ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Інтертекстуальні зв’язки давньогрецької та давньоримської культур та літератур. Поема Вергілія «Енеїда»

 

Інтертекстуальність – термін, введений у 1967 р. теоретиком постструктуралізму Юлією Крістевою для позначення зв’язків між текстами, завдяки яким тексти можуть різноманітними способами явно чи неявно посилатися одне на одного.

 

Інтертекстуальність римської літературиполягає в: запозичення мотивів, жанрів, поетики із грецької спадщини).

 

Золота Доба Римської Імперії, Октавіан Август. При дворі – поет Вергілій.

 

Вергілій вже у вступі до третьої книги «Георгік» (кн. III, ряд. 46) обіцяв написати воєнно-героїчну поему про подвиги Августа.

 

Вергілій взявся за епопею, яка, зв'язуючи міфічні розповіді з новим політичним ладом прославила б увесь римський народ, його легендарних предків і історію та водночас підносила б і заслуги імператора та всього роду Юліїв. Ідеальним для такої мети здавалась історія мандрів і воєн троянського героя Енея, що начебто заснував на латинській землі царство, яке стало основою Римської держави. Так була взята легенда про родовід римлян від поєднання італійців з нащадками троянців.

 

Ця легенда не була плодом римської народної творчості, а являла собою книжний витвір, до того ж іноземного походження. Бо ж не римські, а грецькі письменники - поет Стесіхор та історики Гелланік, Тімей і Діонісій Галікарнаський - пов'язали особу Енея з Італією і зробили його засновником Рима. Цей переказ ще до Вергілія знайшов у Римі визнання.

 

Чимало пихатих римських родів намагалися всілякими засобами вивести свою генеалогію від троянців, а верхом національної гордості було довести своє походження від самого Енея. Таким фальсифікаціям пробував дати навіть наукове обґрунтування у трактаті «про троянські сімейства» відомий римський учений-енциклопедист 1 ст. до н. є. Марк Теренцій Варрон.

Зокрема, на пряме походження від Енея претендував рід Юліїв, до якого належав славнозвісний римський політичний діяч, полководець і письменник Гай Юлій Цезар і усиновлений ним Октавіан. Адже син Енея Асканій мав ще друге ім'я Іул чи Юл, а довести, що Юл є прабатьком юлійського роду, не становило ніяких труднощів.

 

Раз так, то Юлій Цезар і Август - нащадки Енея і через те божественного походження, адже їх міфічний предок був сином смертного Анхіса і богині Венери. Tака псевдонаукова фікція мала обґрунтувати особливе соціально-політичне становище їх в римському суспільстві і узаконити узурповану владу. Кажуть, що Гай Юлій Цезар навіть задумав відбудувати Трою і зробити її столицею Римської імперії, а Октавіан Август, прикрашаючи римський форум статуями славних діячів стародавнього Риму, на чільному місці поставив скульптуру Енея.

 

Обравши за сюжет легенду, Вергілій використав її для прославлення Августа [8] і освячення його режиму як «золотого віку» в історії римського народу, отже, надав їй тенденційного забарвлення, актуально-політичної гостроти.

 

Задумана як римська паралель до гомерівських «Іліади» й «Одіссеї» разом узятих, Вергілієва епопея чітко поділяється на дві симетричні частини, з яких кожна складається з шести книг: шість перших книг містять розповідь про блукання Енея, нагадуючи римську «Одіссею», а друга половина (книги VII-XII) - опис боїв в Італії,- це нібито римська «Іліада».

 

«Енеїда» має чимало спільного з гомерівським епосом.

· Як в «Іліаді» Троянська війна точиться за жінку - прекрасну Єлену, так в «Енеїді» її герой веде війну за Лавінію.

· Батько Лавінії Латин багато чим нагадує старого Пріама.

· Еней дуже схожий на Ахілла: як в «Іліаді» ніхто не може зрівнятися хоробрістю з Ахіллом, так в «Енеїді» немає героя, рівного Енеєві;

· як Ахілл, залишивши поле бою, спричинився до невдач греків, так і через відсутність Енея троянське військо опинилось у вкрай критичному стані.

· Знаменитий «каталог кораблів» у другій пісні «Іліади» має паралель у переліку італійських племен, які виступили проти Енея.

· Смілива вилазка двох троянських нерозлучних друзів Ніса і Евріала має аналогію в нічній розвідці Діомеда і Одіссея.

· Описові нового щита Ахілла, виготовленого Гефестом на просьбу Фетіди, відповідає опис щита Енея, виготовленого Вулканом на благання Венери.

· Спільне обом епопеям є рішення покласти край кровопролитній борні через єдиноборство двох вождів.

· Сцена поєдинку Енея і Турна з його трагічним фіналом - смертю царя рутулів - створена за зразком бою Ахілла й Гектора.

· Ігри в пам'ять Анхіса в «Енеїді» навіяні описом ігор-поминок на честь убитого Патрокла в «Іліаді»,

Чимало моментів ріднить «Енеїду» з «Одіссеєю» Гомера.

· Вергілій, як і Гомер в «Одіссеї», докладно описує блукання головного героя по дорозі з Трої до Італії.

· Як Одіссей розповідає про свої пригоди на бенкеті в царя феаків Алкіноя, так і Еней в Карфагені снує довгу оповідь про загибель рідного міста і про свої мандри.

· Як Одіссея не хоче відпустити німфа Каліпсо, так і Енея затримує закохана в нього Дідона.

· Відвідини Енеєм підземного царства мають подібність із «сходженням» Одіссея в країну мертвих.

· Буря на морі в поемі Вергілія нагадує відповідну картину в «Одіссеї».

 

Характерно те, що тон Вергілія щодо богів інший, ніж у Гомера. Немає у римського поета того панібратства у ставленні до безсмертних, яке властиве поемам Гомера.

 

Зберігаючи за традицією в поемі олімпійських богів, Вергілій запровадив ще й іншу рушійну, хоч незриму, силу - долю (фатум). Цій силі підвладні не лише люди - маріонетки в її руках, але й боги.

 

Центральним персонажем епопеї є Еней, від якого вона й дістала назву. Вергілій намагався узагальнити в характері Енея всі позитивні моральні якості, притаманні [10] героям римської давнини. Змальований як ідеальний римлянин, головний герой справляє враження занадто ідеалізованого, неприродно зразкового, а через те мало життєвого.

 

**

Високий авторитет мав корифей римського письменства і його твір у часи Відродження і класицизму. «Енеїду» наслідував у XIV ст. славетний Ф. Петрарка в латинській поемі «Африка», її впливом позначені видатні епопеї XVI і XVII ст. ст.- і «Несамовитий Роланд» Аріосто, і «Визволений Єрусалим» Торквато Тассо, і «Лузіади» Камоенса, і «Королева ельфів» Спенсера, і «Втрачений рай» та «Повернений рай» Джона Мільтона та багато інших.

 

Славу Вергілія теоретично утвердив у своїй «Поетиці» (1561) французький гуманіст Скалігер, проголосивши «Енеїду» найвищим зразком. Довговікову суперечку про те, кому віддати перевагу - Гомерові чи Вергілієві, «Поетика» Скалігера розв'язувала на користь римського творця. Високо цінували епопею Вергілія співці «Плеяди» з Ронсаром на чолі, а також Буало і Расін, хоч придворні критики звинувачували не лише Гомера у варварстві і простакуватості, але й Вергілієві докоряли за брак чемності і галантності (на їх думку, Еней повинен був одружитися з Дідоною).

В Іспанії XVII ст. відомі були пародії окремих епізодів «Енеїди», зокрема розповіді про любов Енея і Дідони. Бурлескно трактована вона у віршованій розповіді Гонзалеса де ла Рігера «Дідона і Еней» та в одному з поетичних оповідань збірки А. Саласа Барбадільйо «Різні поезії великих талантів». У першому творі боги і герої своєю мовою і світосприйманням нагадують астурійських селян.

Продовженням бурлескно-травестійної лінії в літературі наступних століть були німецька травестія «Енеїди» Й.-Г. Шмідта (помер у 1730 р.), яка не дочекалась видання і згоріла у 1780 р. в Страсбургу, «Вергілієва «Енеїда», або «Пригоди благочестивого героя Енея» австрійського поета А. Блюмауера (1784), нещадна сатира на римського папу і католицьку церкву, монахів і релігійний фанатизм, «Вергилиева «Энеида», вывороченная наизнанку» М. Осипова (1791--1796), «Окончание Вергилиевой «Энейды», вывороченной наизнанку» О. Котельницького (1802-1808).

«Вергилиева «Энеида», на малороссийский язык переложенная» І. П. Котляревського (перше видання в 1798 р.) перевершила і затьмарила всіх своїх попередників у світовій літературі. Та не тільки попередників, а й тих, хто пізніше вдавався до перелицьовування, бо травестія нашого українського класика не була останньою ланкою у довгому ланцюгу бурлескно-травестійного пародіювання римської героїчної поеми. XIX ст. теж принесло не один зразок заниження піднесеного тону цього твору, причому всі вони виросли на слов'янському ґрунті. Так, після Вітчизняної війни 1812 р., десь між 1816 і 1826 рр., була написана білоруська «Енеїда навиворіт» («Энеіда навыварат»), авторство якої приписують Вікентію Павловичу Ровінському. Один уривок з неї - перша книга епопеї Вергілія - був опублікований у 1845 р. в петербурзькому журналі «Маяк» (т. XXIII), а другий - також з першої книги - тільки в 1890 р. в газеті «Смоленский вестник» (№№ 10 і 11). Білоруська «Енеїда» виникла під безперечним впливом твору Котляревського, але Ровінський надав своїй пародії білоруського національно-етнографічного колориту: його троянці скидаються на білоруських селян початку XIX ст., а Еней - на дрібного білоруського шляхтича, міцно зв'язаного з народом. Докладно змальовані в поемі білоруські звичаї, свята, танці, національний одяг, народні страви тощо. На першу половину цього ж століття припадає польська перелицьована «Енеїда» Фердінанда Хотомського, уродженця Тернопільщини, що - слід припускати - знайомий був і з твором Котляревського. Польська пародія вийшла неповністю: частина першої книги- у 1818 р., уривки з шостої - у 1858 р. Цілковитим анахронізмом на тлі літературно-естетичних напрямків, які розквітли в літературі і мистецтві Європи кінця XIX ст., була поява в 1896 р. російської травестії «Юмористическая «Энеида» Ів. Бойчевського. Вона завершує трьохсотлітню історію «Енеїди» навиворіт.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти