ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ТЕРАПІЇ СЕКСУАЛЬНИХ ПОРУШЕНЬ

Універсальність лікарських засобів і терапевтичних схем не гарантують лікування сексуальних розладів. Не завжди вдається відразу дібрати оптимальні комбінації, дози препаратів, визначити психотерапевтичні напрями лікування. У клінічній практиці патогенетична терапія повинна ґрунтуватися на неухильному дотриманні прин­ципових положень, покликаних забезпечити поступову редукцію психогенних сексуальних розладів, цілковиту або відчутну нормалізацію самопочуття і настрою хворої людини; наслідком їх недотримання можуть бути невилі­ковність невротичних і псевдоневротичних станів, хроніфікація їх перебігу Систему терапії сексуальних порушень утворюють кілька принципів.

1.Принцип індивідуальної терапії. Дотримання його орієнтує на диференційований підбір основного психотера­певтичного засобу, визначення його адекватної дози та найефективнішого шляху введення.

Цілеспрямований вибір препарату з метою впливу на певну ланку в складному симптомокомплексі депресивних станів потребує правильного оцінювання статусу хворого: встановлення психогенної природи соматичних розладів, наявності афективних порушень. Призначення психо­тропних речовин без точного знання механізмів виникнен­ня конкретного сексуального розладу і впливу препаратів на функції організму абсолютно неприпустиме.

Підбір оптимальних за терапевтичним ефектом доз ви­магає врахування рівня головного психопатологічного синдрому, тривалості страждання, ступеня віталізації (лат. vitalis — життєвий) депресії. При цьому беруть до уваги вік і конституцію пацієнта, перенесені ним у мину­лому важкі захворювання і черепно-мозкові травми, наяв­ність серцево-судинних та ендокринних захворювань. Враховують його професію, звички, умовно-рефлекторні варіанти біологічних ритмів, суб'єктивне ставлення хво­рого до лікування і лікарського препарату.

Оптимальний терапевтичний ефект можливий при за­стосуванні невеликих або мінімальних доз психотропних препаратів. Це створює умови для терапевтичної гнучкості лікування, знижує імовірність виникнення побічних і лі­карських ускладнень. Абсолютними протипоказаннями щодо призначення психотропних ліків є ниркова і печін­кова недостатність, вагітність, алергізація організму.

2.Принцип комбінованої терапії. Він передбачає одно­часне лікування соматичної патології центральної нерво­вої системи та психогенних порушень; визнає постійні по­ради і допомогу терапевта у створенні в пацієнта індивіду­ального щоденного стереотипу; комплексне застосування психотропних засобів з різною спрямованістю основної та побічної дії для успішної терапії афективних розладів із вісцеровегетативною (лат. viscera — нутрощі і vegeto — оживлюю) симптоматикою; поєднання психофармакоте-рапії та психотерапії при патопсихологічному лікуванні психогенних сексуальних розладів.

3.Принцип динамічної корекції психічного та фізич­ного станів хворого. Цей принцип поширюється на весь процес лікування соматизованої депресії й охоплює такі послідовні етапи: а) перший контакт з пацієнтом; б) адап­тація до препаратів і збільшення їх доз; в) індивідуально-оптимальний терапевтичний вплив лікарських речовин; г) скасування препаратів (за нормалізації ефективності і соматичного статусу хворого). Першу бесіду з хворим роз­глядають при цьому як окремий етап лікування.

Здійснення психотерапії вимагає чіткого встановлення вказівок до її застосування. Основне завдання психотера­певта при цьому полягає у виявленні великої групи хворих з різними соматичними скаргами за незначних емоційних розладів. Такі хворі більше потребують підтримки і корек­ції поведінки, ніж тривалого лікування.

Стосовно людей із сексологічними розладами, яким потрібна допомога психотерапевта, необхідно послугову­ватися правилом «дбайливого ставлення». У розмові з ними не слід застосовувати терміни, які мають образли­вий, зневажливий відтінок («імпотенція», «безсилля», «нездатний» тощо).

За індивідуальної психотерапії фахівець повинен врахо­вувати механізми психологічного захисту, не давати відразу коригувальних настанов, якщо вони суперечать поглядам або несвідомим установкам пацієнта. Головне завдання — перебудувати установки пацієнта. Контроль за формуван­ням установок є основною ознакою раціональної психотера­пії, її відмінністю від простої рекомендації лікаря.

Для успішного лікування психогенних сексуальних розладів потрібні високий професіоналізм, розуміння ролі у структурі кожного сексуального розладу первинної або вторинної деформації особистості. Без цього в сексологіч­ній практиці неможливі активна психотерапія, викори­стання нетрафаретних діагностичних і терапевтичних схем.

 

 

ТЕРАПІЯ СЕКСУАЛЬНИХ РОЗЛАДІВ

Лікування сексуальних розладів почали активно прак­тикувати в середині 60-х років XX ст. Передумовами цього були формування в попередні роки на міждисциплінарній основі сексології як окремої наукової дисципліни; розроблення та впровадження в практику нових спеціальних методів діагностування та лікування сексуальних розла­дів; широке використання у лікувальній практиці методів інших дисциплін, особливо психотерапії.

Психотерапія сексологічних хворих не обмежується застосуванням окремих методик (гіпнотерапія, автогенне тренування та ін.), вона є основою лікувально-реабіліта­ційного комплексу. Ця концепція реабілітації ґрунтується на розумінні, що особистість людини поєднує біологічне та соціальне начала в їх нерозривній єдності. Реабілітація — значно ширша практика, ніж лікування, покликана не лише позбавити людину від страждань, а й відновити і збе­регти її особистісний і соціальний статуси, становище у власних очах і в очах тих, хто її оточує. Реабілітація і ліку­вання є цілісним єдиним процесом, за якого лікування спрямоване на хворобу, а реабілітація — на людину зага­лом. Тому реабілітаційна програма сексологічних хворих повинна забезпечувати:

- звернення до особистості хворого, активне його за­лучення до лікувально-відновлювального процесу, співро­бітництво з лікарем у досягненні мети реабілітації;

- різнобічність зусиль (спрямованість їх на різні сфе­ри життєдіяльності — сім'я, робота, друзі та ін.) для змі­ни ставлення хворого до себе, хвороби і соціального середовища;

- єдність біологічного (медикаментозна терапія, фі­зіотерапія та ін.) і психосоціального (психотерапія, трудо­ва терапія тощо) впливів;

- послідовність і поступовість зусиль, впливів, захо­дів, у т. ч. психосоціальних.

Головне завдання терапії сексуальних розладів поля­гає в нормалізації соматичних проявів емоційних реакцій, підвищенні фізіологічної витривалості хворого щодо пси­хічних впливів, усунення функціональних порушень, попередження їх відновлення або хроніфікації. Адекватна терапія повинна забезпечувати цілісний підхід до людсь­кого організму з урахуванням не лише хвороби, а й особи­стості хворого. Адже індивідуальні особливості, психічний стан особистості обумовлюють здатність пацієнта зосе­реджуватися на певному уявленні, піддаватися його впли­ву, від чого залежить ефект терапії незалежно від її об'єк­тивної цінності. Раціональне лікування сексуальних розладів передбачає цілеспрямований терапевтичний вплив на причину страждань. При цьому необхідно врахо­вувати вплив свідомих і несвідомих психічних реакцій на терапевтичну ефективність лікування.

Негативно впливають на результат лікування тривала хвороба, низький рівень самооцінки хворого в сексуальній ролі, високий рівень невротизації, наявність психосексу­альної травматизації в анамнезі (історії хвороби), первин­ний характер сексуального розладу, розвиток розладу на органічній основі з важким перебігом та ін.

Для ефективності лікування сексуальних розладів велике значення має прогноз, в основі якого знаходиться аналіз біографічних, особистісних і партнерських характеристик хворих, причині розвитку в них сексуальних розладів, факторів, які мають значення для визначення результату самого лікування. На позитивний результат лікування впливає цілий комплекс чинників:

1. Біографічні чинники: нормальна сексуальна атмосфера в сім'ї, неконфліктні взаємини з батьками, наявність братів і сестер, позитивні контакти з однолітками, успіх при набутті освіти, професії, професійної діяльності та ін.

2. Чинники психосексуального розвитку: відсутність психосексуальної травматизації у дитинстві, нормальні строки статевого дозрівання, наявність позитивного досвіду нормальних товариських взаємин з особами своєї, а піз­ніше протилежної статі, сексуальна ініціація у віці 17-20 років, відсутність до­гматизму в справах сексу; оптимальне: сприйняття значення сексу в житті, позитивна самооцінка в сексуальній ролі та ін.

3. Партнерські чинники: підтримка :з боку партнера у лікуванні, його доброзичливість і ставлення до сексуальних; проблем хворого з розумінням та ін.

4. Чинники, які обумовлені сексуальним розладом: невелика тривалість розладу (до півтора року), функціональний їх характер.

5. Чинники, які пов'язані з процесом лікування: наявність у хворого позитивної настанови на лікування, правильність діагностики і вибору тактики лікування, висококваліфікований лікар, співробітництво лікаря і хворого.

До негативних чинників, які впливають на результат лікування, треба відносити: тривалу хворобу, низький рівень самооцінки хворого в сексуальній ролі, високий рівень невротизації, наявність психосексуальної травматизації в анамнезі, первинний характер сексуального розладу, розвиток розладу на органічному фоні з важким перебігом та ін.

Всі методи лікування сексуальних розладів можна поділити на основні сім груп:

1. Медикаментозна терапія. Цей метод переважає в амбулаторному лікуванні і більш ефективний при лікуванні сексуальних розладів, які виникають

на органічній основі. Для терапії використовують такі групи лікарських препаратів: нейролептики; місцеве анестезуючі препарати; психостимулятори й атидепресанти; загальнозміцнювальні препарати; гормональні препарати; препарати, які вибірково діють на сексуальне збудження (йохімбін, "віагра", стрихнін).

2. Фізіотерапія. Найбільш часто цей метод використовується у лікування сексуальних розладів органічної природи, але має ефект і при лікуванні функціональних сексуальних розладів. Основними його представниками є: електрофорез, імпульсна електротерапія, гідротерапія, термотерапія, грязелікування, магнітотерапія, індуктотерапія, акупунктура, електропунктура, вібротерапія, масаж, механотерапія, квантова гамма-терапія.

3. Тренінгові методи. Це найбільш розповсюджені в наш час методи психотерапевтичного впливу при лікуванні сексуальних розладів, їх широке розповсюдження обумовлене тим, що вони доволі швидко дають позитивний ефект при лікуванні сексуальних розладів функціонального типу, а іноді і при розладах з органічною етнологією. Спеціально розроблені програми застосу­вання тренінгових методів не тільки для лікування сексуальних розладів у конкретного хворого, але й для сексуальних розладів у партнерському зв'язку. Найбільш розповсюдженими у лікуванні методами є: програма У. Мастерса і В. Джонсон; релаксаційний тренінг; систематична десенсибілізація; аверсійне лікування; імітація; самоконтроль; техніка терапевтичної мастурбації; такти­льний комунікативний тренінг; емоційний тренінг.

4. Гіпнотерапія. Цей метод має прадавні корені та багаті традиції і частіше за все використовується при лікуванні функціональних сексуальних розла­дів і сексуальних девіацій.

5. Психотерапія. Психотерапевтичний вплив у багатьох випадках є єдиною формою сексологічного лікування, а при використанні комплексу методів відіграє серед них найважливішу роль. Найбільшу поширеність у сексологіч­ній практиці отримали методи раціональної психотерапії, негіпнотичної сугестивної психотерапії, психоаналітичні методи, лібротерапія (лікування читанням), музикотерапія, методи медитації.

6. Партнерська психотерапія. Цей метод розглядає партнерську пробле­му з перспективи взаємодії між партнерами і направлений на лікування партнерських зв'язків не як окремих осіб, а як одного цілого.

7. Групова психотерапія. Цей метод лікування має велике визнання і поширення у сексологічній практиці. В його основі є використання в лікувальних цілях динамічних процесів у визначеній групі хворих, які в першу чергу виникають серед самих пацієнтів, а в другу, з меншим проявом – між пацієнтами і лікарями. Цей метод лікування потрібно відрізняти від психотерапії у групі хворих, при якій використовуються принципи індивідуальної психотерапії, але одночасно до декількох хворих.

Використання деяких методів, які застосовуються для лікування сексуаль­них розладів, викликає заперечення серед частини суспільства і деяких фахівців-сексологів. Іноді в окремих країнах вони можуть вступати у конфлікт з ді­ючими законами. Демонстрація пацієнтам зображень сексуальної тематики може бути віднесена до розповсюдження порнографії або ненормальних сек­суальних стосунків. Використання секс-терапії, основаної на застосуванні у лікувальних цілях спеціально підготовлених людей для навчання різним видам сексуальної поведінки в процесі особистого сексуального контакту, може бути розцінено як розповсюдження розпусних дій.

Незважаючи на ті протиріччя, які є у суспільстві і серед фахівців, вибір конкретного методу лікування, якщо він направлений на благо хворого, треба залишати на відповідальність лікаря, а заключне слово при цьому повинно бу­ти за самим хворим. Саме цим особам належить право вибору методів досяг­нення кінцевої мети.


РЕКОМЕНДРВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Форель А.Половой вопрос. Под ред. В. М. Бехтерева. СПб.: изд-во “Освобождение”, 1910. – тт. 1-2 Классический труд по сексологии.

2. Имелинский К. Психогигиена половой жизни. М., “Медицина”, 1972, – 256 с.

3. Статеві розлади. Под ред. Й.М.Аптера, Київ, “Здоров”я”, 1974, – 376 с.

4. Общая сексопатология. Руководство для врачей. Под ред. Г.С.Васильченко, М.,”Медицина”, 1977, – 488 с.

5. Частная сексопатология. Под ред. Г.С.Васильченко, М.,”Медицина”, – 1983, т.1, 350 с., т. 2, 304 с.

6. Имелинский К. Сексология и сексопатология. М., “Медицина”, 1986, – 242 с.

7. Вагнер Г., Грин Р. Импотенция. М., “Медицина”, 1985, – 240 с.

8. Свядощ А.М. Женская сексопатология. М., “Медицина”, 1988. – 176 с.

9. Здравомыслов В.И. с соавт. Функциональная женская сексопатология. Алма-Ата “Казахстан”, 1985, 272 с.

10. Кон И.С. Введение в сексологию. М., “Медицина”, 1988, 320 с.

11. Сексопатология: Справочник. Под ред. Г. С. Васильченко. М.: Медицина, 1990. – 576 с.

12. Буртянский Д.Л. с соавт. Медицинская сексология. Саратов, Изд-во Сарат.ун- та, 1990, – 272 с.

13. Сексология. Энциклопедический справочник. Минск “БЭ”, 1993. – 351 с.

14. Р.Крафт-Эбинг. Половая психопатия. Пер.с нем. М.: Республика.1996, 591с

15. Кон И.С. "Вкус запретного плода: сексология для всех". М. "Семья и школа", 1997. -464с

16. Аномальное сексуальное поведение. Под ред. А. А. Ткаченко. М.: РИО ГНЦСиСП им. В. П. Сербского, 1997. – 426 с.

17. Мастерс У., Джонсон В., Колодни Р.Основы сексологии. М.: Мир, 1998.-692с.

18. Гери Ф. Келли. Основы современной сексологии. "Питер", 2000.-889с.

19. Діденко С. Психологія сексуальності та сексуальних стосунків: Навчальний посібник. – К.:Арістей,2003.-312 с.

20. Діденко С.В., Козлова О.С. Психологія сексуальності: Підручник.- К.:Академвидав,2009.-304 с.

21. Кришталь В.В., Кришталь Є.В., Кришталь Т.В. Сексологія: Навчальний посібник.-Харків: Фоліо,2008.-990 с.

22. Діденко С.В. Психологія сексуальності та сексуальних стосунків: Навчальний посібник.-К.:Арістей,2003.-312 с.

23. Акимова Л.Н. Психология сексуальности. – Одесса:СМИЛ,2005.

24. Васильченко Г.С. Сексопатология. Г., 1990.

25. Персональный сайт И.С.Кона http://sexology.narod.ru/

26. Cайт “Сексология и сексуальное здоровье” http://autoeros.stealth.ru/

27. 15. Сексопатология: Справочник / Под ред. Г.С.Васильченко. – М., 1990.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти