ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Духовність та її специфікація

Загрузка...

Зміст

Вступ……………………………………………………………………...3

1. Духовність та її специфікація………………………………………...4

2. Діяльність у сфері духовної………………………………………......7

3. Свідомість як духовна діяльність…………………………………...10

Висновок………………………………………………………………...15

Список використаної літератури………………………………………16

 

 

Вступ

 

Свідомість, пізнання, мислення, почуття й відчуття, переживання, емоції тощо є специфікаціями тієї особливої характеристики екзистенційного людського буття, яку звичайно називають духом, або духовністю.

Духовність є певного роду стан невпинної спрямованості — інтенції — людського буття на природу, який єднає людину з природою і тим самим наділяє людину існуванням.

Духовний світ людини вчені нерідко характеризують як нерозривну єдність розуму, почуттів, волі. Світ особистості індивідуальний і неповторний.

Духовний світ кожного може бути правильно зрозумілий лише з урахуванням особливостей спільності, до якої індивід належить, лише в тісному зв'язку з духовним життям суспільства.

Духовне життя людини, суспільства постійно міняється і розвивається. Духовність, як видно, виявляє себе чинником екзистенційності людського буття, його принципової «замежовості» щодо природи, так само як і індивідуально-унікального і тому принципово неузагальнювального його характеру. Тому тільки лишаючись духовним буттям, людина ніколи не може стати «частиною» природи, вона завжди ззовні природи (частиною природи людина стає лише втрачаючи дух, помираючи, тобто перестаючи бути людиною). Будучи духовною істотою, людина набуває характеристик «внутрішньої» людини.

Духовність є певного роду стан невпинної спрямованості — інтенції — людського буття на природу, який єднає людину з природою і тим самим наділяє людину існуванням.

Суб'єктом духовності є те, що в історії філософії називали душею. Душевне життя складається з настроїв, почуттів, прагнень, тобто з переживань.

 

 

Духовність та її специфікація

Свідомість, пізнання, мислення, почуття й відчуття, переживання, емоції тощо є специфікаціями тієї особливої характеристики екзистенційного людського буття, яку звичайно називають духом, або духовністю.

Очевидно, духовність є певного роду стан невпинної спрямованості — інтенції — людського буття на природу, який єднає людину з природою і тим самим наділяє людину існуванням (людина без природи просто не існує як людина). Але сама єдність людини з природою, її існування (екзистенція) не є чимось наявним, дійсним, «присутнім», — вона є феноменом, аналогічним математичному відношенню «дотичності». Так, пряма лінія, дотична до кола, має з ним єдину (тільки одну) спільну точку, що і втілює їх реальний зв'язок. Та проте математична точка, як відомо, є нуль-вимірним простором, і так само нуль-вимірним часом, тобто реально є небуттям, ніщо. Згадаймо, однак (про це неодноразово говорилося в попередніх темах), що небуття (ніщо) у філософії (як, до речі, і в математиці) — це не просто відсутність будь-чого. Ні, це теж реальність, хоча і специфічна; Кант називав її трансцендентальністю («замежовістю», «потойбіччям»), а Гайдеггер —«сущим», що існує за межами свого сущого. Духовність, інакше кажучи, робить людське буття єдиним і водночас незілляним з природою. І це так, оскільки часово-просторові характеристики духу і природи істотно різняться. На відміну від протяжного (тривимірного) простору природи, простору, який існує дійсно, наявно, тобто просто є, духовний простір — це «поле можливостей» (і «неможливостей»), які не є, а тільки могли чи можуть (або не могли чи не можуть) бути. Відповідно тривалість часового виміру природи є дана (наявна) мить, тобто нуль-вимірна тривалість (через це, як показав уже Сартр, у природі самій по собі нічого не трапляється, «зміна приходить у природу тільки з людиною», з її духовністю). Що ж до тривалості духовного буття, то вона є нескінченністю всього того, що вже не є (минулого) і нескінченністю всього того, що ще не є (майбутнього). В цьому плані можна говорити про «непорожність» людської тривалості: минуле є «повнотою» людської пам'яті й досвіду, майбутнє — «повнотою» людських цілей, мрій і надій. Можна сказати, таким чином, що мірою природного буття є протяжність, мірою буття духовного — тривалість.

Духовність, як видно, виявляє себе чинником екзистенційності людського буття, його принципової «замежовості» щодо природи, так само як і індивідуально-унікального і тому принципово неузагальнювального його характеру. Тому тільки лишаючись духовним буттям, людина ніколи не може стати «частиною» природи, вона завжди ззовні природи (частиною природи людина стає лише втрачаючи дух, помираючи, тобто перестаючи бути людиною). Будучи духовною істотою, людина набуває характеристик «внутрішньої» людини, «мікрокосмосу», співмірного з «макрокосмосом», «монадного» типу буття (Ляйбніц). Духовність є внутрішньою «енергією» переносу зовнішнього існування буття у «внутрішній всесвіт людини», у якому вибудовуються будь-які можливі (а нерідко й неможливі) «світопо-рядки». Духовне як сфера свободи й відповідальності і, отже, творчої діяльності формує світоглядні, морально-етичні, естетичні, пізнавальні інтенції людини на буття, окреслюючи тим самим предметне поле філософії — «світ людини» (взаємодія людини і світу). Духовність виходить далеко за межі тільки усвідомлюваної реальності, включаючи «несвідоме» й «передсвідоме».

Суб'єктом духовності є те, що в історії філософії називали душею. Душевне життя складається з настроїв, почуттів, прагнень, тобто з переживань. Але «переживається» тут не предметне буття, а тривалість. Сюди ж належить і переживання морального обов'язку: я мушу не тому, що мене примушують ззовні, —я сам так хочу і тому мушу. Душевне життя є переживанням внутрішніх станів тривання організму. Але «інструментальність» людини, її здатність «приєднувати» до свого тіла «зовнішні речі» приводить до того, що ці приєднані до нього речі (інструменти, знаряддя виробництва тощо) ніби «одухотворюються» і починають «переживатися» як природні органи нашого тіла. Процес одухотворення може поширюватися й на всю зовнішню (що потрапила до сфери нашої життєдіяльності) реальність. У результаті ця реальність перетворюється з «чужої» («дикої», неосвоєної) на свою, рідну — «світ» (те, що «висвітилося з темряви»).

Пізнання, що є процесом цілеспрямованого ідеального осягнення людиною буття, що реалізується в інтенційних актах свідомості, редукує («виносить за дужки») «натуралістичні» та «психологічні» параметри природного буття, трансформуючи його зміст у мовно-предметні системи ідеальних значень і смислів. У пізнанні відбувається взаємна кореляція пізнаваного об'єкта, різні сторони якого можуть виступати окремими предметам.

 

Діяльність у сфері духовної

Відмінність духовної діяльності від матеріальної: перша пов'язана зі зміною свідомості людей, друга - з перетворенням об'єктів природи і суспільства.

Розглядаючи духовну діяльність у цілому, можна умовно виділити два її види: духовно-теоретичну і духовно-практичну.

Перший вид - це виробництво (створення) духовних цінностей (духовних благ). Продуктом духовного виробництва є думки, ідеї, теорії, норми, ідеали, образи, що можуть приймати форму наукових" філософських, релігійних і художніх творів (наприклад, думки про еволюцію органічного світу, викладені в книзі Ч. Дарвіна "Походження видів шляхом природного добору", ідеї й образи такого твору Лесі Українки як "Лісова Пісня", образи, відбиті в картинах і фресках Врубеля, чи музиці Лисенка, законодавчих актів.

Другий вид - це збереження, відтворення, розподіл, поширення, а також освоєння (споживання) створених духовних цінностей, тобто діяльність, результатом якої є зміни свідомості людей.

Для того, щоб усвідомити особливості духовного виробництва, зіставимо його з матеріальним. Якщо сказати коротко, то матеріальне виробництво - це створення речей, а духовне - створення ідей. Створені речі - продукт праці. А ідеї? Вони теж результат трудових зусиль, переважно розумових. Ви знаєте, що роман чи наукова книга, художнє полотно чи великий музичний добуток - це нерідко багаторічна праця автора.

Чи можна вважати, що матеріальне і духовне виробництва відрізняються тим, що перше засновано на фізичній праці, а друге - на розумовій? Якщо задумаємося, то прийдемо до висновку, що усе, що робить людина в матеріальному виробництві, попередньо проходить через її свідомість. Не буває праці без усвідомлення її цілей і засобів. Як говориться, усе потрібно "робити з головою". А духовне виробництво поряд з розумовою працею вимагає часом і чималих фізичних зусиль. Згадаємо про працю скульптора чи диригента, балерини чи вченого-експериментатора.

Відзначимо також, що духовне виробництво, як видно зі сказаного, пов'язане з виробництвом матеріальним. По-перше, папір, фарби, прилади, музичні інструменти і багато чого іншого — необхідна умова духовного виробництва. По-друге, деякі продукти духовного виробництва є елементом матеріального виробництва: це технічні ідеї і наукові теорії, що стають продуктивною силою.

Духовне виробництво здійснюється, як правило, особливими групами людей, духовна діяльність яких є професійною. Це люди, які мають відповідну освіту, що володіють майстерністю. Звичайно, знань для оволодіння прийомами даного виду діяльності недостатньо. Адже продукт духовного виробництва відрізняється новизною, унікальністю, а отже, це результат творчої діяльності.

Але духовне виробництво поряд із професійною діяльністю містить у собі і діяльність, постійно здійснювану народом. її результатом можуть бути народний епос, народна медицина, обряди, що мають самостійну цінність (народні казки і перекази, рецепти лікування травами, народні весільні обряди тощо). Багато людей, не будучи професіоналами, із захопленням прилучаються до творчої духовної діяльності через участь у художній самодіяльності. Деякі з них у своїй творчості піднімаються до рівня професіоналів. Нерідко образи або знання, створені, наприклад, творчістю народних музикантів чи цілителів, стають основою художніх творів професійних майстрів чи наукових праць фахівців.

Важлива особливість духовного виробництва полягає в тому, що його продукти створюються не тільки для задоволення існуючої в суспільстві потреби в тих чи інших духовних благах, але і для самореалізації мислителя, художника тощо. Вони задовольняють внутрішню потребу автора виявити, виразити себе, передати свій настрій, реалізувати свої здібності. Для вченого, музиканта, художника, поета цінність праці полягає в цінності не тільки його результатів, але і самого процесу створення добутку. Ось що писав англійський натураліст Ч. Дарвін (1809-1882): "Головною моєю насолодою і єдиним заняттям протягом усього життя була наукова праця і збудження, викликане нею, що дозволяє мені забувати або зовсім усуває моє постійне погане самопочуття".

З цією особливістю духовного виробництва пов'язане і те, що між моментом створення духовного продукту і часом розкриття його значення для інших людей нерідко існує проміжок часу. Деякі технічні винаходи і художні твори були зрозумілі і гідно оцінені лише після смерті їхніх творців, а іноді - через століття.

Отже, духовне виробництво - діяльність людей зі створення духовних цінностей. Багато з них - наукові відкриття, винаходи - сприяють розвитку виробництва матеріальних благ. Інші, наприклад, соціальні норми, допомагають упорядкувати життя суспільства. Усі духовні цінності здатні задовольняти духовні потреби людини, впливати на її свідомість. Цей вплив, наслідком якого є ріст духовної культури людей, забезпечується діяльністю щодо збереження, відтворення, поширення духовних цінностей у суспільстві, тобто духовно-практичною діяльністю.

Продуктом духовного виробництва можуть бути й омани, утопії, помилкові судження, що нерідко отримують неабияке поширення. Однак людство зберігає ті ідеї й образи, у яких утілені мудрість, знання, досвід.

 

Висновки

Духовне як сфера свободи й відповідальності і, отже, творчої діяльності формує світоглядні, морально-етичні, естетичні, пізнавальні інтенції людини на буття, окреслюючи тим самим предметне поле філософії — «світ людини» (взаємодія людини і світу). Духовність виходить далеко за межі тільки усвідомлюваної реальності, включаючи «несвідоме» й «передсвідоме».

Для того, щоб усвідомити особливості духовного виробництва, зіставимо його з матеріальним. Матеріальне виробництво - це створення речей, а духовне - створення ідей. Створені речі - продукт праці. А ідеї? Вони теж результат трудових зусиль, але розумових.

Отже, духовне виробництво - діяльність людей зі створення духовних цінностей. Багато з них - наукові відкриття, винаходи - сприяють розвитку виробництва матеріальних благ. Інші, наприклад, соціальні норми, допомагають упорядкувати життя суспільства. Усі духовні цінності здатні задовольняти духовні потреби людини, впливати на її свідомість. Цей вплив, наслідком якого є ріст духовної культури людей, забезпечується діяльністю щодо збереження, відтворення, поширення духовних цінностей у суспільстві, тобто духовно-практичною діяльністю.

Продуктом духовного виробництва можуть бути й омани, утопії, помилкові судження, що нерідко отримують неабияке поширення. Однак людство зберігає ті ідеї й образи, у яких утілені мудрість, знання, досвід.

 

Студентка 303-Ф групи

Свірська Галина

Перевірила:

Ст. викладач

Хамуляк О.Й.

Львів – 2011

Зміст

Вступ……………………………………………………………………...3

1. Духовність та її специфікація………………………………………...4

2. Діяльність у сфері духовної………………………………………......7

3. Свідомість як духовна діяльність…………………………………...10

Висновок………………………………………………………………...15

Список використаної літератури………………………………………16

 

 

Вступ

 

Свідомість, пізнання, мислення, почуття й відчуття, переживання, емоції тощо є специфікаціями тієї особливої характеристики екзистенційного людського буття, яку звичайно називають духом, або духовністю.

Духовність є певного роду стан невпинної спрямованості — інтенції — людського буття на природу, який єднає людину з природою і тим самим наділяє людину існуванням.

Духовний світ людини вчені нерідко характеризують як нерозривну єдність розуму, почуттів, волі. Світ особистості індивідуальний і неповторний.

Духовний світ кожного може бути правильно зрозумілий лише з урахуванням особливостей спільності, до якої індивід належить, лише в тісному зв'язку з духовним життям суспільства.

Духовне життя людини, суспільства постійно міняється і розвивається. Духовність, як видно, виявляє себе чинником екзистенційності людського буття, його принципової «замежовості» щодо природи, так само як і індивідуально-унікального і тому принципово неузагальнювального його характеру. Тому тільки лишаючись духовним буттям, людина ніколи не може стати «частиною» природи, вона завжди ззовні природи (частиною природи людина стає лише втрачаючи дух, помираючи, тобто перестаючи бути людиною). Будучи духовною істотою, людина набуває характеристик «внутрішньої» людини.

Духовність є певного роду стан невпинної спрямованості — інтенції — людського буття на природу, який єднає людину з природою і тим самим наділяє людину існуванням.

Суб'єктом духовності є те, що в історії філософії називали душею. Душевне життя складається з настроїв, почуттів, прагнень, тобто з переживань.

 

 

Духовність та її специфікація

Свідомість, пізнання, мислення, почуття й відчуття, переживання, емоції тощо є специфікаціями тієї особливої характеристики екзистенційного людського буття, яку звичайно називають духом, або духовністю.

Очевидно, духовність є певного роду стан невпинної спрямованості — інтенції — людського буття на природу, який єднає людину з природою і тим самим наділяє людину існуванням (людина без природи просто не існує як людина). Але сама єдність людини з природою, її існування (екзистенція) не є чимось наявним, дійсним, «присутнім», — вона є феноменом, аналогічним математичному відношенню «дотичності». Так, пряма лінія, дотична до кола, має з ним єдину (тільки одну) спільну точку, що і втілює їх реальний зв'язок. Та проте математична точка, як відомо, є нуль-вимірним простором, і так само нуль-вимірним часом, тобто реально є небуттям, ніщо. Згадаймо, однак (про це неодноразово говорилося в попередніх темах), що небуття (ніщо) у філософії (як, до речі, і в математиці) — це не просто відсутність будь-чого. Ні, це теж реальність, хоча і специфічна; Кант називав її трансцендентальністю («замежовістю», «потойбіччям»), а Гайдеггер —«сущим», що існує за межами свого сущого. Духовність, інакше кажучи, робить людське буття єдиним і водночас незілляним з природою. І це так, оскільки часово-просторові характеристики духу і природи істотно різняться. На відміну від протяжного (тривимірного) простору природи, простору, який існує дійсно, наявно, тобто просто є, духовний простір — це «поле можливостей» (і «неможливостей»), які не є, а тільки могли чи можуть (або не могли чи не можуть) бути. Відповідно тривалість часового виміру природи є дана (наявна) мить, тобто нуль-вимірна тривалість (через це, як показав уже Сартр, у природі самій по собі нічого не трапляється, «зміна приходить у природу тільки з людиною», з її духовністю). Що ж до тривалості духовного буття, то вона є нескінченністю всього того, що вже не є (минулого) і нескінченністю всього того, що ще не є (майбутнього). В цьому плані можна говорити про «непорожність» людської тривалості: минуле є «повнотою» людської пам'яті й досвіду, майбутнє — «повнотою» людських цілей, мрій і надій. Можна сказати, таким чином, що мірою природного буття є протяжність, мірою буття духовного — тривалість.

Духовність, як видно, виявляє себе чинником екзистенційності людського буття, його принципової «замежовості» щодо природи, так само як і індивідуально-унікального і тому принципово неузагальнювального його характеру. Тому тільки лишаючись духовним буттям, людина ніколи не може стати «частиною» природи, вона завжди ззовні природи (частиною природи людина стає лише втрачаючи дух, помираючи, тобто перестаючи бути людиною). Будучи духовною істотою, людина набуває характеристик «внутрішньої» людини, «мікрокосмосу», співмірного з «макрокосмосом», «монадного» типу буття (Ляйбніц). Духовність є внутрішньою «енергією» переносу зовнішнього існування буття у «внутрішній всесвіт людини», у якому вибудовуються будь-які можливі (а нерідко й неможливі) «світопо-рядки». Духовне як сфера свободи й відповідальності і, отже, творчої діяльності формує світоглядні, морально-етичні, естетичні, пізнавальні інтенції людини на буття, окреслюючи тим самим предметне поле філософії — «світ людини» (взаємодія людини і світу). Духовність виходить далеко за межі тільки усвідомлюваної реальності, включаючи «несвідоме» й «передсвідоме».

Суб'єктом духовності є те, що в історії філософії називали душею. Душевне життя складається з настроїв, почуттів, прагнень, тобто з переживань. Але «переживається» тут не предметне буття, а тривалість. Сюди ж належить і переживання морального обов'язку: я мушу не тому, що мене примушують ззовні, —я сам так хочу і тому мушу. Душевне життя є переживанням внутрішніх станів тривання організму. Але «інструментальність» людини, її здатність «приєднувати» до свого тіла «зовнішні речі» приводить до того, що ці приєднані до нього речі (інструменти, знаряддя виробництва тощо) ніби «одухотворюються» і починають «переживатися» як природні органи нашого тіла. Процес одухотворення може поширюватися й на всю зовнішню (що потрапила до сфери нашої життєдіяльності) реальність. У результаті ця реальність перетворюється з «чужої» («дикої», неосвоєної) на свою, рідну — «світ» (те, що «висвітилося з темряви»).

Пізнання, що є процесом цілеспрямованого ідеального осягнення людиною буття, що реалізується в інтенційних актах свідомості, редукує («виносить за дужки») «натуралістичні» та «психологічні» параметри природного буття, трансформуючи його зміст у мовно-предметні системи ідеальних значень і смислів. У пізнанні відбувається взаємна кореляція пізнаваного об'єкта, різні сторони якого можуть виступати окремими предметам.

 

Діяльність у сфері духовної

Відмінність духовної діяльності від матеріальної: перша пов'язана зі зміною свідомості людей, друга - з перетворенням об'єктів природи і суспільства.

Розглядаючи духовну діяльність у цілому, можна умовно виділити два її види: духовно-теоретичну і духовно-практичну.

Перший вид - це виробництво (створення) духовних цінностей (духовних благ). Продуктом духовного виробництва є думки, ідеї, теорії, норми, ідеали, образи, що можуть приймати форму наукових" філософських, релігійних і художніх творів (наприклад, думки про еволюцію органічного світу, викладені в книзі Ч. Дарвіна "Походження видів шляхом природного добору", ідеї й образи такого твору Лесі Українки як "Лісова Пісня", образи, відбиті в картинах і фресках Врубеля, чи музиці Лисенка, законодавчих актів.

Другий вид - це збереження, відтворення, розподіл, поширення, а також освоєння (споживання) створених духовних цінностей, тобто діяльність, результатом якої є зміни свідомості людей.

Для того, щоб усвідомити особливості духовного виробництва, зіставимо його з матеріальним. Якщо сказати коротко, то матеріальне виробництво - це створення речей, а духовне - створення ідей. Створені речі - продукт праці. А ідеї? Вони теж результат трудових зусиль, переважно розумових. Ви знаєте, що роман чи наукова книга, художнє полотно чи великий музичний добуток - це нерідко багаторічна праця автора.

Чи можна вважати, що матеріальне і духовне виробництва відрізняються тим, що перше засновано на фізичній праці, а друге - на розумовій? Якщо задумаємося, то прийдемо до висновку, що усе, що робить людина в матеріальному виробництві, попередньо проходить через її свідомість. Не буває праці без усвідомлення її цілей і засобів. Як говориться, усе потрібно "робити з головою". А духовне виробництво поряд з розумовою працею вимагає часом і чималих фізичних зусиль. Згадаємо про працю скульптора чи диригента, балерини чи вченого-експериментатора.

Відзначимо також, що духовне виробництво, як видно зі сказаного, пов'язане з виробництвом матеріальним. По-перше, папір, фарби, прилади, музичні інструменти і багато чого іншого — необхідна умова духовного виробництва. По-друге, деякі продукти духовного виробництва є елементом матеріального виробництва: це технічні ідеї і наукові теорії, що стають продуктивною силою.

Духовне виробництво здійснюється, як правило, особливими групами людей, духовна діяльність яких є професійною. Це люди, які мають відповідну освіту, що володіють майстерністю. Звичайно, знань для оволодіння прийомами даного виду діяльності недостатньо. Адже продукт духовного виробництва відрізняється новизною, унікальністю, а отже, це результат творчої діяльності.

Але духовне виробництво поряд із професійною діяльністю містить у собі і діяльність, постійно здійснювану народом. її результатом можуть бути народний епос, народна медицина, обряди, що мають самостійну цінність (народні казки і перекази, рецепти лікування травами, народні весільні обряди тощо). Багато людей, не будучи професіоналами, із захопленням прилучаються до творчої духовної діяльності через участь у художній самодіяльності. Деякі з них у своїй творчості піднімаються до рівня професіоналів. Нерідко образи або знання, створені, наприклад, творчістю народних музикантів чи цілителів, стають основою художніх творів професійних майстрів чи наукових праць фахівців.

Важлива особливість духовного виробництва полягає в тому, що його продукти створюються не тільки для задоволення існуючої в суспільстві потреби в тих чи інших духовних благах, але і для самореалізації мислителя, художника тощо. Вони задовольняють внутрішню потребу автора виявити, виразити себе, передати свій настрій, реалізувати свої здібності. Для вченого, музиканта, художника, поета цінність праці полягає в цінності не тільки його результатів, але і самого процесу створення добутку. Ось що писав англійський натураліст Ч. Дарвін (1809-1882): "Головною моєю насолодою і єдиним заняттям протягом усього життя була наукова праця і збудження, викликане нею, що дозволяє мені забувати або зовсім усуває моє постійне погане самопочуття".

З цією особливістю духовного виробництва пов'язане і те, що між моментом створення духовного продукту і часом розкриття його значення для інших людей нерідко існує проміжок часу. Деякі технічні винаходи і художні твори були зрозумілі і гідно оцінені лише після смерті їхніх творців, а іноді - через століття.

Отже, духовне виробництво - діяльність людей зі створення духовних цінностей. Багато з них - наукові відкриття, винаходи - сприяють розвитку виробництва матеріальних благ. Інші, наприклад, соціальні норми, допомагають упорядкувати життя суспільства. Усі духовні цінності здатні задовольняти духовні потреби людини, впливати на її свідомість. Цей вплив, наслідком якого є ріст духовної культури людей, забезпечується діяльністю щодо збереження, відтворення, поширення духовних цінностей у суспільстві, тобто духовно-практичною діяльністю.

Продуктом духовного виробництва можуть бути й омани, утопії, помилкові судження, що нерідко отримують неабияке поширення. Однак людство зберігає ті ідеї й образи, у яких утілені мудрість, знання, досвід.

 

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти