ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Правильний та неправильний вид умовиводу і складного судження.

 

Умовами здобуття істинних висновків в умовиводі є: 1) істинність вихідних висловлювань або засновків; 2) правильність виводу. Поняття істинного висловлювання (судження) розглядалось нами в модулі IV - "Просте судження". Поняття ж "правильності виводу" пов'язане з відношенням логічного слідування. Запишемо її у вигляді формули логіки висловлювань та побудуємо його таблицю істинності:

 

Як бачимо, формула логіки висловлювань, що відображає структуру нашого міркування, є завжди істинною формулою або тавтологією. А це, в свою чергу, означає, що між першим та другим твердженням існує відношення логічного слідування (АлВ ь А/В) - таку структуру міркування називають структурою правильного виводу. Таким чином, правильним умовивід є тоді і тільки тоді, коли висновок є логічним наслідком із засновків. У таку структуру ми можемо замість А і В поставити будь-які за змістом істинні твердження і завжди будемо отримувати істинний висновок.

неправильним називають такий умовивід, у якому між засновками та висновком не існує відношення логічного слідування. Такий умовивід не гарантує істинного висновку при істинних засновках.

Визначення логічних сполучників використовують для перевірки істиннісних значень складних суджень. На них ґрунтується метод таблиць істинності. Між судженнями мають місце логічні відношення, насамперед, за їх істиннісними значеннями. Це стосується як простих, так і складних суджень. Відношення між простими судженнями визначаються, з одного боку, їх логічною формою: характером суб’єкта, предиката і логічних операторів, а з другого — їх смислом.

Еквівалентні судження бувають або одночасно істинними, або одночасно хибними. За допомогою еквіваленції часто формулюють закони логіки та перетворюють одні судження на інші. Підпорядковуючі судження характеризуються тим, що за умови істинності підпорядковуючого судження підпорядковане завжди буде істинним, але не навпаки. Частково сумісні судження не можуть бути одночасно хибними. Протилежні (контрарні) судження не можуть бути одночасно істинними. Суперечливі (контрадикторні) судження не можуть бути одночасно істинними і не можуть бути одночасно хибними. Наприклад, судження «А» («люди є живими і мислячими істотами») і «А» («невірно, що люди є живими і мислячими істотами») є між собою суперечливими.

Поняття простого категоричного силогізму та його структура.

Простий категоричний силогізм – це дедуктивний умовивід про відношення двох крайніх термінів на підставі їх зв’язку з середнім терміном. складається з трьох категоричних суджень, два з яких є засновками, а третє – висновком.

Поняття, що входять до складу категоричного силогізму, називають термінами силогізму/ Серед них розрізняють менший, більший та середній терміни.

Меншим є суб’єкт висновку. Більшим терміном силогізму є предикат висновку. Більший та менший називають крайніми термінами; Кожен із крайніх термінів входить не тільки у висновок, але й в один із засновків. Засновок, що включає менший термін, називають меншим засновком; засновок, який включає більший термін, називають більшим засновком. Більший та менший засновки можуть займати в силогізмі як перше, так і друге місце. Але розрізняють їх не за місцем в силогізмі, а за термінами, які вони включають в себе. Висновок із засновків був би неможливим, якби в них не містився ще один термін – середній. Середнім терміном силогізму називають поняття, що входить до обох засновків і відсутнє у висновку

Необхідність виводу, тобто логічного переходу від засновків до висновку в категоричному силогізмі грунтується на твердженні (аксіомі силогізму): Все, що стверджується або заперечується про всі предмети даного класу, стверджується або заперечується про кожен предмет або будь-яку частину предметів даного класу.

 

Фігури та модуси силогізму.

 

В засновках простого категоричного силогізму середній термін (М) може займати місце суб’єкта (S), або предиката (Р). В залежності від цього розрізняють чотири різновиди силогізму, які називають його фігурами:

Фігури силогізму – це його різновиди, які відрізняються місцем середнього терміну у засновках.

Ці чотири фігури вичерпують всі можливі комбінації термінів силогізму: В І-ій фігурі середній термін займає місце суб’єкта в більшому засновку і місце предиката в меншому засновку. В ІІ-ій фігурі – місце предиката в обох засновках. В ІІІ-ій фігурі – місце суб’єкта в обох засновках. В ІV-ій фігурі – місце предиката в більшому засновку і місце суб’єкта в меншому засновку.

Різновиди силогізму, що розрізняються якістю та кількістю засновків та висновку, називаються модусами простого категоричного силогізму. Правильними або сильними серед них є такі, що відповідають всім вимогам загальних правил силогізму. Крім сильних модусів існують і слабкі модуси, тобто такі, що дають необхідний вивід при певних умовах.

 

 

Види доведення.

 

Докази поділяються на прямі і непрямі.

Прямим доказом називається доказ, у котрому теза обґрунтовується безпосередньо аргументами. Якщо для доказу тези наводяться аргументи, а яких безпосередньо випливає істинність (або хибність) цієї тези, то такий доказ є прямим.

Непрямим доведенням називається доказ, у котрому істинність тези обґрунтовується за допомогою доказу хибності антитези.Антитезою називається судження, котре суперечить тезі. До непрямого доведення вдаються завжди у тих випадках, коли висунуту тезу не можна довести прямо, коли відсутні аргументи, що обґрунтовують тезу безпосередньо. У непрямому доведенні істинності (або хибності) тези доходять за допомогою дослідження не самої тези, а іншого судження, що перебуває у певному відношенні до тези. Непрямі докази будуються на законах і правилах, котрі існують між судженнями.

Непрямі докази бувають двох видів: анагогічні та розподільні.

В анагогічному непрямому доведенні істинності тези доходять завдяки доказу хибності антитези. Непряме апагогічне доведення називають ще приведенням до абсурду (reductio ad absurdum). У математичних та інших науках воно дістало назву доказ від супротивного.

Апагогічне побічне доведення використовується в судовому доказі досить часто. Побічний апагогічний доказ у судовому доведенні має виняткове значення у тих випадках, коли з приводу якоїсь обставини можна висунути тільки дві суперечливі версії (тези). Обґрунтування хибності однієї суперечливої версії (антитези) у таких випадках є переконливим доказом істинності іншої версії.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти