ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Теоретичні відомості про обряд, традиції, звичаї

 

Обряд – ряд усталених традицією дій, які супроводять якусь урочис-тість.

Традиція – історично складений і переданий з покоління в покоління досвід, практика в будь-якій галузі суспільного життя, норми поведінки, смаки та ін.

 

Звичай – 1. Загальноприйнятий порядок, традиційно встановлені пра-вила суспільної поведінки. 2. Манера поведінки, прийнятий спосіб дії.

 

Виділяють зимовий, весняний, літній і осінній цикли обрядів. Зупи-нимося на основних українських обрядах та їх особливостях у Донбасі.

 

Зимовий цикл обрядів: Різдво, Новий рік, Хрещення.

 

СВЯТВЕЧІР

 

(реферат)

 

План реферату

 

3. Особливий день.

 

4. Щоб увесь рік жити багато...

 

5. Від злої сили...

6. Свята вечеря.

 

7. Морозе, морозе, іди до нас кутю їсти!

 

8. Спільна вечеря всього роду.

 

9. По вечері.

 

 

Зима. Навколо біліють сніги. Мороз ніби пензлем розмалював вікна. Дерева обсипані інеєм і обліплені снігом. Нерухомі, білі, немов криштале-ві, стоять вони, як у казці, і сяють самоцвітами від першого променя січ-невого сонця.

 

Ранок. Над кожною хатою стовпом в’ється дим. Тихо. Здається, що село ще спить: на вулицях нема нікого. Але в кожній хаті давно кипить робота…

 

1. Сьогодні особливий день

З давніх-давен у нас на Україні словом і ділом, словесним твором і актом, всією обставою люди створюють у цей день образ багатства, миру і


 


спокою у своєму домі.

 

Ще вдосвіта, як тільки день синім проблиском заглянув у хату крізь шибки, господиня приступила до праці. Першою магічною дією було до-бування нового вогню. Господиня дістала з покуття кремінь і кресало, які останні дванадцять день лежали під образами. Вона перехристилася тричі, і ставши обличчям до схід сонця, викресала „новий огонь”. Цим вогнем вона розпалила в печі дванадцять полін, що їх припасала та сушила двана-дцять днів останнього місяця. Через кілька хвилин у печі вже палають сухі дрова; на протилежній стіні кидається химерна тінь.

 

Господиня пов’язалася хусткою, засукала рукава і заходилася готува-ти дванадцять свят-вечірніх страв: наставила узвар, варить горох, смажить капусту, рибу, ліпить вареники, готує бараболю, гриби, кашу гречану з конопляним молоком, голубці з пшоном, коржі з маком і кутю з товченої пшениці. У всьому їй допомагають діти, а найбільше – старша дочка.

 

У цій багатій, але пісній вечері господиня представляє найголовніші плоди поля, городу і саду. Ніби дає звіт новому рокові за своє багатство в минулому році.

 

У той час, коли господиня поралася біля печі, господар напоїв худобу, підстелив свіжою соломою та дав їй свіжого пахучого сіна. Потім він поо-дкидав сніг від хати, розчистив стежки і уважно оглянув усе господарство. Усе живе і мертве, що є в господарстві, повинно зустріти урочисту хвили-ну Святвечора на своєму місці. Ніщо не може бути в цей вечір поза до-мом, у чужих руках – позичене чи десь забуте. Усі члени родини теж по-винні бути вдома. „Боже сохрани, - кажуть люди, - десь заночувати в цю ніч, цілий рік будеш блукати по світі”. Боронь, Боже, і сваритися в цей день! Навпаки, добре помиритися з ворогами, щоб у новому році було ми-рно і в хаті, і поза хатою. Та не завжди господиня знає своїх ворогів, а щоб не помилитися чи когось не забути, вона заворожує всіх разом. Для цього вона затикає клоччям усі дірки в лавках і ослонах і заклинає:

 

„Не дірки затикаю, а роти моїм ворогам, щоб їх напасті не зловили мене через увесь рік”.

 

Та цього ще мало. Завзята господиня веде далі свою боротьбу з воро-гами. Вона зав’язує ґудзі на мотузці – стільки ґудзів, скільки має ворогів, а коли сідатиме вечеряти, то покладе той мотузок під себе, примовляючи: „Щоб так мої вороги мовчали, як ці ґудзі мовчать!”

 

2. Щоб увесь рік жити багато...

 

І так у турботах проходить день. Сьогодні не снідають і обходяться без обіду. Хіба дітям, що не можуть терпіти голоду, мати дозволить дещо з’їсти, та й то лише в обідній час.

 

Коли вже сонце схилиться до заходу, починається готування домаш-нього вівтаря з найважливішого домашнього знаряддя і снопа жита – сим-


 


волу врожаю. Господар вносить сніп жита – „дідуха”. Переступаючи поріг, він скидає шапку і вітається з господинею, ніби вперше входить до хати:

 

- Дай, Боже здоров’я я!

- Помагай Біг, - відповідає господиня, - а що несеш?

 

- Злато, щоб увесь рік ми жили багато! - говорить господар, зупиня-ючись посеред хати. Тут він хреститься і, звертаючись до родини, віншує:

- Віншую вас із щастям, здоров’я ям, із цим Святим Вечором, щоб ви

 

в щасті і здоров’ї ці свята провели та других дочекались – від ста літ, поки нам пан Біг назначить вік!

 

Повіншувавши, господар підносить „дідуха” високо над столом і ста-вить на покуті під образами. Далі він перев’язує „дідуха” залізним ланцю-гом і кладе біля нього ярмо, чепіги від плуга і хомут. Господиня добуває зі скрині нову білу скатерку і все це накриває.

 

3. Від злої сили...

 

Господар знову виходить із хати і вносить оберемок соломи та сіна. Солому він розстеляє по долівці, а сіно ділить на дві нерівні частини. Ме-ншу кладе на покутній бік столу, а з більшої робить копичку під столом. Зверху на копиці сіна ставить черепок із жевріючим вогником, де курить-ся ладан, наповнюючи хату святочними пахощами. Збоку коло сіна, під столом, господар кладе ще „заліззя” – леміш від плуга, гистик без держака та сокиру. Діти по кілька разів торкаються тих речей босоніж, - „щоб ноги були тверді, як залізо”.

 

У цей „таємний” вечір магічними діями і „заліззям” господарі захи-щають свою господу від „злої сили”, щоб позбутися її не тільки на цей ве-чір, а й на весь господарський рік.

 

Господар і господиня з новоспеченим „святочним” хлібом, медом і маком обходять двір, комори та обкурюють все це ладаном. Біля обори, де стоять корови, господиня посипає насінням дикого маку, - „щоб відьми, його визбируючи, не могли приступити до худоби”. На закінчення цього обходу господар „зарубує” поріг, - „щоб звір не міг переступити”. Йдучи в обхід, жінка вбирає собі на голову чоловічу шапку, - „щоб цілий рік ходи-ти простоволосою”. У хаті господиня кладе під скатерку на чотири кути столу по голівці часнику, - „щоб злу силу відігнати”.

 

Свята, „багата” вечеря, виготовлена на „новім” огні з різнорідних плодів землі, із дотриманням відповідних „законів”, стає невичерпним джерелом магічної сили: на утворення нового багатства в новому році, а також на відвернення всякої супротивної сили. Майже всі магічні акти ви-конує голова родини – господар, а йому допомагають дружина, діти і на-віть гість, якщо такий у цей вечір нагодиться до хати.

 

На сіно, що намощене на покутньому кінці столу, „невинна душа” (дитина до семи років) кладе три хлібини або калачі, грудку солі і ставить


 


велику воскову свічку. Мати виставляє полумиски з вечерею на стіл, а на сіно, що на покутті біля „вівтаря”, ставить горщик із кутею та узваром.

 

Хоч діти вже дуже голодні, все ж вони не відважуються просити у ма-тері їсти – терплять і крізь вікно пильно дивляться на небо: чи не зійшла вже вечірня зоря, що має сповістити всім людям про велике чудо – наро-

 

дження Сина Божого!

 

4. Свята вечеря

 

До хати входить батько і урочисто сповіщає родині, що Святий Вечір уже почався, бо на небі засяяла вечірня зоря. Але перш ніж приступити до вечері, йому треба нагодувати худобу і „запросити гостей”. Господар бере миску, підходить до столу і набирає по кілька ложок кожної страви. Гос-подиня дає йому хлібину та черпак із медом, а для пса окремо – окраєць хліба і грудку овечого лою. Тримаючи в руках усі ці „дари”, у кожусі, але без шапки, батько виходить із хати. На порозі його зустрічає вірний прия-тель і добрий вартовий господарства – кудлатий Сірко. Передчуваючи приємність, він весело махає хвостом і голосно гавкає. Господар урочис-тим голосом говорить до нього:

 

Це той хліб і вівці, що ти доглядав мені весь Божий рік. Як служитимеш вірно і в цьому році, то в наступному Святому Вечорі ще більше візьмеш!

 

Із цими словами він не кидає, а кладе перед псом хліб і лій, а сам іде до стайні. Сутеніє. Скрипить під ногами сніг, мороз дошкульно щипає об-личчя...

 

Господар відсунув примерзлі двері і ввійшов у стайню. Там тепло, щедро підстелено соломою, а за драбинами сухе зелене сіно пахне луками. Корови й воли ліниво повернули голови і тихим протяжним „Му-у-у!” привітали господаря. Коні тихо заржали, а вівці у своїй загороді збилися докупи і, вижидаючи, дивляться на господаря. Господар поставив миску з вечерею на вікно, а сам узяв у руки хліб і, підходячи до кожної тварини, благословив її, тричі торкаючись хлібом до голови:

 

Благословляю тебе цим святим хлібом і закликаю на тебе добро, щоб ти звіра не боялася, грому не лякалася та щоб минали тебе чорні напасті!

 

Отак поблагословивши, він бере черпак із медом і малює хрестик ме-жи очима кожної тварини. Після цього в чисто вимите дерев’яне корито він сипле з миски вечерю, кришить туди хліб, досипає борошна, солить сіллю, все це добре перемішує дерев’яною кописткою і розділяє поміж усіма тваринами, що є в господарстві.

 

Вдарити сьогодні будь-яку тварину – великий гріх! У цю ніч, опівно-чі, всяка німина людською мовою розмовлятиме з Богом. Бог запитає, як їй ведеться в господаря. Якщо господар не б’є є її і добре годує, вона пох-валить його перед Богом, а коли б худоба голодна була і заплакала, то не-


 


хай потім нарікає такий господар сам на себе, якщо йому не поведеться з худобою в наступному році.

 

Після цього господар, якщо має пасіку, відвідує бджіл і дає їм їсти. Господиня тим часом відвідала курей, качок, гусей і всіх їх нагодувала ва-реною пшеницею – „кутею”.

 

5. Морозе, морозе, іди до нас кутю їсти!

 

Повернувшись від худоби, господар знову набирає в чисту миску по ложці всіх свят-вечірніх страв, зверху ставить кухоль із медом і склянку з водою і кладе калач, кілька горіхів і яблуко. Усе це він тримає лівою ру-кою, а праву озброїв бичем від ціпа; потім без шапки виходить за поріг і стає під дверима. Господиня замкнула за ним двері на засув, погасила сві-тло і наказала дітям сидіти тихо, не ворушитись. У хаті – напружений на-стрій. Кожний відчуває, що там – за замкненими дверима, надворі має від-бутися щось таємниче.

 

Діти вірять, що батькові загрожує небезпека, що він стоїть віч-на-віч зі стихійними силами природи. До нього може з’явитися „гість” в образі крижано-снігової потвори, що тиняється в цю ніч по далеких степах, ве-ликих лісах і страшних нетрях у супроводі цілої зграї голодних вовків. Ді-ти притулилися в темній хаті до матері і мовчки тремтять, чекаючи кінця страшної магічної дії, що там, за дверима, виконує їхній батько.

 

Тим часом господар надворі з вечерею в руках і бичем викручувався „за сонцем”, вдивлявся у безкраю далечінь зоряного неба і тричі робленим басом гукав:

 

- Морозе, морозе, йди до нас кутю їсти!

 

Він на мить зупинявся, ніби вслухався у спокійну тишу зимньої ночі і знову гукав:

 

- Морозе, морозе, йди до нас на вечерю!

Після третього разу він сердито погрожував бичем, примовляючи:

 

Як не йдеш, то не йди і на жито-пшеницю, усяку пашницю. Іди на моря, на ліси та на круті гори, а нам шкоди не роби!

 

Потім господар запрошував сірого вовка. Нарешті господар просив чорні бурі та злі вітри.

 

Після цих запросин батько повернувся до хати, не оглядаючись, і щільно зачинив за собою двері. До кінця вечері вже ніхто не повинен ви-ходити з хати і двері не можна відчиняти. „Хоч би там не знати, що скої-лося, а дверей, було, батько не відчинять”, - згадує Свирид Галушка.

 

6. Спільна вечеря всього роду

 

Свята Вечеря – це спільна вечеря всього роду. Навіть мертві родичі і безвісти загиблі – усі мають у цей вечір зібратися разом, щоб трапезувати цілим родом.

 

Живі, пам’ятаючи своїх мертвих родичів, ставили для них кутю та уз-


 


вар на вікнах, розкидали варений біб по кутках, залишали немитими лож-ки та миски після вечері, - „щоб душі могли їх лизати для поживи”. Сіда-ючи на стілець чи на лавку, продували місце, - „щоб не привалити собою мертві душі”, бо в цей вечір „мертвих душ з’являється сила-силенна! І скрізь вони є: на лавках, на вікнах, на столі та під столом...”

 

Господар запрошує всі мертві душі на Свят-Вечерю.

 

Якщо на цей час трапиться сторонній чоловік, його теж запрошують до столу. Гість на Святий Вечір, за віруванням наших предків, приносив щастя в дім. У селі Млієво на Київщині існує переказ про те, як невідомий чоло-вік, що збився з дороги, потрапив на Святу Вечерю до великої бідної роди-ни. Хоч як було тісно біля столу, все ж сім’я якось викраяла місце подоро-жньому. На другий день ранком, коли подорожній уже мав знову вийти на шлях, він показав тій бідній, але гостинній родині, де закопано дорогоцін-ний скарб. І з бідної великої родини зробилися багатії на всю Гетьманщину.

 

Під час вечері виходити з-за столу не годиться, розмовляти багато – теж не добре. Першу ложку куті господар підкидає до стелі, - „щоб так яг-нята стрибали, як ця пшениця скаче від землі до стелі!” Другу ложку куті підкидає, - „щоб телята рикали так, як це зерно стрибає від землі до стелі”, а третю - „щоб бджоли роїлися”.

 

Кожна подробиця під час вечері має віще значення: якщо тінь на стіні подібна до скирти – буде врожай на хліб, до копиці – сіна буде багато, до дерева – садовина вродить...”

 

На Великій Україні діти носять вечерю до своїх близьких родичів: онуки - до баби і діда, племінники – до тітки і дядька, хрещеники – до хрещених батьків. „А як я був малий, - згадує Свирид Галушка, - то носив вечерю до баби-пупорізки, бо в нашому селі вона вважалася за родичку тим, кого приймала”.

 

Заносячи вечерю, люди ніби намагаються приєднати живих членів роду до спільної, святвечірньої трапези.

 

Звичай цей відбувається так: діти, найчастіше хлопчик із дівчиною, ідуть до діда й баби з вузликом. Постукають у двері, переступлять поріг, хлопчина скине шапку і говорить:

 

„Добрий вечір, зі Святим Вечором будьте здорові! Просили тато й мама і ми вас просимо на вечерю – нате вам вечерю!”

 

Баба візьме з дитячих рук вузлик, роздягне своїх онуків – бодай скине з них кожушки – і посадить за стіл, частуючи солодкою кутею чи медяни-ком. Дід звичайно наділить їх горіхами та дасть по кілька дрібних монет. Потім баба загорне їм у вузлик свій калач, кілька пиріжків чи вареників – обмінює вечерю.

 

На Гуцульщині та на Покутті заможніші ґазди несуть вечерю до бід-ніших. Цей звичай пов’язаний там зі спомином про померлих родичів.


 


7. По вечері

 

По вечері починаються забави. Малі діти бігають по долівці, тішаться ялинкою, - якщо є така, залазять під стіл і там „ковкочуть”, - „щоб квочки сідали”. Мати їм кидає за це в солому горішки та дрібні гроші.

 

Поступово все затихає і наступає святвечірня тиша. Малі діти, наба-вившись, лягають спати, а старші понесли вечерю до діда і баби. Батько та мати в напівтемряві, при мигтючому вогнику свічки, схилились над сто-лом і тихим голосом співають: „Бог Предвічний народився...”

 

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти