ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Українські землі наприкінці ХVІІ – у ХVІІІ ст.

Українські землі наприкінці ХVІІ – у ХVІІІ ст.

Поділ українських земель між Росією і Річчю Посполитою наприкінці ХVІІ ст.

Із припиненням боротьби українського народу за незалежність і державність не припинилася боротьба іноземних держав за українські землі. В епіцентрі цієї боротьби опинилося Правобережжя. Основними суперниками, які претендували на нього, були Річ Посполита, Туреччина і лівобережний гетьман І. Самойлович, підтримуваний Москвою.

Прикриваючись намаганням проголосити гетьманом Юрія Хмельницького, Туреччина організовує два походи на м. Чигирин. Перший похід (1677) був відбитий козаками І.Самойловича і московською залогою. Унаслідок другого походу (1678) Чигирин було зруйновано. Частина населення була переселена на Слобідську Україну, а Правобережжя формально опинилося під владою Ю.Хмельницького. Проте Юрій не мав підтримки в українського населення й у 1681 р. був усунутий від влади турками. У цьому самому році Росія і Туреччина уклали Бахчисарайський мирний договір. За ним Туреччина визнала за Москвою право на Лівобережжя, Запоріжжя і Київ з околицями, а за Туреччиною залишалася Південна Київщина, Брацлавщина і Поділля. Територія між Дністром і Південним Бугом визнавалася нейтральною.

Наступним важливим актом, який визначив долю українських земель, було підписання між Московією і Річчю Посполитою „Трактату про вічний мир» (1686 р.). За цим договором Польща визнала за Москвою Лівобережжя і Київ, Запоріжжя, Чернігово-Сіверщину. Польща закріпила своє панування над Північною Київщиною, Волинню та Галичиною. Брацлавщина і Південна Київщина визнавалися нейтральними територіями, а Поділля перебувало під Туреччиною. Проте за Карловицьким договором (1699) між «Священною лігою» (Австрія, Венеція, Польща і Росія) та Османською імперією Польща повернула собі практично всі турецькі володіння на Правобережній Україні.

Таким чином, на кінець ХVІІ ст. переважна більшість українських земель була поділена між Московією і Річчю Посполитою: до Московії відійшли Лівобережжя і Київ, Слобожанщина та Запоріжжя, а Польська держава встановила своє панування на Правобережжі.

Українські землі на початку ХVІІІ ст.

На Лівобережжі на кінець ХVІІ ст. постало українське державне утворення

Гетьманщина. Воно мало ознаки автономного державного устрою, хоча в окремих питаннях залежало від Московської держави. Стосунки між Гетьманщиною і Москвою визначалися статтями – договором, укладеним між гетьманом і царським урядом. Найвищою посадовою особою у Гетьманщині був гетьман. У його компетенції були практично всі внутрішньополітичні справи. Центральним виконавчим органом була Генеральна військова канцелярія, нижчими адміністративними ланками були полкова та сотенна старшини. В адміністративному плані гетьманщина поділялася на 10 полків, які у свою чергу ділилися на сотні.

Запоріжжя відіграло провідну роль у війні за часів Б.Хмельницького. З кожним роком кількість мешканців Запоріжжя зростає. Запорожці намагаються посилити свій вплив на державно-політичне життя в Україні. Після смерті Б.Хмельницького успіх його наступників значною мірою залежав від стосунків із Запоріжжям. У внутрішньополітичних справах Січ займала іноді суперечливу позицію, проте у зовнішній політиці запорожці продовжували боротьбу з поневолювачами українських земель, особливо з татарами і турками. Досить активною і успішною була ця боротьба, коли кошовим отаманом був І.Сірко (? – 1680). Його понад 10 разів обирали кошовим. Проти татар і турків він провів понад 60 битв, не зазнавши жодної поразки. Кошовий намагався вести незалежну зовнішню політику. Прізвище І.Сірка фігурувало у тогочасній європейській пресі, хроніках, українському епосі. Запорізька Січ активно розвивалася у господарськоекономічному плані. Основою економіки Запоріжжя були сільське господарство, промисли і торгівля.

Слобожанщина простяглася на схід від Гетьманщини. Вона почала заселятися у 30-ті рр. ХVІІ ст. Основні міста Харків, Охтирка, Суми, Лебедин та ін. У другій половині ХVІІ ст. адміністративно поділялася на п’ять полків, на чолі яких стояли полковники. На території Слобожанщини були утворені Харківський, Сумський, Острогозький, Охтирський та Ізюмзький полки. На чолі полку стояв полковник із старшиною. Його посада була виборною. Він керував адміністрацією полку, схвалював судові постанови, роздавав поселенцям вільні землі. На відміну від Лівобережжя, полковники тут підпорядковувалися не гетьману, а білгородському воєводі. Основні суспільні стани: козаки, селяни, міщани. У системі землеволодіння існувало право займанщини, коли кожен переселенець міг привласнити собі стільки землі і угідь, скільки міг обробити. Основу економіки також становили сільське господарство, промисли, ремесла і торгівля.

Правобережжя. Під час визвольної війни українського народу середини ХVІІ ст. Правобережжя зазнало великих матеріальних і людських втрат і після її завершення виглядало пусткою. За вічним миром 1686 р. Воно відійшло до Польщі. Щоб заохотити українське населення до повернення на Правий берег, до відродження господарсько-економічного життя, польський уряд обіцяв надати козацтву «давні права та вольності», відновити козацький устрій та самоврядування. Так, на Правобережжі було утворено 4 полки (Богуславський, Корсунський, Фастівський та Брацлавський). На чолі полків стоялиукраїнські полковники. Проте у 1699 р. Варшавський сейм вирішив ліквідувати правобережне козацтво, розпустити полки, взяти українське населення під владу польської адміністрації. Це спричинило опір з боку українського населення, що згодом переріс у велике повстання 1702–1704 рр. під проводом С.Палія. Воно мало за мету звільнення Правобережжя від національного, соціального та релігійного гноблення, від польського панування та об’єднання правобережних земель з Лівобережною Україною. Початок йому поклало рішення козацької ради у м.Фастові про організацію всенародного повстання. Воно розпочалося весною 1702 р. На Поділлі, а згодом охопило значну частину Правобережжя. С.Палій, прагнучи прилучити Правобережжя до Гетьманщини, вів переговори з І.Мазепою, проте московський уряд, пов’язаний Вічним миром з Польщею, не давав згоди на цю акцію. Польський уряд був занепокоєний розмахом повстання і вислав проти повстанців 15-тисячне військо, але воно не змогло зупинити повстанців. За таких умов польський уряд звернувся по допомогу до московського царя. Весною 1704 р. цар віддав наказ Мазепі перейти із військом на Правобережжя і придушити повстання. Коли Мазепа перейшов на Правий берег, до нього негайно приєдналися місцеві козацькі полки. 31 липня 1704 р., коли С.Палій прибув до табору Мазепи під м.Бердичевом, він був заарештований, згодом відправлений до Москви, а у 1705 р. – до Сибіру в м.Тобольськ.

Українські землі наприкінці ХVІІ – у ХVІІІ ст.

Поділ українських земель між Росією і Річчю Посполитою наприкінці ХVІІ ст.

Із припиненням боротьби українського народу за незалежність і державність не припинилася боротьба іноземних держав за українські землі. В епіцентрі цієї боротьби опинилося Правобережжя. Основними суперниками, які претендували на нього, були Річ Посполита, Туреччина і лівобережний гетьман І. Самойлович, підтримуваний Москвою.

Прикриваючись намаганням проголосити гетьманом Юрія Хмельницького, Туреччина організовує два походи на м. Чигирин. Перший похід (1677) був відбитий козаками І.Самойловича і московською залогою. Унаслідок другого походу (1678) Чигирин було зруйновано. Частина населення була переселена на Слобідську Україну, а Правобережжя формально опинилося під владою Ю.Хмельницького. Проте Юрій не мав підтримки в українського населення й у 1681 р. був усунутий від влади турками. У цьому самому році Росія і Туреччина уклали Бахчисарайський мирний договір. За ним Туреччина визнала за Москвою право на Лівобережжя, Запоріжжя і Київ з околицями, а за Туреччиною залишалася Південна Київщина, Брацлавщина і Поділля. Територія між Дністром і Південним Бугом визнавалася нейтральною.

Наступним важливим актом, який визначив долю українських земель, було підписання між Московією і Річчю Посполитою „Трактату про вічний мир» (1686 р.). За цим договором Польща визнала за Москвою Лівобережжя і Київ, Запоріжжя, Чернігово-Сіверщину. Польща закріпила своє панування над Північною Київщиною, Волинню та Галичиною. Брацлавщина і Південна Київщина визнавалися нейтральними територіями, а Поділля перебувало під Туреччиною. Проте за Карловицьким договором (1699) між «Священною лігою» (Австрія, Венеція, Польща і Росія) та Османською імперією Польща повернула собі практично всі турецькі володіння на Правобережній Україні.

Таким чином, на кінець ХVІІ ст. переважна більшість українських земель була поділена між Московією і Річчю Посполитою: до Московії відійшли Лівобережжя і Київ, Слобожанщина та Запоріжжя, а Польська держава встановила своє панування на Правобережжі.

Українські землі на початку ХVІІІ ст.

На Лівобережжі на кінець ХVІІ ст. постало українське державне утворення

Гетьманщина. Воно мало ознаки автономного державного устрою, хоча в окремих питаннях залежало від Московської держави. Стосунки між Гетьманщиною і Москвою визначалися статтями – договором, укладеним між гетьманом і царським урядом. Найвищою посадовою особою у Гетьманщині був гетьман. У його компетенції були практично всі внутрішньополітичні справи. Центральним виконавчим органом була Генеральна військова канцелярія, нижчими адміністративними ланками були полкова та сотенна старшини. В адміністративному плані гетьманщина поділялася на 10 полків, які у свою чергу ділилися на сотні.

Запоріжжя відіграло провідну роль у війні за часів Б.Хмельницького. З кожним роком кількість мешканців Запоріжжя зростає. Запорожці намагаються посилити свій вплив на державно-політичне життя в Україні. Після смерті Б.Хмельницького успіх його наступників значною мірою залежав від стосунків із Запоріжжям. У внутрішньополітичних справах Січ займала іноді суперечливу позицію, проте у зовнішній політиці запорожці продовжували боротьбу з поневолювачами українських земель, особливо з татарами і турками. Досить активною і успішною була ця боротьба, коли кошовим отаманом був І.Сірко (? – 1680). Його понад 10 разів обирали кошовим. Проти татар і турків він провів понад 60 битв, не зазнавши жодної поразки. Кошовий намагався вести незалежну зовнішню політику. Прізвище І.Сірка фігурувало у тогочасній європейській пресі, хроніках, українському епосі. Запорізька Січ активно розвивалася у господарськоекономічному плані. Основою економіки Запоріжжя були сільське господарство, промисли і торгівля.

Слобожанщина простяглася на схід від Гетьманщини. Вона почала заселятися у 30-ті рр. ХVІІ ст. Основні міста Харків, Охтирка, Суми, Лебедин та ін. У другій половині ХVІІ ст. адміністративно поділялася на п’ять полків, на чолі яких стояли полковники. На території Слобожанщини були утворені Харківський, Сумський, Острогозький, Охтирський та Ізюмзький полки. На чолі полку стояв полковник із старшиною. Його посада була виборною. Він керував адміністрацією полку, схвалював судові постанови, роздавав поселенцям вільні землі. На відміну від Лівобережжя, полковники тут підпорядковувалися не гетьману, а білгородському воєводі. Основні суспільні стани: козаки, селяни, міщани. У системі землеволодіння існувало право займанщини, коли кожен переселенець міг привласнити собі стільки землі і угідь, скільки міг обробити. Основу економіки також становили сільське господарство, промисли, ремесла і торгівля.

Правобережжя. Під час визвольної війни українського народу середини ХVІІ ст. Правобережжя зазнало великих матеріальних і людських втрат і після її завершення виглядало пусткою. За вічним миром 1686 р. Воно відійшло до Польщі. Щоб заохотити українське населення до повернення на Правий берег, до відродження господарсько-економічного життя, польський уряд обіцяв надати козацтву «давні права та вольності», відновити козацький устрій та самоврядування. Так, на Правобережжі було утворено 4 полки (Богуславський, Корсунський, Фастівський та Брацлавський). На чолі полків стоялиукраїнські полковники. Проте у 1699 р. Варшавський сейм вирішив ліквідувати правобережне козацтво, розпустити полки, взяти українське населення під владу польської адміністрації. Це спричинило опір з боку українського населення, що згодом переріс у велике повстання 1702–1704 рр. під проводом С.Палія. Воно мало за мету звільнення Правобережжя від національного, соціального та релігійного гноблення, від польського панування та об’єднання правобережних земель з Лівобережною Україною. Початок йому поклало рішення козацької ради у м.Фастові про організацію всенародного повстання. Воно розпочалося весною 1702 р. На Поділлі, а згодом охопило значну частину Правобережжя. С.Палій, прагнучи прилучити Правобережжя до Гетьманщини, вів переговори з І.Мазепою, проте московський уряд, пов’язаний Вічним миром з Польщею, не давав згоди на цю акцію. Польський уряд був занепокоєний розмахом повстання і вислав проти повстанців 15-тисячне військо, але воно не змогло зупинити повстанців. За таких умов польський уряд звернувся по допомогу до московського царя. Весною 1704 р. цар віддав наказ Мазепі перейти із військом на Правобережжя і придушити повстання. Коли Мазепа перейшов на Правий берег, до нього негайно приєдналися місцеві козацькі полки. 31 липня 1704 р., коли С.Палій прибув до табору Мазепи під м.Бердичевом, він був заарештований, згодом відправлений до Москви, а у 1705 р. – до Сибіру в м.Тобольськ.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти