ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Тема №1 Генезис етичної думки

План

1.Етика Стародавнього Світу

а) етичний світогляд в Стародавньому Єгипті

б) етичний світогляд в Стародавньому Вавілоні

в) староіндійська етика

г) старокитайські етичні вчення

2.Етичні вчення Стародавньої Греції і Стародавнього Риму

3.Розвиток етичної рефлексії в античній філософії.

 

1) Етика як наука про мораль виникла ще в стародавньому світі. Наукові поняття про мораль виростали з містичних систем і вчення про мораль, створених жрецями, а з’явились по мірі подолання релігійних пошуків древніх мислите лей.

Джерело моральності – праця. Тому що лише праця перетворила твариноподібних предків в людське суспільство, перетворила їхні інстинктивні побудження в специфічні людські вимоги, в свідомі мотиви поведінки. Моральність виникла як усвідомлення відношення людини до інших і вимагала в себе поняття про бажане і небажане, допустиме і недопустиме.

З появою родового строю почали складатися правила поведінки, усвідомлювані людьми, наприклад, заперечення канібалізму, без порядні статеві відносини.

Моральні норми допомагали охороняти порядок.

У докласовому суспільстві поняття про добро і зло, справедливість, сумління, честь і т. д., формувались поступово в ході подальшого розвитку моральних уяв, почуттів звичаїв.

Основна категорія моралі – поняття про добро і зло – мала земне людське джерело, вона з’явилась з багатовікової практики людей як критерій їх поведінки.

Формування поняття сумління як усвідомлення відповідальності людини за свою поведінку, як критерій у виборі і оцінки своїх намірів і вчинків.

Сумління спонукало дотримуватись правил поведінки, порівнювала наміри і вчинки людей з вимогами колективу.

а) У XIX ст. багато буржуазних етиків стверджували, що перше вчення “О нравственности” виникло в Стародавній Греції, що “батьком філософської моралі” був Сократ. Але знайомлячись з джерелами культури стародавнього сходу, можна зробити й інший висновок.

Ще в 1903 р.М.М.Філіпов в “Історії філософії” помітив повчання візира Птахетена, складених ще в 3 тисячоліття до н. е.

В одному єгипетському папірусі, який відноситься до III і V династії, ми зустрічаємо цікаві повчання…“Надо быть кроткими со слугами, любить жену жить с ней без ссор, кормить её и украшать, дарить ей благовоние и радовать её”

В XX ст. признано вклад стародавньоєгипетської літератури в розвиток етики. Французький єгиптолог А. Море: “Етика складалась на березі Нілу, звідки вона окормляла народи світу, особливо моральний світогляд стародавніх євреїв і греків, а потім стала і основою християнської моралі”

Для стародавніх єгипетських етичних вчень характерно: моральні відносини всередині класу, а люди, які не належали до нього, об’являлись поза моралі.

Що було характерним для моралі того часу?

1.Любов до батьків

2.Повага до старших (похилого віку)

В Стародавньому Єгипті зберігались пережитки матріархату. Родословна велась по материнській лінії, діти найменувались не по-батькові, а по “материнству”. При розлученні, дружина отримувала своє придане, могла вільно піти від чоловіка, як і чоловік від неї. Жінка займала високе положення в сім’ї.

Довго зберігались пережитки патріархально-общинного світогляду. Наказували ту частину тіла, якою порушувались норми і правила.

Стародавній Єгипет – рабовласницьке суспільство, основою якого було землеробство. Сформувався рабовласницький світогляд на мораль. “Мораль бере свій початок з Нілу”. Люди вірили, що всі їх нещастя від порушення заповідей.

В пам’ятниках літератури Стародавнього Єгипту зберіглся перечень гріхів. Людина повинна була сповідатись перед переходом в інший світ.

У Стародавньому Єгипті зародки етики з’явились на основі досвіду із практики людей. В літературі – образ людини, яка досягла матеріального благополуччя. Головне в земному житті жити зі світлим обличчям, бути щасливим.

До нас дійшли деякі дидактичні збірники. Дуже цікавим пам’ятником етики цього часу являється “Вчення про життя і навчання благу”. Це збірник повчань. Його прирівнюють до “Притч Соломона”. В ньому є багато висловів: наприклад “Лучше быть честным человеком, чем богатым хищником”, “Никогда не опускай перо в чернильницу с целью повредить другому человеку”, “Удерживай язык свой от злословия, дабы люди тебя любили”. Ці вислови захищали бідних.

Пам’ятники дидактичної літератури Стародавнього Єгипту являють собою перші етичні збірники рабовласників. Вони були популярні. Деякі вислови повчальні і в наш час.

В Стародавньому Єгипті на мораль наклались реальні уяви про поведінку людини, які з’явились з практичного досвіду, виникла вітчизняна дидактична література, яка вперше освітила проблеми етики.

б) Етичний світогляд в Стародавньому Вавілоні, Палестині, Ірані.

Згідно легенди у IV тис. до н. е. згідно повчанням шумерських жреців: володарка неба, сама прекрасна Богиня випросила у свого праотця Бога мудрості Енни, сто “ме” – божественних законів і правил, визначаючих діяння людей і всіма чеснотами і коронами. У Шумері дуже любили різні вислови про мораль. Були збірники моральності. Твори по запитанням етики.

Особливою славою користувалась повість про невинного мученика, похожа до біблейської історії про Іова. [Розповісти]. У повісті поставлено запитання: чому одні люди щасливі, а інші ні?

Моральні норми Стародавнього Вавілону – це текст – 282 закони.(1792 – 1750 р. до н.е.). Кодекс Хаммурапі, який старше на 800 років за “Закон Моісея”.

У стародавніх книгах (кінець XII – середина II ст. до н. е.). Біблія виводить мораль з повелінь Бога, від нього добро. У заповідях ­ моральні норми, книга “Исход” – 10 заповідей. Сучасні заповіді – похожі зі стародавніми вавілонськими. В першій треті II ст. до н. е. була написана книга “Мудрість Ісуса, сина Сірахова”, ввійшли в християнську Біблію. В іудейських молельнях (молились), по суботам читався збірник висловів (законовчителів). Характерно: дуалізм світу й темряви, добра і зла.

Етика Стародавнього світу: боротьба між раціоналізмом і містицизмом, матеріалізмом і ідеалізмом. Пригнічені не могли виразити етичні погляди інакше, чим в релігійній формі. Релігія прикрашала, затушовувала класові протиріччя. Особливо це проявилось в стародавніх індійських і штатських вченнях про мораль.

в) Етичні вчення Індії і з кінця II – початку I тисячоліття до н. е. Зберігались сільські патріархальні общини. Збірник правових і етичних норм “Закони Ману”. В X ст. до н. е. виникла в Індії брахманська релігія: брахмани, кшатрії, вайш’я, шудра. В “законах Ману” збереглися древні традиції, звичаї, правила.

Етика брахманізму – в основі буття – лежить дух, божественна субстанція. Матеріальний світ – є ілюзія, видимість, фантасмагорія. Брахмани не терплять перемін…

В Стародавній Індії склалась багато релігійно-філософських течій, які, признаючи авторитет Вед, вирішували моральні проблеми в дусі брахманізму, н’яя, санкхья, міманса, йоги, веданти. У кожного свої характеристики. У народній творчості обговорювалась (осуджувалась) несправедливість такого строю і брахманство. В V ст. до н. е. – виникла джайністська релігія. Джайнізм обіцяв щастя в земному житті, якщо людина веде себе правильно (праведно). Джайністи прославляли бідність, аскетизм, проповідували вчення про не насилля.

В VI ст. до н. е. незадоволення індійських мас брахманізмом, перейняло форму релігійно-етичного вчення буддизму. Буддизм виник в Північній Індії. Він обіцяв спасіння всім людям. Буддиська етика склалась як вчення про поведінку аскетів. Монахи повинні були сповідатись і виконувати заповіді.

Першим засновником монашеської общини – Будда Гаутаме “біографії” Будди були складені через 600 років після пропонованого часу його життя (згідно буддиській традиції, роки життя Будди – 624 –544 до н. е.) і наповнені мірами. Зміст вчення Будди: путь для спасіння. Відкрив 4 благородні істини: о сутності буття як страждання; причини страждання, про визволення від нього і про шлях до цього визволення.

г) Старокитайська етика.

Етичні вчення в Китаї виникло в середині II тисячоліття до н. е. На розвиток моралі і права сильний вплив першовласницький патріархальні общини

В XVI ст. до н. е. – рабовласницьке суспільство. Етичні поняття – ієрогліфи на гадальних кістках. Китайська етика основана на поняттях “сло”, “лі”, “де”. “Сло” – повага до предків, батьків. Китайці вірили, що душа продовжує своє існування.

“Лі” – жертвопринесення. “Де” – добродетель, чеснота. “Сінь” – послушний, покірний.

Відома китайська книга “Книга исторических преданий” – мир состоит из пяти стихий – вода, огонь, земля, дерево, метал. П’ять стихій природи визначають п’ять якостей (чесноти) людини: мудрість, любов до ближнього, вірність, повага до старших, мужність. В цій же книзі: взаємовідносини добра і зла зображується як боротьба двох начал: світлого – янь і темного – інь. В Древньому Китаї на розвиток етики вплинув культ неба. Китайці поклонялись володарю неба.

В VII – VI ст. до н. е. в Китаї – посилилась боротьба за владу.

Кризис моралі.

З проповіддю виступив філософ, історик і державний діяч Кун Фу-Цзи (551 – 479 рр. до н. е.) – Конфуцій. Його ціль: повернути світогляд людей до моралі. Його етика відстоювала ідеали класового світу. Конфуцій висунув принцип середини як правило поведінки. Зв’язував етику з релігією, політикою, правом. В цілому етика Конфуція мала ціль: збереження і укріплення влади аристократії, примирення пригнічених з пригнічуваючими. Монархи шанували Конфуція, вважали його наставником, молились перед ним як мудрецем.

Етика даосизму – була направлена проти конфуціанства. Даосизм (засновник Лао-цзи) проголошував пасивність як вищий принцип поведінки людей. Учив підкоренню волі до дії. Проповідував ідею любові.

Даосизм цікавив Л. М. Толстого. “Не відповідайте злом на зло”.

Протягом багатьох століть в Китаї була створена література по етиці, в якій відтворилась боротьба конфуціанства і даосизму.

 

2. Етичні вчення Стародавньої Греції і Стародавнього Риму.

Древня Греція – два етапи: I від появи “Иллиады” до вчення софістів; II етап з V ст. до н. е. коли досліджується поняття моральності і його проблеми.

Мораль давніх греків має особливості:

1. Природне розуміння їх змісту людського життя, життєрадісність світосприймання.

2. Необхідність бути корисним суспільству.

В етичному вченні Древньої Греції вирішувались три основні проблеми:

1. Що таке чеснота взагалі і які умови морального життя? (Платон, Сократ, Аристотель)

2. Моральні закони мають обов’язковий характер чи відносний? (софісти, епікурейці, Аристотель).

3. У чому ціль життя?

Потяг до щастя – ціль життя (епікурейці),

щастя в насолоді (кіренаїки),

вище благо і вища ціль –досягнення мудрості (Сократ, Платон, Аристотель),

свобода Духа (кініки, стоїки).

 

Розвиток етичної рефлексії.

В час Гомера коли суспільство ще не цікавилось моральними проблемами, мужність і фізична сила цінились вище, ніж справедливість і мудрість. В час Гесіода – найважливіше, особливе значення приймає поняття справедливість. Чесноти які цінив Гесіод: чесність, міра, простота. По Гесіоду: найкраща та людина, яка рівносно працює і краще до багатства чесним шляхом.

Принцип міри(по Гесіоду): зберігати міру у всьому і робити справи вчасно.

“Семь мудрецов”, “Всё в меру”. Головна думка: “Мера – важнее всего”.

Багато афоризмів “семи мудрецов” ввійшли в прислів’я.

Сократ: “Познайсамого себя”.

З появою філософських систем етична думка стає рівносторонньою.

Піфагор (580 – 500 рр. до н. е.) ставить питання про моральне самовдосконаленняшляхом аскетичного життя.

Спроби піфагорійців визначити поняття моралі у вигляді цифр не дали результату.

Геракліт (близько 544/540 до н. е.). Розуміє нравственность як мудрість, слідувалися законом природи.

“Мудрость состоит в том, чтобы говорить истинное и чтобы, прислушиваясь к природе, поступать с ней сообразно”.

Демокрит (ок. 460 – ок. 370 до н. е.).

Розглядає етичні проблеми з філософських позицій. Вивчення філософії має не тільки пізнавальне значення, але й етичне: “Врачебное искусство исцеляет болезни тела, а философия освобождает душу от страстей” Етика – частина філософії. Демокрит на основі принципу будови матерії створює космогонічну теорію, вчення про буття, вчення про пізнання, психологію і етику. “Серце людини созвучно вічним законом природи”

Єдність людини з природою знаходиться в відчуттях. Відчуття не лише акт свідомості. Воно оцінюється в етичному плані.

Характер відчуття постає моральним критерієм. Приємне, доставляючи насолоду – служить критерієм добра; і неприємне, визиваюче, страждання – критерієм зла. Демокрит: “Отказывайтесь от всякого удовольствия, которое не полезно”. Демокрит пропонує керуватися принципом міри.

Щастя Демокрит розуміє як спокійний стан душі, як добрий радісний, врівноважений стан. Щастя (по Демокрита) досягається мірою в почуттєвих насолодах, здатністю володіти собою настільки, щоб задоволення переважало неминущі страждання і гармонійним образом життя, коли необхідні почуттєві насолоди єднаються з інтеллектуальн. духовними.

Сенсуалістичний характер у етики Демокрита: філософське осмислення сутності людини як частини космічного цілого вийшло з його матеріального вчення про природу.

В Древній Греції гносеологія моралі починається з софістів. Філософія софістів – породження нового суспільного окладу, при якому інтереси цілого були інтересами кожного. Тезис Протагора: “Человек есть мера всех вещей, существующих, что они существуют, и не существующих, что они не существуют”. Такі погляди софістів.

Протилежну позицію мав Сократ (469 – 399 до н. е.). Впевненість в бутності єдиної, необхідної, загальнообов’язкової для всіх моральності. Ніхто не творить зло по добрій волі, свідомо. Творять зло лише по незнанню. Єдиним об’єктом дослідження, пізнання може бути лише людина і її нравственность.

“Познай самого себя” (Вважав Сократ).

Всім відомий метод Сократа.

Принцип методологічного сумніву: “Я знаю, що я нічого не знаю”.

Сократ умів професійно приводити співбесідника у протиріччя з самим собою. Це другий прийом – іронія. Третій прийом – маєвтика подолання протиріччя і знаходження однакової відповіді на поставлене запитання. Метод індукції (загальний висновок). Заключний прийом – дефініція – визначення поняття, яке шукає людина.

Досліджуючи чесноти, Сократ прийшов до висновку, що кожна з них є знання.

Мудрість – знання, як виконувати закони.

Мудрість – знання, як подолати небезпеку. Помірність, здержаність – знання, як стримувати власні пристрасті.

Для Сократа ціль життя – щастя. Людина повинна насолоджуватись, щоб насолода непоработила її. Бути вільним і в насолоді і без неї. Для цього необхідні свобода волі, самовладання.

Література:

 

1. “Очерки истории этики”.

2. “Этика”, А. И. Некрасов.

3. А. А. Гусейнов, Г. Ирлитц: “Краткая история этики”.

4. Человек: мыслители прошлого и настоящего, о его жизни, смерти и бессмертии. (Ред.:И. Т. Фролов и др.; сост. – П. О.Туревич).


 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти