.

 

На стадіоні поки ще не було нікого, проте Санько знав напевне, що ось-ось хтось із його вуличних друзів має з'явитися. Треба тільки часинку почекати. А під вечір і взагалі тут буде кишма кишіти.

 

Санько взяв у руки м'яч і знічев'я пройшов під териконом, де трохи збоку, серед іще оголених кущів, виділялася ошатна вербичка, геть чисто обвішана гірляндами жовтих котиків, тому здалеку примітна своєю весня-но-врочистою красою. Через те, що вербина росла осібно, була одна така, вона мимохіть викликала здивування - ніби опинилася тут випадково. Са-нько торкнувся пальцями пухких котиків, а затим, зажмурившись, поню-хав їх, умокнув свій кирпатий носик в жовтий прохолодний пилок: запаху майже не відчув, однак повіяло чимось лоскотно-приємним, немов дихнув в обличчя свіжий вітерець.

 

Проте погода стояла тиха, якась аж млосна, - може, тому, що небо ще не зовсім висвітлилося, не звільнилося від синіх хмаристих завоїв, які важко облягли степові горизонти і десь там далеко напувають землю пря-ними дощами, поширюючи аж сюди дух розіпрілої ріллі. Та це, либонь, тільки тута, внизу, анішелесь, а коли піднятися на терикон, то ще й як бу-де вітряно. І Санькові враз закортіло ковтнути тієї горішньої прохолоди, остудитися. Наступної хвилини без особливих зусиль він уже дерся туди, звідки можна стягнути зором так далеко, що аж очам боляче стане.

 

Втім, на самісіньку зализану вітрами маківку терикона Санько не став підійматися, а зупинився там, де останній кущик акації вчепився корінням у затверділий шар породи. Це було десь на середині укосу. Присів на пле-скатий камінець-плитняк, виданий із породою на-гора, що ним колись ша-хтарі не тільки обносили свої присадибні ділянки, а й будували з нього житла, - і став спостерігати, що діється довкруж. Ось праворуч виступає край колишнього шахтного двору, тепер там розміщується автопарк, вид-ніється різноманітна техніка: крани, бульдозери, машини; снують пооди-нокі постаті людей.

 

А за шахтним двором простягся радгоспівський сад; він іще німий, голий, ледь повитий бузково-попелястою димкою, і тому якийсь розплив-чатий і ніби несправжній.

 

За садом височать багатоповерхові будинки нового мікрорайону, який ще продовжує будуватися. Санько, нaпруживши зір, уловлює, як баштові крани метляють довгими стрілами, підіймають вантажі. Скоро й їм повинні виділити нову квартиру в одному з тих височенних красенів: мати казала, що вже в цьому році має підійти їхня черга, ось тільки висловила побою-вання щодо кількості кімнат - чи дадуть дві, - бо ставили їх на чергу ще то-ді, як був живий батько. Мати у Санька - дільничий нормувальник, працює в шахтоуправлінні, до складу якого колись входила і шахта 4-біс, годува-


 


льниця їхнього селища, і вже років п'ять, як вона виробилась, і майже всі шахтарі, у тому числі і покійний батько, були переведені в інші забої.

 

Нещодавно сусідка Муся, що часто заходить до них і з ділом і без ді-ла, порадила: "А ти виходь заміж, то , може, ще й три кімнати вигадаєш...

 

“Так мати їй дала доброго відкоша: “Це ти любиш скрізь і всюди вигаду-вати, а нам воно ні до чого. Нам із Саньком і без женихів любо . А кварти-ру дадуть... Дадуть двокімнатну, і будемо в ній ми не одні, - буде з нами жити пам'ять про нашого батька, який теж її заробляв, правда ж, сину?..”

 

То мати гарно сказала: “Буде з нами жити пам'ять про батька”. Тоді у Санька від цих слів аж у горлі гаряче зашкребло.

 

“Ех, скоріше б нову квартиру, і щоб поверх нам дістався аж самий що не є вищий, це ж тоді дивися з балкона навкруги скільки твоїй душі зама-неться, не те, що ось зараз, на тepиконі ...”

 

Санько так замріявся, що коли перевів погляд униз, на стадіон, то по-бачив там двох своїх ровесників, Мишка і Діму: вони котили поперед себе величезний скат, а поряд потихеньку їхав на велосипеді не хто інший, як Ігoр Крученюк. Ось він порівнявся з воротами, зупинився, а затим пере-кинув велосипед на землю і пристав до хлопців. Тепер уже втрьох вони штовхали скат, штовхали в напрямку терикона, туди, де не було кущів і взимку малеча спускалась на санчатах.

 

- Ф’-ю! - підводячись, свиснув Санько зі своєї засідки, немов Соловей-розбійник. Відтак щосили крикнув: «Ловіть!» - і вдарив ногою м'яч. Описа-вши красиву дугу, м'яч упав десь там унизу, прошарудів сухим бадиллям.

 

Усі втрьох звели голови, глянули на Санька, проте скат не залишили, а продовжували поволеньки виштовхувати на узвишшя.

 

"І що то вони затіяли?" - взяла цікавість Санька, і він бочком, опира-ючись на праву ногу, аби не зірватися, посунувся їм назустріч.

 

Метрів за тридцять від землі покатий бік терикона переходив у загли-бину, такий собі підковоподібний уступ, який сніжної зими, коли можна було спускатися на санках чи на лижах, правив хлоп'ятам за стартовий майданчик. Саме сюди трійця і викотила старий скат, що колись належав трактору "Бєларусь" і якимось чином опинився за територією автопарка.

 

- Що, хочете шурнути вниз? - стрибнув Санько до хлопців на уступ.

 

- А, це ти, рижий, - сказав недбало Ігор. - Шурнем, аякже, але не так, як ти собі уявляєш. - І до хлопців: - Хто з вас перший, чи, може, вже пере-думали, злякалися? Я сам би котнувся, але не вміщуся... Та це зовсім про-сто, залазиш в дірку і впираєшся у скат ногами й спиною. Ось так. - І він скрутився в клубочок, уткнувся у коліна. - Головне, зразу не випасти, а тaм уже відцентрова сила своє зробить... Давай ти, Шнурок, - звернувся по-вуличному до Мишка.

 

- Ні, - хитнув той головою, - нехай перший Діма. Він нижчий за мене,


 


у нього вийде - тоді й я спущуся...

 

- Ну, дивись, на велосипеді не дам покататися, якщо здрейфиш, - пог-розливо сказав Ігор.

 

За своєю натурою Діма був мовчуном, і тому без зайвих слів сунув голову в дірку ската. Поки він, покректуючи, вмощувався, Кручений твер-до тримав колесо. Йому допомагав Мишко. А Cанько так само стояв по-ряд, спостерігав, не наважуючись і собі встряти в цю затію, що раптом йо-го теж зацікавила.

 

- Готово, можете пускати... - натужно, десь собі у живіт видавив скру-чений бубликом Діма.

 

Ігор увесь напружився, гострим оком прицілюючисъ униз, і несильно, але рішуче штовхнув скат.

 

Від того, що сталося, хоч це й не було несподіванкою для Санька, у нього аж у грудях похололо. Він подався вперед, на край уступу, охоп-лений тривогою за Діму. А скат уже був далеченько внизу, його оберти вже затухали, втрачали інерцію, і, вильнувши туди-сюди, він завалився на землю за кілька кроків від футбольних воріт.

 

Кручений стрибонув перший, а за ним і Мишко з Саньком майже з'їхали на задніх з терикона. Поки вони бігли, з-під колеса вибрався Діма і тепер стояв, похитуючись, і, мов заведений, метляв головою.

 

- Що, вдарився? - вихопився наперед Мишко.

 

- Ух, здорово! - пробубонів Діма і глянув окрyглими, позеленілими очима.

 

- Ну, я ж казав, що це номер гідний циркової програми, а ви боялися, - торжествуюче прорік Ігор, так ніби оце він стонадцять разів на шаленій швидкості прокрутився в чортовому колесі. Розпорядився: - Тепер, Дімо, можеш на велосипеді проїхати два, ні, три круги навколо стадіону. А ти, Шнурок, гайда наверх, побачимо, який з тебе герой. Та колесо, колесо пі-діймай, не одному ж мені штовхати...І так скажіть спасибі, що допомагаю, яка мені з цього насолода...

 

- Може, Санько спробує, а то у мене щось живіт заболів, - скривився Мишко, косуючи поглядом на кущі, туди, де їх було густіше.

 

Проте Ігор заперечив:

 

- Знайшов сміливця! Рижий навіть павуків боїться - нагадав про ко-лишній випадок у степу. -Ні, він не зуміє. ..Еге ж ні?

 

- Зумію! - вирвалось у Санька несподівано не тільки для Крученого, а й для самого себе. А коли вже вирвалось, то назад відступати нікуди, і він повторив тоном, в якому прозвучали якщо не виклик, то рішучість. - Зумію, ось побачиш, зумію!

 

- Ти? Зумієш? - роблено подивувався Ігор. - Ану ж давай...

 

Діставшисъ уступу, вони трошки перепочили, бо ж захекалисъ, поки


 


знову виштовхували наверх важкеньке гумове колесо. Та ось Кручений скомандував:

 

- На старт!

 

Санько спритно переломився у спині і вже наступної миті, немов рав-лик, стримів у порожнині ската, що його тримали Ігор і Мишко (Діма за-лишився внизу біля велосипеда, однак чомусь не поспішав скористатися дозволом господаря об'їхати три рази довкіл стадіону. Задерши голову, він слідкував, що діється нагорі).

 

Ігор Крученюк потім казатиме, що все зіпсував Шнурок, який без нього раптом ткнув колесо, і воно передчасно зірвалося, змінивши напря-мок. А Mишко, навпаки, запевнятиме, що він і пальцем його не торкнув, що все робив Кручений…

 

Як би там не було, але скат, що стояв на самій кромці уступу, неспо-дівано вирвався з їхніх рук і шугонув туди, де густо росли кущі і лежали в торішньому сухому бадиллі гострі кавалки породи. Можливо, сам Санько посприяв цьому: подавшись уперед, вагою свого тіла зрушив колесо з міс-ця, а Ігор з Мишком не встигли його підправити, лише навздогін руками змахнули.

 

Вони не почули, як десь там, у кущах, серед тріскотняви гілок, cкpикнув Санько... А ось Діма, що спостерігав унизу, почув і перший ки-нувся на той болюче-зляканий зойк, в якому розібрав:

 

„ Ой, мамочко!..” Санько лежав непорушно, викинувши стрімко праву руку, лежав се-

 

ред зотлілої хворостяної Чухри, ніби підклав її під бочок, щоб не просту-дитися на ще сирій землі. Та свіжозламаний молодий кленок і кілька сірих каменюк, які випинались крізь сухе гілляччя, наводили на зовсім іншу - страшну дyмку, навіть коли б ти не знав, що саме скоїлося тут хвилину тому.

 

І малі пройдисвіти зрозуміли: сталося щось лихе.

 

- Гляньте, гляньте, кров на голові! - озвався Мишко хлипуче-тремтячим голоском, що ось-ось міг перейти у плач.

 

- Може, він убився? - сіпнув Діма за рукав Ігоря, але той ніби закам'я-нів: не міг ступити бодай кроку чи вимовити слово.

 

- Будьте тут, я зараз в лікарню!.. - крикнув Діма і кинувся вниз. Вибіг на стадіон, поминув велосипед, про який, напевне, забув (а може, більше довіряв своїм ногам), круто звернув на стежку і щодуху припустив у на-прямку селища.

 

А через деякий час машина «швидкої допомоги» привезла Санька в районну лікарню - у селищі був лише медпyнкт, куди меткий Діма і при-ніс звістку про нещасний випадок, що стався з його товаришем під старим териконом.


 


Два дні лікарі виборювали для Санька життя, і не просто життя, а щоб не став калікою. А коли вони перемогли, коли нарешті криза минула, до сина пустили матір, Віру Максимівну. Всього на кілька хвилин.

 

Сиділа біля Санька і ковтала сльози, а він тримався за її руку і не зо-всім розумів, чого вона плаче.

 

- Ні, це їм, Крученим, так не минеться, - схлипнула. - Я сьогодні ж пі-ду до прокурора. Чоловіка вбили, а тепер і за сина взялися... Ні, на цей раз

я все зроблю, а так не залишу...

 

- Не треба, мамо, - раптом заговорив Санько. Голос його був кволий, дещо винуватий, але настійливий. - Не треба, я сам захотів прокотитися в колесі. Ігор не давав... Їй -богу, ось запитай хлопців. І мені вже не боляче.

 

Віра Максимівна хотіла, було, заперечити синові, не погодитися з ним, але чи то вчасно збагнула, що не можна зараз його тривожити, чи стала на заваді медсестра, яка зайшла до палати - час побачення вже скін-чився, - і через те у неї ще сильніше стисло у грудях.

 

Питання за змістом оповідання:

1) Чому Санькові хотілося податися під терикон?

 

2) Зачитайте опис терикону. Звідки з'являються терикони?

3) Що було видно Санькові з терикона?

 

4) Як проводили хлопці зимові канікули?

 

5) Як ставилася мати Санька до пропусків уроків?

6) Що означало вирватися на волю для Санька?

7) Як виконував уроки Санько?

 

8) Чому Санько не пішов ловити павуків із третьокласниками?

 

9) Для чого потрібні чи не потрібні павуки?

10) Хто такий Ігор Крученюк? Як ставився до павуків Ігор?

 

11) Чому загинув батько Санька - Іван Наливайко?

 

12) Яку правду сказав Cанько Ігорю?

 

13) Як поставився до вербички Санько?

14) Чому Санько поліз на терикон?

15) Що цікавило Санька за садом?

 

16) Ким була мати Санька?

17) Що порадила сусідка Муся мамі Санька?

18) Від яких слів мами у Санька в горлі зашкребло?

19) Кого побачив на стадіоні Санько?

20) Що штовхали Мишко, Діма та Ігор вгору на терикон і для чого?

21) Що запропонував хлопцям Ігор?

22) Чому першим спускатися на шині з трактора погодився Діма?

23) Як почував себе Cанькo, коли в шині летів вниз Діма?

 

24) Чому Мишко не захотів прокрутитися в шині?


 


25) Що сказав Ігор про Санька?

26) Яке прізвисько було у Мишка? Чи можна давати прізвиська?

 

27) Що сталося з Саньком?

28) Хто з хлопців викликав швидку допомогу?

29) Як боролися лікарі за життя Сашка?

 

30) Як поводилася мати Санька, Віра Максимівна, у лікарні, де зна-ходився Санько?

31) Чому Санько заспокоював маму? Хто винен у його травмі?

32) Як би ви вчинили, якби трапилася травма дитини?

 

33) Чи сподобалося вам оповідання "Під старим териконом "? Якщо сподобалося, то чим?

34) Чого навчає цей твір?

35) Що ви засуджуєте в оповіданні «Під старим териконом"?

 

 

Портрет(фр. Portrait)-зображення в літературному творі зовнішньо-го вигляду, пози, рухів, виразу обличчя людини, її одягу, взуття тощо. Портрет є одним із засобів типізації, а особливо індивідуалізації образу персонажа.

 

Уже зовнішній вигляд часто говорить про деякі риси вдачі людини. Здебільшого xаpактep героя відповідає його зовнішньому виглядові (порт-ретові). Але іноді, особливо у творах письменників-романтиків, зовніш-ність героя контрастує з сутністю людини. (Див. В.М. Лесин, О.С. Пули-нець. Словник літературознавчих термінів. К: 1971, С.329).

 

Домашнє завдання:

1. Переказати оповідання.

 

2. Написати твір-мініатюру на тему: «Внутрішній світ Санька Нали-вайка" з оповідання І. Білого "Під старим териконом".

 

 

Література:1.Білий І.О.Біля вишневого вікна.Поезії.-К:Радянсь-кий письменник, 1990.- 91 с.

2. Білий І.О. За горою, за крутою: Оповідання. - Донeцьк: Донбас,

 

1984.-159с.

3. Білий І.О. За калиновим жаром. Лірика. - Донецьк: Донбас, 1976. -

63с.

4. Білий І.О. Передмістя. Поезії, Донецьк: Донбас, 1976. -63с.

5. Білий І.О. Рання дорога. Оповідання.-Донецьк: Донбас, 1987. -189с.

6. Білий І.О. Сходинки: Буквар-читанка. - Донецьк: Oтечество, 1995. -

270с.


 


© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти