ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


УКРАЇНСЬКІ ЛІТЕРАТУРНІ ВИДАННЯ (АЛЬМАНАХИ Й ЧАСОПИСИ)

Видання 1-їпол. XIX ст. (періоду романтизму):

альманахи: "Киевлянин"(1840 і 1841), "Украинский альманах"(1831), "Запорожская старина"(1833-1838) (видання І. Срезневського), "Украинский сборник"(1838), "Ластівка"(1841) (видан­ня Є. Гребінки), "Сніп"(1841), "Молодик"(1843-1844), «Русалка Дністровая»(Будапешт, 1837; альманах діячів «Руської трійці»),

журнали: "Харковский Демокрит"(1816), "Украинский вестник"(1816-1819), "Украинский жур­нал"(1824-1825),

Видання 2-ї пол. XIX- поч. XX ст.:

«Основа»(Петербург, 1861-1862) - перший український періодичний журнал, що його видавали П. Куліш, В. Білозерський та ін. У виданні діяльну участь взяв Т. Шевченко. Л.Глібов у 1861-1863 роках видавав тижневик "Черниговский листок".Ю. Федькович був редактором першої україномовної газети на Буковині - "Буковина".М. Драгоманов видавав на еміграції, у Женеві (Швейцарія), перший український безцензурний часопис «Громада».

Галицькі (західноукраїнські) періодичні видання 2-ї пол. XIX ст., на сторінках яких публікували свої твори українські письменники (зокрема, І, Франко): «Правда»(тут дебютували І. Нечуй-Левицький та Панас Мирний), "Зоря"(журнал певний час редагував І, Франко; тут дебютувала Леся Українка, опублікована «Людина» 0. Кобилянської); "Світ".

Видання, які редагував та видавав І. Франко: «Друг»(студентський журнал, у якому дебютував І. Франко та до якого надсилав свої листи М. Драгоманов), «Світ», "Народ", "Житє і слово"; "Літературно-науковий вісник"(співредакторами, разом з І. Франком, були М. Грушевський, В. Гнатюк, 0. Маковей).

І.Франко і М.Павлик 1878 р. заснували журнал "Громадський друг",видали альманахи "Дзвін", "Молот".

"Дзвінок"- ілюстрований журнал для української дітвори (тут друкували свої твори І. Франко, Олена Пчілка, Л.Глібов та ін.).

Б. Грінченко редагував перші періодичні видання, що появилися у Наддніпрянській Україні після 1905 р., - щоденну газету "Громадська думка"і журнал "Нова громада".

Видання XX ст.:

На території ПольщІ після поразки національно-визвольних змагань 1917-1920 років були створе­ні перші еміграційні українські угруповання та журнали ("Вінок"; "Веселка").Видання української літературної періодики 20-30-х років XX ст. - "Літературно-науковий віс­ник", "Вісник", "Веселка", «Ми», «Назустріч».

Ідеолог українського націоналізму Д. Донцов був редактором часописів "Літературно-науковий вісник", "Вісник",у яких друкувалися письменники "Празької школи» (зокрема, до авторського складу "Вісника" входили Л.Мосендз, Ю.Клен, Є.Маланкж).

Під час ІІ світової війни на території, окупованій німецькими фашистами, виходили часописи: "Українське слово", "Нова Україна".

Видання ОУН-УПА - "На чатах"; "ідея і чин", "Чорний ліс".

О. Теліга видавала журнал "Литаври"в окупованому гітлерівцями Києві.

У. Самчук в умовах німецької окупації став редактором газети "Волинь",що виходила в Рівному з осені 1941 р,

Б. Симоненко працював журналістом у газетах Черкащини в 1960-х рр. («Черкаська правда», «Молодь Черкащини»).


 

Літературні напрями і течії

Основні літературні напрями:

1. бароко - ХУІІ – ХУІІІ століття

2. класицизм – ХУІІІ – початок ХІХ століття

3. сентименталізм – друга половина ХУІІІ – початок ХІХ століття

4. романтизм – кінець ХУІІІ – почато ХІХ століття

5. реалізм – друга половина ХІХ століття

6. модернізм – кінець ХІХ – ХХ століття + імпресіонізм

7. постмодернізм – (з 1980-их років)

 

УВАГА! Пам’ятати, у які століття виник той чи інший напрям.

 

1. БАРОКО – працювали письменники: Мелетій Смотрицький, Симеон Полоцький, Митрофан Довгалевський, Іван Величковський, Стефан Яворський, Феофан Прокопович.

Є декілька визначень снапряму «Бароко»:

а) перлина неправильної форми; «екзотичне коштовне, мерехтливе багатокольоровим переливом, нерівномірне і незавершене за формою утворення»

б) стиль, що відзначається особливою складністю та дивовижністю

 

КЛАСИЦИЗМ – виник у Франції, панує у класицистів культ класиків (передусім античних письменників) та розуму, а весь напрям пов’язаний із суворою нормативністю та регламентацією. Шедевром українського класицизму є «Енеїда» Котляревського. Класицизм властиви Котляревському («Наталка Полтавка», «Москаль Чарівник»), Квітці –Основ’яненкові («Сватання на Гончарівці», «Шельменко Денщик»).

 

 

СЕНТИМЕНТАЛІЗМ – надавали перевагу людським почуттям, захоплювалися природою і виводили як героїв простих людей. Представником був Квітка-Основ’яненко

 

РОМАНТИЗМ – виник в Німеччині

Представники в українській літературі: Т. Шевченко, М, Куліш, Шашкевич, Вагилевич, Головацький, Гулак – Артемівський

 

РЕАЛІЗМ – характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типизіції життєвих явищ.

Представники: Марко Вовчок, пізня творчість Т. Шевченка, Панас Мирний, Нечуй –Левицький, Іван Воанко, М. Коцюбинський

 

МОДЕРНІЗМ – скандальність, антиміщанський пафос, емоційне заперечення попереднього, декларована елітарність, віра у високе мистецтво, фактична культурна спадкоємність.

Представники: М. Коцюбинський, Леся Українка, Ольга Кобилянська, Василь Стефаник Микола Воронимй

 

ПОСТМОДЕРНІЗМ – конформізм, відсутність пафосу, ділове заперечення попереднього, не декларована демократичність, анти утопічність, відмова від попередньої культурної парадигми, все може називатися мистецтвом; культ незалежної особистості, потягдо архаїки, міфу, суміш багатьох жанрових різновидів,

 

Представники: Андрухович, Дереш, Ідзик, Процюк, Забужко

 

 

ПИСЬМЕННИКИ ТА ЇХНІ ПСЕВДОНІМИ
Справжні ім'ята прізвище Псевдоніми
Юрій Котермак Юрій Дрогобич
Григорій Квітка Грицько Основ'яненко
Амвросій Метлинський А. Могила
Микола Костомаров Ієремія Галка
Маркіян Шашкевич Руслан
Іван Вагилевич Далібор
Яків Головацький Ярослав
Пантелеймон Куліш Павло Ратай, Панько Небреха та ін.
Олександра Білозерська-Куліш Ганна Барвінок
Марія Вілінська Марко Вовчок
Іван Левицький Нечуй
Опанас Рудченко Панас Мирний
Іван Рудченко Іван Білик
Павло Грабовський Павло Граб
Іван Тобілевич Іван Карпенко-Карий
Іван Франко Джеджалик, Мирон та ін.
Михайло Драгоманов Українець
Ольга Драгоманова-Косач Олена Пчілка
Лариса Косач Леся Українка
БорисХрінченко Василь Чайченко
Степан Панасенко Степан Васильченко
Василь Стефаник Василь Семенів
Олександр Кандиба Олександр Олесь
Олег Кандиба Олег Ольжич
Освальд Бургардт Юрій Клен
Микола Фітільов Микола Хвильовий
Григорій Стрілець Григорій Косинка
Павло Губенко Остап Вишня, Павло Грунський
Іван Лозов'ягін (Лозов'яга) Іван Багряний

 


 

Максим Рильський

(1895 - 1964)

 

Дмитро Павличко сказав про Рильського: «Він мав чарівну вроду,Носив її наймення гордо лиць. Він виріс від суниць аж до зірниць, Великий гранослов свого народу»?

Рильський був поетом, перекладачем, публіцистом, фольклористом, етнографом, мистецтвознавцем, літературознавцем, мовознавцем.

Батько Рильського увійшов до осередку інтелігенції «Стара громада»

Максим Рильський, навчаючись у приватній гімназіїв Києві, жив на квартирі друга сім’ї Миколи Лисенка.

Максим Рильський спочатку вступив на медичний факультет Київського університету,а згодом перевівся на історико-філологічний?

 

Рильський писав: «О,тиха пристане робочого стола,

Де ще на якорях дрімають вірні рими,

Де мислі щоглами підносяться стрункими, -

Струмують обоази,як понадводна мла!»

Перекладач Олександр Дейч відзначав зосереджений спокій, стриманість Максима Рильського, у словах і жестах, підкреслював природну артистичність поета, що виявлялася у галантній поведінці.

М. Стельмах про Рильського: Все для людини і завжди з людиною – цей заповіт Максим Рильський проніс крізь бурю і сніг,крізь усе своє життя.»

Л. Новиченко про Рильського: «Стрункий, гармонійний, прозорий вірш Максима Рильського, його майже завжди свіжі і винахідливі «варіації» класичних і фольклорних ритміко-строфічних форм… його мова, на диво врівноважена в усіх своїх лексичних , фразеологічних , стилістичних елементах … - все це підносило , збагачувало культуру української поезії».

Максим Рильський народився 1895 року в сім’ї етнографа Тадея Рильського і простої селянки Меланії з села Романівки (тепер Житомирська область). Народився Рильський в Києві, а дитинство пройшло в селі Романівці.

Про своє дитинство Рильський згадує в автобіографічній розповіді «Із давніх літ».

Навчався Рильський у приватній гімназії київського педагога Володимира Науменка. Почав рано писати. У 1910 році вийшла його перша збірка «На білих островах».

У 1915 році Рильський став студентом Київського університету, спочатку два роки вивчав медицину,а потім навчався на історико-філологічному факультеті.

Громадянська війна, голод змусили Рильського покинути місто і він вчителює в селах Житомирщини. Виходять його збірки «Під осінніми зорями» «Синя далечінь», поема-ідилія «На узліссі».

Повернувшись до Києва, Рильський продовжує писати. Виходять його збірки «Крізь бурю і сніг», «Тринадцята весна», «Де сходяться дороги», «Гомін і відгомін».

Максим Рильський був заарештований комуністичною системою в день свого народження, в тюрмі написав вірш «Пісня про Сталіна»,покаявся і був звільнений?

Творча діяльність Рильського рогорталася в річищі неокласицизму. Неокласики гуртувалися навколо журналу «Книгар», а пізніше – біля київського видавництва «Слово».

До неокласиків належали: Микола Зеров, Максим Рильський, Михайло Драй-Хмара, Освальд Бурхард (псевдонім Юрій Клен).

Під час війни Рильський написав поетичні книжки: «За рідну землю», «Слово про рідну матір», «Світова зоря», «Світла зброя», «Велика година», «Неопалима купина»

Після війни Рильський написав такі збірки: «Троянди й виноград», «Далекі небосхили», «Голосіївська осінь», «Зимові записи».

Рильський – автор віршів «Шопен», «Україні», циклу «Книга про Францію», поеми «Слово про рідну матір».

Жанр вірша Рильського «Молюсь і вірю» - вірш-рефлексія

 

Похований у Києві.

Молюсь і вірю. Вітер грає

Молюсь і вірю. Вітер грає
І п'яно віє навкруги,
І голубів тремтячі зграї
Черкають неба береги.

І ти смієшся, й даль ясніє,
І серце б'ється, як в огні,
І вид пречистої надії
Стоїть у синій глибині.

Кленусь тобі, веселий світе,
Кленусь тобі, моє дитя.
Що буду жити, поки жити
Мені дозволить дух життя!

Ходім! Шумлять щасливі води,
І грає вітер навкруги,
І голуби ясної вроди
Черкають неба береги.

 

 

Богдан – Ігор Антонич

(1909 – 1937)

Богдан - Ігор Антонич під час отримання літературної премії Львівського товариства письменників та журналістів у 1934 році за збірку «Три перстені» сказав: «Я не мандолініст ніякого гуртка Не вистукую верблів на барабані деревяного пафосу, Знаю добре , що криця й бунтарство ,контури й сурми наших поетів векслі без покриття». Антонич незадовго до своєї смерті написав про трагедію Крут: « Крути! Крути» Час розплати близько». Антонич був членом товариства «Листопад», навколо якого гуртувалися поети католицького віровчення.

Антонич народився 1909 року в сім’ї греко-католицького священика в лемківській родині. Вчився у Львівському університеті. Йому було відмовлено вчити славістику у Болгарії тільки через те, що він – українець.

Антонич закінчив гімназію у Сяноку, потім вчився у Львівському університеті на філологічному факультеті. Редагував журнал «Дажбог»

Антонич написав статтю «Національне мистецтво», у якій писав: Мистецтво не відтворює дійсності , ані її не перетворює, як хочуть другі, а лише створює окрему дійсність». Антонич був членом АНУМу (Асоціація незалежних українських митців). Перша збірка «Привітання життя (1931 рік). Друга збірка – «Три перстені» (1934). Інші збірки поета: «Книга Лева», «Зелена Євангелія», які складалися з глав ,ніби витесаних з грубого каменю, що врівноважувалися колоритними випрозореними мініатюрами. Ще одна збірка «Ротації» - фантастичне видіння сучасного міста , де прекрасне і потворне сприймаються як рівнозначні поняття. Антонич – автор багатьох віршів, зокрема: «Автобіографія», «Автопортрет», «Різдво», «Село»…

Антонич казав про себе: «Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко. Моя країно зоряна,біблійна й пишна,квітчаста батьківщино вишні й соловейка

 

Антонич казав: «Вірю в землю батьківську свою»

 

Антонич казав: «Проти розуму вірю, що місяць, який світить над моїм рідним селом…є інший вид місяця від місяця з-над Парижа, Риму,Варшави чи Москви…»

Антонич – автор автобіографічного твору - «Елегії про співучі двері»?

 

Антонич казав: «Життя звабливе і прекрасне в одній хвилині пережить»

 

Антонич розмірковував над самовизначенням митця і мистецтва,відкидаючи традиційні народницькі і марксистські уявлення про покликання поета і призначення поезії?

художніх текстах «існує багато змістів»

Антонич закликав колег зосередитися на проблемах власне мистецьких, не підпорядковуючи «індивідуальність творця якійсь ідеї, доктрині. програмі, якійсь групі»?

 

Антонич у вірші «Різдво» проектує християнську містерію на свою рідну Лемківщину.

 

У вірші «Різдво» Антонич зображує поганський місячний знак – «золотий горіх» - опиняється у долонях Маріїяка здогадується , які випробування доведеться витримати її Синові?

 

 

Олександр Олесь

 

Олександр Олесь (справжнє прізвище Олександр Кандиба) народився у 1878 році у місті Білопілля (тепер Сумської області).Рано залишився без батька. Дитинство тпровів у селі Верхосуддя в діда по матері. Навчався в рідному містечку, а з 15 років – у Дергачівській землеробній школі на Харківщині, а згодом став судентом Харківського ветиринароного інституту.

У 1907 році виходить за допомогою історика Олександри Єфименко його збірка «З журбою радість обнялась» під псевдонімом Олександр Олесь.

Автор книжки «Драматичні етюди».

У 1913 році побував в Італії, після поїздки написав твори: «Мов келих срібного вина», «Італійська ніч підкралась», «В долині тихій сон летить».

У творі «Юнацька пісня» передбачав краї імперії. Присвятив цей вірш синові Олегові,що згодом стане віомий в літературі як Олег Ольжич. У 1919 році залишає Україну, живе у Відні, Будапешті, Берліні, Празі. Видає збірки «Чужина», «Кому повім печаль мою», «Минуле України в піснях» Пише драму «Земля обітована», у якій розказує про трагедію сім’ї письменника Антона Крушельницького.

Під час другої світової війни – він є активним членом руху Опору німцям У 1944 році фашисти зловили Олеся і закатували в концтаборі Заксенхаузен. Похований на Ольшаноському цвинтарі в Празі.

Сергій Єфремов писав про О.Олеся: «Олесь ще раз наочно показав, що громадянські мотиви анітрохи не зв’язують крил і не заважають справжньому поетові, не підборкують його творчого натхнення?

Леся Українка заявила, що О. Олесь як ліричний поет випередив її, причому не зажурилася, а визнала талант.

О. Олесь писав: Яка ж ти , о воле, прекрасна, пречиста!

Ти нам і не снилась такою…

Спинися ж над нами і сяй, промениста,

Довіку своєю красою?

Вірш О. Олеся «Чари ночі» став народною піснею «Сміються, плачуть солов’ї»

О. Олесь писав після того як відвідав Гуцульщину: : « Неначе квітки, що ростуть на горах, ожили і сходять до Черемошу, щоб напитися студеної води. Зачервоніло незабаром усе біля церкви… наче розцвів нагло квітник або хто розкидав червоне як мак багаття.. Я стояв , дивився і не міг надивитися не сей прекрасний народ, що не зазнав панщини, що зберіг вільну душу, мову і старосвітські звичаї, повні краси».

Враження про поїздку на Гуцульщину Олесь написав у поемі «На зелених горах».

 

Чари ночі

Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її, —
Знов молодість не буде!

Ти не дивись, що буде там,
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада.

На мент єдиний залиши
Свій сум, думки і горе —
І струмінь власної душі
Улий в шумляче море.

Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся.

Поглянь, уся земля тремтить
.....

 

О слово рідне! Орле скутий!...

О слово рідне! Орле скутий!

Чужинцям кинуте на сміх!

Співочий грім батьків моїх,

Дітьми безпам'ятно забутий.

 

О слово рідне! Шум дерев!

Музика зір блакитнооких,

Шовковий спів степів широких,

Дніпра між ними левій рев...

 

О слово! Будь мечем моїм!

Ні, сонцем стань! вгорі спинися,

Осяй мій край і розлетися

Дощами судними над ним.

 

 


 

Ліна Костенко

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти