ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ІДЕНТИФІКАЦІЙНІ ОЗНАКИ ПИСЬМА

Для ототожнення особи за письмом необхідно виділити комплекс ознак письма, відображених у рукописному тексті документа. Виділені ознаки формують у сукупність, котру за певних умов оцінюють як неповторну (індивідуальну), що слугує підставою для ухвалення рішення про тотожність особи, яка писала. Такі ознаки називають ідентифікаційними і поділяють на дві групи: ознаки писемної мови та ознаки почерку.

Ознаки письмової мови є відображенням у письмі інтелектуальних навичок людини. Іноді їх поділяють на загальні та окремі.

Ознака письма — це особливість письмово-рухової навички, яка відобразилася у рукописі.

До загальних навичок належать лексико-фразеологічні, стилістич­ні, синтаксичні, орфографічні, пунктуаційні, а до окремих — стійкі порушення мови, використання окремих мовних засобів. До окремих оз­нак зараховують особливості пунктуації, орфографію, використання професіоналізмів, крилатих виразів, жаргонних слів тощо.

Багато авторів об'єднують загальні та окремі ознаки, вирізняючи три групиознак: граматичні, лексичні та стилістичні.

Ознаки писемної мови відображають значеннєвий бік письма. Вони поділяються на загальні і окремі. Розглянемо їх.

Загальні ознакихарактеризують письмову мову людини в цілому, що дозволяє попередньо диференціювати авторів-виконавців рукописів, насамперед за ступенем володіння писемною мовою. До загальних ознак писемної мови відносять: 1) рівень володіння писемною мовою, тобто ступінь грамотності; 2) рівень володіння лексичними і стилістичними ознаками письма.

Граматичні ознаки (або рівень грамотності) е особливостями до­тримання або порушення мовних норм. Граматичну будову мови за­своюють під час навчання, нагромадження життєвого досвіду й вив­чення правил орфографії, синтаксису та пунктуації. Тому характерні помилки, неправильне вживання розділових знаків, зміни порядку слів у реченнях часто набирають форми сталої навички, що позна­чається на письмі.

Лексичні ознаки характеризують навички використання мовних засобів і способи їх вживання для висловлення думок. До мовних за­собів належать лексика (словниковий запас) —сукупність слів, якими володіє особа, котра пише, для передавання своїх думок. Словнико­вий запас може бути великий і малий (що свідчить про бідність мо­ви). Він є показником ерудиції, начитаності людини. Особливостями лексики є вживання професійних термінів, виразів, жаргону.

Словниковий запасявляє собою кількість слів, понять з різних галузей знань, якими оперує той, хто пише. Він відображає рівень культури, професіоналізм, начитаність, ерудицію. Словниковий запас може бути великим, середнім і малим (бідність мови). Чим більший словниковий запас, тим грамотнішою вважається людина. Особливостями лексики слугує використання професіоналізмів — термінів, що відображають професію пишучого, жаргонних слів і виразів, архаїзмів (застарілих слів).

Фразеологічні ознаки лексики — це стале поєднання слів, що озна­чає єдине поняття (наприклад, "закон набирає чинності", "багато га­ласу даремно", "катюзі по заслузі"), яке вживають у певному середо­вищі, професії.

Образні засоби мови (окремі ознаки писемної мови) — являють собою відображення в тексті документа навичкових особливостей конкретної людини. До них належать стійкі лексичні і граматичні помилки, своєрідні конструкції речень, наприклад, дієслово наприкінці або на-початку речення, вживання в переносному значенні ре­чень, зворотів, слів (метафор, гіпербол, порівнянь), а також стиліс­тичних фігур (риторичних запитань, антитез, градацій та інших мов­них прийомів). Ступінь володіння образними засобами може свід­чити про професійну належність особи, яка писала.

Стилістичні ознаки свідчать про манеру викладання думки, зафік­совану в побудові речень, їх довжині, будові тексту в цілому. Стиль відображає особливості використання мовних засобів відповідно до функціонального призначення мови. Розрізняють такі основні стилі виконання письма: науковий, публіцистичний, офіційно-документальний, літературно-художній, жаргонний то розмовний.

За ознаками писемної мови можна встановити стать, вік, націо­нальність, місце проживання, професію тощо. Ці ознаки відіграють велику роль під час складання орієнтирів для розшуку злочинця. Ви­користовують їх і для ідентифікації.

Писемна мова та й ознаки є об'єктом авторознавчого дослідження, що здійснюється під час авторознавчої експертизи з метою встановлення автора, тобто особи, думки якої викладені на письмі. Автора тексту слід відрізняти від виконавця. Автор відображає на письмі інтелектуальні навички, а виконавець — рухові. Тому автора можна встановити як за ознаками писемної мови, так і за ознаками почер­ку, а виконавця — тільки за ознаками почерку.

Ознаки почерку. У криміналістиці під ознакою розуміють зовніш­нє вираження внутрішніх якостей об'єкта. Оскільки почерк є системою рухових навичок, які застосовують для графічного відображення ду­мок (слідів пам'яті) на матеріальному носії, ознака почерку є матері­альним відображенням особливостей рухових навичок у рукописі.

Ознаки почерку поділяють на загальні та окремі.

Загальні ознаки характеризують почерк загалом. Розглянемо основні з них.

І. Виробленість почерку — технічна пристосованість до швидкого письма. За виробленістю почерк може бути вироблений, маловироблений і невироблений. У виробленому почерку, з одного боку, спостері­гається варіативність виконання літер, слів, а з іншого — сталість рухів за високого ступеня автоматичності.

2. Тип почерку характеризує його загальну побудову. Він буває простий (близький до “учнівського”), спрощений і вигадливий. Спро­щені почерки, як правило, характеризуються швидким темпом вико­нання та малою розбірливістю літер (почерк лікарів). Для вигадливо­го почерку характерне ускладнене виконання літер, наявність над­рядкових і підрядкових графічних елементів, розчерків у кінці слів.

3. Загальні напрями почерку — це спрямування руху знаряддя письма (за годинниковою стрілкою чи проти неї). Іноді зустрічаєть­ся кутастість у рухах (у цьому разі почерк називають кутастий).

4. Розмір почерку характеризує його висоту. Почерк буває дрібний (до 2 мм), середній (2-5 мм) і великий (5 мм і більше).

5. Нахил почерку. Почерк може бути правонахилений, лівонахилений і прямий. Правонахилений почерк українських прописів має на­хил 70 градусів.

6. Розгін почерку характеризує співвідношення між висотою літер та їх шириною. Якщо ширина перевищує висоту, то почерк має великий розгін і називається розмашистим; якщо висота й ширина однако­ві — почерк почерк середнього розгону; якщо висота перевищує ширину, то по­черк має малий розгін і називається стиснутим, убористим, щільним.

7. Ступінь зв’язаностіпочерку характеризує кількість знаків (лі­тер), що виконуються без відриву пера (знаряддя письма) від паперу, тобто кількість з'єднаних літер. За ступенем зв'язаності почерк буває відривчастий (коли кожну букву написано окремо), середньої зв’язаности (якщо з'єднано дві-три літери) і зв’язаний (коли з'єднуються понад три літери).

Окремі ознаки почерку (топографічні ознаки) у спеціальній літературі визначають як особливості написання окремих письмових знаків з точки зору від­хилення їх від типових прописів, з яких починається опанування тех­ніки письма у школі. Окремі ознаки почерку є матеріалізованим про­явом рухових навичок і графічним відображенням їх на письмі. Пись­мовий знак-літеру виконують переважно кількома рухами, які є її конструктивними елементами. Поєднані в одне ціле елементи утво­рюють літери та знаки. Конструктивними елементами письмових знаків є штрихи (прямі і непрямі), овали, напівовали, петлі. Для опи­сання почерку літеру досліджують як ціле і за окремими елементами. Передусім у літері виокремлюють кількість елементів, тобто рухів, якими її виконано. При цьому в конструкції літери розрізняють цен­тральну частину (власне літеру), надрядкову та підрядкову, а в еле­ментах — початок і закінчення рухів, форму елемента (пряму, хвиля­сту, напівовал, овал, петлю), форму та напрям руху в елементі, спосіб їх з'єднання й відносне розташування.

Виробленість почеркухарактеризує сформованість письмово-рухових навичок. Це здатність того, хто пише, користуватися загальноприйнятою системою скоропису. Тому виробленість почерку - одна з головних і складних загальних ознак почерку. Виробленість виражається в темпі, координації письма. Темп листа визначається часом, витраченим на виконання букв, слів, речень і всього рукопису в цілому. Розрізняють темп швидкий, середній, низький (уповільнений).

Ознака — координація рухів припускає узгодженість виконання букв, особливість їх зв'язування. Ступінь координації рухів може бути високим, середнім і низьким. Координація в сполученні з темпом письма дозволяє поділяти почерки на маловироблений, середньовироблений і високовироблений (рис. 41-1,2,3).

Маловироблений почеркхарактеризується зупинкою формування письмово-рухових навичок на початковій стадії навчання. Тому такий почерк—спрощений, темп письма уповільнений, зв'язність почерку низька, букви відрізняються від стандартної форми прописів і втрачають деякі елементи. Маловироблений почерк найчастіше притаманний малограмотним особам, які не мають письмової практики.

Середньовиробленийпочерк характеризує осіб, у яких темп письма невисокий, координація рухів середня, зв'язність низька, не перевищує трьох букв. Форма буквених знаків більше відповідає прописам, хоча має ознаки змін. Середньовироблений почерк більш стійкий, ніж маловироблений.

Високовироблений почерквідрізняється високим темпом письма, високим ступенем координації рухів і зв'язності. Букви нерідко носять спрощений, але стійкий характер. Разом з тим автор з високовиробленим почерком може змінювати його на маловироблений або середньовироблений, тоді як особа з маловиробленим почерком не може змінити почерк на високовироблений.

Ступінь складності рухівхарактеризує будову почерку в цілому, специфіку сформованості письмово-рухових навичок, пристосованість їх до темпу письма. Відповідно до цього почерки поділяють на прості, спрощені та ускладнені.

У простому почерку (1) письмові знаки здебільшого відповідають формі стандартних прописів. У спрощених почерках стандартні знаки (букви) виконуються спрощено (2), і навпаки, в ускладнених почерках — ускладненими рухами, що прикрашають форму букв (3). Почерк вважається ускладненим, якщо більшість букв виконані ускладненими рухами.

Форма і напрямокруху характеризують структуру рухів, виконуваних той, хто пише в площині за їх траєкторією.

До ознак форми напрямку руху відносять переважну форму руху при виконанні окремих букв, знаків — правоокружний чи лівоокружний рух. Якщо більшість знаків виконується прямолінійно, то почерк називають прямолінійно-кутастим. Якщо ж більшість букв виконано петлястими, округлими рухами, то почерк відносять до округлого. Напрямок руху — найбільш стійка ознака, і її важко для змінити. Напрямок руху характеризують нахилом, розміром, розгоном, зв'язністю і натиском.

Почерки, в яких кут нахилу штрихів букв менше 50°, іноді називають косонахильним (правим чи лівим). Якщо в почерку є різні нахили букв до лінії рядка, його називають змішаним. Нахил — одна з найменш стійких ознак.

Натиск почеркує загальною ознакою. Він характеризує розташування точки прикладення найбільшої сили при виконанні знака. Натиск може бути рівномірно розташованим по всій довжині штриха, малим, великим, розташованим угорі чи внизу. Натиск — характерна ознака для пір'яних ручок, при використанні сучасних засобів письма (кулькових, капілярних) він виражений слабко.

Окремі ознаки почерку. Влітературі окремі ознаки почерку визначають як особливості виконання письмових знаків з погляду відхилення їх від типових прописів конкретної мови (української, російської, англійської та ін.), з яких починається навчання техніки письма в школі. Окрема ознака почерку становить матеріалізований прояв рухової навички, графічно відображений у письмі.

Для, опису ознак почерку його досліджують у цілому і по-елементно. Насамперед у букві виділяють кількість елементів, тобто рухів, якими вона виконана. Тому в конструкції букви розрізняють центральну частину (власне букву), надрядкову і підрядкову, а в окремих елементах — початок і закінчення руху; форму елемента; напівовал, овал, петлі; форму і напрямок руху, спосіб їх з'єднання і відносне розташування.

Різноманіття рухів, що відображають навички конкретної особи, у спеціальній літературі класифікують по-різному. Так, І. Пантелєєв розрізняє чотири групи окремих ознак: напрям рухів; зв’язаність письмових знаків; співвідношення письмових знаків та їх елементів; розташування точок початку та закінчення рухів. Д. Бабаєва запро­понувала шість класифікаційних груп : форма руху; напрям; протяжність; ступінь зв’язаності; кількість; послідовність. Зрештою, остання класифікація М. Яблокова, який поділяє концепцію В. Орло­вої, має сім груп окремих ознак. Порівнюючи ці класифікації, дохо­димо висновку, що вони різняться тільки обсягом груп. Тому розгля­немо детальніше класифікацію Орлової — Яблокова, якою користу­ються в більшості експертних закладів під час почеркознавчих експертиз. Вона складається з таких груп окремих ознак.

1. Форма руху характеризує письмовий знак загалом і окремо кожний його елемент. Розрізняють спрощену й ускладнену форми руху під час виконання окремих літер, а під час виконання елементів — петлясту, кутасту та хвилясту.

2. Напрям руху знаряддя письма може бути за стрілкою годинни­ка і проти стрілки годинника, привідним і відвідним. Точка початку привідного руху розміщується вгорі, а відвідного — внизу. Відвідний рух, як правило, є початком наступного елемента.

3. Довжина рухухарактеризує розмірність руху при виконанні надрядкових і підрядкових елементів, а іноді і знака в цілому. Довжина руху не вимірюється лінійкою, а оцінюється на око щодо величини основної (центральної) частини букви

4. Тривалість руху — це характеристика розмірності руху під час виконання надрядкових і підрядкових елементів, а іноді й знака в цілому. Тривалість руху оцінюється "на око" відносно тривалості виконання основної частини знака.

5. Кількість рухів характеризує наявність у літері чи елементі зменшення чи збільшення руху, що не відповідає конструкції письмо­вого знака: зменшення довжини початкового штриха в літері "г" та заключного в літері "т", необов'язкові штрихи в літерах "б" та "д", збільшена тривалість рухів під час виконання овалів і напівовалів.

6. Безперервність рухів як окрема ознака характеризує спосіб з'єднання елементів у письмовому знаку. Вона залежить від частоти відриву знаряддя письма від паперу. Існує злите та інтервальне з'єд­нання елементів. Якщо закінчення попереднього елемента перехо­дить у початок наступного, таке з'єднання називають злитим. Якщо після закінчення рухів (заключного штриха) утворюється перерва в русі для початку наступного елемента, штрих переривається, таке з'єднання називають інтервальним (за 3. Шимановою). Якщо розри­ви утворюються між літерами, такий почерк називають незв’язаним.

7. Послідовність рухів як окрема ознака важлива тоді, коли у стандартній конструкції знака порушується визначена послідов­ність рухів, тобто відбувається спрощене написання літер (наприк­лад, "т", "ж", "н").

8. Відносне розміщення рухів характеризує співвідношення точок початку та закінчення рухів. Відносне розміщення точок початку та закінчення руху може бути верхнім, середнім і нижнім. Певне значен­ня мають точки перетинання елементів у письмових знаках, їх роз­міщення в конструкції знака має стійкий навичковий характер.

Поряд із загальними та окремими ознаками почерку виок­ремлюються ознаки маскування почерку та інші зміни.

Маскування почерку — це виконання тексту зі спотворюванням загальних та індивідуальних ознак почерку. Найчастіше зміні підда­ються загальні ознаки — нахил, розмір, з'єднаність. Окремі ознаки важко піддаються зміні (наприклад, практично неможливо писати, роблячи кругові рухи за годинниковою стрілкою).

Імітація — виконання письмового тексту з копіюванням і можли­вим дотриманням загальних і окремих ознак оригіналу почерку осо­би. За такого способу підробки втрачається темп письма і текст стає схожим на намальований.

Стилізоване письмо — виконання тексту друкованими літерами чи лівою рукою.

Письмо зі зміною пишучої руки.У практиці зустрічаються документи, виконані як правою, так і лівою рукою. Ліворучний почерк найчастіше має лівий нахил, напрямок руху в більшості випадків лівоокружний. При зміні руки для маскування змінюються темп, виробленість, втрачається зв'язність, в овалах з'являються незграбність, скривлення штрихів. Окремі ознаки при цьому мало змінюються, оскільки автоматизована навичка з однієї руки переноситься на іншу.

Ідентифікувати пишучого за таким почерком важко, але можна, якщо правильно відібрати зразки для експертизи.

Якщо попереднє дослідження проводиться в ході слідства, то криміналістичне дослідження письма (письмових і речових доказів) слідчий здійснює в ході слідчого огляду документів. У цьому разі протокол огляду є джерелом доказів.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти