ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Тема 2. Управління каналами розподілу

Управління каналами розподілу —це комплекс заходів, які сприяють підвищення ефективності діяльності каналів. Основною особливістю цього процесу є необхідність оцінювати незалежних суб’єктів ринкової діяльності.

Для визначення виду і частоти оцінки діяльності суб’єктів каналу розподілу необхідно враховувати такі головні фактори:

· відносна важливість конкретного каналу розподілу;

· природа продукту: що складніший і дорожчий продукт, то детальнішою може бути оцінка діяльності суб’єктів каналу розподілу, адже витрата кожного замовлення є суттєвою для товаровиробника;

· кількість учасників каналу: що вона менша, то міра контролю вища.

Використовують два види оцінки діяльності суб’єктів каналу розподілу — вартісний та аудит.

Вартісна оцінка — це щоденний моніторинг діяльності учасників каналу, який базується на досягнутих показниках продажу у порівнянні з плановими.

Аудит — це процедура всебічного оцінювання діяльності учасників каналу, яка як правило, здійснюється один раз на рік для кожного учасника розподілу. Процес аудиту включає такі критерії:

1. Збудована діяльність суб’єктів каналу розподілу.

2. Рівень основних фондів суб’єктів каналу розподілу.

3. Збутовий потенціал: кількість працівників, кваліфікація, компетентність.

4. Ділові взаємовідносини учасників каналу, лояльність.

5. Рівень конкуренції між посередниками, а також між різними групами товарів, з якими працює посередник.

6. Перспективи зростання каналів розподілу: позитивна динаміка показників, перспективи розширення цільових ринків.

7. Визначення відновних оціночних показників [11]:

· нарізне оцінювання діяльності за одним або кількома контрольованими критеріями;

· оцінювання діяльності на основі неформального об’єднання контрольованих критеріїв;

· оцінювання діяльності на підставі формального об’єднання контрольованих критеріїв

8. Опрацювання рекомендацій щодо поліпшення роботи посередників, які не відповідають бажаним стандартам.

У системі каналів розподілу, майже завжди мають місце потенційні суперечності щодо виконуваних функцій, розподілу доходів і прибутку. Причинами конфліктів можуть бути:

· „обхід” суб’єктами каналу іншого учасника і продаж або купівля ними товару самостійно;

· незгоди щодо розподілу прибутку між рівнями каналу;

· підозри товаровиробника, що торговці не приділяють необхідної уваги його товарам;

· намагання посередника встановити контроль над ринком, усунути від цього процесу виробника.

Це причини так званих вертикальних конфліктів.

Горизонтальні конфлікти виникають між посередниками того самого рівня з таких причин:

· вихід посередника за межі свого району;

· продаж різними посередниками тих самих видів і торгових марок товарів.

Співпрацю в каналах розподілу можна забезпечити створення вертикальних маркетингових систем, які можуть бути трьох типів (рис. 2.19): адміністративні, договірні та корпоративні.

 

Рис. 2.19. Вертикальні маркетингові системи

 

Адміністративні вертикальні маркетингові системи координують свою діяльність завдяки адміністративному управлінню одним із суб’єктів каналу розподілу, як правило, досвідченим і потужним товаровиробникам.

Корпоративні вертикальні маркетингові системи складаються із суб’єктів, які є власністю певної фірми чи корпорації (товаровиробника, оптовика чи роздрібного торговця). Такі системи забезпечують ефективне конкурування з іншими системами розподілу, швидке пристосування до умов ринку.

Договірні вертикальні маркетингові системи — це об’єднання, де взаємовідносини суб’єктів формалізуються юридичними контрактами. Існують три типи таких систем:

· системи роздрібних торговців під егідою оптовика — закупівля здійснюється в одного оптовика, а продажа за ціною, однаковою для всіх членів системи;

· кооперативи роздрібних торгівців — для об’єднання власних купівельних можливостей дія підтримання обсягів роздрібного продажу групою в цілому;

· франчайзингові (пільгові) системи — базуються на тривалих контрактних відносинах виробника і торговця, коли виробник дає останньому

привілеї (ліцензію) на право продажу свого товару, пропонує допомогу у підготовці та організації продажу.

Проте вертикальним маркетинговим системам властиві і певні недоліки:

Ú велика кількість персоналу для обслуговування всіх рівнів розподілу;

Ú можливі проблеми контролю за записами товарів у системі розподілу через недостатнє забезпечення учасників каналу приміщеннями і відповідним обладнанням;

Ú юридичні обмеження щодо створення системи вертикальної інтеграції.

Важливим аспектом управління каналами розподілу є мотивування діяльності суб’єктів каналу, а також викликання в посередників лояльності до виробника, що забезпечується справедливим ставленням до їхньої праці.

Торговельне посередництво — обов’язковий елемент ринку. Вони забезпечують:

· зниження витрат на реалізацію продукції або здійснення операцій з матеріально-технічного постачання виробництва;

· зниження рівня запасів готової продукції або необхідних матеріально-технічних ресурсів;

· зниження кількості постачальницько-збутових операцій;

· досягнення швидкої реакції на зміни ринкової кон’юнктури;

· підвищення рівня конкурентоспроможності товару;

· забезпечення доступу до первинної ринкової інформації.

В умовах ринку мають місце такі типи торговельних посередників.

Прості посередники (сегменти) — сприяють ускладненню угод між виробниками і споживачами, не беручи безпосередньої участі у цьому ні своїм ім’ям, ні капіталом. Торгують обмеженою кількістю товару. Можуть репрезентувати 8 — 10 виробників.

Брокери (маклери) — сприяють укладанню угод, не беручи участі в них. На відміну від агентів, брокери підшукують клієнтів, пропонують різні джерела надходження товарів, не вступаючи у тривалі ділові відносини ні з виробниками, ні зі споживачами.

Представники— це посередники, з якими підприємства підписали тривалі угоди на представництво їхніх інтересів. Їхньою основною функцією є налагодження і підтримування ділових зв’язків із тими, хто безпосередньо приймає рішення щодо купівлі.

Комісіонери — це посередники, які реалізують продукцію виробників (комітентів) на комісійних засадах, тобто за рахунок продавців, які є власниками товарів до моменту їх реалізації.

Консигнатори—це власники потужних складських господарств, які реалізують продукцію виробників на комісійних засадах і зацікавленні в проведенні активної збутової політики.

Оптовики— (трейдери, дистриб’ютори) це незалежні самостійні фірми, котрі перебирають на себе титул власності на товари, якими торгують. Залежно від здійснюваних функцій та послуг вони поділяються на фірми з повним та частковим набором послуг.

Джобери— це комісіонери-посередники швидкого перепродажу продукції виробників або інших посередників.

Відділи збуту виробників—це установи, які існують окремо від підприємства, мають своє складське господарство і поставляють товари оптовикам чи кінцевим споживачам.

Сервісні фірми—це формально-незалежні, франчайзингові або повністю залежні від виробників підрозділи чи установи.

Асемблери—це організації, що закуповують переважно сільськогосподарську продукцію та морепродукти в місцях їх виробництва або вилову, комплектують великі партії для продажу головним чином ринковим центрам.

Торгові доми— це великі оптово-роздрібні фірми, які проводять не тільки торговельно-посередницьку діяльність, а й інвестують капітал у виробництво.

Створення системи цінностей як для товаровиробника, так і для споживачів — головна проблема посередника. У зв’язку із цим він має бути готовим до виконання відповідних маркетингових функцій:

1. Дослідницькі функції — сегментування ринку, визначення попиту, дослідження поведінки виробників і споживачів, прогнозування обсягів збуту, кон’юнктури ринку.

2. Функції з маркетингової товарної політики — дослідження конкурентоспроможності продукції, контроль якості товарів, формування партій і комплектів тощо.

3. Функції з маркетингової цінової політики — вивчення еластичності попиту, інформування про ціни, цінові знижки, умови поставки, узгодження цінової політики.

4. Функції з маркетингової політики комунікацій — проведення рекламних компаній, пропагування продукції і стимулювання збуту, персональний продаж.

5. Функції з маркетингової політики розподілу — вибір постачальників, продаж продукції, транспортування, регулювання торгових запасів, надання послуг.

Сьогодні готовність виробника чи посередника забезпечити швидкість поставки стала дуже важливим фактором успіху на ринку. У зв’язку з цим все частіше постає проблема створення і використання логістичних систем розподілу. Такі системи мають на меті організацію постачання тільки необхідної кількості продукту і тільки в потрібний час для того, щоб досягти бажаного рівня обслуговування споживачів за мінімізації витрат на розподіл.

Основними функціями логістики розподілу є:

· транспортування і обробка матеріалів;

· обробка замовлень;

· управління товарно-матеріальними запасами.

Рівень обслуговування споживачів ( ) в такій системі може бути визначений за формулою:

(2.16)

де — — кількість готових до термінової поставки продуктів;

— кількість замовлених продуктів.

На формування маркетингової політики розподілу та логістичних систем впливають такі фактори:

· кількість необхідних вихідних і кінцевих продуктів;

· кількість постачальників і споживачів продукції;

· кількість пунктів обробки продукції;

· взаємозалежність поставок ресурсів і збуту готової продукції;

· фактори самого продукту — ціна, ризик, упаковка;

· чинні стандарти обслуговування продукції.

 

Запитання для самоконтролю

1. Що називають управлінням каналами розподілу?

2. Головні фактори оцінки діяльності суб’єктів каналу розподілу.

3. Сутність і зміст вартісної оцінки діяльності суб’єктів каналу розподілу.

4. Сутність і зміст аудиту діяльності суб’єктів каналу розподілу.

5. Назвіть причини горизонтальних і вертикальних конфліктів у каналах розподілу.

6. Поясніть сутність трьох типів вертикальних маркетингових систем.

7. Охарактеризуйте основні принципи посередницької діяльності в каналах розподілу.

8. Наведіть класифікацію посередницьких підприємств та організацій.

9. Поясніть сутність функцій посередницького маркетингу.

10. Сутність та значення логістичних систем розподілу.

11. Фактори впливу на логістичні системи розподілу.

 

Тема 3. Організація та контроль маркетингової діяльності

На підприємстві

Ефективна маркетингова діяльність підприємства неможлива до організації відповідних управлінських структур, діяльність яких має базуватися на таких принципах:

· цілеспрямованість — відповідність місії, цілям, стратегії і політиці підприємства;

· чіткість побудови — спеціалізація, єдність керівництва, під контрольованість виконавців;

· орієнтація на конкретну концепцію управління;

· гнучкість і скоординованість дій;

· достатня фінансова забезпеченість та економічність;

· висока кваліфікація кадрів та їх постійна спеціальна перепідготовка;

· активна політика — пошук ринків, споживачів, незабезпечених потреб тощо.

Залежно від умов бізнес-середовища і намірів підприємства можливі такі концепції організації маркетингу:

Ú відділ збуту —маркетингові функції, як правило, виконуються фахівцями, яких наймають тимчасово;

Ú маркетингово-збутовий відділ — маркетингові функції виконують штатні працівники;

Ú відділ маркетингу — збутові функції виносять за межі відділу, працівники зосереджують увагу на виконання лише маркетингових функцій;

Ú сучасна схема управління маркетингом — виконання маркетингових і збутових функцій об’єднують у єдиний комплекс, а до виконання маркетингових функцій залучають у разі потреби усіх працівників підприємства.

При організації служби маркетингу підприємства можуть бути використані різні моделі та безліч їхніх комбінацій (рис. 2.20, 2.21, 2.22, 2.23).

Крім названих стаціонарних форм побудови відділів маркетингу можуть існувати і тимчасові форми у вигляді таких структур:

· ради з маркетингу (при керівникові організації, куди входять його заступники і провідні фахівці);

· цільові групи, які створюються на певний проміжок часу для розв’язання конкретних маркетингових проблем.

Одним з важливих етапів формування маркетингової організаційної структури є контроль за діяльністю, який дає змогу здійснювати відповідні коригувальні дії.

Контроль — це процес визначення, оцінки та інформування про співвідношення фактичних показників і їх планових значень.

Контроль маркетингової діяльності підприємства — це дослідження сукупності маркетингових дій, умов, зв’язків і результатів з метою з’ясування міри ефективності діяльності підприємства для досягнення маркетингових цілей. Він поширюється на виконання річних планів збуту, прибутковості та ефективності маркетингових заходів заходів [11].

Контроль річних планів збуту проводиться за окремими показниками:

1. Товарооборот окремих видів продукції ( ):

(2.17)

де: — обсяг товарообороту і-її продукції підприємства за рік (квартал, місяць); — відпускна ціна і-її продукції.

Рис. 2.20. Функціональна модель відділу маркетингу

 

Рис. 2.21. Товарна марка відділу маркетингу

 

 

Рис. 2.22. Модель відділу маркетингу, орієнтованого на групу споживачів

 

Рис. 2.22. Модель відділу маркетингу, орієнтованого на ринки

2. Валовий товарооборот ( ):

, (2.18)

де n — кількість позицій продукції підприємства.

3. Структура товарообороту підприємства в асортиментному та регіональному розрізі, формами власності, обсягами замовлень споживачів.

4. Частка товарообороту і-го товару підприємства в і-му регіоні (галузі, групі споживачів).

Контроль прибутковості здійснюється за такими показниками:

1. Валовий прибуток ( ):

, (2.19)

де С — собівартість реалізованих товарів.

2. Чистий прибуток (Пч):

, (2.20)

де В — витрати на виробництво і реалізацію продукції.

3. Коефіцієнт валового прибутку ( ):

, (2.21)

де Д — виторг від реалізації товарів.

4. Коефіцієнт чистого прибутку ( ):

. (2.22)

5. Прибутковість товарів у розрізі їх асортименту, регіонів, споживачів, каналів розподілу.

Контроль ефективності маркетингових може здійснюватись за такими показниками:

1. Зростання ринку (Р):

, (2.23)

де Qз — обсяги продажу продукції підприємства у звітному році;

QПП — обсяги продажу продукції у попередньому році.

2. Продуктивність маркетингу (П):

, (2.24)

де Q — валовий товарооборот підприємства;

К — кількість працівників маркетингової служби.

3. Ефективність рекламних витрат (Кр):

, (2.25)

де Рв — сума рекламних витрат.

4. Цінова перевага продукції підприємства (КУ)

, (2.26)

де Рф — середня ціна продукції підприємства;

Рк — середня ціна продукції конкурента;

5. Швидкість обороту товарних запасів (Vз):

, (2.27)

де ЗБ — балансова величина товарних запасів (середньорічна величина товарних запасів).

6. Тривалість обороту товарних запасів (Т):

(2.28)

7. Коефіцієнт продажу нових товарів (КН):

, (2.29)

де QН — обсяги продажу нових товарів.

І на завершення потрібно детально познайомитись з питаннями, що пов’язані з ревізією маркетингу та маркетинговим аудитом [3, 8. 14].

Ревізія маркетингу — це інспектування маркетингової діяльності підприємства за таким планом:

· ревізія маркетингового середовища середовища;

· ревізія стратегії маркетингу;

· ревізія служби маркетингу;

· ревізія результативності маркетингу;

· ревізія функціональних складових маркетингу;

· ревізія функціональних складових маркетингу.

Загальні напрямки маркетингового аудиту:

1. Маркетингові дослідження фірми

2. Сегментація ринку

3. Розробка продуктів

4. Політика ціноутворення

5. Товарорух

6. Реклама

7. Персональний продаж

8. Стимулювання збуту

9. Формування суспільної думки

10. Маркетингова стратегія фірми

 

Запитання для самоконтролю

1. Назвіть принципи організації маркетингових структур на підприємстві.

2. Поясніть сутність можливих концепцій організації маркетингу на підприємстві.

3. Намалюйте і поясніть сутність моделей побудови відділу маркетингу на підприємстві.

4. Охарактеризуйте сутність тимчасових маркетингових структур на підприємстві.

5. Назвіть основні складові контролю маркетингової діяльності підприємства.

6. Як визначаються показники контролю планів збуту продукції підприємства?

7. Яким чином визначають показники контролю прибутковості?

8. За якими показниками контролюється ефективність маркетингових заходів?

9. Що таке ревізія маркетингу і за яким планом вона проводиться?

10. Поясніть сутність маркетингового аудиту та його загальних напрямків.

 

ПЛАНИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти