ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Комунікативні функції мови. Вивчення розділу «Мова і мовлення».

Мова й мовлення – це новий розділ у курсі української мови в початкових класах. Введення його до програм та підручників дасть можливість учням дійти висновку, що мовлення– це діяльність, сукупність практичних умінь людини, які формуються в процесі спілкування (комунікації), це сам процес спілкування, а мова – це засіб спілкування, знакова система, яка використовується в мовленні (МС.Вашуленко).

Мовленнєва діяльність залежить від мовних знань. Опанування мовленнєвою діяльністю здійснюється в процесі навчання мови на комунікативні (мовленнєвій)основі, яка включає слухання, говоріння, читання і письмо. Наслідком мовленнєвої діяльності є текст (висловлювання). Мовленнєва діяльність має бути покладена в основу вивчення мови [1].

Перед методикою мови стоїть проблема забезпечити усвідомлення учнями комунікативної функції мови. І тому мовні і мовленнєві вправи на уроці мають використовуватись з метою комунікації (спілкування). Це і створення мовленнєвих ситуацій, і розвиток мотивації висловлювань, і вироблення вмінь накопичувати та систематизовувати для цього мовний матеріал, і робота щодо вдосконалення учнівських висловлювань [5, 12].

Граматика на відміну від традиційної (описової)має бути функціональною. Це допоможе школярам краще зрозуміти роль виучуваних мовних засобів у досягненні комунікативної мети, зорієнтованої на вираження думки, спілкування. Так, учні мають зрозуміти, що для художнього опису предмета використовуємо прикметники, трудовий процес описуємо за допомогою дієслів в певних формах; предмет можна описати в художній формі із застосуванням виражальних засобів, а також і в науково-популярній, де має місце точна, науково-достовірна характеристика [5, 12].

Усне й писемне мовлення – це форми реалізації мови як засобу спілкування, втілення її системи під час комунікативної діяльності. Усне мовлення – це сам процес говоріння, безпосередньо сприймається органами слуху, в ньому те, що хоче висловити мовець. Писемне мовлення – вторинна форма існування мови, фіксується на папері, написане можна осмислювати, читати, розуміти. Форми усного мовлення – діалог, дискусія, диспут, монолог, розповідь, переказування, звіт, доповідь; писемного – переказ, твори (опис, розповідь, міркування), ділові папери, тези, конспект, реферат).

Навчання рідної мови потребує комунікативного спрямування, щоб діти в процесі навчально-мовленнєвої практики навчалися використовувати мову, засоби спілкування для побудови усних і писемних висловлювань у певному стилі, враховуючи обставини мовлення. Отже, суттю комунікативної спрямованості навчання рідної мови є формування в учнів умінь розв’язувати комунікативні завдання з метою оволодіння спілкуванням.

За діяльнісно-комунікативного підходу робота з розвитку мовленнянабуває більшої цілеспрямованості, оскільки в учнів формуватимуться конкретні мовленнєві вміння:

– будувати текст, спираючись на знання про його структурні елементи;

– створювати тексти різних типів (розповідь, опис та міркування) і стилів (художнього, науково-популярного, ділового) залежно від мети, ситуації та орієнтуючись на адресата висловлювання (М.С.Вашуленко).

Мовленнєві уміння – це здатність мовця виконувати мовленнєві дії відповідно до комунікативних умов і мети спілкування. Мовленнєві уміння тісно пов’язані з навичками, що являють собою способи реалізації комунікативних дій. Комунікативні уміння й навички формуються під час роботи над усним і писемним мовленням і вдосконалюються на основі знань граматичної і стилістичної основ мови. Робота над зв’язним мовленням –це специфічна галузь у загальній системі мовленнєвої підготовки учнів. В основі її лежать: 1) знання норм літературної мови та практичні вміння і навички володіння мовою, які вдосконалюються насамперед на уроках граматики, 2) уміння творчо використовувати лексичні, морфологічні засоби, що належить до різних стилів мовлення [20, 35-36].

Мета розділу “Мова й мовлення” – включити роботу над учнівським мовленням у сферу навчальної діяльності на уроці, дати учням елементарні відомості про усне й писемне мовлення, сформувати в них комунікативні уміння, необхідні для побудови власних висловлювань, та уміння спілкування, планувати своє мовлення, контролювати правильність сказаного та усувати припущені помилки [2,41].

До комунікативнихумінь можна віднести:

– уміння визначати тему висловлювання і дотримуватись її меж;

– будувати висловлювання відповідно до його мети, основної думки та адресата мовлення;

– використовувати вагомі докази і факти для розкриття теми та основної думки висловлювання;

– будувати висловлювання послідовно(встановлювати причиново-наслідкові зв’язки між фактами і явищами, робити узагальнення й висновки);

– добирати тип і стиль мовлення залежно від мети і ситуації спілкування;

– використовувати різноманітні мовні засоби відповідно до типу, стилю, жанру висловлювання;

– удосконалювати висловлювання (коректувати усне й редагувати писемне).

Комунікативні уміння найбільш повно сформульовані Т.Ладиженською [16,199-200].

Внесення до програми цього розділу дає змогу розглядати основні мовні одиниці (речення, слово в його лексичному і граматичному значеннях, звуки мовлення) у взаємозв’язку, на основі зв’язного тексту. Цим досягається єдність двох нерозривних процесів: засвоєння теоретичних відомостей з мови і практичне застосування їх у навчальній мовленнєвій діяльності[2,41].

Під час опрацювання розділу “Мова й мовлення” особлива увага приділяється виробленню в учнів навичок культури мовлення і культури спілкування. Учні засвоюють важливі правила поведінки під час спілкування, ознайомлюються з особливими формами звертання, характерними для української мови, засвоюють інтонацію звертання. Цьому сприяє внесення до програми з української мови кличного відмінка іменників [2,41].

Про формування понять – сила голосу, швидкість (темп) мовлення, культура спілкування – див.: М.С.Вашуленко [5, 26-29].

У програмах для кожного класу орієнтовно визначається коло умінь, навичок та звичок, які стосуються етики мовленнєвої поведінки – уміння триматися із співрозмовником та в колективі, засвоєння лексичних засобів, тону та жестів під час зустрічі, прощання, різноманітних звертань [2,41].

У другому класі на вивчення цього розділу відводиться 10 год., у 3-му – 8 год., у 4-му – 5 год. Зміст за класами – див. [2; 46, 53, 60], відповідно. В усіх класах відводиться 1 година на два тижні на розвиток зв’язного мовлення, усного й писемного.

Ефективному засвоєнню учнями розділу “Мова й мовлення” допоможуть мовленнєві ігрові ситуації, які спонукатимуть дітей до висловлювань. Частину таких ситуацій закладено в системах вправ, що є в підручниках з української мови. Крім того, вчителеві треба самому опрацювати такі завдання, враховуючи тему уроку та характер можливих ситуацій спілкування.

Основні, обов’язкові принципи навчання під час вивчення розділу “Мова й мовлення”: 1) випереджувальний розвиток навичок усного мовлення, усна мовленнєва база учня є основою для навчання всім іншим видам мовленнєвої діяльності; 2) комплексний підхід до вивчення слова на уроці, що обумовлюється завданнями розвитку навички говоріння, бо процес висловлювання значною мірою залежить від розвитку сукупності навичок вимови, лексичної і граматичної; комплексний підхід до вивчення слова на уроці – головний шлях до визначення змісту уроку, а також його структурних компонентів; слово на уроці на основі тексту треба розглядати з різних сторін – зі звукової, орфоепічної, морфологічної, словотвірної, синтаксичної – залежно від змісту та цілей навчання і навичок говоріння;3) єдність роботи з мови й мовлення, тобто інтеграція навчальної діяльності.

Організація аналітико-синтетичної діяльності під час оволодіння мовленням здійснюється через систему методів, описаних в спеціальній літературі (М.Б.Успенський): 1) рецептивно-імітаційний (слухання та усне відтворення звука, складу, слова; 2) операційний(аналітичні та синтетичні вправи на рівні слова і речення); 3) творення текстіву процесі зв’язних висловлювань.

Знання цих методів і способів їх реалізації особливо потрібні вчителю початкових класів. У 1-му класі навчання ґрунтується більше на перших двох принципах. По мірі оволодіння мовленнєвим досвідом учні залучаються в процес зв’язного висловлювання. Вчитель має продумувати умови реалізації зв’язного висловлювання, добирати тему, зміст і форму. Розвиток розмовних навичок здійснюється на основі 3-х взаємопов’язаних видів мовленнєвої діяльності: слухання-аудіювання (накопичення мовленнєвих зразків), говоріння та читання (активізація лексико-граматичного досвіду).

З 3-го класу вводиться письмо – переказ тексту-розповіді в 40-70 слів; розповідь за малюнком, опорними словами в 4-5 речень; написання короткого листа про свої справи, привітання [2,60].

В усному мовленні виділяють вимовні, лексичні та граматичні навички. Показник сформованості навички говоріння визначається сукупністю рівнів розвитку кожної з них.

Робота над формуванням комунікативних умінь і навичок – це робота над змістом тексту, його логічною структурою і мовним оформленням. Щоб спілкуватись, людина має навчитись 1) швидко й правильно орієнтуватись в умовах спілкування; 2) вміти правильно спланувати своє мовлення; 3) відшукати відповідні засоби для передачі задуманого змісту; 4) вміти забезпечити зворотний зв’язок. Для набуття відповідних умінь використовуються різні прийоми: 1) створення мовленнєвої ситуації (розмова по телефону); 2) введення дидактичних ігор (навчальні речі); 3) сюжетно-рольові ігри (у транспорті, у магазині); 4) інсценування ситуацій (на уроці фізкультури, у столовій); 5) діалоги з ровесниками і дорослими; 6) інсценізація на основі даних текстів; 7) аналіз зразків усних висловлювань; 8) знайомство із зразками усної народної творчості(відтворення знайомих казок); 9) розповіді за змістом ілюстрації (серії сюжетних малюнків); 10) розповідь самостійно складених казок; 11) складання оповідань з наступним колективним аналізом та інші.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти