ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ДДАУ Інститут «Митна Академія України»

 

 

ЛЕКЦІЯ

З дисципліни

«Криміналістика»

 

«КРИМІНАЛІСТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПИСЬМА, ТЕХНІКО-КРИМІНАЛІСТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ДОКУМЕНТІВ»

 

 

 

Дніпропетровськ

Тема: ТЕХНІКО-КРИМІНАЛІСТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ДОКУМЕНТІВ

План:

1.ТЕХНІКО-КРИМІНАЛІСТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ДОКУМЕНТІВ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ ТА ЗАВДАННЯ.

2. СЛІДЧИЙ ОГЛЯД ДОКУМЕНТІВ

3.ДОСЛІДЖЕННЯ ДОКУМЕНТІВ

ТЕХНІКО-КРИМІНАЛІСТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ДОКУМЕНТІВ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ ТА ЗАВДАННЯ

Судове почеркознавство — найбільш розроблений вид дослідження письмово-рухових навичок, що відображаються в письмі. Біля його джерел стояли Є.Ф.Буринський (1848-1912), С.М.Потапов (1873-1957), О.І.Вінберг (1908-1989), О.М.Агушевич, В.Ф.Орлова, С.А.Цепінюк, В.ВЛіповський, І.М.Можар, В.Г.Грузковатаін.

Авторознавство — новий напрямоку криміналістичному дослідженні письма, писемної мови. Його наукові основи були розроблені С.М.Вулом, В.Ф.Орловою, Л .Ю.Ароцкером (1927—1980). Харківською школою криміналістів почеркознавців і авторознавців керував проф В.П.Колмаков ( 1913—1978).

У широкому розумінні документ — це матеріальний об'єкт, на якому у той чи інший спосіб зафіксовано інформацію щодо певних фактів. Це поняття поширюється на письмові акти та документи, кіно- та відеодокументи, креслення, схеми, перфокарти, магнітні стрічки-фонодокументи, кодові тексти комп'ютерів, машинописні тексти, які засвідчують будь-який факт, явище, подію.

Предметом криміналістичного дослідження є тільки письмові та машинописні документи, на яких мовними засобами (знаками) за­кріплені думки людини, певні події та факти. Як правило, для виго­товлення документів застосовують основу (папір для письма, газет­ний, друкарський, картон), на яку за допомогою барвника (чорнила, пасти, туші, штемпельної чи друкарської фарби, олівця тощо) на­носять інформацію з використанням мовних знаків.

Документи різняться за формою (розміром, наявністю певних рек­візитів, захисних засобів, відбитків печаток і штампів, матеріалом) та дикунам і поділяються на такі:

· за призначенням— ті, що засвідчують певні факти чи права, і ті, що містять певну інформацію довідкового та іншого характеру;

· за джерелом походження — офіційні, що походять від держав­них органів, установ, підприємств, організацій, а також під­приємств, установ, організацій і фірм різних форм власності, і приватні, що виходять від приватних осіб;

· за способом виготовлення — рукописні, друковані, виготовлені друкарським та іншими поліграфічними способами;

· за походженням — оригінали та копії.

Відповідно до КПК України документи вважаються речови­ми доказами, якщо є засобом вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину чи були об'єктом злочинних дій, а також можуть бути засобом розкриття злочинів та викриття винних. У будь-яких інших випадках документи є самостійним джерелом доказів, якщо в них викладено чи засвідчено обставини, які мають значення для справи. Необхідно зазначити, що у КПК Украї­ни, де йдеться про документи як самостійне джерело доказів, мають­ся на увазі не тільки письмові, а й будь-які документи.

Якщо документ є речовим доказом, слідчий повинен детально описати його у протоколі огляду, за можливості сфотографувати і долучити постановою до кримінальної справи.

За допомогою техніко-криміналістичної експертизи розв'язують такі основні завдання:

· встановлюють спосіб виготовлення документа та його окремих фрагментів;

· визначають факт і спосіб внесення змін до змісту документа;

· відновлюють пошкоджені (спалені, розірвані, зотлілі) докумен­ти;

· відновлюють слабовидимі і невидимі записи в документах;

· встановлюють давність виготовлення документів;

· ідентифікують цілий документ за його частинами, друкарські машинки, встановлюють групову (родову) належність барв­ників, паперу та інших матеріалів письма.

Техніко-криміналістична експертиза не вирішує питання про справжність або фальшивість документів, бо воно є правовим і нале­жить до компетенції слідчого чи суду.

Техніко-криміналістична експертиза документів може бути при­значена як під час попереднього розслідування та судового розгляду кримінальної справи, так і під час розгляду цивільних справ. Право призначати таку експертизу мають також нотаріуси і посадові особи, які виконують нотаріальні дії, якщо справжність поданого докумен­та викликає в них сумнів.

СЛІДЧИЙ ОГЛЯД ДОКУМЕНТІВ

Огляд документів як самостійну слідчу дію виконують тоді, коли документ не було оглянуто й зафіксовано у протоколах тих слідчих дій, під час яких він був виявлений або поданий обвинуваченим, потерпілим чи свідком. Огляд здійснюють згідно зі ст. 190 КПК Ук­раїни.

Спочатку ретельно вивчають зовнішній вигляд і зміст документа з метою виявлення можливих суперечностей. Для цього його порів­нюють зі зразком аналогічного правильно оформленого документа. Якщо документ виконано в кількох примірниках, порівнюють їх усі. Якщо досліджуваний документ пов'язаний з іншими документами (наприклад, бухгалтерськими), їх ретельно перевіряють щодо відпо­відності цифрових даних. Перевіряють також дату видачі документа, порівнюють дати виготовлення бланка і документа.

Потім документ досліджують з метою виявлення ознак, що свід­чать про внесення в нього можливих змін — зміну реквізитів, дати, змісту документа тощо (тобто про матеріальне чи інтелектуальне під­роблення).

Огляд здійснює слідчий органолептичними (на просвіт, при освіт­ленні збоку, у косому світлі) та інструментальними методами із зас­тосуванням технічних засобів (оптичних приладів — лупи, мікро­скопів, світлофільтрів, УК-1, ЕОП). Виявлені ознаки документа, що становлять інтерес для слідчого, фотографують.

Результати огляду слідчий фіксує у протоколі, де зазначає також, в яких умовах і з використанням яких технічних засобів здійснювався огляд. У разі потреби до огляду документів залучають спеціаліста.

Документ як речовий доказ потребує особливих правил поводження: до нього забороняється вносити будь-які зміни (помарки, проко­ли, підкреслювання слів тощо), підшивати без конверта у справу, зги­нати за новими складками, підклеювати до обгортки, зчіплювати скріпками; пересилати дозволяється виключно в цупких конвертах, помістивши документ між чистими аркушами паперу; якщо припус­кається, що на документі можуть бути сліди пальців рук, необхідно працювати в рукавичках.

ДОСЛІДЖЕННЯ ДОКУМЕНТІВ

Виявлення змін у змісті документів. Найпоширенішими способа­ми внесення змін до змісту документів є підчищення, травлення, зми­вання, дописки та вставки.

Підчищення — механічне видалення з поверхні документа письмо­вих і друкованих знаків, літер, штрихів, слів і символів за допомогою гумки, пемзи, гострих предметів. Ознаками підчищення є кошлатість волокон паперу та його потоншання, розпливчасті штрихи тексту на підчищеному місці, залишки частинок барвника видаленого тексту, порушення захисної сітки в документі тощо.

Травлення — руйнування чи знебарвлення барвника тексту доку­мента хімічними реактивами (розчинами кислот, окислювачів). Суть травлення полягає в тому, що в результаті реакції барвника з ре­човиною, яку застосовують для травлення, утворюється нова сполу­ка, котра має колір фону документа, тому її неможливо розрізнити неозброєним оком.

Змивання — розчинення та вилучення барвника штрихів тексту з поверхні документа. Для цього застосовують воду, спирт, спеціальні хімічні розчинники барвників. Ознаками травлення та змивання тек­сту є порушення проклейки паперу та утворення матових зон і плям; руйнування захисної сітки; розпливання чорнила, якщо штрихи на­несені на місці травлення, а також різний колір чорнила на різних ділянках; мікросліди барвника у складках паперу. Як правило, сліди травлення та змивання виявляють за допомогою люмінесценції в УФП та ІЧП (коефіцієнти відбиття на місці травлення і на ділянках документа, що не зазнавали травлення, різняться).

Дописки та вставки — внесення змін до документа без його меха­нічного пошкодження. Звичайно дописку виконують до числа чи сло­ва на його початку або в кінці, вставку — внесенням змін усередині слова, речення, числа тощо. Ознаками дописок і вставок є порушен­ня топографії тексту; різний колір або відтінок барвника; неоднако­ва ширина штрихів, різний їх нахил; форма знаків відрізняється від форми таких самих знаків основного тексту; дописаний знак нанесе­ний пізніше, ніж основний текст, тому штрихи його розташовані вище за штрихи основного тексту, штрихи відбитку печатки, штампу тощо.

Способи та методи виявленнямзмін у документах поділяються на органолептичні та технічні (інструментальні). До органолептичних належать візуальний огляд на просвіт, у косому світлі, порівняння оригіналу з копіями, аналіз змісту документа, відбитків штампів і пе­чаток, відповідність реквізитів документа його призначенню, часу виготовлення тощо. Технічні (інструментальні) дослідження перед­бачають застосування мікроскопічних, фотографічних, вимірюваль­них, люмінесцентних, спектре-, рентгенографічних, кольоророзрізнювальних та кольороподільних методів і засобів. Окремі інструмен­тальні методи може застосовувати слідчий, однак більшість з них використовує спеціаліст у лабораторних умовах.

Відновлення змісту документів. Іноді записи, зроблені в докумен­тах, пошкоджують умисно або вони стають слабовидимими чи неви­димими з різних причин: неналежних умов зберігання, старіння доку­мента внаслідок його давності тощо. Іноді документи піддають тер­мічному впливу.

Виявлення текстів, закритих барвником, залежить від фізичних і хімічних властивостей речовини, якою виконаний документ, і бар­вника. Для відновлення закритих барвником текстів у документах за­стосовують фотографування в косому світлі, кольороподіл та кольоророзрізнення, фотографування зі світлофільтрами, дифузно-копію­вальний метод, зйомку в інфрачервоних і рентгенівських променях, хімічні методи. Деякі з них слідчий застосовує самостійно. Зокрема, щоб прочитати залитий текст, його передусім необхідно оглянути на просвіт, потім сфотографувати зі світлофільтром такого самого ко­льору, як і пляма, після цього оглянути в інфрачервоних променях за допомогою ЕОП.

Якщо не вдалося прочитати текст за допомогою польових засобів і методів, слідчий застосовує спеціальні знання: здійснює попереднє дослідження в експертному підрозділі; призначає техніко-криміналі-стичну експертизу.

Попереднє дослідження слідчий може здійснити і в кабінеті, якщо запросить для цього спеціаліста. Важливо пам'ятати, що хоч би які засоби застосовував спеціаліст, документ має залишатися без змін.

Експертне дослідження спеціаліст виконує в експертних установах Міністерства юстиції та Міністерства внутрішніх справ. Сучасними засобами можна відновити майже будь-які тексти, залиті барвником і закриті тонкими шарами дерева, паперу, а також спалені тексти, якщо документ не зруйнований, а тільки обвуглений.

Існують два ступені спалення документів: обвуглювання та спопе­ління. Обвуглювання виникає внаслідок горіння в середовищі з обме­женою кількістю кисню. Обвуглений документ часто втрачає форму чи руйнується на частини. Щоб зафіксувати такий документ, реко­мендується зволожити його на водяній бані чи обробити 10-15%-ним розчином гліцерину у воді, а потім розмістити між двома чистими пластинами скла і в такому вигляді подавати до експертизи. Фікса­цію обвугленого документа бажано доручити спеціалісту.

Якщо на місці події горять документи, необхідно насамперед при­пинити доступ повітря (зачинити димохід, дверцята печі). У цьому разі горіння припиниться, а документи тільки обвугляться. Необхід­но акуратно вийняти їх з печі та упакувати. Звичайно дотримуються такого порядку: дно посилочного ящика змащують клеєм і покрива­ють шаром вати, на який кладуть документи, але в жодному разі не навалом, а шарами; кожний шар документів прикривають шаром вати; останній шар документів прикривають ватою, приклеєною до кришки ящика, щоб виключити переміщення шарів вати в ящику і, отже, зберегти обвуглені документи. Іноді рекомендують обприснути такі документи лаком для волосся чи розчином цукру у воді (одна чайна ложка цукру на склянку води).

Якщо документ зовсім згорів, попіл необхідно упакувати й пода­ти на експертизу. Інструментальне дослідження дає змогу встанови­ти, який папір спалено, його хімічний склад, чи був на ньому дру­карський текст. Не дозволяється змішувати попіл документа з інши­ми, а також зі зразками документів, які, за версією слідчого, були спалені. Дослідженням обвуглених залишків можна встановити фор­му бланка документа, інколи навіть текст, який можна використати для ідентифікації.

Виявлення технічного підроблення підпису. Технічне підроблення підпису — це його відтворення на документі копіюванням з оригіна­лу. Виконують копіювання підпису на просвіт, через копіювальний папір, за допомогою попередньої підготовки (наколювання, перетиснення), фотокопіюванням, ксерокопіюванням, вологим копіюванням з проміжного кліше.

Кожний спосіб підроблення технічними засобами має характерні ознаки. У разі копіювання підпису на просвіт унаслідок сповільненості рухів під час виконання цієї операції на копії можна побачити сліди зу­пинок і викривлення у штрихах, тупі закінчення штрихів (ширина з'єднувальних штрихів може збігатися з шириною основних). Ці ознаки характерні також для копій підпису, зроблених через копіювальний папір. Якщо підпис виконаний з попередньою підготовкою і наведе­ний, можуть залишитися сліди перетиснення, наколювання, які можна виявити за допомогою бокового освітлення на звороті документа. Якщо підготовка здійснювалась олівцем або через копіювальний папір, то у штрихах підпису залишаться частинки графіту чи копірки.

Якщо підпис скопійовано перенесенням його на документ за до­помогою проміжного кліше, помітна слабка насиченість барвника, на папері в місці підпису виникає матова зона через те, що його зво­ложували. Після ксерокопіювання у штрихах підпису можна знайти окремі частинки барвника, а штрих має блиск графіту. У разі фото­графічного копіювання (що зустрічається рідко) у місці підроблення залишаються сліди зволоження паперу та обробки його хімічними реактивами.

Дослідження відбитків печаток і штампів. Відбитки печаток і штампів — обов'язкові реквізити багатьох офіційних документів, за допомогою яких засвідчується правильність викладених фактів і по­відомлень, виконаних дій, а також здійснюється захист документів від підроблення.

Печатка — пристрій з рельєфним зображенням знаків для нанесен­ня їх відбитків на папір, деревину, метал тощо. Печатки бувають ка­учукові — для плоских відбитків і металеві — для рельєфних відбитків на твердих матеріалах. Плоскі відбитки печаток найчастіше фарбу­ють мастикою, пастою; рельєфні відбитки не фарбують (їх ставлять на паспорти, посвідчення та інші документи, на пломби, сургучні та пла­стмасові зліпки). За формою печатки бувають круглі, овальні та три­кутні. Прямокутні і квадратні печатки називають штампами.

Злочинці виготовляють печатки і штампи такими основними спо­собами:

· вирізують з гуми, деревини, пластмаси;

· гравірують і застосовують гальванопластику;

· використовують набір готових друкарських стандартних літер;

· використовують набір гумових літер, одержаних розрізанням готових стандартних штампів (для цього беруть штампи для виготовлення бланків довідок, що є у продажу);

· виготовляють каучукові печатки за заводською технологією (зі свинцю друкарськими літерами вибивають об'ємну форму пе­чатки, яку заповнюють сирою гумою і вулканізують). Герб ви­готовляють гравіруванням.

З метою підроблення відбиток печатки можна нанести на доку­мент у такий спосіб:

· малюванням безпосередньо в документі;

· вологим копіюванням з оригіналу відбитка;

· вологим копіюванням з використанням проміжного плоского кліше, виготовленого набором і гравіруванням.

Ознаки підроблених відбитків печаток характеризують способи підроблення.

У разі малювання в документі відбитків зображення літер, їх фор­ма, розмір, малюнки, ширина штрихів нестандартні; ці елементи мо­жуть бути подвоєні та викривлені; залишаються сліди перетиснення, проколи, частинки графіту; можна помітити асиметричне розташу­вання літер, неоднаковий радіальний нахил однакових літер.

Вологе копіюванння з орігіналу відбитка має дзеркальне зображен­ня, тому цей спосіб застосовують рідко.

Вологе копіювання з плоского мальованого кліше має всі ознаки без­посереднього малювання відбитка в документі, для нього характерні також зволоження паперу та порушення проклейки в місцях відбит­ка. На відбитках, нанесених у такий спосіб, форма й розміри літер відповідають стандарту, однак відбиток блідий за насиченістю бар­вника, краї штрихів літер розпливчасті, папір у місцях відбитка ма­товий, клейовий прошарок порушено. Якщо наводять проміжне кліше для того, щоб надати відбитку насиченості барвника, відбиток матиме всі ознаки наведення — викривлення та нерівномірне розта­шування барвника у штрихах, дзеркальне зображення окремих літер ("й", "є" тощо).

Відбитки, нанесені з вирізаного кліше, мають нестандартну форму, неоднакову ширину штрихів, кутасту форму овалів, немає відсічок, помітні сліди перерізання штрихів, різні інтервали та нахили знаків.

Якщо відбиток нанесений з набірного чи гравірованого кліше, то насамперед спостерігаються нерівномірне розташування барвника у штрихах, неоднакові інтервали між буквами, різні радіальні нахи­ли знаків. Крім того, металеві кліше залишають на папері сліди пере­тиснення, витиснення барвника з-під літер, і тому штрихи в центрі мають не таке інтенсивне забарвлення, ніж із країв, де зосереджений барвник.

За допомогою техніко-криміналістичного дослідження відбитків печаток встановлюють тотожність рельєфного чи плоского кліше їх відбиткам на підроблених документах. Для цього до експертизи необхідно подати документ із підробленим відбитком і оригінал рельєфного чи плоского кліше печаток, а за відсутності останніх — їх відбитки на будь-яких документах.

Якщо оригінал печатки не зберігся, то подають її відбитки, вико­нані приблизно в час, яким датований документ, поданий до експер­тизи.

Дослідження машинописних документів. Документ може бути на­друкований на друкарській машинці чи принтері комп'ютера. Дру­карські машинки поділяють за класами на електричні та механічні, за типами — канцелярські, портативні, дорожні та спеціальні, а за сис­темами й моделями — "Ундервуд", "Москва", "Еврика", "Континен-таль", "Олімпія" та ін.

Будь-яка друкарська машинка має такі ознаки:

· власне мишинки — крок головного механізму, ширина інтерва­лів між рядками, тип клавіатури, ознаки шрифту (марка), а та­кож окремі індивідуальні ознаки виключно цієї машинки;

· виконавця тексту (відбиток, спосіб розташування тексту, сила удару по клавішах та розташування забарвлення знака).

Крок головного механізму — це відстань, на яку переміщується ка­ретка друкарської машинки після натискання на клавішу чи педаль. Якщо виміряти відстань між однаковими літерами на початку та в кінці рядка і поділити цей показник на загальну кількість літер між ними, одержимо значення головного кроку машинки. Для визначен­ня інтервалу між рядками вимірюють кілька рядків по вертикалі й одержаний показник ділять на кількість рядків. Пізніше за каталогом з урахуванням цих даних визначають модель машинки, на якій на­друковано документ.

Тип клавіатури друкарської машинки характеризується розташу­ванням знаків і літер, а також їх кількістю для кожного конкретного типу машинки. У цьому зв'язку для експертизи необхідно відбирати відбитки всіх друкарських машинок, що фігурують, і подавати на експертизу достатню кількість порівнюваного матеріалу. Ще однією ознакою друкарської машинки є тип шрифту, його марка. У вітчиз­няних машинках найчастіше застосовують марки Р-1; Р-2; Р-3; Р-4; 125,5; 100, а також "Зірочку".

До окремих індивідуальних ознак друкованого тексту належать дефекти, які утворюються під час експлуатації машинки: викривлення штрихів, овалів, зміна інтервалів між літерами та нахилу, неодна­кове розташування барвника у відбитку літер, відсутність деяких знаків або окремі їх дефекти.

Для встановлення класу, типу чи моделі друкарської машинки слідчий здійснює попереднє дослідження машинописних текстів. Для цього він визначає загальні ознаки (крок головного механізму, ши­рину інтервалів між рядками, тип клавіатури, марку шрифту) і ці дані порівнює з аналогічними за каталогом.

Попереднє дослідження слідчий здійснює під час огляду доку­ментів після їх виявлення чи перед призначенням експертизи. Для ідентифікації друкарської машинки експерт повинен мати документ, поданий на експертизу, і зразки, складені в той же час, що й дослід­жуваний документ, з урахуванням того, що ремонт друкарської ма­шинки знищує більшість окремих індивідуальних ознак (зразки необ­хідно добирати такі, що мають загальні ознаки, однакові з досліджу­ваним документом).

За допомогою криміналістичної експертизи друкарських текстів можна встановити виконавця тексту; ідентифікувати друкарську ма­шинку; визначити час, коли надруковано текст, а також кількість примірників, надрукованих в одній закладці; з'ясувати, надруковано документ на одній машинці чи на кількох.

Ці питання вирішують також під час аналізу текстів, надрукова­них на безважільних машинах з монолітним або комбінованим шрифтоносієм.

Останнім часом дедалі частіше замість друкарських машинок для виготовлення документів застосовують принтери комп'ютерів. За­лежно від того, за допомогою якого саме засобу наносять барвник мовних знаків на основу документа, розрізняють матричні, стру­минні та лазерні принтери.

У матричних принтерах барвник наноситься за допомогою голок, розташованих у друкувальній голівці, і фарбованої стрічки. Залежно від конструкції голівки мовні знаки можуть наноситися 9 або 24 гол­ками. За дефектами друкувальної головки (зношеністю голок, їх фор­мою, особливостями розташування) можна встановити, на якому принтері друкувався документ.

У струминних принтерах барвник (чорнило) розпилюється через сопла. Можливі два варіанти конструкції таких принтерів: зі стаціо­нарною друкувальною головкою (типу "Ерsоп") або зі змінною —картриджем (типу "Сапоп" та ін.). Ідентифікувати такий принтер можна за ознаками дефектів друкувальної головки, особливостями конфігурації сопла, їх пошкодженнями та закупорками. Ідентифікува­ти принтер, у якому застосовується картридж, важко, бо їх періодич­но замінюють.

У лазерних принтерах для створення тексту чи іншого зображення застосовують селеновий барабан. Принцип утворення зображення аналогічний застосовуваному у ксероксі. Ідентифікувати такі прин­тери можна за допомогою виявлення та дослідження дефектів на ос­новному елементі (барабані), які утворюються внаслідок експлуа­тації.

Після друкування на принтерах усіх видів на папері можуть зали­шатися сліди від роликів механізму подачі паперу.

Встановлення способу виготовлення документа. Документи, блан­ки, книги, газети та інша продукція, виготовлена друкарським ма­шинним способом, називається поліграфічною; вона також може бути підроблена малюванням з імітацією друкарського шрифту; електрографічним копіюванням; термокопіюванням; плоским офсет­ним друком з форм, виготовлених фотохімічним методом; фотогра­фічним способом; здійсненим кустарним способом друкуванням з набору; друкуванням на принтері комп'ютера.

Техніко-криміналістична експертиза поліграфічної продукції дає змогу встановити спосіб виготовлення документа; ідентифікувати в окремих випадках друкарську форму (агрегат); визначити застосову­вані матеріали (барвники, порошки); встановити приблизний час (давність) виконання документа.

Дослідження матеріалів документів (чорнила й паст для автору­чок, штемпельних фарб, мастик; чорнила для фломастерів, канце­лярського чорнила, туші; копіювального паперу; картону і виробів з нього; клею; захисних покриттів; речовин для коригування типу "штрих").

За допомогою техніко-криміналістичного дослідження матеріалів письма експертними методами можна встановити вид матеріалу чи виробу з нього; споживче призначення матеріалу виробу; джерело походження матеріалу та приблизний час виготовлення матеріалу.

Встановлення давності виготовлення документа. Під час дослід­ження обставин кримінальної справи, що мають суттєве значення для встановлення істини, іноді потрібно з'ясувати такі питання: коли виготовлений документ, у якій послідовності наносились окремі рекві­зити чи фрагменти документа (текст, резолюції, відбитки печаток або штампів).

Найпоширенішими для встановлення давності виготовлення до­кументів е методи, за допомогою яких з'ясовують рецептурний склад матеріалів, з яких виготовлений документ: папір, фарбник, клей тощо. Встановивши час вироблення та застосування компонента, можна орієнтовно визначити час виготовлення документа.

Для встановлення давності виготовлення документів застосову­ють також методики, що ґрунтуються на використанні ізотопного та люмінесцентного аналізу.

Техніко-криміналістична експертиза документів вирішує такі пи­тання:

· встановлює відносну давність документа;

· визначає спосіб виготовлення документа та його реквізитів;

· відновлює цілісність тексту пошкоджених і спалених доку­ментів;

· встановлює послідовність нанесення реквізитів та відбитків пе­чаток і штампів у документі;

· відновлює видалені та закриті барвниками тексти;

· встановлює, чи здійснювалися дописування, вставки, додруко­вування, переклеювання карток, вклеювання в документ;

· ідентифікує друкарські машинки, печатки, штампи, пристрої (принтери, телетайпи, телеграфні апарати);

· встановлює групову належність матеріалів письма (паперу,

картону, олівців, чорнила, паст, клеїв тощо).

Процес підготовки матеріалів до техніко-криміналістичної екс­пертизи документів складається з таких етапів:

· огляду документів — речових доказів і визначення завдань до­слідження;

· вибір експертної установи;

· добір порівняльних зразків;

· винесення постанови про призначення техніко-криміналістич­ної експертизи документів;

· пакування матеріалів дослідження та подання їх до експертизи.

Для формулювання завдань (питань) дослідження та вибору екс­пертної установи використовують відповідні інструкції щодо поряд­ку підготовки матеріалів на експертизу, а також довідкові посібники.


© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти