ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Навчально-методичні матеріали для лекцій.

Для підготовки лекційного курсу пропонується використати навчальний посібник «Логіка» (К.: _____, 2004. – ____с.) та мультимедійні матеріали, підготовлені старшим викладачем кафедри гуманітарних дисциплін Навчально-наукового інституту права та психології Бакуменком В.П., питання, тести, завдання за окремими темами та список основної й додаткової літератури, що увійшли до цього НМК, а також глосарій, представлений в цьому розділі НМК.

 

ГЛОСАРІЙ:

 

Абстрактне поняття — поняття, в яких елементами обсягу є властивості предметів або відношення між ними.

Аксіоматичне визначення — вид неявного визначення, у яко­му контекстом є сукупність аксіом певної теорії.

Алфавіт — сукупність знакових засобів, які використовуються у логічній теорії.

Аналогія — умовивід, у якому робиться висновок про на­явність певної ознаки у предмета, що досліджується, на підставі його подібності за суттєвими рисами з іншим предметом.

Аналогія відношень — умовивід, у якому об'єктом уподіб­нення є схожі відношення між предметами, а переносною ознакою — властивості цих відношень.

Аналогія предметів — умовивід, у якому об'єктом уподіб­нення виступають два схожих предмети, а переносною ознакою — властивості цих предметів.

Апагогічна аргументація — вид непрямої аргументації.

Аргументація (в найширшому значенні) — процес обгрунту­вання певного положення (твердження, гіпотези, концепції) для переконання в його істинності.

Атрибутивно-реляційне визначення — вид визначення че­рез найближчий рід та видову ознаку, де видовою ознакою є влас­тивості предмета, що визначається, або його відношення до інших предметів.

Безвідносні поняття — поняття, у змісті яких відсутні ознаки, що вказують на відношення до інших предметів.

Визначення — логічна операція, за допомогою якої розкри­вають зміст поняття.

Відносні поняття — поняття, у змісті яких наявні ознаки, що вказують на відношення до інших предметів.

Відношення логічного слідування — відношення, яке існує між засновками та висновком міркування.

Відношення логічної рівносильності — відношення між вис­ловлюваннями., коли при однакових наборах логічних значень пропозиційних змінних, що входять до їх складу, вони набувають однакових логіч­них значень.

Відношення логічної сумісності за істинністю — відношення, що має місце між висловлюваннями, котрі можуть буґи істинними при однакових наборах логічних значень пропозиційних змінних, що їх складають.

Відношення логічної сумісності за хибністю — відно­шення, що має місце між висловлюваннями, котрі можуть бути хиб­ними при однакових наборах логічних значень пропозиційних змінних.

Відношення перетину (часткового збігу) між поняття­ми — відношення, що існує між поняттями, обсяги яких частково співпадають.

Відношення підпорядкування між поняттями — відно­шення, що існує між родовим поняттям.

Відношення підпротилежності (субконтрарності) — відношення, що має місце між висловлюваннями, які є сумісними за істинністю і несумісними за хибністю.

Відношення протилежності (контрарності) — відношен­ня між висловлюваннями, які є несумісними за істин­ністю, але сумісними за хибністю.

Відношення протилежності між поняттями — відношен­ня між поняттями, зміст яких відрізняється найви­щою мірою, тобто:

а) сума обсягів протилежних понять не вичерпує обсяг родо­вого поняття;

б) обсяги таких понять є двома крайніми видами в множині видів;

в) одне з таких понять містить у собі ознаки, які не просто за­перечують ознаки другого поняття, а й замінюють їх на протилежні.

Відношення протиріччя (контрадикторності) — відно­шення між висловлюваннями, які є несумісними за істинністю і несумісними за хибністю.

Відношення протиріччя між поняттями — відношення між двома поняттями, що є видами одного роду, але на відміну від відношення протилежності сума їх обсягів повністю ви­черпує обсяг родового поняття, а зміст одного з них просто запере­чує зміст іншого.

Відношення співпідпорядкування між поняттями —між поняттями, що є різними видами одного роду.

Відношення тотожності між поняттями — відношення між поняттями, що мають різний зміст, але обсяги яких повністю співпадають.

Генетичне визначення — вид визначення через найближчий рід і видову ознаку, де видовою ознакою є спосіб походження, ство­рення, конструювання предметів.

Дедуктивна аргументація — аргументація, що будується за схемами дедуктивних міркувань.

Дедуктивні міркування — міркування, в яких між заснов­ками та висновком існує відношення логічного слідування.

Диз'юнкція (сильна/строга) — логічний сполучник. Складне висловлювання, до якого входить сильна/строга диз'юнкція, буде істинним лише в тому випадку, коли логічні значення висловлю­вань не співпадають. Таке висловлювання буде хибним у тих випадках, коли логічні значення висловлювань, що входять до його складу, співпадають.

Диз'юнкція (слабка/нестрога) — логічний сполучник. Складне висловлювання, до якого входить слабка/нестрога диз'юнкція, буде істинним тоді, коли хоча б одне з його складових висловлювань буде істинним. Воно визнається хибним, якщо всі ви­словлювання, які до нього входять, будуть хибними.

Доказова аргументація — це не що інше, як доведення. До­ведення можна визначити як встановлення істинності тези з вико­ристанням логічних засобів за допомогою аргументів, істинність яких уже встановлена.

Еквіваленція — логічний сполучник/Складне висловлюван­ня, до якого входить екйіваленція, буде істинним лише у тих випад­ках, коли логічні значення висловлювань, що входять до його скла­ду, співпадають. У випадках, коли їх значення не співпадають, таке висловлювання буде хибним.

Елемент обсягу поняття — предмет, що входить до обся­гу поняття.

Загальне поняття — поняття, обсягом якого є клас однорідних предметів.

Заперечення — логічний сполучник, який з істинного вислов­лювання творить хибне, а з хибного — істинне.

Збірне поняття — поняття, елементами обсягу якого висту­пають класи предметів.

Звичайні контекстуальні визначення — вид неявних ви­значень, у яких контекстом є звичайний уривок якогось тексту.

Зміст поняття — сукупність суттєвих ознак предметів.

Імплікація — логічний сполучник. Складне висловлювання, до якого входить імплікація, буде хибним лише тоді, коли перше вис­ловлювання (антецедент) — істинне, а друге висловлювання (кон- секвент) — хибне. У всіх інших випадках воно буде істинним.

Класифікація — багатоступінчастий, послідовний поділ обся­гу поняття з метою систематизації, отримання но­вих знань щодо членів поділу.

Конкретне поняття — поняття, в яких елементами обсягу є предмети або класи предметів.

Кон'юнкція — логічний сполучник. Складне судження буде істинним лише тоді, коли всі його складові будуть істинними. Воно визнається хибним тоді, коли хоча б одна із складових висловлювання виявиться хибною.

Критика — обгрунтування безпідставності процесу аргумен­тації.

Критика аргументів —критика, спрямована на обгрун­тування безпідставності (хибності або малого ступеня правдоподіб­ності) аргументів.

Критика форми —критика, спрямована на обгрунтування безпідставності форми аргументації.

Критика тези —критика, спрямована на обгрунтування безпідставності (хибності або малого ступеня правдоподібності) тези. Критика тези буває прямою і непрямою.

Логіка — наука, яка вивчає форми (схеми, структури) мірку­вань людей.

Логіка висловлювань — логічна теорія, яка має такі харак­терні риси:

1. Розглядає лише такі міркування, засновки й висновок яких складають дескриптивні висловлювання.

2. Є двозначною логікою.

3. Абстрагується від смислового значення висловлювань, до уваги береться лише предметне значення.

4. Внутрішня структура простого висловлювання в рамках про- позиційної логіки не розглядається.

Логіка предикатів — розділ сучасної логіки, де описуються міркування, в яких враховується внутрішня структура простих вис­ловлювань. Класична логіка предикатів є розширеним варіантом класичної логіки висловлювань.

Логічна помилка — порушення законів та правил логіки.

Логічна форма міркування — спосіб зв'язку висловлювань, що входять до його складу.

Логічне протиріччя — висловлювання, що буде хибним у будь-якій предметній області. Це тотожньо хибне висловлювання.

Логічний закон — висловлювання, що буде істинним у будь-якій предметній області. Це тотожньо істинне висловлювання.

Логічний сполучник — логічний термін, основна функція якого полягає у тому, що за його допомогою з простих висловлювань утворюються складні.

Логічні значення висловлювань — такі характеристики вис­ловлювання, як істинність і хибність.

Метамова — мова, засобами якої досліджують і описують вла­стивості об'єктної мови.

Міркування — розумовий процес, в якому на основі вже наявних знань отримують нове знання.

Мова логіки — штучна мова, призначена для аналізу логічної форми різних типів міркувань. Будь-яка мова характеризується списком знакових засобів (алфавітом) і визначенням формули.

Наукова індукція — умовивід, у якому висновок випливає через відбір необхідних і виключення випадкових обставин.

Негативне поняття — поняття, де фіксується відсутність наявності певних ознак.

Недедуктивна аргументація — аргументація, що будуєть­ся за схемами недедуктивних (правдоподібних) міркувань.

Недоказова аргументація — вид аргументації. Буває трьох видів:

перший вид: істинність аргументів, зокрема деяких з них, не встановлена, тобто всі аргументи, або деякі з них, не є достовірни­ми твердженнями, форма аргументації — дедуктивне мізкування; теза — правдоподібне твердження;

другий вид: аргументи є достовірними твердженнями, тобто їх істинність вже встановлена; форма аргументації — недедуктйв- (правдоподібне) міркування; теза — правдоподібне твердження;

третій вид: аргументи не є достовірними твердженнями; фор­ма аргументації — недедуктивне (правдоподібне) міркування; теза — правдоподібне твердження.

Незбірне поняття — поняття, де елементами обсягу якого ви­ступають окремі предмети.

Необхідна умова — умова для певної події (ситуації, дії), якщо за її відсутності ця подія не відбу­вається.

Неповна індукція — умовивід, в якому на підставі наявності якоїсь ознаки у частини предметів певного класу робиться висно­вок про її наявність у всього класу предметів.

Непорівнянні поняття — поняття, що не мають спільних родових ознак.

Неправильне міркування — міркування, у якому припускаються логічні помилки внаслідок порушення правил або законів логіки.

Непряма аргументація — аргументація, де істинність тези встановлюється шляхом обгрунтування хибності антитези. Непряма аргументація буває двох видів: апагогічна і розділова.

Несумісні поняття — поняття, обсяги яких не мають жод­ного спільного елемента. Іс­нують три типи відношень між несумісними поняттями: відношення співпідпорядкування, відношення протилежності, відношення протиріччя.

Неявне визначення — визначення, в якому зміст деякого поняття виводиться із контексту його застосування.

Номінальні визначення —визначення, де предмет­ним значенням вислову, що визначається, є предмет, який реально (матеріально) не існує.

Обмеження понять — логічна операція переходу від певного поняття до поняття з меншим об­сягом, але більшим змістом.

Обсяг поняття — клас (множина) предметів, які виділяють­ся і узагальнюються в понятті і кожному з яких притаманні озна­ки, що складають зміст поняття.

Одиничне поняття — поняття, обсяг якого складається з од­ного елемента.

Операційне визначення — вид визначення через найближ­чий вид та видову ознаку, де видовою ознакою є вказівка операції, за допомогою якої можна розпізнати ті чи інші предмети.

Опис — пізнавальний прийом, що полягає в перерахуванні низки ознак предмета.

Парадокс — міркування, яке приводить до двох протилежних висновків.

Повна індукція — умовивід, де на підставі наявності якоїсь ознаки у кожного предмета певного класу робиться висно­вок про її наявність у всього класу предметів.

Поділ — логічна операція, в результаті якої здійснюється пе­рехід від родового поняття до множини видових понять. Це процес виявлення можливих видових понять певного роду. Структура по­ділу: подільне поняття, члени поділу, основа поділу.

Поділ за видозміною ознаки — вид поділу, в якому осно­вою виступає певна ознака, яка притаманна усім предметам, що вхо­дять до обсягу подільного поняття.

Позитивне поняття – поняття, у змісті якого фіксується наявність певних ознак.

Поняття — форма мислення, де шляхом вказівки на певну ознаку ви­діляє з універсуму та узагальнює в клас предмети, яким притаманна ця ознака.

Популярна індукція — умовивід, де шляхом переліку встановлюється наявність якоїсь ознаки у деяких предметів пев­ного класу і на цій підставі робиться висновок про її наявність у всіх предметів цього класу.

Порівнянні поняття — поняття, які мають спільні родові ознаки.

Порівняння — пізнавальний прийом, де порівнюються однорідні пред­мети з метою встановлення їх подібності та відмінності.

Правильне міркування — це міркування, в якому дотри­муються усі правила і закони логіки.

Природна класифікація — це класифікація, яка здійснюєть­ся на підставі суттєвих ознак об'єктів, що досліджуються.

Просте висловлювання — висловлювання, що не включає в себе інші висловлювання.

Пряма аргументація — аргументація, де теза безпосередньо обґрунтовується аргументами.

Пусте поняття — поняття, обсяг якого не містить жодного елемента.

Реальне визначення — вид визначення, де предметним значен­ням терміна, що визначається, є реально (матеріально) існуючий предмет або його характеристики.

Розділова аргументація — обгрунтування тези, яка є членом диз'юнкції висловлювань, шляхом виключення всіх інших конкуруючих з тезою положень — членів диз'юнкції.

Розрізнення — пізнавальний прийом, що встановлює ознаки, які відрізняють один предмет від іншого пред­мета.

Складне висловлювання — висловлювання, яке включає в себе як самостійні частини інші висловлювання.

Спростування — встановлення хибності якогось положення з використанням логічних засобів і положень, істинність яких до­ведена заздалегідь.

Структура аргументації — теза, аргументи, демонстрація. Теза — це положення, яке необхідно обгрунтувати. Аргументи — це твер­дження, за допомогою яких обґрунтовується теза. Демонстрація — це спосіб, який застосовується для обгрунтування тези.

Структура критики — теза, аргументи, демонстрація. Теза — це положення, яке необхідно розкритикувати. Аргументи — це твер­дження, за допомогою яких критикується теза. Демонстрація — це спосіб, який застосовується для критики тези.

Сумісні поняття — поняття, обсяги яких мають хоча б один спільний елемент, тобто їх обсяги повністю або частково співпа­дають. Існують три типи відношень між сумісними поняттями: відно­шення тотожності (рівнозначності), відношення перетину, відношення підпорядкування.

Суперечка — процес обміну протилежними думками. За фор­мою розрізняють такі види суперечок: дискусія, диспут, полеміка, дебати. За метою розрізняють: суперечку заради істини, супе­речку заради переконання, суперечку заради перемоги, суперечку заради суперечки. За кількістю осіб: суперечку-монолог, супереч- ку-діалог, суперечку-полілог. За способом ведення суперечки: усну і письмову.

Сучасна логіка — історичний етап розвитку логічного знання, що почався з середини XIX ст. і триває понині. Засновни­ком сучасної логіки вважають німецького філософа Г. Лейбниця (1646—1716).

Традиційна логіка — історичний етап розвитку логічного знання з IV ст. до н.е. до середини XIX ст. Заснов­ником традиційної логіки вважають давньогрецького філософа Аристотеля (384 – 322 до н.е.).

Формалізація — побудова моделі, у якій змістовним міркуван­ням відповідають їх формальні аналоги. Метод формалізації є ос­новним методом сучасної логіки.

Формула — правильно побудований вислів мови логіки.

Характеристика — пізнавальний прийом, пе­релічення властивостей предмета, важливих у певному відно­шенні.

Узагальнення понять — логічна операція, де здійснюється перехід від певного поняття до поняття з більшим об­сягом, але меншим змістом.

Учасники суперечки — пропонент, опонент, аудиторія.

Штучна класифікація — класифікація, яка здійснюється на підставі несуттєвих ознак об'єктів.

Явне визначення — визначення, де дефінієндум і дефінієнс знаходяться у відношенні тотожності.

 

12. Рекомендована література:

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти