ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Ліна Костенко – За чорно-синьою горою

За чорно-синьою горою, на схилку радісного дня,
Малює хмари пурпурові якесь веселе чортеня.

Зеленим пензликом тополі — кривенькі кігтики в крові.
Пасуться коні нетипові у сутеніючій траві.

Долина з чашею туману, а далі схил і небосхил —
Усе кургани та й кургани ще не заораних могил.

Так що ж ти, схоже на шуліку, у тебе вітер в голові,
Малюєш обрій споконвіку такий червоний у крові?!

Вікам посивіли вже скроні, а все про волю не чувать.
Порозпрягали хлопці коні та й полягали спочивать.

Чи так їм спиться непогано, що жоден встати ще не зміг?
Пасуться коні під курганом, чекають вершників своїх.

автор: Ліна Костенко

Ліна Костенко – Заворожи мені, волхве!..

«Заворожи мені, волхве!
Заворожи мені, волхве…»
Сидить по мавпі на зорях, на місяцях,
Респектабельні пілігрими
в комфортабельних «Волгах»
«ходять» по шевченковських місцях.
Вербують верби у монографії.
Вивчають біо- і гео-графію.
Полюють в полі на три тополі…
А цікаво, багато б із них потрафили
пройти шляхами його долі?
Давайте чесно.
Не кнопки ж ми й не педалі.
Що писав би Шевченко
в тридцять третьому,
в тридцять сьомому роках?
Певно, побувавши в Косаралі,
Побував би ще й на Соловках,
Загартований, заґратований,
прикиданий землею, снігами, кременем,
досі був би реабілітований.
Хоч посмертно, зате — своєвременно.
Звісило з трибуни блазенський ковпак
забрехуще слово.
Було так, було так, було так, було так…
А може, було інакше?
«Чуєш, батьку?
Чую, синку!..»
Пропадали ж люди ні за гріш.
Передсмертно лаявся Косинка.
Божеволів у тюрмі Куліш.
Курбас ліг у ту промерзлу землю!
Мовчимо.
Пнемося у багет.
Як мовчанням душу уяремлю,
то який же в біса я поет?!

Ліна Костенко – Затінок, сутінок, день золотий

Затінок, сутінок, день золотий.
Плачуть і моляться білі троянди.
Може це я, або хто, або ти
ось там сидить у куточку веранди.
Може, він плаче, а може, він жде —
кроки почулись чи скрипнула хвіртка.
Може, він встане, чолом припаде,
там, на веранді, чолом до одвірка.
Де ж ви, ті люди, що в хаті жили?
Світку мій білий, яке тут роздолля!
Смуток нащадків — як танець бджоли,
танець бджоли до безсмертного поля.
Може, це вже через тисячу літ —
я і не я вже, розбуджена в генах,
тут на землі я шукаю хоч слід
роду мого у плачах та легендах!
Голос криниці, чого ж ти замовк?
Руки шовковиць, чого ж ви заклякли?
Вікна забиті, і висить замок —
ржава сережка над кігтиком клямки.
Білий причілок оббила сльота.
Хто там квилить у цій хаті ночами?
Може, живе там сама самота,
соває пустку у піч рогачами.
Може, це біль наш, а може, вина,
може, бальзам на занедбані душі —
спогад криниці і спогад вікна,
спогад стежини і дикої груші…

Ліна Костенко – Виходжу в сад, він чорний і худий…

І засміялась провесінь: — Пора! —
за Чорним Шляхом, за Великим Лугом —
дивлюсь: мій прадід, і пра-пра, пра-пра —
усі ідуть за часом, як за плугом.

За ланом лан, за ланом лан і лан,
за Чорним Шляхом, за Великим Лугом,
вони уже в тумані — як туман —
усі вже йдуть за часом, як за плугом.

Яка важка у вічності хода! —
за Чорним Шляхом, за Великим Лугом.
Така свавільна, вільна, молода —
невже і я іду вже, як за плугом?!

І що зорю? Який засію лан?
За Чорним Шляхом, за Великим Лугом.
Невже і я в тумані — як туман —
і я вже йду за часом, як за плугом?..

Ліна Костенко – І скаже світ…

І скаже світ:
— Ти крихта у мені.
Ти світлий біль в тяжкому урагані.
Твоя любов — на грані маячні
і віра — у наївності на грані.

Що можеш ти, розгублене дитя,
зробити для вселюдського прогресу?
— Я можу тільки кинути життя
історії кривавій під колеса.

Хоч знаю: все це їй не первина.
Але колись нап’ється ж до переситу!
Захоче випити не крові, а вина
за щастя людства, за здоров’я всесвіту!

Ліна Костенко – І я не я, і ти мені не ти

І я не я, і ти мені не ти.
Скриплять садів напнуті сухожилля.
Десь грає ніч на скринці самоти.
Десь виє вовк по нотах божевілля.
Бере голодну тугу — як з ножа.
Дзвенять світів обледенілі дзбани.
І виє вовк. І вулиця чужа
в замет сміється чорними зубами.
І виє вовк, ночей моїх соліст…
Заклацав холод іклами бурульок.
Вповзає вовк і тягне мерзлий хвіст,
в сузір’ї Риб вловивши кілька тюльок.
Ти, вовче, сядь. Ти на порозі ляж.
Ти розкажи свою пригоду вовчу.
А смушки скинь. Навіщо камуфляж?
Ти краще вий. А я собі помовчу.
Погрійся тут, моя нічна мано,
хоч ми із казки вибули за віком,
аж поки ранок в чорне доміно
зіграє з нами вогниками вікон.
аж поки сонце перепалить пруг
і сплачуть пітьму стріхи тонкосльозі…
Лежить овеча шкура завірюх…
І скімлить пес розумний на порозі…

Ліна Костенко – Ісус Христос розп’ятий був не раз

Ісус Христос розп’ятий був не раз.
Там, на Голгофі, це було уперше.
Умер од смерті, може,— від образ,
і за життям не пожалів, умерши.
А потім розп’яли на полотні,
у мармурі, у гіпсі і в граніті.
А потім розп’яли його в мені,
і розп’яли на цілім білім світі.
І тіло з’їли, кров’ю запили.
Ще рік, чи два, чи десять, чи довіку?
І продавали образ з-під поли,
і не дають умерти чоловіку.
Куди піду? Куди тепер піду?
Де на землі земля обітована?
Казарми в Гефсіманському саду,
І всі народи — як розкрита рана…

Ліна Костенко – Казочка про трьох велетнів

У чистім полі, в полі на роздоллі,
де колосочки проти сонця жмуряться,
Вернигора, Вернивода й Вернидуб —
три велетні —
зібралися та й журяться.

— Ми велетні, ми велетні, ми велетні.
Ми телепні, ми телепні, ми телепні!

І сила ж є, і серце не мізерне,
і сто віків ні вмерти, ні заснути, —
все вернем, вернем, вернем, вернем!
А вже пора було й перевернути.

Ліна Костенко – Коректна ода ворогам

Мої кохані, милі вороги!
Я мушу вам освідчитись в симпатії.
Якби було вас менше навкруги,—
людина може вдаритись в апатію.

Мені смакує ваш ажіотаж.
Я вас ділю на види і на ранги.
Ви — мій щоденний, звичний мій тренаж,
мої гантелі, турники і штанги.

Спортивна форма — гарне відчуття.
Марудна справа — жити без баталій.
Людина від спокійного життя
жиріє серцем і втрачає талію.

Спасибі й вам, що ви не м’якуші.
Дрібнота буть не годна ворогами.
Якщо я маю біцепси душі —
то в результаті сутичок із вами.

Отож хвала вам!
Бережіть снагу.
І чемно попередить вас дозвольте:
якщо мене ви й зігнете в дугу,
то ця дуга, напевно, буде вольтова.

Ліна Костенко – Лист

На одному з малих полустанків я чекаю поїзда
зранку. Влаштувалась в кутку на лаві, щоб мене не
знайшли цікаві. Протяг має в’їдливий присмак паровозного
сизого диму, і стоїть неумитий присмерк за розхитаними дверима.
Десь там брязкіт і скреготіння, залізничний
постійний шум…
Я поклала папір на коліно, я стревожені
вірші пишу. Наче прозу пишу – без розбивки на рядків
розмаїті пласти, щоб здавалось на перший
погляд, що пишу я звичайні листи.
Власне, це недалеко від правди.
Інша форма — той самий зміст. Адресовані
людям вірші — найщирший у світі ліст.

Ліна Костенко – Майже переклад з провансальскої

Я лицар і поет, не схожий на ханигу.
Я не служу чужому королю.
У відблиску меча читаю древню книгу
і даму серця здалеку люблю.

І хоч у мене приятелі щирі,
але я знаю, що таке любов,
і не хвалюся друзям у трактирі,
як я заліз до неї у альков!

А наш король, а ми його васали,
а чорт візьми, я теж його васал.
Усі йому вже оди написали,
лиш я йому ще оди не писав.

І хоч живу я з королем не в мирі,
бо не люблю присвячувати од,
я друзям не підморгую в трактирі —
мовляв, який король наш ідіот!

Мене куплять і спродувать не раджу,
моя душа не ходить на базар.
А не клянусь, тому що я не зраджу,
і вже не раз це в битвах доказав.

І хоч на світі сторони чотири,
я тут живу, бо я цей край люблю.
І не боюсь донощика в трактирі,
бо все кажу у вічі королю!

Ліна Костенко – Майже переклад з провансальскої

Марнували літечко, марнували.

А тепер осінні вже карнавали.

Душа задивиться в туман і марить обрисами літа.

Чи, може, це приснилось нам
купання в річці Геракліта?

Ліна Костенко – Ми виїхали в ніч

Ми виїхали в ніч. І це було шаленство.
Збиралось на грозу. Ми виїхали в ніч.
Притихлі явори стояли безшелесно.
І зблиснула гроза — як вихопила ніж!
Осліплені на мить, ми врізалися в пітьму.
Машину повело, і ми згубили шлях.
Усі мої ліси, удень такі приватні,
Схрестилися вночі із небом на шаблях.
Я думала в ту мить: привіт моїй гордині.
Ми виїхали в ніч. Дороги не видать.
Було моє життя — як ночи горобині.
Нічого у житті не вміла переждать.
О, як мені жилось і як мені страждалось!
І як мені навіки взнаки воно далось!
А що таке життя? Чи те, що переждалось?
Чи все-таки життя — це те, що відбулось?

Ліна Костенко – Між іншим

Коли я буду навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
а для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.
А для когось лихою, впертою,
ще для когось відьмою, коброю.
А між іншим, якщо відверто,
то була я дурною і доброю.
Безборонною, несинхронною
ні з теоріями, ні з практиками.
і боліла в мене іронія
всіма ліктиками й галактиками.
І не знало міщанське кодло,
коли я захлиналась лихом,
що душа між люди виходила
забинтована білим сміхом.
І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
— Люди, будьте взаємно ввічливі! —
і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
— Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!

Ліна Костенко – Музики

Ішли музики із весілля.
Цимбали, бубон і скрипаль.

Місток вузенький над потічком!

З якої тут ступить ноги?

Тут як не ступиш, то не втрапиш.
Іще цимбали й скрипку втратиш.

Двигтить місточок у дві дошки.

— Не бійтесь, куме, іще трошки!

Гукніть сусідам і родині,
що ми уже посередині!

Та вдарте в бубон з тої прикрості.

Де страшно так, то тра навприсядки.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти