Боржник, який виконав солідарний обов’язок має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки яка припадає на нього.

Учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Державні (комунальні) підприємства за наявності підстав зобов’язані вжити заходів щодо стягнення в порядку регресу збитків з інших суб’єктів господарювання або стягнути збитки з винних працівників підприємства відповідно до вимог законодавства про працю.

Особливістю відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань є те, що боржник, у тому числі учасникгосподарських відносин, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним такого зобов’язання.

Тому відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком (казусом), а згідно з цим відсутність у боржника необхідних коштів не вважається надзвичайними і невідворотними обставинами (непереборною силою).

Законодавець передбачає 2 види господарських санкцій, що застосовуються до учасника господарських відносин, який порушив грошове зобов’язання:

- відшкодування збитків

- сплату штрафних санкцій.

Штрафні санкції.

Систематизація підходів законодавства, щодо практики застосування штрафних санкцій має різне розуміння і тлумачення неустойки. Зі ст. 549 ЦК України випливає, що штраф і пеня виступають як видові поняття і об’єднані родовим поняттям неустойка.

Водночас ст. 549 ЦК України вступає у протиріччя зі ст. 230 ГК України, зі змісту якої випливає, що штраф і пеня не є різновидами неустойки, а мають самостійний характер.При цьому норми ГК Українине містять визначення неустойки як самостійного виду санкції.

Але можливо припустити, що тверда сума або кратність до суми зобов’язання є тим видом штрафних санкцій, що в ст. 230 ГК України позначаються як неустойка, якщо мати на увазі те, що штраф і пеня не встановлюються у твердій сумі, а принцип кратності штрафних санкцій можливий, згідно з ч. 2 ст. 546 ЦК України, як інший вид зобов’язання.

Також на відміну від господарської штрафної санкції, яка може стягуватися тільки у грошовій формі, цивільна штрафна санкція може бути реалізована і шляхом стягнення з винної сторони майна.

Штрафні санкції є ефективним способом забезпечення виконання зобов’язань і дотримання договірної дисципліни. Спори, що пов’язані із застосуванням штрафних санкцій дедалі частіше стають предметом судового розгляду.

Штрафними санкціями визнаються санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарських зобов’язань.

Так у ст. 230 ГКУ встановлені такі види штрафних санкцій: неустойка, штраф, пеня. Тобто неустойка розглядається як окрема штрафна санкція поряд зі штрафом і пенею.

Але, у ч.1 ст. 549 ЦКУ штраф і пеня визначені, як різновиди єдиного поняття – неустойки, тобто ЦКУ не розглядає неустойку як окремий вид забезпечення зобов’язань.

За таких умов важливе значення має відповідь ВГСУ на це питання. ВГСУ не розглядає неустойку, як окремий вид штрафних санкцій.

Неустойка визначається як узагальнююче (родове) поняття до пені і штрафу.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже штраф та пеня є різновидами неустойки, які відрізняються тим, що розмір пені залежить від тривалості прострочення боржника, а штраф не залежить.

Слід також відрізняти штраф, який застосовується у разі порушення зобов’язання, від штрафу як адміністративно – господарської санкції, визначення якого міститься у ч.1 ст. 241 ГК України.

Відмінність пені від штрафу також полягає в тому, що пеня може встановлюватися за несвоєчасне виконання тільки грошового зобов’язання.

Суб’єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання. Право учасників господарських відносин встановлювати інші, ніж передбачено ЦК України, види забезпечення виконання зобов’язання визначено ч.2 ст. 546 ЦК України, що узгоджується із свободою договору встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судова практика визнає, що розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Тобто відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, тому встановлена сторонами у договорі відповідальність за прострочення виконання зобов’язання у більшому розмірі не суперечить матеріальному праву України та відповідно не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною.

Застосування штрафних санкцій може бути здійснено без вини та за винні дії сторони. Штрафні санкції можуть мати як каральний, так і відновний характер, тому чинне законодавство допускає в ряді випадків їх застосування без урахування вини правопорушника.

Метою штрафних санкцій є майновий захід впливу на боржника, внаслідок чого для нього настають несприятливі економічні наслідки.

Застосування штрафних санкцій зумовлено двома обставинами:

1) швидкість їх застосування;

2) зручність застосування цієї форми господарсько – правової відповідальності, умовами якої є противоправна поведінка боржника (невиконання або неналежне виконання зобов’язання) та невжиття боржником усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Сферою застосування таких санкцій є договірні відносини (майнова – господарські зобов’язання).

Слід звернути увагу на необхідність розмежування:

- неустойки (штрафу та пені) як способів забезпечення виконання господарського зобов’язання;

- стягнення неустойки (штрафу та пені) як санкції за порушення господарського зобов’язання, тобто як правовий засіб у сфері господарювання.

ГКУ передбачає можливість стягнення штрафних санкцій як у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання, так і у повній, визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі (ч.4 ст.231).

ГКУ визнає господарські санкції лише у вигляді грошової суми (ч.1ст.230).

ЦКУ розглядає як можливий предмет неустойки також рухоме та нерухоме майно (ч.1 ст.551).

У ЦК поняття неустойки вживається як узагальнююче (родове) стосовно понять штрафу та пені, іншими словами як забезпечувальний інститут.

У своєму інформаційному листі ВГСУ робить наступний висновок.

Спеціальні норми ГКУ, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб’єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами ЦК, які містять відповідне загальне регулювання.

Наприклад, правила ч.1 ст.232 ГКУ, відповідно до якої збитки відшкодовуються в частині, не покритій штрафними санкціями (залікова неустойка), підлягають переважному застосуванню перед правилами ч.1 ст.624 ЦК, відповідно до якої неустойка підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (штрафна неустойка).

За правилами ЦК:

- штраф обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно - виконаного зобов’язання.

Пеня – у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день простроченого виконання.

Предыдущая 2 3 4 5 6 7 8 9 10 111213 14 15 16 17 Следующая