ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Суб’єкти каналів розподілу та їх функції.

Визначимося із основними суб’єктами каналів розподілу та функцій, які вони виконують. Можна виділити чотири типи посередників (табл. 7.1).

 

Таблиця 7.1.

Типи торгових посередників у каналах розподілу

Тип посередника Ознака класифікації
Дилер Від свого імені та за свій рахунок
Дистриб’ютор Від чужого імені та за свій рахунок
Комісіонер Від свого імені та за чужий рахунок
Агент, брокер Від чужого імені та за чужий рахунок

 

Дилери- це оптові, рідше роздрібні посередники, які ведуть операції від свого імені і за свій рахунок. Товар закуповується ними за договором постачання. Таким чином, дилер стає власником про­дукції після повної оплати поставки. Відносини між виробником і дилером припиняються після виконання всіх умов за договором по­стачання. Однак взаємини виробника з дилерами останнім часом здобувають різноманітні форми через прагнення виробників фор­мувати вертикальні канали розподілу. При цьому дилери стають власниками привілеїв, поєднуючи у своїх руках ряд послідовних етапів процесу виробництва і розподілу. У логістичному ланцюзі дилери розташовані найближче до кінцевих споживачів. Спеціалізується на реалізації переважно товарів тривалого користування, що потребують значних обсягів серві­су, який здійснює сам дилер і його партнери.

Розрізняють два види дилерів. Ексклюзивні дилери є єдиними представниками виробника в даному регіоні та наділені виключни­ми правами щодо реалізації його продукції. Дилери, які співробіт­ничають з виробником на умовах франшизи, називаються автори­зованими.

Дистриб'ютори- оптові та роздрібні посередники, які ведуть операції від імені виробника і за свій рахунок. Як правило, вироб­ник надає дистриб'ютору право торгувати своєю продукцією на пе­вній території і протягом певного терміну. Таким чином, дистриб'ютор не є власником продукції, а лише за договором він набуває пра­ва на продаж продукції. Дистриб'ютор може діяти і від свого імені. У цьому випадку в рамках договору про надання права на продаж укладається договір постачання. У логістичному ланцюзі дис­триб'ютори зазвичай займають позицію між виробником і дилера­ми.

Комісіонери- це оптові та роздрібні посередники, які прово­дять операції від свого імені та за рахунок виробника. Комісіонер не є власником продукції. Виробник (або комітент у даній операції) залишається власником продукції до її передачі й оплати кінцевим споживачем. Договір про постачання продукції укладається від імені комісіонера. Таким чином, комісіонер є посередником тільки для комітента, а не для кінцевого споживача, гроші якого перерахо­вуються на рахунок комісіонера. При цьому ризик випадкового псування і втрати продукції лежить на комітенті. Комісіонер має склади і зобо­в'язаний забезпечити збереження товару. Він відповідає за втрату або ушкодження продукції з вини комісіонера. Винагорода комісіо­неру виплачується зазвичай у вигляді відсотків від суми проведеної операції або як різниця між ціною, призначеної комітентом, і ціною реалізації. (Комітент - особа, яка видає комісіонерові доручення про укладання угоди від імені комісіонера, але за ра­хунок комітента.)

Агент(простий посередник) - посередник, який є юридичною особою і представляє інтереси певних виробників (принципа­ла - хазяїна) при збуті їхніх товарів, укладаючи угоди від імені та за рахунок принципала. Розмір винагороди агента визначає принципал (наприклад, як відсоток від суми укладеної угоди).Як пра­вило, агенти є юридичними особами. Агент укладає угоди від імені і за рахунок принципала. За обсягом повноважень агенти поділя­ються на дві категорії. Універсальні агенти здійснюють будь-які юридичні дії від імені принципала. Генеральні агенти вкладають тільки угоди, зазначені в дорученні. За свої послуги агенти отри­мують винагороду як за тарифами, так і за домовленістю з принци­палом. Найбільш розповсюджений вид агентської винагороди – відсоток від суми укладеної угоди.

Агенти можуть мати різний статус: працювати з обмеження­ми (наприклад, на умовах консигнації), обслуговувати тільки од­ну фірму або тільки певних споживачів.

Брокер - це фірма або окремий незалежний торговий посе­редник, що виконує посередницькі функції при укладанні угод на продаж товару, який не переходить у його власність.

Брокер «зводить» продавця та покупця, укладаючи угоду на комісійній основі. Йому надаються спеціальні повноваження для укладення угоди, і він має діяти суто в межах цих домовле­ностей. Брокери не є власниками продукції, як дилери, і не розпоряджаються продукцією, як дис­триб'ютори, комісіонери або агенти. Договірних відносин немає, брокер не укладає договору купівлі-продажу із жодною зі сторін, а діють лише на основі окремих доручень. Брокер лише домовляється про умови угоди, але не закуповує товари від свого імені і не від­повідає за них. Здебільшого через його руки не проходять партії товарів, окрім зразків, які він бере в тимчасове користування для обслуговування клієнтів. За послуги брокер отримує комісійну винагороду (брокеридж) – відсоток від вартості проданих това­рів або обумовлену суму за кожну одиницю проданого товару.

До оптових торгівців належать також джобери.

Джобери - посередники, які скуповують невеликі оптові пар­тії товару для швидкого перепродажу (наприклад, книжки).

Комівояжер - службовець підприємства, який займається по­шуком клієнтів, чий обсяг повноважень регулюється керівни­цтвом фірми або регіональним керівництвом, якому підпорядко­ваний комівояжер (у разі якщо він діє на території, віддаленій від місця розташування фірми).

Крім зазначених вище, слід назвати інші типи посередників.

Маклер - посередник, який представляє інтереси обох сторін і займається пошуком можливостей для укладання угоди.

Торгові представники - посередники, які є юридичними особа­ми, що укладають угоди і ведуть справи кількох фірм. Винагорода торговельних посередників залежить від обсягу збуту продукції. На відміну від комівояжерів торговельний представник діє самостійно.

Збутові філії - організовуються великими підприємствами, основною функцією яких є швидке постачання продукції.

Торгові синдикати організовуються шляхом виведення відділу збуту зі структури фірми. Доцільність залучення оптової та роз­дрібної торгівлі до розподілу визначається певними ринковими, конкурентними та іншими умовами, в яких діє фірма, особливос­тями цільового ринку, товару та можливостями фірми.

Торгові дома - це великі оптово-роздрібні фірми, які займають­ся не тільки торговельно-посередницькою діяльністю, а й інвесту­ванням капіталу у виробництво, здійснюючи складування, стра­хування продукції, організовуючи оптову і роздрібну торгівлю. Членами торгових домів зазвичай є підприємства-виробники.

 

Маркетингові системи збуту

Приймаючи рішення щодо налагодження збуту своїх товарів, підприємство може скористатися ланцюжком незалежних посередників або обрати таку систему розподілу, за якої всі суб’єкти каналу діють як єдина система, об’єднати зусилля з іншими компаніями одного рівня або використати кілька каналів розподілу, щоб охопити різні сегменти ринку. Названі варіанти виражають зміст основних маркетингових систем (систем розподілу): традиційна маркетингова система збуту, вертикальна маркетингова система, горизонтальна маркетингова система, багатоканальна (комбінована) маркетингова система.

Традиційна маркетингова система – це сукупність незалежних компаній, у яких кожен рівень збутового каналу діє незалежно від інших з метою максимізувати власний прибуток, залишаючи поза увагою ефективність каналу в цілому.

У такій система всі посередники незалежні, відсутній контроль з боку виробника за подальшим розповсюдженням товару.

На відміну від традиційних каналів розподілу, де жоден з учасників каналу не має повноважень розподіляти функції і контролювати інших, вертикальні інтегровані системи розподі­лу таку можливість надають.

Вертикальні маркетингові системипередбачають повну або часткову координацію функцій учасників каналу розподілу з метою економії на операціях і посилення впливу на ринок. При цьому один з учасників каналу (виробник, оптовий або роздрібний продавець) бере на себе ініціативу щодо координації дій.

Вертикальні маркетингові системи виникли як засіб контролю за каналами розподілу і запобігання конфліктів між його окремими учасниками. ВМС мають високу ефективність з точки зору своїх розмірів, мають велику ринкову владу. На сьогоднішній день ВМС переважають на ринку споживчих товарів.

Існують три форми вертикальної координації:

– корпоративні вертикальні маркетингові системи;

– адміністративні вертикальні маркетингові системи;

– договірні вертикальні маркетингові системи.

Корпоративні (інтегровані) вертикальні маркетингові систе­ми (системи, які належать компаніям) передбачають контроль одним власником системи розподілу, якому належать роздрібні магазини, за всіма стадіями виробництва і збуту. При цьому ви­робник - власник каналу може і контролювати продаж своїх то­варів, і координувати роботу підприємств роздрібної торгівлі.

Адміністративні (контрольовані) вертикальні маркетингові системи - форма інтеграції функцій розподілу, яка не передбачає договірних зобов'язань та існує завдяки високій репутації одного з учасників системи. Роль лідера при цьому належить одному з наймогутніших учасників систем. При цьому лідер отримує під­тримання продавців у вигляді виділення торговельної площі, ор­ганізації експорту товарів, заходів щодо стимулювання збуту.

Договірні (контрактні) вертикальні маркетингові системи – незалежні учасники каналу (виробники або посередники), які пов’язані договірними відносинами і координують програми своєї діяльності для спільного досягнення кращих комерційних результатів.

Існують три типи договірних ВМС:

добровільно створені системи роздрібних торгівців під егі­дою оптовиків - оптовий продавець організовує добровільне об'єднання незалежних роздрібних торгівців, розробляє програ­му, в якій передбачається забезпечення економічності закупі­вель, стандартизація торгової практики. Основна мета таких об'єднань - створення можливостей для ефективної конкуренції з розгалуженими мережами великих роздрібних організацій;

– кооперативи роздрібних торговців – це об'єднання роздріб­них торгівців у кооперативи. Учасники об'єднання закуповують продукцію через кооперативи, спільно організовують рекламу. Отриманий прибуток розподіляється між членами кооперативу пропорційно;

– франчайзингові системи - передбачають передачу виробником або продавцем франшизи (ліцензії) на пра­во продажу своєї продукції під назвою компанії учасникам кана­лу (франчайзі, наприклад, роздрібним магазинам), яким часто надаються ексклюзивні права на певній території (наприклад, „Ford” – ”Winner Ford Ukraine”, “Макдональдс”).

Особливий вид ВМС – мережевий маркетинг.

Паралельно з розвитком вертикальних розвиваються гори­зонтальні маркетингові системи.

Горизонтальні маркетингові системи— передбачають об'єднан­ня зусиль компаній одного рівня. Це має сенс, якщо об'єднання капі­талу, маркетингових ресурсів і виробничих потужностей підсилює по­зиції фірм. При цьому об'єднуватися можуть і фірми-конкуренти, і фірми, які між собою не конкурують.

В окремих фірм не вистачає капіталу, технічних знань, виробничих потужностей або маркетингових ресурсів для самостійних дій, або вона побоюється ризикувати, або бачить в об’єднанні зусиль з іншою фірмою великі вигоди для себе.

Комбінована (багатоканальна) маркетингова системаперед­бачає використання кількох каналів розподілу для охоплення різних сегментів ринку.

Таку систему організувала фірма „Світоч”, яка реалізує частину своєї продукції через фірмові магазини; другу частину – через мережу дистриб’юторів, які працюють із роздрібною торгівлею на всій території України; третю частину – через дрібно гуртові магазини-склади.

 

Оптова торгівля

Оптова торгівля - діяльність, пов'язана з продажем товарів та його перепродажем чи комерційним використанням. На оптовому рівні каналу розподілу підприємства виробники товарів, як правило, співпрацюють із дистриб’юторами. До завдань дистриб’юторів відносяться:

– закупівля і формування товарного асортименту;

– збирання, опрацювання інформації про ринок;

– складування, зберігання та транспортування товару;

– фінансування поставок (передоплата, кредит);

– продаж товарів;

– відбір, формування партій поставок;

– прийняття ризику ушкодження, старіння товару і розкра­дання;

– надання консультативних послуг.

Перелік цих завдань може виконуватися як виробником, так і дистриб’ютором. Але є три основні варіанти співпраці виробника і дистриб’ютора, які характеризують набір завдань, які виробник купує у дистриб’ютора:

1. Послуги з продажу товарів плюс послуги із складування і доставці товарів до роздрібних продавців.

2. Тільки послуги по складуванню товарів і доставці його до роздрібних продавців.

3. Тільки послуги з продажу товарів.

Варіант співпраці, як правило, формується тими загальними умовами продажу, які склалися на оптовому та роздрібному ринку, специфіки товарів, період життєвого циклу підприємства, бренду, товару.

Можна відмітити три послідовні етапи розвитку співпраці виробника з дистриб’ютором.

На першому етапі увага виробника зосереджена на складі дистриб’ютора. Самим важливим завданням виробник вважає освоєння території, тому шукає дистриб’юторів, за допомогою яких він зможе цього досягнути. На цьому етапі дистриб’ютори формує обсяги продажу. Завдання дистриб’ютору ставиться так: „Продавай, що хочеш, і скільки зможеш”. Тому, чим більше дистриб’юторів і відповідно більше обсягів продажу. На цьому етапі дистриб’ютор є повністю самостійним. Основним критерієм оцінки роботи дистриб’ютора є збільшення обсягів продажу товару.

На другому етапі для управління продажами за територіями вводиться постановка планів продажу для дистриб’ютора. Завдання на даному етапі: „Продавай те, що потрібно і скільки потрібно виробнику”. Такий прес на дистриб’ютора призводить до конфліктів між виробником і дистриб’ютором та між менеджерами дистриб’ютора. Для того, що не виникали такі конфлікти, торгівельний персонал виробника слідкує за виконанням планів, здійснюючи перевірку наявності товарів в роздрібному продажі. Це дозволяє скорегувати плани і визначити потенціал ринку на території дистриб’ютора. Виробник починає вводити своїх торгових представників в регіонах. Критерієм оцінки роботи дистриб’ютора є тільки кінцевий результат – виконання планів за обсягами продажу товарів.

З часом дистриб’ютор починає виконувати бажання виробника, фактично виконуючи роль відділу продажу виробника на своїй території.

На третьому етапі, виробник розуміє, що обсяги продажу може визначати тільки одна ланка у ланцюгу збуту. І це не дистриб’ютор, не роздрібна точка, а сам кінцевий споживач. Змінюється роль і завдання дистриб’ютора. Роль – розподіл товару виробника на всій своїй території. Завдання – доставити товар по розробленому виробником алгоритму у тих каналах збуту і в тій кількості, які визначені виробником з врахуванням потреб кінцевих споживачів. Дистриб’ютор стає технічним помічником виробника. Він розподіляє по каналах збуту не обсяги продажу, а товар. Здійснюється повне управління дистриб’юцією. На дистриб’ютора покладаються тільки логістичні функції. Ідея така, якщо якісно представити товар в роздрібній мережі, то це призведе росту обсягів продажу, але до певного моменту – момент насиченості полиць. Це є не обсяги продажу, а об’ємний вираз рівня представленості товарів. А чи призведе достатня присутність товару на полицях магазинів до того, що кінцевий споживач буде купувати товар у бажаних обсягах залежить від маркетингу виробника. Тобто обсяги продажу товару будуть залежати від представленості товарів у роздрібній мережі та від стимулювання мотивації споживачів.

У найближчий час роль дистриб’юторів на ринку буде змінено. Вітчизняні виробники уже зараз скорочують кількість своїх дистриб’юторів, залишаючи найбільш ефективних і сильних. Цьому сприяє зараз два моменти: по-перше, в умовах товарної насиченості ринку і високого ступеню конкуренції, виробник має контролювати просування свого товару на всіх етапах продажу. По-друге, активний розвиток роздрібних мереж, створює конкуренцію для дистриб’юторів і витісняє з ринку їхні функції (продаж товарів і представлення товарів у роздрібній мережі).

На сьогоднішній день більшість виробників делегують дистриб’юторам в основному логістичні функції:

1. Доставка (транспортування) товарів.

2. Зберігання товарів.

3. Формування замовлення згідно вимог кожного споживача.

4. Реалізація акцій по стимулюванню збуту.

Небажані функції для дистриб’юторів:

1. Встановлення цін на товари, оскільки підвищення цін може негативно впливати на сприйняття товару споживачами.

2. Дослідження ринку.

3. Формування акцій по стимулюванню збуту.

Для забезпечення ефективної співпраці із дистриб’юторами необхідно правильно вибрати набір функцій, що делегуються дистриб’ютору; покращити обмін інформацією про стан попиту і величину товарних запасів на складах дистриб’ютора і роздрібної мережі; контролювати рекомендовану роздрібну ціну і дистриб’юторську націнку.

Ефективна політика роботи з дистриб’юторами дозволяє:

- зменшити витрати на складування і доставку товарів;

- зменшити розміри запасів покращити управління запасами, що призводить до підвищення оборотності оборотних коштів виробника;

- об’єктивно реагувати на зміну попиту зі сторони роздрібної торгівлі;

- збільшити впізнання товарної марки за допомогою впізнання оптової мережі. Це здійснюється за рахунок спільного проведення маркетингових заходів по просуванню товарів.

 

Роздрібна торгівля

Роздрібна торгівля передбачає продаж товарів і послуг кін­цевим споживачам, які купують їх для особистого вжитку. Саме це і відрізняє роздрібну торгівлю від оптової.

Підприємства роздрібної торгівлі, які безпосередньо контак­тують із покупцями, пропонують покупцеві потрібний товар потрібного рівня якості в потрібний час, у потрібному місці, ви­конуючи такі основні функції:

– визначення потреби в товарах і формування асортименту пропонованих товарів і набору послуг, які надаються;

– організація та оплата поставок товарів;

– зберігання, маркування товару та визначення цін на нього;

– участь у просуванні товару;

– безпосередній продаж товарів покупцям і надання додатко­вих послуг.

У роздрібній торгівлі прямий продаж здійснюється за такими методами: за допомогою продавців і самообслуговування через автомати, за каталогом, за телефоном тощо, з використанням прямого радіо- та телевізійного маркетингу, продаж з викорис­танням комп'ютерних мереж.

Основними формами роздрібної торгівлі є такі підприємства: спе­ціалізовані магазини; універмаги; універсами; супермаркети; гіпермаркети; склади-магазини; магазини товарів повсякденного попиту; магазини; магазини, які торгують товарами, зниженими в ціні, та ін.

Нещодавно на ринку України стали проходити коріння зміни – роздрібна торгівля почала відчувати свою ринкову владу. Можна стверджувати концентрацію ринкової влади в руках роздрібних мереж. Цьому посприяли такі зміни:

1. Загострилася конкуренція між виробниками. На ринку є велика кількість виробників, які пропонують подібні товари. Роздрібні продавці можуть вибирати серед такої кількості тих виробників, які надають їм найкращі умови співпраці (ціни, знижки, умови оплати поставки, асортимент тощо). У такому випадку роздрібні продавці почали тиснути на виробників, погрожуючи змінити постачальника.

2. Бажання самих виробників тісно співпрацювати із роздрібною мережею. Виробників приваблювали можливості структурованої торгівлі, гарантований збут великих обсягів товарів, які могли запропонувати мережеві магазини, спрощення роботи, коли за одним контрактом продукція продається у десятках роздрібних точках. З іншої сторони, присутність товарів у сучасних магазинах краще сприймається споживачами та й власники мілких магазинів орієнтуються на асортимент мережевих магазинів і на базі цього формують свій асортимент. Маючи такі переваги мережевих магазинів виробники погоджувалися на всі їх умови.

3. Мережева роздрібна торгівля стала центром, куди надходить всі інформація про поведінку споживачів і їх реакцію на маркетингові заходи. Тому мережеві роздрібні магазини знають як можна швидко задовольнити споживача.

Як результат, у мереженої роздрібної торгівля з’явилися інструменти тиску на виробника щодо зниження відпускної цін на товари. Це призводить до негативних наслідків:

1. Вимога щодо низьких цін здійснює тиск на політику виробників. Вони знижують якість товарів, погіршується упакування, зменшується асортимент товарів. Зарубіжна практика свідчить, що тиск ритейлерів призвів до зменшення асортименту і у роздрібній мережі були представлені тільки самі дешеві товари.

2. З підвищення влади роздрібної торгівлі зростають продажі під власними товарними марками мережевих магазинів. Це призводить до витіснення значної частини брендів, а це звужує споживчий вибір.

Посиленню влади роздрібної торгівлі сприяв розвиток мережевих магазинів. У західних країнах через такі мережі продається 60% всіх товарів. В Україні роздрібні мережі займають 30 % ринку роздрібної торгівлі. Але прогнозують, що питома вага роздрібних мереж до 2010 року буде 50-70 %. Якщо глянути на сотню кращих компаній світу по обсягам продажу, то абсолютним лідером є Wal-Mart, який залишив позаду всі великі нафтові та автомобільні корпорації. Крім нього у першу сотню увійшли вісім великих ритейлерів, серед яких Ahold, Metro, Tesco, Kroger. Сумарний обсяг 10 найбільших ритейлерів світу складає 807 млрд. дол. Річний оборот великоформатної роздрібної торгівлі склав 4,96 трлн. дол., що складає 1/6 світового ВВП.

Мережеві магазини випереджують за рівнем прибутковості невеликі роздрібні магазини в 2,86 рази. В Україні обороти мережевих роздрібних магазинів склали в 2006 році 1 млрд. дол.

Довідково

Антимонопольный комитет Украины (АМКУ) на минувшей неделе возбудил дела по факту злоупотребления монопольным положением на киевском рынке сетями «Фуршет», «Велика Кишеня» и «Фоззи». По данным комитета, эти супермаркеты заключали с поставщиками продовольственных товаров договора, содержащие дискриминационные действия. В частности, они предлагали консультационные, маркетинговые и другие платные услуги, за предоставление которых с поставщиков взималась непомерная плата. При этом стоимость таких услуг для каждого поставщика была разной. Кроме того, по данным АМКУ, в отношении поставщиков также применялись разные сроки отсрочки платежей, которые варьировались от 10 до 60 дней, а в отдельных случаях - до 90 дней.

Збутова логістика

Збутова логістика – це управління транспортуванням, складуванням та іншими матеріальними та нематеріальними операціями, які здійснюються у процесі доведення готової продукції до споживача згідно з його інтересами і вимогами, а також передачі, зберіганні й обробки відповідної інформації.

Основне завдання збутової полягає в тому, щоб товар опинився в потрібному місці, в потрібній кількості, в по­трібний час. таким чином, збутова логістика управляє другою складовою збутової політики – рухом готової продукції.

Мета збутової логістики - одночас­но максимізувати рівень обслуговування і мінімізувати витрати на розподіл товарів.

Цього можна досягти завдяки:

> оптимізації рівня товарних запасів;

> використанню менш дорогих засобів транспортування;

> відвантаженню товарів великими партіями;

> швидким та надійним поставкам, у тому числі своєчасному відвантаженню товару відповідних обсягу та якості;

> швидким виконанням замовлень.

Відповідно до зазначених шляхів оптимізації товароруху ма­ють бути прийняті рішення щодо терміну постачання з ураху­ванням витрат і доходів, кількості пунктів постачання, їх розмі­ру та місць розміщення, доцільності застосування сторонніх організацій, виду транспортного засобу.

Розглянемо етапи процесу товароруху, які і становлять основ­ні функції маркетинг-логістики.

Визначення цілей товароруху

Серед основних цілей процесу товароруху можна назвати:

> мінімізацію поставки ушкоджених вантажів шляхом засто­сування сучасних методів оброблення вантажів;

> мінімізацію випадків відсутності товарів шляхом ефектив­нішого контролю запасів;

> своєчасне виконання замовлень споживачів шляхом ефек­тивнішого контролю запасів;

> мінімізацію витрат тощо.

Перші три групи цілей спрямовані на підвищення рівня задо­воленості споживачів завдяки дотримуванню певних стандартів обслуговування, а остання - на зниження витрат товароруху. Відповідно до них здійснюється оцінювання ефективності сис­теми товароруху.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти