· За мовною ознакою. Основною мовою в мережі Інтернет є англійська, але практично всі основні мови світу представлені в Мережі. Деякі із сайтів підтримують декілька мов - на вибір користувача.

· За географічною ознакою. Інформаційний ресурс в більшості випадків належить певній організації, яка розташована і здійснює свою діяльність на певній території, що підкоряється її законам. Інформація в деяких випадках може бути призначена для аудиторії, що знаходиться переважно в межах регіону. Такі, наприклад, сайти оголошень. Доступ до цих ресурсів можливий з будь-якої точки, незалежно від місця знаходження користувача.

Відповідно до міжнародних критеріїв інформаційні ресурси можна класифікувати за трьома категоріями:

життєво важливі, тобто пов'язані з виживанням і безпекою нації, з її «генетичною» пам'яттю, без захисту якої ми втратимо ідентичність, припинимо своє існування. Вони аж ніяк не можуть бути предметом торгу, й для їхнього захисту повинні залучатися всі наявні ресурси нації;

важливі, які здатні справляти відчутний вплив на добробут нації та характер міжнародних відносин;

гуманітарні, що пов'язані з широким спектром міжнародних проблем, які безпосередньо не зачіпають тріади «свобода – виживання – процвітання», але стратегічно й тактично вигідні державі для позитивного позиціонування себе як усередині країни, так і на міжнародній арені.

За існуючою класифікацією, інформаційні ресурси можуть бути державними і недержавними і як елемент складу майна знаходяться у власності громадян, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, організацій та громадських об'єднань.

ІР являє собою симбіоз знань та інформації.

Інформація – це відомості про суб’єкти, об’єкти, явища і процеси.

Згідно законодавства України інформація – відомості, подані у вигляді сигналів, знаків, звуків, рухомих або нерухомих зображень чи в інший спосіб.

Знання – сукупність фактів, закономірностей, відносин, евристичних правил, що відбивають рівень знайомства з проблемами деяких предметних галузей.

За європейськими стандартами, знання – це комбінація даних (інформації у формі, придатній для автоматизованої обробки її засобами обчислювальної техніки) та інформації, до яких додається точка зору, навички та досвід експерта, що дає вагомий результат, який може бути використано для прийняття рішень. Знання може бути вичерпним та/або вузьким, індивідуальним та/або колективним.

За іншим визначенням дані – це результат простого збору визначених фактів; інформацією вони стають лише при зв’язуванні у щось корисне, комбінацію хто, що, де і як. У свою чергу знання – це розуміння, як і чому щось відбувається. Українське законодавство взагалі не визначає поняття "знання".

2. Електронні інформаційні ресурси.

Електронні інформаційні ресурси – інформаційні ресурси, які зберігають, обробляють, розповсюджують та представляють користувачеві за допомогою засобів обчислювальної техніки. Їм притаманні такі ознаки: подання інформації в цифровому вигляді (текст, звук, зображення статичне або те, що рухається у цифрових форматах), необхідність програмних та апаратних засобів для її сприйняття людиною (тобто, комп'ютерного обладнання та програмного забезпечення), необхідність телекомунікаційних засобів для отримання або розповсюдження інформації.

До електронних ресурсів відносять:

· електронні текстові аналоги друкованих видань, таких як книги, журнали тощо (при цьому передбачається, що текстова інформація, котра міститься в них, подана у формі, яка допускає посимвольну обробку);

· електронні образи друкованих видань, коли елементи останніх (наприклад, сторінки) подаються як цілісні графічні образи, до цього ж виду електронної інформації належать образи рукописних матеріалів - факсиміле;

· бази даних, які відповідають вимогам до електронної інформації, наприклад, бібліографічні, адресні, статистичні, лінгвістичні, до цього ж виду належать і повнотекстові бази даних, якщо вони не відтворюють повною мірою друковані видання;

· нові форми публікацій, що не мають друкованих аналогів, такі як електронні оголошення, матеріали електронних конференцій та інші електронні повідомлення, доступні користувачам через телекомунікаційні мережі;

· електронні публікації аудіо- та відеоінформації;

· мультимедійні продукти;

· програмні продукти;

· комбіновані програмно-інформаційні продукти, наприклад, геоінформаційні системи;

· електронні ігри.

До електроннихінформаційних ресурсів відносяться:

бібліотеки, архіви, бази даних, ЗМІ тощо

та інформаційні сервіси

Розвиток світових інформаційних ресурсів дозволив:

• перетворити діяльність з надання інформаційних послуг (отримання і надання в розпорядження користувача інформаційних продуктів - сукупності даних, сформовану виробником для поширення в речовій або нематеріальній формі) в глобальну людську діяльність;

• сформувати світовий та внутрішньодержавний ринок інформаційних послуг;

• утворити різноманітні бази даних ресурсів регіонів і держав, до яких можливий порівняно недорогий доступ;

• підвищити обгрунтованість і оперативність прийнятих рішень у фірмах, банках, біржах, промисловості, торгівлі та ін за рахунок своєчасного використання необхідної інформації.

Види електронних інформаційних ресурсів.

1) Засоби масової інформації. До них відносяться різного роду новинні і семантичні сайти (або електронні версії ЗМІ). Їх відмінною рисою є високий рівень відвідуваності, швидка зміна інформації, наявність відеоряду на сайті.

2) Електронні бібліотеки. Електронна бібліотека - розподілена інформаційна система, що дозволяє надійно зберігати і ефективно використовувати різнорідні колекції електронних документів через глобальні мережі передачі даних в зручному для кінцевого користувача вигляді.

3) Електронні бази даних. У найзагальнішому сенсі база даних - це набір написів і файлів, організованих спеціальним чином. Один з типів баз даних - це документи , набрані за допомогою текстових редакторів і згруповані за темами. Інший тип - це файли з електронними таблицями, які об'єднані в групи за характером їх використання.

4) Сайти. Корпоративний сайт - це Інтернет-ресурс, присвячений якійсь організації, фірмі, підприємству. Як правило, він знайомить користувачів з фірмою, напрямами і видами її діяльності, відображає різні довідкові матеріали: прайс -листи, умови поставок і оплати; рекламну інформацію: наявність сертифікатів якості, участь у виставках, публікації в пресі тощо; контактну інформацію.

На відміну від корпоративного сайту виділяють персональний і аматорський сайт, домашню сторінку. Вони відрізняються повнотою інформації, що представляється і професіоналізмом виконання.

Як правило, на сайті можна познайомитися з інформацією вузькотематичної спрямованості. Глибина її розкриття може бути різною: від суто ознайомчої, поверхневої до високопрофесійної, що висвітлює всі сторони діяльності. Визначає інформативність сайту його власник. На сайтах може бути представлена велика кількість гіперпосилань, які допомагають орієнтуватися в ньому.

5) Сервіси - це група сайтів, на яких можна скористатися різноманітними сервісними послугами: електронною поштовою скринькою, блогом (а також познайомитися з правилами його ведення), пошуком, різними каталогами, словниками, довідниками, прогнозом погоди, телепрограмою, курсами валют і т. д. Наприклад , Яндекс, Укрнет.

Інформаційний портал - це веб-сайт, організований як багаторівневе об'єднання різних ресурсів і сервісів, оновлення якого відбувається в реальному часі. Прикладом інформаційного порталу може служити АСУ портал.

3. Національні інформаційні ресурси.Система національних інформаційних ресурсів

Незважаючи на те, що в Україні накопичено велику кількість інформаційних джерел, створено ряд інформаційних центрів, функціонує мережа публічних, наукових й освітніх бібліотек, а обсяги інформації постійно збільшуються, питання формування та використання національних інформаційних ресурсів залишаються постійно актуальними і складними для вирішення.

Законом «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» передбачається, що серед основних напрямів розвитку інформаційного суспільства в Україні слід визначити створення загальнодоступних електронних інформаційних ресурсів на основі врахування національних, світоглядних, політичних, економічних, культурних та інших аспектів розвитку України. При цьому при створенні загальнодоступних електронних інформаційних ресурсів слід забезпечити генерування національних інформаційних ресурсів в економічній, науково-технічній, соціальній, національно-культурній сферах, охороні довкілля тощо, відповідність електронних інформаційних ресурсів стандартам і технічним регламентам, загальнодержавним, галузевим і локальним класифікаторам і довідникам; створення системи центрів даних, що надають послуги з їхнього зберігання та захисту, збереження в електронному вигляді рідкісних даних, що зберігаються на носіях, які можуть зіпсуватися чи зруйнуватися, із визначенням умов їхнього збереження.

Побіжно Доктрина інформаційної безпеки визначає, що одним з напрямів державної політики у сфері інформаційної безпеки України є розбудова та інноваційне оновлення національних інформаційних ресурсів. При цьому держава з метою забезпечення інформаційної безпеки України має вживати в економічній сфері таких заходів як формування вітчизняної індустрії інформаційних послуг, підвищення ефективності використання державних, корпоративних і приватних інформаційних ресурсів.

Прийнято низку відповідних актів Кабінету Міністрів України, якими, зокрема, передбачається, що має здійснюватися управління та координація діяльності з питань, пов’язаних з формуванням, використанням і захистом національних ресурсів, включаючи ведення Національного реєстру електронних інформаційних ресурсів.

Національні інформаційні ресурси України – це окремі документи і масиви документів, результати інтелектуальної, творчої та інформаційної діяльності, бази й банки даних, всі види архівів, бібліотеки, музейні фонди та інші, що містять дані, відомості й знання, зафіксовані на відповідних носіях інформації, є об`єктами права власності всіх суб`єктів України і мають споживацьку вартість (політичну, економічну, соціокультурну, оборонну, історичну, ринкову, інформаційну тощо).

Національні інформаційні ресурси - вся належна Україні інформація, включаючи окремі документи і масиви документів, незалежно від змісту, форми, часу і місця їх створення, форми власності, а також кінцеві результати інтелектуальної, творчої діяльності, зафіксовані на будь-яких носіях інформації, доступні для використання особою, суспільством і державою через засоби масової інформації та телекомунікації, архіви, бібліотеки, музеї, фонди, банки даних, публічні виступи, художньо-виконавську діяльність тощо.

Система національних інформаційних ресурсів - організована за єдиною технологією сукупність національних ресурсів, необхідних для розв'язання завдань соціально-економічного, суспільно-політичного, культурного, духовного розвитку держави (суспільства) та внесених до Національного реєстру електронних інформаційних ресурсів.

СНІР має відомчі та міжвідомчі ознаки та охоплює ІР:

– органів державної влади і управління, місцевого і регіонального самоврядування;

– державної статистики (державний, обласний, районний рівні);

– архівного фонду; – бібліотечного фонду; – музейного фонду;

– податкової служби України; – правоохоронних і силових структур;

– науково-технічної інформації (створюється у процесі виконання науково-дослідницьких і конструкторських робіт);

– матеріального виробництва, соціальної та фінансової сфер та державного майна і нерухомості.

Окремим видом ІР, чинне законодавство визначає "інформацію про особу, яка вміщує персональні дані й таємницю особистого життя".

Національний реєстр електронних ресурсів - це інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для реєстрації, обліку, накопичення, оброблення і зберігання відомостей про склад, зміст, розміщення, умови доступу до електронних інформаційних ресурсів та задоволення потреб юридичних і фізичних осіб в інформаційних послугах.

До Національного реєстру не включаються е-ресурси, які містять:

· відомості, що становлять державну таємницю; · інформацію з обмеженим доступом; · інформацію, розповсюдження якої заборонене законодавством. Репозитарій електронних ресурсів – інформаційна система, що забезпечує зосередження в одному місці сучасних ЕР з можливістю надання доступу до них через технічні засоби, у тому числі в інформаційних мережах (як локальних, так і глобальних).

Для забезпечення формування системи національних ресурсів необхідно розв'язати такі основні завдання, зокрема:

· забезпечення широкого доступу до ресурсів, у тому числі іноземних, через глобальні інформаційні мережі;

· правове врегулювання суспільних відносин, пов'язаних з формуванням, використанням та захистом національних ресурсів;

· вироблення рекомендацій щодо приведення національних ресурсів до єдиних стандартів на базі новітніх інформаційних технологій, міжнародних стандартів, уніфікованих систем класифікації і кодування інформації;

· створення ефективних національних пошукових, геоінформаційних та навігаційних систем. Геоінформаційні системи, або ГІС - сучасна комп'ютерна технологія, що дозволяє поєднати модельне зображення території (електронне відображення карт, схем, космо-, аерозображень земної поверхні) з інформацією табличного типу (різноманітні статистичні дані, списки, економічні показники тощо). Також, під геоінформаційною системою розуміють систему управління просторовими даними та асоційованими з ними атрибутами. Конкретніше, це комп'ютерна система, що забезпечує можливість використання, збереження, редагування, аналізу та відображення географічних даних;

· забезпечення розвитку національної освіти, науки, культури через використання новітніх інформаційних технологій;

· залучення до формування системи національних ресурсів недержавних структур;

· створення умов для забезпечення захисту національних ресурсів незалежно від форми власності;

· сприяння наповненню інформаційного ринку національними ресурсами.

Предыдущая 123 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 Следующая