ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ПОДРАЗЛИВІСТЬ,подразники Збудливість збудженя

Онтогенез

Онтогене́з (від грец. οντογένεση: ον — буття й γένηση — походження, народження) — індивідуальний розвиток організму з моменту утворення зиготи до природної смерті.У багатоклітинних тварин в складі онтогенезу прийнято розрізняти фази ембріонального (під покровом яйцевих оболочок) і постембріонального (за межами яйця) розвитку, а у живонароджених тварин пренатальний (до народження) і постнатальний (після народження) онтогенез.У багатоклітинних Рослин до эмбріонального розвитку відносять процеси, які відбуваються в зародковому мішку насінневих рослин.Термін «онтогенез» вперше був введений Ернстом Геккелем в 1866 році. В ході онтогенеза відбувається процес реалізації генетичної інформації, отриманої від батьків.Онтогенез ділиться на періоди:

1. Ембріональний (зародковий) — від утворення зиготи до народження або виходу з яєчних оболонок;

2. Постембріональний (післязародковий) — від виходу з яєчних оболонок або від народження до набуття організмом здатності до розмноження.

3. Період статевої зрілості — здатність до розмноження зберігається.

4. Період старіння — від втрати здатності до розможення і до смерті.

У грудний період ріст супроводжується збільшенням довжини і маси тіла. За цей період ріст дитини збільшується приблизно в півтора-два рази. У віці шість місяців у дитини починають прорізуватися молочні зуби. Значні зміни відбуваються в скелеті дитини. У новонародженого значна частина скелета складається з хрящової тканини. Вона замінюється кістковою протягом багатьох років. Між кістками черепної коробки немовляти є тім'ячка. У цих місцях головний мозок дитини захищений тільки м'якою сполучною тканиною. Ось чому потрібно особливо оберігати від ударів і поштовхів голівку грудної дитини. У новонароджених ще немає типових для людини вигинів хребта. Вони починають формуватися з розвитком м'язової системи.У дитини віком 2,5-3 місяці зміцнюються шийні м'язи, і вона починає самостійно тримати голівку. Це сприяє утворенню шийного вигину. У п'ятимісячної дитини настільки розвиваються м'язи тулуба, що вона може самостійно сидіти. Так розвивається грудний вигин. На кінець першого року дитина стає на ніжки. У цей час починає формуватися поперековий вигин хребта. У 1,5-2 роки вже повністю сформовані всі вигини хребта.Раннє дитинство. У цей період темп росту уповільнюється, але на другому році залишається ще високим (10-11 см за рік), на третьому році - 8 см. У віці двох років закінчується прорізання зубів. У цей період діти інтенсивно розвиваються, особливо швидко розвивається мова, а з нею і мислення. У період першого дитинства (дошкільний період) діти за рік виростають на 5-7 см. У віці 5-6 років з'являються перші постійні зуби. У цей період розвитку дитина сприймає багато інформації про навколишній світ й активно розвивається. Період другого дитинства (шкільний період) вирішальний у фізичному, розумовому і духовному розвитку людини. Його поділяють на молодший, середній (підлітковий) і старший (юнацький) вікові періоди, кожен з яких має свої особливості. Молодший шкільний період характеризується уповільненням темпів росту. Дитина підростає за рік на 4-5 см. У цей період діти починають навчатися, оволодівати грамотою, читанням, математикою. У процесі навчання спостерігається розвиток розумових здібностей учнів.Підлітковий (середній шкільний період) збігається з періодом статевого дозрівання, яке супроводжується змінами діяльності залоз внутрішньої секреції. У цей період (з 11-12 років у дівчаток із 13-14 у хлопчиків) спостерігається стрибок у рості (7-8 см за рік); збільшення маси тіла; глибока перебудова організму, пов'язана з початком внутрішньосекреторної функції статевих залоз. У цьому віці закладається багато рис характеру, властивих конкретній особистості, виробляється вміння контролювати власну поведінку, здатність керувати собою, своїми вчинками і настроєм. Людина стає особистістю в результаті самовиховання. У цей період формуються моральні якості людини, її цілеспрямованість. Під впливом авторитету дорослих і навколишнього середовища формується характер. Юнацький (старший шкільний період) характеризується тим, що в цьому віці ріст і розвиток організму переважно завершуються, всі системи органів практично досягають своєї зрілості. На сьогодні в більшості дівчат ріст припиняється у 16-17 років, у юнаків - у 18-19 років. Зрілий вік настає у віці 21 рік. Перший період зрілого віку - до 35 років. Це найпродуктивніший період у житті людини, пора, коли розвиваються її здібності, можливості їхнього прояву в конкретній сфері діяльності. У цей період людина здебільшого створює сім'ю, народжує і виховує дітей. Другий період зрілого віку - від 36 до 60 років у чоловіків і до 55 років у жінок. У цей відрізок часу життя людина намагається реалізувати себе в обраній професії. Похилий вік починається з 61 року в чоловіків і з 56 років у жінок. Багато людей зберігають у цей період достатньо високу професійну працездатність. Старечий вік у чоловіків і жінок починається в 75 років. У цьому віці багато людей ще мають ясний розум і здатні до творчої праці.Старість - етап онтогенезу, віковий період, що характеризується істотними структурними, функціональними і біохімічними змінами в організмі, які обмежують його пристосувальні можливості. Люди віком 100 і більше років - довгожителі, їх на Землі відносно небагато. Старіння - загальнобіологічна закономірність, притаманна всім живим організмам. Наука, яка вивчає проблеми старіння людини, з'ясовує основні його закономірності - від молекулярного і клітинного рівнів до цілісного організму, називається геронтологією (від грец. герон - старий і логос - учення). Основне завдання геронтології - домогтися того, щоб тривалість життя людини відповідала визначеним її природним можливостям як біологічного виду, та подовжити її. Смерть - завершальний етап онтогенезу. У людини розрізняють смерть біологічну (природну), що настає в результаті старіння організму, і патологічну (передчасну) - результат хворобливого стану організму, ураження життєво важливих органів. Передчасна смерть може бути і наслідком нещасного випадку.

 

Біоелектричні явища.

Виникнення і поширення збудження пов’язані із зміною електричного стану клітинної мембрани - біоелектричними явищами. Біоелектричні явища були відкриті в 1791 р. італійським вченим Гальвані. Дані сучасної мембранної теорії походження біоелектричних явищ експериментально були отримані А.Ходжкіним, Б. Кацом і А. Хакслі в дослідженням, проведених з гігантським нервовим волокном кальмара в 1952 році. Мембрана клітини в стані спокою поляризована: зовнішня поверхня заряджена електропозитивно, а внутрішня - електронегативно. Між зовнішньою і внутрішньою поверхнями клітинної мембрани в стані спокою існує різниця потенціалів близько (60-90 мВ), яку називають мембранним потенціалом (МП) або потенціалом спокою (ПС). Зареєструвати мембранний потенціал можна з допомогою мікроелектродів, під’єднаних до клітини та осцилографа. Виникнення МП зумовлене факторами:- неоднаковим розподілом (концентрацією) деяких іонів по обидві сторони клітинної мембрани;- вибірковою проникністю мембрани для кожного з цих іонів. Мембрана містить пори - спеціальні канали, через які вода і іони проникають в клітину. Ці канали мають певні розміри, тому пропускають лише відповідні їм іони. Окрім цього входи в канали можуть відкриватися і закриватися завдяки наявності в них особливих білкових молекул. Зміна просторової структури цих молекул відіграє роль засува, що закриває або відкриває вхід в канал, збільшуючи або зменшуючи проникність мембрани.

 

Гіпофіз.

Гіпо́фіз (лат. hypophysis, синонім - нижній придаток мозку) — округле утворення,масою всього 0,5-0,6 г, розміщене на нижній поверхні головного мозку в гіпофізарній ямці турецького сідла клиновидної кістки. Гіпофіз відноситься до центральних органів ендокринної системи і до проміжного мозку.Гіпофіз відповідає за виробництво наступних гормонів: гормон росту, лактогенний гормон,тиреотропнийгормон,адренокортикотропний гормон та гонадотропний гормон. Передня частина гіпофіза здатна посилювати чи послаблювати синтез гормонів, які діють на інші залози. Середня частка виробляє один-єдиний гормон-меланостимулюючий,який сприяє синтезу меланіну і зумовлює забарвлення шкіри.Гіпофіз складається з двох долею передньої аденогіпофіз, де відбувається продукція шести власних гормонів гіпофіза (соматотропін, Тиротропін, фоллітропін, лютропін, пролактін і адренокортикотропний гормон), і задньою, де накопичуються два гормони, що синтезуються гіпоталамусом окситоцин і Вазопресин. Аденоми гіпофіза це доброякісні пухлини із залізистої тканини, яка знаходиться в передній долі гіпофіза. Причини виникнення аденом гіпофіза до теперішнього часу повністю не з'ясовані. За сприяючі чинники вважаються:1)інфекційні процеси в нервовій системі 2)травми черепа і головного мозку 3)різні несприятливі дії на плід під час вагітності. Останнім часом надається значення і тривалому вживанню оральних контрацептивних препаратів.

Типи кісток і їх зєднання.

Види кісток

За формою кістки поділяють на: довгі, короткі, плоскі, змішані.

Довгі або трубчасті кістки — такі, у яких довжина значно переважає ширину і товщину (видовжені); вони мають більш-менш циліндричну середню частину, тіло (діафіз) (Corpus s. Diaphysis) з порожниною усередині і 2 кінці або епіфізи (Extremitates s. Epiphyses), що завжди ширші за тіло і покриті на суглобних поверхнях шаром гіалінового хряща, знаходяться в кінцівках і більш-менш вигнуті. До довгих трубчастих кісток належать кістки плеча, передпліччя, стегна і гомілки.

Короткі — кістки п'ястка, плесно, фаланги пальців. Діафізи побудовані у вигляді трубки, стінка якої має компактну кісткову тканину. Епіфізи мають губчасту будову. В цих кістках жодний вимір не переважає значно над іншими.

Плоскі кістки побудовані із губчастої речовини, яка зовні вкрита тонкими пластинками компактної. До них відносяться лопатки, кістки черепа, грудина. У широких кісток два виміри переважають над третім; такі кісти служать переважно для утворення стінок порожнин, що містять різні органи (череп, грудину, тазову порожнину) і можуть бути плоскими, вигнутими, увігнутими і т. д.

Змішані кістки мають складну будову. Вони складаються із декількох частин, що мають різну будову, форму і походження. Наприклад, хребці, кістки основи черепа тощо.В окрему групу іноді виносять повітроносні кістки: лобна, клиноподібна, решітчаста, верхньощелепна. Вони так називаються, бо в них є повітряні порожнини, які вистелені слизовою оболонкою.

З'єднання кісток

Синдесмологія — наука про з'єднання кісток

Синартрози — безпереривні з'єднання кісток, більш ранні по розвитку, нерухомі або малорухомі за функцією.

Синдесмоз — кістки з'єднані посередництвом з'єднувальної тканини.

міжкісткові перетинки (між кістками передпліччя або гомілки)

зв'язки (у всіх суглобах)

роднички

шви

зубчасті (більшість кісток купола черепа)

лускаті (між краями скроневої і тім'яної кісток)

гладкі (між кістками лицьового черепа)

Синхондроз — кістки з'єднані через хрящову тканину.За властивістю хрящової тканини:

гіаліновий (між ребрами і грудиною)

волокнистийЗа довжиною існування розрізняють синхондрози:

тимчасові

постійні

Синостоз — кістки з'єднані через кісткову тканину.Диартрози — переривні з'єднання, пізніші по розвитку і рухливіші за функцією.Класифікація суглобів:

за числом суглобних поверхонь

за формою і функцією

Геміартроз — перехідна від безпереривних до переривних або навпаки.

Білки їх значеня та обмін

Білки́ — складні високомолекулярні природні органічні речовини, що складаються з амінокислот, сполучених пептидними зв'язками. В однині (білок) термін найчастіше використовується для посилання на білок, як речовину, коли не важливий її конкретний склад, та на окремі молекули або типи білків, у множині (білки) — для посилання на деяку кількість білків, коли точний склад важливий.Зазвичай білки є лінійними полімерами — поліпептидами, хоча інколи мають складнішу структуру. Невеликі білкові молекули, тобто олігомери поліпептидів, називаються пептидами. Послідовність амінокислот у конкретному білку визначається відповідним геном і зашифрована генетичним кодом. Хоча генетичний код більшості організмів визначає лише 20 «стандартних» амінокислот, їхнє комбінування уможливлює створення великого різномаїття білків із різними властивостями. Крім того, амінокислоти у складі білка часто піддаються посттрансляційним модифікаціям, які можуть виникати і до того, як білок починає виконувати свою функцію, і під час його «роботи» в клітині. Для досягнення певної функції білки можуть діяти спільно, і часто зв'язуються, формуючи великі стабілізовані комплекси (наприклад, фотосинтетичний комплекс).Функції білків в клітині різноманітніші, ніж функції інших біополімерів — полісахаридів і нуклеїнових кислот. Так, білки-ферменти каталізують протікання біохімічних реакцій і грають важливу роль в обміні речовин. Деякі білки виконують структурну або механічну функцію, утворюючи цитоскелет, що є важливим засобом підтримки форми клітин. Також білки грають важливу роль в сигнальних системах клітин, клітинній адгезії, імунній відповіді і клітинному циклі.Білки — важлива частина харчування тварин і людини, оскільки ці організми не можуть синтезувати повний набір амінокислот і повинні отримувати частину з них із білковою їжею. У процесі травлення протелітичні ферменти руйнують спожиті білки, розкладаючи їх до рівня амінокислот, які використовуються при біосинтезі білків організму або піддаються подальшому розпаду для отримання енергії.Білки були вперше описані шведським хіміком Єнсом Якобом Берцеліусом в 1838 році, який і дав їм назву протеїни, від грец. πρώτα — «першорядної важливості». Проте, їхня центральна роль в життєдіяльності всіх живих організмів була виявлена лише у 1926 році, коли Джеймс Самнер показав, що фермент уреаза також є білком[1]. Секвенування першого білка — інсуліну, тобто визначення його амінокислотної послідовності, принесло Фредерику Сенгеру Нобелівську премію з хімії 1958 року. Перші тривимірні структури білків гемоглобіну і міоглобіну були отримані за допомогою рентгеноструктурного аналізу, за що автори методу, Макс Перуц і Джон Кендрю, отримали Нобелівську премію з хімії 1962 року.

Поверхня кістки

Кістки ноги

Поверхня кісти може показувати різні поглиблення (борозенки, ямки і т. д.) і підвищення (кути, краї, ребра, гребені, горбки тощо). Нерівності служать для сполуки кісток між собою або для прикріплення м'язів і розвинуті відповідно до розвитку мускулатури. На поверхні знаходяться так звані «живильні отвори» (Foramina nutritiva), через які живильні і кровоносні судини входять усередину кістки.Кістка як орган ззовні (крім поверхонь зчленування) вкрита так званим окістям (Periosteum), яке є сполучнотканинною пластинкою збагаченою кровеносними і лімфатичними судинами, нервами. Оксітя міцно зрощене з кісткою за рахунок волокон, що входять у тканину кістки. Зовнішній шар окістя волокнистий, внутрішній — остеогенний (кісткоутворюючий) прилягає до кістки. В ньому розташовані остеогенні клітини в стані спокою, за рахунок яких відбувається розвиток, ріст в товщину та регенерація кістки після пошкодження. Окістя служить для харчування, росту і відновлення кістки. Внутрішні порожнини кістки утворені особливою м'якою тканиною — кістковим мозком.

Людина

Кількість (а точніше співвідношення) органічних і мінеральних речовин в кістці змінюється з віком. У дітей значно переважають органічні речовини, у дорослих — мінеральні. У дорослої людини частка мінеральних складових (переважно, фосфорнокисле і вуглекисле вапно та фосфорнокисла магнезія, а також фтористого, хлористого кальцію й інші) складає близько 60—70 % маси кістки, а органічні речовини (в основному осеїн, яки відноситься до клейодавальних речовин) — 30—40 %. Кістки виявляють велику міцність і сильний опір розривові, надзвичайно довго протистоять руйнуванню і належать до числа найзвичайніших залишків викопних тварин. При прокалюванні кіста втрачає органічне речовине, але зберігає свою форму і будову; піддаючи кісту дії кислоти (напр. соляної), можна розчинити мінеральні речовини й одержати гнучкий хрящуватий кістяк кістки.\

Захисні властивості крові.

Одна з найважливіших функцій крові — захист організму від інфекції. Захисні властивості крові забезпечують лейкоцити, тромбоцити та плазма. Провідна роль належить лейкоцитам. Деякі їхні типи (нейтрофіли та моноцити) мають власти­вість захоплювати та перетравлювати (за допомогою власних ферментів) бактерії та чужорідні часточки, що потрапляють у кров. Цей процес називається фагоцитозом, а захисні клітини, що беруть участь у ньому, — фагоцитами. У разі пошкодження шкіри до ранки потрапляють мікроби, що викликають запальний процес. Лейкоцити, які мають здатність просочуватися крізь стінки капілярів у міжклітинний простір, направляються до місця скупчення мікробів. Стимулом для їхніх активних дій слугують токсичні речовини, що їх виділяють бактеріальні клітини і на які лейкоцити чутливо реагують. Наблизившись до мікроорганізму, лейкоцит захоплює його, огортає, та поглинає. За допомогою ферментів, що містяться у клітинних структурах (лізосомах), відбувається перетравлення поглиненого мікроба. Один фагоцит здатний захопити й перетравити 15 -20 бактерій.

Поглинувши велику кількість мікробів, лейкоцит гине, оскільки не може їх перетравити. Загиблі лейкоцити — компонент гною, що утворюється у місці запалення. Лейкоцити (лімфоцити) забезпечують також імунні реакції організму. Деякі з них виробляють антитіла — спеціальні білкові молекули, що зв’язують чужорідні білки, інші самостійно знищують пухлинні або уражені вірусом клітини. У творенні антитіл беруть участь також білки плазми крові (глобуліни).

Порушеня ВНД(Неврози)

з тенденцiєю до транзиторного затяжного перебiгу, клiнiка яких характеризується астенiчними, нав'язливими та iстеричними розладами при відсутності порушень відображення реальності і усвідомлення свого стану.До неврозів не належать психічні розлади невротичного регістру, що часто супроводжують соматичні та нервові хвороби і мають самостійну назву - невротичні реакції. Невротичнi реакцiї, неврози і психопатії - є предметом вивчення так званої межової, або малої психiатрiї. Вiд неврозiв потрібно також вiдрiзняти неврозоподiбнi розлади, якi зазвичай клiнiчно представленi у виглядi астенiчних, обсесивно-фобiчних чи iстеричних розладів, що не мають психогенного походження i складають клiнiчну картину iнших затяжних психiчних (наприклад, шизофренiї) або соматичних (гiпертонiчна хвороба, пептична виразка) захворювань.

Загартовування організму.

В основі загартовування лежить використання природніх факторів природи, а саме повітря, води й сонячного світла. Починаючи загартовування, запам'ятаєте кілька простих правил: процедури, що гартують, проводити щодня, можна 2 рази в день; поступово знижувати температуру повітря й води; поступово збільшувати тривалість впливу цих факторів; у випадку хвороби в не важкій формі припиняти загартовування не потрібно. Коли здоров'я ослаблене, до процедур по загартовуванню організму слід ставитися з більшою обережністю. Треба зменшити силу впливу (збільшити температуру води й зменшити час обливання), але проводити ці процедури обов'язково; якщо ви все-таки серйозно занедужали, тимчасово можна скасувати процедури, але перерва повинен бути не більш 5-7 днів. Якщо ж з якихось причин перерва між загартовуваннями протривав більш двох тижнів, потрібно все починати спочатку; дітям загартовування проводити під контролем дорослих;

Явище домінанти.

Домінанта в біології — тимчасово керуюча система, що зумовлює функціонування нервових центрів в будь-який момент часу і визначає цілеспрямовану поведінку тварини і людини.

Автономна нервова система.

Автоно́мна (вегетативна) нерво́ва систе́ма — у ссавців частина нервової системи, яка керує мимовільними діями гладких м'язів (стравоходу, кровоносних судин), серця і залоз. Функцією автономної нервової системи є підтримка гомеостазу — сталості внутрішнього середовища організму. Вона не підкоряється свідомості, хоча й підпорядкована спинному та головному мозку.

Звичайно вегетативна нервова система поділяється на два підрозділи: симпатичну та парасимпатичну системи. Третя, ентерична, система, що іннервує травні органи та здебільшого незалежна від центральної нервової системи, також іноді вважається частиною автономної нервової системи.Симпатична система відповідає на стрес, збільшуючи серцебиття, кров'яний тиск, цілком готуючи тіло до дій. Парасимпатична система важливіша, коли тіло перебуває у стані спокою. Вона сповільнює серцебиття, знижує кров'яний тиск, стимулює травну систему.

Опорно-руховий апарат.

До опорно-рухового апарату відносять скелет і м’язи, об’єднані в одну систему. Ця система забезпечує рух — необхідний фактор фізичного, психічного розвитку організму, розвитку мови, мислення, праці. Немає ні однієї форми людської діяльності, яка не відбувалася б без рухів. Обмеження рухливості або перевантаження м’язів порушують розвиток дітей, сприяють розвитку багатьох захворювань. Скелет і м’язи є опорними структурами організму. Вони також обмежують порожнини, в яких розміщені головний і спинний мозок, усі внутрішні органи. Деякі кістки і м’язи беруть участь у виконанні дихальних рухів. Знання вікових особливостей органів руху і умов, що сприяють їх нормальному розвитку, необхідні для розробки ефективних засобів і методів фізичного виховання, трудового навчання, організації режиму дня учнів.

Видільна система.

Видільна, чи Екскреторна система в біології — сукупність органів, які виводять з організму надлишок води, а також продукти обміну речовин, солі, а також отруйні речовини, які потрапили в організм ззовні чи утворилися в ньому.До нирок підходить велика кількість крові, з якої внаслідок складних процесів фільтрації і реабсорбції утворюється сеча. Фільтрація відбувається в капсулах. Приносна артерія більша діаметром, ніж виносна, і тому тиск крові в капілярах клубочка досить значний (70-80 мм рт.ст.). Завдяки такому високому тискові плазма крові разом із розчиненими в ній неорганічними та органічними речовинами видавлюється крізь тонку стінку капіляра у порожнину капсули. При цьому профільтровуються речовини з відносно малим діаметром молекул. Великі молекули (білків, жирів), а також формені елементи крові залишаються в крові. Таким чином, у результаті фільтрації в порожнині ниркової капсули утворюється рідина, що називається первинною сечею. До її складу входять всі компоненти плазми крові (солі, амінокислоти, глюкоза та інші речовини), за винятком білків. Концентрація цих речовин у первинній сечі така сама, як і в плазмі крові. Отже, первинна сеча - це профільтрована плазма крові. До складу первинної сечі входять також сечовина, сечова кислота. За добу у людини утворюється 150-170 л первинної сечі Це пов'язано з тим, що через нирки за добу протікає 1 500-1 700 ; крові, та з тим, що загальна фільтраційна поверхня капілярів клу бочка дуже велика. З капсул первинна сеча надходить до канальців. У міру її проходження по канальцях епітеліальні клітини їхніх стінок вбирають у кров значну кількість води і потрібні організму речовини Цей процес називають реабсорбцією. На відміну від фільтрації він перебігає завдяки активній діяльності клітин епітелію канальців з витратами енергії і поглинанням кисню. Деякі речовини (глюкоза, амінокислоти) реабсорбуються цілком, інші речовини (мінеральні солі) всмоктуються з канальців у кров у потрібних організмові кількостях, а решта виводиться назовні. Після реабсорбції утворюється так звана вторинна сеча. У вторинній сечі за нормальної роботи нирок немає білка і глюкози, їхня поява свідчить про порушення роботи нирок. Вторинної сечі утворюється небагато - близько 1,5 л за добу. Решта первинної сечі із загальної кількості 150-170 л всмоктується в кров через стінки канальців, загальна поверхня яких складає 40-50 м2. Утворення сечі - це безперервний процес, при якому нирки виконують велику роботу, яка потребує великої кількості енергії. Свідченням цього є те, що нирки маючи порівняно невеликі розміри використовують багато кисню (8-10% всього кисню, який поглинає людина) та поживних речовин.

Обмін води.

Вода входить до складу клітин, міжклітинної і тканинної рідини, плазми й лімфи. Загальна її кількість в організмі людини становить до 75%. У клітинах вода хімічно зв'язана з білками, вуглеводами та іншими сполуками. Вона розчиняє органічні й неорганічні сполуки. Усмоктування поживних речовин у кишечнику, їх поглинання клітинами з тканинної рідини й виведення З клітин кінцевих продуктів обміну може здійснюватися тільки в розчиненому стані й за участю води. Вода — безпосередній учасник усіх реакцій гідролізу. Добова потреба у воді дорослої людини складає близько 40 г на 1 кг маси його тіла (2,5—3 л). Ця потреба залежить від умов і температури середовища. Надходить вода в організм при питті й у складі їжі. У тонкому й товстому відділах кишечнику вода всмоктується в кров, звідки вона потрапляє в тканини, а з них разом із продуктами розпаду проникає в кров і лімфу. З організму вода виводиться в основному через нирки, а також шкіру, легені (у вигляді пари) і з калом. Обмін води в організмі тісно пов'язаний з обміном солей. Мінеральні речовини надходять в організм людини з їжею, відкладаються у вигляді солей і входять до складу різних органічних сполук. Так, залізо включене в моле­кулу гемоглобіну й бере участь у транспортуванні кисню й вуглекислого газу, йод входить до складу гормону щитоподібної залози, сірка й цинк містяться в гормонах підшлункової залози. Для кровотворення необхідні залізо, кобальт, мідь; солі фтору й кальцію входять до складу кісток; кальцій і натрій створюють певну концентрацію іонів у клітинній мембрані й по обидва боки від неї і т. ін.

Основні групи мязів.

Форма і величина м’язів залежать від функцій, які вони виконують в організмі. Розрізняють довгі, широкі, короткі й колові м'язи. Довгі м'язи розташовані на кінцівках, а короткі там, де рухи незначні, наприклад між ребрами. Широкі м'язи розташовані на тулубі (широкий м'яз спини), а колові (коловий м'яз рота, коловий м'яз ока тощо) - навколо отворів. За групами розрізняють м'язи голови, тулуба, верхніх і нижніх кінцівок.Серед м'язів голови виділяють жувальні та мімічні. Жувальні м'язи підіймають нижню щелепу і рухають її вперед, назад або вбоки, забезпечуючи акт пережовування їжі. Мімічні м'язи одним кінцем прикріплюються до шкіри обличчя і при скороченні переміщують окремі її ділянки, надаючи відповідного виразу обличчю, тобто зумовлюють міміку. До мімічних м'язів належать також колові м'язи очей і рота.До м'язів тулуба відносять м'язи грудної клітки, живота і спини. М'язи, які розміщені між ребрами (міжреберні), а також інші м'язи грудної клітки беруть участь у диханні. Тому їх називають дихальними. До них належить і діафрагма. Великі м'язи грудної клітки забезпечують рухи верхніх кінцівок. М'язи живота утворюють стінку черевної порожнини, утримують внутрішні органи, сприяють здійсненню дихальних рухів. Якщо вони слабкі, не треновані, то в разі підняття великих вантажів можуть розходитися. В утворені між м'язами проміжки під шкіру живота можуть виходити внутрішні органи. Так виникають грижі.Уздовж хребта розміщені численні м'язи спини. Вони забезпечують рухи хребта назад і вбоки, утримують тіло у вертикальному положенні. За функціями м'язи поділяють на згиначі й розгиначі, відвідні й привідні, м'язи-обертачі. Основну роль у пересуванні людини, здійсненні різних рухів відіграють м'язи кінцівок. Згинання передпліччя в ліктьовому суглобі забезпечує двоголовий м'яз (біцепс), розгинання - триголовий (трицепс). М'язи передньої поверхні передпліччя забезпечують згинання, а задньої частини - розгинання кисті й пальців. М'язи поясу нижніх кінцівок випрямляють зігнутий наперед тулуб, відводять, розгинають і повертають стегно. Найдовший у людини кравецький м'яз, розташований на стегні спереду (мал.2). Він згинає ногу в кульшовому і колінному суглобах. Чотириголовий м'яз стегна розгинає колінний суглоб. Двоголовий м'яз стегна забезпечує згинання колінного суглоба. Литковий м'яз, розташований на задній поверхні гомілки, згинає стопу. М'язи-обертачі поділяють на обертачі шиї, грудної клітки та попереку. При односторонньому скороченні вони повертають певну ділянку хребта в протилежний бік.

Жири,їх значеня і обмін.

Жири – це складні органічні сполуки, до яких відносяться нейтральні жири, які складаються з гліцерину і жирних кислот. В обміні жирів важливу роль відіграє печінка. Печінка – основний орган, в якому відбуваються утворення кетонових тіл. Кетонові тіла використовуються як джерело енергії. Фосфо- і гліколіпіди входять до складу всіх клітин, але в основному в склад нервових клітин. Лише клітини печінки мають здатність виділяти фосфоліпіди в кров. Тому печінка являється практично єдиним органом, який підтримує рівень фосфоліпідів в крові. Холестерин і інші стероїди можуть поступати з їжею або синтезуватись в організмі. Основним місцем синтезу холестерину є печінка. В жировій тканині нейтральний жир допускається у вигляді тригліцеринів. По мірі необхідності відбувається мобілізація жиру, тобто розклад тригліцеринів із звільненням вільних жирних кислот.

56.Загальний план будови нервової системи,її значеня.

За розташуванням нервова система поділяється на центральну (Ц.Н.С.) і периферичну. До центральної нервової системи відноситься головний та спинний мозок, до периферичної нервової системи відносяться 31 спинно мозкових нервів, та 12 черепно мозкових нервів.За функціями нервова система поділяють на соматичну і вегетативну. Соматична нервова система іннервує опорно-руховий апарат і всі органи чуттів.Вегетативна нервова система регулює процеси обміну і роботу усіх внутрішніх органів серця, нирок, легень, залоз внутрішньої секреції.Соматична нервова система підпорядковується вищим корковим нервовим системам, а тому більш ніж ні ж інші нервові системи контролюється свідомістю.Основна функція нервової системи полягає у встановленні оптимальних взаємовідносин між окремими частинами організму і забезпеченні індивідуального пристосування до навколишнього середовища. Нервова система утворена з нервової тканини що складається з нервових клітин-нейронів, та нейроглій.Нейрони – це спеціалізована нервова клітина що є основою структурою і функціональною одиницею нервової системи. Нерви – це скупчення відростків нервових клітин (дендритів і аксонів) вкритих спільною оболонкою, більшість нервових оболонок є змішаними і вкриті мієліновими оболонками що ізолюють їх від навколишніх клітин.Значення нервової системи дуже велике і полягає в тому, Що вона поєднує, узгоджує і регулює діяльність органів і систем, зумовлює оптимум функціонування. Нервова система забезпечує зв'язок організму з навколишнім середовищем, а також діяльність людини як не тільки біологічної, а й соціальної істоти. Неоціненне значення у формуванні соціальної суті людини відіграв розвиток мови, пам'яті, мислення та інших видів психічної діяльності.

Вестибулярний апарат.

Вестибулярний апарат (від лат. vestibulum — переддверря) – орган чуттів, що відповідає за сприйняття лінійних та кутових прискорень, а також положення тіла у просторі. Він сприймає зміни положення голови й тулуба, напрям руху тіла й призначений для координації рухів та збереження рівноваги тіла. У людини і хребетних тварин є частиною внутрішнього вуха.

Вестибулярний аналізатор здійснює функцію рівноваги тіла як у стані спокою, так і під час руху. Рецептори, розташовані в присінку (отолітовий аппарат), відповідають за координацію тіла в стані спокою (статику), а рецептори півколових проток (ампулярний аппарат) відповідають за координацію тіла під час руху (кінематику). Разом вони виконують стато-кінематичну функцію. Вестибулярний аппарат на відміну від інших аналізаторів ніколи не перебуває в стані спокою. Він постійно зазнає подразнення в результаті дії на нього сили земного тяжіння. Навіть в стані спокою поза тіла підтримується імпульсами, які йдуть від вестибулярного аналізатора. Відсутність постійного подразнення отолітового апарата за рахунок сили земного тяжіння в стані невагомості призводить до численних порушень в організмі.Вестибулярний аналізатор, як інші аналізатори, складається з переферичного відділу (рецептора), провідникової частини з ядрами в стовбурі мозку та центрального (кіркового) відділу.Рецептори вестибулярного аналізатора розташовані у внутрішньому вусі. В мішечках присінку розташований отолітовий аппарат у вигляді macula utriculi та macula sacculi. Отолітовий апарат являє собою скупчення нейроепітеліальних або чутливих клітин, які розташовані поміж опорними клітинами.Адекватним подразником отолітового апарата є будь-яка сила, що може викликати прямолінійне прискорення.Адекватним подразником ампулярного апарата є кутове прискорення. Порогом збудження для півколових каналів є кутове прискорення, рівне 0,12-2 м/с2.

Властивості і робота мязів.

До фізичних властивостей м'язів відносять: силу, швидкість скорочення, витривалість і тонус. Сила м'язів характеризується величиною максимального напруження, яке може розвинути м'яз під час свого збудження. Вона залежить від маси скоротливих білків: актину і міозину, кількості одночасно збуджених м'язових волокон, частоти нервових імпульсів, що надходять до м'яза. Чим більше в м'язі скоротливих білків, тим більша його сила і маса. Швидкість скорочення м'язів визначається часом, за який м'яз скорочується і розслаблюється. Чим коротший цей час, тим більша швидкість скорочення. М'язова система має повільні та швидкі м'язи. Повільні м'язи - це м'язи спини, литковий м'яз. До швидких м'язів відносять м'язи кисті руки, ока. Витривалість м'язів - це їхня здатність тривалий час підтримувати заданий ритм роботи. М'язи людини завжди перебувають у стані певного постійного напруження - тонусу (від грец. тонус - напруження). Він визначається природними властивостями м'язів і впливом нервової системи. У стані спокою м'язи пружні й еластичні завдяки тургору м'язових клітин, тобто постійному тискові цитоплазми на мембрану. До м'язів постійно надходять нервові імпульси, які теж підтримують незначний тонус м'язів.Тонічні скорочення, наприклад м'язів живота, утримують внутрішні органи у певному положенні. Тонус непосмугованих м'язів судин забезпечує необхідний діаметр судин, а отже, і кров'яний тиск/Під час скорочення м'язи здатні виконувати механічну роботу. Розрізняють статичну і динамічну роботу. Статичну (від грец. статос - нерухомий) роботу виконують м'язи людини, коли вона не рухається (стоїть) або тримає певний вантаж, У такому стані її м'язи перебувають у тривалому напруженні. Така робота м'язів дуже втомлива. Динамічну (від грец. динаміс - сила, пов'язаний з рухом) роботу м'язи виконують під час рухів людини (бігу, ходіння, плавання тощо). При цьому скорочення м'язів чергується з їхнім розслабленням. Динамічна робота менш втомлива. Кожна фізична робота характеризується величиною навантаження і швидкістю її виконання. Найпродуктивнішою є фізична робота, яку виконують із середнім навантаженням і в середньому темпі. Робота м'язів супроводжується витратами енергії.

Вилочкова залоза.

Вилочкова залоза (thymus) (Тімус, Зобна залоза, Загрудинна залоза) - непарний лімфоїдно-залозистий орган - складається із правої і лівої часток, сполучених між со-бо

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти