ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження.Період Української революції позначений співіснуванням та боротьбою за владу в Україні різних політичних режимів. Окрім більшовицьких, польських та українських національних сил на теренах України намагалися ствердитися і російські антибільшовицькі сили ліберально-консервативного спрямування, відомі як Білий рух. Відтак, історія Білого руху в Україні є невід’ємною складовою історії визвольних змагань 1917 – 1921 рр.

Події Української революції 1917 – 1921 рр. справили величезний вплив на подальшу долю України. Специфіка географічного розташування України в центрі Європейського континенту, її своєрідна роль “проміжної” держави між Сходом і Заходом обумовлювали завжди і обумовлюють нині постійний інтерес до неї з боку сусідніх країн. Відсутність свого часу досвіду державного управління завадило українському керівництву скористатися конфліктом між Польщею, Радянською Росією, Білим рухом і переломити хід подій на свою користь. В цьому контексті зв’язок тогочасних процесів і сьогодення очевидна. Лавірування на протиріччях інших держав, врахування їхніх інтересів і послідовне відстоювання українських національних інтересів було необхідним керівництву держави в 1917 – 1921 рр. і є необхідним нині. Це й робить досвід минулого (як позитивний так і негативний) особливо актуальним. Оволодіння ним, врахування в сучасному державному житті України дозволило б не припускатися прикрих помилок минулого, зробити процес оновлення державності більш ефективним і стабільним.

Радянська історична наука Білий рух не досліджувала, оскільки вважала його спорідненим за характером з українським національним рухом і таким, що не вартий наукової уваги. Всебічне об’єктивне висвітлення антибільшовицького руху було неможливим, оскільки це не вкладалося в усталену схему громадянської війни. Актуальність дослідження Білого руху в Україні підкреслюється відсутністю досліджень з даної проблематики. Нарешті, залучення матеріалів учасників Білого руху відкриває нове бачення Української революції.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.Дисертація виконана в рамках дослідницьких робіт історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Історія формування і розвитку Української держави” (державний реєстраційний номер 01БФ046-01).

Об’єктомвивченнястав Білий рух як військово-політичне явище в історії України. Під Білим рухом автор розуміє сукупність російських військово-політичних сил, об’єднаних патріотичною метою зберегти цілісність і незалежність російської держави, продовжити її капіталістичний розвиток та відновити позиції Росії на міжнародній арені, зберегти культурні і релігійні цінності російського народу шляхом перемоги над німецькими військами, пізніше – їх “ставленниками”-більшовиками. Вирішення основних державних питань відкладалося до скликання Всеросійських установчих зборів по закінченні громадянської війни.

Білий рух в Україні – це діяльність російських ліберально-консервативних сил, консолідованих навколо ідеї відродження великодержавної Росії, спрямована проти української державності.

Предметомдослідження є процес зародження та функціонування Білого руху, його ідеологічна платформа та внутрішня політика, поширення на теренах України, боротьба з радянською владою та стосунки з українськими національними урядами.

Хронологічні межі.В дисертації розглянуто період від початку формування ударних частин на Південно-Західному фронті в 1917 р. до евакуації “білих” військ з Криму в листопаді 1920 року.

Територіальні рамки охоплюють територію України в її сучасних межах.

Метою дисертаційного дослідження є комплексний аналіз та об’єктивна оцінка історії Білого руху в Україні. Виходячи з цього, визначені основні завдання:

– схарактеризувати джерельну базу та історіографію Білого руху в Україні;

– прослідкувати процес зародження та становлення Білого руху в 1917 – 1918 роках у контексті подій Української революції;

– визначити ідеологічні засади Білого руху та місце України в його ідеології;

– проаналізувати перебіг боротьби Збройних сил Півдня Росії з радянською та українською національною владою в 1919 році;

– виокремити специфіку ставлення Білого руху до української національної влади в 1920 році;

– визначити вплив Білого руху на розвиток Української революції.

Методологічною основою дослідження є принципи історизму, об’єктивності, системного аналізу. Предмет дослідження

обумовив застосування перш за все проблемно-хронологічного методу. Це дозволило з належною повнотою відтворити багатогранну історію Білого руху на території України в часовій послідовності. Аналіз історичних умов виникнення та розвитку руху, співставлення з іншими політичними силами та режимами влади здійснено за допомогою порівняльно-історичного методу. Діалектичний метод використано для висвітлення подій, процесів, явищ та їх наслідків у взаємовпливах, причинно-наслідкових зв’язках і динаміці. Аналітичний і узагальнюючий методи застосовано у висновках, в яких підсумовано історію Білого руху в контексті подій Української революції.

Наукова новизна роботи полягає у постановці та розробці актуальної проблеми, яка не знайшла всебічного та об’єктивного висвітлення в українській історичній науці. На основі широкого пласту джерел, частина з яких вперше вводиться до наукового обігу, автор проаналізував історію Білого руху в контексті розвитку подій Української революцію. В дисертації сформульовано визначення Білого руху, показано його особливості в Україні. Охарактеризовано ідейну платформу Білого руху, місце України в його ідеології, переглянуто оцінки його внутрішньої політики. В дисертації висвітлено маловідомі сторінки діяльності “білих” в Україні, з’ясовано вплив Білого руху на перебіг українських визвольних змагань. Вперше простежено стосунки українського національного та Білого рухів, що розширює уявлення про Українську революцію.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що результати дослідження, факти, положення і висновки можуть бути використані при розробці цілісної історії Білого руху в Росії, історії громадянської війни, Української революції та визвольних змагань 1917 – 1921-х років, створенні узагальнюючих наукових праць.

Наукова апробація. Дисертація обговорювалася на засіданні кафедри новітньої історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на спільному засіданні відділів історії Української революції 1917 – 1921 рр. та історії України другої половини ХХ століття Інституту історії України НАН України. Окремі положення та висновки дисертації доповідались на міжнародних науково-практичних конференціях “Історія Батьківщини. Україна на зламі століть” (Київ, 2002), “Україна – Росія: історія та сучасність” (Умань, 2002) та “Розвиток науки в університеті за 170 років очима молодих вчених та студентів” (Київ, 2004), а також Всеукраїнській науково-практичній конференції “Українська Держава і гетьманський рух новітньої доби” (Київ, 2003).

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів і висновків (170 сторінок), списку джерел і літератури (426 позицій, 39 сторінок) та додатків (16 сторінок).

Основний зміст дисертаціївідображено у 4 наукових публікаціях, опублікованих у фахових виданнях.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі”обґрунтовано вибір теми та її актуальність, визначено її хронологічні рамки, мета, завдання, наукова новизна, теоретична і практична значущість дисертації.

Перший розділ – “Історіографія та джерельна база дослідження” – присвячений аналізу літератури та джерел з теми дисертаційного дослідження. Зокрема, зазначено, що у розвитку вітчизняної історіографії Білого руху в Україні 1918 – 1920-х рр. прийнято виділяти три періоди: 1) 1920-ті – сер. 1950-х рр.; 2) 1950-ті рр. – поч. 1990-х рр.; 3) з 1990-х рр1. Дана періодизація загалом характеризує й розвиток досліджень Білого руху в Україні періоду 1917 – 1920 рр.

В радянській історіографії історія Білого руху практично не досліджувалася. Загальне уявлення про “контрреволюцію” в Україні можна почерпнути лише з літератури під кутом “боротьби з контрреволюцією”. Нечисленні епізоди про Білий рух мали здебільшого заідеологізований характер. Вивчення Білого руху розпочалося ще в період його становлення та розвитку. Перші публікації противників Білого руху з’явилися в роки громадянської війни і мали переважно пропагандистський характер. В них закладався класовий підхід до дослідження “контрреволюції”. Найяскравіше це проявилося при дослідженні внутрішньої політики Білого руху. Автори були одностайні, що соціально-економічні заходи Білого руху були приречені на невдачу, оскільки проводилися руками “ворогів трудящого люду”2.

В середині 1920-х рр. з’явилися більш грунтовні праці з історії Білого руху. На значній джерельній базі Д.Кін розглянув соціально-економічну політику режиму А.Денікіна, звернув певну увагу на значення “українського питання” в 1919 р. На відміну від наступних авторів, Д.Кін відзначив згубні наслідки для білогвардійців їх конфронтації з українцями, вказуючи, що “боротьба з регулярними петлюрівськими частинами і націоналістичною партизанщиною чимало зашкодила Денікіну”3. Важливі аспекти військової історії Білого руху проаналізував М.Какурін4, проте розвиток подій в Україні та українсько-білогвардійська війна 1919 р. в праці розглянуто поверхово. Певне місце в історичній літературі 1920 – 1950-х рр. знайшли питання співробітництва “білих” режимів з країнами Антанти та ролі “українського фактора” у загостренні їх стосунків5.

Взагалі, напрацювання 1920 – 50-х рр. характеризуються певною суперечливістю. З одного боку, широка джерельна база, надавали певні можливості для наукової розробки проблеми, проте з іншого, даються взнаки дедалі більша політизація науки, утвердження культу особи Й.Сталіна та вульгаризація історичних методів дослідження.

Після ХХ з’їзду КПРС (1956 р.) створилися більш сприятливі умови для ширшого вивчення проблем “контрреволюції”, що відбувалося в контексті розробки загальних тем “революція і контрреволюція” та “боротьба з контрреволюцією”. Позитивні наслідки політичної “відлиги” призвели до появи в середині 1960-х рр. деяких праць, де Білий рух був прямим об’єктом наукової уваги6. З’явились праці, присвячені окремим аспектам Білого руху в Україні, причому автори намагалися показати зв’язок української національної влади з “контрреволюцією”7. Пояснюючи причини поразок Червоної армії влітку 1919 року, радянські історики стверджували про наявність єдиного антибільшовицького фронту, причому українські збройні сили і Збройні сили Півдня Росії (ЗСПР) виступали в якості союзників8.

Внутрішня політика “білих” режимів в працях 1960-х – кінця 80-х рр. трактувалася радянською історіографією як “ліквідація революційних завоювань Великого Жовтня”, “відновлення колишньої економічної могутності експлуататорських класів буржуазії та поміщиків”. Реакційно-поміщицький характер Білого руху, на думку радянських істориків, зумовлював реставрацію буржуазно-поміщицьких відносин у соціально-економічній сфері, що зумовило

обмеженість соціальної бази Білого руху9.

Загалом, радянській історіографії властиві догматизм та поверхове висвітлення історії Білого руху, що призвело до своєрідної “білої плями” в науковій літературі. Класовий підхід до історії призводив до наперед заданих висновків з історії Білого руху, продиктованих “Коротким курсом історії ВКП(б)”. Відкриття на поч. 1990-х рр. “спецхранів” призвело до розширення джерельної бази та сприяло застосуванню нових методологічних підходів. Одна з перших спроб переглянути “білу” боротьбу була здійснена Ю.Поляковим у передмові до “Очерков Русской Смуты” А.Денікіна, перевидання яких планувалося на початку 1990-х10. Проте в оцінці Української революції як “штучного німецького витвору” та Білого руху в Україні Ю.Поляков поділяв погляди А.Денікіна.

В сучасній російській історіографії дослідження Білого руху переживають своє відродження. Помітним явищем стала монографія В.Цвєткова11, присвячена методам комплектування та соціальному складу “білих” армій. Теорія і програма державного будівництва Білого руху на півдні Росії стали предметом зацікавлення Я.Бутакова12. Він дійшов висновку про історичну і політичну обгрунтованість дій А.Денікіна “по відновленню тісної інтеграції України з Росією”. В цілому, на розвиток сучасної російської історіографії все ще впливає ідеологізований підхід. Так, один з провідників української революції С.Петлюра вважається “крайнім націоналістом”, “інтриганом і авантюристом”, який очолював сепаратистський рух.

Осібне місце в російській історіографії належить працям Ю.Гражданова та В.Зіміної13, які вважають режим П.Скоропадського білогвардійським. На нашу думку, це не відповідає дійсності. По-перше, Українська Держава – це консервативний режим на національній основі, що суперечить основним ідеологічним постулатам Білого руху – “єдина, велика і неподільна Росія”. По-друге, гетьман П.Скоропадський вів мирні переговори з більшовиками, причому були досягнуті певні домовленості. Важко уявити інший білогвардійський режим, який вів би мирні переговори з більшовиками.

В сучасній українській історіографії, попри значну зацікавленість дослідників періодом визвольних змагань 1917 – 1921-х рр., історія Білого руху в Україні практично не досліджена. Вітчизняні науковці розробляють історію окремих сторінок Білого руху в Україні14.

Одним з перших огляд взаємовідносин української національної влади з “білим” табором здійснив Д.Табачник15. Руйнацію “білого” тилу селянським рухом під проводом Н.Махна висвітлено у дослідженнях В.Верстюка та В.Волковинського16. Автори одностайні у висновках, що каталізатором розмаху цього анархістського руху став провал аграрної політики А.Денікіна, антагонізм до влади якого посилювався соціальним складом учасників Білого руху. Робітничу політику А.Денікіна проаналізовано в працях О.Реєнта17, який розглянув місце “робітничого питання” у внутрішній політиці ЗСПР, звернув увагу на деструктивну роль “кірстовщини” в робітничому русі тощо. Роль “білих” сил в розгортанні політичної боротьби в Україні висвітлено в працях, присвячених політичній історії України18. Питанню діяльності “білої” адміністрації в Україні 1919 р. присвячений розділ Д.Архієрейського в колективній праці “Політичний терор і тероризм в Україні. ХІХ-ХХ ст. Історичні нариси”19.

В 1996 р. захистив кандидатську дисертацію з історіографії проблем Білого руху в Україні, яка в 1998 р. вийшла окремою монографією, О.Козерод20. В його роботах зроблена спроба узагальнити історію досліджень Білого руху в Україні. Однак автор подекуди переключається на історіографію проблеми “боротьба з Білим рухом”.

Найповніший аналіз Білого руху в Україні на сьогодні проведено А.Буравченковим21. Автор концептуально розкрив його сутність, проілюстрував вузлові моменти в його відносинах з українською національною владою. Дослідник подав новітні оцінки Білого руху, визначив його місце в спектрі багатьох режимів влади в Україні. Загалом, сучасна українська історіографія досить повільно відходить від установок радянського часу. Головною метою Білого руху продовжує вважатися “реставрація монархічного устрою”, а надмірний патріотизм спонукає до приписування А.Денікіну “українського походження”22. Трапляється і відверта некомпетентність, коли дослідники звертають читача до неіснуючих мемуарів Лавра Корнілова23.

Проблеми історії Білого руху знайшли певне відображення в зарубіжній історіографії, де розробляються як окремі, так і загальні питання Білого руху в Росії24. Американський дослідник П.Кенез присвятив праці аналізу ідеології та загальним проблемам Білого руху25. На думку автора, його ідеологію можна розкрити через з’ясування духовного світу білогвардійців. П.Кенез справедливо зазначив, що військовий менталітет основної маси учасників руху виявився недоліком у боротьбі, яка мала політичний характер26. На основі матеріалів архіву П.Врангеля в Гуверівському інституті (США) Н.Росс проаналізував всі сфери життя “білого” Криму в 1920 році27. В контексті національної політики автор розглянув і “українське питання”, спроби П.Врангеля зав’язати стосунки з повстанцями. Це вигідно відрізняє Н.Росса від інших іноземних дослідників. Більшість досліджень з історії Білого руху в англомовній історіографії не мають чітко виражених ознак “тоталітарної” або “ревізіоністської” шкіл, поєднуючи здобутки попередників.

Російська емігрантська історіографія Білого руху представлена здебільшого колишніми учасниками Білого руху. Її попередниками були пропагандистські публікації в ході громадянської війни. Важливе місце серед перших публікацій посідає праця, присвячена історії стосунків Української Держави з Білим рухом28. Автор, полковник Д.Чайковський, наголосив на принципових ідеологічних розбіжностях між білогвардійцями та борцями за українську державність, які визначили їх конфронтацію.

Окреме місце в емігрантській історіографії займає праця колишнього члена Харківського центру Добровольчої армії О.фон Лампе29, який припускає, що з українцями належало “розмовляти дещо інакше”. Визнаючи деякі помилки Білого руху в “українському питанні”, він висловив досить сміливу думку про те, що ““українців” гетьмана було доцільно визнати”30. Такі твердження, однак, є поодинокими в емігрантській історіографії. Загальними рисами цих та інших білоемігрантських авторів є відверто негативне ставлення до української державності, виправдання дій “білих” у боротьбі з “німецьким творінням”.

Історія Білого руху знайшла певне висвітлення в працях істориків української діаспори. Вони розглядають Білий рух переважно у зв’язку з боротьбою українських армій проти добровольців в другій половині 1919 р. Серед авторів переважають військові, тому найширше розглянуто хід війни УНР зі ЗСПР.

Протистояння з білогвардійцями в 1919 р.

простежено у працях колишніх командирів української армії31. Становище в Україні під час її окупації Добровольчою армією, стосунки УГА з Білим рухом, руйнацію українцями денікінського тилу під час І Зимового походу детально проаналізував О.Доценко32. Спільними рисами даних робіт є зображення Білого руху як монархічного середовища чорносотенців, які принесли в Україну соціальне та національне гноблення. В той же час подекуди спостерігається його недооцінка, пріоритет віддається зображенню боротьби з більшовиками. Важливе місце в історіографії проблеми посідає “Україна в огні і бурі революції” І.Мазепи33, в якій автор детально розглянув спроби Директорії УНР зав’язати переговори з Добровольчою армією влітку-восени 1919 р., схематично описав війну з нею та детально проаналізував договір Української Галицької армії (УГА) зі ЗСПР.

Джерельна база досліджуваної теми складається з документів і матеріалів з архівних фондів, комплексу документальних публікацій, мемуарної літератури і преси.

Основний пласт архівних джерел зосереджений в Російському державному військовому архіві. Значна частина матеріалів зберігається в фондах Штабу Головнокомандуючого Руською армією (ф.39540), штабу командуючого військами Київської області (ф.39666), штабу Добровольчої армії (ф.39720) та ін. В них зібрано документи переважно військово-оперативного характеру, ознайомлення з якими дає змогу уявити структуру організації “білого” табору, простежити реалізацію проектів та нововведень.

У Державному архіві Російської Федерації містяться документи “Празького архіву”. У фондах відділу пропаганди Особливої наради при Головнокомандуючому ЗСПР (ф.440), управлінні юстиції при Головнокомандуючому ЗСПР (ф.3435) та інших містяться агітаційні матеріали та політичні зведення, зібрання законодавчих документів, журнали засідань Особливої наради тощо. Подібні документи дозволяють простежити політичне кредо білогвардійців.

Важливими для дослідника є матеріали кількох фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України. У фондах головнокомандуючий ЗСПР (ф.4175), Військові частини й установи Добровольчої армії (ф.4593) та інших зберігаються накази та розпорядження “білої” влади, відомче листування, які знайомлять з діяльністю “білої” влади в Україні.

У Центральному державному архіві громадських об’єднань України містяться матеріали, що характеризують Білий рух за більшовицькими джерелами. У фонді ЦК КП(б)У (ф.1) містяться звіти народного комісаріату військових справ, оперативні зведення військових частин про хід бойових дій в Україні, розвідувальні дані, які дають змогу простежити становище тилу “білих” армій та населення на окупованих територіях. Особливу важливість мають повідомлення комісії з історії громадянської війни при ЦК КП(б)У (ф.5) та комісії з історії комуністичної партії і Жовтневої революції на Україні при ЦК КП(б)У (ф.17). В них містяться передруки матеріалів про Білий рух в Україні з інших архівів.

Становище Полтавської губернії під час її окупації Добровольчою армією в 1919 р. розкривають матеріали фондів Полтавського губернського управління Управління внутрішніх справ при головнокомандуючому ЗСПР (ф.2173) та окружного інспектора Київського учбового округу (ф.3935), що зберігаються в Державному архіві Полтавської області.

Збір і систематизація документів, що стосуються громадянської війни і Білого руху, розпочалися одразу по закінченню боротьби на півдні Росії. Складені Д.Кіном та О.Гуковським підбірки документів, в яких наводяться оригінали діловодної та міжвідомчої документації “білих”, друкував журнал “Красный архив”34,.

В 1960-90-х роках публікувалися тематичні збірники, присвячені громадянській війні в Україні35, які містили певну, хоч і мінімальну, кількість документів з історії Білого руху. Серед них осібне місце займає “Гражданская война на Украине”36. Контекстний аналіз відповідних частин збірника показує, що в них зосереджені переважно більшовицькі матеріали. Джерела білогвардійського походження, за нашими підрахунками, займають не більше 5 % загальної кількості. Отже, історію Білого руху підштовхували вивчати по більшовицьких джерелах. Після розпаду СРСР кількість опублікованих матеріалів збільшилась37.

Доповнює опубліковані документи мемуарна література. Зважаючи на політичний режим, поява мемуарів діячів Білого руху в СРСР 1920-1930-х рр. в “чистому” вигляді була практично неможливою, тому поява навіть цензурованих уривків спогадів “білих” була значною подією. Частина спогадів білогвардійців в країні стала доступною завдяки започаткованій в середині 1920-х рр. серії “По мемуарам белых”. Загалом вийшло 5 томів, один з яких був присвячений спогадам білогвардійців про події в Україні38.

В кінці 1990-х років розпочато перевидання спогадів білогвардійців-емігрантів. Один з томів цього видання був присвячений історії Білого руху в Україні в 1918 році39. В ньому підібрані матеріали про “біле” підпілля в Україні, оборону Києва від петлюрівців восени 1918 року тощо. Особливо важливим джерелом є праця А.Денікіна40, в якій значну увагу приділено Україні. Автор простежує розвиток подій в Україні в 1918 р. та їх сприйняття на Дону та Кубані, детально аналізує становище Української Держави, тоді як українсько-білогвардійська війна 1919 року описана поверхово. Аналіз “Очерков Русской Смуты” показує, що А.Денікін і після розгрому Білого руху не змінив поглядів на українську державність. На відміну від А.Денікіна, значно менше місця “українському питанню” приділив у своїх спогадах П.Врангель41.

Ґрунтовним підходом до написання мемуарів відзначаються й інші російські та українські воєначальники, які вміщують документи, роблять спроби їх проаналізувати42. Загальними рисами російських мемуаристів є негативне ставлення до української незалежності, постійне апелювання до її “німецького походження” тощо. Автори уніфікують революційні процеси в Україні з аналогічними в радянській Росії, особливо відзначають ніби-то відсутність народної підтримки в української влади, оминаючи при цьому ставлення населення до “білого” режиму.

Джерельну базу дисертації суттєво збагатили матеріали періодичної преси. Цінність представляють білогвардійські видання “Великая Россия”, “Вечернее время”, “Таврический голос” та ін. Аналізуючи газетні матеріали слід враховувати наявність в “білому” таборі цензури. Важливу, проте обмежену і не завжди достовірну інформацію про Білий рух в Україні містять українські видання “Нова Рада”, “Стрілець”, “Український козак” та ін. При роботі над ними автор враховував особливості цього виду джерел: насиченість у інформативному відношенні, пропагандистське спрямування повідомлень тощо.

Отже, історіографічний та джерельний аналіз визначеної проблеми свідчить, що окремі

Apple iPad Wi-Fi 32Gb Безупречный на вид и сверхудобный в использовании
Широкий выбор и низкие цены Мобильные телефоны лучше всего покупать ЗДЕСЬ
S5620 Monte Dark Gray 1582.00 грн Расширенные возможности!
Anycool T718 + 999.00 грн Этот "ЗВЕРЬ" - Лидер продаж!
Linksys WRT54GL 644.00 грн С ним Вы будете всегда в интернете!
Prestigio. Украина и вся Восточная Европа в 3D 1280.00 грн Экран 4.3", музыка, видео, тексты, "громкая связь"
Nokia 6700 Classic - воплощение Вашего стиля и уникальности Ценовые предложения по Украине
Мобильный телефон Samsung Star S5230 White 1200.00 грн Удобен в использовании и имеет красивый внешний вид

if (typeof teasernet == 'undefined') { var teasernet = {}; var teasernet_blockid = 47822; } else { teasernet_blockid = 47822; } teasernet[teasernet_blockid] = { 'styles': { 'TABLE': 'border: 0px solid #CCCCCC; width: 100%; background: #FFFFFF;', 'TD': 'text-align: center; border: 0px solid #CCCCCC; background: #FFFFFF; font-size: 12px; color: #000000;', 'IMG': 'border: 0; margin: 0 auto;', 'A': 'color:#298DBE; font-size: 12px;', 'AHOVER': 'color:#2B8FF0; font-size: 12px;' }, 'padid': 20996, 'hor': 4, 'ver': 2, 'size': 120 }; document.write(''); var loc = ''; try{ var loc = escape(top.location.href); }catch(e){;} document.write("\n");

Головна → Історія. Історичні науки → Білий рух в Україні (1917 - 1920 рр.)

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти