ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Індивідуальні навчально-дослідні завдання.

1. Юридична логіка у судовому процесі.

2. Логічні аспекти аналізу права.

3. Закони логіки та юридичні закони.

4. Принципи правильного мислення та принципи права.

5. Роль логіки у судовому процесі.

6. Деякі аспекти логіки слідства.

7. Логічна природа криміналістичної версії.

 

9. Методичні вказівки для викладачів і студентів.

Реалізація в сфері вищої освіти України цілей Болонського процесу передбачає впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу, що враховує засади Європейської кредитно-трансферної та акумулюючої системи (ECTS) і ґрунтується на поєднанні модульних технологій навчання, залікових освітніх одиниць (залікових кредитів) та модульно-рейтингової системи контролю.

Методичні рекомендації до вивчення навчальної дисципліни «Логіка» розраховані на студентів денної форми навчання освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр і складаються з робочої навчальної програми, планів семінарських занять, завдань для самостійної та індивідуальної роботи студентів.

Особливістю логіки є те, що вона вивчає не мислення в цілому, а лише процес міркування людини, її не цікавлять міркування конкретних людей, вона лише встановлює загальні умови, за яких міркування буде правильним. Логіка, так само як право, вважається нормативною наукою.

Логіка – це наука, яка вивчає закони і форми (схеми, структури) правильного мислення людей.

Міркування – це розумовий процес, у якому на основі наявних, відомих знань отримують нове знання.

Правильне міркування – це міркування, в якому дотримуються всіх правил і законів логіки.

Побудова моделі, в якій змістовним міркуванням відповідають їх формальні аналоги, називається формалізацією.

Метод формалізації і є основним методом сучасної логіки.

Історія логіки налічує понад 2,5 тис. років і поділяється на два основних етапи: 1) традиційна логіка (І\/ ст. до н.е. – друга половина ХІХ ст.); 2) сучасний (друга половина ХІХ ст. – до нашого часу).

У сучасній логіці виділяють два періоди:

а) класичний (логіка висловлювань, логіка предикативів);

б) некласичний (алетична логіка, логіка часу, епістемічна логіка, деонтична логіка, аксіологічна логіка, логіка дії тощо).

Заняття логікою привчають нас точно мислити і чітко формулювати свої думки. Логіка виховує вміння обґрунтовувати свої ідеї. Заняття логікою поступово формують навички аналізувати свої та чужі думки. Логіка навчить вас правильно вести суперечку. Логіка привчає вас до міркувань.

Юридична логіка – це синтетична, прикладна дисципліна, предметом якої є аналіз правових проблем методами традиційної та сучасної логіки.

Важливими напрямками взаємодії логіків та юристів є логіка права, тобто логіка побудови всієї правової системи в цілому, і логіка правосвідомості.

В чому ж полягає значення логіки для юристів ?

По перше, вона формує логічну культуру правознавця, допомагає йому в складних ситуаціях правової діяльності мислити правильно, швидко і приймати оптимальні рішення.

По-друге, методи логічного аналізу застосовуються для витлумачення законодавства, методи логіки виступають методами витлумачення правових текстів.

По-третє, методи сучасної логіки сьогодні використовуються для дослідження наукових проблем у правознавстві, тобто методи сучасної логіки входять до складу методології правознавства.

Слід почати з визначення поняття як форми логічного (раціонального) пізнання. Для права ця тема дуже важлива у тому відношенні, що всі вимоги, які висуває до понять логіка, повинні виконуватись у відношенні до правових понять. Необхідно також підкреслити співвідношення між термінами “зміст поняття” і “склад злочину”.

Необхідно мати на увазі, що тотожність, підпорядкованість, перетин – види відношень по обсягу сумісних понять, а співпідпорядкування, протилежність і суперечність – види відношень по обсягу несумісних понять. В цілому, питання про логічні відношення між поняттями тісно пов’язані з проблемою конкуренції правових норм.

Визначення та поділ понять мають велике значення в юриспруденції. Усі кодекси побудовані на класифікації та дефініціях.

Підзаконний характер діяльності юристів вимагає чіткого визначення правових понять. Порушення логічних правил дефініції і відповідно неправильне усвідомлення змісту понять може призвести до невірних практичних дій, до порушення законності.

Необхідно почати з означення судження як форми раціонального пізнання і з’ясувати склад судження. Знання складу судження, а також логічної ролі кожного з його елементів (суб’єкта, предиката, зв’язки) здійснює суттєву допомогу у процесі практичного аналізу різного роду висловлювань, допомагає чітко і без протиріч формулювати свої думки.

Для більш глибокого вивчення даної проблеми слід з’ясувати суть кваліфікації простих суджень: за кількістю, за якістю та об’єднаної за кількістю і якістю. Важливо також засвоїти символічні позначення структурних елементів судження, кванторів та відношень між суб’єктом і предикатом. При вивченні логічного квадрату необхідно визначити місце загальностверджувального, загальнозаперечного, частковостверджувального і частковозаперечного суджень і відношення між ними. Це буде необхідно при подальшому вивченні непрямого апагогічного доведення.

Широко застосовуються в юридичній справі і складні судження. Наприклад, диз’юнкція застосовується для розкриття обсягу юридичних понять, при описі різновидів правопорушень і санкцій, при визначенні змісту конкретного складу злочину в кримінальному процесі, а юридично значущі дії, які складають диспозицію норми, нерідко виражаються сукупністю кон’юнктивно зв’язаних між собою ознак, які характеризують конкретний вид правопорушень. При вивченні цих суджень необхідно звернути увагу на роль зв’язку кон’юнкції, диз’юнкції, імплікації та еквіваленції в утворенні складних суджень з простих.

Слід почати з наукового визначення закону, далі перейти до поняття закону правильного мислення, тобто закону логіки як такого зв’язку між думками, при якому істинність одних з необхідністю обумовлює істинність інших.

Перш за все необхідно собі з’ясувати суть кожного з основних законів логіки, при цьому слід мати на увазі, що принципи правильного мислення знайшли своє відображення саме в цих законах, тобто принципи визначеності та послідовності закладені у законі тотожності, принцип несуперечності – у законах несуперечності та виключеного третього, а принцип обґрунтованості – у законі достатньої підстави.

В цьому питанні необхідно пам’ятати, що в формалізованій логіці законом називається усяка тотожньо істинна формула, тобто таке висловлювання, яке набуває значення істинності при всіх значеннях змінних.

Необхідно зясувати суть умовиводу як форми мислення, в якій з наявних думок виводиться нова думка. Ретельно розібратися в структурі умовиводу (засновки, висновки, вивід).

Необхідно з’ясувати суть необхідних (демонстративних, достовірних) і ймовірних (недемонстративних, правдоподібних) умовиводів. Відмінність між демонстративними недемонстративними умовиводами має принципово важливе значення для розуміння строгості умовиводу.

Під час аналізу цього питання перш за все необхідно з’ясувати суть різниці між дедукцією та індукцією. Справа в тому, що тип умовиводу (дедуктивного або індуктивного) не залежить від порядку засновків, а залежить лише від характеру виводу, тобто логічного переходу від засновків до висновку. Якщо останній є переходом від загального до часткового, то цей умовивід відноситься до дедуктивних, якщо ж від часткового до загального – індуктивним, іншими словами, дедуктивним є такий умовивід, в якому хоч один із засновків незалежно від його положення має загальний характер.

Категоричний силогізм – самий простий, але дуже важливий вид дедуктивного умовиводу. Слід звернути особливу увагу на специфічну структуру (склад) категоричного силогізму (суб’єкт, предикат, середній термін), його фігури і правила. Простий категоричний силогізм знаходить широке застосування в юридичній теорії і практиці, при кваліфікації злочинів. При вивченні фігур (і модусів) силогізму слід мати на увазі, що вони є такими формальними засобами, які спрощують побудову та перевірку правильності силогізмів.

При вивченні розділових та умовних силогізмів слід звернутися до питання про складні судження. При засвоєнні формул силогізмів слід мати на увазі, що вони складаються із формул тих суджень, що складають цей силогізм. В плані зв’язку з юридичною практикою найбільш цікавими є умовні силогізми, які відображають причинні зв’язки між ознаками, між фактами в часі і просторі під час слідчих дій.

До недедуктивних умовиводів відносяться індуктивні умовиводи та умовиводи за аналогією. Необхідно мати на увазі, що повна індукція дає демонстративний вивід і разом з дедукцією може бути віднесена до необхідних умовиводів. В протилежність цьому неповна індукція має ймовірний характер. Тому умовивід за неповною індукцією і за аналогією відносяться до недемонстративних умовиводів. Ці умовиводи грають важливу роль в юридичній теорії і практиці. Наприклад, повна індукція має широке застосування при проведенні експертиз, а неповна індукція і аналогія – при побудові версій.

При вивченні цієї проблеми необхідно звернути увагу на те, що тут йде мова про логічне доведення, яке виконується тільки засобами логіки, за допомогою висловлювань і повністю лежить у сфері мислення. Його не можна плутати з доведенням в кримінально-процесуальному змісті.

Необхідно розібратися в структурі доведення, навчитися відрізняти його елементи (тезу, аргумент, демонстрацію).

Зверніть увагу на те, що в логіці два види непрямих доведень: апагогічне і розділове. В розділовому доведенні використовується заперечувально-стверджувальний модус розділово-категоричного силогізму, а апагогічне доведення спирається на закон виключеного третього. Тут також необхідно пам’ятати про різницю в розумінні доведень в логіці та кримінальному процесі.

Необхідно пам’ятати, що логічне спростування це не просто операція протилежна доведенню. Спростовувати можна не тільки тезу, але й аргументи, наслідки з тези та аргументів, демонстрацію.

Правила доведення і спростування – це закони логіки в тій формі, в якій вони використовуються до доведень і спростувань. Для вивчення цього питання необхідно повторити тему “Основні закони логіки висловлювань”. Також необхідно пам’ятати: для того, щоб в процесі доведення прийти до істини, необхідно виконувати визначені правила, які регламентують відношення до доведення в цілому, так і до його структурних елементів (тез, аргументів, демонстрації).

Порушення цих правил може призвести до помилок, а помилки в діяльності юриста для суспільства і його членів коштують дуже дорого.

З’ясувати логічну природу гіпотези та версії як різновиду гіпотези, основні види гіпотези та версії, їх спільні риси та відмінності.

Розкрити основні етапи побудови версії – створення інформаційного базису, його осмислення та виведення версії (аналіз окремих фактів та відношень між ними; синтез фактів та висунення припущень).

З’ясувати, що верифікація – це підтвердження істини версій та фальсифікація – її хибності.

Вказані процедури принципово схожі з доведенням та спростуванням.

Існують прямі, непрямі, емпіричні та теоретичні верифікації. Також існує пряма і непряма фальсифікація.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти