ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Організований ринок фондових цінних паперів

Загрузка...

Сучасний світовий фондовий ринок цінних паперів представляють три типи організаторів торгів: фондові біржі, торгівельно-інформаційні системи та інформаційні системи, які функціонують у мережі Інтернет. Це сталося в останні роки, коли в розвинених країнах поруч з класичними фондовими біржами першого покоління почали функціонувати організатори торгівлі цінними паперами у вигляді торгівельно-інформаційних систем – організаторів торгів другого покоління. І зовсім недавно на фондовому ринку почали виникати структури третього покоління, які функціонують у мережі Інтернет. До спільних рис цих типів організаторів торгівлі цінними паперами відносять наявність механізмів котирування цінних паперів та фондових індексів. Усі вони, як правило, облаштовані новітніми засобами автоматизації, оснащені електронними торгівельними системами (ЕТС).

Електронно-торгівельна система в широкому розумінні – це цілий спектр торгівельних систем, починаючи від найпростіших, що передають і формують заявки, до комплексно автоматизуючих практично весь процес торгів. До найбільш відомих ЕТС відносяться Electronic Broking Service – EBS, Reuters, Bondclick, Tradeweb та ін. У вузькому розумінні, під електронною торгівельною системою розуміють повну автоматизацію процесу торгів, включаючи виконання наказів.

Названі організатори торгів цінними паперами створюються не для отримання прибутку, а для того, щоби надавати спеціалістам (брокерам, ділерам та іншим учасникам торгів) місця для торгівлі, можливість цивілізовано організовувати систему торгів, здійснювати розрахункові та інформаційні послуги тощо. Дохід вони отримують у вигляді комісійних від здійснених угод.

Усі організатори торгівлі цінними паперами взаємопов’язані між собою, сприяють об’єднанню учасників торгівельних операцій, надають їм необхідну інформацію для укладання угод.

Нью-Йоркська фондова біржа (NYSE) – класичний тип організаторів торгівлі цінними паперами першого покоління. Вона – стара, знаменита і, як завжди, престижна. Торги на ній, як і 200 років тому, відбуваються за аукціонним методом, у залі: трейдери (торгівці, комерсанти) вигукують заявки на продаж і придбання цінних паперів, використовуючи ще і складну систему сигналів руками. Щоправда, ця багатовікова традиція, мабуть, незабаром остаточно стане надбанням історії. Все більше американських компаній виступають за те, щоб система торгів на NYSE була організована за принципом NASDAQ, тобто, щоб усі операції проводились за допомогою електронної торгівельної системи.

Прикладом організатора торгів нового покоління є всесвітньо відома Автоматизована система котирувань Національної асоціації ділерів по цінних паперах – НАСДАК, яка сьогодні домінує на фондовому ринку США. НАСДАК (NASDAQ) – організатор торгів другого покоління, була створена асоціацією американських дилерів у 1971 р. Особливістю НАСДАК є те, що використовуючи центральний комп’ютер, маркет-мейкери більшості емісій, що активно торгуються, передають свої котирування у електронному вигляді, що робить їх доступними для інших учасників. Найкраща ціна відбивається на моніторі негайно. НАСДАК не має власного торгівельного майданчика, торгівля в ній відбувається за допомогою електронно-інформаційної мережі. В цілому, тут здійснюються операції більш ніж з 6000 акціями компаній, в торгах беруть участь представники понад 50 країн світу.

Швидке зростання угод на фондовому ринку саме через автоматизовані біржові системи третього покоління пояснюється тим, що вони мають цілий ряд переваг: доступність(можливим є, не виходячи із дому, грати на біржі), цілодобовість(на відміну від реальних (фізичних) бірж можна укладати угоди навіть вночі), глобальність (з однаковим успіхом можна торгувати цінними паперами самих різних країн, підключених до системи), швидкістьвиконання доручень тощо.

Розбудовуючи ринкову економіку, Україна створила своїх власних організаторів торгівлі цінними паперами. Їх виникнення і розвиток розпочався з прийняття у 1991 р. Закону “Про цінні папери і фондову біржу”. У 2007 р. в Україні в системі організаторів торгів цінними паперами діяло дві торгівельно-інформаційні системи (ТІС) та вісім фондових бірж.

Головним організатором торгів цінними паперами на вторинному ринку в розвинених країнах поки що залишається фондова біржа.

 

Фондова біржа – це організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється котирування і торгівля цінними паперами, ціни на ньому визначаються попитом і пропозицією на них.

 

Фондова біржа є фінансово-посередницькою установою, розташовується у певному місці, функціонує за установленими правилами, де здійснюються торгівельні угоди між продавцями та покупцями цінних паперів за участю біржових посередників. Діяльність фондової біржі спрямована не на отримання прибутку, а виключно на організацію укладання угод купівлі та продажу фондових цінностей. Від здійснення цих угод біржа отримує дохід у вигляді комісійних. Вона не може здійснювати операції з цінними паперами від власного імені та за дорученням клієнтів, а також виконувати функції депозитарію (сховища, зберігання цінних паперів). Її завдання – лише створювати необхідні умови для здійснення таких угод та їх обслуговування. Фондова біржа зв’язує продавця і покупця, надає приміщення, консультаційні і арбітражні послуги, технічне обслуговування і все необхідне для того, щоб угода могла відбутися.

Світова практика вирізняє, в основному, три форми прояву фондових бірж: публічно-правові, приватні, змішані. Публічно-правовіабо державні діють під постійним контролем та за участю держави (Франція, Німеччина). Держава бере участь у складанні Статуту і Правил біржової торгівлі, контролює їх виконання, забезпечує правопорядок на біржі під час торгів, призначає і відсторонює від роботи біржових працівників.

Приватні біржі створені у вигляді акціонерних товариств (Великобританія, США, Японія, Україна). Акціонерна форма власності дозволяє таким фондовим біржам бути абсолютно самостійними в організації біржової торгівлі. Вони мають Статут, в якому регламентується вся діяльність біржі. Всі угоди на біржі здійснюються у відповідності до діючого в країні законодавства. Держава не бере на себе жодних гарантій щодо забезпечення стабільності біржової торгівлі і зниження ризику торгівельних угод.

Змішані фондові біржі створені у вигляді акціонерних товариств, в яких держава має не менше 50% статутного капіталу (Австрія, Швейцарія, Швеція).

В Україні фондові біржі можуть виступати у публічно-правовій та приватно-правовій формах.

Фондова біржа є важливим елементом ефективно функціонуючого ринку цінних паперів. Її ключові завдання:

– мобілізовувати вільні грошові засоби фізичних та юридичних осіб, шляхом продажу їм цінних паперів;

– забезпечувати ліквідність фінансових вкладень;

– регулювати ринок цінних паперів і на цій засаді сприяти прискоренню переміщення (переливу) грошового капіталу до ефективних галузей і компаній;

– встановлювати постійний контроль за фінансовим і господарським станом емітентів, чиї цінні папери котируються на біржі.

Фондова біржа виконує багато функцій. Основними є:

– організація біржових торгів;

– підготовка і реалізація біржових контрактів;

– котирування біржових цін, тобто визначення об’єктивних цін на цінні папери;

– інформаційне забезпечення щодо фінансових інструментів, їх ціни та умови обігу;

– гарантування виконання біржових угод.

Робота на біржі будується на базі таких принципів:

– особиста довіра між суб’єктами біржових відносин;

– регулярність проведення торгів, здійснення своїх функцій;

– гласність;

– регулювання діяльності на основі жорстких правил.

Операції, що здійснюються на фондовій біржі з цінними паперами, називаються біржовими операціями. Вони стають можливими на основі укладання угоди. Біржова угода – це домовленість між учасниками біржової торгівлі про купівлю або продаж, взаємну передачу прав і обов’язків щодо цінних паперів, які котируються і обертаються на біржі.

До основних біржових операцій відносяться: купівля та продаж цінних паперів, лістинг і делістинг, укладення опціонних та ф’ючерсних контрактів, котирування, застава, розрахунок, кліринг, консалтинг, реєстрація і перереєстрація власників цінних паперів, страхування, безкоштовна поставка цінних паперів, погашення, нарахування і виплата дивідендів по акціях та відсотків по облігаціях, формування і управління портфелями цінних паперів тощо.

Торги цінними паперами на фондовій біржі відбуваються як з негайною оплатою (касові угоди), так і на засадах щомісячних розрахунків (строкові угоди), мають реальний або спекулятивний характер (див. рис. 13.11).

 

 

 


Рис. 13.11. Угоди на фондовій біржі

Касові угоди – один з видів операції з цінними паперами на фондових біржах, коли оплату цінних паперів та передавання їх покупцеві здійснюють в день укладення угоди, або в інший обговоренийстрок, в залежності від вимог біржі. У відповідності з міжнародними стандартами для касових операцій встановлено п’ятиденний термін для розрахунків і передачі цінних паперів. Касові угоди укладають переважно на дрібні партії цінних паперів.

Касові угоди можуть бути прості, коли ціна та інші умови угоди залишаються незмінними і угоди з маржею, котрі враховують різницю між курсом цінних паперів, що має місце в один і той же час в різних умовах продажу і купівлі.

Кількість касових угод, що здійснюються на фондових біржах, зазвичай, перевищує число інших угод, що укладаються. Це пояснюється тим, що такі угоди активно використовують не тільки ті, хто купує цінні папери для своїх клієнтів, але й біржові спекулянти. З розвитком біржової фондової торгівлі касові угоди, за своєю формою,фактично перетворились у строкові.

Строкові угоди – це угоди, що мають фіксовані строки розрахунку, укладання і встановлення ціни. При строковій угоді цінні папери передаються покупцеві в момент укладання угоди, а їх оплата проводиться через деякий строк, зазвичай, протягом місяця. До виконання угоди покупець вносить “аванс“ – невелику гарантійну суму. Строкові операції, в основному, здійснюються не в цілях остаточної купівлі та продажу цінних паперів, а з метою біржової спекуляції, одержання прибутку за рахунок наступного їх перепродажу.

В залежності від механізму укладання, строкові угоди поділяються на прості (тверді), умовні і пролонговані(з продовженням строку дії). Характерною особливістю простих строкових угод є незмінність умов угоди протягом всього періоду її дії. Умовні строкові угоди передбачають право, можливість однієї із сторін відмовитись від виконання своїх зобов’язань, сплативши іншій певну грошову суму, що називається премією (угода з премією). Серед умовних угод варто виділити опціони, варант та ф’ючерси.

Опціон(від лат. optio – вибір, бажання, розсуд) – це контракт на право (але не зобов’язання) вибору при купівлі-продажу цінних паперів, яке надається за певних умов або за відповідну плату. Розрізняють опціони на право купівлі (call option) і на право продажу (put option). Опціонний контракт на право продажу передбачає, що одна із сторін, які укладають біржову угоду купівлі-продажу, отримує право протягом обговореного терміну продати за фіксованою ціною певну кількість цінних паперів. Опціонний контракт на право придбання передбачає, що одна із сторін, які укладають біржову угоду купівлі-продажу, отримує право протягом обговореного терміну придбати певну кількість цінних паперів за фіксованою ціною. Укладатися опціон може як на біржі, так і позабіржовим шляхом.

Варант(від англ. Warrant – гарантія, поручництво)цепосвідчення (свідоцтво), що дає його власнику право купувати цінні папери за встановленою ціною впродовж певного терміну чи безстроково; 2) купон, який підтверджує намір покупця придбати певну кількість акцій; 3) документ, який випускає акціонерне товариство, та який дає право його власникові купити акції нової емісії за пільговою ціною (видається на певний термін, зазначений в умовах випуску; є предметом купівлі-продажу). Варант відрізняється від опціону на продаж тривалішим терміном (як правило, понад 1 рік) та характером застосування. Його випускають, зазвичай, для того, щоб власники привілейованих акцій та інших цінних паперів мали змогу купувати і звичайні акції.

Ф’ючерсні угоди, ф’ючерси (англ. future (майбутнє) – цінні папери, що закуповуються з упередженням) – це строкові угоди купівлі-продажу контрактів на цінні папери за узгодженими цінами, з поставкою і оплатою їх у майбутньому. Цей вид строкових угод передбачає виплату грошової суми за товар (акції, інші цінні папери) через певний строк після укладання цієї угоди за певною ціною.

Фінансові ф’ючерси відрізняються від опціонів тим, що вони передбачають зобов’язання, а не право на проведення тієї чи іншої операції, яке бере на себе покупець ф’ючерса. В стандартному ф’ючерсному контракті, на відміну від опціону, передбачається, що одна із сторін, які заключають біржову угоду, бере на себе обов’язок по закінченні певного строку продати контрагенту або купити у ньогопевну кількість тих чи інших цінних паперів за обумовлену базову ціну. Ф’ючерсні угоди не завжди завершуються купівлею-продажем реального товару (цінних паперів), як це має місце при форвардних угодах. Мета учасників ф’ючерсної торгівлі, як правило, – отримання різниці в цінах або курсах з моменту укладання угоди до моменту її реалізації. Купівля-продаж стандартних контрактів на цінні папери здійснюється для використанняїх у грі на різниці цін. В країнах з розвиненою ринковою економікою ф’ючерсні угоди займають значну частку операцій на фондовому ринку.

Пролонговані строкові угоди – вид угод з цінними паперами, за якими покупець чи продавець мають право продовжити операцію і відстрочити кінцевий розрахунок в залежності від курсу цінних паперів на ринку. Укладаючи таку угоду, кожен з партнерів розраховує, що пролонгація терміну розрахунку дасть змогу дочекатись вигідного для нього курсу.

За строком розрахунку розрізняють кратні угоди, угоди стелаж і репорт. Кратна угода, або угода з премією, є видом строкової угоди, за якої один із контрагентів, сплачуючи іншій стороні певну премію, набуває права відмовитися від угоди або змінити її початкові умови. Кратна угода дає платнику премії отримати право змінювати (збільшувати або зменшувати) обсяги придбання цінних паперів за курсом, що зафіксований при укладанні угоди.

Стелаж – одна із форм біржових угод – це подвійний опціон. При угоді “стелаж” платник премії отримує право визначити своє становище в угоді, тобто при закінченні терміну дії угоди оголосити себе або покупцем, або продавцем. Він зобов’язаний купити за вищим курсом, або продати за нижчим курсом, ніж зафіксовано в угоді. Стелаж (подвійний опціон) надає також право одночасно купити і продати цінні папери за погодженою ціною.

Репортна угода (репорт) – різновид строкової угоди, за якою власник цінних паперів продає їх банкові із зобов’язанням зворотного викупу через певний час за новою, вищою ціною (курсом). Така угода дозволяє здійснювати продаж цінних паперів за курсом дня з одночасним укладанням угоди про наступний їх викуп за більш високу ціну.

Строкові угоди можуть не тільки сприяти реальній реалізації цінних паперів, а й бути носієм елементів спекуляції. Спекулятивні угоди – вид біржової угоди, яка зумовлена мінливістю ринкових цін, можливістю купівлі біржових контрактів з метою їх подальшого перепродажу. Передумови спекулятивних угод виникають внаслідок купівлі-продажу титулів власності у формі ф’ючерсних контрактів. Останні поділяються на ті, що розраховані на падіння курсу цінних паперів і на ті, що передбачають його зростання.

Спекулятивні угоди, що розраховані на падіння курсу цінних паперів отримали назву шорт-угоди. Їх суть в тому, що інвестор, передбачаючи падіння курсу цінних паперів, доручає відповідним спеціалістам біржі позичити їх у третьої особи і продати за поточну ціну. Коли відбулося падіння ціни, інвестор дає доручення на придбання тих самих цінних паперів і повернення їх власнику. В результаті інвестор отримує прибуток, що дорівнює різниці в цінах за мінусом відрахувань на оплату послуг спеціалістів біржі. Спекулятивні угоди, що розраховані на підвищення курсу цінних паперів, так само мають за мету отримання прибутку. Їх суть полягає в тому, що інвестор, передбачаючи підвищення курсу цінних паперів, а іноді й сприяючи йому, заздалегідь, через спеціалістів біржі, скуповує їх. Після підвищення курсу – вигідно продає.

Операції з цінними паперами на фондовій біржі здійснюються зазвичай через посередників: брокерів, ділерів, маклерів та інших штатних членів біржі.

Брокер(від англ. broker – комісіонер) – особа, біржовий працівник, учасник торгівельних операцій, що виступає в ролі посередника між продавцями та покупцями цінних паперів.Брокери сприяють укладанню торгівельних угод, “з’єднуючи” між собою покупців та продавців. Вони діють за дорученням своїх клієнтів і за їх рахунок, отримуючи плату або винагороду у вигляді комісійних при укладанні угоди. Розраховується ця винагорода (брокерідж, або куртаж), виходячи із суми кожної угоди. В ролі брокера можуть виступати окремі особи, фірми, організації.

Дилер(від англ. dealer – торговець, агент) – фізична або юридична особа, член біржі, що веде біржові операції від свого імені і за власний рахунок. Дилер на відміну від простого агента – посередника (брокера) вкладає у справу власні гроші, здійснює самостійно купівлю та продаж цінних паперів. Він не обмежується, як брокер, комісійними, а привласнює весь прибуток, що виникає із різниці між ціною придбаних та ціною перепроданих цінних паперів. Дилер може сам укладати спекулятивні угоди.

Якщо брокери, дилери та інші учасники фондової біржі здійснюють спекулятивні операції, то виступають у ролі так званих “биків” або “ведмедів”. Бики – це біржові гравці, що розраховують отримати прибуток від операцій, пов’язаних із зростанням курсу цінних паперів. Назва “бики” символізує прагнення таких гравців підняти ціни “на роги” (бик завжди намагається завдати удар рогами знизу вгору). “Ведмеді” ж грають на пониження курсу (справжні ведмеді завжди завдають удару лапою зверху вниз).

Варто відзначити, що видатні теоретики економічної науки Джон Кейнс і Джон Хікс у своїх наукових працях вказували на позитивній ролі спекулянтів фондового ринку, тому що вони беруть на себе ризики хеджерів. Вони не тільки вірно передбачають майбутню ціну, підвищуючи тим самим сталість цього ринку, але й стримують коливання строкової ціни.

На фондову біржу цінні папери надходять, маючи певну номінальну ціну, котра вказана на їхніх бланках. Номінальна ціна показує, яку частину статутного капіталу акціонерного товариства становить одна акція, або яка частина позичкового капіталу припадає на одну облігацію на момент її формування. Формула визначення номінальної вартості акції (НВА) має такий вигляд:

НВА = (17)

де СФ – розмір статутного фонду,

ЗКА – загальна кількість акцій, що випускаються.

Номінальні ціни на фондові цінності є короткочасними, скороминучими і слугують основою, вихідною базою для встановлення біржових курсів на них. Навколо номінальної ціни відбувається коливання курсу цінних паперів.

Біржа концентрує попит і пропозицію на купівлю та продаж цінних паперів, визначає співвідношення між поточним попитом і пропозицією, в результаті котрого виявляється ціна, як вираз рівноваги тимчасової і відносної, але достатньої для здійснення угоди.

Ціна, за якою відбувається купівля-продаж цінних паперів, називається рівноважним курсом. Рівноважний курс цінних паперів є капіталізованим доходом – сумою грошей, яка у випадку надання в позику приносить дохід, що дорівнює доходу від цінних паперів. У середньому, курс цінних паперів прямо пропорційний величині доходу, який приносять цінні папери і обернено пропорційний величині позичковою відсотку. Формується під впливом попиту і пропозиції на ринку і залежить від багатьох чинників (економічних, політичних, психологічних та ін.).

На фондовій біржі окремо розраховують курс по кожному з цінних паперів.

Ринковий курс акції – це ціна, за якою акція продається на фондовій біржі. Вона залежить не лише від вартості підприємства, а й від очікуваних прибутків, потенціалу підприємства та тієї інформації, яка відома учасникам фінансового ринку про його перспективи. Курс акцій прямо залежить від розмірів отримуваних за ними дивідендів і обернено – від норми позичкового відсотка. Класична формула курсу акцій має такий вигляд:

(18)

де – курс акції;

Д – дивіденд;

Г – ставка банківського відсотка по депозитах.

Припустимо, що акція номінальною вартістю у 100$, дає 6$ дивіденду в рік, а норма банківського відсотка дорівнює 3%. Курс акції складе:

Ця формула дозволяє потенційним покупцям порівняти можливий розмір доходу, що приносить дана акція з доходом, котрий можна було б отримати в банку при чинній ставці депозитного банківського відсотка. Тобто, ціна акції на ринку буде дорівнювати такій сумі грошей, котру якщо покласти в банк за діючої банківської ставки по депозитах, принесе дохід, який дорівнює дивіденду від цієї суми.

Курс акції та її номінальна ціна, як правило, не співпадають. На відміну від номінальної, курсова ціна акції враховує ефективність роботи корпорації, її прибутковість тощо. Різниця між ними називається ажіо(коли курс вищий від номіналу) чи дизажіо (коли вищий номінал).

Виходячи із потреб практики, наведена формула курсу акції може бути модифікована з метою більш точного відображення економічної ситуації. В літературі зустрічаються також і інші формули визначення курсу акцій, в яких враховуються різноманітні економічні, політичні, соціальні, психологічні та інші чинники.

Облігація також, як і акція має певну курсову ціну.

Курсова ціна облігацій – ціна, за якою продають і купують облігації. Розрізняють номінальний, емісійний і ринковий курс облігацій. Номінальний курс (зазначена в облігації ціна) вказує, яку суму коштів позичив емітент у покупця облігації для користування. Ця сума зараховується емітенту як борг, і він зобов’язаний сплачувати її за облігацію при її погашенні. Терміни погашення визначаються під час випуску облігаційної позики.

Емісійний курс – ціна облігації, за якою емітент насправді продає її. Емісійний курс облігацій, як правило, нижчий від їх номінального курсу. Різниця між номінальним і емісійним курсом становить прибуток покупців облігацій, якими, зазвичай, є комерційні банки. Такий спосіб регулювання сплати доходу покупцям облігацій, в основному, використовує уряд за отриману державну позику. Емісійний курс облігацій акціонерних компаній (банківських, промислових, торгівельних) регулюється ринковим курсом.

Ринковий курс облігації – ціна, за якою облігації перебувають в обігу, реалізуються на фондовій біржі. Ринковий курс облігації може відхилятися від її номінальної ціни. Напрям і величина такого відхилення залежить від багатьох чинників, що формують ринкову ціну облігації, зокрема:

– суми доходу, яку виплачує емітент на облігації (номінальний дохід);

– величини позичковою відсотка банку.

Ринковий курс облігації завжди прямо пропорційний номінальному доходу, що сплачується за облігаціями, й обернено пропорційний позичковому відсотку. Класична формула ринкового курсу облігації має такий вигляд:

. (20)

Якщо, наприклад, облігація номінальною вартістю 100 грошових одиниць дає прибуток у 60 грошових одиниць, а позичковий відсоток дорівнює 3%, ринковий курс облігації становитиме 2000 грошових одиниць Платити за таку облігацію дорожче не варто, оскільки сума більша за 2000 грошових одиниць, надана у позику, забезпечить дохід у формі позичкового відсотка більше, ніж за облігацію, наприклад, зросте удвічі, якщо ж ставка банківського процента зменшиться удвічі й становитиме 1000 грошових одиниць Із зменшенням позичкового відсотка процес набуває зворотного характеру, і реальна вартість облігації зросте.

Отже, ринковий курс облігації дорівнює за величиною сумі грошей, яка, будучи наданою в кредит, забезпечує позикодавцю дохід (певний відсоток), що дорівнює доходу на облігації. Це означає, що ринковий курс облігації є капіталізованим доходом, сплачуваним на облігації.

Класична формула обчислення ринкового курсу облігацій має декілька модифікацій, які використовуються на практиці в залежності від конкретної ситуації і потреб аналізу.

Процес встановлення курсу цінних паперів на біржах або неорганізованих ринках на підставі попиту та пропозиції називається котируванням(від фр. соter – мати обіг на біржі, мати ту чи іншу ціну).

Котирування – це оцінка за офіційним курсом або на підставі попиту і пропозиції. Воно розглядається як механізм виявлення ціни в процесі біржових торгів протягом кожного дня роботи біржі і публікація цін в біржовому бюлетені (котирувальному листі). Котирування також означає оголошення ціни продавця та покупця на цінний папір певного найменування.

До котирування на фондовій біржі допускаються не всі, а тільки ті цінні папери, котрі перевірені на наявність фондової цінності. Для виявлення ступеня фондової цінності застосовується спеціальна процедура передпродажної оцінки фондовою біржею якості та надійності цінних паперів даного емітента – лістинг. Включення цих цінних паперів до котирувального списку (листа) відбувається на основі переліку правил допуску цінних паперів до торгівлі на фондовій біржі.

Лістинг (від англ. list – список) – це процедура внесення цінних паперів до списку цінних паперів, які котируються на фондовій біржі або можуть бути предметом укладання угод у торгівельно-інформаційній системі, якщо це передбачено їх правилами. Завдяки лістингу до біржових торгів допускаються лише ті цінні папери, які пройшли експертизу на якість та надійність, мають цінність.

Включення цінних паперів до котирувального списку є визнанням того, що емітент досягнув певної зрілості та статусу ефективно функціонуючої компанії. Це, по перше, підвищує престиж емітента у інвесторів, дає певні переваги контрагентам. По-друге, широке застосування процедури лістингу захищає також інтереси власників цінних паперів, збільшує шанси на вкладення капіталів інвесторів в ефективніші підприємства і галузі.

У випадку втрати інтересу у покупців до певного цінного паперу, неможливості його подальшого продажу фондова біржа проводить спеціальну процедуру на предмет виключення цих активів із котирувального списку – делістинг.

Делістинг – вилучення цінних паперів зі списку торгівлі на фондовій біржі за рішенням ради біржі або самого емітента після перевірки та виявлення їх незабезпеченості.

Удосконалення фондового ринку обумовлює виникнення і розвиток похідних цінних паперів (деривативів), призначення яких полягає у забезпеченні основним паперам їх функцій. Розвиток фондового ринку у цьому напрямку розглядається абсолютно необхідною умовою його руху у бік ефективності. Виникнувши у США наприкінці 70-х років XX ст., ринок деривативів почав швидко розповсюджуватися по країнах світу. Використання деривативів дає можливість економічним агентам страхувати себе від ризику зміни базового активу (товарного чи фінансового інструмента) в майбутньому.

Спочатку деривативи використовувались для хеджування звичайних ризиків, що притаманні угоді з базовим активом. Починаючи з 90-х років розвиток світового ринку деривативів набуває все багатоплановішого характеру. Сьогодні вони сприяють розподілу грошових коштів, їхньому рухові від одних учасників ринків до інших при проведенні операцій хеджування, спекуляцій на курсах цінних паперів, крос-курсування валют і т.п.

Деривативи (від лат. derivatis – похідні від чогось раніше існуючого) – це фінансові документи (контракти) встановленої форми, які обслуговують процес функціонування основних цінних паперів. Деривативи засвідчують наявність у їх власників особливих (спеціальних) прав на певні цінні папери – право або обов’язок придбати чи продати в майбутньому цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи – на умовах, визначених в цих документах. В міжнародній практиці строкового ринку до деривативів відносять форвардні контракти, ф’ючерсні контракти та опціони. Міжнародний досвід покладено в основу законодавчого регулювання випуску та обігу деривативів і в нашій країні.

На відміну від основних цінних паперів, що реалізують головні економічні характеристики даного паперу, деривативи (контракти, договори) є допоміжними, вони сприяють цьому, або реалізують другорядні економічні характеристики даного цінного паперу. Якщо поява акцій і облігацій зумовлена безпосередніми потребами відтворювального процесу, то виникнення похідних цінних паперів спричинено, перш за все, необхідністю у перерозподілі цінових ризиків. Основна функція деривативів – надання функціонуючим суб’єктам механізму хеджування, тобто страхування від зміни цін на ринку капіталів. Вони випускаються також для підтвердження або виконання додаткових, другорядних прав (зобов’язань) за цінними паперами.

Усі деривативи тією чи іншою мірою мають риси основних цінних паперів, які вони обслуговують. Їхній обіг пов’язується з обігом відповідного цінного паперу. Вони засновані на курсах цінних паперів, які й обслуговують. Вартість деривативів залежить від вартості цінних паперів, з приводу яких укладені ці контракти, або від показників курсів цих паперів.

Структурно у функції деривативів входить:

– засвідчувати права, які випливають із володіння основним цінним папером, а також надають можливість його заміни сурогатною формою (сертифікатом акцій та облігацій, депозитними розписками);

– надавати додаткові пільги власникам основних цінних паперів (опціон, варант, ордер);

– прогнозувати динаміку курсів та страхування (хеджування) тримачів основних цінних паперів від їх падіння (ф’ючерси, опціони). Користуючись похідними фінансовими інструментами, контрагенти мають можливість не тільки керувати вже існуючими ризиками на ринку базисного активу, але й заздалегідь застрахувати свої позиції всім учасникам ринку. Це дає можливість забезпечувати власні позиції у майбутньому і знижувати розміри непередбачених видатків при зміні курсу на певні пакети цінних паперів;

– забезпечувати проникнення основного цінного паперу на іноземні фондові ринки (через депозитні розписки);

– створювати можливість спекуляції/гри на різниці цін і на цій основі одержувати прибуток скромнішими за витратами і зусиллями методами.

Торги деривативами відбуваються як на організованому (біржовому), так і на неорганізованому (позабіржовому) ринку. На організованому ринку найбільш популярними є ф’ючерси і опціони, а на неорганізованому – свопи на процентні ставки.

На ринку цінних паперів широко використовуються біржові індекси – кредитні рейтинги, які є своєрідними індикаторами, що сприяють інвесторам у прийнятті обґрунтованих управлінських рішень. Різноманітні за інформаційним та методичним забезпеченням, усі вони тією чи іншою мірою свідчать про стан економіки країни, фондового ринку, окремих його учасників (емітентів) або фінансових інструментів на певну дату. Вони дозволяють з’ясовувати динаміку та тенденції процесів, що відбуваються на цьому сегменті фінансового ринку, попереджати інвесторів про негативні чинники перебігу подій, а отже – підвищувати рівень фінансової безпеки наявних чи потенційних інвесторів (кредиторів).

Біржовий індекс (від лат. indех – покажчик) – економічний показник біржової активності, який характеризує зміни біржового курсу цінних паперів у часі (за певний період часу) і дорівнює відношенню кінцевої величини до вихідної (базової). Обчислюється за курсами акцій, які найоб’єктивніше відбивають стан справ на ринку, їх загальні тенденції та зміни. Будучи середньою ціною купівлі або продажу цінних паперів, біржовий індекс дозволяє стежити за тенденціями курсів цінних паперів.

На фондових біржах розробляються індекси курсової ціни кожного окремого цінного паперу (акції, облігації) і агреговані (загальні, усереднені) показники стану фондового ринку.

Індивідуальні індекси цін акцій використовуються для розрахунку агрегованого біржового індексу.

Агрегований (загальний) фондовий індекс – це економічний показник, який обчислюється як відношення усередненого (з деякою групою підприємств) значення вартості акцій, проданих за поточний період до усередненого значення вартості акцій, проданих за минулий період.

Фондових індексів розробляється багато; фактично кожна біржа розраховує свою систему індексів. І це закономірно, тому що вони несуть різноманітну цінну інформацію для технічного аналізу ситуації на фондовому ринку. Потребу в них відчувають не тільки спеціалісти (торгівці цінними паперами, емітенти), але і покупці цінних паперів.

Найвідомішими у світі вважаються індекси Dоw-Jоnes, S&Р 500 та Nasdaq Com (США), “Fіnаncіal tіmеs” та FTSE 100 (Велика Британія), Nikkei 225 та Торiс (Японія), FAZ-іndех та Dt Aktien (DАХ) (Німеччина). Саме вони є основними показниками кон’юнктури фондових ринків, в значній мірі характеризують стан у світовій економіці, визначають ситуацію на міжнародному фондовому ринку.

Індекс Доу-Джонса (Dow-Jones) Нью-Йоркської фондової біржі розраховується як індекс середньоарифметичної біржової ціни (курсу) акцій провідних американських компаній. Середні ціни розраховуються щоденно на основі цін, узятих на момент закриття цієї біржі.

Цей індекс вперше у світі 1884 р. розробив американський фінансист Чарльз Доу на основі курсів акцій 11 найбільших, могутніших на той час компаній: двох промислових фірм і дев’яти залізничних компаній. Пізніше разом зі своїм партнером Едді Джонсоном він почав регулярно публікувати цей індекс у відповідних виданнях. З 1896 р. середнє арифметичне значення почало виводитися вже за акціями 12 найбільших промислових компаній.

Сьогодні, виходячи із різних потреб, індекс Доу-Джонса розраховується по акціях:

– 30 провідних престижніших промислових компаній США;

– 20 провідних транспортних компаній;

– 15 провідних фірм комунального господарства;

– всіх 65 (зведений індекс) вказаних компаній.

Фондовий індекс S&Р 500 (Standard and Poor’s 500) розробила і підтримує однойменна корпорація. Він базується на цінах акцій 500 найбільш капіталізованих компаній США. В індекс входять компанії різної галузевої приналежності – промислові (76%), транспортні (2%), фінансові (14%) та інші (8%). Вартість акцій всіх компаній, які входять в індекс, складає майже 84% загальної вартості всіх акцій, які продаються на Нью-Йоркській фондовій біржі. Таким чином, можна припустити, що індекс S&P 500 відображає сукупну ринкову ціну пакета акцій компаній, які входять в

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти