ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


І. ВІД ЦАПА-ВІДБУВАЙЛА ДО ТРАГІЧНОГО ЗАДОВОЛЕННЯ

Загрузка...

Прикметник «катарос» об'єднує матеріальну властивість, властивість тіла (у Гомера йдеться про «відкрите місце»; це слово застосовується до води, зерна) та чистоту душі, моральну чи релігійну. Так, в «Очищеннях» Емпедокла ми натрапляємо на проект вічного миру, що, як і харчові заборони, збудований довкола метемпсихозу.

Також це назва дії, що відповідає дієслову «чистити, очищувати». Насамперед воно мало релігійне значення «очищення» та відсилало, зокрема, до ритуалу вигнання, що практикувався в Афінах напередодні Таргелій. Протягом цього свята, що за традицією було присвячене Артеміді та Аполлону, приносили в жертву хліб, але перед тим треба було очистити місто, вигнавши злочинців («Афіняни під час Таргелій виганяють двох чоловіків з міста як очисні жертви: одного за чоловіків, другого за жінок»), потім цапів-відбувайлів. Самого Аполлона називали «очищувач», проте пов'язували це тільки з його очищенням після вбивства Піфона у Дельфах: як каже Сократ, його влучно називають «той, що миє», оскільки музика, медицина та віщування, які його характеризують, є також практиками очищення.

«Для того, щоб тіло могло мати користь від їжі, треба спочатку видалити перепони» (Платон, Софіст 230с). Очисний метод, що діє для тіла, діє і для душі, яка не може засвоїти знання, якщо не буде очищена від непевних міркувань за допомогою «викриття» (той, кого викривають, стане чистим, коли «думає, що знає саме те, що знає, і не більше»). Але існує ще більш радикальне очищення, яке Платон переносить із царини релігії, орфічної та піфагорійської, у філософію:

«А очищення полягає саме втому - про це вже йшлося раніше, - щоб якомога старанніше відокремити душу від тіла»; якщо тільки чисте, очищене мислення може схопити чисте, бездомішкове, чим є істина, то чи не треба, щоб душа полишила тіло?

Катарсис пов'язує очищення (purification) із відділенням та чистотою (purger) у релігійній, політичній (у «Законах» Платон описує болісне очищення як єдино ефективне), так і в медичній сферах. У гіппократівській медицині воно пов'язане із теорією рідин та позначає процес фізичного очищення, за допомогою якого злоякісні виділення видаляються, природним чи штучним чином, через верх або через низ: термін може означати як власне очищення, так і дефекацію, діарею, блювання, менструації. «Катарос» у середньому роді означає цапа-відбувайла та передбачає, у більш точному сенсі, ідею гомеопатичної медицини: йдеться про те, щоб очищенням лікувати шкідливе за допомогою шкідливого, те саме літувати тим самим; ось чому будь-що є як «отрутою», так і «ліками», дозування шкідливого спричиняє лише корисне.

В цьому значенні ми маємо один із можливих ключів до риторичного, поетичного та естетичного значення катарсису, який Лайсберг характеризує як «гомеопатична гігієна душі».

 

Гомеопатичне значення мається на увазі також у «Поетиці»: «через жалість і страх [трагедія] здійснює очищення таких пристрастей». Йдеться про очищення того самого через те саме або, точніше, через зображення того самого. Глядач трагедії повністю володіє собою; його не треба лікувати. Звідси інше значення, якоюсь мірою алопатичне: пристрасті очищуються через погляд глядача вистави, і це відбувається тією мірою, якою поет показує йому об'єкти, у свою чергу очищені, трансформовані через мімесис: «Слід (...) складати сказання так, аби той, хто чує, але не бачить, що відбувається, тремтів та був охоплений жалістю (...). Поет повинен викликати насолоду від жалості та страху через мімесис. Очищення«окреслення образів», за допомогою музичного твору чи поезії замінює страждання задоволенням. По суті, саме задоволення очищує пристрасті, пом'якшує їх, позбавляє їх надмірного та захопливого характеру, повертає їх у звичайний стан рівноваги.

 

ª Епічний першопочаток у давньогрецькій літературі: творчість Гомера

Епічний першопочаток у давньогрецький літературі є дуже важливим з огляду на мислення античної людини себе частиною певної спільноти.

 

Історія етносу, історія героїв сприймається як власна історія, знання про подвиги героїв є невід’ємним від знання про себе: воно містить щось дорогоцінно важливе.

 

Гомер – автор епічних поем «Іліада» та «Одіссея». Автентичних текстів поем не існує, збереглися лише відредаговані в Олександрії копії тексту (зроблені за 500 років після написання поем).

Гомер великою мірою постать міфологічна – досі ідуть суперечки щодо авторства «Іліади» та «Одіссеї».

Гомер – не справжнє ім’я – від слова «гомеріди» – так називалася спадкова каста професійних співців-бардів.

Гомер – традиційно асоціюється зі «сліпим» – згідно з віруваннями еллінів, сліпа людина ближча до богів, до муз (ЗВЕРНІТЬ НА ЦЕ УВАГУ, ЧИТАЮЧИ «Едіп Цар»)

У Гомера народ и отдельный индивидуум предстают в нерасторжимом единстве. Авторов, возможно, было и много. Но если все они выражали собой общенародную жизнь, то их различение и противопоставление не может играть принципиальной роли. Нисколько не отрицая аналитических подходов к творчеству Гомера, мы должны выдвинуть на первый план народность гомеровских поэм, которая как раз и является основным ответом на гомеровский вопрос.

 

Обидві поеми написані у 8 ст. до Р.Х., за 400 років після закінчення описаних подій, написані іонійським діалектом, що дозволяє припустити, що Гомер був іонійцем. При написанні були використані невідомі дотепер передання та поеми про Троянські війни.

Варто зазначити, що існувало всього 9 Трой – в різні часи місто було зруйноване і заново відбудоване. Троянська війна Гомера – це остання битва за Трою доби крито-мікенської культури.

 

Тексти Гомерівських поем було канонізовано в Афінах між 640 та 558 р. до Р.Х., за правління царя Солона. Чому? Канонізовані тексти призначалися для публічного виконання під час Панафіней – свят на честь Афіни. В текстах містилися необхідні еллінам міфологеми:

Іліада: міфологема зразкових воїнів, які не бояться іти на смерть, міфологема шляхетності (корисна для еллінів-вояків).

Одіссея: міфологема хитромудрої людини (корисна для еллінів-колонізаторів).

 

ª Структурно-семантичні особливості “Іліади” та “Одіссеї”

 

СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

Поеми Гомера міфологічні

Сюжет поем може бути повністю зрозумілий лише з огляду на міфи, з якими тексти Гомера пов’язані інтертекстуальними зв’язками.

Потрібні для розуміння міфи:

Міф про Золоте яблуко Паріса – чому Гера, Афіна та Афродіта ворогують?

Міф про Фетіду Ахілла та його п’яту.

Міф про Кассандру.

Міфи про сирен.

Міф про кіклопа Поліфема.

Міф про лотофагів.

Міф про Скіллу (Сціллу) і Харібду.

 

Поеми Гомера двопланові.

 

Двоплановість = перенесення розповіді з плану земних героїв, земних подій до плану небожителів, життя олімпійських богів.

 

Поява богів завжди спричинена якимись земними ускладненнями, напруженими ситуаціями, екстремальними подіями. Вони й примушують олімпійців втручатися у справи земних героїв.

 

Завдяки цьому художньому прийомові Гомера люди й боги виявляються пов'язаними спільними почуттями - гнівом і ненавистю, любов'ю і стражданнями, і всі разом відчувають гніт загрозливої і невблаганної долі, що визначає майбутнє і героїв, і богів.

 

*Те, що боги у своїй поведінці нічим не відрізняються від людей, діють і відчувають так само, як і вони, створює ефект цілковитої правдоподібності. Описані «по-земному», в епосі вони відрізняються від людей лише тим, що мають над ними владу, право на втручання в їхні справи та інколи - вирішення долі героїв. Гомерівські описи Олімпу доволі реалістичні: епізоди перебування богів у палаці Зевса, їхні розмови, зображення бенкетів і навіть інтимних сцен великою мірою наближені до земного життя.

А також:

Наконец, объектом художественной действительности у Гомера являются боги и судьба. Боги то и дело вмешиваются в человеческую жизнь, и не только вмешиваются, но буквально подсказывают человеку все его решения и поступки, все его чувства и настроения. Троянец Пандар (Ил., IV) стреляет в греческий лагерь, вероломно нарушая только что заключенное перемирие; читатель обычно возмущается и осуждает Пандара. Но это случилось вследствие решения богов и прямого воздействия Афины Паллады на Пандара. Приам направляется в палатку Ахилла (Ил., XXIV), и между ними устанавливаются дружелюбные отношения; обычно забывают, что все это внушено Приаму и Ахиллу богами свыше. Если понимать сюжет Гомера буквально, то с полной достоверностью нужно будет сказать, что человек, безусловно, унижен у Гомера, что он превращен в бездушное орудие богов и что героями эпоса являются искючительно только боги. Однако едва ли Гомер понимал мифологию буквально. На самом деле гомеровские боги являются только обобщением человеческих чувств и настроений, человеческих поступков и воли и обобщением всей социально-исторической жизни человека. Если тот или иной поступок человека объясняется велением божества, то фактически это значит, что данный поступок совершен человеком в результате его собственного внутреннего решения, настолько глубокого, что даже сам человек переживает его как нечто заданное ему извне.

Герои у Гомера (Агамемнон, Ахилл, Менелай) нисколько не стесняются возражать богам, и возражать довольно грубо; сами боги вовсе не отличаются высоким моральным поведением: им свойственны любые пороки, страсти и дурные поступки. Кое-где можно предполагать предопределение судьбы. Но так же часто человек поступает и "вопреки судьбе". Ведь сегодня предопределение судьбы одно, а назавтра, возможно, оно будет другим. Так почему же герою не поступать вопреки известному ему на сегодня решению судьбы и не проявлять своей собственной воли?

Таким образом, и в вопросах о богах и судьбе гомеровские поэмы занимают переходную позицию между древним фатализмом и свободой человека позднейшего времени.

 

І ще:

В науке уже давно установлена разница между непосредственным сюжетом гомеровских поэм и теми поэтическими и жизненными оценками этого сюжета, которые дает Гомер сам от себя.

Гомер очень часто прибегает к методу сравнения, желая пояснить менее понятное чем-нибудь более понятным. И оказывается, что более понятным является мирный труд земледельца, скотовода, ремесленника и обычная, чисто человеческая жизнь с радостями и страданиями маленького человека, не имеющего ничего общего с теми колоссальными героическими фигурами, о которых говорит нам непосредственный сюжет гомеровских поэм,- жизнь без всякой войны и даже без мифологии. Ведь если поэт сравнивает что-нибудь с чем-нибудь, то, очевидно, предмет, привлекаемый для сравнения, для него более понятен и более убедителен. Установлено, что в гомеровских поэмах не мирный быт сравнивается с войной, а, наоборот, военный быт поясняется картинами мирной жизни, так как это последняя и является для Гомера более понятной.

Особенно характерна в этом отношении "Илиада", в которой почти все картины из военной области сравниваются с мирным бытом. Военные сравнения здесь почти отсутствуют (они буквально единичны). Зато такая, например, военная картина, как выступление двух Аяксов, сравнивается не с чем иным, как с двумя быками, пашущими землю (Ил., XIII, 701-708). Враги выступают друг против друга, как жнецы сближаются с обоих концов поля (XI, 67-71). Сражение врагов - веянье бобов и гороха на току (XIII, 586-590). Погибший герой сравнивается с маслиной, выращенной заботливым хозяином и вырванной ветром (XVII, 53-58), и т. д.

Таким образом, интерес Гомера сосредоточен не только на его прославленных героях, но и на малых, незаметных тружениках, несущих тяготы жизни. Это несомненное доказательство того, что окончательное формирование гомеровского эпоса относится уже ко времени восходящей греческой демократии и цивилизации.

 

СТРУКТУРНІ ОСОБЛИВОСТІ

Композиція поем.

 

Пізніші давньогрецькі вчені розбили «Іліаду» та «Одіссею» на 24 пісні кожну, що складають відповідно 15 693 і 12 110 рядків.

Риси:

  1. Традиційна композиція: заспів, який готує читача до сприйняття розповіді про події; вказує на час і місце події, знайомить з героями. Автор може звертатися до слухача або інших осіб (наприклад, Муза).
  2. Поеми побудовані за єдиним планом:
    перша розповідає про десятий рік війни під Троєю,
    друга - про десятий рік блукань Одіссея і повернення його на батьківщину.
  3. Зміст поем зосереджений навколо одного героя (Ахілл-Одіссей) та однієї події.
  4. Розповідь про дійсні історичні події поєднується з авторською вигадкою.
  5. Немає розгорнутих описів зовнішності героїв.

У стилі поем збереглось багато елементів, які беруть початок у пісенній стадії розвитку епосу. Боги, люди, речі - усе має епітети: хмарогонитель Зевс, волоока Гера, Ахілл - прудконогий, Гектор - шоломосяйний, ясноока Афіна тощо.

Поэтическая техника эпоса:

Эпический стиль проявляется не только в изображении определенного рода художественной действительности, но и в способах этого изображения, то есть в особой поэтической технике эпоса.

а) Основной характер поэтической техники эпоса.

Художественный стиль гомеровского эпоса, во-первых, отличается большой строгостью, выработанностью и традиционностью. Тут совпадает архаизация и модернизация гомеровского эпоса. Архаизация имеется здесь потому, что Гомер склонен к восстановлению старых мифов еще крито-микенской культуры со всей свойственной им древней строгостью поэтической формы. С этим связано также и то, что формирование гомеровских поэм происходило в условиях уже твердой эпической традиции, доходившей до искусственности и формализма. С другой стороны, однако, в эти отстоявшиеся и исконные формы эпической поэзии Гомер вливает вполне новое содержание, наполняет их психологией и отражением восходящей греческой демократии, в результате чего древние мифы и строгие поэтические формы начинали звучать уже по-новому и архаизация эпоса начинала сливаться с его модернизацией в единое и нераздельное целое. Это обязательно нужно иметь в виду при оценке отдельных технических приемов эпоса.

б) Повторение.

Одним из обычных эпических приемов Гомера является многократное повторение целых стихов или их частей (например, в "Одиссее": "встала из мрака младая с перстами пурпурными Эос"), рассчитанное на создание впечатления медлительности, важности, спокойствия и вечной повторяемости жизни. Вместе с тем исследователи уже не раз обнаруживали, что повторения у Гомера никогда не преследуют чисто механических целей, но всегда вносят в эпический рассказ что-нибудь новое и интересное.

в) Эпитеты.

Те же цели преследуются особым употреблением эпитетов (то есть определений, указывающих на постоянное качество тех или иных лиц и предметов). Именно эти эпитеты неизменно прилагаются к соответствующим лицам, часто даже независимо от их уместности в данной ситуации. Таковы эпитеты: "быстроногий" - об Ахилле, "шлемоблещущий" - о Гекторе, "волоокая" - о Гере, "многоумный" - об Одиссее. Однако у Гомера имеется много текстов, где обычный стандарт имеет большую психологическую значимость или преследует определенные эстетические цели.

г) Сравнения.

Особенно удивительны у Гомера своей многочисленностью, разнообразием и красотой сравнения. Предмет, выступающий в качестве сравнения,- чаще всего огонь (особенно бушующий в горном лесу), поток, метель, молния, буйный ветер, животные, и среди них особенно лев, искусства прикладные и изящные, факты обыденной жизни (трудовой, семейной) - рисуется гораздо подробнее, чем это требуется для пояснения. Встречаются несколько сравнений подряд (по 2-3), а иногда и целое скопление сравнений (по 5) (Ил., II, 455-476) греков, выступающих в блестящем вооружении,- с огнем, с птицами, листьями, мухами и козами. Прежде сравнения рассматривались в отрыве от содержания и поэм, как вставные эпизоды или как прием, имеющий целью замедлить развитие действия или же несколько отвлечь слушателя от излагаемых трагических событий. Теперь можно считать установленным, что сравнения тесно связаны с развитием действия в поэмах. Так, если проследить последовательно сравнения в "Одиссее", то нетрудно заметить, что они постоянно подготавливают основное событие поэмы - картину избиения женихов.

д) Речи.

Наконец, из эпических приемов необходимо отметить частое введение речей. Речи эти обладают весьма примитивной аргументацией и наивным построением, непосредственно исходящим из души говорящего. Но зато они всегда медлительны, торжественны, наивно убедительны, обстоятельны; оратор становится на высокое место, прерывать оратора нельзя, и говорит он долго и довольно красиво. Из простых и непосредственных речей можно отметить речь Ахилла к Калхасу (Ил., I), Одиссея к Ахиллу (Ил., IX), Андромахи к Гектору (Ил., VI). Даже когда герои бранятся, когда готовы вступить в бой, они все равно говорят обычно пространно, торжественно.

е) Язык и метрика.

Язык Гомера также представляет собой сплав устойчивой, вековой традиции с исключительной гибкостью и выразительностью. Традиционность и старинный стиль создавал для древнего грека еще и древнеионийский диалект с некоторой примесью эолийских форм', на котором слагались поэмы. Гомеровский язык отличается обилием гласных, отсутствием сложных в синтаксическом отношении фраз, заменой подчинения сочинением, что создавало большую певучесть и плавное течение речи.

Общему стилю, наконец, вполне соответствовала и метрика. Поэмы Гомера написаны гекзаметром, который отличался торжественностью, медлительностью и ласкал слух грека.

В науке установлено огромное значение гекзаметра для всей поэтической речи Гомера. Так как гекзаметр не декламировался, но произносился нараспев, речитативно, то он допускал в художественной речи многое такое, что в простой декламации исключается. Гекзаметр, или шестистопный дактиль,- единственный размер эпоса. Однако в греческом языке было много таких явлений, которые противоречили гекзаметру и не вмещались в его стопы. Гекзаметр, правда, был достаточно гибок, но все же языку приходилось во многом ему уступать. Так, например, каждый греческий слог в слове обладал определенной долготой или краткостью, и вот ради соблюдения правильного гекзаметра приходилось часто растягивать один слог в два слога, жертвовать строгостью морфологии и синтаксиса, вводить более редкие и менее понятные слова вместо обычных и понятных, пользоваться стандартными выражениями, не вполне соответствующими содержанию данного текста, но зато хорошо укладывающимися в стопы гекзаметра, и т. д. В результате получалась искусственная речь, весьма далекая от разговорной, но зато вполне соответствующая вековым традициям эпоса.

Жанр поем:

 

«Іліаду», в якій переважають сцени, пов'язані з військовим побутом і бойовими діями героїв, можна визначити як військово-героїчну поему.

«Одіссею», де подібних епізодів зовсім мало (в основному - в розповіді самого Одіссея і сцені побиття женихів), а переважають численні пригоди, казково-фантастичні зустрічі героя, побутові й сімейні сцени, є підстави назвати казково-пригодницькою і родинно-побутовою поемою.

! Елементи ліричного, драматичного начал: ліричність, трагізм, драматизм. (Лосєв) Необхідність драматичності для фабули епосу – Арістотель, Поетика.

Іліада:

Описує 51 день 9 чи 10 року війни. Події відбуваються спочатку на Олімпі, потім переносяться на землю.

Головна тема – гнів Ахілла через сварку з Атрідом. Власне, у перших рядках поеми вже закладений весь зміст поеми:

 

Гнів оспівай, о богине, нащадка Пелея Ахілла,

Згубний, що дуже багато ахеям лиха накоїв

Душ багато героїв славетних в Аїд він спровадив (...)

Сталося це з того часу, коли розійшлись, посварившись,

Цар аргів’янських народів Атрід і Ахілл богорідний.

 

Одіссея:

«Одіссея» побудована на дуже архаїчному матеріалі.

Герой Одіссей (в етрусків Uthsta, лат. Ulixes — Улісс) — стародавня, очевидно ще «догрецька» фігура.

Сюжет про чоловіка, що повертається після довгих мандрівок невпізнаним на батьківщину і потрапляє на весілля дружини, належить до числа широко розповсюджених фольклорних сюжетів, так само як і сюжет «сина, що відправляється на пошуки батька».

(Хорхе Луис Борхес

Четыре цикла

Историй всего четыре. Одна, самая старая — об укрепленном городе, который штурмуют и обороняют герои. Защитники знают, что город обречен мечу и огню, а сопротивление бесполезно; самый прославленный из завоевателей, Ахилл, знает, что обречен погибнуть, не дожив до победы. Века принесли в сюжет элементы волшебства. Так, стали считать, что Елена, ради которой погибали армии, была прекрасным облаком, виденьем; призраком был и громадный пустотелый конь, укрывший ахейцев. Гомеру доведется пересказать эту легенду не первым; от поэта четырнадцатого века останется строка, пришедшая мне на память: «The borgh brittened and brent to brondes and askes» *1; Данте Габриэль Россетти, вероятно, представит, что судьба Трои решилась уже в тот миг, когда Парис воспылал страстью к Елене; Йитс предпочтет мгновение, когда Леда сплетается с Богом, принявшим образ лебедя.

Вторая, связанная с первой, — о возвращении. Об Улиссе, после десяти лет скитаний по грозным морям и остановок на зачарованных островах приплывшем к родной Итаке, и о северных богах, вслед за уничтожением земли видящих, как она, зеленея и лучась, вновь восстает из моря, и находящих в траве шахматные фигуры, которыми сражались накануне.

Третья история — о поиске. Можно считать ее вариантом предыдущей. Это Ясон, плывущий за золотым руном, и тридцать персидских птиц, пересекающих горы и моря, чтобы увидеть лик своего бога — Симурга, который есть каждая из них и все они разом. В прошлом любое начинание завершалось удачей. Один герой похищал в итоге золотые яблоки, другому в итоге удавалось захватить Грааль. Теперь поиски обречены на провал. Капитан Ахав попадает в кита, но кит его все-таки уничтожает; героев Джеймса и Кафки может ждать только поражение. Мы так бедны отвагой и верой, что видим в счастливом конце лишь грубо сфабрикованное потворство массовым вкусам. Мы не способны верить в рай и еще меньше — в ад.

Последняя история — о самоубийстве бога. Атис во Фригии калечит и убивает себя; Один жертвует собой Одину, самому себе, девять дней вися на дереве, пригвожденный копьем; Христа распинают римские легионеры.

Историй всего четыре. И сколько бы времени нам ни осталось, мы будем пересказывать их — в том или ином виде.)

Окремі епізоди-оповідання поеми складаються в цілісні групи – всього таких груп умовно можна виділити 3:

1-Пошук Телемахом свого батька

2-Розповідь про повернення Одіссея.

3-Повернення Одіссея, що знову стає царем Іттаки та чоловіком Пенелопи.

 

Майже всі епізоди мандрівок Одіссея мають численні казкові паралелі.

Форма розповіді від першої особи є традиційною в цьому жанрі (фольклор мореплавців). У оповіданнях, вкладених у вуста Одіссея («апологах»), можуть міститися географічні спостереження іонійських мореплавців, але численні спроби географічної локалізації мандрівок Одіссея не привели до однозначних результатів.

 

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти