ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Особливості гідравлічного розрахунку внутрішньобудинкових і дворових газових газопроводів

Гідравлічний розрахунок розпочинають з точки підключення дворового (внутрішньо квартального) газопроводу до вуличної мережі низького тиску - точка 1. Кінцева точка розрахунку - газовий прилад ( ВПГ- 29) 5-го поверху найбільш віддаленого газового стояка ( ГCт 3) найбільш віддаленого житлового будинку ( будинок №1) від точки 1 – точка 12.

Цей розрахунок виконують методом питомих втрат тиску на тертя. Перепад тиску, який рекомендується для використання у названих газопроводах, становить Па з урахуванням опору газового приладу (водо нагрівника – 150, газової плити – 100 ПЗа ), а також побутового газового лічильника –G6- = 80 Па. Якщо в одному приміщенні встановлено декілька різнотипних приладів, які підключено газопроводу паралельно, то при знаходженні наявного перепаду тиску для гідравлічного розрахунку дворових і внутрішньо будинкових газопроводу слід враховувати лише одне, більше значення. Зазвичай:

, Па,

де - втрата тиску у побутовому газовому приладі чи апараті, Па;

- втрата тиску в лічильнику газу, Па.

І тоді питома втрата тиску на тертя дорівнює:

, Па/м,

де - розрахункова довжина так званої „головної магістралі” (за аналогією вуличних газопроводів): від точки підключення дворового чи внутрішньо квартального газопроводу до вуличного до найбільш віддаленого газового приладу найбільш віддаленого будинку, м.

Розрахункову довжину ділянок мережі визначають з урахуванням надбавок на місцеві опори:

, м,

де Lі- геометрична довжина ділянки, м;

aiнадбавка на місцеві опори, %.

Значення а приймають для:

1 – газопроводів від вводу в будинок до стояка – а=25%;

2 - стояків – а=20%;

3 - внутрішньоквартирних підводок при їх довжині: L=1-2 м – а=450 %, L=3-4 м – а=300 % , L=5-7 м – а=120 %, L=8-12 м – а=50 %;

4 - газопроводів дворової мережі – а=10 %.

Відповідно до розрахункових витрат газу та значення середньої питомої втрати тиску на тертя за допомогою номограми визначають діаметр ділянок газопроводу низького тиску. Причому діаметр підводок від стояка до прилада повинна бути не менше dу=15 мм. (для газових плит) і dу=20 мм. (для водо нагрівників). Діаметр стояків прийнятий dу=32 мм.

Особливістю розрахунку внутрішньо будинкових і дворових газопроводів є

необхідність врахування гідростатичного тиску газу у вертикальних ділянках (стояках), який визначається за формулою:

, Па,

де h – різниця геометричних відміток в кінці і на початку вертикального газопроводу, м;

ρn ρч - густина, відповідно навколишнього повітря і природного газу, кг/м3;

Сумарні витрати тиску у дворових і внутрішньо будинкових газопроводах дорівнюють:

Вони не повинні перевищувати рекомендованого перепаду для дворової та внутрішньо будинкової мережі.

Манометричний тиск газу перед пальниками газових приладів визначають по формулі,які повинні відповідати рекомендованим значенням.

 

Таблиця 1.13

№ п/п Номінальна витрата газу м3/год Кількість квартир N, шт Коефіцієнт   Розрахункова витрата газу м3/год Геометрична довжина на м над бавка % Розрахункова довжи на м Умовний діаметр мм Питома витрата тиску R, Па/м Витра та тис ку Па
Головна магістраль
1,18 2,5 1,228 3,864
1,18 3,7 4,44 1,228 5,719
0,65 1,534 3,7 4,44 1,228 5,719
0,45 1,593 3,7 4,44 1,228 5,719
0,35 1,652 3,7 4,44 1,228 5,719
0,29 1,711 3,7 4,44 1,228 5,719
0,28 1,982 3,7 4,44 1,228 5,719
0,28 2,313 3,7 4,44 1,228 5,719
0,265 2,502 3,7 4,44 1,228 5,719
0,258 2,74 1,8 2,16 1,228 2,782
0,258 2,74 3,9 4,88 1,228 6,285
0,237 5,034 12,5 1,228 16,1
0,232 7,392 3,9 4,88 1,228 6,285
0,229 5,606 16,3 20,38 1,228 26,249
0,222 14,146 68,2 1,228 87,842
0,219 27,909 59,4 1,228 76,507
0,203 38,805 96,8 1,228
0,293 49,192 15,4 1,228 19,835
0,187 59,578 26,4 1,228 34,003
          Σ=310   Σ=349,52     Σ=450,182

 

Рст = g x h x (ρh - ρг)

Рст = 9,6 x 33,9x (1,21-0,73) = 159,466 Па

∑Pгід + 150 - Рст = 600; 456,182 + 156 – 159,466 = 440,716 Па

1800 – 440,716 = 1359,288 > 1200

 

Газопальникові пристрої

Загальна частина

Газовий пальник - це пристрій, який забезпечує:

1) подачу розрахункових кількостей горючого газу і повітря;

2) створення умов для їх повного змішування;

3) транспортування утвореної газоповітряної суміші до місця спалювання;

4) безпосередньо сам процес згоряння.

До основних характеристик газопальникових пристроїв можна віднести такі вели­чини:

1) теплову потужність (розрізняють номінальну, максимальну і мінімальну), вимірю­ється в кВт (номінальна теплова потужність - це максимально досягнута потужність при тривалій роботі пальника з мінімальним значенням коефіцієнта надлишку повітря і при допустимій величині хімічної неповноти спалювання (контролюється вміст оксиду вуг­лецю), нижня і верхня границі роботи пальника визначаються в результаті випробовувань щодо відриву, проскоку полум'я, стійкого горіння газу в агрегаті та забезпечення повноти спалювання);

2) коефіцієнт граничного регулювання теплової потужності - відношення максималь­ної теплової потужності до мінімальної (при виборі пальників необхідно, щоб цей коефіці­єнт був не меншим за величину допустимої зміни теплової потужності газовикористовуючого агрегату);

3) коефіцієнт робочого регулювання - відношення номінальної теплової потужності до мінімальної;

4) тиск газу і повітря перед пальником (розрізняють номінальні, максимальні і міні­мальні величини), вимірюється в Па або кПа;

5) тиск (розрідження) в камері спалювання (Па) - визначається в камері спалювання в зоні вихідного перерізу пальника при номінальній тепловій потужності;

6) коефіцієнт надлишку первинного повітря - показує, яка частина від теоретично не­обхідної для спалювання газу кількості повітря подається у пальник;

7) коефіцієнт надлишку вторинного повітря - показує, яка частина від теоретично не­обхідної для спалювання газу кількості повітря подається безпосередньо у зону спалюван­ня;

8) коефіцієнт інжекції - відношення кількості первинного повітря до витрати газу (розрізняють об'ємний і масовий коефіцієнти).

Крім вказаних параметрів, роботу газопальникових пристроїв характеризують діа­метр сопла та інші геометричні розміри пальника, температури газу і повітря, теплота спа­лювання і густина газу, спосіб стабілізації процесу горіння тощо.

У будь-якому випадку пальник повинен забезпечити повне згоряння газу з міні­мальними надлишком повітря і викидами забруднюючих речовин в атмосферу, розрахун­кову теплопередачу і максимальне використання теплоти газового палива. Його конструк­ція повинна відрізнятись простотою, ремонтоздатністю і безпечністю в експлуатації.

Класифікують пальники за способом подачі повітря та за величиною коефіцієнта надлишку первинного повітря. До інжекційних пальників відносять і випромінюю­чі газові пальники. Окрім того, в залежності від тиску газу пристрої поділяють на пальни­ки низького і середнього тисків (газ високого тиску, як правило, не використовують).

 

Інжекційні пальники

Це пальники, в яких необхідне для згоряння палива повітря поступає повністю (а1>1) або частково (а1<1) як первинне. Відповідно інжекційні пальники поділяють на 2 групи в залежності від величини коефіцієнта надлишку первинного повітря. Надходження повітря у пальник відбувається за рахунок кінетичної енергії струменя газу, який витікає із сопла.

Інжекційні пальники з а1<1

У переважній більшості дані пальники використовують газ низького тиску (Р<2 кПа). За таких умов енергії струменя газу, який витікає із сопла в інжектор, недостатньо для того, щоб забезпечити таку вихідну швидкість газоповітряної суміші в насадці паль­ника чи у вогневих отворах, що буде не меншою за швидкість розповсюдження полум'я. Тому максимальна теплова потужність таких пальників визначається, як правило, швид­кістю відриву полум'я. А так як пальники повинні мати достатньо широкий діапазон змі­ни теплової потужності, то доводиться вибирати таке значення коефіцієнта первинного повітря, щоб газоповітряна суміш усередині змішувача була негорючою. Тоді проскакування полум'я при зменшенні витрати газу буде відсутнім. Для природного газу а1min=0,4. Якщо значення цього коефіцієнта буде меншим, то процес спалювання газу наближатиметься до дифузійного, при якому має місце хімічний недопал.

Повне спалювання газу в таких пальниках можна забезпечити тільки при подачі вторинного повітря. Сумарний коефіцієнт надлишку повітря повинен бути не меншим, ніж 1,15-1,20.

Пальники низького тиску (а1<1) мають певні особливості:

1) необхідне організоване підведення вторинного повітря;

2) топки газових приладів повинні бути під розрідженням;

3) процес спалювання газу - комбінований: початок горіння має кінетичний, а далі –дифузійний характер;

4) внаслідок більшої стійкості до відриву і проскакування полум'я відпадає необхідність стабілізатора полум'я.

Інжекційні пальники низького тиску комплектуються різноманітними насадками, їх конструкція визначається топкою приладу, який оснащується даними пальниками. А ці пальники досить широко використовують у побутових газових приладах, малометражних водогрійних опалювальних котлах тощо.

 

Розрахунок пальників

Теоретичний розрахунок газових пальників є досить складним. Він пов'язаний з комплексними розрахунками процесів змішування, горіння і тепловіддачі, котрі повинні забезпечувати не тільки високу ефективність спалювання газового палива, а й мінімальну можливу концентрацію шкідливих речовин в продуктах спалювання. Тому при виконанні конструктивних розрахунків доводиться користуватись переважно емпіричними наближе­ними даними, які отримано в результаті окремих експериментів.

Розрахунок пальників повинен забезпечити необхідну для апаратів та установок теплову потужність, широкий діапазон регулювання витрат газу, стійкість полум'я, від­сутність або низьку концентрацію забруднюючих речовин в продуктах спалювання.

Вихідними даними для розрахунку є теплова потужність пальника, фізико-хімічні властивості газу, тиск газу перед соплом, температури повітря і газу, а також характерис­тики апарата чи приладу, який оснащується пальником.

В результаті розрахунку визначають витрати газу і повітря, що необхідне для його спалювання, а також конструктивні розміри елементів пальника (сопла, горловини змішу­вача, конфузора, дифузора, вогневих каналів), які забезпечать можливість встановлення у топці апарата.

Витрати газу і повітря для його згоряння визначають в результаті теплового розра­хунку за одними і тими ж формулами незалежно від типу газопальникового пристрою. Труднощі представляє конструктивний розрахунок пальників. Загальної методики не існує.

Нижче подано методики розрахунку найбільш розповсюджених газопальникових пристроїв. Проте слід відзначити, що при комплектуванні апаратів, печей, котлів тощо газопальниковими пристроями їх не розраховують, а підбирають за довідниками, альбомами проектних організацій або за паспортними характеристиками заводів-виробників.

Метою теплового розрахунку є визначення необхідних кількостей газу і повітря для роботи газового приладу в номінальному режимі. Його виконують у такій послідовності:

1) Визначають теплопродуктивність газопальникового пристрою:

, кВт,

де Q – теплова потужність приладу, кВт;

η – коефіцієнт корисної дії.

2) Обчислюють витрату газу:

, м3/год.,

де - нижча теплота спалювання, МДж/ м3.

3) Знаходять теоретично необхідну кількість повітря для спалювання 1 м3 газу:

, м3/ м3,

а також для всієї кількості газу:

, м3/год.

4) Визначають фактичний об’єм продуктів спалювання за формулою:

, м3/год.,

де α – коефіцієнт надлишку повітря ( для різних конструкцій апаратів знаходиться у межах α=1,1-1,3 ).

Метою конструктивного розрахунку є визначення геометричних розмірів сопла і змішувача пальника.

Змішувач, як правило, складається з трьох частин:

а) конфузора, у який за рахунок кінетичної енергії газу, що витікає із сопла, надходить повітря з навколишнього середовища;

б) безпосередньо змішувача, в якому відбувається змішування газу з первинним повітрям;

в) дифузора, де закінчується формування газоповітряної суміші і вирівнюється поле швидкостей.

Конструктивний розрахунок газопроводу виконують у такій послідовності:

1. Визначають швидкість виходу газу із сопла:

, м/с,

де P1 надлишковий ( манометричний) тиск газу перед соплом, Па ( приймають за результатами гідравлічного розрахунку внутрішньо будинкових газопроводів або згідно з завданням на проектування);

P – перепад тиску у газопроводі перед соплом P1 і в топковій камері газового апарата P2 Па ( для пальників атмосферного типу ∆ P= P1);

φ – коефіцієнт, який враховує нерівномірність розподілу швидкостей потоку газу по площі сопла, можна приймати φ=0,8;

- густина газу, кг/ м3 .

2. Знаходять площу поперечного перерізу сопла пальника:

, м2 ,

а потім його діаметр:

, мм.

3. Обчислюють діаметр горловини змішувача:

, м,

де α1 - коефіцієнт надлишку первинного повітря;

S = - коефіцієнт інжекції;

- гус­тина повітря, кг/м3;

- густина газу, кг/м3.

4. Визначають інші конструктивні розміри змішувача газопальникового пристрою, використовуючи емпіричні формули:

Діаметр дифузора:

, м.

Діаметр конфузора:

, м.

Довжина горловини змішувача:

, м.

Довжина конфузора:

, м.

Довжина дифузора:

, м,

де β- напівкут розкриття дифузора, β=3°-4°.

Після розрахунку змішувача переходять до конструктивного розрахунку вогневої насадки, суттю якого є вибір необхідної кількості отворів для виходу газоповітряної сумі­ші в топку газового приладу чи в навколишнє середовище.

5. Приймають діаметр вогневого отвору d0, м (знаходиться у межах d0,= (2-6)10-3 м ).

6. Визначають швидкість виходу газоповітряної суміші з вогневих отворів за умови стабільної роботи пальника для прийнятого коефіцієнта первиного повітря - для атмос­ферних пальників, які працюють на природному газі, α1=0,45-0,7 ):

, м/с,

де Wmax - максимальна швидкість виходу газоповітряної суміші (швидкість відриву полу­м'я)

7. Знаходять сумарну площу вогневих отворів насадки пальника:

, м2 ,

а згодом - і їх кількість:

, шт.

З вогневої насадки атмосферного пальника газоповітряна суміш виходить через от­вори зі швидкістю, яка забезпечує стале горіння і згорає бунзенівським полум'ям. Вто­ринне повітря дифундує до полум'я безпосередньо з навколишнього середовища. Пра­вильно запроектовані і добре відрегульовані атмосферні пальники забезпечують практич­но повне спалювання природного газу при коефіцієнтах: первинного повітря α1=0,45-0,7 і надлишку повітря у топці α=1,1-1,3.

Вогнева насадка пальника може мати найрізноманітнішу форму, але звичайно - це колектор з великою кількістю вихідних отворів. Конструкція насадки визначається тим газопальниковим пристроєм, для якого вона призначена. Насадки пальників газових плит повинні відповідати відстані, на якій встановлюють на них посуд, а насадки пальників во­донагрівачів, котлів тощо - габаритам їх топок. Насадки пальників розміщують у топці та­ким чином, щоб були забезпечені правильне підведення вторинного повітря, нормальний розвиток конусу полум'я і відведення продуктів спалювання.

Для рівномірного нагрівання теплообмінника газового приладу (водонагрівача, кот­ла тощо) вогнева насадка пальника повинна мати ту ж саму форму в плані, що і топочна камера приладу. Вогневі отвори розміщуються рівномірно по площі насадки.

Висоту толочної камери вибирають такою, щоб не створювались умови, які сприя­ють появі хімічного недопалу природного газу. Внутрішній конус полум'я не повинен торкатись холодних поверхонь нагріву тому, що це призводить до хімічної неповноти спа­лювання і до появи в продуктах згоряння палива оксиду вуглецю. Стикання зовнішнього конусу полум'я з поверхнею нагріву при правильному підведенні вторинного повітря і відведенні продуктів спалювання не дає помітного хімічного недопалу.

Висоту толочної камери вибирають такою, щоб не створювались умови, які сприя­ють появі хімічного недопалу природного газу. Внутрішній конус полум'я не повинен торкатись холодних поверхонь нагріву тому, що це призводить до хімічної неповноти спа­лювання і до появи в продуктах згоряння палива оксиду вуглецю. Стикання зовнішнього конусу полум'я з поверхнею нагріву при правильному підведенні вторинного повітря і відведенні продуктів спалювання не дає помітного хімічного недопалу.

Висота внутрішнього конусу полум'я залежить від складу газу, коефіцієнта пер­винного повітря, швидкості виходу газоповітряної суміші (чи теплової напруги попереч­ного перерізу вихідних отворів вогневої насадки пальника) і діаметра отворів. Висоту внутрішнього конусу полум'я атмосферного пальника можна визначити за емпіричною формулою:

, мм,

де k - емпіричний коефіцієнт, який залежить від складу газу і коефіцієнта первинного по­вітря;

R - теплова напруга поперечного перерізу вихідних отворів насадки пальника, Вт/м2;

d0 - діаметр вихідного отвору, мм.

, Вт/м2.

Висоту зовнішнього конусу полум'я визначають також за емпіричною формулою:

, мм,

де k1 - емпіричний коефіцієнт, який залежить від відстані між вогневими отворами .

Таким чином, висота топки газового приладу повинна бути не меншою від значення висоти зовнішнього конусу полум'я, тобто величини h1.

кВт,

м3/год.,

м3/ м3,

м3/год.,

м3/год.,

= 48,82 м/с,

У зв’язку з тим, що пальник ВПГ має два інжекційні змішувачі, які працюють паралельно, витрата газу одним змішувачем буде:

 

м2,

м,

Проте у подальших розрахунках ( при визначенні конструктивних розмірів елементів змішувача ) діаметр сопла слід приймати d1=3.1 мм. (тобто як з одним отвором ).

,

м.,

м.,

м.,

м.,

м.,

м.,

Експериментальні дослідження показали, що при використанні сопла з трьома отворами довжину диффузору можна зменшити майже у два рази. Тому приймають L3 = 100 мм.

м/с,

м3,

шт.,

Вт/ м2,

мм.,

мм.,

При величині L0 = 5 мм. Значення емпіричного коефіцієнта на підставі даних таблиці дорівнює

 

Облік природного газу

Загальні положення

Необхідність обліку споживання природного газу регламентується "Правилами по­дачі та використання природного газу в народному господарстві України" [ 51], а також вимогами ДБН В.2.5-20-2001. Згідно з цими нормативними документами визначаються умови і вимоги щодо обліку як природного мережного, так і скрапленого вуглеводневого газів, які використовують для своїх потреб будь-які споживачі: населення, комунально-по-

бутові та промислові об'єкти тощо.

Кожний споживач газу (власник окремого будинку або квартири, квартиронаймач, організація або підприємство незалежно від форми власності і напрямку діяльності), сіль­ський населений пункт як існуючі, так і ті, для яких розробляється проектна документація на газифікацію, повинні бути забезпечені єдиним комерційним вузлом обліку газу. Устат­кування для обліку газу (лічильник або витратомірна установка зі звужувальним пристро­єм) повинно розміщуватись:

безпосередньо у приміщенні, яке газифікується і в якому встановлено газовикорис- товуюче обладнання, котли тощо;

у нежитловому приміщенні, оснащеному природною вентиляцією, житлового бу­динку, який газифікується;

у суміжному з газифікованим приміщенням і з'єднаним з ним відкритим проходом приміщенні виробничого корпусу або котельні;

у пунктах очистки і обліку газу, газорегуляторних пунктах;

зовні будинку чи споруди.

На території комунально-побутових, промислових та інших підприємств внутріш­ньовиробничим (технологічним) обліком газу повинні бути забезпечені окремі об'єкти (виробничі цехи, агрегати і т.ін.), кожний з яких споживає більше, ніж 350 тис. м3/рік при­родного мережного газу або еквівалентну кількість скрапленого вуглеводневого. Це ж са­ме стосується водогрійних котлів з тепловою потужністю більше, ніж 1,163 МВт, або па­рових котлів із продуктивністю 1 т/год. пари і більше.

Для обліку газу способи його вимірювання і засоби, які необхідні для цього, слід вибирати в залежності від умов експлуатації з переліку тих, які дозволені Держстандартом України і знаходяться в Держреєстрі країни або пройшли офіційну метрологічну атеста­цію. При цьому перевагу необхідно надавати автоматизованим засобам вимірів.

Встановлення побутових лічильників газу в житлових будинках регламентується вимогами ДБН В.2.5-20-2001. При розміщенні інших газових лічильників, а також витратомірних вузлів, окрім нормативних документів, слід користуватись документацією підприємств-виробників. А для вузлів, обладнаних стандартними звужувальними пристроя­ми, необхідно додатково виконувати ще вимоги РД 50-213-80 "Правила измерения расхода газа и жидкостей стандартными сужающими устройствами" [ 30], а також ряду ГОСТів [6-8].

Для захисту робочих органів вимірювальних приладів від пилу, окалини, інших за­бруднень, які знижують метрологічні характеристики, перед вузлом обліку слід встанов­лювати газовий фільтр. Останній можна не розміщувати, якщо в конструкції лічильника вже передбачено пристрої для очищення газу.

У зв'язку з низькою якістю вітчизняних побутових газових фільтрів типу ФГБА їх обов'язкове встановлення разом з побутовими лічильниками газу наказом Держкоммістобудування України від 26.12.1996 №223 до покращення конструкції і експлуатаційних характеристик призупинено. Проектним та будівельно-монтажним організаціям рекомен­довано передбачати застосування газових фільтрів лише за вимогою експлуатаційних служб газових господарств у разі можливого забруднення газопроводів органічними до­мішками, окалиною та конденсатом.

При розміщенні вузлів обліку газу необхідно забезпечити зручність їх обслугову­вання (зняття показників, виконання ремонтних робіт тощо), а при недопустимості перерв у подачі газу (в першу чергу - для об'єктів промислового призначення) - забезпечити над­ходження газу і при демонтажі лічильника, звужувального пристрою тощо (наприклад, за допомогою байпасу).

На одному газопроводі можливе паралельне встановлення не більше двох побуто­вих лічильників, які працюють одночасно.

Побутові лічильники газу

Загальні положення

 

В Україні населення мешкає у 18,2 млн. квартир, в т.ч. 16,7 млн. - газифікованих, з них 9,5 млн. квартир забезпечуються через мережу природним газом, 2,8 млн. квартир ма­ють поквартирне газове опалення і споживають за рік до 75 % від об'єму /газу, фактично використаного населенням (відповідно 16 млрд.м3 з 21,4 млрд.м3) [ 46, 71]. У порівнянні з 1990 р. частка населення в структурі споживання газу в цілому по країні збільшилася приблизно в 2 рази при одночасному зниженні сумарного газоспоживання майже на 30 % (див. рис.4.1). Таким чином, населення стає одним із значних споживачів природного газу, що постачається через мережу.

Існуюча система обліку природного газу в квартирах, яка полягає в розрахунку йо­го споживання за нормами, що встановлені для одного мешканця (приготування їжі та га­рячої води) на один квадратний метр опалювальної площі житла (потреби опалення) та на одну голову худоби у присадибному господарстві, не відображає фактичних витрат газу конкретним споживачем, які можуть бути значно меншими або значно більшими, ніж роз­рахункові за нормами [ 20, 49, 51]. Споживання газу однією квартирою в залежності від її інженерного обладнання, опалюваної площі тощо коливається від 50 до 8000 м3/рік. Низь­кі теплозахисні якості зовнішніх огороджень будинків, масове введення в експлуатацію житла з поквартирним газовим опаленням, збільшення середньої площі цих квартир, нена­дійна робота систем централізованого теплопостачання, багаторазове підвищення норм оплати за опалення призвели до того, що, незважаючи на погіршення рівня життя біль­шості населення, середня фактична питома витрата газу за рік однією квартирою збільши­лась з 807 м3/рік у 1985 р. до 2253 м3/рік сьогодні, а для квартир з поквартирним газовим теплопостачанням - сягає 5500 м3/рік [ 46].

 

Впровадження обліку споживання газу, зменшення споживання газу населенням, що може бути досягнуте тільки за наявності лічильника і такої системи розрахунків за газ, яка стимулює його економію, є зараз об'єктивною необхідністю як для споживача, так і для держави.

Відповідно до вимог Багатогалузевої програми [ 46] лічильниками газу необхідно обладнати житлові будинки як в сільській місцевості, так і в міських населених пунктах, а в першу чергу - усі новобудови, квартири з поквартирним теплопостачанням і гарячим во­допостачанням. Для вирішення цієї задачі створено всі необхідні умови.

Ця проблема не є новою для нашої держави. В період до 1948 р. в західних облас­тях України використовувались у незначній кількості золотникові лічильники. За період з 1948 по 1960 р. у квартирах житлових будинків було встановлено майже 500 тисяч об'єм­них клапанних лічильників газу типу ГК і ГКФ. Вказані прилади обліку виявилися нена­дійними: від 25 до 50 % порушень газопостачання у квартирах відбувалося через лічиль­ники. Через недосконалу конструкцію та недостатню якість природного газу прилади швидко втрачали точність вимірювання. Обслуговування лічильників вимагало багато ча­су та коштів. Окрім того, у зв'язку з відкриттям величезних родовищ природного газу на території колишнього СРСР, низькою внутрішньою (майже символічною) ціною палива експлуатувати лічильники стало економічно невигідно, і їх демонтували.

В країнах з розвинутою ринковою економікою побутові лічильники газу вже засто­совуються понад 50 років. Світовим лідером є французька компанія яка випускає понад 2,7 млн. лічильників на рік. Переважна більшість всіх приладів - це об'ємні лічильники.

Сьогодні вимірювальна техніка розпочинає широко використовуватись при експлу­атації інженерного обладнання будинків і в Україні. В першу чергу це побутові лічильни­ки газу, а також теплові. Взагалі на інженерне обладнання сучасного будинку витрача­ється більше 40 % від кошторисної вартості будівництва, і ця частка неухильно збільшу­ється. Експлуатаційні витрати серед загальних річних складають 50-60 % [ 52, 62, 73]. Під­вищення якості експлуатації інженерного обладнання при одночасному зниженні витрат на цю статтю видатків можливе тільки за рахунок підвищення надійності контрольно-вимірювальних приладів і пристроїв, які застосовуються, а також автоматичного контролю і управління основними видами інженерного обладнання.

Використання побутових лічильників природного газу дозволяє упорядкувати об­лік витрати газу, а без цього неможлива економія енергетичних ресурсів.

 

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти