ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Тестові завдання до уроку № 1

 

І рівень

 

1. Пісня – це а) невеликий (здебільшого з 3-5 куплетів) ліричний твір, що викону-

 

ється співом; б) дитячий пестливий твір, яким часто супроводжується гра;

 

в) прозовий твір розповідного характеру.

 

2. Прізвище автора пісні „Дивлюсь я на небо...” а) Михайло Петренко; б) Євген Гребінка; в) Віктор Забіла.

 

3. Прізвище українського співака, який виконував пісню „Дивлюсь я на небо”

 

а) Дмитро Гнатюк; б) Микола Гнатюк;

 

в) Анатолій Солов'яненко.

 

4. Прізвище поета, який написав вірш „Повій, вітре, на Вкраїну”

 

а) Тарас Шевченко; б) Степан Руданський; в) Іван Франко.

 

5. Прізвище автора пісні „Ніч яка місячна, зоряна, ясная!” а) Михайло Старицький; б) Степан Руданський; в) Леся Українка.

 

ІІ рівень

6. Назвіть 2-4 популярні ліричні пісні нашого краю.

 

7. Назвіть жанри народних пісень.

 

8. Як називається ця пісня?

 

Ой хмелю ж мій, хмелю,  
Хмелю зелененький,  
Де ж ти, хмелю, зиму зимував,  
Що й не розвивався? 2 р.

9. Як називається ця пісня?

 

Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:

Чому я не сокіл, чому не літаю...


 


10. З якої пісні ці рядочки?  
А якщо мене забула  
І другого пригорнула,  
То розвійся край долини,  
Не вертайся з Украйни!” 2 р.
11. З якої пісні ці слова:  
Сядем укупочці тут під калиною,  
І над панами я пан!  
Глянь, моя рибонько, срібною хвилею
Стелиться в полі туман. 2 р.

ІІІ рівень

12. Напишіть твір-мініатюру на одну з тем:

1. Мої улюблені ліричні народні пісні.

2. Моя родина і ліричні народні пісні.


 


Урок № 2

 

 

Тема:Степова Донеччина у віршах поетів-земляків Миколи Федоро-вича Чернявського - „Сон велетня”, „Степ і степ, один без краю...”, „Степ”, Спиридона Феодосійовича Черкасенка - „Вечір у степу”, Хрис-тини Олексіївни Алчевської - „Пісня лілії”, „Голос життя”, „Липнева ніч”, „Самітня”, „Омана”, „До Лазаря”, „Народний марш”, „Мені зда-ється, все те снилось”, „Далеко-далеко від рідного краю”, „Моя мандрів-ка в Олексіївку”.

 

М.Ф. Чернявський

 

Сон велетня

 

Без початку і кінця степ великий поліг Океан у головах, а море коло ніг. Спить той степ...і не рік, Спить він ночі і дні.

 

І минають віки в зачарованім сні. Спить...і сняться йому ті години старі, Як не знали плугів степові пустирі.

І він бачить: по нім не коралі горять – Дике зілля, маки незлічені бринять...

Похилившись, дріма нерухома трава. Птаство в небі пісні безтурботні співа. Рись, і тур, і сайгак топчуть трави, квітки; В синє море несуть вільні води річки.

Скіф і дикий сармат бродять з краю у край. Коло моря в степу грек знайшов собі рай. Обкопався...змурував білі мури й зорить – Чи, буває, стовпом пил в степу не курить? Чи не свисне стріла із тернів, бур’янів?

Чи не треба вітать вільних степу синів?...

Кріпко степ спочива і не віда, не знає, Що навіки пішла в безвість та давнина; Що залізні плуги розорали терни, Розмережили степ різнобарвні лани...

І не чує вві сні, як не знаний ще шлях,

 

Мов гадюка, повивсь по його по грудах; Як у груди землі нори-ходи пройшли, І по шахтах гудки загули-заревли; Як заводи заросли по пустирях,


 


Як залізо кипить там день-ніч у печах; Як над пеклом отим в’ється хмарами дим, Що аж сонце святе погасає у нім; Як пощезли гаї, повсихали струмки – Він нічого не зна і не чує вві сні.

 

(1894)

 

Степ і степ, один без краю...

 

Степ і степ, один без краю, аж до моря берегів, Без озер, річок, без гаю, тільки з купами стогів. Ні гайочку, ні лісочку, - всюди спалена земля...

 

Не шепоче в холодочку срібна води течія.

 

А коли, бува, з громами з моря хмари налетять, Степ охрестять блискавками, над ланами прогримлять. Він прокинеться, проснеться, груди грому підставля; Заговорить, засміється враз до неба вся земля.

 

Мертвий степ. Його громами тільки й можна розбудить...

 

Так нехай же над ланами грім бажаний загримить!

 

(1896)

 

Степ

 

Я по степу ясному йшов, І слав він килими шовкові Під бистрі ноги юнакові

Нові й нові, все знов і знов. А вдалині, у млі, тремтіли, У грі вигадливо-живій, Ясною звабою надій Життя нові, незнані сили. І був я смілий, молодий, І був, як сонце, я без тіні;

І був той степ перлово-синій Із краю в край весь чисто мій. І все, що мріялось, що снилось,

Я в рідне слово закував,

 

І все я степові віддав, Що на його ланах зродилось.

 

(1911)


 

 


С.Ф. Черкасенко

 

Вечір у степу

 

Лежу в степу...Журливий вечір наді мною Загадкою мовчить, ховає таїну,

 

І шепчеться вітрець з могилою старою Про древній час, славетню старовину.

А там в ярах, по лощинах вже ніч чорніє; Ще далі, ген на обрію, змарнілим склом В оздобі верб задумливий станок біліє,

І дихає звідтіль привабленим теплом. Біля ставка, в яру, пастух вечерю варить.

Легенько мла над всім: чи дим то, чи туман?..

Як гарно тут в степу лежать, про щастя марить, Очима обнімать небесний океан!...

Далеко десь самотня пісня заридала Й ввірвалась в темряві, мов срібная струна, Затихло все, і сумно застогнала Назустріч їй у вербах тихая луна.

А чий то спів збудив вечірнєє мовчання? Чия душа вночі боліє і квилить?

Не знаю я...Але і досі те ридання Чи то в душі, чи то в повітрі - ще бринить.

 

(1906)

 

Х.О.Алчевська

 

Пісня лілії

 

Я – лілія біла...мене в самоті Думки обступають, мов квіти оті, І плачуть...І місяця сяйво смутне Кохає й цілує, і пестить мене,

Я щастя не знала...Журливі пісні Мене колихали у тихому сні, І сльози блискучі, мов чистий алмаз,

По одній котилися з піснею враз.

Я ліс покохала...Він сумно мовчав, Він тільки гру сонця удень помічав; Тоді він хитався і щось шепотів, А квітки блідої і знать не хотів...

І тому бліда я, і біла тим я...


 


Квіток обступа мене тиха сім’я. А я все сумую та смерті все жду І досі поради собі не знайду.

 

(1910)

 

Голос життя

І знову теплінь, як раніше,

І гріє сонце й вітер спить,

І до життя любов’ю дише Розкішний гай, що весь тремтить;

Далеко всі турботи світа, Затихли пориви смутні, Розкрилось серце для привіта, Повстали думи у огні...

О, як востаннє листя сяє! О, як шепоче осінь та...

Се – ніби юність промовляє, Се – мрія серця золота.

„Живи! Люби! Кохай Вкраїну! Поверне кращая доба...

В краю не буде смерті й тліну, Не смерть міцна, а боротьба!”

 

(1910)

 

Липнева ніч

 

Липнева ніч поволі над землею Так тихо лине в свіжості нічній...

 

Вгамуйся, дух, бажаючи спокою, Душа моя бунтарська, замовчи!...

 

Не все тобі носитися на крилах, Не все тобі до щастя марно йти: Настала хвиля сну по турбуваннях,

 

І замовчать повинна також ти!

В тобі любов цвіла, буяли мрії Вогнем небес чудовим ти жила! Але земля твої закрила вії – Скорися їй, засни мерщій, засни!...

О, як любила я, що тобі світить Все море душ ясних, мов блиски зір, Усю красу, що лине над землею...

Засни, душа утомлена, засни...

 

(20.02.1920.)


 


Самітня

 

Золотисті квіти днів моїх осінніх – Пісень здобутих спомини мої, Химерний сон під листя тихий шепіт

 

І меду дух, як вмерли вже гаї! Журливий спів в осіннім тужнім серці, Хмарок рожевих танучий привіт – Останній знак колишнього спокою, Останній згук з пісень минулих літ...

І я сама! Сама в широкім світі! Де ясний день і сонце де моє?!

Це вечір мій...Вже сутінь ночі близько, Моє життя поволі розтає!...

(02.08.1920.)

 

Омана

 

Серед буденних, сірих днів, Серед картин журби і горя Мені приснився тихий край

 

І шум співаючого моря. Літали білії чайки На тлі веселої блакиті

Сміялось сонце, день палав,

І гори мліли, ним сповиті. Там людський рід привільно жив, Вогнем життя він весь проймався: Не бивсь, не плакав, не тужив

І світом радості пишався. Блищали іскри золоті

На хвилях, в листю і у травах,

І мрії йшли у далечінь

На хмарах легких, золотавих...

І птахів спів, і гамір їх,

І світло ясних мрій і втіх У блиску хвилі життєвої Складали чар доби нової.

Вона прийшла, оця доба, Духову стрів в ній люд перлину,

І людська згинула журба,

І край розцвівся в ту ж хвилину, Це був розкішний твір думок – Зоря у мрії ідеальній,


 


Омана, краща од квіток, Як сонце, ясна в тиші дальній. А море грало навкруги, Сміялись, бігли вільні хвилі, Летіли успіхи з небес І цілували доли милі!...

Розвіявсь ранком той мій сон,

 

І я прокинулась і стріла Кругом деспотство і прокльон,

І пекло, де борня кипіла.

 

Над полем братським у слов’ян Літали хижі, чорні круки, Лилася кров людей по Сян, Здіймались вгору вбогі руки...

 

І я заплакала тоді, Як плачуть гірко тільки діти, І зникли мрії молоді,

 

Опали крила, наче віти. Свобода, рівність...Це все сон!...

 

За димом сонця не розглянеш, Кругом братерська кров, прокльон...

О сонце, сонце! Чи ти глянеш?!

 

До Лазаря

 

О Лазарю вбогий, мій бідний народе, Лежав ти в печері, у гробі, німий...

 

І сталося чудо...На заклик Свободи Піднявсь ти воскреслий і вийшов живий!...

 

Осанна, осанна відродженню й волі! Осанна свободі, хвала небесам, Ти викуєш щастя народної долі,

 

Ти будеш щасливий, освічений сам! В безмежнім народів усіх океані Ти будеш, як рівня, про сонце співать,

 

На вільнім, вселюдськім братерськім майдані Тебе будуть люди, як брата, вітать!

Осанна, осанна, осанна свободи!

Ти з рівними рівний розквітнеш, як май...

 

Хай думка ж просвітиться світом в народі, Хай прийме нас Воля у світлий свій рай!

(1917)


 

 


Народний марш

 

Гей, не дивуйтесь, добрії Люде, Що на Вкраїні повстало:

 

Що сонце правди, свято свободи Нам із небес засіяло!

 

Міцно ви стійте за своє право, Щоб край не дать на поталу.

 

Волю і рівність, щастя й братерство Ми здобули для загалу!

 

Гей, розцвітаймо, гей, розвиваймось, Наче діброва весною!

 

Се – наше право, се – наша мрія – Право життя і розвою!

 

З рівним братайтесь, правду любіть, Край свій шануйте й кохайте, Душу високу, серце юнацьке За рідний народ віддайте!

 

Щастя народу, його свобода Хай процвітають вовіки, Хай залунають у колі народів Вільних пісень наших ріки!

 

Бійтесь, тирани, нашої сили, Бійтесь любові до люду,

 

Ми любим волю, ми любим людськість, Не знесемо ми огуди!...

 

Всі ми повстали, всі об’єднались, В тому єднанні є сила; Смерть і погрози нас не злякають, Скорить же тільки могила...

 

(22.04.1917)

 

Мені здається, все те снилось...

 

Мені здається, все те снилось: Висока скеля, і степи,

 

І гай, і пишная діброва,

І знов дитячі вільні сни...

А в них так щиро і сердечно Лунав громади рівний спів, І заливався соловейко В повітрі легкому степів.

І знов сіяли в небі зорі


 


Над домом тим, де жив колись Плугатар ниви молодої, Де тихі бесіди велись...

 

І знов душі моєї крила Зненацька білі одросли,

І з криком щастя полетіла Я на далекії степи...

І там, де сонце закотилось

 

Над ясним обрієм степів, В обіймах волі степової

 

Розлягся мій свободний спів!

 

(1914)

 

Далеко-далеко від рідного краю...

 

Далеко-далеко від рідного краю Про нього я мрію у тиші смутній,

 

І спомини тихі колишнього раю, Як сон, виринають в уяві моїй –

Ось наче в озерці між верб затонулий З дитинства ще любий з терасами дім,

І сад весь замислений, наче поснулий,

І степ необмежний в мовчанню німім. А там, десь у далечі, ген за рікою, Між тихими скелями, спів чабана,

І сонця згасання бліде за горою,

І сиза вечірня на обрії мла...

 

(1912 р. с. Олексіївка на Катеринославщині)

 

Моя мандрівка в Олексіївку

 

Багато днів, багато літ Я прожила на білім світі, Моя душа любила світ

 

І розкіш літа, й сонце в літі...

 

Але тавро всіх прожитих В минулім дум і хвиль глибоких У нетрях серця потайних

 

Лишили вражень світ стоокий...

 

І він із мене проглядав Тяжким – тяжким похмурим зором І серце бідне мені рвав Зневір’ям, сумом і докором.


 


Я хтіла геть піти кудись, Сховатись в далечі від цього, А сльози капали й лились Над тінню лиха прожитого...

 

І я пішла в оті степи, Де предвечірньою добою

 

Згасає сонце й спомин літ За гостроверхою горою...

 

І зразу знов пізнала степ, Колишнє небо й ніжні зорі, Нове життя і спів новий На неоглядному просторі...

 

Але мій смуток був чужий, Для шумів юності нової.

 

(1927)

 

Домашнє завдання.

 

1. Напишіть твір-опис донецького степу, використовуючи поезії Ми-коли Чернявського, Спиридона Черкасенка та Христини Алчевської.

 

2. Прочитайте оповідання Б.Грінченка „Панько” та оповідання Спи-ридона Черкасенка „Чорний блиск” (упереджене домашнє завдання).

 

Література:

 

1. Костенко В.В. На шляхах велелюдних: Літературно-критичний на-рис про життя і поетичну творчість М.Чернявського. – Донецьк: Донбас, 1964.

 

2. Демченко І. Будівничий України //Слово і час, 1993.- №1. - с.21-25.

 

3. Микола Чернявський – письменник, громадський діяч, педагог: Те-зи доповідей наукової конференції., -Херсон: ХОВТ, 1993.

 

4. Копиленко Н. Повернення /До 150 річчя з дня народження С.Ф.Черкасенка // УМЛВШ, 1991.-№10. – с.38-87.

5. Мишанич О.В. У безмежжі зим...// Черкасенко С.Ф. Твори: у 2-т. –

 

К.: Дніпро, 1991., - с.5- 42.

6. Гришаєнко Н. Пісня її життя /штрихи до портрета Христі Алчевсь-

кої. / УМЛШ, 1991. - № 4- с.83-93.

7. Грузинська Л. Христя Алчевська // Алчевська Х.О. Твори. – К.:

Дніпро, 1990, - с. 5-16.


 

 


© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти