ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Розділово-категоричні виводи

а) Суто розділові.

Суто розділовим умовиводом с вивід, в якому всі засновки та висновки с розділовими (диз'юнктивними) висловлюваннями.

Наприклад:

Порівнянні поняття бувають сумісними (А) та несумісними (В). Несумісні поняття бувають співпідпорядкованими (В,), або протилежними (В,), або суперечними (Вя)._

Порівнянні поняття бувають сумісними (А), або співпідпорядкованими (В,), або протилежними (В2), або суперечними (В3). Структура цього виводу є такою: А або В.

В,, або В?, або Вг_

А, або В,, або В2, або В

Це правильна структура виводу і відповідна їй формула логіки висловлювань є законом логіки:

б) Заперечно-стверджувальний модус.

Умовивід, в якому один Ь засновків з розділовим судженням, а другий — категоричним судженням, називають * розділово-категоричним. Наприклад:

Мені могли телефонувати Микола (А) або Петро (В).

Микола мені не телефонував (~А).

Мені телефонував Петро (В).

Структура цього умовиводу така:

А або В.

Не А.

В.

Відповідна їй формула логіки висловлювань:

Як бачимо, це — закон логіки, тобто правильна структура виводу. Різновидами нього виводу є такі:

Усі ці структури і відповідні їм формули логіки висловлювань є законами логіки.

Оскільки в цих виводах ідуть від заперечення однієї альтернативи до ствердження іншої, то цей вивід називають заперечно-стверджувальним модусом (modus tullendo ponens) розділово-категоричного виводу.

У наведеному прикладі сполучник "або" ми використали в значенні "і/або", тобто альтернативи не виключали одна одну (диз'юнкція). Якщо сполучник "або" використати в суто роз'єднувальному значенні (сильна диз'юнкція), то ці структури будуть теж правильними. Наприклад:

Таким чином, у виводах за modus tollendo ponens смисл сполучника "або" не має жодного значення. Тобто, якщо в наведених структурах виводу знак "V", замінити на "W", то ці структури і відповідні їм формули теж будуть законами логіки.

При виводах за структурою modus tollendo ponens обмежуючою умовою необхідного виводу є така: в розділовому засновку необхідно врахувати всі можливі альтернативи. Якщо не дотримуватися цієї умови, то висновок буде лише ймовірним.

с) Стверджувально-заперечний модус.

Наше міркування можна побудувати так:

Мені могли телефонувати Микола (А) або Петро (В).

Мені зателефонував Микола (А).

Петро мені не телефонував (~В).

Структура цього умовиводу така:

А або В.

А._

Не В.

Відповідна їй формула логіки висловлювань:

Ця формула не є завжди істинною (не є законом логіки). Отже, відповідна їй структура виводу є неправильною, тобто вона не завжди дає істинні висновки. В чому помилка? Справа в тому, що альтернативи "А або В" не виключають одна одну.

При ствердженні однієї альтернативи і запереченні (у висновку) іншої необхідно, щоб вони виключали одна одну. Тобто сполучник "або" слід використовувати в суто розділовому смислі, що відповідає логічній операції сильної диз'юнкції. Наприклад:

Мені могли телефонувати або А, або В.

Мені зателефонував В.

А мені не телефонував.

Структура цього виводу:

А МВ.

В._

-А.

Його формула:

Ця структура виводу є правильною, а відповідна їй формула логіки висловлювань є законом логіки. Перехід від ствердження однієї альтернативи до заперечення іншої називають стверджувально-заперечним модусом (modus роп endo tollen s) розділово-категоричного виводу.

Різновидами цього модусу є такі:

Отже, виводи за modus ponendo tollem будуть правильними, якщо розділовий засновок є сильною диз'юнкцією. Виводи стверджувально-заперечного типу з диз'юнктивним засновком є ймовірними.

Умовно-розділові виводи

* Умовно-розділовий умовивід - це вивід, в якому один із засновків складається з двох і більше умовних висловлювань, а інший засновок є розділовим судженням. Цей вид умовиводів називають ще лематичними (від грецького - припущення, засновок.).

У залежності від кількості умовних та розділових суджень - засновків розрізняють дилеми (від грецького - подвійний засновок), які мають два умовних засновки, та полілеми (від грецького - багато засновків), які мають більше двох умовних засновків. Найбільш типовою та поширеною формою лематичних умовиводів є дилема. У залежності від якості висновку дилеми поділяють на конструктивні та деструктивні.

а) Конструктивна дилема.

У конструктивній дилемі висновок є стверджувальним. Залежно від структури конструктивна дилема буває простою та складною.

Проста конструктивна дилема - це умовивід, у першому засновку якого формулюються дві різні підстави, з яких випливає один і той самий наслідок. У другому засновку, який є диз'юнктивним судженням, стверджується можлива істинність однієї з підстав, зазначеної у більшому засновку, а у висновку стверджується наслідок. Наприклад:

Якщо людина вивчала англійську мову (А), то вона володіє нею (В). Якщо людина жила в англомовному середовищі (С), то вона володіє англійською мовою (В).

Ця людина вивчала англійську (А) або жила в англомовному середовищі (С).

Ця людина знає англійську мову (В). Структура цього міркування є такою:

Відповідною їй формулою логіки висловлювань є така:

Ця структура виводу є правильною, а формула - законом логіки (завжди істинною формулою). Замість змінних (А, В, С) ми можемо поставити будь-які істинні висловлювання і висновок завжди буде істинним.

Складна конструктивна дилема - це умовивід, в умовних засновках якого з двох різних підстав випливають два різних наслідки; в диз'юнктивному засновку стверджується істинність принаймні однієї з підстав, а у висновку - істинність принаймні одного з наслідків. Наприклад:

Якщо він вивчав англійську (А), то знає її (В).

Якщо він вивчав німецьку (С), то знає її (Б).

Але він вивчав англійську (А) або німецьку (Р).

Він знає англійську (В) або німецьку (О).

Структура цього виводу така:

Відповідна їй формула логіки висловлювань:

Як бачимо, складна конструктивна дилема відрізняється від простої лише тим, що з різних підстав випливають два різні наслідки. Структура цього виводу є правильною, а відповідна їй формула - тавтологією.

б) Деструктивна дилема.

У деструктивній дилемі висновок є заперечним. Залежно від структури деструктивна дилема буває простою та складною.

Проста деструктивна дилема - це умовивід, в умовних засновках якого з однієї підстави випливають два різні наслідки; в розділовому засновку заперечуються ці наслідки; а у висновку заперечується підстава. Наприклад:

Якщо буде вільний час (А), то сходжу в кіно (В).

Якщо буде вільний час (А), то поспілкуюсь із друзями (С).

Але в кіно не сходив (~В^ або з друзями не зустрівся (~С).

Вільного часу не було (~А).

Структура цього умовиводу така:

Відповідна їй формула логіки висловлювань:

Така структура виводу є правильною, а формула - завжди істинною.

Складна деструктивна дилема - це умовивід, в умовних засновках якого з двох різних підстав випливають два різні наслідки; заперечуючи ці наслідки в розділовому засновку, переходять до заперечення цих підстав у розділовому висновку.

Наприклад:

Якщо буде мороз (А), то піду на ковзанку (В). Якщо буде відлига (С), то піду в кіно (О). Але не пішов на ковзанку (~ В) або не пішов у кіно (~ Р). Не було морозу (~ А) або не було відлиги (~ С). Структура цього умовиводу така:

Відповідна їй формула логіки висловлювань:

Якщо в чотирьох згаданих типах дилем диз'юнкцію в засновках та висновках замінимо на сильну диз'юнкцію, то отримані структури виводу і відповідні їм формули теж будуть законами логіки. Розділовий засновок лематичного умовиводу повинен містити в собі всі можливі альтернативи; в дилемі дві альтернативи повинні вичерпувати всі можливі випадки, інакше вивід не буде необхідним.

Овна індукція

* Повна індукція — це умовивід, в якому на підставі повторюваності ознаки у кожного предмета певного класу роблять висновок про приналежність цієї ознаки всім предметам даного класу.

Такого виду індуктивні виводи можливі лише у випадку, коли дослідник має справу з закритим класом предметів, кількість елементів якого є скінченна. Наприклад, європейські держави, планети Сонячної системи, студенти нашої групи тощо.

Неповна індукція

* Неповна індукція - це умовивід, в якому на підставі повторюваності ознаки у деяких явищ певного класу роблять висновок про приналежність цієї ознаки кожному явищу даного класу.

 

Популярна індукція

Популярною індукцією називають узагальнення, в якому через перелік встановлюють повторюваність ознаки у деяких предметів класу, на підставі чого роблять проблематичний висновок про її приналежність усьому класу явищ.

Практична діяльність людей часто вказує на стійку повторюваність деяких явищ. На цій підставі виникають узагальнення, які пояснюють або передбачають виникнення явищ дійсності. Такі узагальнення часто пов'язані зі спостереженнями за погодою, кліматом, причинами деяких хвороб тощо. Логічний механізм більшості таких узагальнень - популярна індукція. її ще називають індукцією через простий перелік за відсутності суперечливого випадку. Якщо серед досліджуваних явищ зустрічається принаймні один суперечливий випадок, то індуктивне узагальнення визнається хибним.

Популярна індукція відображає перші кроки в розвитку наукових знань. Будь-яка наука починає з емпіричного дослідження - спостереження об'єктів з метою їх опису, класифікації, виявлення стійких властивостей, відношень та залежностей. Початкові узагальнення науки завжди є індуктивними виводами через простий перелік повторюваних ознак. Популярна індукція належить до правдоподібних умовиводів, її узагальнення мають проблематичний характер, бо факт простого переліку подібних випадків не виключає можливості суперечливого випадку.

Класичним прикладом спростування висновку індукції через простий перелік є історія загального твердження: "Лебеді мають біле пір'я". Спостерігаючи в Європі лише білих лебедів, люди дійшли висновку, що всі вони мають біле пір'я. Це вважалося настільки очевидним, що вираз "білий як лебідь" став літературним синонімом поняття прекрасного. Та ось європейці, потрапивши в Австралію, зустріли чорних лебедів, і висновок, який вважався остаточним, одразу втратив свою значущість.

Наукова індукція

Науковою індукцією називають умовивід, в засновках якого поряд з повторюваністю ознаки у деяких предметів класу міститься також знання про залежність цієї ознаки від певних властивостей предмета.

Якщо в популярному узагальненні вивід спирається на повторюваність ознаки, то наукова індукція не обмежується простою констатацією, а систематично досліджує предмет, який розглядається як такий, що складається з деяких самостійних частин. Теоретичною підставою методів наукової індукції є основні властивості причинного зв'язку як найважливішої форми об'єктивної залежності між предметами та явищами дійсності.

Причинним, або каузальним (від латинського causa - причина) називається такий об'єктивний зв'язок між двома явищами, коли одне з них - причина - викликає друге - наслідок (дію). Для причинного зв'язку характерні такі основні властивості: 1) загальність зв'язку; 2) послідовність у часі; 3) необхідний характер зв'язку; 4) однозначна залежність між причиною та наслідком. Розглянемо ці властивості докладніше.

1. Загальність причинного зв'язку означає, що явища не виникають самодовільно, незалежно від інших явищ. Кожне з них пов'язане з іншими явищами, виникає, видозмінюється і зникає під впливом численних чинників і саме впливає на інші предмети. Це означає, що в світі не існує безпричинних явищ. Для виявлення причини, що викликає певне явище, серед множини обставин виділяють лише такі, які задовольняють вимогу послідовності у часі.

2. Послідовність у часі означає, що причина завжди передує наслідку. В одних випадках така послідовність є миттєвою, в інших причину і наслідок відділяє певний проміжок часу. Оскільки причина завжди передує наслідку, то з багатьох обставин у ході індуктивного дослідження відбирають лише такі, що проявилися раніше досліджуваного наслідку, і виключають ті, що виникають одночасно чи після прояву наслідку.

Послідовність у часі - необхідна умова причинного зв'язку, але сама по собі вона недостатня для виявлення дійсної причини. Визнання цієї умови достатньою нерідко призводить до помилки, яку називають "після цього, отже з причини цього".

Для виявлення причинного зв'язку між попереднім та наступним явищами потрібне додаткове знання про необхідний характер залежності між ними.

3. Необхідний характер зв'язку між причиною та наслідком означає, що наслідок настає тільки за наявності причини, відсутність якої з необхідністю усуває і наслідок. Тому при аналізі попередніх обставин виключають такі з них, відсутність яких не впливає на виникнення явища.

4. Однозначний характер причинного зв'язку полягає в тому, що кожна дана причина завжди викликає тільки їй відповідний наслідок. Залежність між причиною та наслідком має симетричну природу: видозміни в причині з необхідністю викликають і видозміни в наслідку, і навпаки, видозміни у наслідку свідчать про видозміни в причині.

Однозначна залежність дозволяє виділити серед множини попередніх обставин такі, зміни в яких впливають на наслідок, і виключити незмінні, що не впливають на наслідок.

Викладені властивості причинної залежності виконують роль пізнавальних принципів, що направляють емпіричне дослідження і формують особливі методи наукової індукції. Застосування цих методів пов'язане з певним спрощенням реальних зв'язків між явищами, яке виражається в таких припущеннях:

1) попереднє явище розглядається як складне і розкладається на прості обставини - А, В, С, Б тощо;

2) кожна з цих обставин вважається відносно самостійною і не взаємодіє з іншою;

3) виділені обставини розглядаються як повний (закритий) перелік і вважається, що дослідник не випустив з уваги інші можливі обставини.

Ці припущення разом з основними властивостями причинного зв'язку становлять логічну основу виводів наукової індукції, визначаючи специфіку логічного слідування при застосуванні методів виявлення причинних зв'язків.

 

26. Найхарактернішими помилками є наступні:

1. “Поспішне узагальнення”. Полягає у розповсюдженні ознак, що притаманні лише деяким предметам певного класу, на весь клас, і зазвичай припускається, коли дослідник поспішає узагальнити результати спостережень або експериментів.

2. “Узагальнення без достатньої підстави”. Найрозповсюджена помилка такого роду припускається, коли узагальнюють за випадковими, нетиповими індивідуальними ознаками, чи при неоднорідності досліджуваних явищ, предметів.

3. “Після цього, отже з причини цього” (лат. “post hoc ergo propter hoc”). Помилка полягає у змішуванні причинно-наслідкогового зв’язку зі звичайним часовим: на тій основі, що одне явище іде за іншим, перший визнається причиною останнього (чорна кішка – причина двійки на іспиті).

27.Загальна характеристика висновків за аналогією
Термін «аналогія» у давньогрецькій мові означав пропорцію. Спочатку він використовувався давньогрецькими математиками для позначення збігу відносини між числами. Система двох чисел 6 і 9 «аналогічна» системі двох чисел 8 і 12, оскільки відносини відповідних членів цих двох систем узгоджуються: 6:9 = 8:12.
У логіці аналогія розглядається як форма одержання вивідного знання, як умовиводи, в якому на підставі подібності предметів в одних ознаках робиться висновок про подібність цих предметів в інших ознаках. Приклад з практики наукового пізнання: у спектрах хімічних елементів, віддалених від Землі, лінії туманностей зміщені в бік червоної частини спектру в порівнянні з лініями цих елементів, які спостерігаються в земних умовах. Це - явище «червоного зсуву». «Схилення» - результат взаємного видалення галактик в навколишньому нас області Всесвіту. Явище «червоного зсуву» було відкрито за аналогією з акустичними явищами, так званим «ефектом Доплера». Частота коливань або довжина звукової хвилі, сприймається спостерігачем, змінюється в залежності від руху джерела звуку і спостерігача відносно один одного. При їх зближенні частота зростає, при видаленні - зменшується. В акустиці при зближенні джерела звуку і приймача-спостерігача тон звуку підвищується, при видаленні - знижується. Подібність природи світла і звуку в ряді властивостей послужилопідставою для тлумачення «червоного зсуву» за аналогією з ефектом Доплера, як наслідок видалення від нас туманностей. Сенс аналогії полягає в тому, щоб знаходити невідомі ознаки предмета, спираючись на раніше набуті знання про інше, подібному до них предметі, переносити інформацію від одного предмета на інший на основі деякого співвідношення між ними.
Умовиводи за аналогією - це виведення про приналежність одиничному предмету певної ознаки, заснований на схожості цього предмета в суттєвих ознаках з іншим одиничним предметом.
Висновок в умовиводі за аналогією можна представити наступною схемою:
A має ознаки: a, b, c, d, e ... ... ....
B має ознаки a, b, c, d ... ... ....
Отже, В, мабуть, має ознаки e.
А і В у цій схемі - порівнювані предмети, a, b, c, d, - подібні для обох предметів ознаки, e - ознака, властивий А і в силу подібності між предметами переносимий на В.
Аналогія, як і вся логічна фігура, не є довільним логічним побудовою. В її основі лежать об'єктивні властивості і відношення предметів реальної дійсності.
Кожен конкретний предмет або явище, володіючи безліччю якостей і властивостей, являє собою не випадкову комбінацію не мають внутрішнього зв'язку ознак, а певну єдність. Якості та властивості предметів існують не самі по собі, а лише через існування інших ознак. Яким би малозначущим не був той чи інша ознака, її існування завжди обумовлено іншими сторонами предмета. Як істотні, так і несуттєві, випадкові для даного предмета ознаки ніколи не виникають спонтанно, їх зміни завжди зумовлюється зміною інших його властивостей і якостей або зміною зовнішніх умов.
Якщо, наприклад, змінюються такий важливий для конкретної держави ознака, як розстановка суспільних (класових) сил, то це може спричинити за собою зміну класової природи держави, вплинути на його внутрішню і зовнішню політику, змінити устрій держави, його форму правління і т.д .
Точно також досить видозмінити один з фізичних ознак тіла, як одразу ж це позначиться на інших його властивостях.
Об'єктивна залежність між ознаками будь-якого явища і є тією основою, мільярдне повторення якої в людській практиці призводить до відбиття і закріплення у мисленні особливої ​​логічної фігури - умовиводи за аналогією. Оскільки самої об'єктивної дійсності кожен знову виявлений ознака конкретного предмета (А), наприклад, ознака е, не виникає незалежно від інших його якостей, властивостей і відносин (а, в, с, d), а певним чином пов'язаний з ними, тому, виявивши в іншому предметі (в) таку ж сукупність ознак, укладають про існування у цього предмета ознаки тобто Логічний перехід від відомого до невідомого в умовиводі за аналогією регулюється аксіомою, яку можна сформулювати у вигляді наступного положення: якщо два одиничних предмети схожі в одних певних ознаках , то вони можуть бути схожі й інших визначених ознаках, виявлених в одному з порівнюваних предметів.
Така принципова логічна схема і об'єктивна основа умовиводу за аналогією.

28.

7.2. Правила умовиводи за аналогією
Загальна схема умовиводу за аналогією виглядає так: предмет А має ознаки а, Ь, с, d, е; предмет В має ознаки а, Ь, с, d ймовірно, предмет В має також ознакою е, т. тобто виходячи зі спільності ряду ознак , властивих цим об'єктам (А, В), можна перенести ознака є на предмет В. Наведемо приклад з підручника з логіки В. Жеребкина [4, с. 205]. При розслідуванні кримінальної справи про пожежу на складі слідчим було встановлено, що пожежа виникла перед ревізією; в день пожежі завідувач складом був у від'їзді; на складі через систематичне розкрадання утворилася велика нестача товарів; пожежа виникла внаслідок навмисного підпалу складу сторонньою особою, яка одержала винагороду за підпал від завідувача складом. Розслідуючи інша справа про пожежу на складі, слідчий встановив, що тут, як і в першому випадку, пожежа виникла перед ревізією; в день пожежі завідувач складом був у від'їзді; на складі була виявлена ??велика недостача товарів , що виникла за тривалий період часу шляхом розкрадання; пожежа виникла внаслідок умисного підпалу. На підставі схожості наведених ознак другого випадку з ознаками першого було висунуто припущення (версія) про те, що в другому випадку до пожежі на складі причетний завідувач складом. Перша умова для аналогії - ретельне виявлення подібних ознак порівнюваних предметів. Причому ці ознаки повинні бути не другорядними, а суттєвими. Чим більше схожих ознак і чим вони істотніші, тим більше підстав припускати, що виведення за аналогією правдивий. Друга умова - з'ясування відмінностей порівнюваних предметів, тобто які ознаки відрізняють їх один від одного, і суттєвості цих ознак. Чим менше таких ознак, тим ближче до істини висновок за аналогією. Третя умова - ретельне дослідження як об'єктивної взаємозв'язку і взаємозалежності подібних ознак, так і зв'язку цих подібних ознак з тим, який ми переносимо на досліджуваний предмет. Метод аналогії дає найбільш цінні результати тоді, коли встановлюється органічний взаємозв'язок не тільки подібних ознак, але і зв'язок з тією ознакою, який переноситься на досліджуваний предмет, об'єкт. Істинність висновків за аналогією можна порівняти з істинністю висновків за методом неповної індукції. В обох випадках можна отримати достовірні висновки, але тільки тоді, коли кожен з цих методів застосовується не в ізоляції від інших методів, прийомів і засобів пізнання, а в нерозривному діалектичному зв'язку з ними.

 

29.

7.4. Логічна природа і роль гіпотези
Для того щоб зробити хоча б крок у безмежному морі емпіричного матеріалу, потрібна гіпотеза, тобто попереднє теоретичне припущення, яке врешті-решт може не підтвердитися. При цьому теоретична здогадка, яка служить керівної ниткою при русі в лабіринті емпіричного матеріалу, що не з'являється "на порожньому місці", не створюється "чистим розумом". Англійський фізик Е. Резерфорд зауважив одного разу з приводу дослідів, пов'язаних з дослідженням розсіювання частинок: "Ми робили більше, ніж розуміли". Така ситуація, коли вчений на початку нового дослідження ще не дуже добре розуміє, що, власне, він отримав, досить звичайна. Коли ми говоримо, що такий стан "звичайно", то це не означає, що воно задовольняє дослідників. Навпаки, вони постійно намагаються усунути цей стан, знову і знову аналізуючи існуючі теоретичні здогадки, підбиваючи "незручні", "вперті" факти під більш-менш стрункі теоретичні конструкції. Подібно до того, як метелик з'являється на світ, пройшовши стадію гусениці, так і теорія народжується спочатку у вигляді гіпотези. Термін "гіпотеза" вживається в двоякому сенсі - по-перше, для вираження самого припущення про причину спостережуваних явищ, по-друге, для позначення логічного процесу, що веде до побудови цього припущення і його перевірці. Друге, власне, і є складний процес думки, ведучий від незнання до знання. Дослідження логічної форми цього процесу становить одну із завдань логіки. Гіпотеза ще не істина, властивістю істинності вона в поданні висунув її дослідника не володіє. Гіпотеза - це імовірно нове знання (його істинність або хибність потрібно довести), отримане шляхом екстраполяції старого знання і

 

30.

7.5. Побудова та перевірка гіпотези
У своєму розвитку гіпотеза проходить ряд ступенів. Насамперед у ній висувається основне припущення про те, що шукають у пошуку. Це зробити нелегко, враховуючи, що таке припущення має бути в якійсь мірі імовірним. У процедурі висунення основного припущення велике значення мають загальна і спеціальна ерудиція дослідника, глибина розуміння їм обговорюваної області знань, властиве йому творче мислення, вміння порівнювати, аналізувати, використовувати аналогії і, звичайно ж, уява та інтуїція. Висування основного припущення розвиток гіпотези не обмежується, необхідно це припущення обгрунтувати, тобто пройти другу сходинку руху гіпотези. Обгрунтувати гіпотезу - значить показати, що основне її припущення висунуто не випадково, а спирається на ряд теоретичних і інших міркувань, що інші припущення менш імовірні або зовсім неймовірні. Третя стадія розвитку гіпотези - перевірка її як теоретична, так і практична. Перевірка гіпотези означає встановлення її істинності чи хибності, відповідності чи невідповідності дійсності. Вдало, на наш погляд, розглядає логіку побудови та розвитку гіпотези на прикладі формування сучасних уявлень про структуру атома Е. Хоменко. "У процесі дослідження ефекту випромінювання радіоактивних речовин, - пише він, - Е. Резерфорд встановив, що альфа-частинки вільно проходять через тонку фольгу і лише деякі з них відхиляються на великі кути. Атом представляється як би порожнім, і лише в центрі його знаходиться позитивно заряджене ядро, зіткнення з яким викликає різке відхилення альфа-частинок "[12]. Це відкриття зовсім змінило погляди на будову атома. Досвідчені дані дозволили Е. Резерфорду в 1911 р. за допомогою методу аналогії висунути гіпотезу (модель) планетарного будови атома. Це перше припущення ще не виходило за рамки класичної механіки, проте відіграло велику конструктивну роль у розвитку нової фізики. Другий етап в логіці розвитку гіпотези - дедуктивний виведення наслідків з допущеної причини і зіставлення їх з досвідченими фактами. Тут відбувається дослідна перевірка гіпотези і одночасно її розвиток, наукове оформлення та уточнення в якості припущення про причину явища. Досягається це шляхом виведення наслідків, що випливають з передбачуваної причини, і критичного зіставлення їх з дійсними відносинами і властивостями досліджуваного кола явищ. Так, висновки з гіпотези Е. Резерфорда про планетарному будову атома зіставили зданими досвіду, з реальною дійсністю. З гіпотези випливало, що обертаються навколо ядра атома електрони за законами класичної механіки та електродинаміки повинні були втрачати свою кінетичну енергію і падати на ядро. Насправді ж атом нейтральний, а в поєднанні з електронами являє собою досить стійку систему. Вийшло розбіжність, яке вимагало уточнення самої гіпотези. Третій етап логічного становлення гіпотези призводить в результаті ретельної перевірки до її підтвердженню або спростуванню.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти